1956 Р. М. П. Туровцем, використовують двоконтактні

динамометри. За допомогою комплексу таблиць і про-

грам можна протягом першої доби після настання смерті

встановлювати її давність з точністю до 1—2 годин. S

цією ж метою використовується і спеціальна кольорова

шкала (Ф. Г. Джамшіді — 1985; В. 1. Кононенко — 1971).

Для об'єктивізації досліджень трупних плям В. В. Білку-

ном (1980—1986) запропоновано фотодинамометр. Він

дає змогу не тільки реєструвати отримані результати

шляхом побудови графічного зображення змін шкіри, що

відбулися після смерті, а й об'єктизувати показники дав-

ності настання смерті.

Досить наочними є зміни мускулів — феномен так

званої ідіомускульної пухлини. Впродовж перших шести

годин після настання смерті можна викликати реакцію

м'язів на механічне подразнення. З цією метою наносять

удар тупим предметом по ділянці трупа, де локалізують-

ся добре розвинені м'язи. У відповідь чітко проявляється

мускульний валик. Чим виразніше він проявляється, тим

менше часу пройшло після настання смерті. З біохіміч-

43

ної точки зору це пояснюється проявом сакрепластичної

м'язової контрактури.

Вже на місці знаходження трупа можна провести ряд

хімічних тестів — проб. Найчастіше це проби з викорис-

танням розчинів хімічних речовин, що діють на пери-

ферійні медіаторні процеси (1-процентний розчин піло-

карпина чи карбохоліна) — холіномімічні речовини та

1-процентний розчин атропіну — блокатор м-холіноре-

цепторів). Введення цих хімікатів в око викликає реак-

цію м'язів райдужки ока, які регулюють ширину зіниці,

звідси й назва їх — "реакції зіниці". За даними О. П. Бі-

лова, при введенні 1-процентного розчину пілокарпіну в

першу добу після настання смерті спостерігається зву-

ження зіниці протягом декількох секунд від моменту

попадання краплі речовини на рогівку. Якщо на рогівку

капнути І-процентним розчином атропіну, зіниця роз-

шириться.

Для більш точного встановлення давності настання

смерті вказані речовини можна ввести через голку в пе-

редню камеру ока. Вводячи спочатку атропін, а потім пі-

локарпін, можна спостерігати подвійну реакцію: спочат-

ку розширення зіниці, а потім її звуження. Така реакція

має місце протягом 10 годин після смерті.

Досить детально вивчено процес електрозбуджуванос-

ті м'язів трупа для встановлення давності смерті. За да-

ними М. П. Марченка, сила скорочення мускулів перед-

пліччя є найбільш значною у перші 5 годин після смерті,

навколоротових м'язів — до 6 годин, мускулів ока — до

8 годин. З плином часу сила скорочення зменшується, а

через 10—12 годин після смерті зникає.

В. В. Білкун сконструював ряд портативних апаратів

для вивчення електрозбуджуваності мускулів, що дозво-

ляє застосовувати цей метод при огляді трупа на місці

події.

Для хронобіологічної діагностики давності смерті

певне значення має реакція потових залоз на подразнен-

ня шкіри та підшкірної клітковини хімічними реагента-

ми. Ця проба дає результати протягом ЗО годин після

смерті.

44

Трупне висихання

Це явище спостерігається за умов, що сприяють ви-

паровуванню вологи. На ділянках тіла, де порушена ці-

лість верхнього шару епідермісу, випаровування вологи

відбувається швидше, внаслідок чого утворюються пля-

ми коричнево-жовтого кольору (пергаментні). За зовніш-

нім виглядом вони нагадують садна, але, на відміну від

прижиттєвих саден, у нижче розміщених тканинах під

такою плямою крововиливів немає. У сумнівних випад-

ках ці ділянки необхідно дослідити гістологічними та гіс-

тохімічними методами.

Найбільш інстенсивно процес висихання відбувається

на ділянках тіла з тонким шаром епідермісу та значним

вмістом вологи (шкіра промежини статевих органів, сли-

зова оболонка губ) — через декілька годин шкіра на них

набуває рудувато-коричневого кольору.

Найчастіше ознаки трупного висихання спостеріга-

ються на не прикритій віками рогівці. Вже через 5—6

годин після смерті рогівка стає сірувато-коричневою, то-

ді як її прикриті повіками ділянки та склера, як

звичайно, блискучі. Плями трупного висихання на рогів-

ці та склері ока називаються плямами Лярше, який опи-

сав їх у 1868 році. Їх наявність свідчить, що з моменту

смерті 5—6 годин очі у трупа були відкритими.

На швидкість появи плям Лярше впливає стан навко-

лишнього середовища, в першу чергу, температура та

вологість. За сприятливих для випаровування умов пля-

ми Лярше можуть спостерігатися через 1,5—2 години, а

за значної вологості вони не з'являються зовсім.

Дуже інтенсивно висихають шкіра та слизові оболон-

ки новонароджених. Протягом доби труп новонародже-

ного може втратити до 100 г вологи.

Закінчуючи розповідь про ранні абсолютні ознаки

смерті, треба підкреслити — вони не тільки достовірно

засвідчують, що життя остаточно припинилося, а й

дають змогу досить точно визначити час настання смер-

ті, чи змінювалося положення трупа, а в такому разі —

якою була його первісна поза і як довго він перебував у

зміненій. Окрім того, за кольором та інтенсивністю труп-

них плям можна запідозрити причину смерті (отруєння

45

певними речовинами, значна втрата крові, інфекційні

хвороби тощо). Потрібно лише пам'ятати, що вираже-

ність трупних явищ може бути різною залежно від умов

зовнішнього середовища та особливостей конкретного ті-

ла. У комплексі ж такі дослідження значною мірю дозво-

ляють досить конкретно відповісти на питання, які інте-

ресують слідство.

Пізні трупні явища

До пізніх трупних явищ відносяться такі, які призво-

дять до значних різких змін зовнішнього вигляду трупа,

його органів і тканин.

Пізні зміни в трупі починаються, власне, зразу ж піс-

ля смерті, але розвиваються й проявляються повільніше

й пізніше. До пізніх ознак смерті відносяться трупне

гниття, муміфікація, жировіск, торф'яне дублення.

Трупне гниття

Це дуже складний процес, що полягає у розкладанні

білків під впливом життєдіяльності мікроорганізмів. При

цьому утворюються гнильні гази, які роздувають кишки,

проходять через їх стінки у підшкірну клітковину, вна-

слідок чого шкіра набуває брудно-зеленого кольору.

Найінтенсивніше процес гниття відбувається у сліпій

кишці, тому перші його ознаки спостерігаються у правій

пахвині. Потім гнильні гази по підшкірній клітковині

поширюються на всю поверхню живота. Поступово про-

цес гниття охоплює кровоносні судини, які набувають

зелено-фіолетового кольору й просвічуються крізь шкіру

у вигляді сітки. Пізніше брудно-зелене забарвлення по-

ширюється на грудну клітину, шию. Труп зеленіє, що

пояснюється утворенням сірчастого заліза внаслідок

з'єднання сірководню, який виділяється у процесі гнит-

тя, із залізом крові. Внаслідок утворення газів труп роз-

дувається до значних розмірів (трупна емфізема). З ча-

сом під верхнім шаром шкіри з'являються пухирі, напов-

нені сукровичною рідиною, згодом вони лопаються, і

шкіра звисає клаптями.

46

Прояви трупного гниття залежать від причини смерті

(наприклад, у разі смерті від тривалої тяжкої хвороби,

що супроводжувалася агонією, гниття починається рів-

номірно по всьому тілу), умов зовнішнього середовища

(значно прискорюється за високої температури та воло-

гості й може зовсім припинитися за низької температу-

ри) тощо.

Трупи мертвонароджених дітей, як правило, стериль-

ні й не мають гнильних мікробів, а тому, по-перше,

гниття, звичайно, затримується на досить довгий час і,

по-друге, його перші ознаки з'являються не на черевних

покровах, а на найбільш вологих частинах тіла, куди по-

трапляють ззовні гнильні мікроби (зеленіють губи, пові-

ки, крила носа; при цьому покров живота може бути

зовсім не зачеплений гниттям).

Гниття трупів живонароджених дітей відбувається у

такій самій послідовності, як і трупів дорослих людей.

Це пояснюється попаданням в організм дитини при

диханні гнильних мікробів з повітря.

На процес гниття впливають умови поховання трупа.

Якщо труп поховано в сиру землю пізньої осені, коли

немає мух, то гниття значно уповільнюється. Трупи

добре зберігаються у піщаних грунтах, де мало вологи й

дуже повільно йдуть гнильні процеси. Це може призвес-

ти до повної консервації трупа і його муміфікації.

Муміфікація

Це один з видів природної консервації — висихання

трупа. Воно має місце, якщо труп знаходиться в умовах,

за яких швидко та інтенсивно втрачає вологу (в піску,

крейдяному грунті), або ж коли є хороший протяг (на

горищах, у печерах, склепах). Втрачаючи значну кіль-

кість вологи (до 80% і більше), труп перетворюється на

скелет, обтягнутий шкірою; вона дуже суха, щільна, має

рудувато-коричневий колір. Внутрішні органи висиха-

ють, зменшуються в об'ємі, і врешті-решт руйнуються,

перетворюючись на безформену однорідну масу. Для му-

міфікації трупа дорослої людини за сприятливих умов

потрібно один—два місяці, а дитячого трупа — досить

47

двох-трьох тижнів. Такий зменшений у масі муміфікова-

ний труп може зберігатися протягом десятків і навіть со-

тень років.

Судово-медичне дослідження муміфікованого трупа,

внаслідок його доброго зберігання, дозволяє встановити

вік, стать, довжину тіла, певні анатомічні особливості

особи, якій він належить; у деяких випадках — навіть її

ідентифікувати. Крім того, іноді вдається виявити ушкод-

ження й патологічні зміни і визначити їх природу.

Коли труп потрапляє в умови, де має місце висока

вологість і відсутність або недостатній доступ повітря,

точніше — кисню, відбувається його омилення, або ж

утворення жировоску. Таке явище може спостерігатися

при похованні в заболочених місцях, при попаданні тру-

пів у колодязі, ставки, копанки тощо.

Жири трупа розкладаються на гліцерин та жирні кис-

лоти. Отанова кислота та гліцерин вимиваються з орга-

нізму водою, а кальметинова і стеаринова — вступають

в реакцію з лугоземельними елементами (кальцієвими та

магнієвими солями) і утворюють мило. Тканини тіла на-

бувають сіро-рудого кольору з зернистою будовою, що

нагадує суміш воску з жиром (звідси — жировіск), вони

ущільнюються.

Внутрішні органи досить добре зберігаються, але ду-

же крихкі, легко руйнуються. Труп легко ріжеться но-

жем, має специфічний запах згірклого сиру.

Для утворення жировіску потрібен приблизно рік. Ви-

сока температура прискорює цей процес.

Окрім того, що труп у стані жировоску довго збе-

рігається, на його тканинах і органах можна виявити

ушкодження, які допомагають визначити причину смер-

ті, встановити індивідуальні прикмети для впізнання осо-

би тощо. Лабораторними дослідженнями можна виявити

отрути, які потрапили в організм прижиттєве.

Торф'яне дублення

Вкрай рідкісним є вид природного зберігання трупа,

що утворюється у випадках попадання мертвого тіла в

торф'яні болота та грунти. Там під дією гумусових кис-

лот відбувається дублення шкіряних покровів. Вони ста-

ють цупкими, набувають темно-рудого кольору. Білки й

вапно розчиняються, внутрішні органи і м'які тканини

значно зменшуються в об'ємі, або й зовсім руйнуються,

кістки м'якнуть, легко розрізаються. У такому стані тру-

пи можуть знаходитися сотні років. Дослідження прово-

диться так само, як і при утворенні жировоску.

Природна консервація трупа можлива й у випадках

попадання його в інші умови — низька температура зов-

нішнього середовища (замерзання трупа); висока кон-

центрація солей, занурення в нафту, дьоготь. Труп за

цих обставин зберігається досить довго, і його можна

дослідити повністю за звичайною схемою.

У практиці нерідко виникає потреба зберегти труп до

поховання протягом кількох днів. З цією метою викорис-

товуються методи штучної консервації — охолодження

трупів у холодильних камерах, введення в судини кон-

I сервуючого розчину, наприклад формаліну та спирту,

водночас у всі порожнини трупа кладуть вату, просякну-

| ту цим же розчином. У забальзамованих таким чином

І трупах процеси гниття не відбуваються, і вони зберіга-

I ються деякий час при доступі повітря.

| У сільській місцевості, особливо в жарку погоду, труп

В можна зберегти, помістивши його в глибоку суху яму,

І прикривши гілками сосни чи ялини (О. П. Громов).

І Мистецтво штучної консервації найбільшого розвитку

• досягло в Давньому Єгипті, оброблені спеціальними ме-

• тодами трупи перетворювалися на мумії і зберігаються

• впродовж тисячоліть. Відомий випадок бальзамування

І трупа і в Україні. У селищі Пирогово (околиця Вінниці),

• в склепі церкви Миколи Чудотворця, зберігається на-

• бальзамоване тіло М. І. Пирогова. Туди мають доступ

В тисячі людей, що призводить до значних коливань воло-

• гості й температури. У зв'язку з цим час від часу вини-

• кає потреба ребальзамації. Остання з них здійснена у

• 1982 році групою українських вчених під керівництвом

В академіка АПН України К. 1. Кульчицького. Робота їх

В відзначена Державною премією України (1983 рік).

49

Питання трансплантації органів і тканин

Вказавши, що смерть є суттєвим моментом життя, не

можна не зупинитися на проблемі оживлення людини та

пересадки органів, яка є дуже багатогранною і охоплює

на тільки медико-біологічні, а й морально-етичні та пра-

вові аспекти.

Проведення реанімаційних заходів (відновлення ві-

тальних функцій) в Україні регламентується "Основами

законодавства про охорону здоров'я", прийнятими Вер-

ховною Радою 19 листопада 1992 року. Відповідно до

ст. 47 "Основ...", "пересадка органів проводиться за зго-

дою реципієнта та донора або 'їх законних представників,

за умови, коли використання інших засобів та методів

для підтримання житт.я, відновлення та покращення здо-

ров'я Не Две' в»жаних результатів, а спричинена при

цьому донору шкода менша того, що загрожувало реци-

пієнту". Практично реанімаційні заходи здійснюються з

застосуванням методів штучного дихання та кровообігу,

•прямого ті непрямого масажу серця, усунення фібриля-

ції серця1 за допомогою дефібриляторів, застосуванням

відповідних медикаментозних засобів.

Слід пам'ятати, що при 'іх проведенні можуть виник-

нути ушкодження, які часто важко віддиференціювати

від інших.

Якщо ж методи оживлення ефекту не дали, то може

виникнути можливість забору внутрішніх органів і тка-

нин організму для подальшої пересадки з метою замі-

щення ушкоджених або вражених патологічними зміна-

ми хворобливого характеру. Не будемо зупинятися на

аутотрансплантації (пересадка тканин у межах одного

організму) — це галузь безпосередньої трансплантології.

Звернемо увагу до гомотрансплантації — пересадці орга-

нів від одного організму до іншого. Найчастіше переса-

джують шкіру, кістки, суглоби, судини, стовбури нервів,

нирки.

Поки що в Україні рідкісні випадки трансплантації ін-

ших органів (печінки, підшлункової залози), хоч у ба-

гатьох країнах роблять операції по пересадці серця, леге-

нів тощо.

50

Забір органів і тканин регламентується відповідним

законодавством та рядом відомчих інструкцій. Встанов-

люючи порядок проведення цих маніпуляцій, вони обу-

мовлюють ряд правових і медичних заходів, виконання

яких є обов'язковим. Так, для констатації факту біоло-

гічної смерті майбутнього донора необхідно мати резуль-

тати певних клінічних та інструментальних досліджень,

передусім — електроенцефалографії.

Про засвідчення факту смерті складається протокол,

який тдписуютъпредставники не менш як трьох медич-

них спеціальностей: ,р6бв'язково реаніматолог, судовий

медик і лікар, що лікує. Водночас судово-медичний екс-

перт повинен дати письмову згоду на забір тканин і ор-

ганів для трансплантащі, з урахуванням того, щоб мані-

пуляції на трупі не створили перешкод для виконання

головного завдання — ґрунтовної експертизи трупа з

метою відповіді на питання, що інтересують слідство.

Трупи осіб, від яких було взято для пересадки орган

чи тканини, у подальшому досліджуються за загальною

схемою.

Як правило, розтин тіла виконується через 12 годин

після констатації біологічної смерті, і лише у випадках,

коли це зумовлюється необхідністю, дослідження може

бути проведене й через менший термін, але не раніше

як за півгодини після встановлення факту смерті трьома

лікарями та в їх присутності.

Розтин починають з будь-якої з трьох порожнин

(грудної, черевної чи черепної), досліджують розміщені в

них органи, за необхідності досліджується й вміст хре-

бетного (спинномозкового) каналу.

Перед початком судово-медичного дослідження мо-

жуть бути виконані лабораторні дослідження крові, рі-

дин організму (лімфи, спинномозкової речовини, синові-

альної рідини) для визначення активності та вмісту

ДНК, РНК, білків, ферментів, електролітичного стану,

імунних змін тощо з метою більш точного встановлення

давності настання смерті.

51

Танатометрія

Вимірювально-обчислювальний напрямок у судово-ме-

дичній танатології ми, за аналогією із біометрією у меди-

цині та біології, називаємо танатометрією.

Основні завдання танатометрії: розробка доступних і

максимально інформативних діагностичних методик;

конструювання, випробування і впровадження у судово-

медичну практику приладів, інструментів і пристосувань;

створення потужного математичного апарату для потреб

діагностики давності настання смерті, особливо у пізні

строки, у випадках кримінального розчленування трупів,

а також для вирішення питань ідентифікації особи.

Традиційні описові характеристики посмертних змін

менш інформативні, ніж танатометричні, при вирішенні

одного з основних" питань судової медицини — встанов-

лення часу настання смерті. Танатометрія має великі

можливості щодо визначення терміну посмертного періо-

ду окремих фрагментів розчленованого трупа, що збері-

гались у різних умовах навколишнього середовища. Ли-

ше за допомогою танатометричних методик можна дослі-

дити весь обсяг посмертної трансформації трупних

тканин, починаючи із суправітальних проявів, змін елек-

тричних характеристик і закінчуючи глибоким гнильним

розпадом у всіх агрегатних станах — твердому, рідкому

і газоподібному, можна отримати максимально наближе-

ний час смерті, виявити характер оточуючого середови-

ща місць первісного зберігання трупа.

У танатометричній лабораторії (ТМЛ) можна здійсни-

ти поглиблене комплексне дослідження за типом "мозко-

вого штурму", залучивши до роботи висококваліфікова-

них спеціалістів з галузі електроніки, фізики, хімії, гісто-

логії, цитології, ентомології, ботаніки, математики.

У ТМЛ вивчення посмертних змін у всі посмертні

строки ведеться за ланцюжком: клітина—тканина—ор-

ган—труп. Передусім це стосується некрохімічної транс-

формації, змін фізичних якостей тканини трупа (питома

вага, щільність, адгезивність, водозв'язуючі та електрич-

ні якості, міцність біоструктур і т. ін.).

Методики, що застосовуються при дослідженнях, не

повинні впливати на результати наступних досліджень.

52

Необхідна сувора і цілеспрямована послідовність мето-

дик, що представляє собою алгоритм діагностики.

Так, при вивченні м'язової тканини необхідно почати

з вимірювання трупного заклякання (рігорометрії), потім

зареєструвати електричні характеристики трупа, дослі-

дити біологічно активні точки (БАТ) і лише після цього

досліджувати м'язи механічними та електричними по-

дразненнями.

Хороші результати дає комплексне танатометричне

вивчення змін шкіри, м'язової тканини, паренхіматозних

органів, головного мозку, епітеліальних клітин роговиць,

кісткового мозку. Дуже допомагає у пізні строки авто-

графія органів, тканин і рідин трупа. Наявність авто-

грам-еталонів у'танатометричному банку дозволяє про-

водити порівняльні дослідження з використанням фото-

метричних приладів і комп'ютерної техніки. Велика

увага при цьому приділяється питанням метрології, мо-

делювання, створеннюекспертних програм.

Треба відзначити також роль судово-ентомологічних

досліджень. За наявністю яєць, личинок, лялечок, імаго,

дорослих осіб, стадіями розвитку й щільності заселення

трупною ентомофауною трупа чи його частин можна

зробити висновок не лише про давність посмертного пе-

ріоду, а й про характер середовища, де вони перебували

раніше.

На прикладі Запорізької танатометричної лабораторії

Асоціації судових медиків України розглянемо структуру

ТМЛ. Остання складається з п'яти відділів і банку

танатометричної інформації. У першому — приладоінст-

рументальному відділі — створюються й випробовують-

ся прилади для діагностики давності смерті та інших

судово-медичних досліджень. Другий відділ — некрохі-

мічний — займається питаннями посмертних змін.

Третій — вирішує судово-ентомологічні проблеми. Чет-

вертий — ідентифікаційний — розробляє програми з

ототожнення особи. У п'ятому — інформаційно-видавни-

чому — здійснюється обробка матеріалів, видання до-

відників і т. ін.

53

Розділ IV

Судово-медична експертиза трупа

Приводи і завдання

судово-медичної експертизи трупа

Судово-медична експертиза трупа здійснюється у ви-

падках:

а) насильної (травматичної смерті) чи при підозрі на

неї;

б) раптової смерті людини, коли лікар медичної уста-

нови відмовляється видати "Лікарське свідоцтво про

смерть";

в) смерті людини в стаціонарі, коли причина смерті

невідома;

г) смерті в стаціонарі невідомої людини, навіть при

встановленому діагнозі;

д) смерті в стаціонарі від захворювання з встановле-

ним діагнозом, якщо з приводу смерті людини до правоо-

хоронних органів надійшли заяви про неправильне ліку-

вання.

Судово-медична експертиза трупа відрізняється від

патолого-анатомічного розтину (дослідження) трупа. Ос-

таннє проводиться у патолого-анатомічних відділеннях

лікарень для наукового контролю за правильністю діа-

гностики хвороби, підвищення кваліфікації лікарів. Як

правило, всі трупи людей, що померли в стаціонарі, до-

сліджуються патологоанатомами лікарень. Головний

лікар може відмінити розтин у виключних випадках, за

винятком таких:

а) якщо хворий перебував у стаціонарі менше доби;

б) якщо потрібна судово-медична експертиза трупа;

в) якщо смерть сталася внаслідок інфекційного захво-

54

рювання чи при підозрі на нього, а також при підозрі на

СНІД;

г) при сумнівному прижиттєвому діагнозі;

д) у спеціальних випадках, коли результати розтину

потрібні для детального й всебічного вивчення хвороби.

Якщо під час патолого-анатомічного розтину встанов-

лено ознаки травми (фізичної, хімічної тощо), криміналь-

ного аборту, то розтин припиняється, всі отримані ре-

зультати заносяться до протоколу, труп та його органи

зберігаються й передаються на судово-медичну експерти-

зу. Головний лікар медичної установи сповіщає прокура-

туру чи органи внутрішніх справ про трупи, які підляга-

ють судово-медичній експертизі.

Судово-медична експертиза трупа є одним з най-

складніших і найвідповідальніших видів експертної діяль-

ності. Виконання її регламентується відповідними норма-

ми кримінально-процесуального законодавства, залежно

від стадії слідства (протягом попереднього — статті 192,

196, 198, 200 КПК, а під час судового — статті 310, 311,

312 КПК). Судово-медична експертиза трупа здійснюєть-

ся за наявності постанови представників слідчих органів

або ж ухвали суду. Правом призначати судово-медичну

експертизу наділені органи внутрішніх справ, прокурату-

ри, Служби безпеки, суди. Однак у повсякденній прак-

тиці частіше відбувається так: спочатку, за пропозицією

представників правоохоронних органів,, проводиться до-

слідження трупа, а вже від результатів його залежить,

буде чи не буде порушено кримінальну справу й призна-

чено експертизу.

У разі здійснення судово-медичної експертизи скла-

дається "Висновок експерта", а в разі дослідження тру-

па — "Акт судово-медичного дослідження трупа".

Судово-медичну експертизу трупа проводять у моргах

бюро судово-медичної експертизи управлінь охорони здо-

ров'я областей або ж у моргах лікувальних закладів. Вся

відповідальність за якість експертизи, її результативність

покладається на судово-медичного експерта, а за його

відсутності — на лікаря-експерта, якому доручено цю

роботу. Він же несе персональну відповідальність за до-

стовірність, об'єктивність і повноту результатів експер-

55

тизи. Проведення експертизи регламентується законо-

давством, зокрема нормами КПК та Закону про судово-

медичну службу України (ст. 77 КПК та статтей 178,

179 КК У країни).

Судово-медична експертиза (дослідження) трупа здій-

снюється з метою отримання відповіді на такі питання:

1) коли й від чого настала смерть;

2) чи мала місце насильна смерть;

3) який механізм спричинення ушкоджень;

4) чи є ознаки, за допомогою яких можна встановити

характер та особливості зброї або інших знарядь травми;

5) чи дозволяє характер травм мотивовано стверджу-

вати про наявність дії певних (фізичних, хімічних, біоло-

гічних тощо) факторів зовнішнього середовища;

6) чи можна, враховуючи характер ушкоджень, до-

вести факт спричинення чи неспричинення їх власно-

ручно;

7) якщо смерть ненасильна, то чи не є причиною її

гостра Інфекційна хвороба.

У процесі слідства можуть виникнути й інші питання,

обумовлені специфікою кожного окремого випадку.

Перед початком експертизи лікар знайомиться з

постановою (відношенням, направленням) про необ-

хідність експертизи, копією протоколу місця подій, ме-

дичними документами покійного (якщо такі є), а інко-

ли — й показаннями свідків. Якщо людина померла в лі-

карні, то з дозволу слідства можна отримати у лікаря,

який спостерігав (лікував) хворого, нові дані про перебіг

хвороби, методи та результати окремих лікувальних за-

ходів. Він — також з дозволу слідства — може бути

присутнім при розтині трупа.

Зовнішнє дослідження трупа

Після ознайомлення з наявними матеріалами почина-

ють досліджувати одяг, який є на трупі. Спочатку прово-

дять загальний огляд, потім детально вивчають кожний

предмет одягу окремо. Робота ця вкрай важлива й копіт-

ка. Інколи одяг у такому стані (мокрий, забруднений

тощо), що біля секційного столу його якісно дослідити

56

неможливо. Огляд проводять з метою виявлення

найважливіших речових доказів, їх зазначають у "Вис-

новку" ("Акті") й залишають для ретельного подальшого

долабораторного дослідження, про що буде сказано далі.

Зазначають вид, якість матеріалу одягу, відповідність

погоді, окремі індивідуальні деталі (фасон, ґудзики, шви,

петельки, мітки, латки, вміст кишень), а також наяв-

ність забруднень, пошкоджень тощо. Останні найретель-

ніше вимірюють та описують, вживаючи заходів для збе-

реження їх первісного вигляду.

Після вивчення одягу проводиться ретельне дослід-

ження трупа. Визначають стать, довжину тіла, вік (на

вигляд, якщо немає документів), статуру, вгодованість,

колір шкіри. Потім ретельно вивчають абсолютні ознаки

смерті (трупні плями, заклякання, охолодження, гниття

тощо).

Детально описавши трупні явища, починають дослід-

ження окремих частин тіла.

При огляді голови звертають увагу на наявність, ко-

лір, довжину та особливості волосся (завитки, штучне

фарбування, сивина, лисина). Шляхом обмацування

встановлюють, чи немає патологічної рухливості кісток

голови (склепіння чи основи черепа) і обличчя, що свід-

чить про їх переломи, а також інших ушкоджень.

Оглядаючи обличчя, зазначають колір шкіри, стан і

колір очей, форму, рівномірність та розміри зіниць, наяв-

ність "плям Лярше", колір сполучних оболонок, повік,

наявність крововиливів у кон'юнктиву та рогівку. Вста-

новлюють цілість кісток і хрящів носа, обмацуючи їх,

досліджують вміст носових ходів.

При огляді порожнини рота відмічають: закритий він

чи відкритий, колір слизових оболонок ротової порожни-

ни, присутність сторонніх предметів. Потім перевіряють

стан зубів — наявність хворобливих змін (карієс), про-

тезів (вказуючи, де вони розміщені та з якого матеріалу

виготовлені), коронок (занотовуючи дані про матеріал, з

якого вони виготовлені, наприклад — метал жовтого чи

білого кольору, пластмаса, порцеляна), ушкодження або

відсутність зубів, стан альвеол на місці відсутніх зубів.

Зазначають стан вушних раковин, акцентуючи увагу на

57

наявності крові, гною, сукровиці у просвіті вушних хо-

дів, наявність і стан барабанної перепонки.

Оглядаючи шию, звертають увагу на наявність уш-

коджень чи особливостей (гулі, скривлення, пропорцій-

ність відносно тулуба і т. ін.). При огляді грудей вказу-

ють на їх форму, симетричність будови, шляхом паль-

пації визначають наявність чи відсутність патологічної

рухливості ребер, грудини, хребта. При розтині жіночих

трупів звертають увагу на форму молочних залоз, їх

пружність (еластичність), колір навколососкових круж-

ків, наявність і характер виділень із сосків. Потім визна-

чають форму живота (рівний, втягнутий, опуклий) наяв-

ність рубців (серед них й вагітності, кил) тощо. При

огляді зовнішніх статевих органів звертають увагу на

відхилення у розвитку, патологічні зміни. Якщо дослід-

жується труп чоловіка, відмічають наявність виділень се-

чі та сперми, • при дослідженні жіночих трупів треба

детально оглянути вхід у піхву, відмітити колір слизової

оболонки, наявність 1 характер виділень зі статевої щіли-

ни, стан дівочої пліви. Потім оглядають задній вихідний

отвір, відзначають закритий він чи відкритий, чи забруд-

нена навколо нього шкіра й чим. Описуючи кінцівки,

визначають наявність ушкоджень кісток. Завершується

зовнішнє дослідження детальним описом тілесних уш-

коджень: їх розташування (у т. ч. і відносно довжини

тіла), форму, розмір, вигляд; у випадках експертизи тру-

пів невідомих осіб — також особливих прикмет —руб-

ців, бородавок, родимих плям, татуювання тощо.

Внутрішнє дослідження трупа

Як уже зазначалося, при внутрішньому дослідженні

вивчаються органи, що розміщені у трьох основних

порожнинах тіла: грудній, черевній та черепній. При по-

требі робиться розтин спинномозкового каналу, додатко-

вих пазух черепа тощо. Послідовність розтину залежить

від специфіки випадку.

Свого часу були запропоновані різні методи дослід-

ження трупа. Метод Вірхова передбачає вилучення у

58

трупа кожного органу окремо й дослідження його розрі-

зуванням.

Метод Абрикосова грунтується на вилученні органів і

дослідженні їх у вигляді п'яти топографічних комплектів:

а) органи шиї та грудної порожнини;

б) кишки;

в) селезінка;

г) печінка з шлунком, дванадцятипалою кишкою та

підшлунковою залозою;

д) нирки з наднирковими залозами, сечоводами та ор-

ганами малого тазу.

За методом Кіарі-Мареша здійснюється попереднє

дослідження внутрішніх органів без вилучення з трупа,

а вже після розтину кожен з них виокремлюється для

детального огляду, вимірювання, зважування.

Метод Летюлю передбачає, що після евісцерації орга*-

нокомплексу орган відрізають від комплексу й досліджу-

ють окремо.

Розтин трупа найчастіше здійснюється найпоширені-

шим у судово-медичній практиці методом повної евісце-

рації органокомплексу (запропонований проф. Г. В. Шо-

ром у 1926 р.), що дозволяє до кінця дослідження збе-

регти анатомо-топографічні зв'язки. Спочатку роблять

розріз по передній середній лінії тіла, розкриваючи че-

ревну, а потім — і грудну порожнину. Звертають увагу

на наявність ушкоджень у м'яких тканинах шиї, грудей,

передньої черевної стінки. Відмічають наявність або від-

сутність особливого запаху при розтині порожнин,

сторонніх речовин або включень. Відзначають колір і

товщину підшкірної клітковини на грудях і животі. Опи-

сують стан очеревини: колір, блиск, вологість, ушкод-

ження, зрощення.

Послідовність подальшого дослідження.

Кількість жиру в сальнику (чепцю), його колір. Роз-

міщення органів черевної порожнини, стан шлунку та

кишок (здуті вони чи ні).

Вміст черевної порожнини (водяниста рідина — її

колір, кров — її стан, гній — колір, в'язкість; його кіль-

кість і наявність запаху. Цілісність діафрагми та висота

стояння її куполів.

59

Особливості м'язів шиї та грудей. Легкість розтину

реберних хрящів.

Грудна клітка: наявність вмісту плевральних порож-

нин (характер, об'єм, колір, запах, стан тощо); положен-

ня легенів і стан плеври.

Навколосерцева сумка: вміст (його кількість, колір,

прозорість), вигляд поверхонь.

Язик: колір поверхонь, стан країв кінчика (наявність

ушкоджень, відбитків зубів), стан сосків.

Мигдалики, їх розмір та особливості при розрізі.

Під'язична кістка та хрящі гортані: їх цілісність.

Гортань: вигляд слизової оболонки зіва.

Щитовидна залоза: величина, щільність, вигляд по-

верхні розрізу.

Стравохід, колір слизової оболонки та її стан, ушко-

дження, вміст.

Сток дихальних шляхів: наявність вмісту, його ко-

лір, консистенція, запах, колір слизової оболонки; ушко-

дження. Стан лімфатичних вузлів біля коренів легень.

Об'єм, поверхня: колір, блиск; наявність ушкоджень та

крововиливів на поверхні легень (плями Тард'є, Расска-

зова-Лукомського—Пальтауфа), еластичність на дотик,

Їх колір на розрізі, рівномірність забарвлення, кількість

речовини, що стікає. Стан легеневих судин.

Серце: форма, розміри, маса, положення над діафраг-

мою, кількість жиру під ендокардом. Наявність кровови-

ливів на зовнішній поверхні (плями Тард'є), ушкоджень.

Щільність серцевого м'яза на дотик. Стан вінцевих су-

дин, аорти, легеневої артерії (ширина над клапанами, їх

стан). Вміст порожнин серця. Стан ендокарда, клапанів

серця та його судин, сосочкових м'язів. Наявність крово-

виливів під ендокардом (плями Мінакова). Товщина

м'яза серця (лівого та правого шлуночків), його щіль-

ність, колір на розрізі, наявність сполучнотканинних

прошарків. Стан вінцевих судин, наявність бляшок.

Аорта, стан її клапанів та стінки, ширина на розрізі.

Селезінка: стан капсули, розмір, щільність на дотик.

Характер пульпи на розрізі, колір, характер і кількість

зшкрібка.

60

Печінка: розміри, колір, стан поверхні, щільність, ха-

рактер малюнка при розрізі. Величина та стан жовчного

міхура (вміст, характер стінок та слизової оболонки).

Шлунок, його розміри, цілість, товщина стінок, влас-

тивості слизової оболонки. Вміст шлунку, його вигляд,

кількість, запах.

Підшлункова залоза: розміри, щільність, колір і бу-

дова при розрізі.

Тонкі й товсті кишки: стан стінок та слизової обо-

лонки, вміст, брижа.

Нирки: кількість жиру в капсулах, розміри та маса

нирок, щільність, колір поверхні, легкість відділення кап-

сули, вигляд поверхні, колір при розрізі, стан кіркового

та мозковоге шарів. Колір слизової оболонки мисок і се-

човодів, вміст їх.

Надниркові залози — розмір, колір кіркового та моз-

кового шарів, чіткість їх малюнка.

Сечовий міхур — вміст та його характер, стан сли-

зової оболонки (колір, блиск, складчастість), товщина

стінки.

Простата (передміхурова залоза): вигляд, розміри,

щільність, стан поверхні при розрізі. Оглядають придат-

ки, сім'яники, сім'яні канальці.

Піхва, відмічають її вміст, ступінь виявлених

складок.

Матка: положення, форма, розміри, товщина, форма

шийки, товщина стінки тіла, щільність та вигляд при

розрізі. Стан слизової "пробки", вміст порожнини матки:

плідні оболонки— є чи їх немає, кров, гній, слиз; стан

фаллопієвих труб і зв'язок матки, її маса. Розмір плідно-

го яйця, вміст, місце прикріплення плаценти.

Яєчники: форма та величина, вигляд, колір при розрі-

зі, жовте тіло.

Скелет: ушкодження кісток, характер змін м'яких

тканин у місцях переломів. Цілість хребта, крововиливи,

гній у просвіті хребтового каналу.

Спинний мозок: стан оболонок тканини, його щіль-

ність, вигляд при розрізі. Наявність крововиливів та

ушкоджень мозку.

61

Голова: від лівого до правого соскоподібного відрост-

ка відтягують м'які тканини наперед і назад. Відмічають

наявність травм і крововиливів у них, їх потовщень. Ці-

лість кісток склепіння та основи черепа, їх товщина, на-

явність ушкоджень (тріщин, переломів тощо).

При наявності дірчастих переломів їх детально вимі-

рюють за допомогою прозорої плівки, на яку накладена

сітка з поділками ціною 0,1 см. А якщо мають місце

вдавлені переломи, то після їх вимірювання бажано зробити

зліпок з використанням компаунда (пасти), зокрема К-18.

Отриманий зліпок може бути доданий до "Висновків

експерта" і використаний при медико-криміналістичних

дослідженнях, під час проведення експериментів та зі-

ставлення одержаних результатів.

Тверда мозкова оболонка: колір, ступінь напружен-

ня, прозорість, товщина, зрощення по зовнішній та внут-

рішній поверхнях, вміст пйздовжньої пазухи, ушкоджен-

ня, стан пазух основи черепа.

М'які мозкові оболонки: ступінь наповнення кров'ю

судин, колір, прозорість, вологість. Наявність крововили-

вів над/та під оболонками, розміри, товщина, стан гема-

томи, наявність гною. Рельєф закруток мозку.

Тканина мозку: з поверхні — наявність забоїв,

ушкоджень, дефектів, а при розрізі — вигляд, вологість,

межа між сірою та білою речовиною, кровонаповнення.

Судини основи мозку: товщина та еластичність, сті-

нок, ступінь наповнення кров'ю, наявність патологічних

змін.

Бокові шлуночки, мозку: їх розміри, положення,

вміст. Наявність пухлин мозку. Вигляд мозочку, стовбу-

ра мозку, мосту та довгастого мозку.

Досліджують ушкодження внутрішніх органів і кіс-

ток, визначаючи їх характер, локалізацію та особливості

(наприклад сліди операції, аномалії розвитку). За необ-

хідності вимірюють масу органів.

Проводячи дослідження трупа, обов'язково звертають

увагу на наявність ознак трупного аутолізу, який насам-

перед настає в наднирковій та підшлунковій залозах,

печінці.

62

У процесі експертизи трупа забирають частини орга-

нів і тканин для лабораторних та наукових досліджень,

про що робиться відповідний запис у "Висновку експер-

та" чи в "Акті дослідження трупа".

Особливості дослідження трупів

залежно від певних причин смерті

Звичайно розтин трупа проводиться за викладеною

схемою незалежно від причин смерті. Але у процесі до-

слідження часом виникає потреба змінити черговість

розтину або зосередити особливу увагу на тих чи інших

ушкодженнях, органах чи системах.

Так, при виникненні підозри на отруєння необхідно

дотримуватися таких правил:

1. Судово-медичний експерт повинен детально озна-

йомитися з протоколом огляду помешкання потерпілого

(щоб з'ясувати, чи не знайдено там якихось підозрілих

речовин у пляшках, банках, посуді, коробках, пакетах

тощо, які могли стати причиною отруєння), свідченнями

осіб, які спостерігали картину вмирання потерпілого, та

даними медичних документів.

З секційного столу, на якому досліджують труп, при

підозрі на отруєння необхідно забрати всі хімічні речови-

ни; категорично забороняється користуватися водою.

2. Акцентується увага на кольорі трупних плям (ро-

жевий вказує на отруєння чадним газом, сполуками си-

нильної кислоти; димчасто-аспідно-сірий — на отруєння

метгемоглобін-утворювачами тощо).

3. Визначають наявність (чи відсутність) специфічних

запахів (алкоголю, ефіру, дихлоретану, оцтової кислоти

тощо).

4. Детально оглядають стан слизової оболонки порож-

нини рота, язика, глотки, стравоходу, шлунка, кишок, а

також характер змін внутрішніх органів.

5. Перед вилученням органокомплексу накладають лі-

гатури на шлунок біля входу та виходу, а також на

початкові та кінцеві вирізки тонкої та товстої кишок.

63

6. Для судово-токсикологічних досліджень внутрішніх

органів виокремлені частини внутрішніх органів розтина-

ють над хімічно чистими банками, в яких їх потім від-

правляють на експертизу. При отруєнні невідомими

отрутами, беруть для дослідження не менше 2 кг таких

об'єктів:

1-а банка — шлунок з усім вмістом;

2-а банка — найбільш змінені ділянки тонкої та товс-

тої кишок і весь їх вміст;

3-а банка — близько однієї третини частини печінки

з жовчним міхуром та його вмістом;

4-а банка — одна нирка і вся сеча (якщо вона є);

5-а банка—одна третина головного мозку;

6-а банка — серце з наявною в ньому кров'ю, селе-

зінка та чверть легенів;

7-а банка — 200—300 г сальника (чепця).

Банки герметично закривають і запечатують сургуч-

ною печаткою. На банки наклеюють етикетки з номером

та зазначенням вмісту, прізвища, імені та по батькові

особи, чий труп розтинали, а також з номером акта, да-

тою дослідження та підписом судмедексперта. Звичайно

органи не консервуються, лише в спеку допустима кон-

сервація органів спиртом-ректифікатом, за винятком

випадків підозри на отруєння винним спиртом.

Зразок використаного для консервації спирту-ректифі-

кату в кількості 200 мл запаковують окремо й посила-

ють для контролю до судово-токсикологічної лабораторії

одночасно з узятим матеріалом.

При отруєнні етиловим спиртом чи його сурогатами

для судово-токсикологічного дослідження беруть кров із

стегнової вени (10—15 мл) і сечу, а за їх відсутності —

тканини мозку та легенів чи м'язів масою на менше 200 г.

При підозрі на отруєння іншими речовинами для

судово-токсикологічного дослідження вилучають різні

органи й тканини. Так, "Правилами судово-медичної екс-

пертизи трупа" передбачено, при підозрі на отруєння,

піддавати судово-токсикологічному дослідженню різнома-

нітний матеріал, залежно від отрути (табл. № 2).

64

Таблиця № 2

Вилучення матеріалів

для судово-токсикологічного дослідження

при підозрі на отруєння

Група токсичних речовин Токсична речовина Матеріал для дослідження

У випадкахШВИДКОГОнастання смерті при настанні смерті через декілька годин і пізніше після вживання токсичної речовини

Летючі речовини та технічні розчини Синильна кислота; хлороформ, хлоралгідрат, чотирихлористий вуглець, дихлоретан, фенол, формалін і т. іи. Шлунок з вмістом, верхній відділ тонкої кишки Те саме + печінка, нирка, головний мозок, сеча, кров (100 мл)

Етиловий спирт Кров і сеча (10—15 мл) за відсутності — тканину головного мозку, легенів, м'язів (200—300 г); при гнильних змінах — кров та сеча (не менше 200 мл)

Метиловий спирт та інші вищі спирти Шлунок із вмістом, кров та сеча (по 200 мл)

Важкі метали Сполуки миш'яку (арсену), ртуті, свинцю, барію, цинку, марганцю, міді, срібла, олова, хрому Шлунок із вмістом, тонка та товста кишки, печінка, нирка (по 200 г>, сеча (200 мл)

Алкалоїди та барбітурати Стрихнін, хінін, пахікарпін, морфін, кодеїн, барбітурова кислота та її сполуки Шлунок з вмістом, тонка та товста кишки з вмістом Те саме + печінка, сеча, головний мозок (по 200-300 г), кров (200 мл)

Місцеве діючі речовини Кислоти та луги Глотка, трахея, стравохід, шлунок з вмістом, тонка та товста кишки

Гази Чадний газ, сірководень, аміак Кров(ЮОмл), легені (не менше 500г) Дослідження не доцільне

З 9-259

65

Група токсичних речовин Токсична речовина Матеріал для дослідження

У випадках швидкого настання смерті при настанні смерті через декілька годин і пізніше після вживання токсичної речовини

Інші отрути фториди, нітрити Шлунок з вмістом, тонка й товста кишки, печінка з жовчним міхуром, кров (200 мл)

Пестициди Хлорорганічні — гексахлоран, хлорофос, полі-хлорпінен Фосфорорганічні — •гіо-фос, карбофос, ротор Шлунок з вмістом, тонка кишка (не менше 300 г) Те саме Те саме + печінка, нирка, жирова тканина, головний мозок (по 300 г) Т* саме, крім мирової тканини

Примітка

1) у випадках підозри на інгаляторне отруєння для дослід-

жеяяя вилучають тканину легенів (не менше 500 г);

, 9) ПрИ ЛІДЕРІ на введення отрути через піхву чи матку —

мітку а піхвою;

3) у разі підозри на введення отрути підшкірна чи внутріш-

ньом'язово — ділянки шкіри та м'язів з місць можливого вве-

дення токсичної речовини.

При підозрі на смерть від повітряної (газової) емболії,

у разі відсутності на трупі ознак гниття проводять до-

слідження з використанням рентгенівського проміння та

ультразвуку. При цьому можна виявити наявність повіт-

ря, найчастіше у вигляді кульок, у правому шлуночку та

передсерді. Потім розкривають ліву плевральну порож-

нину, уникаючи ушкодження великих судин. Пінцетом

трохи піднімають осердя (перикард) й розтинають його

по середині. Ретельно оглядають серце, особливо вінцеві

судини його передньої поверхні, де можуть залишитися

пухирці повітря, що дозволяє діагностувати повітряну

емболію. В осердя наливають води й протикають перед-

ню стінку правого шлуночка ножем нижче поверхні во-

ди, За наявності повітря виходить у вигляді пухирців.

66

Для контролю таким же чином протикають і стінку ліво-

го шлуночка. При венозній повітряній емболії звідти по-

вітря не виділяється (проба П. С. Сунцова, 1863 р.).

Для виявлення порушень у системі малого кола кро-

вообігу — уражень легеневої артерії найбільше інформа-

ції можна отримати при застосуванні методу морфологіч-

ного дослідження. Після вилучення комплексу внутріш-

ніх органів розтин проводиться у такій послідовності:

поздовжнім розрізом по всій довжині розтинається і

досліджується черевний та грудний відділи аорти. Після

її вилучення досліджуються легені, трахея та бронхи.

Біля свого початку пересікається лівий бронх і відво-

диться убік, після чого виділяється й досліджується ліва

легенева артерія. Особливу увагу звертають на її стан:

колір, напруженість, параметри. Робиться невеликий

поперековий розтин стінки, який продовжують в обидві

сторони: поздовжньо розтинається стінка лівої легеневої

артерії та її гілок до 3—4 порядків; у протилежні сто-

рони поздовжньо розтинається стінка загальної легене-

вої артерії (до рівня її клапанів), права легенева артерія

та її розгалуження до 3—4 порядків. Ретельно дослід-

жується стан і вміст усіх названих судин: рідка кров, а

особливо її згортки — їх конфігурація, колір, склад,

щільність, розміри, розташування щодо внутрішньої по-

верхні судин і в просвіті останніх: наявність злипань,

зрощень, їх щільність, розповсюдження вздовж судин та

їх розгалужень.

При первинному тромбозі легеневої артерії та її гілок

згорток (тромб) має певні особливості: він повністю або

значною мірою оклюзує просвіт; судина в цьому місці

розширена, напружена, має ціанотичний відтінок. Згор-

ток більш чи менш міцно зв'язаний з внутрішньою

поверхнею судинної стінки на значному протязі. Іноді

має неоднорідну структуру; до нього щільно прилягають

нашарування згортків крові різного кольору й щільності,

які інколи виповнюють просвіт судин на значній

\ відстані. За тромбоемболій мають місце або множинність

| Щільних згортків (тромбів, емболів), що оклюзують про-

|світ різного калібру, або наявність у просвіті магістраль-

рого стовбуру перекрученого тромбу, який відтворює

67

форму судинного розгалуження. (Методика запропонова-

на М. 1. Шамаєвим, 1971 p.).

Як відомо, однією з причин смерті може бути пнев-

моторакс. Для діагностики його також проводять до-

слідження з використанням приладів для виявлення

наявності повітря (рентгенологічні та ультразвукові) й

вимірювання його кількості (останній запропоновано

О. М. Лебедєвим — 1983 p.) Потім відпрепаровують

шкіру з м'якими тканинами на боковій поверхні грудної

клітки, у вигляді кишені, до середньої пахової лінії. Ки-

шеню цю наповнюють водою, а ножем, нижче поверхні

води, протикають міжреберні м'язи й плевру і спостері-

гають за появою пухирців повітря.

При смерті від інфекційних захворювань розтин тру-

па проводиться у спеціальних секційних залах з дотри-

манням заходів безпеки працюючих. Вилучені для до-

слідження органи направляють в лабораторії бюро суд-

медекспертизи та Інфекційних лікарень.

Останнім часом багато уваги приділяється питанням

діагностики, зокрема й морфологічної, синдрому набуто-

го Імунного дефіциту (СНІДу). Розроблено певні норма-

тивні документи, які регламентують порядок проведення

заходів, спрямованих на поліпшення профілактики, діа-

гностики та лікування СНІДу (зокрема інформаційний

лист МОЗ України від* 26.12.1988 p.).

Дослідження трупів при підозрі на наявність вірусу

імунодефіциту людини (ВІЛ) проводиться з ужиттям

заходів по запобіганню зараження — у спеціально виді-

лених секційних залах, з використанням, зокрема, коль-

чужних рукавиць учасниками дослідження.

Для подальшого лабораторного вивчення з трупа — з

правої половини серця чи вени стерильно береться кров

(З—5 мл). Шматочки внутрішніх органів, які залишають-

ся для судмедгістологічного дослідження, поміщають у

формалін й протягом 15 діб зберігають в ізольованих

контейнерах. Дослідження їх проводиться в окремих

приміщеннях. Весь інструмент та місткості, де зберіга-

лися шматочки органів, ретельно дезінфікують після

вживання, а все, що не потребує подальшого зберігання,

спалюють.

68

На практиці дослідження на ВІЛ-інфекцію прово-

диться у випадках смерті від пневмоній невстановленої

етіології, сепсису, поліінфекційних захворювань у ком-

плексі тощо.

Якщо людина померла від радіаційного ураження, то

розтин робиться в звичайному порядку, але у спеціаль-

них секційних залах. Одночасно із забором органів для

вивчення в лабораторіях бюро судово-медичної експер-

тизи, проводиться радіометричне дослідження органів і

тканин.

У випадках смерті від ушкоджень тупими та гострими

предметами під час експертизи трупа можна здійснити

хімічні проби (реакції Перлса, Тірмана) на встановлення

наявності й хімічної природи металів. Для визначення

наявності й детального вивчення характеру ранових ка-

налів при травмах колючими та колюче-ріжучими пред-

метами проводиться їх рентгенологічне дослідження, для

чого канали заповнюють контрастними та фарбуючими

речовинами.

При вогнепальних травмах не тільки вживають захо-

дів, спрямованих на збереження речових доказів, а й ви-

конують ряд досліджень, результати яких дозволяють

встановити наявність і локалізацію сторонніх предметів,

їх топографію на трупі (рентгенографія, метод кольоро-

вих відбитків) тощо.

Вогнепальні ушкодження, локалізовані на обличчі,

досліджуються всіма можливими методами (мікроскопія,

фотографування, з використанням інфрачервоних та уль-

трафіолетових променів, кольорових відбитків) у секцій-

ному залі. Ділянки шкіри обличчя з естетичних мірку-

вань не вилучаються.

При ушкодженні вогнепальною зброєю, гострими та

тупими предметами, кістки вилучаються для лаборатор-

них досліджень. Слід зауважити, що на місці забраних

кісток з естетичних міркувань необхідно поставити імі-

татори.

Якщо причиною смерті була електротравма, для ла-

бораторного дослідження направляють шкіру з електро-

мітками.

69

При експертизі трупа невідомої особи потрібно вико-

нати ряд додаткових заходів, спрямованих на встанов-

лення особи:

1) скласти картку невпізнаного трупа;

2) зробити розпізнавальне фотографування анфас та

в профіль після туалету обличчя;

3) зробити дактилоскопію (проводиться представни-

ком правоохоронних органів);

4) ретельно описати одяг із зазначенням фасону, від-

повідності порі року, якості й малюнка тканини, наяв-

ності й кількості ґудзиків, замків-блискавок, наявності

латок, міток тощо, а також фасону, якості, кольору, роз-

міру взуття, його особливостей;

5) скласти словесний портрет;

6) описати індивідуальні особливості: стан зубів (ко-

лір, ступив С^Р,ТО(;Т^жув^дь^их поверхонь, наявність

-^„ж ........і..^ "у^в. пто^в, воронок — з вказівкою

^що), ущіовань, рубців, слідів опера-

Цівок, горбів, родимих плям і т. ін.

. .ДІСТЮ відзначаються експертизи ексгу-

МнЬйннх, гнилих і скелетованих трупів.

і іри дислЇіЦІІійнІ' е^бгум'ОІіаниХ трупів, якщо відоме

іія* я 1 пЬІЙерлого, користуються загальноприйнятою схе-

мбю. Водночас треба пам'ятати, що зміни в трупі, які

сталися після похорону, можуть бути оцінені як прижит-

тєві. З метою уникнення помилок, необхідно здійснити

гістологічні та гістохімічні дослідження. У випадках пі-

дозри На смерть від отруєння, окрім органів та тканин

трупа, на дослідження відправляють зразки грунту, одя-

гу, дощок домовини.

Шкіру, кістки, а якщо можливо — й внутрішні

органи з ушкодженнями, вилучають для лабораторних

досліджень.

Експертиза розчленованих трупів дуже копітка й три-

вала. Звичайно для дослідження направляють частини

трупа по мірі їх виявлення, інколи це триває декілька

днів.

У процесі вивчення детально описують кожну його

частину, а потім ретельно досліджують лабораторними

методами (імунологічне — з метою встановлення анти-

70

генної природи, гістологічне, інколи токсикологічне, ме-

дико-криміналістичне дослідження). Якщо окремо доста-

влена голова, то складається словесний портрет.

Обов'язково проводиться дактилоскопія трупа".

У процесі експертизи встановлюються стать, вік,

зріст людини, якщо можливо — фахові (професійні)

особливості тощо. Одним з головних завдань у таких ви-

падках є встановлення належності окремих частин трупа

одній особі. '

Дуже ретельно досліджуються особливі прикмети, Їх

вимірюють, фотографують, а за йожлйвості залишають

як речові докази. У подальшому вони можуть'бути вико-

ристані для ідентифікації особи, наприклад шляхом зі-

ставлення з наявними змінами _ на прижиттєвих фото-

картках.

Наявність гнильних змін не є перешкодою для ре-

тельного дослідження трупа, вони лише вимагають особ-

ливої уваги, а також певних позаштатних дій, як-то:

реставрації обличчя, підготовки рук для дактилоскопії

тощо (Ю. М. Коваленко, Ю. П. Шупик).

Вкрай складними є експертизи скелетованих трупів.

Можна вважати, що найголовнішою проблемою у таких

випадках є ідентифікація особи.

У судово-медичному ототожненні людини можна

виокремити два основні етапи. На першому — при до-

слідженні трупа встановлюють та фіксують всі ознаки

особи померлого, використовуючи їх потім для потреб

слідства, на другому — судово-медичний експерт зістав-

ляє ознаки померлого і особи, що пропала безвісти.

Всі виявлені й задокументовані (шляхом детального

опису та фотографування) ознаки особи можна поділити

на постійні та тимчасові (непостійні).

Постійні ознаки: стать, вік. зріст, статура, расова

приналежність, маса та особливості будови тіла й окре-

мих його частин, антигенні властивості тканин.

Непостійні: захворювання та їх наслідки, перенесені

травми та операції, аномалії розвитку, татуювання, озна-

ки професійної діяльності та інші індивідуальні особли-

вості будови тіла людини.

71

Певні особливі прикмети, як уже зазначалося, після

детального опису, фотографування й дослідження вилу-

чають і зберігають до встановлення особи померлого.

Фіксація окремих ознак (зокрема будови голови) ви-

конується шляхом складання словесного портрета, фото-

графування за дотриманням вимог сигналітичної зйомки

та виготовлення посмертної маски.

За наявності руйнувань чи різких змін м'яких тканин

потрібно спочатку зробити туалет чи реставрацію для

наступної експертизи особи за черепом.

Ідентифікація особи здійснюється різними методами.

Зокрема широко застосовується фотосуміщення черепа

після його попереднього вивчення з прижиттєвою фото-

графією зниклого.

Досить поширеним методом є ідентифікація особи за

допомогою графічних ідентифікаційних алгоритмів (АГ1).

Суть його полягає у зіставленні лінійних і просторових

показників, які характеризують будову обличчя зниклої

людини, та особливостей черепа трупа. Ідентифікація

особи проводиться шляхом побудови графічних систем.

Останнім часом у практиці судово-медичної експерти-

зи та криміналістичної ідентифікації отримав визнання й

застосування метод відтворення зовнішнього вигляду

особи за допомогою комп'ютерів (О. В. Филипчук).

Значну роль у процесі ідентифікації особи померлого

відіграють матеріали слідства (фотографії, словесні

портрети), дані медичних документів (карт амбулатор-

них хворих, довідок, історій хвороб, витягів із санаторно-

курортних карток тощо), знімки частин тіла, готові про-

тези та їх напівфабрикати (головним чином — зубів), ін-

ші об'єкти, які відбивають певні прикмети зниклої особи

(одяг, взуття, головні убори і т. ін.).

Після ретельного дослідження черепа детально вивча-

ють інші кістки скелетованого трупа, що дає можливість

встановити вік, зріст покійного, окремі індивідуальні

особливості анатомічної будови тіла. Цьому не пере-

шкоджає й та обставина, що досліджуються не всі кіст-

ки скелета, У наш час за окремими трубчастими

кістками, їх фрагментами досить надійно визначають біо-

логічний вид об'єкта, зріст людини, її вік (І. Й. Найніс,

72

М.. М. Стрілець, О. 1. Туровцев) навіть, якщо на тіло чи

кістки діяла висока температура (випадкове чи кримі-

нальне спалення трупа (Л. Л. Голубович та П. Л. Голу-

бович). Досить детально вивчено можливості встанов-

лення антигенної природи кісток, що разом з іншими да-

ними дозволяє виконувати науково обгрунтовані

експертні дослідження.

Слід пам'ятати, що експертиза трупа є дуже склад-

ною і відповідальною. Швидкі та незворотні зміни в

мертвому тілі потребують надійних заходів для забезпе-

чення детального дослідження трупа. Водночас не-

виправдана поспішність у цій справі вкрай шкідлива. За

влучним висловом відомого судового медика О. Лакасса-

ня, "погано зроблене дослідження трупа переробити не-

можливо". Ні повторна експертиза, ні велика кількість

лабораторних досліджень не відновлять у повному обсязі

картини первісного вигляду трупа, ушкоджень і патоло-

гічних змін у ньому, а грубе, непрофесійне втручання

спотворює картину, вкрай ускладнює пошук істини, а

саме вона і є головною метою роботи судово-медичного

експерта.

Кінцевим етапом судово-медичного дослідження трупа

є встановлення причини смерті, формулювання судово-

медичного діагнозу, заповнення лікарського свідоцтва

про смерть і складання обгрунтованих відповідей на пи-

тання, які інтересують слідство (якщо для цього не по-

трібні результати лабораторних досліджень).

У цьому розділі ми не зупинилися на особливостях

експертизи дітей та плодів, це буде зроблено у відповід-

ному місці. Нижче подаємо приклади судово-медичних

діагнозів і записів про причину смерті в лікарських сві-

доцтвах (п. 8) (табл. № 3).

73

„і"»., ,іІііІ..,ІНВІї!ІІі:!№!!"ііЙіНг lilllltillilil'l»^!*'!*-^^- ;•"

Таблиця № З

Формулювання судово-медичних діагнозів

у п. 8 лікарського свідоцтва про смерть

Судово-медичний діагноз

Форму тооанкя

судмеддіагнозу » п. в

лікарського свідоцтва

про сморть

Відкрита черепно-мозкова травма. Забита

ране по-гиличнсп ділянки, наскрізна тріщи-

на потиличної кістки, підпавутинні крово-

виливи, осередок забою лобних, вискових

долей та мозочку. Стан після операції —

первісне" хірургічної обробки забитої рани

та накладання трепанаційного отвору. Ви-

ражений набряк мозку

а) Набряк головного мозку

б) Забій головного мозку

в) Відкритий перелом склепіння

черепа

Отруєн»<я чадним газом. Яскрвво-черво-

nww xoff^P трупйкх плям, MyoKyfttoi •нутріш"

міх орти™**' *Ф№**^Р^®*?^ґ^^№тТ^ ЙРЯ^^

6ЇЯН *Р0?1'- n<>*иoк^:loыcт> .'"ТО1"**" °Р'

SSffiSSff^^

а) Велика концентрація

б) Отруєння чадним газом

Й5?^?»ЬФ^Д^^

серця; іюио-черкнмй колір легень иа рої-

pbl, плями Вмши—ського на слизовій обо-

лонці іипумка; щіткові крововиливи • слн-

міМ оболонці мисок нирок; набряк м'яких

оболопок моаку та легенів. Запах алкого-

лю •ІД органів та порожнини трупа. Жиро-

ва дистрофія печінки. Садца та кровови-

ливи иа руках.

Алкогольна інтоксикація (а крові — 2,4%о,

в сечі — 2%о)

а) Переохолодження тіла

б) Дія дуже низької температури

в)

II. Алкогольна інтоксикація

Враження електричним струмом. Електро-

щітка "а долоні лівої руки з металізацією П

міддк? та залізом (згідно з результатами

лабораторних досліджень); нерівномірне

наповнення кров'ю міокарда; множинні

цяткові крововиливи під перикардом: цят-

кові та сукупні крововиливи під плеврою

легенів; рідкий стан крові у порожнинах

оврця та судинах

а) враження електричним

струмом

б»

в)

Численні ушкодження органів і кісток ске-

лета. Розриви печінки, селезінки, нирок,

легені*! аорти, закриті переломи грудини,

ребер' хребта, таза, обох стегон, лівого

передпліччя. Гемоперитоніум (900 мл),

двобічний гемоторакс (800 та 600 мл). Не-

докрів'я внутрішніх органів. Численні заби-

ті а»ш, садна, крововиливи на тулубі 1 кін-

цівках

а) Гостра втрата крові

б) Численні розриви внутрішніх

органів з крововиливами у по-

рожнини тіла

в) Закриті множинні переломи

кісток і тулуба

74

РОЗДІЛ V

Огляд трупа на місці його виявлення

Загальні положення

Першочерговою,. однією з найважливіших та невід-

кладних слідчих дій є огляд місця події. Багато в чому

успіх розслідування залежить від ретельності та якості

проведення огляду. Він здійснюється з метою вивчення

місця події, виявлення, фіксації та вилучення слідів та

інших речових доказів для з'ясування характеру події,

що відбулася, особи злочинця, мотивів вчинення злочи-

ну, а також встановлення інших фактів, що мають зна-

чення для розслідування. Проведення огляду регламен-

тується статтями 190—192, 315 КПК України.

Під місцем події розуміють ділянку місцевості чи при-

міщення, де безпосередньо сталася певна пригода і яке

підлягає слідчому огляду. Найчастіше це водночас є і

місцем вчинення злочину (вбивства, зґвалтування, кра-

діжки). Проте ці місця можуть бути різними, наприклад,

коли людину вбито в одному місці, а труп перенесено в

інше, де його знайдено. У такій справі може бути декіль-

ка місць подій і всі вони підлягають огляду.

Огляд місця події, як правило, здійснює слідчий, але

згідно з ст. 227 КПК України, його має право проводити

й прокурор.

Оглядають місце події у присутності не менш як двох

понятих — не заінтересованих у справі дієздатних осіб

(статті 127, 191 КПК України). Поняті мають право

звертати увагу слідчого на будь-які обставини, що стосу-

ються слідчих дій, та висловлювати зауваження з приво-

ду виконаного, які обов'язково заносяться до протоколу.

75

Водночас вони зобов'язані бути присутні при проведенні

огляду, але не беруть участі в ньому, та скріпити своїми

підписами протоколи (ст. 127 КПК України). Для участі

в огляді слідчий може запросити фахівців, які не за-

інтересовані у результатах справи (криміналіста, інжене-

ра-автотехніка та інженера з техніки безпеки, токсико-

лога тощо — ст. 191 КПК України). Коли це зробити

неможливо, то їхні функції повинен виконати сам слід-

чий. Якщо ж мав місце замах на життя людини, то ра-

зом із слідчим одразу починає працювати лікар-фахівець

в галузі судової медицини, а за неможливості викликати

судово-медичного експерта залучають лікаря будь-якої

спеціальності (ст. 192 КПК України). Робиться це тому,

що огляд місця події не можна відкладати — адже відо-

мо, що перші години розшуку найбільш ефективні.

Треба пам'ятати, що зовнішній огляд трупа є скла-

довою частиною огляду місця події, хоча частіше він

оформляється як окрема самостійна слідча дія. Проводя-

чи її. лікар повинен встановити й відобразити у протоко-

лі: розташування та позу трупа; зовнішній вигляд його

одягу та взуття; характер пошкодження одягу, наявність

на ньому слідів, плям тощо; індивідуальні особливості

частин тіла, їхніх ушкоджень і слідів на тілі; ознаки пе-

реживання тканин; особливості ложа трупа, предметів

на ньому, безпосередньо біля нього. Значну увагу приді-

ляють виявленню трупних змін та їх характеру, а також

встановленню загальних даних про особу трупа.

Робота лікаря регламентується "Правилами роботи

лікаря-спеціаліста в галузі судової медицини при зовніш-

ньому огляді трупа на місці його виявлення (події)".

Огляд місця події і трупа на місці виявлення органі-

зує та проводить слідчий, тому всі учасники огляду

діють за його вказівками і за його дозволом. Фахівець у

галузі судової медицини робить огляд трупа, обстановки,

що оточує його, з метою виявлення, фіксації та вилучен-

ня для подальшого дослідження речових доказів (слідів

крові, волосся, відбитків рук, ніг, протекторів тощо) та

різних предметів (знаряддя травми, одяг та інше). Зав-

данням лікаря є і зіставлення знайдених слідів із зміна-

ми та ушкодженнями на трупі, з метою всебічного вста-

76

новлення та чіткого з'ясування обставин події. Як і кож-

на слідча дія, огляд місця пригоди документується шля-

хом внесення відомостей про все знайдене до "Протоко-

лу місця події". Цей документ складається з вступу, опи-

су та заключної частини.

Вступ "Протоколу" містить дані про дату, місце, час

початку та закінчення огляду, посаду, прізвище особи,

яка складає документ, прізвища, ім'я, по батькові всіх

учасників огляду, домашні адреси понятих. Потім вказу-

ються дані про особу, труп якої виявлено (якщо це відо-

мо зі слів чи наявних документів), — прізвище, ім'я, по

батькові, вік, адреса помешкання, фах.

В описовій частині детально занотовуються відомос-

ті щодо умов огляду — стан погоди, температура навко-

лишнього середовища, освітлення. Потім дається опис

місця знаходження трупа і заносяться дані, отримані в

процесі його огляду. Дуже бажаним та корисним є скла-

дання плану-схеми місця події, який належним чином

оформляють і додають до протоколу. Труп та обстанов-

ку, що його оточує, фотографують, а за можливості роб-

лять записи на фото- і відеоплівку для виготовлення

фільмів та ілюстрацій.

Закінчується "Протокол" переліком того, що вилуче-

но з місця події, зазначається, куди направлено труп для

судово-медичного дослідження, які дії проводилися для

фіксації побаченого (складання схем, фотографування,

відео- та кінозйомка тощо).

"Протокол" підписують усі учасники огляду. Серед

них — поняті, тобто особи, які брали участь, як перед-

бачує закон, у проведенні слідчих дій з метою засвідчен-

ня його факту, змісту та отриманих результатів.

Виходячи з встановленого під час огляду, а також ба-

зуючись на теоретичних знаннях та професійному досві-

ді, судово-медичний експерт уже в процесі роботи може

зробити певні висновки й повідомити їх слідчому. Це,

зокрема, стосується визначення:

• факту та часу смерті;

• зміни положення трупа після настання смерті;

• характеру та особливості травм;

• відповідності місця виявлення трупа місцю події;

77

• наявності ознак того, яким було положення потерпі-

лого на момент пригоди;

• чи рухалася жертва після отримання ушкоджень.

. Але ці висновки лише попередні, хоча й надзвичайно

важливі. Вони нерідко є основою подальших слідчих дій.

Треба зазначити, що хоча сам процес огляду місця події

залежить від багатьох обставин, він має певні закономір-

ності: спочатку учасники огляду знайомляться з обста-

винами випадку шляхом опитування очевидців події або

ж осіб, які виявили труп, уточнюючи час пригоди та об-

ставини її, встановлюють особу покійного, час смерті,

загальний стан перед смертю (скарги, клінічні прояви

хвороби тощо).

Суттєву допомогу в цій частині огляду може надати

судмедексперт. Отримані при опитах дані інколи дають

можливість відтворити картину того, що трапилося, ви-

значити характер 1 цілеспрямованість слідчих дій, що

врешті-решт зйачною мірою впливає на подальший хід

слідства.

Сам огляд, залежно від обставин, може починатися

аби ВІД центру до периферії, або ж у зворотному напрям-

ку. При цьому під центром треба розуміти те, що стано-

вить основу самої події: при вчиненні злочину проти лю-

дини — це труп, при дорожньо-транспортних пригодах

(ДТП) — транспортний засіб, що зазнав аварії, і т. ін.

На думку більшості криміналістів, огляд місця події

краще починати від центру, та все ж завжди доцільно

виходити з конкретних обставин.

Але бувають випадки, коли центр чи периферію місця

події визначити неможливо. Тому слідчому доводиться

обирати лінійну чи вузлову послідовність огляду. При

лінійній послідовності оглядають місце події від краю до

краю по прямих, нічого не пропускаючи. Вузловий

огляд, який доцільно застосовувати, коли його об'єктом

є приміщення чи невелика ділянка, полягає у послідов-

ному обслідуванні одного вузла за іншим, наприклад

входу до квартири, де вчинено вбивство, прихожої,

основного приміщення, слідів крові, знаряддя злочину

тощо.

78

Огляд здійснюється статичним і динамічним метода-

ми. Особливість першого полягає в тому, що під час ог-

ляду ніхто з його учасників, як правило, не торкається

предметів і слідів, не зрушує їх з місця. Все на місці

огляду перебуває у стані статики, а слідчий та інші

учасники дії лише уважно розглядають предмети, сліди,

їх ознаки, стан, взаєморозташування. Під час такого

огляду слідчий вивчає "механізм" події, тобто, за розта-

шуванням різних речей та слідів складає свою думку про

те, що і як відбувалося на місці огляду при вчиненні

злочину.

Проводячи огляд, слідчий звертає увагу на всі деталі

обстановки, особливо на предмети, які могли бути зна-

ряддям злочину, сліди злочинця і транспорту, яким він

користувався, на речі, які індивідуалізують особу зло-

чинця, тощо. Необхідно особливо уважно вивчити так

звані негативні обставини, тобто відсутність того, що

при звичайному ході події повинно було б мати місце

(наприклад, відсутність крові біля трупа з колото-різани-

ми ранами). До "негативних" обставин належить також

наявність ознак, які у даному разі не відповідають уяи

про злочинну подію.

Після закінчення статичного огляду місця події та

фіксації всього виявленого слідчий застосовує метод ди-

намічного огляду. При цьому учасники слідчої дії всебіч-

но оглядають окремі предмети, за потреби зрушують їх з

місця, беручи в руки. Щоб не залишати на предметах

своїх слідів, необхідно користуватися гумовими рукавич-

ками. Перед цим потрібно зафіксувати положення пред-

метів, зробивши позначки (наприклад крейдою). Це, за

необхідності, допоможе відтворити обстановку на місці

події. Якщо певний предмет — речовий доказ має бути

вилучений та приєднаний до справи, треба спочатку ви-

значити його місцезнаходження щодо двох постійних то-

чок. Наприклад в кімнаті — розташування знаряддя

травми щодо найближчого вікна чи дверей або кутка цієї

кімнати.

Отже, огляд місця події складається з двох фаз (ста-

дій): статичної та динамічної. Спочатку оглядають обста-

новку місця події й документують це шляхом опису,

79

відео-, юно-, фотозйомки, складання схем, планів та ін.

У процесі статичного огляду ні до чого не торкаються,

не змінюють положення предметів, речей тощо. Потім

переходять до динамічної частини, тобто ретельно огля-

дають виявлені на місці події об'єкти, порушуючи їх пер-

вісний стан і положення, проводять зовнішнє досліджен-

ня трупа.

Безумовно, ще до детального огляду трупа, лікар,

який бере участь в огляді місця події, повинен пересвід-

читися, що перед ним мертва людина. На це вказують

абсолютні ознаки смерті (трупні плями, трупне закля-

кання, охолодження, висихання тощо). Смерть можна

діагностувати й за наявності несумісних з життям

ушкоджень тіла. Якщо ж достовірні трупні явища-відсут-

ні, то лікар повинен негайно надати потерпілому медич-

ну допомогу, почати реанімаційні заходи і проводити їх

до відновлення вітальних функцій або ж до появи абсо-

лютних ознак смерті. Дуже рідко спостерігаються випад-

ки, коли живу людину помилково приймають за труп і

навіть привоитъ до моргу.

Так, у нашій практиці був випадок, коли четверо дру-

зів по чари! прийняли свого товариша за померлого і

привезли його до моргу. Пролежавши там годин 12, він

протверезився І, вибивши вікно, відправився додому.

У літературі, як давній, так і сучасній, ми зустрічали

чимало описів подібного, але багато з них, мабуть, є

чистою вигадкою. Проте — далеко не всі, як і наведе-

ний нами приклад.

Пересвідчившись, що на місці дійсно знаходиться

труп, судмедексперт повинен з'ясувати, чи е ознаки, які

дозволяють встановити, де настала смерть: на місці ви-

явлення трупа чи ні. Для цього звертають увагу на від-

повідність розташування трупних плям та пози трупа,

наявність чи відсутність слідів переміщення трупа, плям

крові при зовнішніх ушкодженнях тощо.

Після цього встановлюють стать, довжину тіла та

приблизний вік покійного. Не змінюючи пози трупа, вка-

зують його положення щодо оточуючої обстановки, фік-

сують це шляхом відео-, кіно- чи фотозйомки. Позу тру-

па детально описують у протоколі, визначаючи, як він

80

розмішується (лежить обличчям догори чи вниз, на боці,

сидить, стоїть тощо), зазначають наявність на трупі та в

оточуючій обстановці ознак, які дозволяють скласти дум-

ку про те, що відбулося (знаряддя травми: ніж, сокира,

рушниця; сліди крові, сперми, інших виділень людини,

волосся; частини одягу, сліди транспортних засобів і

т. ін.). Особливу увагу звертають на наявність ознак бо-

ротьби та самооборони.

Після цього проводиться детальний зовнішній огляд

трупа за тими ж правилами, що й при його розтині.

Уважно досліджують ознаки смерті, зазначають у прото-

колі ступінь вираження трупних явищ у певний час

огляду. Одразу ж звертають увагу на трупні плями. Як

правило, це найперші ознаки смерті, і у своєму розвитку

вони проходять певні стадії. Встановлюють відповідну

стадію трупних плям шляхом вивчення зміни кольору

при дозованому натисканні. Водночас відмічають їх ви-

гляд (суцільні, на зразок острівців), інтенсивність, колір

(синій, фіолетовий, рожевий, чорно-сірий тощо) та фази.

За характером (колір, інтенсивність, розташування)

плям можна іноді запідозрити причину смерті. Потім ви-

значають наявність і ступінь трупного заклякання. Для

цього роблять спробу відвести нижню щелепу, зігнути

чи розігнути кінцівки в суглобах. За допомогою елек-

тричних медичних (ТПЕМ-1) і ртутних термометрів ви-

мірюють температуру трупа в паховій ямці та прямій

кишці. Все це заноситься до протоколу, де зазначають

дані про погоду (світла, похмура, наявність опадів, тем-

пература навколишнього середовища тощо), бо вона мо-

же впливати на розвиток трупних явищ.

Вважаємо за доцільне підкреслити, що при огляді міс-

ця події, прискіпливо вивчаючи трупні явища, можна ви-

рішити ряд суттєвих питань.

Сказане проілюструємо таким випадком... На узбіччі

автотраси було виявлено труп невідомого, що лежав на

спині. Під час огляду трупа встановили чітко виражені

трупні плями. При натисканні на них динамометром во-

ни лише частково блідли і відновлювали початкове за-

барвлення через 12 хвилин. Огляд проводився вранці,

тому було висловлено думку, що смерть невідомого

81

настала напередодні ввечері. Але це суперечило іншим

зібраним У справі даним, бо незадовго до цього співро-

бітники ДАІ зустріли вантажівку з причепом, що везла

труби невеликого діаметра в напрямку пункту, де було

знайдено труп. Затриманий і доставлений на місце події

водій не заперечував, що міг не побачити перехожого,

бо був туман, і збити його. Таким чином, свідчення пі-

дозрюваного суперечили висновкам спеціаліста — судо-

вого медика. Проте характер трупних явищ, відсутність

ушкоджень, характерних для ДТП, за якої вантажний

автомобіль збиває пішохода, що знаходиться у верти-

кальному положенні, допомогли відновити справжню

картину події. З'ясувалося, що попереднього вечора по-

терпілий, будучи п'яним, їхав на тракторному причепі і

впав з нього. Таким чином, правильна оцінка трупних

явиш допомогла запобігти помилки.

Пересвідчившись у наявності абсолютних ознак смер-

ті та вивчивши їх стаи, починають ретельний огляд одя-

гу трупа (верхнього та нижнього): чи відповідає він порі

року» Ївстібнутия він чи ні, чи є на ньому сліди від дії

зовнішніх факторів (роариви, відбитки протектора, за-

бруднення, різноманітні нашарування, підпали тощо) —

ось далеко не повний перелік питань, які вирішуються

при огляді одягу.

Треба пам'ятати, що при вивченні трупа на місці зна-

ходження та при транспортуванні до моргу первісний

вигляд одягу може змінитися. Тому дані, отримані у про-

цесі огляду, підкріплюють зйомками. Звичайно на місці

події одяг не знімають, лише послідовно оголюють для

огляду окремі частини тіла з метою виявлення ушкод-

жень, які описуються з позначенням локалізації, форми,

розмірів, особливостей. Травма фотографується, бо че-

рез деякий час ушкодження можуть змінити свій

первісний вигляд, а в окремих випадках і зникнути, на-

приклад слабко виражена странгуляційна борозна. На

характер ушкоджень впливають як фактори зовнішнього

середовища (температура, опади), так і процеси, що

відбуваються у мертвому тілі (гниття, висихання), тому

детальний опис ушкоджень на місці події може допомог-

ти у встановленні механізму травми, характеру зброї то-

82

що. Водночас слід пам'ятати, що всі дії, пов'язані із

встановленням розмірів та форми ушкоджень, треба про-

водити, запобігаючи можливості привнесення змін у пер-

вісний вигляд. Вимірюють травми на деякій відстані від

країв, ранові канали не зондують. Надзвичайно важли-

вим є вжиття заходів для збереження слідів, фіксації їх

на місці виявлення та створення умов, які виключають

можливість негативного впливу зовнішніх факторів.

Після закінчення огляду трупа його відправляють для

судово-медичного дослідження.

Одним з найважливіших завдань при огляді місця по-

дії є пошук, закріплення та вилучення речових доказів.

Деякі з них можна виявити при звичайному огляді (зна-

ряддя травми, -сліди транспортних засобів тощо), для

встановлення інших доцільно використати відповідні

апарати, інструменти, прилади — лупи, джерела інфра-

червоних та ультрафіолетових променів, металошукачі і

т. ін.).

Використання цих технічних засобів значно розши-

рює можливості слідчого та судово-медичного експерта

при огляді місця події, підвищує якість та результатив-

ність оперативних дій. Нині у спеціальних валізах (чемо-

данах, сумках) слідчого та судово-медичного експерта є

прилади для виявлення слідів крові, слини, сперми, во-

лосся, тобто речових доказів біологічного походження

(мал. 1). Після детального огляду та опису цих речових

доказів їх треба направити для подальшого лабораторно-

го дослідження. Найбажанішим та найраціональнішим

шляхом є вилучення предметів-носіїв з наявними на них

слідами (речовими доказами) цілком (одяг, зброя, по-

стільна білизна тощо). Якщо вилучити предмети-носії чи

їх частини неможливо, то знайдені сліди описують, фо-

тографують та фіксують, складають схеми чи роблять

малюнки. Найзручніше з цією метою використовувати

аркуші прозорого поліетилену. Їх обережно накладають

на ділянку предмета з виявленими слідами і чорнилом

наносять їх контури, намагаючись з максимальною точ-

ністю відтворити первісний вигляд слідів (форму, розмі-

ри, взаєморозташування тощо).

83

Вказаний спосіб простий, зручний, наочний, дозволяє

використати отримані малюнки як ілюстрації "Протоко-

лу огляду місця події". Занотувавши знайдені сліди опи-

саним методом, їх вилучають способом змивання або

зшкрібання. Ці речові докази зафіксовують, і слідчий,

керуючись нормами закону, направляє їх для відповід-

них лабораторних досліджень, додавши до них копію

"Протоколу ...".

Особливості огляду місця події і трупа

у випадках різноманітних ушкоджень

та видів смерті

Ушкодженая тупими та гострими предметами

У цих випадках ретельно виявляють та описують на-

явність, розміщення,» кількість, форму, вигляд і розміри

ушкоджень на тілі та одязі, встановлюють їх відповід-

ність одн« одному. Звертають увагу на сліди крові (опи-

сують їх розташування, характер, форму: краплі, бризки,

мазки* кров'яні смуги), сторонніх нашарувань і забруд-

нень (фарба, пісок, болото, мастила, пальне, частки

скла, сліди протектора тощо). Після ретельного огляду

та опису вживають заходів для фіксації та збереження

знайдених слідів — їх описують і документують. З ме-

тою збереження первісного вигляду виявлених на трупі

ушкоджень їх накривають зволоженою марлею або ва-

тою. Без такої перестороги травми можуть змінити зов-

нішній вигляд через підсихання ранових поверхонь. Від-

новити ж його у подальшому вкрай важко, а інколи й

неможливо.

Ушкодження

при дорожньо-транспортних пригодах (ДТП)

У таких випадках ретельно оглядають не тільки труп,

а й транспортний засіб (за його наявності). У "Протоко-

лі" зазначають взаєморозташування трупа і транспорт-

ного засобу, наявність на трупі та одязі потерпілого

слідів, які свідчать, що мав місце контакт тіла з транс-

портним засобом, який рухався. Завжди необхідно вимі-

84

рювати відстань від підошви до ушкоджень на тілі та

одязі потерпілого. Ретельно оглядається одяг і взуття

травмованого, бо там можуть бути залишки фарби, шма-

точки скла, плями від мастила "й пального, відбитки про-

тектора та інших виступаючих частин транспортного

засобу.

Не менш важливе значення має огляд транспортного

засобу, за якого можна виявити сліди крові, частки тка-

нин тіла людини (епідерміс, волосся, залишки внутріш-

ніх органів тощо), а також сліди, що залишаються від

зіткнення з тілом людини (порушення цілісності пофар-

бування, скла, деформації на поверхні і т.. ін.). На

ділянках контактів можуть спостерігатися відбитки по-

верхні одягу, а на їх кінцевій межі — і частинки його,

відсутність пилу, 'або, навпаки, сторонні нашарування

тощо.

Нерідко після ДТП спалахує пожежа, тому при огляді

транспортного засобу криміналісту треба найретельнішу

увагу приділяти вивченню стану бензо- та маслопрово-

дів, карбюратора, бака для пального (В. Г. Бурчинський,

Т. В. Хохолева, Ю. П. Шупик — 1992 р.).

Базуючись на даних вивчення стану транспортного

засобу, можна скласти думку про механізм травми.

Якщо ушкодження спричинені рейковим транспорт-

ним засобом, то при огляді місця події, крім виявлення й

детального опису травм, що виникли від його дії (смуги

від тиску колесами, сліди тягнення, забруднення, плями

від мастил), необхідно з'ясувати, чи є ушкодження іншо-

го характеру (різані, рубані чи вогнепальні рани, стран-

гуляційні борозни).

Наявність їх може свідчити про істинну, а не сфаль-

сифіковану картину пригоди. Як і завжди при ДТП,

детально описується положення трупа чи його частин.

предметів одягу, вказується відстань від трупа до огоро-

жі, шляхових знаків, стовпів електромереж, інших неру-

хомих предметів.

Велике значення має й поза трупа, положення його

на залізничній колії, бо у деяких випадках це може до-

помогти встановленню роду насильної смерті. Так, для

самогубства характерним є положення, коли труп зна-

85

ходиться поза колією, голова цілком або частково від-

окремлена, або ж тіло розрізано навпіл, найчастіше —

упоперек.

Падіння з висоти

Одночасно з оглядом трупа обов'язково обстежують і

місце, звідки людина впала, — балкон, вікно, дах, буді-

вельні конструкції, де можуть залишитися сліди крові,

відбитки рук, ніг. Вимірюючи висоту від рівня землі до

місця, звідки трапилося падіння, зазначають наявність і

характер виступаючих частин, вдарившись об які, тіло

могло б отримати різні ушкодження та змінити траєкто-

рію падіння. Звертають увагу на наявність різних ушкод-

жень, не властивих таким травмам (різаних, колотих,

вогнепальних ран, странгуляційних борозен тощо). Де-

тально обстежують РУКИ з цетою .виявлення ознак, що

МвїДчують; ^ри^сйт+сЬГсй' ЇХ'винийнення, бо утворю-

ют^ у'і^^^.'кЙі^Щнйй; падаючи з висоти, нама-

гййтІ»Єя'йз^итИ<:^,ІЇУ^&мііі за тЇ чи інші предмети.

.! ^rt";!!!, і;.''»' ' W ,і ;•• 'і

' Вбгнеплліні ушкодження

При огляді місця події у випадках вогнепальних травм

необхідно вжити заходів до пошуку та збереження спе-

циАічних речових доказів (гільз, куль, шроту, клейту-

хів). Визначається їхнє положення, відстань від трупа до

передбачуваного місця знаходження стріляючого. Шука-

ють сліди та пошкодження на оточуючих предметах, ви-

мірюючи до них відстань від землі, підлоги, інших неру-

хомих точок. Якщо в них є снаряди, детально описуєть-

ся 'їх розташування, відстань між ними та певними

сталими точками. У подальшому це може бути викорис-

тано для встановлення дистанції пострілу. Вивчення вог-

непальних пошкоджень предметів дає можливість визна-

чити напрямок пострілу і допомагає з'ясувати наявність

додаткових факторів пострілу (відкладення кіптяви та

порошинок (опалення). Знайдені речові докази зберіга-

ються для подальших досліджень. З метою запобігання

їх пошкодженню або знищенню, можна застосувати

клейку плівку, яка зберігає сліди дії факторів зовнішньо-

86

го середовища. Її потім вилучають і досліджують у судо-

во-медичному криміналістичному відділенні для встанов-

лення наявності, топографії та хімічного складу мікро-

частинок. Предмети (чи їх частки) з наявними в них

снарядами вилучають та відправляють для криміналіс-

тичних досліджень. До тієї установи направляють і

зброю, якщо її знайдено на місці події, після детального

огляду її, бо в каналі ствола можуть бути плями крові,

частини органів і тканин людини, залишки набоїв тощо.

Виявивши наявність вогнепальних травм, під час

огляду намагаються визначити їх характер, вхідний і ви-

хідний отвори, встановлюють кількість поранень, чи від-

повідають вони за локалізацією одне одному на одязі і

тілі людини, вживають заходів для збереження додатко-

вих факторів пострілу. З цією метою доцільно обшити »

місце з вогнепальними пошкодженнями одягу марлею

або тканиною. На тілі рани можна накрити такими

самими матеріалами, відступивши на певну відстань від

країв. Ці ділянки накривають клейкою плівкою, яку по-

тім досліджують одночасно з об'єктами. Але найкраще,

на нашу думку, використати дрібнодисперсний лак для

волосся. Ним можна легко покрити значні поверхні різ-

номанітних форм, він швидко сохне, не впливає на ре-

зультати подальших досліджень слідів, не змінює їх фі-

зичного та хімічного складу.

Нерідко під час огляду трупа на одязі виявляють цін-

ні речові докази — кулі, шротинки, клейтухи. Все це

обережно вилучається й передається слідчому для відпо-

відних досліджень. Водночас з оглядом трупа треба

уважно обстежити навколишню обстановку, де можна

виявити певні пристрої, якими скористалися для здійс-

нення пострілу. Зіставлення їх розташування з місцепо-

ложенням трупа та його позою може допомогти у відтво-

ренні дійсних подій.

Огляд трупа закінчується вжиттям заходів із збере-

ження первісного вигляду вогнепальних ран. Якщо вони

не оброблені засобами, про які сказано вище, то Їх треба

покрити вологою марлею або ватою. Певні заходи пере-

стороги здійснюють для збереження додаткових факто-

рів пострілу на руках потерпілого, особливо, якщо вини-

87

кає підозра, що він сам стріляв. У таких випадках на

кистях рук можуть бути залишки кіптяви, окремі поро-

шинки або їх сліди у вигляді незначних ушкоджень. Ці

ділянки тіла обробляють лаком для волосся або ж по-

кривають клейкою плівкою.

Механічна асфіксія

Огляд трупа на місці події має свої особливості за-

лежно від виду механічної асфіксії. Так, при повішенні

труп описується в тому положенні, в якому його вияви-

ли, тобто висячим у зашморзі (петлі). Визначають від-

стань від оточуючих предметів, рівня підлоги чи землі до

ніг, характер зашморгу, спосіб і висоту фіксації. Труп

фотографують, а потім петлю розрізають і труп вийма-

ють з петлі. За допомогою нитки чи дротини відновлю-

ють первинний вигляд зашморгу. Вузли петлі зберіга-

ють, бо за характером зав'язування (морський, рибаль-

ський, подвійний, простий вузол тощо) можна отримати

уявлення про фах, певні нахили виконавця.

Якщо смерть сталася від задушення петлею, уважно

вивчають предмети, за допомогою яких затягується пет-

ля (так звані закрутки). У разі виявлення слідів, що

свідчать про боротьбу та самооборону, вживають заходів

до їхнього збереження. Петлю, як правило, не знімають,

а закріплюють на трупі для детального вивчення в морзі.

З інших видів механічної асфіксії треба виділити

утеплення. На трупах, витягнутих з води, у першу чергу

відмічають наявність ознак перебування тіла у воді (мок-

рий одяг, волосся, наявність піску, болота, водоростей

на трупі, "гусяча шкіра"), а також ознак утеплення

(стійка піна в отворах ротової порожнини та носа). Над-

звичайно уважно оглядають кисті та ступні для виявлен-

ня ознак мацерації та її вираженості. Це значною мірою

сприяє визначенню строку перебування тіла у воді.

Треба пам'ятати, що на трупі можуть бути прижиттєві

та посмертні ушкодження, їх уважно оглядають і деталь-

но описують, вживають заходів для збереження пер-

вісного вигляду. Нерідко на трупі утопленика майже не-

має одягу, але його можна знайти на березі, в човні, на

містках, греблях. У таких випадках ретельно оглядають

88

не лише одяг на трупі, а й одяг, знайдений на березі.

Виявлений одяг можна відправити разом з трупом до

моргу або до лабораторії для необхідних досліджень чи

додати до протоколу огляду, чи передати близьким по-

терпілого, про що робляться нотатки у протоколі.

Смерть від діТ високої, низької температури

та враження електрикою

Оглядаючи труп на згарищі, зазначають його позу,

наявність одягу та його залишки, ушкодження тощо. Як-

що труп розчленований, то детально оглядають кожну з

його частин, вказуючи її знаходження та визначаючи

відстань між окремими з них. Предмети, що викликають

підозру щодо можливої причетності до події, вилучають

для подальших досліджень. Водночас беруть не менш чо-

тирьох зразків попелу з кожної ділянки вогнища для ви-

явлення частин спалених трупів. Треба зазначити, що на

місці події можна зіткнутися з явищем так званої по-

смертної ампутації, тобто відділення кінцівок на рівні

суглобів внаслідок прогорання тонких у цих місцях

м'яких тканин. Певне значення має й поза трупа — "по-

за бійця (боксера)", яка є наслідком різкого випарову-

вання вологи та зсідання білків. М'язи ущільнюються і

вкорочуються, тобто настає їх "теплове заклякання".

Оскільки згинаючі м'язи розвинуті сильніше, ніж розги-

наючі, труп набуває пози, за якої верхні та нижні кінців-

ки згинаються. Це явище посмертне і свідчить, що тіло

перебувало у зоні дії високої температури, незалежно

від того, потрапила туди людина живою чи мертвою.

Зовсім іншою є поза трупа у разі смерті від переохо-

лодження: він лежить скуцюрблений, коліна до підборід-

дя (поза "калачиком") — людина намагалася зберегти

тепло тіла, нерідко труп трохи загрузлий у сніг, що під-

танув під тілом. У всіх випадках відзначають наявність

одягу й відповідність його сезону. Виявляють зовнішні

ушкодження, поділяючи їх на ті, що спричинені холодом

і нанесені якоюсь зброєю, знаряддями (вогнепальні, ко-

лоті, різані рани).

Обов'язково зазначають наявність слідів ніг і транс-

порту, що ведуть до трупа, розміщення та колір трупних

плям, які при переохолодженні мають червонуватий від-

тінок. Через те, що при перевезенні трупа до моргу дея-

кі сліди можуть зникнути (бурульки біля отворів рота,

носа, очей), їх потрібно сфотографувати, бо вони є без-

сумнівним доказом того, що людина дихала на морозі,

отже, була жива. Необхідно мати на увазі, що може за-

мерзнути труп людини, яка померла не від переохоло-

дження, а з іншої причини. Категорично забороняється

на місці змінювати позу трупа, бо це може призвести до

виникнення додаткових ушкоджень, які іноді надзвичай-

но важко відрізнити від прижиттєвих (переломи кісток

кінцівок).

Якщо смерть сталася від дії електричного струму,

найперше, що потрібно зробити, прибувши на місце по-

дії, — пересвідчитися, що перервано контакт трупа з

джерелом струму^ Доторкання до нього бел належних

засобів, —хисту в небезпечним для життя. Ретельно ог-

лядаючи місце лодГі, визначають позу трупа, вимірюють

відстань'гід» нього до джерела струму, стан електропро-

водки.' Обов'язково вказують на наявність факторів, які

сприяють враженню електрикою (дощова погода, вологі

ижіра. одяг'тощо). Детально розглядають одяг з метою

виявлення на ньому слідів дії електроструму — електро-

міток. їк шукають і при огляді трупа. Для збереження

первинного вигляду електроміток їх можна прикрити

клейкою плівкою або ж лаком, як про те йшлося вище.

Отруєння

При підозрі, що смерть сталася від отруєння, надзви-

чайне значення мають дані про процес помирання, тому,

оглядаючи місце події, встановлюють обставини, що пе-

редували смерті, найчастіше — шляхом опитування свід-

ків. При огляді трупа звертають увагу на сліди від дії

кислот і лугів (опіки на обличчі, руках), зазначають ко-

лір трупних плям, наявність блювотних мас. У процесі

огляду проводять пошук хімічних речовин (порошків, пі-

гулок, розчинів, ампул, мазей тощо), їх залишків або слі-

дів дії та засобів для введення отрут (голок, шприців,

піпеток, спринцівок). На місці можуть бути знайдені ре-

цепти, сигнатури, залишки упаковок, етикетки, листки-

90

інструкції тощо. Всі виявлені речові докази вилучають І

направляють для дослідження. З цією ж метою забира-

ють задишки їжі та напоїв. Якщо людині надають медич-

ну допомогу, то збирають промивні води, блювотні маси.

Одним з найважливіших завдань при огляді місця по-

дії в разі отруєння є встановлення його джерела. На-

приклад, при отруєнні чадним газом ними можуть бути

газові апарати, прилади опалення, працюючі двигуни

транспортних засобів. При отруєнні продуктами харчу-

вання — залишки їжі чи невикористаних або необробле-

них продуктів (гриби, ягоди і т. ін.). Все це вилучають

для дослідження в лабораторії.

Кримінальний аборт і дітовбивство

При огляді трупа звертають увагу на позу, наявність

ознак вагітності. Виявляють ушкодження, визначають їх

характер і механізм спричинення. Ретельний огляд місця

події дозволяє виявити предмети, за допомогою яких

можна зробити аборт (буж, голки, спринцівки, пінцети),

а також сліди крові, залишки плідного яйця, а інколи й

сам плід. Його оглядають, як і труп жінки.

Визначають наявність ознак новонародженості (пупо-

вина, первородна змазка, пологові пухлини, мазки кро-

ві), вимірюють його довжину, окружність голівки, грудей

та інші частини тіла.

Трупи новонароджених можуть бути виявлені в най-

різноманітніших місцях (на горищах, у підвалах, сміттє-

збірниках), знаходитися у валізах, сумках, бути загор-

нутими у шматки одягу, білизни. Під час огляду, поряд з

детальним описом трупа, ретельно оглядають те, в чому

його знайдено, бо це може допомогти у встановленні

особи злочинця. Виявлені речові докази разом з трупом

відправляють до моргу.

Особливості огляду місця події

в окремих, незвичайних, випадках смерті

Певні особливості притаманні огляду місця події у ви-

падках неординарних, наприклад після транспортних ка-

тастроф з масовими жертвами, при огляді розчленова-

них і скелетованих трупів тощо.

91

Проведення огляду тут пов'язане з рядом характер-

них ускладнень і вимог залежно від часу та місця, де

трапилася подія. Огляду, як правило, підлягають значні

території, а час, відведений для цього, нерідко обмеже-

ний. Адже затримка з проведенням огляду спричиняє

значні незручності для сотень, а то й тисяч людей. Саме

тому найважливішим у таких випадках є окреслення

меж проведення детального огляду й огляду ознайомлю-

вального. Категорично заперечуємо проти того, що може

мати місце поверховий, без занотування в протоколі,

огляд, що нічого не дає, крім шкоди.

До завдань ознайомлювального огляду входить опера-

тивна оцінка всього масиву роботи, визначення її послі-

довності залежно від ступеня важливості. Взагалі, немає

категоричних заперечень проти поділу місця події на

кілька ділянок, де працювали б окремі групи. Тим більш,

що Інколи до таких груп немає необхідності залучати

всіх фахівців, які беруть участь в огляді. Бажано визна-

чити» ЯКІ з об'єктів і кому з фахівців доцільно оглянути

на місці події, а кому це можна зробити пізніше, в умо-

вах лабораторії. Наприклад, немає потреби в огляді всіх

об'єктів спеціалістами в галузі вивчення обставин ви-

никнення пожеж, вибухів. Там, де немає мертвих тіл, не

потрібна присутність фахівця в галузі судової медицини

тощо.

Все це є підставою для виділення кількох самостійних

оперативних груп і їх незалежної роботи.

Однак спочатку учасники огляду визначають епіцентр

події та обумовлюють подальшу послідовність роботи.

Окремі спеціалісти за необхідності можуть залучатися

до роботи різних груп.

Після ознайомлювального огляду та встановлення

місць першочергової роботи проводять детальний огляд у

звичайному порядку. Окрім опису, складання схем, ві-

део-, кіно-, фотозйомки, доцільно робити панорамні зйом-

ки, використовуючи підвищення, або, за можливості,

вертоліт. Обов'язковими є детальна орієнтація та по-

значки на плані, кроках, схемах або фотографіях з та-

ким розрахунком, щоб жодна дільниця території не зали-

шилася поза увагою.

92

Визначивши епіцентр події, приступають до його ре-

тельного вивчення. Найбільшу увагу приділяють пошу-

кам і детальному опису тіл водіїв (членів екіпажу, якщо

такий був).

Встановлюють положення та пози трупів, наявність і

характер ушкоджень. Прискіпливо оглядають одяг, при

цьому детально занотовують, які й де знайдено особисті

речі, що, безумовно, може допомогти в ототожненні осо-

би потерпілого. Доцільним є залучення до огляду місця

події фахівців у певних галузях господарчої діяльності.

Це значною мірою допоможе у відтворенні того, що ста-

лося, та визначенні осіб потерпілих.

Так, при огляді місця події у випадках авіаційних ка-

тастроф слід залучати до цієї справи не тільки лікарів—

спеціалістів у галузі судової медицини, а й фахівців з

авіаційної медицини, а також висококваліфікованих піло-

тів. Останні, досконально знаючи, як повинен розміщу-

ватися екіпаж повітряного судна, можуть допомогти в

ідентифікації членів екіпажу. Це, звичайно, треба врахо-

вувати при ототожненні потерпілих.

Вважаємо за необхідне зазначити, що за певних

травм можна спостерігати випадки, коли на потерпілих

або зовсім немає одягу, або є лише незначні його залиш-

ки. Ця обставина не повинна вводити в оману учасників

слідчої дії, бо дуже легко запідозрити мародерство або ж

те, що людину роздягли або й умертвили ще до події,

яка відбулася. Спростуванням подібних висновків може

бути наявність частин одягу на землі, деревах, кущах

тощо, інколи на досить значних відстанях від місця

події.

Нерідко після зіткнення транспортних засобів з пере-

шкодою (рухомою чи нерухомою) виникають пожежі, ви-

бухи. Тому огляд місць подій слід проводити з урахуван-

ням цієї обставини, про що було вже сказано.

При катастрофах, поряд з випадками смерті від різно-

манітних травм, найчастіше причиною смерті може бути

механічна асфіксія, зокрема здавлення грудей та живо-

та. Тому при огляді звертають увагу на наявність ознак,

характерних для механічного задушення.

93

Безперечно, дуже важко, а то й зовсім неможливо,

описати всі сліди крові, плями від пального та мастил.

Але у загальній мозаїці нотатків вони мусять знайти

відображення, нехай і схематичне. Зате більшу увагу

їм можна приділити при документуванні з допомогою

відео-, кіно-, фотозйомки.

У випадках катастроф на місці події можна інколи за-

довольнитися загальним описом трупів, звернувши го-

ловну увагу на тіла найактивніших учасників події. Їх

досліджують ретельно, як і при звичайних оглядах.

Під час катастроф деякі тіла розриваються на

шматки. У таких випадках необхідно виокремити части-

ни кожного тіла й відправити їх до моргу в одній упаков-

ці (поліетиленові мішки тощо).

Оглядаючи місце події при авіаційних катастрофах,

завжди слід пам'ятати, що вивчення характеру розмі-

щення трупів та їхніх частин може допомогти у відтво-

ренні дійсної картини пригоди. Наприклад при ударах

повітряного судка об землю на великій швидкості чи ви-

буху частини тіл можуть бути розкидані в радіусі до 500

і більше метрів. Як правило, ця площа залежить від кута

зіткнення літака з землею, і чим він менший, тим на

більшій території треба розшукувати тіла загиблих. Інко-

ли вона досягає декількох квадратних кілометрів. Особ-

ливо великі території слід оглядати тоді, коли літак руй-

нується у повітрі на значній висоті.

Певні особливості має огляд місця залізничної ката-

строфи. Тут, якщо це можливо, необхідно зазначити по-

ложення трупів не лише в певних вагонах, а і в певних

купе. Це може допомогти в ідентифікації потерпілих,

особливо шляхом опитування родичів і знайомих, які

знали, в якому вагоні і на якому місці їхали потерпілі.

Значною мірою може допомогти і огляд речей у відповід-

них вагонах і купе.

На жаль, ці роботи нерідко утруднюються, так як піс-

ля зіткнення рухомого транспорту з перешкодою дуже

часто виникають пожежі, на тіла можуть діяти різні хі-

мічні речовини, найрізноманітніші фізичні, а часом — і

біологічні фактори.

94

Розділення тіл спостерігається не тільки при транс-

портних катастрофах, а й при різноманітних вибухах на

підприємствах, у шахтах, а також при стихійних лихах

тощо.

Після останніх може скластися така ситуація, коли

певна кількість тіл загиблих потрапляє у недоступні міс-

ця (глибокі ями, заповнені водою чи мулом) чи похована

під деталями будівельних конструкцій, залишками агре-

гатів машин тощо. У таких випадках треба дуже обереж-

но проводити роботи по витягуванню тіл потерпілих,

уникаючи нанесення додаткових травм.

Коли на підприємстві стався вибух, треба у першу

чергу визначити його причину. Її достовірне встановлен-

ня допоможе запобігти травмуванню учасників огляду,

працівників рятувальних служб, пожежників та ін.

У практиці судово-медичного експерта можуть трапи-

тися випадки, коли трупи людей, які загинули або навіть

померли від хвороби, знаходяться у віддалених, важко-

доступних місцях (у лісових нетрях, глибоких ярах чи

горах). Через деякий час під впливом природних факто-

рів, а нерідко внаслідок життєдіяльності звірів, птахів,

комах трупи можуть руйнуватися, а окремі їх частини

переміщуватися — нерідко навіть на значні відстані —

як від місця пригоди, так .і одна від одної. Інколи через

те неможливо відшукати всі частини тіла, що значно

ускладнює роботу експерта.

В окремих випадках на місці події знаходять частини

трупа, який розчленували з метою приховати злочин.

Тоді огляд місця події треба проводити, починаючи від

якоїсь вибраної умовної точки, прив'язуючи весь опис до

неї. Це може бути окремий примітний предмет (дерево,

навіть кущ) чи просто найбільша частина тіла. Описую-

чи все знайдене, відзначають відстань від вибраного

умовного центру до окремих частин тіла, вказують їх по-

ложення та розміщення.

Особливу увагу звертають на пошуки предметів, за

допомогою яких можна нанести смертельну травму, по-

тім розчленувати труп. Інколи частини трупа ховають у

недоступних місцях чи втеплюють. У такому разі знахо-

дять лише частини трупа, тому необхідно приділити мак-

95

симум уваги виявленню слідів його розчленування: у

першу чергу крові, залишків м'язів, кісток тощо.

Якщо на знайдених частинах трупа є залишки одягу,

то останні ретельно описують, вживають заходів для

його збереження, щоб потім детально дослідити. Те ж

саме стосується матеріалів, використаних для спалення

окремих частин тіла, — вони можуть допомогти у впіз-

нанні загиблого і встановленні достовірної картини події.

Одного разу на експертизу було доставлено відокрем-

лену ногу вбитого, замотану в кусок тканини, на якому

була мітка пральні. Саме ця деталь дала можливість

встановити ім'я загиблого, а потім розкрити злочин.

Окремим видом слідчих дій є огляд скелетованих тру-

пів або ж їх залишків. Якщо знайдено весь кістяк, то

треба визначити, чи був труп закопаний чи ні. У першо-

му випадку заміряють глибину поховання, його характер

— наявність домовини, одягу, тканини, поліетиленової

плівки, брезенту чи Інших матеріалів, що використовува-

лися для Обмотування трупа. Це допоможе визначити,

звідки привезли труп, чи вчинено злочин саме там, де

знайдено тіло.

Якщо ж труп не закопаний, а, скажімо, лише при-

критий гіллям чи соломою, треба знайти всі кістки ске-

лета, а для цього оглянути значні ділянки місцевості. У

процесі огляду необхідно зібрати всі кістки чи їхні за-

лишки, а вже потім провести ідентифікацію та монтуван-

ня скелету. Ретельно проведений, такий пошук нерідко

дає позитивний результат. Так, у випадку С. Т. Джигори

при пошуку кісток загиблої дівчинки було ретельно

оглянуто великі ділянки лісу, зібрано кілька сот кісток,

більшість з яких, як виявилося, були тваринного поход-

ження. Але серед них знайшли майже повний скелет за-

гиблої Г.

Шукаючи кістки, треба звернути увагу на інші пред-

мети, які за певних умов можуть стати речовими доказа-

ми (частини одягу, взуття, прикраси, предмети туалету

тощо).

Розчленовані та скелетовані трупи завжди потребу-

ють ототожнення, як правило, це роблять у стаціонар-

96

них умовах (морг, лабораторія). Але на місці події також

слід вжити заходів для встановлення особи загиблого.

У першу чергу — це найретельніший огляд одягу.

Крім того, потрібно скласти словесний портрет

загиблого, або, якщо це неможливо, детально описати

його індивідуальні особливості (наприклад фізичні ва-

ди — горб, вкорочені кінцівки, рубці; татуювання, особ-

ливості зубів, бородавки, родимки, плями телеенгіоекта-

зії тощо). Сукупність цих прикмет може допомогти в

ідентифікації особи.

Окремо розглянемо особливості огляду місця події,

коли там трупа не виявлено.

Коли є підозра, що труп заховано, то насамперед

треба визначити місце можливого поховання: сліди не-

давно перекопаної землі, відсутність трав'яного покрову

чи, навпаки, — купи гілля, трави, соломи, піску, сміття

тощо.

Інколи вже безпосередній огляд дає належний резуль-

тат, і труп знаходять. Трапляється, що цьому сприяють

спостереження за поведінкою звірів, птахів, комах. При

розшуках трупа неодмінно використовується так званий

газоаналізатор (трупошукач) — прилад, який реагує на

гази, що утворюються при гнитті трупа. Цей агрегат

складається з трубки — щупа, який заглиблюють у зем-

лю. Гази, що там є, потрапляють до спеціального при-

строю, котрий реагує зміною кольорової гами або ж зву-

ковим сигналом, коли до нього надходять гази, які в сво-

єму складі містять продукти процесу розкладання трупа.

Необхідно пам'ятати, що прилад найбільш ефективний у

суху, теплу погоду. Застосування його значно розширює

можливості пошуку мертвих тіл чи їх рештків, робить

огляд результативнішим.

Може трапитися ситуація, коли заздалегідь відомо,

що на місці події тіла потерпілого вже немає: травмова-

ного відправлено до лікарні; труп перевезено для похо-

вання в інше місце. Якщо в першому випадку рідко коли

роблять спроби знищити сліди пригоди (за винятком,

скажімо, кримінального аборту або побутових злочинів),

то в іншому — це постійне явище. Тому ні в якому разі

не можна нехтувати оглядом місця пригоди, адже там

4 9-2S9

97

можна розшукати важливі речові докази — знаряддя

травми чи вбивства, сліди крові тощо.

Якісно проведений огляд місця є запорукою успіху.

Саме тому необхідно зробити все, щоб побувати на місці

пригоди, детально вивчити його, спробувати відтворити

обставини та події, які там відбулися. Звичайно, все це

робиться з дотриманням вимог процесуального законе-

давства й детально документується.

Корисними є й повторні огляди після судово-

медичного дослідження трупа, бо інколи його результати

визначають напрямок подальшого розслідування.

У нашій практиці був випадок, коли дослідження тру-

па викликало підозру, що смерть настала від отруєння.

Водночас було виключено певні групи отрут — місцево-

діючі, кров'яні, солі важких металів. Але визначити, яка

саме отрута спричинила смерть було важко. Справа

ускладнювалася Й тим, шо судово-медична токсикологіч-

на експертива в органах 1 тканинах тіла покійного отрут

не виявила. Лише знання клінічних та морфологічних

змія, оцінка виявленого при розтині тіла допомогли під

час повторного огляду місця події відшукати речовину,

використану для самогубства. Нею виявився карбохо-

лін — лікувальний препарат (хлорид карбомінолхолін),

якому притаманна сильна нейротропна дія внаслідок

пригнічення холінестерази. Ця речовина в організмі

швидко руйнується, і виявити її в процесі судово-медич-

ного токсикологічного дослідження вкрай важко, а іноді

й зовсім неможливо.

Треба зупинитися ще на одному різновиді огляду міс-

ця виявлення трупа — ексгумації (виймання трупа із

землі). Ця слідча дія проводиться з різною метою — для

встановлення причини смерті особи, тіло якої поховали

без розтину, виявлення патологічних змін, зокрема різ-

номанітних ушкоджень, які не були встановлені при пер-

винному дослідженні тощо.

Ексгумація може бути проведена як на кладовищі,

так і в інших місцях. Коли ексгумація здійснюється на

кладовищі, то після огляду могилу розкривають, визна-

чають глибину поховання та стан домовини. Останню

виймають і відправляють до моргу. Крім того, беруть

98

зразки грунту з-під домовини та зі стінок могили для по-

дальшого судово-токсикологічного дослідження.

Якщо ж ексгумація має місце не на кладовищі, то де-

тально описують положення трупа, його позу, наявність

на ньому та поряд з ним сторонніх предметів. Труп витя-

гують з ями. розміщують на землі (бажано покрити її

дошками, брезентом, целофановою плівкою тощо) та

проводять огляд як звичайно. Потім труп запаковують,

найкраще — у спеціальний целофановий мішок і від-

правляють до моргу. Водночас для подальшого лабора-

торного дослідження беруть зразки грунту з ями, в якій

знаходився труп, а також з навколишніх ділянок. Може

виникнути необхідність взяти зразки комах на різних

стадіях розвитку для ентомологічного дослідження.

У процесі огляду місця події можна за окремими оз-

наками скласти уявлення про учасників того, що стало-

ся, особливо — при обстеженні закритих приміщень

(квартир або хат, гаражів, сараїв тощо). Наприклад,

значна забрудненість житла, безладдя в ньому може бу-

ти ознакою старечої недоумкуватості (деменції). За такої

патології у помешканні можна знайти десятки непотріб-

них, старих, непридатних для вжитку речей. Щоправда,

аналогічна картина часто має місце у квартирах алкого-

ліків, але там ще наявні стійкий запах спиртного та по-

суд з-під напоїв, сурогатних рідин (шампуней, парфумів,

низькопробних розчинників і т. ін.). Величезне безладдя,

коли речі повсякденного вжитку розкидані як і де зав-

годно, можна побачити у помешканнях хворих на ши-

зофренію. У хворих на параноїдну шизофренію нерідко

знаходимо речі, пов'язані з колом їхніх фантазій (різно-

манітні інструменти, апарати, інколи навіть обладнані

майстерні — в осіб, які страждають паранойєю винахід-

ництва; гори письмових документів, у більшості випадків

добре класифікованих, кидаються у вічі в квартирах хво-

робливих сутяг). У людей істеричних, особливо жінок,

панують чистота, педантичність, надзвичайний порядок

у всьому, ще ретельніше речі розміщені у хворих на

епілепсію.

Коли йдеться про статеві злочини, то при огляді по-

мешкання можуть бути виявлені речі, які висвітлюють

99

сексуальні сторони буття жильців: у осіб, схильних до

садизму, — відповідного змісту малюнки, зокрема, вико-

нані самими господарями, інколи вдається знайти пред-

мети, за допомогою яких наносять побої (батоги, ланцю-

ги, мотузки, загострені предмети тощо). Подібні речі

зустрічаються і у квартирах мазохістів. Там же, де меш-

кають фетишисти, знаходять у великій кількості предме-

ти білизни, туалету, взуття, головні убори осіб проти-

лежної статі, найчастіше — вкрадені.

Значною своєрідністю відрізняються й травми потер-

пілих, заподіяні душевнохворими, або ушкодження на

тілах душевнохворих самовбивць.

Велика кількість і масивність ушкоджень спостеріга-

ється, коли їх спричиняють комусь чи собі меланхоліки.

Якщо злочинцем-вбивцею є жінка, то дуже часто

труп жертви прикритий простирадлом, ковдрою, одежи-

ною. Водночас треба мати на увазі, що жінки наносять

значно більше ушкоджень, чимало з них — після смерті

жертви.

Інколи велике значення у встановленні картини події

можуть мати навіть незначні деталі, виявлені при огля-

ді, — вузли на мотузках, якими зв'язували жертву,

спосіб знищення або приховування слідів злочину.

Тут доречно навести слова О. Лакассаня: "Minimusd

cureet medicina forinsis" (судова медицина керується

дрібницями), або ж вираз-афоризм М. С. Бокаріуса "Увагу

дрібницям!".

Так, у нашій практиці був випадок, коли, оглядаючи

мішок з грубої тканини, в який були загорнуті частини

розчленованого трупа, виявили латки, пришиті шваць-

кою машинкою. Це дало привід запідозрити, що мішок

належить людині, для якої праця на такому агрегаті є

звичною, навіть визначили приблизно марку машини,

що потім знайшло підтвердження у процесі слідства

(А. С. Лісовий, К. А. Лісовий, П. Л. Голубович, 1993 p.).

100

Розділ VI

Судово-медичне дослідження

трупів новонароджених

Судово-медичне дослідження трупів новонароджених

має свої особливості. Приводом до цієї експертизи є: ви-

явлення трупу новонародженого, мати якого невідома;

народження мертвої дитини у домашніх умовах чи у яко-

мусь іншому місці поза лікувальною установою, наприк-

лад у дорозі; звертання до пологового будинку з мерт-

вою дитиною; при підозрі на насильну смерть дитини.

Ця підозра особливо зростає, якщо знайдено труп ново-

народженої дитини, мати якої невідома.

Щодо особливостей дослідження трупів новонарод-

жених, то тут йдеться не лише про особливу техніку

розтину трупа, а й про те, що, крім визначення причини

смерті, необхідно вирішити ще цілу низку специфічних

питань, притаманних лише даному виду судмедекс-

пертизи.

Насамперед треба пам'ятати, що причина смерті но-

вонародженого та виявлені на його трупі ушкодження

можуть бути пов'язані з пологами. Приховуючи небажа-

ну вагітність, жінка часто вибирає для пологів потаємні

місця, наприклад горища, господарські будівлі, покинуті

житла тощо. На самоті, без сторонньої допомоги, вона

може заподіяти плоду важкі, а іноді й смертельні ушкод-

ження. Саме це має враховувати судово-медичний

експерт при дослідженні трупа новонародженої дитини.

Ці ушкодження бідолашна жінка спричиняє ненавмисно.

Та, на жаль, трапляється, що породілля навмисно вбиває

свою дитину.

101

Стаття 96 Кримінального кодексу України наголошує:

"Навмисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дити-

ни під час пологів або відразу ж після пологів •— кара-

ється позбавленням волі на строк до 3-х років". Як бачи-

мо, міра покарання за злочин, який кваліфікується як

дітовбивство, м'якше, ніж за звичайне вбивство. У ви-

падку, коли смерть новонародженій дитині заподіяна

батьком або ж будь-якою сторонньою особою, то пока-

рання не пом'якшується, а навпаки, стає більш тяжким,

тому що це вже не "дітовбивство", а кваліфіковане вбив-

ство абсолютно безпомічної особи.

При визначенні міри покарання за дітовбивство зако-

нодавці всіх часів і більшості країн брали до уваги особ-

ливий душевний стан матері, яка наважується на

вбивство власної новонародженої дитини.

Цей злочин є наслідком порушення душевного стану

жінки через повну безпорадність та гірку самотність під

час таємних пологів, відчуття нестерпного болю.

Судово-медична експертиза трупа дитини насамперед

має встановити:

чи була ця дитина новонародженою;

доношеною, зрілою або недоношеною і незрілою;

народилася дитина живою чи мертвою;

життєздатною чи нежиттєздатною;

5) скільки часу прожила після народження;

6) чи мала дитина необхідну допомогу і належний

догляд;

7) причину її смерті.

Судові медики поняття новонародженості трактують

дещо інакше, ніж акушери та педіатри. Так, одні акуше-

ри вважають, що новонародженим немовля слід вважати

протягом 1—3 діб життя, інші — від початку першого

годування груддю. На думку педіатрів, новонародженість

починається з першого вдиху дитини і триває протягом

З—4 тижнів після народження.

Найбільш правильне і обгрунтоване визначення но-

вонародженості дає К. К. Скробанський: "Після народ-

ження плода для нього починається період новонародже-

ності". Тривалість цього періоду різними спеціалістами

визначається по-різному. Однак у судово-медичній прак-

102

тиці новонародженою вважається дитина після родів. Це

судово-медичне трактування новонародженості протягом

багатьох десятиліть приймалось суддями Російської імпе-

рії, колишнього Радянського Союзу, а нині — України.

Таке визначення новонародженості у судовій медицині

має певне вагоме обгрунтування. Новонароджена дити-

на — це дитина, яка ще має відповідні ознаки плоду. А

саме: кров матері на шкірних покровах, наявність пупо-

вини, першорідної змазки, пологову пухлину та першо-

родний кал — меконій. Наявність хоча б однієї з ознак

свідчить про новонародженість.

Розглянемо всі ознаки новонародженості. Кров на

шкірних покровах (її треба направити до судово-імуноло-

гічної лабораторії разом із зразками крові, взятої від тру-

па дитини, для визначення її групової належності). При

знаходженні трупів дітей у воді або під дощем, кров мо-

же бути відсутньою.

Новонароджена дитина має соковиту вологу пупови-

ну, що з'єднує передню черевну стінку дитини з плацен-

тою (дитячим місцем), у живої дитини пуповина з часом

зазнає певних змін. У першу добу після народження пу-

повина досить соковита, зеленуватого кольору, біля ос-

нови вона кругла, жовто-бурштинового кольору, а далі

вона дещо приплюснута. У нормальних умовах після на-

родження дитини пуповина перев'язується та переріза-

ється, поступово вона підсихає і відпадає на 4—10-й

день. Місце відділення пуповини наприкінці другого

тижня загоюється, на ньому залишається рубець. При

огляді пуповини треба звертати увагу на її довжину, на

те — перев'язана вона чи ні, який її кінець — відріза-

ний чи відірваний. Якщо він значно підсох, то його попе-

редньо розмочують. За наявності плаценти її вимірюють

і зважують, беруть шматочок для гістологічного дослід-

ження.

Демаркаційна лінія у вигляді яскраво-червоного кіль-

ця, запалення з'являється наприкінці першої доби, поруч

з місцем її прикріплення. Якщо ж кільце має фіолетове

чи синювате забарвлення, це свідчить про посмертне пе-

реміщення трупної крові у процесі гіпостазу та висихан-

ня пуповини. При гістологічному дослідженні запальні

103

процеси у пуповині можна виявити, якщо дитина прожи-

ла чверть або півдоби. У препаратах наявна лейкоцитар-

на інфільтрація.

Шкіряні покрови новонародженої дитини покриті мас-

ною сірувато-білою масою, так званою сировидною змаз-

кою. Якщо її небагато, то знаходиться вона лише у

складках шкіри, у пахвах, за вухами, на голові. Під мік-

роскопом видно, що вона складається з дрібних крапе-

льок жиру, кристалів холестерину та жирових кислот,

.містить пушкове волосся та зроговілі клітини епідермісу.

Сировидна змазка, якщо вона не змивалась, може бу-

ти виявлена на шкірі трупа через кілька діб.

При проходженні плодом пологових шляхів у перед-

лежачому місці (частіше на голові) виникає пологова

пухлина внаслідок здавлення та подальшого набряку

м'яких тканин з плазматичним їх просоченням. На розрі-

зі вона жовтуватого кольору і драглеподібної консистен-

ції. У разі травмування кровоносних судин з розривами

їх стінок пологова пухлина містить кров'яні зсідки. У

живої дитини драглеподібна набрякова пухлина розсмок-

тується безслідно вже через добу, максимум — дві, пух-

лина з крововиливами — за 1—1,5 тижні.

Першорідний кал — меконій, у вигляді темно-зелених

напіврідких мас, заповнює петлі товстих кишок. Його

добре видно через тонкі стінки товстих кишок немовля-

ти. Меконій містить продукти розпаду клітин злущеного

епітелію слизової оболонки шлунково-кишкового тракту,

клітин і пушкового волосся зі шкіри, які плід заковтав з

навколоплідної рідини. Зелене забарвлення меконію обу-

мовлене наявністю в ньому жовчі. Склад меконію у різ-

них вікових періодах утробного життя різний, тому за

ним певною мірою можна визначити тривалість внутріш-

ньоутробного життя. У живого плода повне виділення

меконію відбувається протягом перших двох діб, зрід-

ка — трьох. Замість зеленого меконію у товстому ки-

шечнику збирається нормальний кал світло-жовтого ко-

льору. Відсутність меконію при розтині кишечника свід-

чить про те, що дитина прожила не менше доби.

Фізіологічна жовтяниця новонароджених, яка вини-

кає на четверту або п'яту добу, теж є діагностичною

104

ознакою. Виявлення її на трупі немовляти дозволяє при-

пустити, що прожило воно не менше трьох діб.

Цей комплекс ознак підтверджує новонародженість

дитини, а характер їх розвитку дозволяє досить точно

визначити тривалість життя дитини після пологів,

Доношеність визначає час перебування плода в утро-

бі матері, а зрілість характеризує ступінь його розвитку.

Плід, який народився раніше строку, має певні ознаки

недоношеності.

За основні ознаки доношеності та зрілості плода

приймають відповідні антропометричні дані, а саме: роз-

міри та вага тіла, високий ступінь розвитку підшкірно-

жирової клітковини, ядра закостеніння у нижніх епіфі-

зах стегнових кісток, у рукоятці грудної кістки та у п'ят-

ковій кістці. Доношеність визначається сукупністю

таких умовних показників: строком внутрішньоутробного

розвитку — 40—42 тижні, довжиною тіла більш 47 см,

масою тіла — не менше 2500 г, окружністю голівки —

34—36 см, окружністю грудної клітки — 32—34 см, ши-

риною у плечах — 10—12 см, відстань між великими

вертлюгами стегнових кісток — 9—10 см, відстань між

суглобами великих гомілкових кісток — 9—10 см, від-

стань між лобковим зрощенням і пупком 6,7—6,8 см,

відстань між пупком і мечовидним відростком грудної

кістки — 7,2—7,3 см. У недоношених дітей місце при-

кріплення пуповини зміщене у бік лобкового зрощення.

Важливу інформацію про Доношеність дає краніо-

метрія. Так, великий навскісний розмір (від підборіддя

до зовнішнього потиличного виступу) має бути 13—

13,5 см, прямий (від перенісся до зовнішнього потилич-

ного виступу) — 11 см, поперечний (між тім'яними гор-

бами) — 8—9,5 см.

У доношеної дитини шкіра має рожевий відтінок, хря-

щі носа та вушних раковин пружні, довжина волосся на

голові 2—3 см, наявність пушку — лише на плечовому

поясі та на верхній частині спини, наявні чотири різцеві

лунки на яснах верхньої щелепи, тверді нігті, що висту-

пають на руках за кінчики пальців, у хлопчиків — яєчка

у калитці, у дівчаток — великі статеві губи прикривають

малі та клітор.

105

Важливою ознакою доношеності плода є наявність у

нижніх епіфізах стегнових кісток на розрізах червоно-бу-

руватих круглих плям діаметром близько 0,5 см. Це так

звані ядра, або точки закостеніння, описані ще у

1819 році Бекляром. У рукоятці грудини € така ж точка

закостеніння — дещо випукла, овальної форми, довжи-

ною до 1 см (точка закостеніння, описана В. А. Журав-

льовою). Зазначені точки мають значну діагностичну

цінність, бо можуть бути виявлені і на гнилому трупі,

розміри та масу якого визначити вже неможливо.

При наявності трупа з плацентою можна більш-менш

точно визначити внутрішньоутробний вік плода. Плацен-

та доношеної дитини має круглясту форму, діаметр —

17—20 см, товщину — 2 см. Наприкінці 20-го тижня ва-

гітності середня маса плаценти становить 180 г, 24-го —

275 г,28.го — 375 г, 32-го — 450 г, 36-го — 500 г.

У випадках розчленування трупа висновок про зрі-

лість плода можна зробити, використавши дані Каспера

та Гюнца« які вивчали цифрові показники щодо окремих

кісток доношених немовлят, а саме: довжина тім'яної

кістки по діагоналі —7,6 см, висота лобної кістки — 5,6,

а її ширина — 4,5, довжина ключиці — 3,6, лопатки —

3,2, плечової кістки — 7,5. ліктьової — 7, променевої —

6,6, стегна — 8,7, великої гомілкової — 7,9, малої гоміл-

кової — 7,7 см.

Експерт повинен пам'ятати, що при оцінці ознак до-

ношеності треба керуватись не однією окремо взятою

ознакою, а сукупністю найбільш цінних і постійних

ознак.

Дуже важливим є встановлення життєздатності,

оскільки за вбивство життєздатної дитини злочинець

отримує найсуворіше покарання. Міра покарання може

бути дещо зменшена у разі вбивства дитини з явно ви-

раженими значними вадами розвитку, які у будь-якому

випадку призвели б до неминучої смерті.

Можливість існувати самостійно, поза організмом ма-

тері, і є життєздатністю новонародженого. Життєздатна

дитина — це дитина, яка народилася доношеною та зрі-

лою, без грубих природжених вад, пологового каліцтва

або хворобливих змін, які могли б перервати її життя.

106

Нежиттєздатною є дитина, яка народилася до сьомого

акушерського місяця внутрішньоутробного життя або

має важкі хворобливі зміни внутрішніх органів, що мо-

жуть призвести до смерті; До категорії умовно життє-

здатних відносять нормально розвинену дитину після се-

ми місяців внутрішньоутробного життя, але яка ще не

досягла повної зрілості. За сприятливих умов при квалі-

фікованому догляді такі діти виживають.

Нежиттєздатною вважають також дитину, в якої при

розтині її трупа виявляють вагомі докази нежиттєздат-

ності у вигляді патологічних змін, хоча ця дитина може

бути цілком зрілою і нормально розвиненою.

Найважливіше питання, на яке має дати відповідь су-

дово-медичний експерт, народилася дитина живою ' чи

мертвою. Йдеться про живонародженість. Для встанов-

лення живонародженості дитини за змінами, що відбу-

ваються в організмі при його переході на позаутробне

життя, визначають тривалість останнього.

Мертвонародженим вважається життєздатний плід,

який помер до пологів, під час них, чи відразу ж після

них ще до появи дихання. Тому при розтині насамперед

треба встановити, дихала дитина чи ні.

У живонародженої дитини зародковий кровообіг пере-

ходить у легеневий. При перших вдихах повітря попадає

в легені, які розкриваються і заповнюють плевральні

порожнини. При початковому диханні дитина водночас

заковтує повітря, яке надходить у шлунок і далі у ки-

шечник, заповнюючи їх протягом перших годин після на-

родження.

Легені дитини, яка після народження не дихала, від-

різняються від легенів дитини, яка дихала. Якщо дихан-

ня ще не було, легені не виповнюють грудну порожнину,

а лежать біля хребта у вигляді двох щільних на дотик

м'ясистих утворень з гладенькою поверхнею темно-

червоного та синюшного кольору. Під час розтину їх по-

гано видно, бо їх прикривають серце та підгрудинна

залоза (тимус). При дослідженні грудної порожнини ви-

значають рівень стояння діафрагми. При спалих, без

повітря, легенях рівень стояння діафрагми буде висо-

ким — 4—5-те ребра; розкриті ж легені займають всю

107

грудну порожнину, і діафрагма знаходиться на рівні 6—

7-го ребра. Питома вага наповнених повітрям легенів

нижче одиниці, легенів, що не дихали, більша одиниці

(1,05—1,56), а тому "їх тканина тоне у воді. Саме на змі-

ні щільності та питомої ваги легенів грунтується гідро-

статична плавальна проба Галена—Шраєра — так звана

легенева проба, її завжди необхідно проводити при до-

слідженні трупів новонароджених.

Технічно вона виконується так: ще до розтину груд-

ної порожнини трахею відсепаровують і перев'язують,

підводячи лігатуру за допомогою голки Дешана або прос-

то пінцета. Перев'язують також і стравохід у нижньому

відділі під діафрагмою. Це дає можливість запобігти ви-

ходу повітря із шлунка при різних маніпуляціях, пов'яза-

них із розтином трупа. Перев'язавши стравохід, ми мо-

жемо якісно провести ще одну пробу — шлунково-киш-

кову (так звану пробу Бреслау), Далі накладаються

лігатури — на вхід І вихід із шлунка та на три—чотири

ділянки тонкої кишки, одна — на нижній відділ прямої

кишки (мал. 2).

Легені дитини, яка дихала, зовні мають мармурове

рожево-червоне забарвлення. Під легеневою плеврою, в

альвеолах, за допомогою лупи можна побачити пухирці

повітря у вигляді білувато-сірих ділянок (проба Бушу-Га-

берди). Деякі автори порівнюють цю картину із світлим

бісером. Тканина таких легенів м'яка на дотик. На по-

верхні їх розрізів виступає піниста кров'яниста рідина.

Оглядаючи зовні легені дитини, яка не дихала, вищезга-

даних альвеолярних пухирців ми не побачимо, а з розрі-

зів стікає кров.

Перетинаючи трахею вище перев'язаного місця, орга-

нокомплекс (легені, серце та загрудинна залоза) видаля-

ють з грудної порожнини. Після ретельного огляду та

описання легенів і загрудинної залози, на якій можуть

бути крапкові та плямисті крововиливи у капсулу, роб-

лять класичний розтин усіх органів (окрім органів дихан-

ня) і готуються до проведення легеневої проби. Як пра-

вило, видаляється з грудної порожнини в єдиному орга-

нокомплексі язик, органи шиї, загрудинна залоза, серце

та легені. Ще до розтину органів органокомплекс опус-

108

кають у широку посудину (краще — анатомічну банку)

з холодною прозорою водою. Лише після цього досліджу-

ють серце, легеневу артерію, боталову протоку. Потім ві-

докремлюють загрудиниу залозу, навколосерцеву сороч-

ку, серце з судинним пучком, а легені та гортань з тра-

хеєю опускають у воду. Опускають послідовно і кожну

відокремлену легеню, долі легенів та окремі ділянки

долей. Результати спостережень над тим, чи плавають

легені та їх долі, окремі ділянки долей, фіксують в акті

дослідження трупа.

Якщо сама плавальна легенева проба технічно не та-

ка вже й важка та складна, то оцінка її потребує глибо-

кого аналізу. Нібито все просто: легені, їх долі та ділян-

ки долей плавають'— отже, немовля народилося живим

і дихало; легені та їх частини тонуть — дитина народи-

лася мертвою. Така примітивна оцінка плавальної леге-

невої проби може мати місце серед непрофесіоналів. За

таких поспішних висновків може бути звинувачена й за-

суджена зовсім невинна людина. Треба твердо пам'ята-

ти, що питання про живонародженість неможливо роз-

в'язати лише за допомогою однієї легеневої плавальної

проби. Повітря може проникнути до легенів мертвона-

родженої дитини при спробах матері оживити її шляхом

штучного дихання — вдмухуванням повітря у дихальні

шляхи за методом "рот у рот". Легені, які загнили, теж

плаватимуть за рахунок гнильних газів. Плаватимуть і

промерзлі, ще не повністю розморожені легені.

Спостерігається так званий вторинний ателектаз у

вигляді спаду легенів, які вже дихали; такі легені будуть

тонути у воді. Правильно розібратись у цьому складному

випадку допоможе гістологічне дослідження легенів.

Спостерігається така гістологічна картина: при вторин-

ному ателектазі середні бронхи мають добре виражені

просвіти, дрібні бронхи у вигляді вузьких щілин, альвео-

льні ходи широкі, і в їх просвітку виявляються так звані

гіалінові мембрани. Це утворення, які зафарбовуються

еозином у яскраво-рожевий колір.

Первинний ателектаз спостерігається в легенях, які

не дихали, тобто у мертвонародженого. Тут дрібні брон-

хи, бронхіоли та альвеоли спались, мають неправильну

109

неоднакову форму, не містять у собі повітря, альвеоляр-

ний епітелій їх кубічної форми, у бронхах та альвеолах

знаходять елементи навколоплідної рідини.

Ще до гістологічного дослідження дуже простим

прийомом можна визначити, чи це шматочок з легенів,

яка дихали, чи з гнилих легенів мертвонародженої дити-

ни. Шматочок легені загортають у марлю і витискають з

нього повітря або гнильні гази. Шматочок з легенів, які

дихали, буде плавати, а шматочок з легенів мертвона-

родженої дитини потоне. Справа у тому, що гнильні га-

зи, які містяться у проміжній тканині легенів витиска-

ються, а повітря у легенях, які дихали, лише переміщу-

ється, навіть після значних розривів стінок альвеол.

Для встановлення живонародженості завжди треба

проводити й іншу пробу — шлунково-кишкову (проба

Бреслау).

Дуже допомагає у діагностиці ретельне вивчення

гнильних змін на трупі дитини. При зовнішньому огляді

її трупа потрібно звернути увагу на розташування гниль-

них плям.

У дитини, яка дихала навіть протягом короткого часу,

гнильні мікроби з оточуючої атмосфери потрапляють до

стравоходу, бо дитина при диханні ковтає повітря. Далі

таке інфіковане повітря через стравохід потрапляє до

шлунка і кишечника. У трупі інфікованої гнильними мік-

робами дитини процес гниття відбувається так само, як і

в трупі дорослої людини. Гнильні плями передусім з'яв-

ляються на животі, а потім уже переходять на інші ді-

лянки тіла. На початку цього процесу брудно-зелене за-

барвлення має місце лише на животі трупа. Мертвона-

роджена дитина стерильна, а тому її шлунково-кишковий

тракт гнильних мікробів не містить. Її труп гниє досить

таки повільно, а позеленіння спостерігається у вологих

місцях — ділянки губ, носа, повік. На животі брудно-зе-

лені плями гниття ще відсутні. Зрозуміло, що всі ці оз-

наки дають підставу лише для орієнтовних висновків. Та

досвідчений експерт має враховувати всі допоміжні та

орієнтовні ознаки.

Техніка виконання шлунково-кишкової проби така:

після накладання вищезгаданих лігатур увесь кишечник

110

звільняють від брижі і разом зі шлунком кладуть у ши-

року посудину з чистою холодною водою. Спостерігають

і зазначають, які саме частини плавають, а які тонуть.

Наявність повітря або газу в шлунково-кишковому трак-

ті визначають проколом занурених у воду органів, при

цьому можуть виділятися пухирці повітря або газу. По-

зитивний результат шлунково-кишкової проби, відсут-

ність ознак гниття, за наявності позитивної легеневої

проби свідчать про те, що дитина народилась живою.

При цьому треба переконатись, *ВД їй не робили штучно-

го дихання. , ,: у і '-.

При гнильному процесі у шлунково-кишковому тракті

накопичуються гнильні гази. Завдяки їм органи й будуть

плавати. Накопичення гнильних газів у кишечнику до-

сить нерівномірне.

Остаточну оцінку результатів плавальних проб роб-

лять лише у комплексі — з урахуванням усіх відомих на

час розтину даних. Результати обох проб можуть збіга-

тися, але при дуже короткому терміні життя після на-

родження, у шлунково-кишковому тракті дитини повітря

може бути відсутнім.

За наявності повітря у шлунку і у верхньому відділі

тонких кишок експерт орієнтовно може зробити висно-

вок, що дитина прожила не більше 3 годин. Виявлення

повітря у нижньому відділі тонкого кишечника свід-

чить про те, що дитина прожила близько 6 годин.

Характер розподілу повітря у кишечнику вивчала

М. К. Трубецька.

Заслуговує на увагу також і рентгенологічна проба

Діллона. У живонародженої дитини на рентгенограмі

грудної клітки легеневі поля будуть світлими, у шлунко-

во-кишковому тракті виявляється повітря. Йдеться про

дослідження трупів без гнильних ознак, бо на гнилих

трупах ця проба значення не має. Хоча вона досить точ-

но підтверджує саме наявність гниття (гази у судинах і

внутрішніх органах).

Крім цих загальноприйнятих проб, деякі автори про-

понують ще й печінкову пробу, яка грунтується на різ-

ниці питомої ваги новонародженого, який дихав і який

не дихав. Маса печінки з появою легеневого дихання

111

зменшується, але вона взагалі не е постійною, і тому

проба в експертній практиці майже не вживається.

Щодо самої печінки, то якщо плавають її шматочки, це

свідчить про глибокі гнильні зміни, і всі позитивні пла-

вальні проби можна не брати до уваги.

Дещо про легені без повітря, які, плавають після про-

мерзання трупа: червоного кольору, дуже холодні, вони

містять у собі шматочки льоду, які можна намацати в їх

товщі. Питома вага льоду нижча питомої ваги води, і то-

му промерзлі легені плаватимуть. І варто лише розтану-

ти льоду, як легені та їх шматочки йдуть на дно.

Які ж причини смерті новонароджених? При розтині

їх трупів спостерігаються незначні патоморфологічні змі-

ни або їх відсутність, тому встановити причину смерті

часто буває дуже й дуже важко. Велику роль при цьому

відіграє гістологічне дослідження внутрішніх органів.

Плід може померти до та під час пологів або після

них. Смерть може бути насильною та ненасильною. Ос-

тання — фійологічною: від недорозвинення або як

наслідок Патологічного процесу. Фізіологічна смерть

пов'язана з недоношеністю плода, вадами розвитку, які

виключають можливість позаутробного життя (значна

евентерація внутрішніх органів, аплазія легенів, значні

вади серцево-судинної системи),

Може трапитись і так, що зрілий, донощений і життє-

здатний плід народжується мертвим навіть у сучасному

лікувальному закладі. Причини мертвонародженості різ-

номанітні.

У мертвонароджених внутрішньоутробна асфіксія ста-

новить більшу половину причин смерті і сама, і в сукуп-

ності з пологовою травмою. Ця асфіксія супроводжуєть-

ся різними змінами внутрішніх органів — особливо у

центральній нервовій системі. Важкі розлади кровообігу

спричиняють крововиливи під оболонки і в тканину го-

ловного мозку навіть без механічного впливу на голівку

плода. При травмі голівки у пологових шляхах можуть

утворюватись розриви намету мозочку, венозних сину-

сів, ушкодження кісток з пораненням оболонок і самого

мозку.

112

Причиною смерті може стати і пологова травма, на-

віть, якщо породіллі допомагала акушерка. Пологові

травми найчастіше трапляються у недоношених дітей.

Наявність крововиливів у тканину головного мозку вияв-

ляється мікроскопічними дослідженнями, вони розташо-

вуються головним чином у білій речовині.

Крім кісток черепа, можуть ушкоджуватись і кістки

скелета. Переломи ключиць, плечових і стегнових кісток

іноді трапляються навіть при наданні акушерської допо-

моги спеціалістом, а тим більше — при самодопомозі.

При важких пологах часто мають місце переломи

шийного відділу хребта, частіше VII шийного та між VII

шийним і І грудним хребцями, тут знаходять крововили-

ви у спинномозковий канал, ушкодження спинного моз-

ку. Це зумовлює необхідність дослідження спинного моз-

ку при розтині трупа дитини.

Можуть ушкоджуватись і внутрішні органи, особливо

при самодопомозі під час пологів, зокрема печінка, часті-

ше — у правій долі. Трапляються ушкодження наднир-

ників, нирок, легенів. Тут знову треба згадати про внут-

рішньоутробну асфіксію, яка спричиняє загальний роз-

лад кровообігу та крововиливи у внутрішні органи. Ці

крововиливи можуть призвести до смерті дитини у

перші години або у першу добу після пологів.

Особливе місце у судово-медичній практиці займає

дослідження ушкоджень при самодопомозі під час поло-

гів. Головним чином вони завдаються дитині при таєм-

них пологах у жінок, які народжують вперше. Не маючи

сторонньої допомоги, відчуваючи біль, жінка під час по-

логів може нанести травми плоду, намагаючись дістати

його з пологових шляхів. На його шиї при цьому утворю-

ються півмісяцеві садна, відкриті дугами у бік нижньої

щелепи. Палець жінки може потрапити до рота, іноді

при цьому виникають ушкодження на слизовій оболонці

ротової порожнини, розриви у кутах рота, а при спробах

витягти плід — вивихи нижньої щелепи. Всі ці ушкод-

ження при самодопомозі можуть оцінюватись недосвідче-

ним лікарем як насильницькі дії іншого плану. Тому всі

ушкодження на трупі дитини повинні досліджуватись

найретельніше, а оцінка їх має бути об'єктивною.

113

Насильна смерть новонароджених може статись вна-

слідок дітовбивства, убивства та нещасного випадку.

Розрізняють пасивне та активне дітовбивство. Під

першим розуміють залишення новонародженої дитини

без першої допомоги. Мати після пологів, змучена болем

і відчаєм, може відразу ж покинути місце пологів, а ко-

ли схаменеться й повернеться, то застає покинуту дити-

ну вже мертвою. Щоб позбутися трупа, мати може ки-

нути його у водоймище, закопати у землю, купу снігу,

прикрити хмизом тощо.

Покинута дитина, мокра та безпорадна, швидко вми-

рає від переохолодження, при цьому на слизовій оболон-

ці шлунка плям Вишневського може й не бути. Хоча мав

місце випадок, коли ці плями були добре виражені.

Мати закопала взимку новонароджену дитину в коробці

з-під взуття.

. Кровотеча з неперев'язвної, частіше — відірваної пу-

повини, до смерті не призводить, тому що з настанням

легеневого дихання судини пупка досить швидко сп зда-

ються 1 з них зникає кров. Небезпечна для життя крово-

теча а пуповини може спостерігатись у дітей, які наро-

дились в асфіксії.

Активне дітовбивство може бути заподіяно багатьма

способами. Це у топлення і безжальне розтрощення голо-

ви дитини об ріг будинку, унітаз у туалеті. Дитину

б'ють по голові важкими, тупими предметами (камінням,

цеглою, дрючком).

Велика кількість ушкоджень, нанесених з силою,

достатньою, щоб забити і дорослу людину, свідчить

про ненормальний психічний стан матері у момент діто-

вбивства.

Причиною смерті дитини може стати механічна ас-

фіксія (закриття отворів носа та рота, задушення за-

шморгом, руками, введення у дихальні шляхи якихось

предметів — найчастіше ганчірок, частин одягу, паперо-

вих згортків). Зашморгом часто слугує панчоха або ві-

дірвана від одягу смужка матерії, шнурок, що випадково

опинився під рукою. Іноді дитину утеплюють. У нашій

практиці було два випадки утеплення дітей у відрах, од-

ну дитину втопили у помийному відрі, другу — у відрі

114

для змочування вугілля біля плити. В обох випадках

мали місце яскраво виражені ознаки утопления: у пер-

шому випадку в дихальних шляхах знайдено дрібні час-

точки овочів, лушпиння цибулі, в другому — вугільний

пил. Дуже характерним для дітовбивства є позбавлення

життя дитини способом, який не залишає після застосу-

вання його добре видимих слідів. Це і закриття отворів

носа і рота мокрою ганчіркою, і введення у мозок через

тім'ячко голок, їх інколи вводять також і в серце.

Трапляються й нещасні випадки, коли дитина травму-

ється внаслідок випадання з рук матері, при швидких

пологах. Травмування в таких випадках може бути й не-

значним, оскільки сила удару дитини об підлогу чи

якийсь предмет значно послаблюється, амортизується

розтягнутою пуповиною. При її розриві довший кінець

пуповини залишається з немовлям, а коротший з пла-

центою.

Треба пам'ятати, що ушкодження від тупих предметів

на трупах бувають і випадковими. Вони виникають при

очистках туалетів, вигрібних ям, куди були кинуті трупи

дітей, при завантаженні контейнерів з сміттям тощо.

Експертові потрібно вирішити питання щодо прижиттє-

вості ушкоджень, механізму їх утворення, визначити ха-

рактер знаряддя, яким заподіяно ці ушкодження.

Ушкодження гострою зброєю при дітовбивствах у 4—