6. Емісійно-спектральний аналіз. Якщо потрібно

встановити не тільки якісний, а й кількісний склад мета-

лів на об'єкті, то використовується метод емісійно-спек-

трального аналізу. Він базується на тому, що розжарені

гази кожного хімічного елемента мають свій непов-

торний спектр. Спостерігаючи спектральні лінії та їх

розташування, встановлюють, які елементи присутні в

досліджуваному об'єкті. Вимірявши інтенсивність спек-

тральних ліній та порівнявши її з відповідним стандар-

том, отримують дані про кількісний вміст конкретних

елементів.

Цей метод може бути використаний для визначення

видової належності органів, тканин і виділень, часу по-

376

ховання трупа, ототожнення травмуючих знарядь за за-

лишеними ними слідами, виявлення солей важких мета-

лів при отруєннях.

Зокрема ним користуються при дослідженні попелу —

для вирішення питання про можливість його утворення

внаслідок спалення або тканин та Органів людини,

або палива (М. М. Стрілець, 1961; Ю. П, Шупик, 1974;

Л. Л. Голубович, 1988). '

Емісійно-спектральний аналіз може бути проведений

у видимій та крайніх (ультра'фІолеТЬвій та Інфрачерво-

ній) частинах спектра. Перевагою цього дослідження пе-

ред хімічним е швидкість, всеоб'ємність, висока точність

та чутливість, а тггкож можливість надійно реєструвати

наслідки досліджень на фотопластинку. Водночас метод

має деякі недоліки: необхідність дорогої апаратури, а го-

ловне — повне знищення об'єкта, що вкрай небажано,

особливо при незначних його розмірах або кількості, як-

що йдеться про речовину.

Надзвичайно великою чутливістю та доказовістю ха-

рактеризується метод нейтронно-активізаційного аналізу

при виявленні найменших кількостей металів та встанов-

ленні їх якісного складу, а також порівняльний аналого-

вий аналіз.

Обидва методи значно розширюють можливості до-

слідження об'єктів. Метод найтронно-активізаційного

аналізу грунтується на дії нейтронів на досліджувані

об'єкти, наприклад одяг з вогнепальними пошкодження-

ми, внаслідок чого нашарування на досліджуваних пред-

метах перетворюються на радіоактивні ізотопи. Реєстра-

ція їх дозволяє виявити ту чи іншу речовину і встано-

вити її кількість та топографію розміщення на об'єкті.

Результати досліджень можуть бути задокументовані

шляхом фотографування.

7. Трасологічне дослідження. Завданням судово-

медичної трасології є розробка та запровадження в прак-

тику методів і засобів виявлення, фіксації слідів-ушкод-

жень та. слідів-нашарувань; встановлення механізму та

умов слідоутворення; ідентифікація різних об'єктів на

підставі вивчення залишених ними слідів-ушкоджень і

377

слідів-нашарувань на тілі та одязі людини. Трасологічне

дослідження проводиться у чотири етапи:

1) огляд та вивчення ушкоджень і знарядь травми;

2) отримання експериментальних зразків;

3) порівняння досліджуваних ушкоджень, направле-

них на експертизу, із зразками, отриманими в експе-

рименті;

4) опис, оцінка та документування результатів аналізу.

Якщо суб'єктом експертизи є ушкодження кісток,

спричинені ріжучими та рубаючими предметами, то де-

тальне вивчення їх дозволяє виявити сліди, характерні

для конкретного екземпляра знаряддя. Ці дослідження

грунтуються на тому, що кожен предмет має тільки

йому притаманні особливості, у першу чергу — нерів-

ності, що визначають його неповторність і виокремлю-

ють з маси подібних.

Ушкоджуючи тверді тканини людини (кістки, хрящі),

ріжучі та рубаючі предмети залишають на поверхні

•ушкоджень велику кількість борозенок, валиків, смуг,

які й утворюють у сукупності неповторний макро- й

мікроскопічний рельєф. Виявлення цих слідів дає

можливість встановити конкретний екземпляр діючого

знаряддя.

У процесі експертизи, виявивши найбільш характерні

та індивідуальні ознаки знаряддя травми, експерт при-

ступає до отримання експериментальних зразків пошкод-

жень на слідовідображуючих масах: милі, пластиліні,

воску. Піддослідні й отримані в експериментах сліди ви-

вчають під порівняльним мікроскопом, фотографують і

профілографують. Тобто отримують профілограми повер-

хонь травми. Потім профілограма вивчається шляхом

зіставлення та виявлення наявності тотожних ділянок. В

останні роки для розшифровки профілограм широко ви-

користовують комп'ютерну техніку.

8. Ідентифікація особи методами судово-медичної

криміналістики. Встановлення зовнішності померлого

при огляді та дослідженні невпізнаного, особливо гнило-

го, трупа та кісток чи їх залишків є складною справою.

878

Висихання, гнильні процеси, дія полум'я, інші ушкод-

ження невпізнанне змінюють, а іноді й зовсім знищують

зовнішні покрови тіла людини, зокрема голови і облич-

чя. У таких випадках потрібна реставрація, методи і спо-

соби якої залежать від стану мертвого тіла чи його час-

тин. У першу чергу треба поновлю—ти ітмсі деталі зов-

нішнього вигляду, котрі првкти?іно И» змінюються з

віком, наприклад вушві раковини. п'і •1.

Ототожнення нерозділенихі й. іівсквлвтованих трупів

проводиться на початку, їх А(М!ЛІДЖ«МКЯ, Про то доклад-

но йдеться у розділі IU. ;-Г„",1, і1..'1 Г :^'1' І ••

Тут ми зупинимося лише на випадках проведення су-

дово-медичних досліджень з метою ототоіжнення скеле-

тованих трупів, точніше залишків скелета або частин

розчленованих тіл.

Судово-медична ідентифікація особи може бути поді-

лена на два основні етапи:

а) виявлення та фіксація тих ознак померлої людини,

які притаманні особі, котру розшукують правоохоронні

органи;

б) зіставлення ознак особи покійного та розшукуваної

людини, їх документування з висновками про наявність

чи відсутність ознак, які вказують на тотожність особи

покійного та людини, яку розшукують.

Всі встановлені та зафіксовані (шляхом опису, фото»

графування, перенесення на відво-^! кін» w рентгенів-

ську плівку) ознаки особи людиян—ж— ікувлитн на

постійні (сталі) та тимчасові ('HenoefMtallh<MS^q ' 'і'

До перших (сталих, незмінних) належать «тть, вік.

зріст померлого, його статура, расова приналежність,

маса, індивідуальні особливості будови тіла та окремих

його частин, антигенні властивості тканин. До других —•

захворювання та їх наслідки, перенесені травми й опера-

ції, аномалії розвитку, татуювання, ознаки професійної

(звичайної) діяльності та інші особисті ознаки будови та

статури особи.

Окремі особливі прикмети документуються шляхом

фотографування з дотриманням вимог масштабної фото-

зйомки, а зміни кісток досліджують за допомогою рент-

генівського проміння. В останні роки з'явилася можли-

т

вість використати для цього методи ультразвукового

дослідження. Частини тканин та органів, в яких вира-

жені особисті ознаки та властивості будови, вилучають і

зберігають до встановлення тотожності померлого.

У всіх випадках експертизи кісток чи їх залишків ви-

рішують питання про: а) зріст; б) стать; в) вік людини.

Для встановлення зросту запропоновано велику кіль-

кість методик, але всі вони грунтуються на головному: в

процесі розвитку, зростання організму кожна кістка

зберігає певні сталі співвідношення з довжиною тіла.

Обравши одну з багатьох методик (запропонованих

Є. Ролле, А. Манувріє, К. Пірсоном, М. Троттером й

Г. Глезером, Д. Г. Рохліним, С. Т. Джигорою, Й. І. Най-

нісом чи іншими авторами), судово-медичний експерт,

враховуючи розмір досліджуваних кісток та середні ха-

рактеристики тієї групи населення, до якої ймовірно на-

лежала померла людина, проводить всебічні дослідження

кісток. Визначають зріст; ретельно вимірюють кістки, і

користуючись певними схемами, виконують систему роз-

рахунків з урахуванням відповідних поправок. Найдо-

стовірніші результати дають дослідження довгих труб-

частих кісток, зокрема плечової, стегнової та великої

гомілкової.

Виходячи з оцінки вікових змін кісток можна більш-

менш точно визначити вік. людини. У судово-медичних

дослідженнях за станом розвитку кісток скелета вста-

новлюється так званий кістковий вік. Основними крите-

ріями є терміни появи ядер закостеніння в кістках та їх

кінцевих відділах, терміни появи та ступінь розвитку,

зрощення швів між кістками, термін заміни хрящів на

кістки. Важливе значення для встановлення цих термі-

нів мають рентгенологічні методи дослідження.

При встановленні віку померлого на основі дослід-

ження кісток обов'язково враховуються, окрім вікових

змін, індивідуальні особливості організму, умови оточую-

чого середовища, які значно впливають на темп та ви-

разність вікових змін, — саме цим пояснюється розбіж-

ність віку паспортного та "кісткового". Достовірність

таких досліджень залежить від багатьох обставин. Ска-

жімо, раніше за все вікові зміни спостерігаються у мор-

380

фологічній структурі та функції міжфалангових суглобів

кисті, ступні та плечового суглоба.

Дуже цінні результати можна отримати при дослід-

женні змін кісток черепа та стану черепних швів. Остан-

ні з віком заростають, і процес цей відбувається у певній

послідовності. Починають зростатися шви після 20—

25 років, а до старості кістки черепа зростаються повніс-

тю, утворюючи досить стійку структуру. Процес зарос-

тання швів йде зсередини назовні, при цьому порядок

зарощення залежить від форми черепа.

З віком певних змін зазнає морфологічна будова

кісток. Це, зокрема, дістає вияв у розвитку остеопорозу

(дистрофії), що призводить до деформації та зменшення

розмірів кісток. Скажімо, у людей похилого віку спосте-

рігається атрофія нижньої щелепи.

Одним із суттєвих моментів встановлення віку, особ-

ливо молодих людей, є дослідження зубів. Необхідно ли-

ше зважувати, що після досягнення людиною похилого

віку ступінь зношеності зубів, їх хворобливі зміни, вплив

зовнішніх факторів настільки індивідуальні, що результа-

ти одонтологічних досліджень не можуть бути перекон-

ливими і робити їх основою експертних висновків недо-

речно (Г. І. Вільга, М. М. Герасимов, Ю. М. Коваленко

та ін.).

Досить значні, добре вивчені особливості кісток ха-

рактерні для осіб різної статі. Наприклад, великий

комплекс певних статевих ознак можна виявити при

дослідженні черепа. Так, у жінок і чоловіків мають місце

значні розбіжності в розмірах склепіння та основи чере-

па. Окремі кістки жіночого черепа, зокрема нижня ще-

лепа, менших розмірів, менш виражені сосковоподібні

відростки, надбрівні дуги, надперенісся та зовнішній по-

тиличний горб, помітна скошеність лоба, мозкова части-

на черепа, навпаки, більш розвинена, ніж у чоловіків.

При досить виразних лобних і тім'яних горбах менший,

ніж у чоловічих черепах, носо-лобний кут. Чоловічий че-

реп має більші абсолютні й відносні розміри, більш вира-

жені природні виступи, шерехатості у місцях прикріп-

лення шийних, потиличних, скроневих м'язів.

381

Характерні статеві ознаки та відмінності мають також

кістки таза та й деякі інші (груднини, ключиці тощо).

Необхідно 'мати на увазі, що деякі індивідуальні особ-

ливості, природжені вади, патологічні процеси можуть

призвести до змін статевих ознак кісток скелета, і вра-

ховувати це при проведенні експертиз.

З початку 90-х років, в Україні та багатьох країнах

СНД судово-медичні дослідження кісток проводяться з

використанням спеціальних програм для ЕОМ, розробле-

них колективом співробітників Головного бюро судово-

медичної експертизи МОЗ України під керівництвом

Ю. П. Шупика та О. В. Филипчука. Результати таких

досліджень неодноразово використовувалися не тільки

при проведенні практичних судово-медичних експертиз у

випадках вчинення злочинів проти особи, а й для дослід-

жень антропологічних та історичних.

Як правило, найбільш Істотними для ототожнення

особи € результати судово-остеологічних досліджень.

Зокрема фотосуміщення черепа, після попереднього по-

рівняльного його вивчення, з прижиттєвими фотографія-

ми зниклого.

Процес фотосуміщення полягає в отриманні суміще-

ного зображення обличчя та черепа з подальшою оцін-

кою збігу їх одне з одним. Роблять розмітку за окреми-

ми точками на черепі померлого і фотокартках голови

особи, що пропала безвісти, й суміщують фотокартку че-

репа й фотокартку останньої по цих точках. Тільки при

повному збігу певних зазначених точок на досліджувано-

му черепі й прижиттєвому знімку, за умови, що череп

сфотографований в тому ж ракурсі та масштабі, що й

прижиттєва фотографія, можна зробити висновок про

тотожність, тобто стверджувати, що череп належить лю-

дині, зображеній на фотокартці.

Іншим, досить поширеним, методом ідентифікації осо-

би є дослідження з використанням графічних ідентифіка-

ційних алгоритмів (АП). Суть методу — у зіставленні

просторових та лінійних показників, що характеризують

структуру обличчя розшукуваної людини, та особливос-

тей черепа, який досліджують.

382

Метод графічних ідентифікаційних алгоритмів, на

противагу іншим способам портретного ототожнення,

дозволяє проводити дослідження з різномасштабними та

різноракурсними зображеннями. Результати експертиз

досить наочні та об'єктивні.

Ретельний аналіз даних, як одержаних у процесі до-

слідження, так і наданих експертизі, дозволяє отримати

надійні достовірні дані і, таким чином, відповісти на за-

питання слідства при Проведенні дуже складних і відпо-

відальних експертиз з метою ідентифікації особи.

Чимале значення при таких дослідженнях мають ма-

теріали слідства (фотокартки, описи тощо), дані медич-

них документів (карти амбулаторного хворого, історії

хвороби, довідки, витяги з висновків консультантів, са-

наторно-курортні картки, рентгенограми тощо), протези,

головним чином зубні, чи їх напівфабрикати, зліпки час-

тин тіла, інші речі, що відтворюють певні прикмети

зниклої людини (головні убори, взуття, одяг та ін.).

В останні роки зроблено багато спроб уніфікувати, а

головне — прискорити ідентифікацію особи за черепом,

яка потребує при застосуванні методу фотосуміщення

2—3 робочих дні. З метою прискорення проведення та-

ких досліджень у Головному бюро судово-медичної екс-

пертизи МОЗ України групою співробітників, яку очолив

О. В. Филипчук, створено ІірбГряму комп'ютерного мо-

делювання процесу фотосуміщення ЫдпмЦших точок на

черепі та прижиттєвій фоТОгЙВ1Д"дінчдД^Їр є

об'ємною фігурою, при обертанні якої ІІЙІІІНТЬС^ взаєм-

не розташування розпізнавальних ТОЧОК, іДоппер таке

обертання виконували за допомогою Ш(ІрНфД*.,ЙВ якому

закріплювався череп. Зараз цю частину роботи виконує

комп'ютер. Він здійснює математичну Оцінку співвідно-

шення цих точок на черепі й на фотознімку. На підставі

величини кореляції між ними робиться'Висновок про на-

лежність черепа конкретній людині.

Подальшому розвитку комп'ютеризації судово-медич-

ної ідентифікації особи за черепом сприяла розробка

програми ідентифікації особи з використанням комп'ю-

терної техніки та відеотехніки за участю фахівців Інсти-

туту космічних досліджень АН РФ (1991 р.). Її особли-

383

вість полягає в тому, що комп'ютерною графікою фото-

графічне зображення ідентифікованої людини перетво-

рюється на спеціальний малюнок; на ньому також від-

мічають основні розпізнавальні точки. Цей малюнок

подається на екран монітора комп'ютера. Одночасно ві-

деокамера передає на екран зображення досліджуваного

черепа. Шляхом переміщення на спеціальній підставці

черепу надають таке положення, за якого збігаються

контури обличчя та константні точки (при позитивному

результаті), при несуміщенні цих орієнтирів робиться

висновок про неналежність черепа цій особі.

Використання ефективних методів дослідження дозво-

ляє отримати об'єктивні дані для обгрунтування виснов-

ків судово-медичної експертизи та підвищення їх досто-

вірності.

Необхідно зазначити, що медико-криміналістичні до-

слідження можуть здійснюватися при обстеженні живої

людини чи одягу, який був на ній у момент настання

травми, або ж трупа, його одягу і взуття.

Таблиця № 8

Встановлення металів

методом кольорових відбитків

(за І. Б. Дмитрієвим та А. О. Мовшовичем, 1968,

та подальшими доповненнями)

Метал Реактив-розчинник Реактив-проявник Колір відбитка Примітки

Алюміній 10%-ний розчин оцтової кислоти Насичений розчин морину (індикатору) у метиловому спирті Зелене свічення при дослідженні в ультрафіолетовому випромінюванні

10%-нии розчин соляної кислоти Насичений спиртово-амонійний розчин алізарину Червоний Для контрастності виявлення забарвлення контактограму необхідно помістити в розбавлений розчин оцтової кислоти

384

———————————————————————————г-Метал Реактив-розчинник Реактив-проявник Колір відбитка Примітки

Залізо 25%-ний розчин оцтової кислоти Розчин альфа -нітрозо-бета нафтолу з їдким натрієм, свіжопри готований При наявності двохвалент-ного залізазелений, трьох—леит-ного— буро-чорний При обробці відбитка таким чином виявляють також мідь, свинець, цинк. За наявності міді колір червоно-жовтий, цинку — жовтий, свинцю — жовтогарячий (оранжевий)

25%-ний розчин оцтової кислоти 0,05%-ний розчин калію фероціаніду в 10%-ному розчині соляної кислоти Синій

(а) 20%-ний розчин оцтової кислоти 0,05%-ний розчин калію фероціаніду в 10%-ному розчині соляної кислоти Синій При використанні цього способу об'єкт безпосередньо перед дослідженням обробляють 3%-ним розчином перекису водню та витримують на світлі. Таким же шляхом виявляють мідь, тоді з'являється червоно-жовтий (цегляний) колір

Золото (а) 1—3%-ний розчин оцтової кислоти Насичений в ацетоні розчин Р-діметила-мінобензилі-ден-роданіну Фіолетовий

Платина (а) —"— —"- Жовтогарячий

Срібло (а) —"— —" Рожевий —

Кобальт 12%-ний розчин амоніаку Насичений спиртовий розчин рубеановод-невоі кислоти Червоно-бурий

Нікель —" — —" — Фіолетове-СИНІЙ

Мідь Темно-зелений чи оливково-зелений

13 9-259

385

Метал Реактив- Реактив- Колір Примітки

розчин" проявник відбитка

мий'ПИК.

(б) Концент- 10%-ний Коричневий При використанні

рована соляна кислота розчин діетилдітіо-карбомінату цього способу об'єкт змочують дистильованою водою, потім впро-

натрію довж 10 хв. обкурюють

в двічі концентрованою соля-

дистильованій ною кислотою.

воді Реактив-проявник

наносять за допомогою

пу ри ра

м 10%-ний Яскраво- —"—

розчин рожевий

дифенілкар-базону

• спирті

Свинець 1%-иий а%-ний Жовтий Вплив на хід реакції за-

(в) роїчин —отноі розчин каліюЙОДИДУ (після промивання ліза та міді виключають шляхом обробки відбит-

кислоти • АИСТИЛЬОВв" в метило- ка 25%-ного розчину

НІЙ •ОДІ—"' •^w вому сірчаної кислоти, після

спир-гі) чого йодид свинцю чітко

видимий

25%-иий 25%-ний Темно- Таким шляхом прово-

розчин розчин коричневий диться дослідження, ко-

оцтової сульфіду чи чорно- ли достовірно відомо,

кислоти натрію коричневий що ушкодження спричи-

нені шротом (дробом)

чи свинцевими кулями.

У всіх інших випадках

лише після встановлен-

ня наявності свинцю з

допомогою інших

реактивів-проявників

—" — 0,2%-ний Червоно- При обробці відбитка

розчин фіолетовий таким чином виявляють

родизонату також барій та стронцій,

натрію чи ка,- які дають червоно-

лію в дисти- фіолетове забарвлення.

льованій воді, 3 метою диференціації

приготова- відбиток обробляють

ний безпосе- 10%-ним водним розчи-

редньо перед ном сульфіду калію. При

проведенням наявності

дослідження свинцю забарвлення

відбитка зберігається,

коли ж на об'єкті були

тільки барій та стронцій,

забарвлення зникає

(а) Модифікація запропонована В. П. Хоменком, Ю. П. Шупиком,

О. В. Филипчуком, Ю. М. Коваленком, Г. В. Бобро, 1981 p.;

(б) Модифікація запропонована А. С. Лісовим, 1970 p.;

(в) Модифікація запропонована А. С. Лісовим, 1972 p.

386

Розділ XXIII

Питання лікарської деонтології

та відповідальності медичних працівників

за професійні правопорушення

У практичній діяльності кожної конкретної особи ви-

являються її моральні норми. Особливо це стосується

роботи медичних працівників. По-перше, через те, що їх

діяльність безпосередньо пов'язана з людьми, по-друге,

контактувати їм доводиться не просто з людиною, а з

хворим, який сприймає все дуже загострено. Тому су-

спільство ставить підвищені вимоги не тільки до профе-

сійного, а й до морального рівня медиків.

Сукупність етичних норм, якими керуються медичні

працівники при виконанні своїх професійних обов'язків і

спрямованих на покращання лікування та профілактики

захворювань, становить медичну деонтологію. Мораль

медичних працівників залежить від моралі суспільства, в

якому вони живуть і працюють.

Медична деонтологія охоплює питання стосунків лі-

каря і хворого, лікаря і родичів хворого; лікарів між

собою, особливо при лікуванні одного хворого; лікаря з

середнім і молодшим медичним персоналом; а також

питання про роль і місце медичних працівників у су-

спільстві.

Виходячи з вимог деонтології сформульовані поло-

ження про права, обов'язки та відповідальність медич-

них працівників, які відображені в "Основах законо-

давства України про охорону здоров'я" (1992). Зако-

нодавством передбачено обов'язкові дії медичних і

фармацевтичних працівників, спрямовані на покращання

санітарно-епідеміологічного добробуту населення; на

із*

387

вдосконалення лікувально-профілактичної допомоги; на

охорону материнства та дитинства; на вдосконалення су-

дово-медичної служби в Україні тощо.

Судово-медична експертна служба за родом своєї ді-

яльності повинна аналізувати матеріали справ, в яких

йдеться про вади медичної допомоги населенню. Ця ро-

бота спрямована на підвищення якості медичного обслу-

говування населення та на правове виховання медичних

працівників.

У стосунках з хворим лікар має керуватися принци-

пом Гіппократа: "Не зашкодь". У процесі обстеження він

повинен чуйно ставитися до хворого, уважно його ви-

слухати, всебічно обстежити та призначити відповідне

встановленому захворюванню лікування. Це особливо

актуально у наш час, коли з-за кордону в Україну надхо-

дить велика кількість ліків, а розповсюджують і пропагу-

ють їх люди, на жаль, далекі від медицини. Тому лікар

повинен призначати хворим тільки ті ліки, які пройшли

всебічний контроль і показання та протипоказання яких

добре відомі, тобто саме такі, які він рекомендував би

своїм близьким та собі особисто.

Для правильного встановлення діагнозу та призначен-

ня лікування однієї тільки чуйності замало. Лікарю тре-

ба мати ще глибокі знання і високий професіоналізм.

Враховуючи рівень сучасного технічного прогресу та

вузьку спеціалізацію, для уточнення діагнозу, в разі сум-

нівів, лікар направляє хворого на консультації до "вузь-

ких" спеціалістів та призначає додаткові обстеження за

допомогою технічних засобів. Але всі отримані результа-

ти мають ним осмислюватися та інтегруватися, бо інак-

ше лікар перетвориться на диспетчера і втратить довіру

хворого. На більшій довірі до лікаря грунтуватиметься і

запроваджений в Україні "інститут" сімейного лікаря.

Лікар повинен зберігати в таємниці всі відомості,

отримані ним від хворого, якщо вони не становлять за-

грози для суспільства та держави. Від хворого у лікаря

не повинно бути таємниць стосовно діагнозу, перебігу,

кінця захворювання. Винятком можуть бути тільки ви-

падки невиліковних захворювань з швидким летальним

кінцем, коли з метою підтримки віри в одужання лікар

388

може сповістити хворому інший, більш оптимістичний,

діагноз.

Враховуючи, який великий вплив на хвору людину

справляють його близькі, лікар повинен встановити з ни-

ми тісний контакт. Поради лікаря щодо ставлення близь-

ких родичів до хворого та його хвороби, як правило,

мають позитивні наслідки. Разом з тим навіть з близьки-

ми для хворого людьми лікар не завжди повинен ділити-

ся таємницями, які йому відкрив пацієнт.

Стосунки лікарів між собою будуються на взаєморо-

зумінні та допомозі. Все має бути підпорядковано вста-

новленню правильного діагнозу, призначенню відповідно-

го лікування та спрямуванню зусиль на виліковування

хворої людини. Неприпустимим є висловлювання лікаря

у присутності хворого про неправильно встановлений ін-

шим лікарем діагноз, призначення невідповідного ліку-

вання, а тим більше — про його низьку кваліфікацію. З

іншого боку, лікар не може вважати свою думку єдино

правильною і в разі складних випадків, заради інтересів

хворого, повинен радитись з колегами, або навіть скли-

кати консиліуми.

Працівники середнього та молодшого медичного пер-

соналу, виконуючи призначення лікаря та доглядаючи

хворих, відіграють важливу роль у процесі їх одужання.

Тому вони заслуговують на відповідне ставлення до них

як з боку лікарів, так і з боку хворих та їх родичів.

Особливе місце посідає деонтологія в роботі судово-

медичних експертів, бо, у першу чергу, вони медики, і

тому їх дії підпорядковані вимогам медичної деонтології.

Крім того, особливості фаху визначають 1 деяку специфі-

ку деонтології стосовно саме цієї спеціальності. Значна

кількість висновків експерта при розгляді кримінальних

справ приймається як доказ, що призводить до певних

соціальних наслідків. Це потребує від судово-медичного

експерта високого професіоналізму і водночас — високої

моральної відповідальності.

При контактах з родичами загиблої людини судово-

медичний експерт повинен поводитися співчутливо, доб-

розичливо, щоб не завдати їм додатково ще і психологіч-

ної травми. Потрібно надавати їм правдиву інформацію

щодо причин смерті, але не сповіщати відомості, котрі

можуть становити слідчу таємницю. Під час розтину

трупа пам'ятати, що рідні та близькі люди будуть проща-

тися з покійником, тому без необхідності не треба

нівечити тіло- Підвищена увага та тактовність є обов'яз-

ковими при обстеженні живих осіб, особливо з приводу

статевих злочинів і станів. Нетактовні запитання або ви-

словлювання при обстеженні постраждало'! людини мо-

жуть викликати ятрогенні захворювання.

Особливо уважними судово-медичним експертам тре-

ба бути при виконанні комісійних експертиз у випадках

лікарських помилок чи при звинуваченні медичних пра-

цівників у ненаданні необхідної медичної допомоги. Всі

ці питання мають вирішуватись колегіальне, комісією, до

якої залучають висококласних фахівців з конкретних

медичних спеціальностей, наприклад акушерів-гінеколо-

гів при експертизі з приводу кримінального аборту; хі-

рургів — при звинуваченні в некваліфікованому хірур-

гічному втручанні і таке інше.

Головою судово-медичної експертної комісії є началь-

ник обласного (міського) бюро судово-медичної експер-

тизи або його заступник з експертної роботи. Але голо-

вуючий ні в якому разі не повинен нав'язувати комісії

свою думку. Водночас судово-медичні експерти не по-

винні беззастережно погоджуватися з висновками про-

відних фахівців — членів комісії.

Разом з дипломом лікаря молодий фахівець отримує

право займатись лікарською практикою, окрім того, він

бере на себе обов'язок робити це кваліфіковано, сумлін-

но, дотримуючись морально-етичних норм.

За неналежне виконання професійних обов'язків лі-

кар підлягає юридичній відповідальності — кримінальній

чи дисциплінарній. До кримінальної відповідальності

притягуються медичні працівники за злочини (правопо-

рушення), вчинені ними при виконанні професійних

обов'язків.

Згідно зі ст. 7 Кримінального кодексу України, злочи-

ном визнається передбачене кримінальним законом су-

спільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що

посягає на суспільний лад України, його політичну та

390

економічну системи, власність, особу, політичні, трудові,

майнові та інші права та свободи громадян, а так само

інше, передбачене кримінальним законом суспільне не-

безпечне діяння, яке посягає на правопорядок.

Не є злочином дія або бездіяльність, що, хоч фор-

мально містить ознаки протиправного діяння, передбаче-

ного кримінальним законом, але через малозначність не

являє суспільної небезпеки. Таке діяння звичайно розці-

нюється як проступок, що тягне за собою дисциплінарну

відповідальність.

Злочин може бути вчинений умисно або через необе-

режність. Злочин визнається вчиненим умисно, якщо

особа, що його вчинила, усвідомлювала суспільне небез-

печний характер цієї дії або бездіяльності, передбачала її

суспільне небезпечні наслідки і бажала або свідомо до-

пускала настання цих наслідків (ст. 8 КК України). Без-

посередній намір має місце тоді, коли особа, усвідом-

люючи і передбачаючи настання небезпечних наслідків,

бажала їх настання.

Опосередкований намір має місце тоді, коли особа.

яка передбачала настання небезпечних наслідків, не ба-

жала їх, але свідомо допускала, що вони настануть.

Злочин визнається вчиненим через необережність,

якщо особа, що його вчинила, передбачала можливість

настанння суспільне небезпечних наслідків своєї дії або

бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх від-

вернення або не передбачала можливості настання цих

наслідків, хоча повинна була і могла ЇХ передбачити

(ст. 9 КК України).

Правопорушення, що підпадають під першу частину

ст. 9, можуть бути розцінені як самовпевненість, а під

другу — як недбалість. Самовпевненість, а тим біль-

ше — недбалість, якщо йдеться про медиків, як прави-

ло, є наслідками недостатньої медичної освіченості, яка

частіше зустрічається у молодих спеціалістів.

Не можуть вважатися правопорушеннями нещасні ви-

падки в медицині, коли медичний працівник з поважних

причин не передбачав негативних наслідків своїх дій.

391

Всі злочини, які можуть бути вчинені медичними пра-

цівниками при виконанні службових обов'язків, поді-

ляються на:

— злочини проти здоров'я та життя особи;

— злочини проти здоров'я населення;

— господарські злочини,

До злочинів проти життя та здоров'я особи на-

лежать:

1) незаконне проведення аборту (ст. 109 КК України);

2) неподання допомоги хворому особою медичного

персоналу (ст. 113 КК);

3) умисне або необережне заподіяння тілесних

ушкоджень; умисне або необережне вбивство

(ст. 101, 102, 105, 106, 93, 94, 98 КК України).

Незаконне проведення аборту. Для збереження здо-

ров'я жінок та запобігання проведенню кримінальних

абортів в Україні дозволено медичні аборти при вагітнос-

ті до 12 тижнів, а після цього терміну — за медичними

показаннями. Але закон допускає можливість проведен-

ня аборту тільки лікарем і тільки в лікувальних закла-

дах, що забезпечує кваліфіковане втручання при можли-

вих ускладненнях (перфорація тіла матки, ушкодження

кишечника, значна кровотеча, анафілактичний шок від

знеболюючих препаратів тощо). Всі інші випадки прове-

дення аборту віднесені до кримінальних, а отже, переслі-

дуються законом.

Незаконне проведення лікарем аборту карається ви-

правними роботами на строк до двох років або штрафом

в розмірі від 50 до 120 мінімальних зарплат, або громад-

ською доганою.

Проведення аборту особою, що не має спеціальної ме-

дичної освіти, карається позбавленням волі на строк до

двох років або виправними роботами на строк від одного

до двох років.

Незаконне проведення аборту, що потягло тривалий

розлад здоров'я або смерть, карається позбавленням во-

лі на строк до шести років.

Якщо незаконні аборти проводились два і більше ра-

зів або якщо аборт мав тяжкі наслідки, такі як смерть

потерпілої, безплідність, тривале болісне захворювання

392

чи інвалідність, за умови наявності прямого причинного

зв'язку між абортом та ускладненнями, що настали, то

такі явища розцінюються як обтяжуючі провину обста-

вини. Що передбачає більш суворе покарання. Така сама

кара чекає і на особу, яка зробила аборт, не будучи лі-

кареМ. бо втручання не фахівця є небезпечним для жит-

тя жінки.

Покаранню не підлягають тільки ті лікарі чи медичні

працівники, які змушені були зробити аборт за крайньої

необхідності, тобто у тих випадках, коли невтручання

могл^ призвести до смерті жінки, а транспортувати її до

лікариі не було можливості.

Поняття крайньої необхідності складається з двох тез:

1) неможливість усунення небезпеки іншим шляхом,

крім спричинення шкоди;

2) заподіяння шкоди меншої ніж шкода, якій за-

побіг.™-

Виходячи з цих понять аборт, зроблений поза ліку-

валы^™" закладами медичним працівником без вищої

меди^ої освіти — наприклад з приводу великої маточ-

ної кровотечі, буде меншою шкодою, ніж втрата жінкою

життЯ-

друга підстава, за якої медичні працівники притяга-

ються до кримінальної відповідальності — це неподання

допо^10^ хворому особою медичного персоналу. Згідно

з; ст. 113 КК України, неподання без поважної причини

допомоги хворому особою медичного персоналу, котра

зобов'язана, відповідно до встановлених правил, надати

таку допомогу, якщо це завідомо для медичного праців-

ника могло спричинити тяжкі наслідки для хворого, —

карається виправними роботами на строк до двох років

або громадською доганою.

Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслід-

ки, -/- карається позбавленням волі на строк до трьох

років.

Напр^лад, легковий автомобіль, рухаючись з пору-

шенні існуючих правил, збив мотоцикліста. У салоні

автомобіля знаходилося троє пасажирів, серед яких була

жінка'Ді^Р- Потерпілий був оглянутий лікаркою і про-

сив відзезти його до лікарні, але коли знепритомнів,

393

його покинули на узбіччі дороги, де він і помер, а винні

з місця події зникли. У ході слідства всі учасники дорож-

ньо-транспортної пригоди були встановлені. Судово-ме-

дична експертна комісія дійшла висновку, що пасажир-

ка-лікар могла передбачити тяжкі наслідки травми і по-

винна була подати потерпілому допомогу та організувати

його транспортування до лікарні, тим більше, що, за да-

ними судово-медичного дослідження, смерть мотоцикліс-

та настала не раніше, як через дві години після травми.

Судом лікарка була визнана винною за ч. 2 ст. 113 КК

України.

Неподання медичним працівником медичної допомоги

хворому, який її потребує, може бути виправданим тіль-

ки за наявності поважних причин, а саме:

— лікуванням у цей час іншого, не менш тяжкого

хворого;

— відсутністю транспорту для виїзду до хворого,

який знаходиться далеко від місця перебування медично-

го працівника.

Умисне або необережне заподіяння тілесних

ушкоджень. Умисне або необережне вбивство. Наслі-

дками протиправних дій лікаря може стати смерть хво-

рого або спричинення йому тілесних ушкоджень. Тоді,

залежно від обставин конкретного випадку та наслідків

медичного втручання, лікар притягується до відповідаль-

ності. Так, якщо лікар зробив жінці кримінальний аборт

і при цьому ушкодив матку, що спричинило значну кро-

вотечу, але не викликав швидку допомогу і не відправив

постраждалу до лікарні, а намагався сам боротися з кро-

вотечею, що призвело до смерті жінки, то його дії мо-

жуть бути кваліфіковані як умисне вбивство при обтя-

жуючих обставинах. За вказані дії лікар несе відпові-

дальність за ст. 93 КК України.

При вчиненні вбивства з необережності лікар несе

відповідальність за ст. 98 КК України. Наприклад, лікар,

який методом мануальної терапії лікував шийний остео-

хандроз у літньої жінки, різко повернув її шию, в резуль-

таті чого зламався зуб другого шийного хребця зі здав-

ленням довгастого та спинного мозку і настала смерть.

394

Інколи при лікуванні хворого з вини медичного персо-

налу можуть виникнути ускладнення, котрі розцінюють-

ся як тілесні ушкодження. Останні кваліфікуються як

тяжкі, середньої тяжкості або легкі. Наприклад травма

плеча, яка ускладнилась періартритом, кваліфікована су-

дово-медичним експертом як легке тілесне ушкодження

з короткочасним розладом здоров'я. Під час лікування

цього ускладнення, при введенні ліків, медична сестра

ввійшла голкою у порожнину суглоба, внаслідок чого

розвинувся гнійний артрит, котрий дав ускладнення у

вигляді остеомієліту з переломом плечової кістки та

ампутацією плеча за життєвими показниками. Наслідки

лікування травм та ускладнення призвели до втрати

органа, і тому були кваліфіковані як тяжкі тілесні уш-

кодження. У подібних випадках медичний працівник

притягується до відповідальності за ст. 105 КК України.

Медична наука не стоїть на місці, і те захворювання,

яке не можна було вилікувати вчора, може стати вилі-

ковним завтра. Сьогодні ж лікування тяжких захворю-

вань потребує від лікаря і хворого певного ризику. У та-

ких випадках лікар повинен роз'яснити хворому, що ін-

шого способу вилікувати або покращити стан здоров'я,

крім того, що пропонується, немає, і отримати згоду па-

цієнта на спосіб лікування. Сам же лікар повинен бути

впевнений в об'єктивній можливості досягнення постав-

леної мети. Впевненість має базуватись на численних

дослідах, хоча б на тваринах. Крім того, настання шкід-

ливих наслідків має бути тільки можливим, а не обов'яз-

ковим. Лише за дотримання всіх перелічених умов ризик

лікаря є виправданим.

Злочини проти здоров'я населення

До злочинів проти здоров'я населення належать:

— порушення правил, встановлених з метою бороть-

би з епідеміями;

— незаконне лікарювання;

— незаконне виготовлення, зберігання, збут нарко-

тичних, отруйних та сильно діючих речовин.

Порушення правил боротьби з епідеміями (ст. 227

КК України). Порушення обов'язкових правил, встанов-

395

лених з метою запобігання епідемічним та іншим зараз-

ним захворюванням і боротьби з ними, якщо ці дії спри-

чинили або завідомо могли спричинити поширення за-

разних захворювань, — карається позбавленням волі на

строк до одного року або виправними роботами на такий

самий строк, або штрафом у розмірі від 50 до 120 міні-

мальних розмірів заробітної плати.

Вказані правила розробляються Міністерством охоро-

ни здоров'я України і затверджуються урядом. До них

належать:

— правила санітарної охорони кордонів;

— правила контролю за водопостачанням та якістю

продуктів харчування;

— правила проведення запобіжних щеплень;

— правила забезпечення санітарного стану промисло-

вих підприємств, транспорту, людних місць;

— правила профілактичної дезінфекції місць громад-

ського користування та винищування розповсюджувачів

інфекції;

— правила виявлення бацилоносіїв;

— правила обов'язкової реєстрації інфекційних захво-

рювань та ізоляції хворих;

— карантинні правила у вогнищі інфекційних захво-

рювань.

Лікар несе кримінальну відповідальність як за неви-

конання наведених правил, так і за неналежне їх

виконання. Тобто правопорушенням є як неналежна

діяльність, так і бездіяльність.

Незаконне виготовлення, придбання, зберігання,

перевезення, пересилання або збут наркотичних, пси-

хотропних, отруйних, сильнодіючих речовин і прекур-

сорів. Виготовлення, придбання або зберігання з метою

збуту отруйних або сильнодіючих речовин, що не є нар-

котиками, без спеціального на те дозволу караються

позбавленням волі на строк до трьох років або штрафом

від ста до трьохсот мінімальних розмірів заробітної

плати.

Незаконне ж виготовлення, придбання, зберігання,

перевезення, пересилання, збут наркотичних або психо-

тропних речовин караються позбавленням волі на строк

396

від трьох до десяти років з конфіскацією майна або без

такої (ст. 2291 КК України).

До наркотичних речовин належать: опіум, морфій, ге-

роїн, гашиш, анаша, пантопон, кодеїн і деякі інші, виго-

товлені штучно. Найчастіше це опіати.

Отруйні речовини — ціанистий калій, стрихнін, суле-

ма, миш'як, таламонал, резерпін, метамізил та інші за-

стосовуються в медицині. Ці речовини Фармакопеєю від-

несені до списку "А".

Сильнодіючі речовини (віднесені до списку "Б") — це

снодійні (барбітурати, похідні аліфатичного ряду та гете-

роциклічних систем), більшість нейролептиків, транквілі-

заторів та інші.

Злочини, пов'язані- з розповсюдженням наркотичних

та інших, зазначених вище, речовин, набули особливого

поширення через те, що після розпаду СРСР і відокрем-

лення України як суверенної держави, в неї і в інших

країнах СНД залишились "прозорі" кордони, через які

до Європи направляється велика кількість наркотичних,

психотропних та сильнодіючих речовин, значна частина

яких надходить в обіг в Україні. Інше джерело наркотич-

них і психотропних речовин — кустарне виготовлення їх

мешканцями України.

Ще одним джерелом надходження вказаних речовин

є фармацевтична промисловість, де вони виробляються,

та медичні заклади, в яких їх застосовують для лікуван-

ня. Отже, як засоби лікування наркотичні, отруйні та

сильнодіючі речовини ввіряються медичним працівникам,

працівникам аптек, медичних складів, фармацевтичних

баз, де ці речовини зберігаються або використовуються.

Працівники зазначених установ часом зловживають

можливістю доступу до перелічених вище речовин і вчи-

няють злочини, пов'язані з їх розповсюдженням, за що й

притягаються до кримінальної відповідальності.

Незаконне заняття лікарською практикою. Згідно

зі ст. 226 КК України — лікарювання, що здійснюється

особою, яка не має належної медичної освіти і спричи-

нила розлад здоров'я або смерть, карається позбавлен-

ням волі на строк до трьох років.

397

До відповідальності за незаконне лікарювання може

притягатися середній медичний персонал, особи без ме-

дичної освіти та ті, хто має відповідний дозвіл МОЗ

України (так звані цілителі).

Посадові та господарські правопорушення. До них

належать:

— зловживання владою або посадовим становищем;

— перевищення влади або службових повноважень;

— халатність;

— отримання хабара та інші.

Зловживання владою або посадовим становищем, тоб-

то умисне, з корисливих мотивів, іншої особистої заінте-

ресованості або в інтересах третіх осіб використання по-

садовою особою влади чи посадового становища всупе-

реч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди

державним чи громадським інтересам або охоронюваним

законом правам та інтересам окремих фізичних чи юри-

дичних осіб, карається позбавленням волі на строк від

двох до п'яти років або виправними роботами на строк

до двох років, з позбавленням права займати певні поса-

ди чи займатись певною діяльністю на строк до трьох

років (ст. 165 КК України). Вказані дії, що спричиняють

тяжкі наслідки, передбачають суворіше покарання.

Зловживання владою або посадовим становищем у

медицині можливе з боку керівників лікувальних закла-

дів, завідуючих відділами та відділеннями, голів медич-

них комісій та ін. Часто має місце при прийомі та звіль-

ненні з роботи, встановленні черги на операції, протезу-

вання зубів.

Перевищення влади або посадових повноважень, тоб-

то умисне вчинення посадовою особою дій, які явно ви-

ходять за межі наданих їй законом прав і повноважень,

якщо воно завдало істотної шкоди державним чи громад-

ським інтересам або правам і інтересам, що охороняють-

ся законом, окремих фізичних чи юридичних осіб, кара-

ється позбавленням волі на строк від двох до п'яти років

або виправними роботами на строк до двох років з поз-

бавленням права займати певні посади чи займатись

певною діяльністю на строк до трьох років (ст. 166 КК

України). Медичні працівники можуть нести відповідаль-

398

ність, наприклад, за оперування хворого без його згоди,

якщо цю згоду можна було отримати від самого хворого

або від його близьких родичів (коли хворий втратив сві-

домість), або у батьків чи опікунів (коли оперувати дово-

диться малолітніх дітей чи психічно хворих і т. ін.).

Ситуації перевищення влади чи службових повнова-

жень трапляються при вирішенні питань про припинен-

ня реанімаційних заходів у випадках так званих невилі-

ковних хвороб, при забиранні від трупів органів чи тка-

нин для трансплантації тощо.

Халатність, тобто невиконання або неналежне вико-

нання посадовою особою своїх службових обов'язків че-

рез недбале чи несумлінне ставлення до них, що завдало

істотної шкоди державним чи громадським інтересам,

або інтересам, що охороняються законом, окремих фі-

зичних чи юридичних осіб, карається позбавленням волі

на строк до трьох років або виправними роботами на

строк до двох років, або штрафом від п'яти до п'ятнадця-

ти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, з поз-

бавленням права займати певні посади чи займатись

певною діяльністю на строк до трьох років (ст. 167 КК

України). Більш суворе покарання передбачається за ді-

яння, що призвело до тяжких наслідків.

Злочинна халатність в медицині дістає вияв:

— у недооцінці тяжкості стану хворого і відмові йому

в зв'язку з цим у госпіталізації, що призвело до тяжких

наслідків (тяжкі ускладнення або смерть);

— у недостатньому обстеженні хворого перед опе-

рацією;

— у застосуванні для обстеження чи лікування непе-

ревіреного електроустаткування, що може призвести до

ураження електрострумом;

— у передозуванні радіаційного опромінення при лі-

куванні онкологічних захворювань або передозуванні

сильнодіючих ліків;

— у зашиванні забутих у черевній та грудній порож-

нинах серветок та інструментів;

— у переливанні іногрупної крові.

Зустрічаються й інші форми халатності, іноді — й

неуцтво.

399

Приклад: жінка 36 років була доставлена машиною

швидкої допомоги в клініку з діагнозом "позаматкова ва-

гітність, кровотеча". Хвору оперували акушер-гінеколог

та черговий хірург. Під час операції ні позаматкової ва-

гітності, ні вагітності взагалі не було виявлено, але у че-

ревній порожнині виявили до 1 літра рідкої крові. Не

встановивши джерела кровотечі та враховуючи велику

втрату крові, лікарі зібрали і внутрішньовенне перелили

жінці кров з черевної порожнини. На третій день хвора

померла від сепсису. При судово-медичному розтині бу-

ло виявлено п'ять гострих виразок передньої стінки

шлунка з перфорацією. Та ж рідина, що була прийнята

за кров, виявилась кров'ю в суміші з вмістом шлунка.

Посадовий підлог, тобто внесення посадовою особою

до офіційного документа завідомо неправдивих відомос-

тей, інша підробка документів, а також складання та ви-

дача завідомо неправдивих документів караються позбав-

ленням волі до трьох років або штрафом від п'яти до

п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів грома-

дян з позбавленням права займати певні посади чи зай-

матись певною діяльністю на строк до п'яти років

(ст. 172 КК України). Найбільш часто посадові підлоги

мають місце при визначенні придатності до служби в

армії, встановленні інвалідності, працездатності і таке

інше.

Практично всі перелічені вище посадові правопору-

шення супроводжуються одержанням хабарів.

Одержання посадовою особою в будь-якому вигляді

хабара за виконання чи невиконання в інтересах того,

хто дає хабара, будь-якої дії з використанням наданої їй

влади чи посадового становища карається позбавленням

волі на строк від п'яти до десяти років з конфіскацією

майна та позбавленням права займати певні посади або

займатися певною діяльністю на строк до п'яти років

(ст. 168 КК).

При обтяжуючих обставинах покарання буває більш

суворим.

400

Судово-медична експертиза

при розслідуванні справ

про професійні правопорушення

медичних працівників

Часто такі справи порушують у випадках несприятли-

вих наслідків або закінчень хвороб (смерть, інвалідність,

втрата репродуктивної здатності і таке інше).

Призначаються експертизи постановою прокуратури

або рішенням суду. Виконуються вони тільки комісійне.

Комісію очолює висококваліфікований спеціаліст — на

першій інстанції обласний, а на останній — Головний

судово-медичний експерт України. Крім того, до комісії

залучаються висококваліфіковані фахівці (хірурги, якщо

йдеться про хірургічне втручання, акушери-гінекологи,

якщо розслідується справа про аборт, гінекологічні за-

хворювання тощо).

Експертизи у справах щодо професійних правопору-

шень медичних працівників вважаються одними з най-

складніших у судово-медичній експертній практиці. І на

це є вагомі причини. По-перше, до призначення судово-

медичної експертизи у випадках летального кінця тіло,

як правило, вже поховане, і комісія має задовольнятися

протоколом розтину, де можуть бути відображені не всі

дані, необхідні для кваліфікованих висновків. Тому іноді

доводиться проводити ексгумацію. По-друге, навіть коли

людина залишається живою, йдеться про хворобу, яка

мала місце за деякий час до проведення експертизи, у

зв'язку з чим і про стан здоров'я підекспертного під час

хвороби і про повноту його обстеження, і про ефектив-

ність (чи неефективність) застосованого лікування дово-

диться робити висновки лише на підставі записів у

медичній документації, результатів лабораторних дослід-

жень, рентген-обстежень тощо.

Експертна комісія користується в роботі тільки оригі-

налами медичної документації, причому досить часто

розглядається не тільки останнє захворювання, а й попе-

редній стан здоров'я та хвороби, що могли ускладнити

перебіг захворювання, з приводу якого призначена екс-

пертиза. Тому, крім історії хвороби, треба використову-

401

вати ще й амбулаторну карту, результати додаткових об-

стежень і таке інше.

Судові та слідчі органи звичайно інтересують пи-

тання:

— чи в повному обсязі був обстежений хворий;

— чи правильно і своєчасно встановлено діагноз;

— відповідає чи ні призначене лікування встановле-

ному діагнозу і тяжкості перебігу хвороби;

— чим обумовлений тяжкий перебіг та несприятли-

вий кінець захворювання;

— чи мали місце правопорушення з боку медичних

працівників, на якому етапі, та як це позначилось на пе-

ребігу хвороби;

— чи є прямий причинний зв'язок між правопору-

шенням медичних працівників та несприятливим кінцем

захворювання.

Після вивчення всіх документів і матеріалів судово-

медична комісія робить висновки, які мають бути чітки-

ми, зрозумілими і водночас обгрунтованими та науково

аргументованими. У підсумках повинні міститися відпо-

віді на поставлені питання.

Як правило, комісія робить висновки одностайно, але

якщо хтось з її членів не згоден з ними у цілому або

щодо окремих питань, він має право на особисту думку,

яку викладає у цьому самому документі і підписується

особисто.

402

Мал.]. Валіза судмедексперта (В. В. Білкуи, 1997 р.)

Мал. 2. Схема накладання лігатур

при проведенні плавальних проб

(за Л. Пашкевичем, 1953 р.)

Мал.З. Схема проведення розрізів

нижнього епіфіза стегнової кістки

для виявлення ядра закостеніння

(за//. Пашкевичем. 1953 р.)

\іал.4. Забита рана

д

Мил. 5. Схематичне зображення переломів кісток залежно від напрямку механічної дії:

о - чабиті переломи; б - гвинтоподібні переломи; е - відкритий; г - нав-

кісний. О • поперечний; е - осколковий «бампер-перелом».

404

Мал.б. Схематичне зображення переломів ребер: а - механізм утворення прямого і

непрямого (конструкційного) переломів ребер та переломів поперечних

відростків хребців, б - схема прямого перелому ребра; в - схема конструк-

ційного перелому ребра.

405

a б

д е

Мал. 7. Схематичне зображення переломів хребців: а -1) — різновиди компресій-

них переломів хребців шиї; е - перелом поперекового відділу.

406

У,*~

Мал.8. Схема механізму утворення переломів хребців: а - дужок та остистих

відростків середніх грудних хребців, б - остистого відростка хребця

Мал.9. Схема перелому кісток тазу: а — удар спереду; б - удар ззаду в крижі;

в - удар збоку в крило клубової кістки; г - удар збоку у великий вертлюг

стегнової кістки; д - здавлювання у передньо-задньому напрямку; е - здав-

лювання у боковому напрямку — на крила клубових кісток; ж - здавлю-

вання у боковому напрямку — на великі вертлюги стегнових кісток.

40»

Мал.10. Основні напрямки ліній переломі» від удару в тім'яну область:

я - вид збоку; б - вид зверху.

409

б

Мал.ІІ Різновиди переломів кісток черепа: а - типові переломи верхньої щелепи;

б основні напрямки ліній переломів від удару в потилицю.

410

Мал.] 2. Основні напрямки ліній переломів кісток основи черепа від ударів:

а - ззаду; б - спереду; в - спереду-збоку; г - ззаду-збоку.

411

Мал. 13. Схема утворення «бампер-переломів» при ударах: а - вантажного автомо-

біля; б - легковика.

Мал. 14. Колото-різані рани на шкірі (а) і перикарді (б) після відновлення первісно-

го вигляду (за А М. Ратневськші, 1968).

412

Мал. і 5. Рубана рана.

і-з™ мм W-WSH MWc»

Мал. і б. Схема розсіювання додаткових факторів пострілу: а - загальний вигляд

вхідного вогнепального отвору на мішені: / нашарування кіптяви ; 2 -

поясок забруднення; 3 - нашарування порошинок; 6 - відстані, на яких

можна виявити додаткові фактори пострілу.

413

Мал. 17. Ушкодження кісток черепа снарадом вогнепальної зброї: а - б — загальний

вигляд; в — вхідний, г — вихідний кульові отвори

415

1111

Мал. 19. Краї вхідного кульового отвору на синтетичному матеріалі при пострілі

впритул (за А С. Лісовим)

416

Мал.20. Странгуляційна борозна при повішенні.

а

б

Мал.21. Частки пластинчатої кісткової тканини: о людини; 6 - тварини

(за Я. Л. Гояубовичем). Чітко видна різниця роїмірії китюгих лакун та їх

кількості на одиниці площі.

14 9-259

417

в

Мал.22. Колото-різана рана, спричинена однобічногострим предметом

ножем (а); 6 - на шкірі; в - на одязі (за Л/. Б. Зареііькіїм}.

418

Російсько-український тлумачний словник

судово-медичних термінів

А

Абазия (от а... и гр. basis — ходьба) — абазія:

втрата спроможності ходити, пов'язана а розладом рівнова-

ги тіла або з руховими порушеннями нижніх кінцівок; як

правило, є наслідком ураження нервової системи (паралічі.

гіперкінези, м'язові травми).

Аборт (лат. abortus) — аборт, викидень:

передчасне, до 28 тижнів, переривання вагітності, коли

плід ще нежиттєздатний. А. кримінальний — здійснений

поза лікувальним закладом особою, яка не має медичної

освіти. Карається законом (ст. 109 КК України).

Абсорбент (лат. absorbens — поглощающий) — абсорбент:

речовина, що здатна поглинати; поглинаюча речовина.

Абсорбция (лат. absorptio — поглощение) — абсорбція:

поглинання (вбирання) речовини всім тілом поглинаючої

речовини (абсорбента),

Абстиненция (лат, abatlnentie, от abstlneo — удерживаюсь)

— абстиненція:

і) утримання від уживання алкогольинх напоїв і наркоти-

ків; 2) статеве утримання. ^ ц

Авиатравма — авіатравма: ' І1 ^itlftiliitUliM' '<•'

травма, що виникає у , ^В'МІфі|^(1і||^ літальних

апаратів (поняття включає ТМИИ^ІІуНм^ІІ^'11*"^'1'" "

повітрі, на землі, а також ПрГЦП^|В|^||^?.'' •1

Автотравма — автотравма: ч 11

травма, що виникає у Процесі ЄКСПЛуТІЦІТ,вВТОМоб1льн"г<)

транспорту.

Агглютинация (лат. agglutinatio) — аглютинація!

склеювання і випадіння в осад мікробів Т« ІНШИХ клітинних

елементів (наприклад елементів крові) При ДІЇ на них сиро-

ватки крові тварини, що до них не сприятлива (імунна),

або сироватки крові людей, де містяться аглютиніни, відпо-

відні досліджуваним аглютиногенам. На можливості утво-

рювати осад грунтується встановлення групової, типової

тощо приналежності ізосерологічних систем крові, тканин

чи виділень організму.

14*

419

Агглютинины (лат. agglutinina, от agglutino — приклеиваю)

— аглютиніни:

речовини, що накопичуються у 'крові людини і тварин при

інфекційних захворюваннях чи штучних прищеплюваннях і

викликають аглютинацію.

Агглютиногены (лат. agglutinogena) — аглютиногени

(антигени):

фактори (речовини) білкової природи, що містяться у клі-

тинних елементах крові і визначають ізосерологічні систе-

ми крові, тобто групову, типову, резус-належність тощо.

А. характеризуються двома основними властивостями: по-

перше, при парентеральному введенні в організм у відпо-

відь утворюються антитіла; по-друге, здатністю А. з'єднува-

тись з гомологічними (відповідними) аглютинінами (реакція

аглютинації).

Аггравация (лат. aggrabatio, от aggravo — отягощаю) —

агравація:

перебільшення хворим незначних проявів хвороби.

Агональные повреждения — агональні ушкодження:

ушкодження, що можуть виникнути в атональному періоді

(див. Агонія), котрий іноді супроводжується судомами.

Агония (гр. agonia — борьба) — агонія:

стан, що передує настанню смерті.

Адгезивность тромбоцитов — адгезивність тромбоцитів:

специфічна властивість тромбоцитів "прилипати" до чужо-

рідної поверхні, ушкодженої стінки судини та лейкоцитів.

Адгезия (от лат. adhaesio — прилипание) — адгезія:

взаємне прилипання двох різнорідних твердих тіл або рі-

дин при їх контакті; у морфології — зрощення серозних

оболонок внаслідок їх запалення.

Аддисонизм — аддісонізм:

наявність симптомів аддісонової хвороби (гіперпігментація —

надмірне забарвлення шкіри та слизових оболонок, схиль-

ність до артеріальної гіпотонії), зниженого кров'яного тис-

ку тощо за відсутності уражень кори надниркових залоз.

Адсорбция (от лат. ad в, к, при и sorbeo — поглощаю) —

адсорбція:

поглинання газів чи розчинних речовин поверхневим ша-

ром твердого тіла чи рідини.

Аконитин (лат. akonitini) — аконітин:

дуже токсичний алкалоїд, що міститься у бульбочках та

корінні рослини аконіту; А. та його похідні входять до

складу деяких лік.

т

Акселерация (от лат. acccleratio — ускорение) — акселе-

рація (акцелерація):

прискорення росту та розпитку дітей і підлітків, а також

настання статевої зрілості у більш ранньому віці.

Алиментарная дистрофия (лат. alimentarius distrophia) —

аліментарна дистрофія:

хвороба, що виникав внаслідок тривалого недостатнього

надходження харчових речовин до організму; характеризу-

ється загальним виснажвмиямі набряками, прогресуючим

розладом усіх видів обміну, речовин, дистро4)ією органів і

тканин з порушенням Їх функцій.

Алкалоиды (от араб, аль-кали — щелочь) — алкалоїди:

органічні сполуки, що містять азот природного, переважно

рослинного, походження; мають властивості основ і значну

фізіологічну активність; як правило, відрізняються значною

токсичністю; деякі (кофеїн, резерпін та ін.) застосовуються

як ліки.

Алкоголь (от араб. аль-кухль — тонкий порошок) — алкоголь:

одноатомні спирти — похідні вуглеводнів, що містять у мо-

лекулі одну гідроксильну групу (ОН); застосовуються в ме-

дицині переважно як дезінфікуючі засоби або розчинники.

Аллергия (от гр. allos — другой и ergon — действие) —

алергія:

підвищена чутливість організму до різних чужорідних речо-

вин, пов'язана із зміною його (йшктивнкх можливостей.

Альга (лат. algas) —алга: і,;»г '- s ,,

водорості, група нижчих рОСЛиМі^^^ на ко-

ріння, стебла й листя. У cyw^^liill^^

діатомовий аналіз встанойл«НМя факї^утоііленнн шляхом

мікроскопічного Дослідження внутрішйія Оргінів (нирок,

печінки, крові, головного та кісткового мозку) ні наявність

діатомових водоростей.

Амнезия (от а... и гр. mneme — память) — амнезія:

забутливість, втрата пам'яті; порушення пам'яті у ниілнді

втрати здатності до збереження та відтворення раніше на-

бутих знань.

Анатомо-антропологические точки

логічні точки:

анатомо-антропо-

точно визначені точки на тілі людини, відстань між якими

дозволяє робити висновки про загальні розміри тіла чи ок-

ремих його частин,

/І21

Анилин — анілін:

найпростіший амін ароматичного ряду; дуже токсичний;

використовується для отримання деяких лікарських препа-

ратів та барвників.

Аноксия (от ан... и лат. oxygenium — кислород) — аноксія:

кисневе голодування (киснева недостатність), стан, що ви-

никає при недостатньому забезпеченні тканин киснем або

при порушенні процесу його утилізації.

Анопсия (гр. anopsia) — анопсія:

відсутність, або дефект зору.

Антигены — антигени: