Історичні етапи розвитку української математичної термінології та її сучасні проблеми

Реферат з курсу

«»

студента курсу

факультету

(спеціальність «»)

КИЇВ – 2008

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………… .3

Основна частина

1. Зародження процесу термінотворення і його «золота доба»….……… 4

2. Етапи розвитку……………… ……………………………………………8

3. Відтворення термінотворення і сучасні проблеми………………… …13

Висновки……………………………………………………………………… .17

Список використаних джерел……………………………………………… .18

Вступ

Актуальність дослідження

На сучасному етапі творення українська математична термінологія має свої проблеми, втрати і здобутки, перспективи і підходи розвитку. Досить важливо і актуально знати яким же чином відбувався її розвиток, які ми мали етапи термінотворення, які були перешкоди і заборони, адже тільки тоді можна осягнути всю сутність сучасних проблем і знайти шляхи їх вирішення. Українська математична термінологія – це велике термінологічне об’єднання всіх регіонів України та її діаспори, тому вона зможе ефективно обслуговувати науку і техніку тільки за умови належної стандартизації, яку можливо втілити в життя лише після глибокого аналізу принципово відмінних підходів сучасного термінотворення. Існує також думка, що в майбутньому українському термінотворенню може загрожувати американізація. Щоб зрозуміти наскільки ця загроза реальна і порівняти її з таким явищем як зросійщення, варто знати історичні етапи розвитку термінологічної лексикографії і усвідомлювати причини їх зміни одне одним.

Актуальністю даної проблеми зумовлений вибір теми реферату «Історичні етапи розвитку української математичної термінології та її сучасні проблеми».

Щодо літератури, то в працях [3] і [5] ми маємо історичні коментарі, в статтях [1] і [4] досліджується стан сучасної термінології, а такий бюлетень як [2] має винятково історичне значення.

Огляд навчальної та науково-популярної літератури дозволяє стверджувати, що інтерес дослідників до проблеми майже відсутній.

Мета реферату: дослідити етапи розвитку української математичної термінологічної лексикографії і з’ясувати сучасні проблеми термінотворення.

Завдання реферату:

Ø проаналізувати процес зародження математичного термінотворення;

Ø розглянути етапи подальшого розвитку;

Ø з’ясувати проблеми на сучасному етапі.

Основна частина

1. Зародження процесу термінотворення і його «золота доба»

Сучасна українська термінологічна лексикографія бере початок з середини XIX ст. [3] Уже в 1848р. у Львові відбувся Собор руських (українських) учених, на якому обговорювалося питання про українську наукову термінологію. Відомий український лексикограф і етнограф М. Левченко одним з перших поставив питання про створення української наукової термінології на народній основі. Велике значення для поширення української мови в Галичині й підросійській Україні мало спільне заснування наддніпрянцями і наддністрянцями Товариства імені Шевченка (1873) у Львові.

Cистематична і цілеспрямова­на праця над вироблянням української наукової термі­нології почалася після пе­ретворення Товариства іме­ні Шевченка у Наукове то­вариство імені Шевченка (НТШ) — у своєрідну національну акаде­мію наук у Львові (1892) і створення Ук­раїнського наукового товариства (УНТ) у Києві (1907).

Визначний природознавець, педагог і філолог І. Верхратський одним із перших почав працювати над створенням україн­ської наукової природничої термінології.

Процес українського математичного термінотворення започатковано наприкін­ці XIX ст. Омелян Дейницький і Теофіл Іскрицький у 1873 р. переклали з німець­кої мови на українську шкільний підруч­ник Фр. Мочника з арифметики, а Євген Савицький у 1877 р. переклав, також з ні­мецької мови, підручник Фр. Мочника з арифметики й алгебри для вищих класів середніх шкіл. Ряд оригінальних україн­ських підручників створив П. Огоновський.

Перша в історії фахова стаття з мате­матики, опублікована українською мовою (в перекладі з польської П. Огоновського) «Про симетричні вираження вартостей фун­кцій mod m», належить Володимирові Левицькому (згодом — професору). Ця стат­тя вийшла в «Записках Наукового товарис­тва їм. Шевченка (НТШ)», т. 4, 1894.

На загальних зборах НТШ у травні 1893 р. було утворено Математично-природописно-лікарську секцію (головою було обрано Івана Верхратського). До складу тієї секції входило троє математиків. У VII томі «За­писок НТШ» (1895) В. Левицький після статті «Еліптичні функції модулові» подав «Додатки до термінології математичної», які містили 69 термінів, поданих у вигляді українсько-німецького словничка [3].

Перші українські математичні терміни було створено на взірець тогочасних німець­ких і польських термінів, а також прийня­тих у цих мовах назв грецького і латинсько­го походження. В ролі українських мате­матичних термінів (відповідників здебільшого до німецьких) часто виступали місцеві за­хідноукраїнські слова та деякі слова зі ста­рої української (руської) мови.

Слід сказати, що серед термінологів НТШ сформувалися два підходи: творення наукових термінів на ук­раїнській народній основі й запроваджуван­ня в українську мову інтернаціональної, пе­реважно латинської термінології.

У 1897 р. за пропозицією Михайла Гру-шевського видається окремий «Збірник» Математично-природописно-лікарської сек­ції НТШ. Редакторами його стали І. Верхратський і В. Левицький.

У 1902 р. В. Левицький, якого академік Михайло Кравчук назвав основоположни­ком математичної культури нашого народу, видав математичний словник. У 1910 р. у Львові Йосип Танчаковський видав слов­ник «Руско-польска термінологія зі збіркою інших слів до шкільної і приватної науки, зладжена на підставі шкільних підручників».

Процес математичного термінотворен­ня активізувався в 1917 р. особливо після утворення Української Народної Республі­ки. Зокрема, в 1917 р. Українське товариство шкільної освіти розробило програму з ариф­метики і математичної термінології. У Києві при Департаменті професійної осві­ти в 1918 р. було створено технічно-термі­нологічну комісію. До її складу входила й секція з виробляння української матема­тичної термінології, головою якої було об­рано Михайла Кравчука, а секретарем — Федора Калиновича. Спеціальну терміно­логічну комісію було створено в 1918 р. при київському Науковому товаристві. При Мі­ністерстві освіти у 1918 р. було створено правописну комісію (І. Огієнко, А. Крим­ський, Є. Тимченко). «Найголовніші пра­вила українського правопису» Міністерс­тво освіти затвердило 24 травня 1918 р [3].

У 1919 р. було створено Правописно-термінологічну комісію при Українській академії наук. Тоді ж у Львові при Математично-природописно-лікарській секції НТШ організовано (на пропозицію Київ­ської термінологічної комісії) Терміноло­гічну комісію на чолі з В. Левицьким.

У 1921 р., після об'єднання Українсько­го наукового товариства з Академією наук, було створено Інститут української науко­вої мови (ІУНМ) ВУАН (перша назва — Інститут наукової мови), який мав матема­тичну секцію.

В 20-і рр. тісно співпрацювали Всеук­раїнська академія наук (ВУАН) і НТШ. Те­оретичні засади й основні напрями термі­нотворення, вироблені в ІУНМ, в основ­ному збігалися з принципами НТШ, а в дечому були логічним продовженням їх. Так, за спільною редакцією київської і львівської комісій у 1926 р. вийшли 2-а і 3-я частини «Математичного словника». Цю співпрацю можна розглядати як початок творення соборної національ­ної української математичної терміноло­гії. Спроба створити національну матема­тичну термінологію на винятково україн­ському мовному фунті дала змогу значною мірою усталити й уніфікувати математич­ну термінологію на західноукраїнських зем­лях й у Великій Україні, хоч до остаточно­го усталення спільної української терміно­логії було ще дуже далеко.

Слід відзначити, що від 1918 до 1933 р. вийшли друком 10 словників з математи­ки і механіки, 9 — з фізики, 4 — з хімії, а загалом до 1933 р. було видано 83 термі­нологічні словники з різних ділянок знань. За цей короткий час набула розквіту лек­сикографічна робота. Співробітники ІУНМ зібрали 2 млн карток слів української мо­ви. В ці роки (період «українізації») на ос­нові народної мови по суті було створено національну математичну термінологію.

Представниками пуристичної школи в тер­мінології були О. Синявський, М. Судима, М. На­конечний, О. Курило. Процес українського термінотворення в той час відбувався не лише в радянській Україні, він продовжувався, долаючи за­борони, і на західноукраїнських землях. Так, зокрема, в 1923 р. у Львові на II За­гальному з'їзді українських інженерів і тех­ніків Микола Чайковський виступив з ре­фератом «Завдання української наукової й технічної термінології», а в 1924 р. він опуб­лікував «Систематичний словник україн­ської математичної термінології».

Особливо великий внесок у створення й уніфікацію української математичної тер­мінології належить уже згадуваним мате­матикам М. Кравчукові та М. Чайковському. Вони перші почали викладати матема­тику українською мовою у Київському й Кам'янець-Подільському університетах.

У творення математичної термінології значний внесок зробили співробітники Інс­титуту української наукової мови та Фізико-математичного відділу Академії. Зокрема співробітник Інституту української наукової мови ВУАН Ф. Калинович у 1925 р. видав «Словник математичної термінології. Про­ект, ч. 1. Термінологія чистої математики», а В. Дубровський — «Російсько-укра­їнський технічний словник» (1925 і 1926). Тер­мінологічна комісія Одеської науково-дослідчої кафедри математики видала «Росій­сько-український словничок математичної термінології та фразеології. Алгебра».

Хоч українська математична терміно­логія творилася на різних українських ет­нічних територіях, що належали до різних держав, при вироблянні її виявилася єдність учених усіх українських земель. До почат­ку 30-х рр. XX ст. було створено науково обгрунтовану українську національну ма­тематичну термінологію, що відповідала світовому рівню і мала потенційні можли­вості для дальшого розвитку.

Слід сказати, що всі словники ІУНМ мали підзаголовок «Проект». Передбачало­ся широке обговорення їх і доопрацюван­ня. На жаль, більша частина напрацьова­ного тоді матеріалу не пройшла апробації у фаховому мовленні. Зрозуміло, що кри­тика цих словників виконувала відповідне політичне замовлення: кожний словник « . має бути відповідний до загальної мов­ної політики радянської влади».

Нормальний природний процес творення української математичної термінології було перервано на початку 1930-х рр., після припинення процесу так званої укра­їнізації. У зв'язку з процесом вигаданої біль­шовицьким режимом СВУ (1930) багатьох українських термінологів і працівників ІУНМ було звинувачено в націоналізмі, вісьмох за­арештовано й фізично знищено (серед них — керівник ІУНМ Григорій Холодний, якого звинуватили в «термінологічному саботажі», співробітники Г. Голоскевич, В. Дубров­ський, М. Кривенюк, та ін.). Мате­матика і термінолога М. Чайковського було заарештовано і звинувачено за сфабрикова­ними справами СВУ та УВО (1933). Мово­знавець Наум Каганович (вихованець Хар­ківського Інституту народної освіти) запо­чаткував на початку 1930-х рр. гостру кампанію проти українського мовознавства 1920-х рр. [3]