5. Державна мова і культурні (цивілізаційні) особливості розвитку

Державною мовою Російської Федерації на всій її території (згідно зі статтею 68 Конституції РФ) є російська мова. Республіки у складі РФ мають право надавати своїм мовам статус державних. Конституція РФ не згадує про права автономних округів та областей запроваджувати власні державні мови. Але на практиці автономні округи та області оголошують свої мови державними за допомогою власних статутів. Народи Росії говорять більш ніж на 100 мовах і діалектах, що належать до індоєвропейської, алтайської та уральської мовних сімей, кавказької і палеоазіатської мовних груп. Найпоширенішою мовою в Росії є російська. Число носіїв ще восьми мов в РФ перевищує один мільйон чоловік. У 2009 році ЮНЕСКО визнала 136 мов на території Росії такими, що перебувають під загрозою зникнення. Основною, найбільш стійкою рисою історії Росії є сповільнений характер її розвитку, він витікає економічною відсталістю, примітивністю громадських форм, низьким рівнем культури.

Населення гігантської і суворою рівнини, відкритої східним вітрам і азіатським вихідцям, було самою природою приречене на довгий період відставання. Боротьба з кочівниками тривала майже до кінця XVII століття. Боротьба з вітрами, що приносять зимову холоднечу, а влітку посуху, не закінчилася й зараз. Сільське господарство - основа всього розвитку - просувалося екстенсивними шляхами: на Півночі вирубувалися і випалювались лісу, на Півдні вибухали незаймані степи; оволодіння природою йшло вшир, а не вглиб. Росія стояла не тільки географічно між Європою та Азією, але також соціально і історично. Вона відрізнялася від європейського Заходу, але різнився і від азіатського Сходу, наближаючись в різні періоди різними рисами то до одного, то до іншого. Схід дав татарське ярмо, яке увійшло важливим елементом в будову російської держави. Захід був ще більш грізним ворогом, але в той же час і вчителем. Росія не мала можливості скластися в формах Сходу, тому що їй завжди доводилося пристосовуватися до військового і економічного тиску Заходу. Духовенство, слідом за дворянством, зіграло в освіті царського самодержавства чималу роль, але цілком службову. Церква ніколи не піднімалася в Росії до тієї керуючої висоти, що на католицькому Заході: вона задовольнялася місцем духовної обслуги при самодержавстві і осудним це в заслугу своєму смиренню. Єпископи і митрополити розташовували владою лише як ставленики світської влади. Патріархи змінювалися разом з царями. У петербурзький період залежність церкви від держави стала ще більш рабської. 200 000 священиків і ченців становили по суті частина бюрократії, свого роду поліцію віросповідання. Слов'янофільство, месіанізм відсталості, будувало свою філософію на те, що російський народ і його церква наскрізь демократичні, а офіційна Росія - це німецька бюрократія, насаджена Петром. Основним вимірником економічного рівня нації є продуктивність праці, яка, в свою чергу, залежить від питомої ваги промисловості в загальному господарстві країни. Напередодні війни, коли царська Росія досягла найвищої точки свого добробуту, народний дохід на душу був у 8-10 разів нижче, ніж у Сполучених Штатах, що не дивно, якщо взяти до уваги, що 4/5 самодіяльного населення Росії зайнято було в сільському господарстві, тоді як у Сполучених Штатах на 1 зайнятого в землеробстві доводилося 2,5 зайнятих у промисловості. Додамо ще, що на 100 квадратних кілометрів в Росії доводилося напередодні війни 0,4 кілометра залізниць, у Німеччині - 11,7, в Австро-Угорщині - 7,0. Решта порівняльні коефіцієнти того ж типу[27].