2. Механізми миротворчої діяльності оон

2.1 Механізм використання миротворчих операцій оон

Нині є кілька які один від друга підходів до класифікації миротворчих операцій. Це з цілями, переслідуваними при установі миротворчих операцій, використання або використання військової сили під час вирішення завдань, що потенційно можуть покладатися на військові контингенти, залучені до здійснення.

Усе це найчастіше викликає нерозуміння суті проведених операцій лише на рівні національних держав, а де й перевищення повноважень у використанні силових методів – порушення права застосування сили та права правами людини.

Розглянемо кілька прикладів.

Превентивна дипломатія - це дії, створені задля попередження виникнення суперечок між сторонами, недопущення переростання існуючих суперечок у конфлікти.

Вона має на меті ослаблення напруженості доти, як напруженість переросте в конфлікт, чи, якщо конфлікт почався, прийняття негайних заходів для його стримування й усунення причин, що у його основі.

У межах превентивної дипломатії відповідно до концепції що викладена у доповіді Генерального секретаря ООН, можуть братиме участь і Збройні сили, а Концепція передбачає можливість превентивного розгортання сил ООН у створення демілітаризованих зон.

У разі міждержавних суперечок таке розгортання може відбутися, коли обидві країни вважають, що Організації Об'єднаних Націй (чи сил регіональних громадських організацій і угод) з обох боків межі може сприяти запобіганню бойових дій в.

З іншого боку, превентивне розгортання можна використовувати, коли якась країна відчуває загрозу і забезпечити відповідне присутність лише з її боків кордону.

Разом про те превентивне розгортання характером здійснюваних діянь П.Лазаренка та завданням, поставлені збройним контингентам, перегукується з діями і завданнями, здійснюваними у межах миротворчих операцій ЗС із підтримки миру.

Це спричиняє появі різночитань, коли деякі експерти (це особливо притаманно політологів і військових експертів США) виводять превентивне розгортання ЗС далеко за межі превентивної дипломатії, повністю відносячи її до класу миротворчих операцій ЗС із підтримки миру.

Що суперечить наявних документів.

>Способствование світу - це процес врегулювання суперечностей, і дозволу проблем, які ведуть конфлікт, переважно шляхом дипломатії, посередницьку діяльність як, переговорів, або за інші форми мирного врегулювання. Зі зміною характеру проведених миротворчих операцій, які, з вимог до підвищення загальній ефективності, дедалі більше носять комплексний характер, що припускає органічне поєднання військових, дипломатичних та інших заходів для врегулювання конфлікту,

>Способствование світу дедалі рідше подається як самостійний вид миротворчої діяльності. Ті дії й зусилля, які чомусь заведено характеризувати терміном «>Способствование світу», дедалі більше розглядаються як частину миротворчих операцій, які стосуються категоріям або підтримання миру, або примусу до світу, тобто. з переважним використанням Збройних Сил. Знову проглядається явне різночитання.

Підтримка світу - допускає ведення не бойових військових операцій у (крім випадків, коли необхідна самооборона), які робляться з дозволу воюючих сторін і призначені контролю і сприяння висновку перемир'я, що сприяє дипломатичним зусиллям з досягнення можливості врегулювання розбіжностей політичними засобами.

Ці дії можна як дії з підтримки перемир'я чи угод щодо припинення вогню. Підтримка світу - забезпечення присутності ООН чи інші організації, здійснюють миротворчу операцію, у цьому конкретному районі, що досі пір робилося з дозволу всіх зацікавлених сторін, яке, зазвичай, пов'язані з розгортанням військового і (чи) поліцейського персоналу, в тому числі громадянського персоналу. Підтримка світу - цей засіб, який розширює можливості у плані запобігання конфліктам, і у плані миротворства.

Примус до світу є формою бойового збройного втручання або його фізичної загрози. Це може проводитися відповідно до рішенням світового співтовариства використання військової сили із метою змусити учасників конфлікту можу погодитися з міжнародними санкціями чи резолюціями.

Головна мета операцій із примусу до світу - утримання або відновлення світу за умов, певних світовим співтовариством.

Спочатку примус до світу не розглядалося у тих миротворства, однак у пізніших офіційних документах ООН примус до світу вже є у цьому. Така зміна викликано над останню позицією розвинених країн Заходу і, США, що проект відбиває традиційну схильність Заходу для використання чи загрозу застосування сили задля досягнення військово-політичних цілей.

Її основним принципом є припущення і виправдання втручання, зокрема збройного, у внутрішні справи країн, де «грубо порушуються прав людини право націй самовизначення», оскільки, вважають західні політологи, у сучасній обстановці головну загрозу світу і загальну стабільність представляють внутрішні конфлікти, а чи не зовнішні чинники.

У цьому, на думку експертів Лондонського інституту стратегічних досліджень, на Африканському континенті особливо чітко простежується тенденція переростання сутичок внутрішнього характеру у регіональні конфлікти, стали охоплювати цілі зони, які в міжнародні і які отримують хронічної форми.

Теорія «новогоинтервенционизма» остаточно дезавуює відомий з часів Вестфальського миру принцип міжнародного права, за яким суверенітет має верховенство над правами людини. Тим більше що «новий інтервенціонізм» фактично ігнорує Статут ООН, яким передбачається неодмінна одностайність всіх постійних членів РБ (США, Росії, Великобританії, Китаю та Франції) під час вирішення питань війни і миру. [4 ,12 ]

Незалежні експертів зазначають, у цьому немає нічого незвичайного - Захід, що сповідує прагматичні цінності, завжди прагнув створити такий світової порядок, що у у максимальному ступені відповідав би його інтересам, і, власної воєнної безпеки. Інакше висловлюючись, йому властиво не підлаштовуватися під існуючі норми, а використовувати їх задля реалізації власної політики - звідси практика з так званого «подвійного стандарту».

Отже, контингенти Збройних Сил та інших структур можуть залучатися вирішення завдань підтримки і відновлення порядку й стабільності у державі (регіоні), громадянські власті якого припинили своєї діяльності, чи районах, де виникла загроза розпаду державності, й де порушення порядку й стабільності створює загрозу міжнародної безпеки чи прав людини.

Найчастіше підтримання та відновлення порядку й стабільності здійснюється разом з доставкою і забезпеченням охорони гуманітарної допомоги. Такі завдання також може бути внаслідок бойових дій в між окремими державами у регіоні чи території конкретної держави, соціальній та разі громадянської війни між опозиційними силами однієї держави.

Очевидно, організація вирішення завдань може бути прерогативою лише тієї чи іншої міністерства і відомства. Тут можна лише виступати на виконавчий рівень.

У цілому нині, механізм реалізації завдань, завдань, які військовими контингентами, поліцейськими силами і громадянським персоналом, що у миротворчі операції, вимагає подальшого вдосконалювання і посилення правова база використання Збройних Сил у плані заходів впливу стосовно протиборчим сторонам, а й відповідальності за існуючі порушення військових підрозділів, залучуваних реалізації миротворчих місій.

Незалежно від цього, хто санкціонував проведення миротворчих операцій, її зобов'язані повному обсязі дотримуватися становища міжнародного права. У традиційної миротворчої операції статус військ у країні перебування визначається відповідним угодою.

Якщо операція проводиться під егідою ООН, то країни, що у операції, домовляються з ООН і приймаючої країною щодо масштабів їхньої участі (сприяння) в операції. Вони також можуть виробити меморандум про порозуміння з приймаючої країною, у якому обумовлюються ті форми обслуговування і забезпечення, які передбачаються із боку ООН. [5 , 22]

Організація Об'єднаних Націй повинна остаточно узгодити договору про розміщення сил ООН з приймаючої країною на початок розгортання військ. До того часу, такої договір нічого очікувати остаточно узгоджений, безпеку військовослужбовців не гарантується місцевими законами чи дипломатичним статусом.

Там, коли миротворчі зусилля робляться регіональні організації чи окремими державами самостійно, держави, що у проведенні миротворчих операцій, самі домовляються з країною перебування щодо статусу своїх військ. І МЗС вочевидь виступатиме на виконавчий рівень. Можливим напрямом у зміні принципів формування миротворчих контингентів може бути втілення ідеї створення «резервних сил» ООН,

У цілому нині реалізація цю концепцію, заглиблена у те що шляхом зменшення часу підготовка сил ООН до розгортання і процедурні питання знизити можливість ускладнення конфліктної ситуації у період між рішенням і її реальним розгортанням миротворчих сил.

Система «резервних сил», як передбачає концепція ООН, базуватиметься на угодах із державами - членами ООН, які дають війська, ресурси, і технічні засоби у узгоджені терміни реагування (в ідеальному варіанті не більше від 7 до 11 днів). [2 , 45]

Держави, які може виділити військові контингенти, здатні надавати фінансові ресурси, технічні засоби, допоміжний персонал або ж послуги. Ця концепція передбачає, що під час перебування «резервних сил» біля своїх країн час відповідальність них продовжують нести відповідні уряду. Їх підготовка здійснюється з допомогою національних коштів. Організація Об'єднаних Націй у своїй лише видачею інструкцій проти них підготовки з метою забезпечення однаковості підготовки до виконання оперативних функцій і завдань матеріально-технічного постачання.

Коли складається ситуація, коли він є велика можливість прийняття Радою Безпеки резолюції про повернення миротворчого контингенту сил ООН у кризове район, Секретаріат ООН повторно затребувана згоду урядів держав виділення наснаги в реалізації відповідність до раніше ув'язненими угодами.

Отже, сучасний етап розвитку на міжнародній миротворчій діяльності тісно пов'язані з трансформацією всієї системи міжнародних взаємин у епоху після «холодної громадянської війни». Цей процес відбувається супроводжується переглядом як практики залучення Збройних Сил в миротворчі операції, і зміною підходів у трактуванні основних нормативно-правових актів, що регламентують цієї діяльності. Правова законність миротворчої діяльності ООН, регіональних організацій корисною і окремих держав виходить з положеннях Статуту ООН про колективної безпеки все, права й обов'язки держав-членів Організації Об'єднаних Націй. [16, 55]

Разом про те, Статут ООН успіхом не містить у своєму тексті положень, безпосередньо що стосуються миротворчої діяльності, він визначає лише основні «правил гри». Ці правила, покликані впорядкувати міждержавні відносини у сфері безпеки, задають найзагальніші кордону діяльності держав та його взаємодії відношенні організації миротворчих операцій, залучення у яких Збройних Сил. Механізм ж прийняття прийняття рішень та організація миротворчої діяльності доки мають достатньої нормативно правова база та значною мірою будуються на накопичений досвіді та існуючих прецеденти.

Залучення військових контингентів країн до миротворчих операцій ООН і регіональних угод відповідності до Статуту ООН і прийнятої практикою будується на договірних засадах. Договірні зобов'язання, очевидно, залишаться основою виділення військ для миротворчих акцій у разі прийняття нових концепцій використання військ, націлених на спрощена процедура виділення військових контингентів і зменшення термінів їх розгортання (наприклад, відповідно до концепцією «резервних сил»).