1-4. Професійні захворювання водолазів підрозділяються на групи:

Перша група — захворювання, що виникають у результаті значних перепадів тиску. Найбільше часто зустрічаються такі як:

• декомпресійна хвороба;

• баротравма вуха і придаткових порожнин носу;

• баротравма легенів;

• барогипертензіний сіндром;

• обтиск водолаза.

Друга група — захворювання, що виникають у результаті значної зміни парціальних тисків газів у вдихуваній газовій суміші. Найбільше часто зустрічаються такі як:

• кисневе голодування;

  • кисневе отруєння;

  • отруєння вуглекислим газом;

• азотний наркоз.

Третя група — непрофесійні захворювання, обумовлені особливостями роботи людини у воді, нещасними випадками та іншими причинами. Найбільше часто зустрічаються такі як:

• утоплення;

• отруєння відпрацьованими газами; - переохолодження;

• перегрівання;

• поразка небезпечними отрутними морськими тваринами.

5. Дихальна система забезпечує газовий обмін між організмом і зовнішнім середовищем. Завдяки цій функції організм постійно забезпечується киснем і звільняється від продуктів обміну (вуглекислий газ, пари води і т.д.).

6. Для оцінки функції і величини подиху існують кілька показників:

• частота подиху — визначається по кількості дихальних рухів у хвилину. У дорослої людини вона рівняється 16-20 вдихам у хвилину;

• глибина подиху — визначається кількістю повітря, що надходить у легені за один вдих. У дорослої людини обсяг вдихованого (видихуваного) повітря коливається від 400 до 900 мол; хвилинна вентиляція легенів (хвилинний обсяг легенів) — це добуток об'єму одного вдиху на частоту подиху в одну хвилину. При цьому 55% вентиляції припадає на праве легеня і 45% на ліве;

• життєва ємність легенів — максимальна кількість повітря, яка людина може видихнути, зробивши попередньо максимально глибокий вдих. У дорослих людей вона становить приблизно 3500-4500 млл;

• залишковий обсяг — кількість повітря, що втримується в легенів після максимального видиху.

7. Декомпрессио́нная, или кессо́нная болезнь, сокращенно — ДКБ (на жаргоне подводников — кессонка), также известна какболезнь водолазов — заболевание, происходящее, главным образом, из-за быстрого понижения давления вдыхаемой газовой смеси, в результате которого газы, растворенные в крови и тканях организма (азот, гелий, водород — в зависимости от дыхательной смеси), начинают выделяться в виде пузырьков в кровь пострадавшего и разрушать стенки клеток и кровеносных сосудов, блокировать кровоток.

8. Газообмін у легенях відбувається шляхом дифузії, тобто вуглекислий газ із крові надходить в альвеоли, а кисень із повітря альвеол — в артеріальну кров. Сумарна площа альвеол становить 80-140 м², а товщина альвеолярно-капілярної мембрани 0,3-2 мк. Процес дифузії можливий при різниці між парціальним тиском газів в альвеолярному повітрі і напругою їх у крові. Так, напруга кисню в крові легенів становить близько 40 мм рт. ст., а в альвеолярному повітрі — 110 мм рт. ст.

У результаті різниці 70 мм рт. ст. кисень рухається убік низького тиску, тобто в кров, насичуючи її до 100 мм рт. ст.

9. Причинами баротравми легенів від підвищеного в них тиски є:

- затримка подиху під час підйому на поверхню, особливо при швидкому спливанні;

- спазм голосової щілини при різкому кашлі (влучення в трахею води).

Причинами баротравми легенів від зниження в них тиску є:

• несправність дихального автомата;

• занурення у воду із закритими або порожніми балонами апарата;

• випускання загубнику з рота і подих з підшлемного простору.

10. Ознаки баротравми легенів:

• легенева кровотеча або кашель із виділенням кров'янисте-пінистого мокротиння;

• болі в грудях, що підсилюються, при глибокому вдиху і кашлі;

• проникнення газової суміші в плевральну порожнину (пневмоторакс) і під шкіру верхньої частини грудини і шиї (підшкірна емфізема);

• швидка втрата свідомості ( під водою або відразу після виходу на поверхню);

• розлад кровообігу (синюшність особи, частий не стійкий пульс слабкого наповнення, падіння кров'яного тиску);

• паралічі кінцівок.