39.Поняття та система основних прав, свобод та обов'язків людини і громадянина

Теорія права й правова практика розрізняють поняття "права людини" і "права громадянина". У першому випадку йдеться про права, пов'язані з самою людською істотою, її існуванням та розвитком. Людина (як суб'єкт прав і свобод) тут виступає здебільшого як фізична особа. За Конституцією України, до цього виду прав належить право на життя (ст. 27), право на повагу до гідності людини (ст. 28), право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29), право на невтручання в особисте та сімейне життя (ст. 32) тощо.Що ж до прав громадянина, то вони зумовлені сферою відносин людини із суспільством, державою, їх інститутами. Основу цього виду прав становить належність людини до держави, громадянином якої вона є.Права людини, порівняно з правами громадянина, пріоритетні. Адже права людинипоширюються на всіх людей, які проживають у тій або іншій державі, а права громадянина — лише на тих осіб, які є громадянами певної країни. Прикладом прав громадянина, закріплених Конституцією України, є право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації (ст. 36), право брати участь в управлінні державними справами (ст. 38), право на проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій (ст. 39), право на соціальний захист (ст. 46) тощо.Конституція України, проголошуючи права людини і громадянина, виходить із системи прав і свобод, що визначаються теорією конституційного права. Права та свободи людини і громадянина прийнято поділяти на особисті; політичні; економічні; соціальні та культурні. Особисті права і свободи людини безпосередньо пов'язані із самою сутністю людини як фізичної особи.До до гідності (ст. 28), право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29), право на недоторканність житла (ст. 30), право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31), право на невтручання в особисте і сімейне життя (ст. 32), право на свободу пересування і вільний вибір місця проживання (ст. 33), право на свободу думки і слова (ст. 34), право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35).Особливість політичних прав і свобод полягає насамперед у тому, що їх носіями, суб'єктами є лише громадяни України, а не всі особи, які проживають на її території. Водночас варто зазначити, що політичні права і свободи мають самостійне значення, й саме як такі вони закріплені у Конституції України та в різних міжнародних документах.Важливою особливістю політичних прав і свобод є й те, що вони у певних випадках можуть бути реалізовані лише завдяки участі конкретного громадянина, наділеного цими правами, свободами, у діяльності відповідних об'єднань, політичних партій, профспілкових організацій, державних структур.До політичних прав і свобод належать право на об'єднання у політичні партії та політичні організації (ст. 36), право брати участь в управлінні державними справами (ст. 38), право на мирні збори та маніфестації (ст. 39), право на звернення (ст. 40). Система економічних, соціальних і культурних прав, згідно з Конституцією України, охоплює право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41), право на підприємницьку діяльність (ст. 42), право на працю (ст. 43), право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів (ст. 44), право на відпочинок (ст. 45), право на соціальний захист (ст. 46), право на житло (ст. 47), право на достатній життєвий рівень (ст. 48), право на охорону здоров'я (ст. 49), право на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50), право, зумовлене гарантуванням вільної згоди на шлюб, а також захистом материнства, батьківства, дитинства і сім'ї (ст. 51, 52), право на освіту (ст. 53), право на свободу творчої діяльності (ст. 54).

40.Міжнародно-правові стандарти прав та свобод людини і громадянина У сучасному світі, коли проблема прав людини вийшла далеко за межі окремої держави, виникла необхідність у створенні універсальних міжнародно-правових стандартів, які також визнаються як основні права людини.Стандарти відображені у низці міжнар.-правових актів, що встановили загальнолюдські стандарти прав особи., внесли характерні зміни у правосуб'єктність людини, що стала суб'єктом не лише внутрішньодержавного, а й міжнародного права. Держави, що приєдналися до пактів, зобов'язані привести своє національне законодавство у відповідність з їх вимогами.Міжнар.-правові акти мають верховенство над внутрішнім законодавством.А це надає можливість громадянину, політичні чи громадянські права якого порушені, звернутися за захистом безпосередньо до Комітету з прав людини при ООН, якщо він вичерпав можливості захисту, надані національним законодавством. Міжн.-правові документи визначили той універсальний комплекс основних прав та свобод, який у єдності з конституційними правами повинен забезпечити нормальну життєдіяльність індивіда.10 грудня 1948 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Загальну декларацію прав людини. ЗДПЛ вперше закріпила перелік політичних, соціально-економічних та культурних прав людини. У 1966 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Пакт про громадянські та політичні права і Пакт про економічні, соціальні та культурні права, які набрали юридичної сили у 1976 р. ЗДПЛ та міжнародні пакти складають Міжнародний білль прав людини (чи Хартію прав людини), що покладає на держави обов'язок забезпечити здійснення закріплених у цих документах прав всіма необхідними засобами, у тому числі й правовими.Враховуючи суттєві протиріччя позицій держав-членів ООН, ЗДПЛ проголосили природний характер прав людини і вмістили загальні принципи та поняття без визначення їх класових особливостей, надаючи їм загальнодемократичного і загальнолюдського значення, сприйнятливого для всіх держав. Більшість статей зазначених міжн. документів мають загальний характер. В останні роки почалася конкретизація норм з прав людини, яка особливо активно здійснюється в рамках Організації з безпеки і співробітництва у Європі.Сучасне міжнародне право характеризується наявністю системи актів у сфері прав людини, що складають законодавство. Воно включає п'ять різновидів документів: 1. Міжнародний білль про права людини, що містить перелік невід'ємних прав. 2. Угоди, спрямовані на запобігання та покарання злочинів, що призводять до масових порушень прав людини (Конвенція про незастосування строку давності до воєнних злочинів проти людства від 26 жовтня 1968 p.). 3. Конвенції, націлені на захист груп населення, які потребують особливого піклування з боку держави (Конвенція про права дитини 1989 p.). 4. Конвенції, спрямовані на захист індивіда від зловживань з боку органів держави та посадових осіб (Женевські конвенції 1949 р. про захист жертв війни). 5. Міждержавні конференції з прав людини, що приймають заключні документи, обов'язкові для виконання державами-учасницями (Заключний документ Всесвітньої конференції з прав людини. — Відень, 1993 p.). В основу міжнар. стандартів з прав людини покладені такі загальнов.і принципи, як: повага суверенітету держави; неприпустимість втручання у внутрішні справи держави; самоврядування народів та націй; рівноправність всіх людей та заборона дискримінації; рівність прав і можливостей чоловіків та жінок; дотримання прав людини, навіть, за умови збройних конфліктів і відповід. за злочинні порушення прав людини

41.Класифікація прав і свобод громадян. Конституційні норми різних країн щодо прав, свободи і обов’язків людини і громадянина можна поділити на 1) громадянські і політичні права й свободи, проголошені буржуазними революціями; 2) соціально-економічні права, які ґрунтуються на соціалістичному вченні; 3) колективні, або солідарні, права, проголошені головним чином країнами третього світу. Права й свободи, які стосуються перших двох позицій, це права й свободи, що належать кожному індивідові. Права третьої позиції можна назвати правами людини і народів (право на здорове навколишнє середовище, право на страйк, громадянську непокору, право політичної опозиції). За іншою класифікацією можливе виділення загальних і особливих прав, свобод та обов’язків людини і громадянина. Критерієм класифікації тут слугує те, що в одних випадках вони стосуються всіх громадян (право на відпочинок), а в інших – тільки певних (окремих) груп громадян (жінок, дітей). І насамкінець: права й свободи людини і громадянина можуть бути згруповані за сферами життєдіяльності індивіда. Такого роду класифікація уявляється особливо важливою, бо вона показує межі охорони прав людини і громадянина у різних сферах. Критерієм тут є однорідність матеріального змісту прав, свобод і обов’язків та однотипність норм, що її закріплюють. За цією класифікацією у Конституції України виділяють три основні групи прав і свобод та одну групу обов’язків. 1. Громадські права і свободи людини. 2. Політичні права і свободи громадян України. 3. Економічні, соціальні та культурні права й свободи людини і громадянина. 4. Конституційні обов’язки людини і громадянина. Класифікація конституційних прав, свобод і обов’язків будується не довільно, а із врахуванням наявності в суспільстві різних сфер діяльності, якісно різних за змістом суспільних відносин; взаємовідносин держави і громадянина у сфері правоохоронної діяльності держави, спрямованої на захист життя, здоров’я, індивідуальної свободи і безпеки, честі й гідності людини, взаємовідносин у політичній, соціальній, економічній та культурній сферах. Беручи до уваги окремі сфери діяльності держави і громадян та керуючись відомими міжнародними пактами й чинною Конституцією України, можна виділити такі групи основних прав та свобод громадян України: 1) громадянські права й свободи; 2) політичні права і свободи; 3) економічні права і свободи; 4) соціальні права і свободи; 5) культурні права та свободи.

42.Особисті права та свободи. Особисті права та свободи людини та громадянина в Україні Особисті (громадянські) права і свободи людини — це закріплені правом можливості фізичного існування і духовного розвитку людини. Особистими правами володіють всі проживаючі на території України індивіди незалежно від свого правового стану (громадяни України, іноземні громадяни . Конституція України містить такий перелік особистих (громадянських) прав людини: 1) право на вільний розвиток особистості. Кожна людина має право сама визначати свою долю, ставити перед собою визначені нею самою цілі, обирати засоби для досягнення цих цілей. Але, зрозуміло, при цьому вона не повинна порушувати прав інших людей; 2) право на життя. Конституція України закріплює право на життя за допомогою заборони свавільного (незаконного) позбавлення життя. Верховна Рада України скасувала кримінальне покарання у вигляді смертної кари. Ніхто не може бути позбавлений життя навіть за рішенням державного органу. Другий важливий компонент закріплення права на життя — право людини на самозахист від протиправних посягань на життя і здоров’я; 3) право на повагу людської гідності. Це особисте право теж забезпечується встановленням заборон на протиправні дії, що посягають на людську гідність: катування, жорстоке, нелюдське таке, що принижує гідність, поводження або покарання, примусові медичні або наукові дослідження на людині; 4) право на свободу і особисту недоторканність. Сутність права на свободу полягає в тому, що в Україні заборонені будь-які форми особистої залежності, а саме — рабство і подібні до нього інститути (боргова кабала і т.ін.). Недоторканність особи є важливою гарантією свободи людини, насамперед свободи від свавільних дій посадових осіб держави. Відповідно до Конституції України ніхто не може бути заарештованим чи триматися під вартою інакше як за рішенням суду. У разі нагальної потреби запобігти злочину або його припинити правоохоронні органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід. Обґрунтованість цього тимчасового запобіжного заходу протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом; 5) недоторканність житла. Житло — є продовженням людської особистості, важлива гарантія її свободи і недоторканності. Недарма склалася приказка: «Мій будинок — моя фортеця». Конституція України зазначає, що проникнення до житла, проведення в ньому огляду або обшуку можуть здійснюватися тільки за рішенням суду. Винятки з цього правила допускаються тільки для порятунку життя людей і майна (наприклад, у разі пожежі, стихійного лиха), а також з метою переслідування осіб, підозрюваних у вчиненні злочину; 6) таємниця листування, телефонних переговорів, телеграфної та іншої кореспонденції. Ця норма Конституції України теж є однією з гарантій свободи особи. Винятки (тобто ознайомлення з кореспонденцією посадових осіб держави) можуть бути встановлені тільки судом з метою запобігти злочину чи встановити істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими засобами одержати інформацію неможливо; 7) невтручання в особисте і сімейне життя. Таємниця особистого і сімейного життя — ще одна грань свободи особи. Конституція України забороняє збирання, збереження, використання і поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і тільки в інтересах національної безпеки, економічного добробуту і прав людини; 8) свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право на вільний в’їзд в Україну і виїзд з України. Це особисте право поширюється тільки на осіб, що перебувають в Україні на законних підставах. Іноземний громадянин чи підданий, що порушує закони України, може бути висланий за межі України. Такій особі може бути відмовлено в дозволі на в’їзд до України. У той же час громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися до України, не може бути висланий за межі України; 9) право на свободу думки і слова, на вільне висловлювання своїх поглядів і переконань.

43.Політичні права та свободи Особливість політичних прав і свобод полягає, насамперед, у тому, що їх носіями, суб'єктами є лише громадяни України, а не всі особи, які проживають на її території. Політичні права і свободи закріплені в Конституції України та в різних міжнародних документах, починаючи з Міжнародного договору про громадянські та політичні права. Важливою особливістю політичних прав і свобод є й те, що вони у певних випадках можуть бути реалізовані лише завдяки участі конкретного громадянина, наділеного цими правами, свободами, у діяльності відповідних об'єднань, політичних партій, профспілкових організацій, державних структур. До політичних прав і свобод належать: свобода думки і слова; свобода зборів, мітингів, походів і демонстрацій; право на звернення до органів державної влади і місцевого самоврядування; право на об'єднання; право на участь в управлінні державними справами; виборчі права.

44.Соціально-економічні та культурні права та свободи. Конституція України закріплює систему економічних, соціальних і культурних прав. Немає потреби наголошувати значення цих прав, їх практичної реалізації. Адже саме вони покликані гарантувати економічну свободу людини, її розвиток як вільної, забезпеченої у своїх життєвих потребах особистості. У свою чергу, саме ці якості суспільного життя характеризують державу як соціальну, тобто таку, що забезпечує високий рівень життя своїх громадян. Оскільки справжня демократія повинна мати достатню матеріальну базу, яка є соціально-економічною гарантією її існування та розвитку, маємо всі підстави стверджувати, що здійснення в державі економічних, соціальних і культурних прав і свобод є одним із важливих чинників для визнання такої держави дійсно демократичною. Система економічних, соціальних і культурних прав згідно з Конституцією України охоплює право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власніс- тю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41), право на підприємницьку діяльність (ст. 42), на працю (ст. 43), на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів (ст. 44), на відпочинок (ст. 45), на соціальний захист (ст.46), на житло (ст. 47), на достатній життєвий рівень (ст. 48), на охорону здоров'я (ст. 49), на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50), право, зумовлене гарантуванням вільної згоди на шлюб, а також захистом материнства, батьківства, дитинства і сім'ї (ст. 51, 52), право на освіту (ст. 53), на свободу творчої діяльності (ст. 54).

45.Конституційні обов'язки людини і громадянина в Україні Важливим складовим елементом конституційно-правового статусу людини і громадянина, що закріплює основи взаємовідносин між особою і державою, є обов'язки людини і громадянина в Україні Конституційні обов'язки людини і громадянина - це визначена нормами Конституції та законів України міра обов'язкової, належної поведінки та діяльності у політичній, економічній, соціальній, культурній (духовній) сферах суспільного життя. Обов'язки, як і права та свободи людини і громадянина, е досить різноманітними за своїми юридичними властивостями. За змістом вони поділяються на політичні, економічні та культурні (духовні) обов'язки; за суб'єктами - на обов'язки людини та обов'язки громадян України; за соціальними групами можна виділяти обов'язки батьків, обов'язки дітей тощо. Стрижневим для всієї системи конституційних обов'язків людини і громадянина є обов'язок неухильно додержуватись Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст. 68 Конституції України), який поширюється на всіх громадян України, іноземців і осіб без громадянства і в тій чи іншій формі знаходить своє відображення в інших обов'язках, що закріплені у Конституції України. Додержання нормативних положень Основного Закону та інших законів України передбачає їх вивчення, оскільки незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Важливим і почесним конституційним обов'язком є захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів (ст. 65 Конституції України). Цей обов'язок поширюється на всіх громадян України. Шанування державних символів, якими, відповідно до ст. 20 Основного Закону, є Державний прапор України, Державний герб України і Державний гімн України є обов'язком громадян України. Порушення цього обов'язку має своїм наслідком притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 338 ККУ). аступним конституційним обов'язком є обов'язок не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані збитки (ст. 66). До того ж усі громадяни України (на іноземців і осіб без громадянства цей обов'язок не поширюється) повинні щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.