3. Відтворення термінотворення і сучасні проблеми

На сучасному етапі творення україн­ської математичної термінології намітили­ся два принципово відмінні підходи. Пер­ший із них (інтернаціоналізаторський) по­лягає в тому, щоб вживати терміни так, як вони усталились в основних розвинених мовах (переважно — англійській), але при цьому найчастіше маємо традиційне каль­кування з російських термінів на україн­ський лад. У багатьох сучасних розділах математики та інформатики англійська, російська й українська термінологія фор­мується несинхронно. Є випадки, коли справжній смисл того чи іншого терміна, що з'явився в англомовній науковій літе­ратурі, набуває істинного російського від­повідника з запізненням на кілька років. Недостатня увага до розробляння тлумач­них словників призводить до того, що ба­гато російських термінів є просто транслі­терацією відповідних англійських.

Другий (українізаторський) підхід має іншу крайність: кожний термін замінюють українським, не рахуючись з усталеними науковими традиціями. Іде реставрація дав­но забутих діалектизмів і штучних ново-витворів [4,c. 50].

У багатьох випадках потрібно зважати й на те, що чимало сучасних чужомовних термінів уже здобули право громадянства у нашій мові і зовсім немає потреби ви­лучати їх.

Зрозуміло, що кількість термінів-інтернаціоналізмів і далі зростатиме. Збільшу­вання їх кількості в національних терміносистемах відображає тенденції міжна­родного кооперування. Сьогодні не можна стати на позицію тотальної націоналізації математичних термінів, характерної для періоду 1917— 1932 рр. Потрібно передба­чити узгодженість національної і міжна­родної термінології, не допускаючи суціль­ної денаціоналізації.

Зрозуміло, що не можна абсолютизува­ти досягнення українського математичного термінотворення періоду «золотої доби — 1920 — 1930 рр.», адже всі словники ІУНМ мали підзаголовок «Проект».

Так, ми могли б, наприклад, замість тер­міна «перпендикуляр» використовувати «сторчак» або «простопад», замість «мо­дель» — «зразок». Проте дуже сумнівно, щоб ці терміни прижилися в національній термінології. Що іще важливо: ці терміни дуже поширені нині в багатьох європей­ських мовах. Очевидно, що подібна само­ізоляція навряд чи піде нам на користь. Але є випадки хорошої вмотивованості су­то українських забутих термінів. У такому разі доцільно подавати їх як синоніми до вже традиційних термінів.

Представники «консервативного підхо­ду» виступають за збереження української наукової термінології, зокрема математич­ної, в такому вигляді, якого вона набула за радянського часу. Очевидно, що такий під­хід не дасть змоги сформувати сучасну на­ціональну математичну терміносистему.

Головне правило, якого треба дотриму­ватися, опрацьовуючи термінологію, по­лягає в тому, що будь-який термін треба узгоджувати з основними законами укра­їнської мови.

Зрозуміло, що математична термінологія не може бути творінням однієї людини або одного інституту. Вона не може бути й мо­вою одного регіону України чи мовою діас­пори. Як відзначив М. Чайковський, вона має постати на всіх землях України та в ді­аспорі у велике термінологічне об'єднання.

Українська математична термінологія зможе ефективно обслуговувати всі ділян­ки науки і техніки лише тоді, коли її на­лежним чином буде стандартизовано.

У терміносистемі сучасної математики терміни з власними іменами (ВІ) утворю­ють доволі значну групу — близько 10 %. Як показує аналіз, дуже поширені слово­сполуки з ВІ в дисциплінах класичної мате­матики: в алгебрі, геометрії та в математич­ному аналізі, а в теорії ймовірностей термі­нів з ВІ найбільше: їх зареєстровано близько 30 %. Часто до складу складних наукових термінів входить по кілька ВІ вчених різ­них національностей. Наприклад: умови Ойлера — д'Аламбера — Коші — Рімана.

У зв'язку з широким використанням ВІ в наукових терміносистемах виникає проб­лема транскрибування прізвищ учених ук­раїнською мовою.

Історично склалося так, що іншомовні прізвища вимагалося транскрибувати ук­раїнською мовою, виходячи з російського написання їх, а це не відповідало самій природі української мови. За роки радян­ської влади правопис власних імен і пріз­вищ в українській мові зазнав нищівних руйнувань і спотворень.

Українська науково-технічна (зокрема й математична) термінологія повинна фор­муватися з урахуванням принаймні ось та­ких трьох основних чинників:

1)досвіду найпоширеніших мов розви­нених країн світу, найперше — мов, які ви­робили ту чи іншу терміносистему;

2)позитивної практики термінологічних шкіл колишнього Радянського Союзу;

3)досвіду українського термінотворення в регіонах України та української діаспори [1, c. 107].

Хоч як це парадоксально, але україн­ська математична термінологія опинилась у вигіднішій ситуації порівняно з іншими мовами, оскільки є можливість враховува­ти досвід інших національних терміноло­гій і уникати їхніх помилок.

Перед фахівцями й мовознавцями сто­їть завдання укладати різні двомовні тер­мінологічні словники з математики, інфор­матики, кібернетики, обчислювальної тех­ніки та інших ділянок науки. Необхідно підготувати і видати математичну енцик­лопедію. При цьому доцільно насамперед укласти і видати сучасні російсько-укра­їнські термінологічні словники, оскільки брак їх гальмує застосування української мови у сфері освіти, науки і техніки.

Термінологічні математичні словники повинні:

1)віддзеркалювати сучасний стан роз­витку математики та її застосувань;

2)закріпити вживання українських тер­мінів (а не кальок з російських) у навчаль­ній і науковій літературі;

3)уніфікувати математичну терміноло­гію і впорядкувати вживання математич­них термінів стосовно певних ділянок знань [1, c. 109].