Закон України „Про охорону праці”. Основні положення

Основним законодавчим актом з питань охорони праці є Закон України „Про охорону праці”, прийнятий Верховною Радою в жовтні 1992 року (у новій редакції 17.12.2002р.).

Згідно цьому Закону, в країні здійснюються:

- державне управління охороною праці;

- державний нагляд і громадський контроль за охороною праці;

- організація охорони праці на виробництві;

- забезпечення гарантій прав громадян на охорону праці.

Цей Закон обумовлює обов'язкове виконання нормативних документів (правил, стандартів, норм, положень, інструкцій), що мають правову силу.

Закон включає 9 розділів:

І – „Загальні положення”

ІІ – „Гарантії прав на охорону праці”

ІІІ – „Організація охорони праці”

ІV – „Стимулювання охорони праці”

V – „Нормативно-правові акти з охорони праці”

VI – „Державне управління охороною праці”

VII – „Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці”

VIII – „Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці”

ІХ – „Прикінцеві положення”

Дія Закону поширюється на всі підприємства незалежно від форм власності.

Основними положеннями законодавства України про охорону праці є:

- права громадян на охорону праці при складанні трудового договору;

- соціальне страхування від нещасних випадків і профзахворювань;

- права працівників на пільги і компенсації у зв'язку з важкими і шкідливими умовами праці;

- відшкодування власником збитку, заподіяного каліцтвом або іншим пошкодженням здоров'я (матеріального і морального);

- дотримання вимог охорони праці при проектуванні, будівництві і реконструкції виробництв;

- тривалість робочого дня і скорочення його, а також обмеження робіт в нічний час, наднормових робіт;

- обов'язки працедавця по створенню безпечних і нешкідливих умов праці;

- обов'язки працівника по виконанню нормативних актів по охороні праці;

- гарантії на охорону праці жінок, обмеження використання праці жінок залежно від умов роботи, гарантії при прийомі на роботу і заборона звільнення вагітних жінок і жінок, що мають малолітніх дітей;

- права неповнолітніх в трудових відносинах, роботи, на яких забороняється праця осіб, молодше 18 років;

- медичні огляди при прийнятті на роботу і в період роботи.

Укладання трудового договору

Трудовий договір – це угода між працівником і роботодавцем або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цим договором, із підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а роботодавець зобов'язується виплачувати працівникам заробітну плату і забезпечувати необхідні для виконання роботи умови праці, передбачені законодавством, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий договір укладається у письмовій формі та оформлюється наказом чи розпорядженням по підприємству про зарахування працівника на роботу.

Трудовий договір може бути безстроковим, строковим, у формі контракту з визначенням обов'язків чи укладається на час виконання певної роботи.

Умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці.

Згідно ст. 5 Закону „Про охорону праці” під час укладання трудового договору роботодавець повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про права працівника на пільги та компенсації за роботу в таких умовах відповідно законодавства і колективного договору (угоди з охорони праці).

Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я.

Термін випробування при прийнятті на роботу (згідно ст.27 КЗпП України) складає не більше 3-х місяців.

Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не додержується умов колективного договору. У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку.