5 Тематичних збірників наукових праць.

СУ^РУ^ДОШЦНЙУ /У, Донецькому медичному універси-

^^^Ч^^^ЧАТИ,;Ш!Є у довоєнні роки. У 1954 р. орга-

нізовано самостійний курс, який очолив Б. М. Зорій, зго-

дом курс .ст^є; кафедрою, а. завідуючий — професором.

Чудовий організатор, блискучий лектор, проф. Б. М. Зо-

рін створив згуртований колектив, який плідно працює

над проблемами шахтної травми, питаннями раптової

смерті гірників, визначенням епіцентру вибуху в шахті

та характером ушкоджень при вибуху. Співробітника-

ми кафедри під керівництвом Б. М. Зоріна опубліковано

близько 800 наукових праць, видано кілька .збірників.

Співробітник кафедри проф. Ю. Д. Сергеев зидав підруч-

ник з основ права для медиків і монографію "Профессия

врача" (1988). З 1998 р. кафедра працює під орудою

проф. 0. І. Герасименка.

Історія кафедри судової медицини Одеського медично-

го університету починається з 1841 року, коли на юри-

дичному відділенні Рішельєвського ліцею, згодом — Но-

воросійського університету читався курс лекцій з судо-

вої медицини. Найбільшого розквіту досягла кафедра у

1949—1956 pp., коли нею завідував Заслужений діяч

науки професор М. І. Райський (1873—1956) •— вчений

19

зі світовим ім'ям, учитель професорів Л. М. Ейдліна,

А. П. Курдюмова, Ю. С. Сапожникова, А. М. Гамбург,

І. Ф. Огаркова. Він був засновником Одеської наукової

школи, автором більш як 100 наукових праць та фунда-

ментального підручника (1953), за яким навчалося не

одне покоління студентів.

- Нині кафедру очолює проф. А. М. Фаддєєв, який зай-

мається дослідженням речових доказів. Крім того, він

вивчає правові аспекти морської медицини.

Кафедра судової медицини Кримського медичного ін-

ституту заснована у 1934 р. Серед її завідуючих треба

відзначити проф_. П.Г. Арешева, який очолював її у

1966—1981 Pp. Його монографія "Кровоизлияние в мозг

и его оболочки" (1966) набула широкого визнання.

Професор А. А. Бабанін очолює кафедру з 1982 р. Ко-

лектив кафедри під його керівництвом працює над оцін-

кою танатогенезу при поєднанні травми з патологією і

діагностикою основної причини смерті.

Кафедра судової медицини Київської медичної ака-

демії післядипломної освіти заснована у 1938 році.

Професор А. М. Гамбург очолила цю кафедру і керувала

нею (з перервою на роки війни) до останніх днів свого

життя. Вона була чудовим лектором і багато зробила на

ниві удосконалення та спеціалізації судово-медичних екс-

пертів. Вона автор багатьох наукових праць, двох моно-

графій та підручника (у спіавторстві з проф. Ю. С. Са-

пожниковим). Усього колективом кафедри опубліковано

5 монографій.

Професор В. П. Хоменок очолював кафедру у 1972—

1987 pp. Колишній начальник судово-медичної лаборато-

рії Київського військового округу, учень і послідовник

проф. М. І. Авдеева, він займався проблемами раптової

смерті у молодому віці, питаннями авіаційної та вогне-

пальної травми. Йому належить близько 100 наукових

праць.

Головний судово-медичний експерт України проф.

Ю. П. Шупик очолює кафедру з 1987 р., займається ви-

вченням обвуглених трупів з метою встановлення при-

життєвої дії полум'я, різноманітними фізико-технічнимй

дослідженнями, організаційними питаннями судово-ме-

19

дичної експертизи. Він є автором .більш ніж 80 наукових

прар». Колектив кафедри працює над основними пробле-

мами теорії і. практики судової медицини.

Кафедру судової медицини Луганського медичного

університету, засновано у 1957 році. Її очолив учень

М, М. Бокаріуса доцент М. Г. Кондратов. Він багато

зробив для розробки рентгенологічних методик дослід-

ження у судовій медицині. Його монографія "Очерки су-

дебно-медицинской рентгенологии" (1960) слугує бага-

тьом експертам медико-криміналістичних відділень. У

1961—1987 pp. кафедру очолював А. М. Фаддеєв —

спеціаліст з питань судово-медичної експертизи речових

доказів.

Професор В. І. Костилєв очолює кафедру з 1987 p.,

займається медико-криміналістичними дослідженнями і,

головним чином, Діагностикою давності настання смерті,

використовуючи Імунні показники трупної крові. Пробле-

ма ця дуже важлива і є зараз основним науковим

напрямком роботи кафедри'. Вивчається також вплив

різних хвороб на Імунні показники при судово-медичній

дЇагнбетиці;

У Вінницькому медичному університеті кафедру судо-

вої медицини відкрито у 1936 році. У 193^—1941 pp. її

очолював відомий судовий медик, колишній Головний

судмедексперт Російської Федерації Я. Л. Леибович.

Найбільш плідио кафедра працювала з 1950 по 1972 p.

під керівництвом проф. В. П. Ципковського. До цього ча-

су він очолював кафедру судової медицини у Львові.

Учень М. М. Бокаріуса, талановитий організатор і до-

питливий науковець, він розгорнув на кафедрі значну

дослідницьку роботу, видав кілька збірників наукових

праць. Його монографія "Осмотр трупа на месте его об-

наружения" (1960) — одна з кращих книг з цієї темати-

ки. Її високо цінив проф. Ю. С. Сапожников.

Після смерті В. П. Ципковського кафедру очолював

доцент А. І. Крат (1972—1985), а потім С. О. Козлова

(1986—1996). Нині кафедру знову очолює А. І. Крат.

Співробітники кафедри вивчають прижиттєвість і дав-

ність виникнення механічної травми.

20

Кафедру судової медицини Запорізького медичного

університету організовано у 1958 році. З 1968 по 1975

рік кафедру очолював професор М. М; Стрілець —

учень і послідовник М. М. Бокаріуса. Досвідчений екс-

перт і невтомний дослідник, він широко розгорнув на ка-

федрі наукові пошуки. Коло його наукових інтересів бу-

ло досить широким, але головним в'його діяльності було

вивчення проблеми ідентифікації особистості за спалени-

ми останками та золою.'На цю'тему він і захистив док-

торську дисертацію.

Після переходу проф; М. М. Стрільця до Полтавсько-

го стоматологічного інституту кафедру у 1975—1981 pp.

очолював Д. Я. Шабельник. Він займався вивченням ре-

чових доказів — волося, гормонів вагітності.

і Доцент Л. Л. Голубович очолював кафедру з 1981 по

1985 рік. Його науковий внесок в експертизу спаленого

трупа важко переоцінити; його учні продовжують ці

складні дослідження. •

Професор В. С. Семенников очолює кафедру з

1985 року. Він займається проблемами судової травмато-

логії, фрактографічними дослідженнями, механізмом

ушкоджень при автотравмах. Доцент В. В. Білкун працює

над , судово-медичною діагностикою давності настання

смерті танатометричними методами за допомогою ство-,

рених ним приладів та інструментів. Доцент Л. М. Ту-.

манська працює над актуальними питаннями танатології.

Професор Л. Л. Голубович написав кілька навчальних

посібників і готує монографію з експертизи спаленого

трупа. ,

Активно ведеться наукова робота на семи курсах су-

дової медицини у Дніпропетровську. Доцент О. М. Юр-

ченко вивчає морфологічні зміни При наркоманії.

Професор А. Ф. Рубіжанський видав монографію "Опре-

деление по костным останкам давности захоронения тру-

па" (1978).

Понад 100 наукових праць, опубліковано співробітни-

ками курсу судової медицини Івано-Франківської медич-

ної академії. Високої оцінки заслуговують праці доц.

Є. І. Незнакомцевої з Ідентифікації особи. Вона очолює

нині курс судової медицини.

21

У Буковинській медичній академії (зав. курсом судо-

вої медицини доцент Ж. Д. Мітенко) співробітниками

курсу опубліковано близько 150 наукових праць — го-

ловним чином з питань судово-медичної травматології,

Великий внесок у становлення кафедри (нині курсу)

судової медицини Тернопільської медичної академії зро-

били доцент В. К. Стешиць, доцент А. 1. Муханов, про-

фесор А, І. Завальнюк, який очолює курс. Він детально

вивчав особливості сільськогосподарського травматизму,

видав "Краткий словарь судебно-медицинских терми-

нов". А. 1. Муханов є автором двох книг •—"Атлас по

судебной медицине" і "Судебно-медицинская диагности-

ка повреждений тупыми предметами".

Мають свій науковий доробок співробітники курсів

судової медицини Полтавської медичної стоматологічної

академії (здв«,доц. О, В. Ялааський) та курсу судової ме-

днцинц ^ді|і^ного,іфакультету Ужгородського універси-

тету. Керує ним доцент Н. П. Ляшенко.

Судова і медицина досягла високого рівня і успішно

розвивавт»ся 1 в інших країнах СНД.

Серед, наших колег у Білорусі слід відзначити проф.

Ї\ Ф. Пучкова,»— спеціаліста, з молекулярно-генетичних

.досліджень. Його праці широковідомі. .:..

У Молдові плідно працює над проблемами судово-ме-

дичної діагностики доби настання смерті проф. Г. Боте-

зату та його учень д. м. н. С. Унгурян. Проблемами ме-

ханізму утворення ушкоджень кісток при автомобільних

травмах займається проф. Г. Бачу.

Литва пишається видатним вченим — професором

Й. Найнісом, який виплекав литовську школу судово-

медичних остеологів. Сьогодні Головним судово-медич-

ним експертом республіки е учень проф. Найніса —

проф. А. Гармус.

Очолює судово-медичну службу Латвії доктор В. Вол-

ксоне, відома своїми працями у галузі судової гінекології.

Багато зробив для розвитку судової медицини у Латвії док-

тор В. Шмідт.

Професор К. Шагилиджов у Туркменії займається пи-

таннями раптової смерті в умовах жаркої арідної зони.

Його монографія з цього питання відома в усьому світі.

22

Проблемами діагностики давності настання смерті у пус-

телях займається Т. Наубатов.

В Угорщині проф. Е. Шомоді — автор кількох підруч-

ників судової медицини провадить велику дослідницьку

роботу у багатьох наукових напрямках. Професор Ф. Ко-

ша — відомий судово-медичний одонтолог.

Професор В. Корман у Братіславі (Словаччина) ви-

вчає морфологічні посмертні зміни для діагностики дав-

ності настання смерті.

Судові медики Румунії — учні і послідовники все-

світньо відомого професора: М. Міновічі проводять інте-

ресні дослідження з галузі судово-медичної генетики

(проф. М. Дреслер), видають фундаментальні підручни-

ки (проф. Г. Скрипкару.М. Тербанчя).

Велику науково-дослідницьку роботу проводять наші

колеги у Польщі. Інтересними та змістовними є видані

там підручники з судової медицини (проф. Ш. Рашея,

В. Насіловський, Я. Маркевич).

Концепція судової медицини в Україні на порозі

Ш тисячоліття може бути викладена так:

1. Негайне і глибоке вивчення судово-медичних аспек-

тів екології в Україні, розробка судово-медичних методик

на випадки великих катастроф (уроки Чорнобиля).

2. Більш активна допомога органам правопорядку в

боротьбі з організованою злочинністю, наркобізнесом.

викраданням людей.

3. Вирішення правових питань медицини в Україні

(особливо трансплантології) з використанням світового

досвіду.

4. Конструювання, виготовлення та використання діа-

гностичних приладів, інструментів, методик і програм,

доступних міжрайонним судово-медичним експертам.

5. Комп'ютеризація експертної роботи та наукових

пошуків, забезпечення комп'ютерною технікою кафедр і

курсів судової медицини. Широкий вихід на "Інтернет".

6. Поліпшення процесу викладання судової медицини

у медичних та юридичних вузах.

7. Надання можливості спеціалізуватися за кордоном

і, в свою чергу, інформувати зарубіжних фахівців про

наші досягнення.

23

8. Всебічна підтримка Асоціації судових медиків Ук-

раїни. Спілкування з Асоціаціями судових Медиків різних

країн і регіонів.

9. Соціальний захист тих, хто творить судову медици-

ну III тисячоліття — викладачів судової медицини в усіх

вузах України.

•Після здобуття Україною незалежності поряд з дер-

жавними вищими навчальними закладами, утворилися й

недержавні.

Зокрема, Українська асоціація народної медицини за

підтримки Міністерства охорони здоров'я заснувала у

1992 році Київський медичний інститут. Підготовка фа-

хівців у вузі провадиться згідно з діючими державними

навчальними програмами, але, окр^м загальноприйнятих

медичних фундаментальних і прикладних дисциплін, сту-

денти ВИВЧАЮТЬ основи гомеопатії, мануальної терапії,

народної та нетрадиційної медицини, фітотерапії тощо.

У 1994 pout тут відкрито кафедру судової медицини

та юснов>> права, яку очолює академік УАННП доцент

А. С. Лісовий. Він є .автором та співавтором 3 навчальних

посібників, 9 монографій та більш як 200 статей.

Заняття із студентами проводять висококваліфіко-

вані викладачі — проф. Б. В. Михайличенко, доценти

М. П. Мотюк, І. А. Федотова, В. А. Шевчук, старший

викладач Н. М. Федорушко.

Наукові розробки кафедри спрямовані на вивчення

особливостей травм, спричинених фізичними факторами,

зокрема черепно-мозкових. Ця робота здійснюється

спільно з співробітниками Інституту нейрохірургії АМН

України. Багато уваги приділяється підготовці навчаль-

них посібників і створенню судово-медичної україномов-

ної термінології.

За час існування кафедри видано 2 монографії —

"Клініка та судово-медична експертиза черепно-мозкових

ушкоджень" (1996 р.) та "Судово-медична оцінка давно

минулих подій" (1998 р.), навчальний посібник "Судово-

медична травматологія" (1995 р.), перший російсько-

український "Стислий тлумачний словник судово-

медичних термінів" (1995 р.).

24

Після; організації Полтавського філіалу КМІ там

ввели курс , судової медицини, який очолив доцент

О. В. Яланський.

Викладання судової медицини на кафедрах і курсах

медичних ; вузів України здійснюється на високому

науковому рівні. Воно підпорядковане головному завдан-

ню — забезпечити засвоєння студентами теоретичних

засад і практичних навичок виконання судово-медичних

досліджень основних суб'єктів експертизи, що необхідно

лікарю будь-якого фаху,

Значною мірою цьому 'сприяє велика кількість спе-

ціальної судово-медичної літератури — підручників,

посібників, монографій з окремих питань судової меди-

цини. Чимало навчальної літератури на книжковий ри-

нок надходить з Росії. Певну роль у розвитку судової ме-

дицини в Україні відіграє "Український судово-медичний

вісник", що регулярно виходить з 1995 року.

За післявоєнні роки відбулося 6 всеукраїнських

конференцій та один з'їзд судових медиків України, що є

безумовним доказом високого наукового потенціалу

вітчизняних судових медиків.

Розділ II

Процесуальні основи та організація

судово-медичної експертизи в Україні

Процесуальні основи призначення

та проведення судово-медичної експертизи

' У процесі розслідування кримінальних і цивільних

справ, а також під час судового розгляду широко вико-

ристовуються знання людей, досвідчених в науці, мис-

тецтві, peiJieteJ^ TeXHfUt Тощо. ФахівЩ. які беруть участь

у вказаних правових діях, іменуються експертами, а ви-

конані ними дослідження доказів з відповідями на питан-

н'я'.1 'ЙЬ Інтересують правоохоронні органи, — експерти-

зами. Кили йдеться про скоєння злочинів проти здо-

^bbU "жйтт<Ї,'1'Честі та гідності людини, судово-слідчі

органи звертаються до лікарів — спеціалістів у галузі

судової медицини, які проводять судово-медичну експер-

тизу. тобто застосовують знання з галузі медичних і біо-

логічних наук для вирішення питань, що постають у про-

цесі розслідування таких злочинів.

Висновки експерта є одним з видів доказів у процесі

попереднього та судового слідства. Згідно з чинним кри-

мінально-процесуальним законодавством України призна-

чення основних видів судово-медичної експертизи є

обов'язковим. Так, відповідно до ст. 76 Кримінально-про-

цесуального кодексу України обов'язково призначається

експертиза для встановлення причини смерті, тяжкості

та характеру тілесних ушкоджень; визначення психічно-

го стану підозрюваного чи обвинуваченого за наявності

у справі даних, що викликають сумнів відносно його

осудності; встановлення статевої зрілості потерпілої у

справах про злочини, передбачені ст. 120 Кримінального

кодексу України, та для встановлення віку підозрювано-

го чи обвинуваченого, якщо це має значення для вирі-

шення питання про кримінальну відповідальність, а до-

стовірні дані щодо його віку відсутні.

26

Будь-яка інша судова експертиза призначається на

розсуд осіб, які проводять слідство, чи суду і не є

обов'язковою. .

Правом призначення судової експертизи наділені

слідчі прокуратури, органів внутрішніх справ. Служби

безпеки, прокурори та суди.

Судово-слідчі органи використовують дані експерти-

зи, бо висновки експерта є одним з найсуттєвіших об'єк-

тивних доказів (ст. 65 КПК України). Оцінка висновків

належить особі, яка проводить дізнання чи слідство або

суду. .:- - • -'•••; •• •'.- ! • . . . • : ^

У випадках, коли слідчий чи суд не згодні з виснов-

ками експерта, вони повинні письмово мотивувати свою

незгоду, а вже потім призначати повторну судово-медич-

ну експертизу, доручаючи її проведення вищій судово-

медичній інстанції.

Підставою для проведення судово-медичної експерти-

зи є постанова особи, що здійснює розслідування кримі-

нальної чи цивільної справи, або ж ухвала суду. Діяль-

ність судово-медичних експертних установ, як і кожного

окремого їх працівника, регламентується процесуальним,

кримінальним, цивільним та адміністративним законодав-

ством, а також "Законом про судову експертизу" (1994),

"Основами законодавства України про охорону здоров'я"

(1992), методичними документами Міністерства охорони

здоров'я. У 1995 році наказом № 6 Міністерства охоро-

ни здоров'я України затверджено положення "Про роз-

виток та вдосконалення судово-медичної служби в Ук-

раїні", що значною мірою вплинуло на подальше підви-

щення якості цієї роботи.

Згідно з чинним законодавством на судово-медичного

експерта покладаються такі обов'язки:

прийняти до виконання доручену йому експертизу;

повідомити у письмовій формі особу або органи, які

призначили експертизу, про неможливість її проведення,

якщо поставлене питання виходить за межі компетенції

експерта або якщо надані йому матеріали недостатні для

вирішення поставленого питання, а витребувані додатко-

ві матеріали не були отримані;

з'явитися за викликом особи або органу, які призна-

чили експертизу, для допиту з приводу проведеної

27

експертизи чи повідомлення про неможливість її про-

ведення; . •

'заявити самовідвід за наявності передбачених зако-

ном обставин.

Експерт має право: ;

знайомитися з матеріалами справи, які стосуються

експертизи;

; порушувати клопотання про надання додаткових і но-

вих матеріалів, необхідних для вирішення поставлених

.питань; з дозволу особи або органу.'які призначили екс-

пертизу, бути присутнім під час проведення слідчих (СУ-

ДОВИХ дій, порушувати клопотання, що стосуються про-

ведення експертизи, та задавати відповідні запитання

особам, яких допитують; вказувати у висновку експерти-

зи на факти, які мають значення для справи, але щодо

яких йому не були поставлені запитання; у випадку не-

згоди з іншими членами експертної комісії— складати

окремий висновок експертизи.

••• '^KCwpmy забороняється:

розголошувати без дозволу прокурора, слідчого, осо-

би, .яка провадить дізнання, дані попереднього слідства

чи дізнання;

вступати в контакти, не передбачені порядком прове-

дення експертизи, з будь-якими особами, якщо такі осо-

би мають .пряме чи побічне відношення до експертизи.

Експерт складає висновок експертизи від свого імені і

несе особисту відповідальність за його. правдивість. За

надання завідомо неправдивого висновку, за відмову без

поважних причин від виконання покладених на нього

обов'язків, розголошення без дозволу прокурора, слідчо-

го або особи, яка провадить дізнання, даних попередньо-

го слідства чи дізнання, а також за злісне ухилення від

явки до органів дізнання та попереднього слідства або

суду експерт несе кримінальну відповідальність за відпо-

відними статтями КК України.

Об'єкти судово-медичної експертизи

та місце проведення експертизи

У своїй повсякденній роботі судово-медичні експерти

проводять експертизу живих людей, трупів, речових до-

казів та матеріалів слідчих і судових справ.

28

Найбільш значну частину роботи експерта становить

експертиза живих людей (близько 75%). Такі експерти-

зи здійснюються з метою встановлення наявності, харак-

теру та ступеня тяжкості тілесних ушкоджень; виявлен-

ня ознак статевих злочинів чи визначення статевих ста-

нів; симуляцій; ознак самопоранень тощо.

У меншій кількості (15—20%) проводяться експерти-

зи трупів у випадках насильної та раптової смерті, за

підозрою на насильство. В останні роки значно зросла

цінність експертиз речових доказів та їх питома вага,

в першу .чергу -»•, .^Д.я встановлення ідентифікаційних

ознак особи.

Судово-медична експертиза може проводитися за ма-

теріалами попереднього та судового слідства, такі екс-

пертизи, як правило, виконуються самостійно.

Експертиза будь-якого з вказаних об'єктів може бути

проведена в експертній установі або поза її межами.

До експертних судово-медичних установ належать:

Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України,

республіканське — МОЗ Автономної Республіки Крим,

обласні, міське в Києві бюро судово-медичної експерти-

зи, кафедри і курси медичних вузів та інститутів після-

дипломної освіти лікарів.

Окрім зазначених установ, судово-медична експерти-

за може бути проведена у медичних установах і в судах.

Види судово-медичних експертиз

Законодавством України передбачено проведення пер-

винної (виконується вперше), додаткової та повторної

експертизи.

Залежно від складності та характеру питань, запропо-

нованих для вирішення слідством чи судом, експертиза

може бути комісійною та комплексною. Комісійною вва-

жається експертиза, до складу якої включено лише

представників однієї галузі науки — медицини. Окрім

судових медиків, до експертних комісій можуть входити

фахівці інших медичних та немедичних спеціальностей, і

тоді експертиза називається комплексною.

Якщо після проведення експертизи, слідство отримає

щодо досліджуваних доказів додаткові відомості, які

можуть вплинути на остаточні результати, то признача-

29

ється додаткова судова експертиза. Виконання її дору-

чається тому чи тим самим експертам, які проводили

первинну експертизу.

Якщо у слідства виникають сумніви щодо правильнос-

ті, повноти та об'єктивності висновків експерта чи екс-

пертів, призначається повторна експертиза, здійснення

якої доручається іншим експертам.

Документація судово-медичних експертиз

Основним документом судово-медичної експертизи є

"Висновок експерта". . Він оформляється тоді, коли

•підставою для проведення експертизи є постанова

слідства чи ухвала суду. Зазначений документ склада-

ється з трьох розділів; а) вступу, б) дослідницької части-

ни; в) підсумків. ,

'У вступі ^о^гься відомості про те: коли, де, ким

(із зазначенням посади, місця роботи, спеціальності, ста-

ж^й^пгірїної. роботи, лікарської категорії, вченого сту-

пеня ' Jl звання, відомостей про кваліфікаційний клас і

рацге^сігіїерта (якщо він є державним службовцем), його

ПЙЗВЙОД, Н*Я та по батькові), на якій підставі (за чиєї

постанови чи ухвали) і в якій справі проведена

експертиза, що направлено на експертизу, які питання

поставлено на вирішення, та яка вона (комісійна, додат-

кова Чи повторна), її номер. Наприкінці вступу зазнача-

ється, що судово-медичному експерту (експертам) було

роз'яснено права, обов'язки та відповідальність згідно з

чинним законодавством (ст. 77 КПК та статті 178, 179

КК України).

Дослідницька частина містить відомості про обста-

вини справи, відомості на початок проведення (це мо-

жуть бути витяги з протоколів огляду місця події, медич-

них документів тощо). Потім детально, мовою, зрозумі-

лою і не для фахівця, викладаються дані про все, що

було виявлено у процесі експертизи об'єктів (трупа, ре-

чових доказів тощо), з переліченням методів і ходу про-

ведення досліджень.

Вступна і дослідницька частини підписуються експертом.

У підсумках містяться мотивованї відповіді на по-

ставлені запитання. Вони мають базуватися на даних,

отриманих у процесі виконання досліджень.

ЗО

"Висновок експерта" підписується та завіряється пе-

чаткою установи. До нього як ілюстративний та допов-

нюючий матеріал можуть бути додані фотознімки, схе-

ми, малюнки, результати досліджень, проведених у лабо-

раторіях. "Висновок" складається не менш як у двох

екземплярах — перший передається до органів слідства,

а другий зберігається в архіві судово-медичної установи.

На практиці досить часто дослідження трупа чи жи-

вої особи проводиться не на підставі постанови чи ухва-

ли про призначення судово-медичної експертизи, а за на-

правленням судово-слідчих органів. Як правило, це має

місце, коли кримінальну справу ще не порушено і від

висновків судмедекспертів залежить — буде чи не буде

її порушено. У таких випадках складається "Акт судово-

медичного дослідження трупа" чи "Акт судово-медично-

го обстеження" (живої особи). Він також оформляється

за певною схемою: а) вступ; б) дослідницька частина і

в) заключна частина.

Окрім вказаних, експерт може складати й Інші доку-

менти, передбачені чинним законодавством, наприклад

"Лікарську довідку про смерть", відповідні довідки для

установ технічної інспекції щодо охорони праці тощо.

Необхідно зазначити, що у деяких випадках експерт

може давати відповіді йа запитання суду в процесі роз-

гляду справи, тоді він складає "Висновки", де є лише

один пункт — "Підсумки". Судово-медичний експерт мо-

же бути допитаний слідчим чи судом для уточнення пев-

них питань. Ці дії документуються, як це передбачено

процесуальним законодавством.

Структура судово-медичної служби в Україні

Система судово-медичної служби України побудована

на засадах інстанційності та складається з:

• Головного бюро судово-медичної експертизи МОЭ

України;

• Республікана»кого бюро судово-медичної експертизи

(Автономна Республіка Крим);

• Бюро судово-медичної експертизи управлінь охоро-

ни здоров'я державних обласних адміністрацій.

Основним структурним підрозділом судово-медичної

експертизи є бюро судово-медичної експертизи обласних

Зі

(а у м. Києві — міського) управлінь охорони здоров'я та

-рейн^яіканське бюро Автономної Республіки Крим.

Згідно з "Положенням про бюро судово-медичної експер-

тизи", це "є державна спеціалізована установа, що вхо-

дить до структури закладів охорони здоров'я України".

У складі бюро мають бути такі структурні підрозділи:

1) відділ судово-медичної експертизи трупів;

2) відділ судово-медичної експертизи потерпілих, об-

винувачених та інших осіб;

3) відділ чергових судово-медичних експертів;

4) відділ судово-медичної експертизи речових доказів

(судово-медична лабораторія), який складається з:

а) відділення судово-медичної гістології;

б) відділення судово-медичної імунології;

в) відділення судово-медичної криміналістики;

г) відділення судово-медичної токсикології;

. д) відділення судово-медичної цитології.

6) відділ комісійних судово-медичних експертиз;

6) організаційно-методичний відділ;

її міські (міст обласного підпорядкування) та районні

(міжрайонні) відділення судово-медичної експертизи;

81 вдміністративно-господарча частина з канцелярією

та архівом.

Згідно з зазначеним "Положенням" проведення судо-

во-медичної експертизи може здійснюватися на підпри-

ємницьких засадах за наявності ліцензії, що видається

МОЗ України.

Судово-медичними експертами можуть працювати

особи, які мають вищу медичну освіту та спеціальну під-

готовку в галузі судової медицини.

Законодавство України передбачає, що до проведення

судово-медичної експертизи можуть бути залучені фахівці

медичних установ МОЗ України; на період проведення

експертних досліджень вони іменуються "лікарями-експер-

тами", мають всі права, передбачені законодавством, і не-

суть всю повноту відповідальності за виконану роботу.

Саме тому судова медицина є обов'язковою дисцип-

ліною в переліку медичних наук, які вивчаються у

вищих медичних навчальних закладах. Цей предмет ви-

вчається і в юридичних вузах, щоб правоохоронці могли

зрозуміти та об'єктивно оцінити вказане у "Висновках;

експерта".

32

Розділ ill

Судово-медичне вчення про смерть

та трупні явища

(судово-медична танатологія)

Одним з вагомих питань медичної науки взагалі і су-

дової медицини зокрема є питання про кінцевий етап

життя — смерть. Цій проблемі присвятили свої праці

багато відомих учених — медиків і біологів: К. Бернар,

Р. Вірхов, І. І. Мечников. Саме І. І. Мечников у 1903

році дав науці про смерть її сучасну назву — "танатоло-

гія". Багаторічне вивчення цього явища дозволило виді-

лити загальну і окрему танатологію. Загальна танатоло-

гія вивчає процеси вмирання, генез і причини, діагнос-

тичні можливості встановлення факту та часу смерті,

зокрема трупних явищ, дає визначення поняттю

"смерть". Значне місце у розвитку загальної танатології

належить працям Г. В. Шора. Змістом окремої танатології

є вивчення комплексу питань, пов'язаних з окремими, ціл-

ком конкретними, причинами смерті, перебігом цього про-

, цесу за різноманітних ушкоджень та хвороб.

Одним з головних питань танатології є визначення

самого терміна "смерть". До сьогодні єдиної думки щодо

;цього немає. Найменувань, визначень, формул існує ба-

ігато, і нині не викликає заперечень таке: "Смерть — це

.незворотне припинення основних, життєвих функцій

-організму (кровообігу, дихання, функцій центральної

нервової системи)".

Перехід від життя до смерті — не є одномиттєвим,

цей процес називається вмиранням і складається з ряду

•послідовних етапів:

а) передагональний стан — людина непритомна, ар-

теріальний тиск безупинно знижується, тони серця знач-

но послаблені, дихання поверхневе, часте; різко знижені

рефлекси;

І 9-254

33

6) термінальна пауза — свідомість, дихання, пульс,

серцебиття, рефлекси відсутні;

в) агонія (конання) — свідомість втрачена, але час

від часу на коротку мить повертається, дещо частішає

пульс та серцебиття, а дихання, навпаки, рідке й до того

ж глибоке;

г) клінічна смерть — повне пригнічення свідомості,

рефлексів, дихання, діяльності серця: цей стан відомий

ще як уявна, мнима смерть, він триває впродовж 5—8

хвилин. Протягом цього часу ще можна повернути орга-

нізм до життя;

д) біологічна смерть — розвиток необоротних змін у

діяльності центральної нервової системи, дихання та

кровообігу.

Процес вмирання не завжди відбувається однаково.

Залежно від Йото тривалості розрізняють повільну та

швидку смерть.'3ft останньої перебіг усіх етапів швидко-

плинний, конання може бути або зовсім відсутнє, або

вкрай коротким. Повільна смерть характеризується три-

валою агонією (впродовж діб і тижнів), саме тому її на-

зивають атональною.

Свідченням як швидкоплинності процесу вмирання,

так і його уповільнення, є певні патоморфологічні зміни.

Наявність значного венозного повнокров'я внутрішніх

Органів, рідкий стан крові, переповнення нею правої по-

ловини серця, дрібноцяткові крововиливи під серозними

оболонками та масивні темно-фіолетові трупні плями —

морфологічні ознаки швидкої смерті. Для повільної ж —

характерні нерівномірність кровонаповнення органів, у

судинах — білі, червоні та змішані зсідки крові.

Знання цих особливостей, безумовно, допомагає в

діагностиці характеру перебігу процесу вмирання, а

зрештою — у правильній його класифікації.

У медицині прийнято поділяти смерть на природну і

неприродну — дві основні категорії причин смерті.

Природна смерть — закономірне закінчення діяль-

ності організму внаслідок повного вичерпання його фізіо-

логічних можливостей (при глибокій старості, значній

недоношеності або за наявності несумісних з життям

вад анатомо-фізіологічного розвитку).

34

Неприродна смерть — кінець життя внаслідок хво-

роби або ушкодження — раніше, ніж вичерпані фізіоло-

гічні запаси організму.

Неприродна смерть може бути насильною й нена-

сильною, раптовою (наглою).

Причини насильної смерті: а) вбивство, б) самогуб-

ство, в) випадковість. Ці три поняття становлять право-

ву (юридичну) основу класифікації смерті, позаяк лікар

не завжди має достатньо критеріїв для визначення сут-

ності того, що сталося.

Ненасильна evwyfb -ь- це смерть, яка сталася за об-

ставин, коли жодна правова норма не порушена. Смерть

може трапитися внаслідок хвороби або бути природною.

У деяких випадках обставини, що їй передували: рапто-

вість, відсутність захворювання, гарне самопочуття напе-

редодні, викликають сумніви щодо насильного характеру

смерті. Найчастіше йдеться про можливе отруєння. За-

значене є підставою для обов'язкового судово-медичного

дослідження трупів раптово померлих людей.

Одна з найсуттєвіших проблем, що постає перед ліка-

рем, це констатація самого факту смерті.

Теоретично можна вважати, що смерть настає, коли

припиняється діяльність "вітального триніжника" — сер-

ця, легень, головного мозку. Відсутність достовірних

ознак діяльності серцево-судинної, дихальної та цент-

ральної нервової системи й дає можливість запідозрити,

що життя припинилося, настала смерть.

Для того, щоб упевнитися у припиненні функції кро-

вообігу, треба переконатися у відсутності:

а) пульсу, зокрема й на сонних артеріях;

б) серцебиття впродовж 1—2 хвилин;

в) кровотечі при розрізах периферійних артерій;

г) скорочень серця при рентгеноскопії грудної клітки;

д) "зубців" на електрокардіограмі, так звана німа

електрокардіограма.

Про відсутність функції дихання свідчать:

а) нерухомість грудної клітки та передньої черевної

стінки;

б) відсутність дихальних шумів при аускультації:

в) відсутність екскурсій легенів при рентгеноскопії

грудей.

2* 35

Про припинення діяльності центральної нервової

системи свідчить:

а) втрата свідомості (непритомність);

б) відсутність рефлексів;

в) зміна форми зіниці на щілиноподібну при здав-

люванні ока, так зване котяче око або симптом Біло-

глазова;

г) німа електроенцефалограма.

Проте відсутність видимих ознак життя не є достовір-

ною ознакою смерті. Сумніви щодо незворотності зазна-

чених явищ зникають лише за наявності абсолютних

явищ смерті (трупних плям, трупного охолодження,

заклякання тощо), які розвиваються тільки в мертвому

тілі.

Знання процесів умирання вкрай важливе для визна-

чення необхідності реанімації та вирішення питання про

можливість взяття органів 1 тканин для подальшої транс-

плантації.

Ранні трупні явища

Вже підкреслювалось, що про незворотність при-

пинення життя свідчить лише наявність абсолютних

трупних ознак смерті. Це насамперед трупні плями,

трупне охолодження, заклякання, висихання, гниття.

Коли припиняється робота серця, кров у судинах під

дією власної ваги опускається в ті частини тіла, які зна-

ходяться нижче, там вона наповнює вени та капіляри,

надаючи блідо-синього забарвлення шкірі. Це і є почат-

кова стадія утворення трупних плям. З'являючись через

1—2 години після смерті, а інколи й пізніше, повного

свого розвитку вони досягають через 14—16 годин, на-

буваючи через 6—12 годин насиченого синьо-багряного

кольору. Звичайно трупні плями розміщуються на части-

нах тіла, що знаходяться нижче, на місцях, де немає

зовнішнього тиску. Так, скажімо, часто вони відсутні на

лопатках і сідницях.

У своєму розвитку трупні плями проходять три стадії,

але чітку межу між ними провести надзвичайно складно,

бо процес цей характеризується поступовістю переходу з

однієї стадії до іншої.

36

Перша стадія — гіпостаз, триває від 1—2 до 10—

12 годин і характеризується наявністю у кровоносних

судинах крові та її механічним опусканням.

При натисканні на трупну пляму, вона зникає (визна-

чення стадії трупної плями), а потім відновлюється. Ба-

зуючись на даних .про час, за який шкіра у місці натис-

кання знову набере первісного кольору, можна скласти

уявлення про час, коли сталася смерть. Якщо трупна

пляма поновлює свій колір через 1—2 хв., то з моменту

смерті пройшло 5—6 годин (перша фаза), через 3—5 хв.

— 6—12 годин (друга фаза).

Якщо змінити положення трупа (наприклад перевер-

нути його зі спини на живіт) у стадії гіпостазу, то всі

трупні плями перемістяться на передню поверхню тіла, а

шкіра спини, де вони мали місце раніше, стане блідою.

Друга стадія трупних плям — стаз — настає через

10—12 годин після смерті і триває до ЗО—48 годин. За

цієї стадії внаслідок дифузії плазма крові просочується

крізь стінки судин і кров в них згущується. Тому при

натисканні на трупну пляму остання не зникає, а лише

блідне. Виокремлюють дві фази стазу. У першій, що три-

ває від 12 до 24 годин, більша частина ділянки шкіри в

місці трупної плями блідне, а менша — зберігає свій

первісний колір. Забарвлення плями відновлюється че-

рез 10—15 хвилин. У другій фазі стазу, яка триває від

24 до 48 годин, лише на незначній частині ділянки, на

яку натискали, пляма блідне, а первісний колір понов-

люється через ЗО—60 хв.

При зміні положення трупа в стадії стазу деякі з

трупних плям переміщаються на нові, розміщені нижче,

ділянки, а інші залишаються на місці. Більша частина

трупних плям може переміститися в першій фазі стазу.

Наприкінці другої фази стазу при перевертанні тіла роз-

ташування трупних плям або зовсім не змінюється, або

зміюється дуже мало.

Третя стадія розвитку трупних плям — імбібіція —

.звичайно настає через дві доби (48 год.) після смерті.

Характеризується вона тим, що формені елементи крові

руйнуються, плазма, просочившись крізь стінки капі-

лярів, просякає (імбібує) тканини, що їх оточують. При

37

натиска""1 на ч'РУ1™ плями їх колір не змінюється

(табл. № 1).

Час появи та динаміка розвитку трупних плям за-

лежить від причин та характеру смерті, температури

зовнішнього середовища. Наприклад при травмах, які

^угороджуються великою втратою крові, при низькій

темперяч'УР1 зовнішнього середовища трупні плями роз-

виваються повільніше. При смерті від асфіксії розвиток

тоупнИХ плям прискорюється. Ці особливості треба вра-

ховувати при огляді трупа на місці події.

•Необхідно зупинитися на деяких особливостях роз-

витку трупних плям та їх вигляду залежно від певних

умов. Так, колір трупних плям залежить від кількості та

КОЛЬОРУ крові, в якій у момент смерті оксигемоглобін пе-

реход'"* у відновлений гемоглобін. Через це трупна

іфов темно-червоного кольору з синюватим відтінком на-

буваєсйньо-багрягіого кольору, а при більшій кількості

^pQgj — навіть 1 лілового (бузкового). Винятки спостері-

гають^ "Р11 отруєннях ціанистими сполуками, при на-

станні смерті від охолодження, при отруєннях чадним

газом внаслідок утворення карбоксигемоглобіну кров —

яскраво-червона. При відтаюванн» замерзлих трупів

^дньо-багряний колір трупних плям стає червоним.

Інколи трупні плями подібні до крововиливів, тому

д^окремлення їх становить певні труднощі, особливо,

якЩО крововиливи розташовані на фоні трупних плям,

Слід пам'ятати, що крововиливи та синщ розміщуються

в місцях ушкоджень, вони мають чіткі контури, часто —

припухлість, при натисканні не зникають. При розрізі їх

з'являються зсідки крові або ж рідка кров, при цьому

зсідки можна зшкребти ножем або змити водою.

Трупні плями спостерігаються й при дослідженні

внутрішніх органів. Так, у легенях задня поверхня більш

яскравого червоного кольору і має вигляд, характерний

ддя гіпостатичної пневмонії, на задній поверхні шлун-

ку — запалення. Подібні явища, але менш виражені,

можна спостерігати на задніх поверхнях нирок, селезін-

кИ, печінки, підшлункової залози, а також у м'яких тка-

ціїнах потилично-тім'яних ділянок голови.

38

Отже, значення трупних плям для встановлення часу

настання смерті дуже велике. Перш за все, це одна з

ранніх абсолютних ознак смерті. За характерами труп-

них плям, у поєднанні з іншими даними, можна встано-

вити час смерті. Окрім того, локалізація трупних плям

дає змогу встановити первісне положення трупа, інколи

й отримати уявлення щодо того, на чому лежало тіло, а

в окремих випадках — щодо причини смерті (гостре

знекровлення тіла, отруєння чадним газом, парами ртуті

тощо).

Для дослідження трупних плям використовують дина-

мометри, які _ дозволяють досягти сили натискання

2кг /см? протягом 2—3 сек.

Таблиця № І

Зміна трупних плям

залежно від часу настання смерті

Стадії та фази Тривалість (год.) Зміни при дозованому натисканні Час, необхідний для відновлення попереднього забарвлення («в.»

Гіпостаз 1 фаза 11 фаза 1—12 1-< &-І2 Зникають 1-2а-5

Стаз 1 фаза 11 фаза 12—48 12—24 24—48 Бліднішають 10—15 30-60

Імбібіція Більше 48 Не змінюють забарвлення —

Трупне заклякання

Після смерті всі м'язи трупа розслаблюються, а через

1—2 год. починається їх поступове заклякання. При

цьому м'язи щільнішають і начебто застигають в тому

положенні й вигляді, в якому знаходилися при розслаб-

ленні. Якщо, наприклад, рука трупа була відведена вго-

ру чи вбік від тулуба, то саме в такому положенні вона

заклякає.

39

Процес трупного заклякання супроводжується склад-

ними біохімічними реакціями, які обумовлені загальним

скипанням білків м'язів, внаслідок чого м'язи тужавіють.

Тому для того, щоб розігнути, скажімо, скуцюрублену

руку, необхідно прикласти значні зусилля.

Безперечно, розвиток трупного заклякання залежить

від фізикохімічних змін у м'язах, але на сьогодні єдиної

теорії, яка б повністю поясняла причину настання таких

змін, не існує, хоча пояснень цього явища багато: скоро-

чення м'язів під впливом імпульсу вмираючої нервової

системи; згортання міозину через накопичення молочної

кислоти внаслідок неповного розпаду вуглеводів та при

дегідратації; розвиток парабіозу; посмертний розпад аде-

нозинтрифосфорної кислоти (АТФ).

Кожне з наведених пояснень висвітлює лише окремі

грані цього явища, яке можна вважати парабіозом

м'язів, спри*<'ймсииМ порушенням кровопостачання та ди-

хання й пов'язаним із зазначеними та ще й іншими, до

сьогодні невідомими, процесами.

Починається заклякання з м'язів обличчя, нижньої

щелепи, поширюючись на м'язи рук, тулуба, ніг. Повне

заклякання настає через 12—24 год. після смерті й збе-

рігається в середньому 2—3 доби. Потім починається по-

ступове розслаблення м'язів, яке відбувається у такій

самій послідовності, що й заклякання. Випадки зворот-

ного розвитку трупного заклякання дуже рідкі, у відомій

нам літературі їх описано п'ять, серед них і спостере-

ження одного з авторів підручника (А. С. Лісовий).

На розвиток трупного заклякання, як і на перебіг ін-

ших абсолютних трупних явищ, значною мірою впливає

температура зовнішнього середовища: за низької тем-

ператури процес сповільнюється, за високої — при-

скорюється.

Надзвичайно рідко може спостерігатися так зване ка-

талептичне трупне заклякання — тобто настання його в

момент смерті із збереженням первісної пози трупа. Ка-

талептичне трупне заклякання може настати у випад-

ках, коли перед смертю мали місце різні судоми і АТФ

розщепилася до настання незворотних змін, — напри-

клад при отруєнні певними речовинами чи смерті від

40

правця тощо. У цих випадках прижиттєва контрактура

м'язів безпосередньо переходить у трупне заклякання.

Може воно виникнути й при ушкодженні довгастого

мозку, найчастіше — при вогнепальних травмах.

Розвиток трупного заклякання може порушуватися,

скажімо, під час роздягання трупа. При цьому треба

брати до уваги, що таке порушення не завжди вияв-

ляється. Якщо роздягання чи інше втручання"! мало міс-

це протягом перших 2—3 годин після смерті, то трупне

заклякання через деякий час може повністю поновитися.

Якщо ж при огляді трупа трупне заклякання не вияв-

лено і виникає питання, чи воно ще не настало, чи вже

пройшло, то вирішити його досить легко, зіставляючи з

іншими трупними^ змінами, скажімо, з трупними пляма-

ми. Розвиток їх у початковій фазі відповідає гіпостазу, а

в кінцевій — імбібіції трупних плям.

Таким чином, трупне заклякання — надзвичайно на-

очна та важлива ознака смерті, детальне вивчення якої

може допомогти визначити не тільки давність настання

смерті, а інколи і її причини.

Охолодження трупа

Відомо, що всі життєві процеси в організмі супрово-

джуються виробленням тепла. Воно передається потім

навколишньому середовищу шляхом нагрівання повітря

(конвекція), випромінювання (радіація) та витрат на ви-

парювання рідини з поверхні шкіри й дихальних шляхів.

Сталість температури тіла людини обумовлена теплопро-

дукцією (внаслідок біохімічних реакцій при обміні речо-

вин) та тепловіддачею, яка регулюється центральною

нервовою системою (гіпоталамус).

Після смерті припиняються процеси життя, а отже, й

теплопродукція, і температура тіла починає поступово

знижуватися (внаслідок тепловіддачі).

Швидкість охолодження трупа значною мірою зале-

жить від температури зовнішнього середовища, якості

одягу на трупі, розвинутості підшкірної клітковини, а в

деяких випадках — і від причини смерті.

Різні ділянки тіла охолоджуються неоднаково: облич-

чя — через 2 години, кисть — через годину, а тулуб

41

може залишатися теплим годин 8—12. Температура у

паховій ямці завжди нижча, ніж у прямій кишці, де вона

знижується відповідно до падіння температури всього ті-

ла. У трупів людей виснажених та дітей, які померли

після гострої втрати крові, температура знижується

швидше. Так, трупи новонароджених охолоджуються

приблизно через 6—8 годин, що пояснюється більшою

поверхнею тіла порівняно з їхньою масою. Швидше охо-

лоджуються і трупи людей, які загинули від отруєння

алкоголем, арсином, фосфором та іншими отрутами, від

Виснаження організму, а також трупи без одягу, що зна-

ходяться на холоді, відкритих місцях тощо.

Повільніше охолоджуються трупи людей, котрі помер-

ли від сонячного та теплового ударів, отруєння чадним

газом, при механічних ушкодженнях довгастого, верх-

ньої частини спинного мозку, теплових центрів чи отру-

єннях токсинами, коли розвивається гіпоксія. Дуже рід-

ко спостерігаються випадки деякого підвищення темпе-

ратури після смерті (від правця, сепсису, холери тощо),

а вже потім вона знижується.

Оскільки температура трупа знижується поступово,

то бажано проводити вимірювання 'й протягом 2—3 го-

дин, щоб визначити, наскільки падає температура за

певний час (скажімо, за одну годину), в певних умовах.

Окрім того, необхідно враховувати метеорологічні умо-

ви, в яких знаходився труп до транспортування в'морг.

Зіставлення даних, отриманих при дослідженні проце-

су охолодження трупа, з результатами вивчення труп-

них плям і трупного заклякання дає найкращі результа-

ти щодо встановлення часу настання смерті.

При звичайній кімнатній температурі труп охолоджу-

ється в середньому на один градус за одну годину. Абсо-

лютною ознакою смерті трупне охолодження може вва-

жатися лише тоді, коли температура тіла падає до 20°С і

нижче. За такої температури вже значно виражені труп-

ні плями та заклякання. Визначення температури тіла

дотиком руки вкрай суб'єктивне. Тому нині широкого за-

стосування набули різноманітні термометри, як механіч-

ні, так і електричні та хімічні. За їх допомогою можна

визначити температуру на поверхні тіла, у прямій кишці

42

та внутрішніх органах. Користуючись спеціальними таб-

лицями, вираховують давність настання смерті за цією

ознакою. Найдоказовіші результати спостерігаються при

зіставленні даних, отриманих при дослідженні трупних

плям, заклякання та охолодження.

Для більш точного визначення давності настання

смерті застосовують різноманітні суправітальні реакції

(механічні, хімічні, електричні подразнення мускулів; по-

смертні реакції тканин і потових залоз), які грунтуються

на властивостях окремих органів і тканин трупа реагува-

ти на різні зовнішні подразники.

Деякі з цих проб-досліджень можна виконати на місці

події, а окремі — лише в умовах лабораторії.

Дозволимо собі зуяинитися на деяких дослідженнях.

Найнаочнішою, а отже, й найпридатнішою для дослід-

жень з абсолютних ознак смерті є трупні плями. Вони

можуть бути детально досліджені як на місці події, так і

в морзі.

Окрім дозованої динамометрії, запропонованої у