2. Особливості лізингових послуг в Україні, Європі та сша

Найбільш поширеним у країнах Європи є лізинг автомобілів, на який припадає до 50% закупок від загального обсягу лізингових угод. На другому місці є виробниче обладнання, лізинг морських суден, літаків, комп’ютерної техніки та ін. Загалом у Західній Європі через лізинг здійснюється більше 20% інвестицій у виробничі фонди. До того ж до 80% лізингового бізнесу Західної Європи припадає на Великобританію, Німеччину, Італію та Францію. Перехід до ринкової системи господарювання Венгрії, Чехії, Словакії та інших країн Східної Європи, а також країн СНД відкрив нові можливості для лізингового бізнесу. Однак існують суттєві відмінності між лізинговими послугами у США та в країнах Західної і Східної Європи.

Рівень розвитку лізингу у США є значно вищим, оскільки практика здійснення лізингових угод існує ще з Х\/ІІІ ст., коли у лізинг передавали коней, фургони і коляски. Надалі лізинг розвивався у зв’язку з прокладенням залізниць, коли транспортні компанії намагалися взяти у лізинг локомотиви та вагони.

Рівень та темпи розвитку лізингу в країні визначають:

• нормативно-законодавча база;

• державне регулювання;

• макроекономічні умови, стан інвестиційного ринку (інвестиційні пільги, рівень банківського відсотка, темпи інфляції тощо);

• використання системи бухгалтерського обліку.

Сукупність вищевказаних факторів була сприятливою для розвитку лізингу у США. Виробники активно долучалися до лізингових угод, оскільки переваги, які вони отримували, були суттєвими.

Перший приклад транспортного лізингу у США мав місце у 1918 р. У 30-х рр. ХХ ст. Генрі Форд ефективно використовував лізинг для розширення збуту своїх авто. Проте найбільшого успіху саме в цій сфері досяг Золлі Френк – торговий агент з Чикаго, який на початку 40-х рр. першим запропонував довготермінові угоди оренди.

Під час ВВВ у країни СРСР на умовах лізингу здійснювалася поставка американської техніки та продуктових наборів.

Так, у 1952 р. в Сан-Франциско Генрі Шонфельдом для однієї конкретної лізингової угоди було створено перше акціонерне товариство, яке пізніше було перетворене в спеціалізовану лізингову компанію «Юнайтед лізинг корпорейшн», яка відкрила свої філіали у багатьох країнах світу, що дало поштовх до розвитку міжнародного лізингу.

Комерційні банки почали приймати активну участь у лізингових угодах на початку 60-х рр. Розширенню лізингового бізнесу у США сприяло прийняте в 1971 р. рішення Ради керуючих Федеральною резервною системою, яке дозволило банкам засновувати дочірні фірми для передання в оренду обладнання, а потім і нерухомості.

З 1982 р. зазнав розвитку лізинг авіаційної техніки у США.

В Англії першопрохідцем лізингового бізнесу стала компанія “Mercantile Leasing Company” заснована 8 червня 1960 р. Проте темпів розвитку лізинговий бізнес в Англії зазнав лише з 1970 р. після введення податкових пільг. Досі збереглася основна пільга, коли протягом першого року орендна плата не обкладається податком, що несе значну вигоду для лізингоотримувачів.

В Німеччині перша лізингова компанія «Дойче лізинг ГмбХ» була створена 1962 р. в Дюссельдорфі зі статутним капіталом у 1 млн.марок. Пізніше зазначена компанія злилася з іншими і перебазувалася у Франкфурт-на-Майні.

В Італії перша лізингова компанія створена у 1963 р., у Франції – у 1957 р. компанія «Сепа-Фіт», яка з 1962 р. перейменована на «Локафранс». Першу свою лізингову угоду вона здійснила 22 лютого 1961 р. за 5 років до прийняття закону про лізинг.

В Швеції при здійсненні лізингових угод на початку 60-х рр. укладалася угода про повторну покупку, згідно з якою постачальник зобов’язувався викупити назад майно, якщо користувач не виконує своїх зобов’язань по лізингу.

На початку 60-х лізинговий бізнес почав розвиватися у Японії, де у 1969 р. була створена найбільша лізингова компанія “Century Leasing System”

Деякі країни Західної Європи не приймали спеціального законодавства з лізингу, а реалізують його в рамках звичайного комерційного права, в той час, як Франція, Португалія, Швеція створили спеціальне законодавство, в якому вказані права лізингодавця та лізингоодержувача, регулюються їх взаємовідносини з виробниками майна, надаваного у лізинг.

Деякі країни Західної Європи – Франція, Бельгія, Італія притримуються концепції економічного власника, інші – Великобританія, Ірландія, Голландія, США, будують відносини виходячи з юридичної власності. Деякі країни зайняли позицію проміжну, ввівши в законодавство елементи, характерні для обох систем.

В Бельгії, Італії, Франції обов’язковою умовою лізингової угоди є продаж майна після завершення терміну угоди по попередньо узгодженій ціні (опціон); водночас опціон у Великобританії, США не є обов’язковим.

Законодавство Франції не дозволяє виробнику майна здійснювати лізингові операції. Також у Франції вся лізингова діяльність строго регулюється державою нарівні з банками. В інших країнах управління лізинговою діяльністю у порівнянні з банківськими операціями значно спрощене.

Законодавством Італії, США, Франції передбачені спеціальні вимоги до лізингового механізму. Зокрема лізингові угоди підлягають реєстрації в органах суду з метою оповіщення визначеного кола осіб про власника майна, яке надається у лізинг.

У Великобританії, Німеччині, Данії, Нідерландах лізингова діяльність не регулюється і не обмежується.

Найбільш сприятливі умови для лізингового ринку створені у Великобританії, Німеччині, Ірландії, Норвегії, США та інших розвинутих країнах. Так, в Ірландії надається державна субсидія лізинговим компаніям, можливість використання прискореного режиму амортизації, що сприяють розвитку лізингу в країні.

Проте в деяких країнах існують обмеження, які заважають розвитку лізингу. Так, в Греції заборонений лізинг нерухомості, а також вантажного автотранспорту та автобусів, норми амортизації регулюються законодавством.

Комітетом по міжнародній стандартизації бух обліку розроблені стандарти з обліку лізингу, які прийняті Бельгією, Великобританією, Грецією, Ірландією, Нідерландами, США, Японією та іншими країнами.

В Росії феодальна оренда землі відома ще з Х\/ ст., яка зазнала трансформації з 1861 р., коли селяни могли брати в оренду земельні наділи. В подальшому розвивалася оренда, а справжні лізингові компанії були створені в 1990 р. Це були чотири компанії – у Владивостоці (лізинг риболовних суден, шахтового обладнання), у Нижньому Новгороді (операції зі станками, прокатними станами, електронними системами), в Ярославлі та Санки-Петербурзі. У 1991 р. була створена радянсько-французько-німецька лізингова компанія «Євролізинг». В 1992 р. в Москві з’явилися компанії «Лізингбізнес», «Міжзбір-Юраско лізинг», «Промбудлізинг», створене Російське акціонерне лізингове товариство «РАЛИО». В 1993 р. зареєстровані Російсько-німецька лізингова компанія «РГ-лізинг», компанія «Лізингком» та «Аеролізинг».