[До змісту] [Попереднє] [Наступне]

ЛЕКЦІЯ 1

Управління ефективністю – необхідна умова

стабілізації підприємств в умовах ринку

 

План

1. 1.  Особливості ефективної діяльності підприємств у ринкових умовах.

2. 2.  Характеристика елементів, що формують ефективну діяльність підприємства.

3. 3.  Чинники підвищення ефективності управління підприємством.

 

1. Особливості ефективної діяльності підприємств

у ринкових умовах

Головною умовою реформування господарської економічної систе­ми країни є швидке підвищення продуктивності праці на підпри­ємствах та підвищення, і внаслідок цього, ефективності управління та виробництва.

На сучасному етапі розвитку нашої економіки в умовах конку­ренції з іноземними та вітчизняними керівниками і поступовим наси­ченням ринку продукцією важливим у роботі підприємства є викорис­тання процесу управління ефективністю діяльності підприємства.

Процеси, які мають місце в теперішній час у вітчизняній економіці як на макро-, так і мікрорівнях, не можна віднести до повністю стабільних і тому найкращим напрямом для вдалого розвитку країни, підприємства є відродження високотехнологічної економіки. Задля посилення технологічної конкуренції на мікрорівні підприємства повинні зарекомендувати себе як ефективні суб’єкти ринку, які здатні адекватно реагувати на чинники ринкового середовища.

Процес управління ефективністю діяльності підприємства має розглядати матеріальні, фінансові, трудові ресурси такими, що забез­печують реалізацію управлінського впливу і поступають із зовніш­нього середовища.

Інформація про вплив зовнішнього середовища підвищує процес управління діяльністю підприємства, тому що своєчасна інформація дозволяє вносити корективи у процес управління та пристосовуватися до змін зовнішнього середовища.

Управління ефективністю діяльності підприємств створює умови для вдалого функціонування підприємства як на довгострокову, так і короткострокову перспективу.

Удосконалення процесу управління ефективністю діяльності підпри­ємства в ринковому середовищі можливе лише за таких умов:

• –    демократичний устрій держави як підґрунтя для розвитку всіх видів діяльності підприємств та підвищення рівня ефективності через інвестування, розширення виробництва, підготовку фахівців необхід­них професій, створення дієвої мотиваційної політики та підвищення якості продукції;

• –    підтримка національного товаровиробника;

• –    прийняття законів та нормативних актів, які б всіляко допома­гали підвищувати ефективність діяльності підприємства;

• –    дотримання законів суб’єктами господарювання.

У сучасних умовах господарювання специфіка підвищення ефек­тивності управління підприємством повинна визначатися наступними ознаками:

• –    скорочення життєвого циклу товару, розширення номенклатури;

• –    запровадження інноваційних технологій, що зумовлюють підвищення вимог до кваліфікації персоналу;

• –    зростання вимог до якості обслуговування, виробництва про­дукції, що викликає труднощі у використанні традиційних виробни­чих систем та у методах прийняття управлінських рішень.

У принципі ефективність діяльності може залежати від особливос­тей розвитку системи підприємства і управління нею. Ці залежності можна зобразити графічно, відклавши по вертикалі показники чинни­ків, що впливають на ефективність, а по горизонталі – часу (рис. 1). Так, підтримка діяльності підприємств на старому рівні – одна залеж­ність (рис. 1, а). Просте зростання обсягу діяльності, наприклад, за допомогою розвитку об’єктів підприємства на основі будівництва но­вих споруд – інша залежність (рис. 1, б), коли екстенсивний розвиток підприємства не веде до зростання ефективності його роботи.

Особливий інтерес викликає поведінка ефективності в умовах інтенсифікації діяльності підприємства (рис. 1, в), коли удосконалення методики управлінської роботи, не потребуючи нових витрат, може привести до зростання ефективності.

На рівні управління підприємства ця залежність ще цікавіша (рис. 1, г). Удосконалення управління (наприклад, упорядкування орга­нізаційної структури) може при зниженні витрат і зберіганні резуль­татів підвищити ефективність роботи підприємств. Тому вдоскона­лення управлінської діяльності – найпотужніший важіль ефективної діяльності підприємств.

 

 

Р ис. 1. Залежність ефективності від особливостей

розвитку об’єкта управління

Отже, ефективність управління господарською діяльністю підпри­ємства у загальному вигляді визначається як спроможність певної кількості та якості витрат забезпечити певний результат відповідно до мети діяльності підприємства.

 

2. Характеристика елементів,

що формують ефективну діяльність підприємства

Процес управління ефективністю діяльності підприємства повинен бути спрямований на раціональне використання фінансових, мате­ріальних і трудових ресурсів з метою інтенсифікації виробництва і задоволенням потреб працівників, власників підприємства та країни в цілому.

Ефективність діяльності підприємства потрібно розглядати в двох аспектах: соціальному та економічному. Для цього потрібні критерії оцінки, тобто показники, за допомогою яких можна визначити резуль­тативність процесу чи суб’єкта управління. З точки зору соціально-економічної ефективності результат господарсько-фінансової діяль­ності підприємства повинен відображати співвідношення трьох кате­горій: витрати підприємства, результати діяльності підприємства, попит споживачів (потреби).

Функціонування підприємства дає можливість забезпечити реаліза­цію створеного колективом товару (продукції) і якщо виготовлені товари реалізуються швидко, то діяльність такого підприємства можна вважати ефективною, як з економічної, так і соціальної точки зору. Слід зазначити, що при досягненні максимально можливого ступеня задоволення потреб споживачів у товарах та послугах забезпечується саме соціальна ефективність підприємства.

Проте економічна ефективність діяльності підприємств має більш високий ступінь кількісної оцінки ніж соціальна, і тому узагальнюючим показником економічної ефективності управління є співвідношення результатів господарської діяльності до витрат на управління та вироб­ництво (рис. 2).

Визначаючи результат якого-небудь процесу, що відбувається на даному підприємстві, застосовують термін «ефект». Отримання знач­ного ефекту від господарської діяльності, безумовно, має велике значення. Але слід мати на увазі, що один і той самий ефект може бути досягнуто різними способами господарської діяльності, тобто ціна витрат буде різною. І навпаки, однакові витрати можуть дати різний результат.

Внаслідок цього оцінюється абсолютна величина результату господарської діяльності (ефект) і відносна величина (співвідношення абсолютної величини ефекту з абсолютною величиною витрат на його досягнення).

 

Ефективність діяль­ності підприємства

Результат

Витрати

Обсяг виготовленої продукції

Прибуток

Постійні

Змінні

 

Рис. 2. Основні елементи, що формують ефективність

Діяльності підприємства

Системний підхід до процесу ефективності управління вироб­ництвом розглянемо на рис. 3. Саме це співвідношення виражає сту­пінь ефекту і має назву ефективність. Кількісні параметри ефектив­ності застосовують для аналітичної оцінки двох аспектів:

– по-перше, з точки зору результативності оцінюється фактично досягнутий ступінь використання сукупних ресурсів та їх окремих видів;

– по-друге, оцінка економічної ефективності проводиться з метою вибору найбільш оптимальних управлінських рішень.

Економічна ефективність управління підприємством характери­зується комплексом понять:

• –    ефективність управління та виробництва, яка означає, що мета управління досягається завдяки поєднанню ресурсів, що забезпечують максимальний випуск продукції при певному обсязі витрат;

• –    ефективність структури продукції, тобто виробництво товару в оптимальному співвідношенні, яке б задовольняло попит спожи­вачів;

• –    ефективність споживання характеризується тим, що споживачі розподіляють свої доходи, щоб задовольнити свої потреби з ураху­ванням ціни на куплений товар.

Управління підприємством повинно бути ефективним тому, що:

• –    чим краще працює підприємство, тим більша повинна бути плата за ризик, якому підлягає підприємство;

• –    ефективність повинна бути направлена не лише на отримання прибутку, а і задовільної заробітної плати та інших економічних і соціальних гарантій персоналу підприємства;

• –    економічна ефективність повинна бути розрахована для підпри­ємств, які працюють рентабельно, і для тих, які працюють на грані банкрутства.

 

 

Рис. 3. Системний підхід до ефективності управління підприємством

 

3. Чинники підвищення ефективності управління підприємством

У теорії управління є декілька підходів до класифікації чинників управління підприємством.

В узагальненому вигляді всі джерела підвищення ефективності управ­ління можна поділити на дві групи: внутрішні та зовнішні.

До внутрішніх чинників можна віднести: збільшення обсягу про­дукції; зменшення витрат; зміцнення трудової дисципліни і підви­щення продуктивності праці через підвищення інтенсивності вироб­ництва. До зовнішніх – зростання потреб споживачів, внаслідок чого відбуваються структурні зрушення у виробництві як необхідна умова конкурентоспроможності підприємства; інвестиційні та інноваційні процеси.

Можна сказати, що перша група чинників відбиває внутрішню ра­ціоналізацію процесу економії та ефективності управління чи вироб­ництва, друга – позитивні і негативні впливи результативності діяль­ності підприємства на споживача (соціальна ефективність управління).

Рівень економічної та соціальної ефективності управління підпри­ємством залежить від багатьох чинників, тому для практичного розв’язання завдань управління соціально-економічною ефективністю важливого значення набуває класифікація чинників її зростання за наступними ознаками:

1. 1.  За місцем реалізації чинників у системі управління підпри­ємством:

• –    зовнішні: державна соціально-економічна політика; інститу­ційний механізм; інфраструктура; структурні зміни;

• –    внутрішні: тверді (технологія, устаткування, матеріали, енергія, вироби); м’які (працівники, методи управління, стиль управління, організація та система управління).

2. 2.  За основними напрямами розвитку діяльності підприємства: структура виробництва; інноваційні технології; форми і методи організації діяльності на підприємстві; конкурентоспроможності про­дукції; планування; мотивація персоналу; ЗЕД.

3. 3.  За джерелами підвищення ефективності: зростання продуктив­ності праці; зниження витрат або раціональне використання ресурсів; зниження фондомісткості та матеріаломісткості продукції.

Групування чинників за першою ознакою уможливлює достатньо чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростання продук­тивності праці і зниження зарплатомісткості продукції (економія затрат живої праці), зниження фондомісткості та матеріаломісткості виробництва (економія затрат уречевленої праці), а також раціональне використання природних ресурсів (економія затрат суспільної праці). Активне використання цих джерел підвищення ефективності вироб­ництва (діяльності) передбачає здійснення комплексу заходів, які за змістом характеризують основні напрями розвитку та вдосконалення виробничо-комерційної діяльності суб’єктів господарювання (друга класифікаційна ознака). визначальними напрямами є: 1) прискорення науково-технічного та організаційного прогресу (підвищення техніко-технологічного рівня виробництва; удосконалення структури вироб­ництва, організаційних систем управління, форм і методів організації діяльності, її планування та мотивації); 2) підвищення якості й конку­рентоспроможності продукції (послуг); 3) всебічний розвиток та вдос­коналення зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарю­вання.

Практично найбільш важливою треба вважати класифікацію чин­ників ефективності за місцем реалізації в системі управління діяль­ністю (третя ознака групування чинників). Особливо важливим є виокремлювання внутрішніх (внутрішньогосподарських) і зовнішніх (народногосподарських) чинників, а також поділ низки внутрішніх чинників на так звані тверді і м’які.

Класифікація внутрішніх чинників на тверді і м’які є досить умовною, але широко використовуваною в зарубіжній практиці господарювання. Специфічну назву цих груп чинників запозичено з комп’ютерної термінології, відповідно до якої сам комп’ютер називається твердим товаром, а програмне забезпечення – м’яким товаром. За аналогією твердими чинниками називають ті, які мають фізичні параметри і піддаються вимірюванню, а м’якими – ті, що їх не можна фізично відчувати, але вони мають істотне значення для економічного управління діяльності трудових колективів.

Напрями реалізації внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності діяльності підприємства та організацій неоднакові за мірою впливу, ступенем використання та контролю, тому для практики господарювання, для керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів) суб’єктів підприємницької чи інших видів діяльності важливим є детальне знання масштабів дії, форм контролю та вико­ристання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх чинників ефектив­ності на різних рівнях управління діяльністю трудових колективів. Той чи інший із суб’єктів господарювання може й мусить постійно контролювати процес використання внутрішніх чинників через розробку та послідовну реалізацію власної програми підвищення ефективності діяльності, а також ураховувати вплив на неї зовнішніх чинників.

[До змісту] [Попереднє] [Наступне]

[До змісту] [Попереднє] [Наступне]

ЛЕКЦІЯ 2

Сутність ефективності управління та

методологічні основи її оцінки

 

План

1. 1.  Поняття і види ефективності управління.

2. 2.  Методологічні підходи до оцінки ефективності управління в різ­них моделях організацій.

3. 3.  Основні критерії та показники оцінки ефективності управління в системах закритого і відкритого типів.

 

1. Поняття і види ефективності управління

Ефективність діяльності підприємства полягає у тому, що даний процес пов’язаний із вмінням приймати ефективні управлінські рі­шення стосовно фінансово-господарської діяльності підприємства, ефективно використовувати ресурси та управляти ефективністю діяль­ності управлінського та виробничого персоналу.

Поняття ефективності управління далеко не однозначно трак­тується різними науковцями через свою багатовимірність. Проблемам ефективності управління та виробництва присвятили свої праці багато зарубіжних і вітчизняних вчених: К. Маркс, С.М. Мескон, П. Друкер, Г. Емерсон, Ф. Тейлор, В.І. Ленін, А.Д. Урсул, А.У. Кредісов, С. Ха­чатуров, С.Ф. Покропивний та ін.

В економічній енциклопедії сутність категорії «ефективність» розглядається як ефективність виробництва, яка є основною скла­довою економічної ефективності функціонування економічної систе­ми і вимірюється як відношення корисних економічних результатів до обсягу всіх використаних ресурсів (витрат). Взагалі процес управління ефективністю діяльності підприємства спрямований на раціональне використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів в інтере­сах якнайповнішого задоволення інтересів і потреб споживачів та власників. Можна стверджувати, що ефективність використання ре­сурсів є невід’ємною складовою процесу управління ефективністю діяльності підприємства, тобто є величиною відносною.

Поняття «ефективність» охоплює різноманітні сфери людської діяльності. «Ефективне» від латинського означає дієвість, економіч­ність, результативність, продуктивність.

Дієвість – розуміння того, що виконана робота чи дія принесе бажаний результат (хоча й не завжди позитивний).

Економічність – досягнення результату за умови мінімізації витрат.

Результативність – досягнення певного результату, який не завжди відображає якість роботи (тобто він може бути й негативним).

Продуктивність – загальний показник діяльності підприємства, який характеризує відношення обсягу виробництва до часу, що затра­чений на його виготовлення, або обсяг виробництва, який припадає на одного працівника. Ефект – також результат, але результат позитивний.

Ефект – це категорія, яка вимірює ступінь відповідності досяг­нутого результату до встановленого нормативу, це величина абсо­лютна, яка розраховується як різниця між результатами і затратами. Взагалі, ефектом володіє будь-яка взаємодія, що має певний результат і у широкому розумінні ефект можна розглядати як абсолютне явище, що характеризує результат, властивий будь-якій системі чи процесу. Таким результатом може бути: обсяг виробництва; обсяг валової продукції; товарообіг; прибуток.

Ефективність – категорія, яка властива не всякій дії, а лише цілеспрямованій, а тому ця категорія носить управлінський характер і означає, насамперед, ступінь досягнення мети.

Ефективність, на відміну від ефекту – величина відносна, яка вимірюється співвідношенням результату до цілей, результату до витрат.

Ефективний означає такий, що має високий рівень ефекту або результату цілей і характеризується оптимальним співвідношенням між результатами діяльності і витратами на їх досягнення.

Отже, термін ефективність більш повно характеризує успішність роботи керівництва, відображає не тільки економічний результат, а і взаємовідносини з зовнішнім середовищем, яке здійснює суттєвий вплив на розвиток підприємства.

При розгляді питання управління ефективністю підприємства доцільно дослідити цикл ефективності, що є логічною послідовністю етапів, реалізація яких забезпечить підприємству можливість досягти мети і ефективно працювати (рис. 3).

Як бачимо, під ефективністю управління варто розуміти таке управління, яке забезпечує ефективність функціонування і розвитку підприємства як цілісної системи, що має свою мету і визначається як співвідношення отриманого результату (прибутку підприємства і досягнення цілей) до витрат (на управління і виробництво).

Існує і декілька інших підходів до класифікації видів ефективності.

Покропивний С.Ф. розглядає наступні види ефективності: на­родногосподарська (відображає ефективність виробництва з точки зору всього народного господарства в цілому, країни, регіону); бюд­жетна (враховує вплив діяльності підприємства на витрати і прибут­ки); комерційно-фінансова (враховує фінансові результати діяльності підприємства).

Маркіна І.А. розглядає ефективність як комплексне співвідношення результатів діяльності і витрат, що виражені через три основні групи показників ефективності управління: показники соціальної ефектив­ності управління; показники ефективності використаних ресурсів; по­казники економічної ефективності (прибуток, мета). Вона зазначає, що потрібно розрізняти ефективність управління: результативну (доціль­ну), тобто коли є результатом прибуток чи мета; витратну; спо­живацьку (соціальну). Зазначені види ефективності створюють лан­цюжок, де споживацька ефективність управління визначає наступні види ефективності (рис. 4):

 

 

Рис. 4. Взаємозв’язок видів ефективності управління

 

Сердюк В.С. виокремлює кілька видів організаційної ефективності: внутрішню, зовнішню, загальну, ринкову, стратегічну (цільову), вит­ратну, оперативну, ефективність інноваційного проекту.

Внутрішня ефективність – ефективність з точки зору вико­ристання внутрішніх можливостей організації (управління її внутріш­німи ресурсами).

Зовнішня ефективність – ефективність з погляду використання зовнішніх можливостей організації. Ця складова великою мірою зу­мовлена станом організаційного оточення, особливо його інститу­ційними складовими і здатністю організації пристосуватись до його змін, тому її ще називають адаптивною ефективністю.

Загальна ефективність – сукупність внутрішньої і зовнішньої ефективності. Високої загальної ефективності можливо досягнути за рахунок гнучкої системи управління організацією, яка дає змогу опе­ративно перерозподіляти її ресурси відповідно до змін зовнішнього середовища.

Загальну ефективність організації визначають за формулою:

де – рівень загальної ефективності;

– рівень зовнішньої ефективності (ступінь використання ринкових можливостей);

– рівень внутрішньої ефективності (ступінь використання внутрішніх можливостей).

Отже, загальна ефективність досягається внаслідок комбінації двох її складових. Очевидним є те, що високий рівень складової Е₁ забез­печує підвищення ефективності Е₃ загалом. Однак навіть за високого рівня внутрішньої ефективності Е₂ організація не матиме високого рівня загальної ефективності Е₃, якщо не буде забезпечена її ефек­тивність з точки зору використання ринкових можливостей (Е₁). Звід­си висновок: для отримання організацією максимально високих результатів необхідно, з одного боку, найповніше реалізувати її ринкові можливості, а з іншого – забезпечити максимально високий рівень її внутрішньої ефективності.

Зусилля менеджерів, спрямовані на використання сприятливої ситуації, що склалася на ринку, не дадуть максимальної віддачі, якщо в організації не забезпечена висока внутрішня ефективність.

Глибокі кризові явища на рівні макроекономіки теж здатні звести нанівець усі зусилля менеджменту щодо підвищення внутрішньої ефективності організацій. Однак низька внутрішня ефективність значно ускладнює можливість переборювати зовнішні труднощі. З формули загальної ефективності видно: якщо обидві складові Е₁ і Е₂ нижчі від максимально можливого рівня (Е₁, Е₂ = 1), то загальна ефективність організації знижується в геометричній прогресії (приміром, 0,5 · 0,5 = 0,25 ) від максимального рівня ефективності, що дорівнює 1.

Внутрішньо ефективна організація завжди випере­джатиме своїх конкурентів. Із огляду на це важливим завданням менеджменту є виявлення причин, що перешкоджають підвищенню внутрішньої ефективності організації, і знаходження способів їх усунення.

Ринкова ефективність показує, наскільки повно організація задо­вольняє потреби споживачів порівняно з альтернативними способами їхнього задоволення.

Ринкова ефективність враховує те, що будь-яка організаційна діяльність націлена на задоволення потреб ринку. Невміння присто­сувати організацію, її працівників, технологію до змін у структурі попиту спричиняє її низьку загальну ефективність. Тому менеджери мають спрямувати свої зусилля на розроблення іншої концепції біз­несу: вибір нової стратегії, переосмислення відносин між керівниками та персоналом тощо. Отже, ринкова ефективність організації залежить від її здатності своєчасно реагувати на зміни у запитах і вподобаннях споживачів, а це можливо лише за систематичної та цілеспрямованої інноваційної діяльності щодо формування нових способів задоволення потреб споживачів.

Стратегічна ефективність належить до категорій стратегічного управління і відображає здатність організації реалізувати обрану стра­тегію. Для її визначення використовують три групи показників. Перша відображає стан попиту у формі потенційно можливих темпів його зростання; друга характеризує динаміку економічних цілей підпри­ємства (темпи зростання обсягу продажу, прибутку, рентабельності вкладень тощо); третя – динаміку групових цілей (зростання диві­дендів, заробітної плати, кількості робочих місць).

Оперативна ефективність відображає економічність способів пе­ретворення ресурсів у процесі виробничої діяльності підприємства, її можна охарактеризувати як здатність організації працювати з міні­мальним використанням ресурсів. Якщо розглядати оперативну ефек­тивність стосовно функцій, які випливають із стратегічних цілей орга­нізації, то можна стверджувати, що оперативна ефективність орга­нізації забезпечує її стратегічну ефективність.

Ефективність інноваційного проекту характеризується системою показників, що відображають співвідношення витрат і результатів, пов’язаних із реалізацією проекту.

Отже, організаційна ефективність може описуватися різною системою координат, тому єдиного критерію, за допомогою якого можна було б її визначити, немає.

Охарактеризуємо видову класифікацію ефективності діяльності підприємства за окремими ознаками.

У залежності від одержаного результату, наслідку:

• –    економічна (характеризує співвідношення результату до витрат, що необхідні для досягнення мети. До таких показників належать: обсяг продукції, рентабельність, економія ресурсів, зниження собівар­тості продукції, продуктивність праці тощо.)

• –    соціальна (відображає ступінь досягнення соціальних параметрів управління і полягає у зменшенні тривалості робочого тижня, ство­ренні робочих місць, підвищенні зайнятості людей, поліпшенні умов праці і побуту, безпеки життя, стану довкілля та ін.)

За місцем одержання ефекту:

• –    локальна або комерційна (визначає конкретний результат вироб­ничо-господарської діяльності підприємства – прибуток, дохід);

• –    народногосподарська (створює сукупний ефект виробництва і споживання в цілому в країні).

За методом розрахунку:

• –    абсолютна (характеризує загальну або питому ефективність діяль­ності підприємств за певний проміжок часу);

• –    порівняльна (відображає наслідки порівняння можливих варіан­тів господарювання і вибору оптимального).

За ступенем збільшення ефекту:

• –    первинна (початковий, одноразовий ефект, що одержаний внас­лідок здійснення виробничо-господарської діяльності через впровад­ження організаційних, соціальних, економічних заходів, що принесли прибуток);

• –    синергічна ефективність виражає комбінований вплив сукуп­ності інновацій на фінансово-економічний стан суб’єкта господа­рювання, коли загальний ефект перевищує вплив кожної інновації зокрема.

За структурою організації виробництва:

• –    ефективність робочого місця;

• –    ефективність підрозділу (управлінського чи виробничого);

• –    ефективність підприємства в цілому.

У залежності від темпів економічного зростання виробництва:

• –    екстенсивний розвиток виробництва (збільшення темпів, покра­щення діяльності).

• –    інтенсивний розвиток виробництва.

За об’єктом оцінки:

• –    повна (інтегральні показники);

• –    часткова (за певними показниками);

• –    за характером витрат;

• –    поточна;

• –    одноразова.

За масштабами співробітництва:

• –    загальновиробнича ефективність діяльності підприємства;

• –    зовнішньоекономічна діяльність.