УКРлитПечать

“З журбою радість обнялась” аналіз Вид лірики “З журбою радість обнялась”: інтимна (любовна) Жанр “З журбою радість обнялась”: романс “З журбою радість обнялась” віршовий розмір – чотиристопний ямб “З журбою радість обнялась” тема: у житті людини є журба і радості, якими міниться життя “З журбою радість обнялась” текст З журбою радість обнялась… В сльозах, як в жемчугах, мій сміх, І з дивним ранком ніч злилась І як мені розняти їх?! В обіймах з радістю журба. Одна летить, друга спиня… І йде між ними боротьба, І дужчий хто — не знаю я…

“Чари ночі” аналіз вірша Рік написання “Чари ночі” – 1904 Збірка: «З журбою радість обнялась». Літературний рід “Чари ночі”: інтимна лірика. Жанр “Чари ночі”: романс (він став популярною народною піснею). Вид лірики “Чари ночі”: інтимна (любовна). Провідний мотив “Чари ночі”: захоплення красою життя й красою кохання. Віршовий розмір “Чари ночі”: чотиристопний ямб. Римування “Чари ночі”: перехресне Тема: скороминущість людського життя, тимчасовість життя людини на землі; момент кохання. Ідея: утвердження кохання як найважливішого в житті людини, як сенсу життя; заклик насолоджуватися життям перед обличчям тлінності; гімн природі й красі. Лірична оповідь у творі ведеться трьома особами: автора, ліричного героя, тебе. У вірші наявне обрамлення. Поезія побудована на паралелізмах. Образи: людей: ліричний герой — закоханий; Фауст — людина, яка хоче повернути минуле; примарна кохана; міфологічних істот: боги; природи: солов’ї, весна, шумляче море, земля, лист, квітка, струмок, зорі у воді, хмари, туман, верби п’яні; предметів і явищ: поцілунок, мить життя, струни золоті, бенкет весни, дзвін чарок, бажання, холодні груди. Символічні образи: солов’ї (символ весни, кохання); іскра (символ душевної енергії, завзяття); бенкет весни (символ буяння природи й життя); Фауст (символ неповоротності минулого, минущості, марності намагань). Композиція: вірш складається з 12 куплетів-чотиривіршів, при цьому починається й закінчується однаковим катреном (прийом обрамлення): (І) сміються-плачуть солов’ї, закликаючи кохати — (II) заклик не дивитися в майбутнє, а радіти цій весні — (ЛІ) заклик залишити свій сум, думки і горе й улити душу в шумляче море — (IV) заклик ловити мить життя і в мріях закохатися — (V — VI) картини розлитості кохання в природі — (VII) заклик горіти, бо життя — мить, а смерть — вічність — (VIII) заклик рухатися, на лагодити струни золоті під час бенкету весни — (IX) заклик сміливо йти на свято квіток, кохання, снів і млості — (X) попередження про тлінність усього — (XI) передбачення про майбутнє бажання повернути дні минулі, як цього прагнув Фауст, чого не вдасться зробити, бо над «нас — боги скупі, глухі й нечулі» — (XII) повтор першого катрену. Художні засоби “Чари ночі”: “Сміються, плачуть солов’ї” – антоніми. Також використовуються метафори, анафора, епітети. Ліричність поезії «Чари ночі» посилюється влучними метафорами («тут ллються пахощі густі, там гнугься верби п’яні», «сміються, плачуть солов’ї і б’ють піснями а груди», «…уся земля тремтить в палких обіймах ночі»);персоніфікованим образом весни, яка завжди була символом молодості, краси, оновлення («весна іде назустріч нам», «весна бенкет справляє»). «Чари ночі» — філософська поезія, в якій поет закликає цінувати кожну мить короткочасного життя. Треба подивитися на природу, чари весни, на солов’їв — і кохати, мріяти, віддавати свою любов, тепло душі іншим, поки є час і можливість. Вірш став прекрасним романсом, гімном життю й любові. “Чари ночі” критика Літературознавці про твір. Вірш належить до збірки «З журбою радість обнялась». Автор закликає читача улити «струмінь власної душі» у «шумляче море» краси весняної природи, до дна випити чашу щастя від молодості й кохання, тим паче, що щастя — надто швидкоплинне. Отже, краса життя, краса кохання — над усе. Продовжуючи народнопісенну тра­дицію, О. Олесь будує вірш на наскрізному паралелізмі «людина — природа»: Сміються, плачуть солов’ї І б’ють піснями в груди: «Цілуй, цілуй, цілуй її — Знов молодість не буде! Численні персоніфікації (напиклад, у п’ятій строфі) підкреслюють злитість природи й людини в прагненні жити, кохати й бути щасливими. Проступає у вірші і традиційний для поета контраст («Гори! — життя єдина мить, Для смерті ж — вічність ціла»). Він особливо підсилює, за­гострює спалах радості, кохання

«О слово рідне! Орле скутий!» аналіз вірша Рік написання «О слово рідне! Орле скутий!»: 1907 Рід літератури «О слово рідне! Орле скутий!»: патріотична лірика. Жанр «О слово рідне! Орле скутий!»: ліричний вірш. За жанром це – медитація, історико-філософське осмислення ролі рідного слова, загалом митця в історичній долі народу. Тема «О слово рідне! Орле скутий!»: любов до рідної мови і заклик до її збереження. Ідея «О слово рідне! Орле скутий!»: рідне слово має стати духовною зброєю народу. Віршовий розмір «О слово рідне! Орле скутий!»: чотиристопний ямб. Римування: кільцеве Художні засоби виразності: алітерація; епітет; порівняння; метафора; метонімія; риторичне звертання, риторичне заперечення. У вірші багато риторичних окликів. Мотиви: «сила слова», «національне безпам’ятство», «краса слова», «слово — зброя»; «місія митця». Образи: людей: ліричний герой — людина-патріот, яка любить рідну мову й займає активну громадянську позицію; діти — українці, які відцуралися рідного слова; чужинці; природи: орел, дерева, зорі, Дніпро, сонце, дощі; предметів і явищ: слово; шум, музика, спів, рев, меч. Символічні образи: скутий орел (символ великої сили й свободи, яка неприродно скута); сонце (символ нового життя); судні дощі (символ покари за гріх безпам’ятства); меч (символ сили слова). Композиція (зміст): ліричний герой звертається до слова, називаючи його скутим орлом — говорить, що слово чужинцям кинутого на сміх безпам’ятними дітьми — показує красу слова — звертається до слова бути його мечем, сонцем, дощем судним для краю рідного. «О слово рідне! Орле скутий!» критика У збірці «Будь мечем моїм…» О. Олесь, роз­виваючи традицію Т. Шевченка та Лесі Українки, гостро порушує проблему рідного слова, щиро захоплюється ним і нищівно картає колонізаторів, які його нищать, і своїх безбатченків, котрі його зневажають. Вірш буквально пульсує потужним патріотичним почуттям, яке особливо посилюють рито­ричні вигуки й звертання. Красу, мелодійність і багатство української мови О. Олесь розкриває через емоційно насичені пейзажні порівняння, мета­форичні епітети (співочий грім, шовковий спів, левій рев Дніпра). Ідея вірша висловлена в міфологічно-біблійних символах меча, сонця, судних дощів. Меч тут символізує войовничу грань українського слова, а отже, і самої на­шої національної душі; сонце — миролюбну, окрилену, творчу властивості мови. У будь-якому разі автор переконаний, що мовне, національне від­родження України обов’язково стане судними дощами для її ворогів.

“ПО ДОРОЗІ В КАЗКУ” АНАЛІЗ Драма Олександра Олеся «По дорозі в Казку» присвячена завжди актуальній проблемі вождя і народу. Поступ, мета завжди досягаються сміливістю одиниць, їхнім подвижництвом, а нерідко й смертю. Образ Казки як символ ц у цьому творі багатогранний. Це і держава, і мрія, і земля обітована – тобто все те, що манить і тривожить людські уми, спонукає до руху вперед. “По дорозі в казку” аналіз Драматичний етюд «По Дорозі в казку» є одним із взірців української символістської драми, оскільки проблемно-тематичні площини автор вирішив максимально абстрактно. Персонажі не мають імен (Хлопчик, Дівчина, Перший з натовпу), наскрізною є символіка (Казка — казкова омріяна країна, світле майбутнє, добро, благо, червоні маки — дороговказ до цієї мети, дорога — очищення). Тема твору є розробленою як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературах. Це взаємини героя, індивідуальності й натовпу, колективу, розбіжність між мрією й дійсністю, ідеалом і реальністю. Така ж тема стала предметом зображення у творах «Стара Ізергіль» (Легенда про Данко) М. Горького, «Мойсей» І. Франка. Частково простежуються і ремінісценції із драмою М. Метерлінка «Сліпі». Але О. Олесь по-новому вирішує проблему взаємодії героя і натовпу. Люди блукають по лісу, в якому немає нічого «рідного й знайомого», а герой прагне вивести їх із темряви. Власне кажучи, страшний ліс є постійним місцем перебування натовпу, очевидно, засліпленого власним прагматизмом, лінощами, а якоюсь мірою, і побоюванням змін. Натовп говорить Йому: «Ти сам йди, а ми і тут свій вік як-небудь доживем». У цьому вся сутність психології маси, яка думає тільки про свій вік, а не про майбутнє, яка не ставить собі на меті нічого, крім звичайного існування. І хоч герой вірить у Казку, прагнучи дійти туди сам і довести народ, Він зневірюється. Виходить, що це тільки головному героєві затісно в хаті, де «ніде й крил розправить».

“БЛАКИТНА ПАННА” АНАЛІЗ ВІРША Вірш «Блакитна панна» Вороного — взірець пейзажної лірики. Вороний витворює гімн весняній природі, молодості, натхненню, оспівав весну як блакитну панну. Поряд зі звичними, традиційними у фольклорі та в літературі засобами виразності (весна запашна, чарівна, у прозорих шатах, у серпанках) автор використовує біблійну урочисту лексику («Осанна!»), метафори («в душі моїй, в сяйві мрій в’ються хмелем арабески»), мистецькі терміни (арабески, фрески, гротески). І це надає творові непо­вторне інтелектуально-мистецьке естетичне забарвлення. “Блакитна панна” аналіз вірша Рік написання: 1912. Літературний рід: лірика. Жанр “Блакитна панна”: ліричний вірш. Вид лірики: пейзажна (весняні настрої). Віршовий розмір: нерівностопний хорей. Римування: перехресне (абаб). Тема “Блакитна панна”: “має крилами Весна запашна, лине все в прозорих шатах, у серпанках і блаватах…” Ідея “Блакитна панна”: довгожданна, нездоланна… ось вона – Блакитна Панна!… Художні засоби “Блакитна панна” епітети: весна запашна, прозорих шатах, вродою святою, неземною чистотою, променистою росою метафори: ” сміючись на пелюстках, на квітках” порівняння: а вона, як мрія сна чарівна гіпербола: сміючись на пелюстках, на квітках анафора: має крилами Весна запашна окличні речення: ось вона – Блакитна Панна! ЇЇ виспівує: ” Осанна!” інверсія: лине все, крізь блакить майорить, сяє вродою, сміючись на пелюстках Провідний мотив: возвеличення краси природи та єдність її з мистецтвом. Блакитна панна – це образ-символ Весни «у серпанках і блаватах», якій уся земля виспівує: «Осанна!» і тривожить душу ліричного героя

«ІНФАНТА» АНАЛІЗ ВІРША Вірш «Інфанта» Вороного — зразок інтимної лірики поета. У ньому М. Во­роний розмірковує над враженням, яке справила на нього старо­винна картина під такою ж назвою. Твір починається романтич­ною пейзажною картиною, у якій багато авторських неологізмів, створених його поетичною уявою («проміннострунними», «мрій-нотканому», «вогнелунними»). З чуттям «побожної хвали» лі­ричний герой оспівує жіночу красу, що, виринувши із глибини століть, залишилася вічною й нетлінною. А світ продовжує жити, у ньому є завжди «два мечі» — добро та зло, і це слід сприймати як належне. Червоний колір полотна нагадав поетові червоні заграви революції. Образи-символи — Революція, червона заграва, меч — повернення до реалій часу, передчуття біди. «Інфанта» аналіз вірша Вірш “Інфанта” виразно виявляє вплив на Вороного тенденцій французького та російського символізму. Уже перший рядок наголошує на формі сну – переконує читача в авторському намірі уникнути конкретики значення, вималювати абстрактно-умовний характер, створити узагальнено ідеалізований образ вічної краси. Велична голуба барва – символ безмежності простору – домінує в кольровій гамі вірша і увіразнює силует інфанти, здатної своєю появою викликати в серці ліричного героя чуття побожної хвали. Сповнена цікавих неологізмів(промінострунними, мрійнотканному, вогнелунними, яснозоряно), наповнена новими лексичними значеннями(дзвінкою чорною сильветою), порівняннями(вуалею стелився), метафоричними епітетами(попелястий жаль), які разом витворюють блискучий взірець модерністської поезії. Під текстом Вороний залишив напис: “Накидано 1907р. Викінчено 1922р.” Ця авторська заувага пояснює особливість останнього катрена, в стуктурі якого відчувається певний дисонанс: два перші рядки – образ героя, сповнений бодлерівської символіки, два наступних – образ Революції, що випливає над ліричним героєм у червоній заграві.