1:10000 Осад має утворитися протягом 10 хвилин з по-

чатку реакції).

Реакція може здійснюватись у рідкому або твердому

середовищі. В імунологічних відділеннях переважно за-

стосовується метод зустрічного імуноелектрофорезу

(електропреципітації) як досить чутливий, швидкий і на-

дійний. Імуноелектрофорез відбувається у твердому се-

редовищі (прозорий агар), що допускає використання

мутних преципітуючих сироваток. Для здійснення реак-

ції застосовують скляну пластинку з налитим на неї ша-

ром розтопленого агару, в якому через 10—15 хвилин

після остигання роблять спеціальним пробійником пара-

лельні ряди чашечок. Чотири чашечки першого ряду за-

повнюють сироваткою, що преципітує білок людини, а

відповідно їм чашечки другого ряду послідовно заповню-

ють: витяжкою з досліджуваної плями; з предмета-носія;

розчином сироватки людини (антиген) та фізіологічним

розчином, яким здійснювали витяжку. Третій ряд запов-

нюють сироваткою, що преципітує білок якоїсь тварини

(наприклад свині), а четвертий — витяжкою з досліджу-

ваної плями, з предмета-носія, розчином сироватки, що

преципітує білок свині, і фізіологічним розчином. У

356

п'ятому й шостому рядах ставиться реакція на білок ін-

шої тварини, наприклад якогось домашнього птаха. По-

тім пластинка вміщується в камеру для імуноелектрофо-

резу і за допомогою буферного розчину та смужок філь-

трувального паперу система підключається до джерела

електроструму, причому анод розміщується з боку іму-

нопреципітуючих сироваток. Реакція протікає при кім-

натній температурі, силі току ЗО—32 мА та напрузі

250—300 В. Час протікання реакції преципітації стано-

вить 20—25 хвилин. Преципітин сироватки та прецепі-

тиногени плями крові дифундують в агарі і, якщо є гомо-

генними, то на межі їх стикання утворюється осад у ви-

гляді білястих смуг преципітату. Якщо ж преципітин і

преципітиногени гетерогенні — осаду не буде.

Належність білка людині можна вважати доведеною,

якщо осад утворюється при реакції між витяжкою з пля-

ми і сироваткою, що преципітує білок людини, за відсут-

ності позитивної реакції між витяжкою з плями та сиро-

ватками, що преципітують білок досліджуваних тварин,

а також — між витяжкою з предмета-носія і сироват-

кою, що преципітує білок людини. Реакція преципітації в

агарі може застосовуватись у випадках, коли не вдаєть-

ся позбавитись від муті у витяжках з плями та преципі-

туючої сироватки.

У разі, якщо крові у плямі мало або кро* дуже зміни-

лась під впливом зовнішнього середовища, ДЛЯ встанов-

лення її видової належності доцільно застосовувати ре-

акцію зв'язування комплемента або метод хроматографії

на папері. При значних змінах крові використовується

метод імунофлюоресценції: Преципітуючі сироватки пе-

ред застосуванням обробляються флюорохромом, внаслі-

док чого отриманий в результаті реакції преципітин

світиться. Інколи застосовується метод емісійного спек-

трального аналізу, коли видова диференціація базується

на різниці у вмісті в крові людини та тварин неорганіч-

них елементів.

Таким чином, на основі результатів двох дослід-

жень — встановлення наявності крові та видової належ-

ності білка судово-медичний експерт може зробити ви-

357

сновок про походження плями крові від людини чи кон-

кретної тварини.

Встановлення можливості походження крові

від конкретної людини

Оскільки групова, типова, резус-належність у бага-

тьох людей збігається, встановити на сьогодні походжен-

ня крові від конкретної людини практично неможливо. Є

можливість лише не виключити підозрюваного або обви-

нуваченого з кола людей зі схожими характеристиками

крові. Водночас якщо, наприклад, групові антигени за-

гиблої людини не збігаються з антигенами крові, що ви-

явлена на одязі підозрюваного, то останній категорично

виключається як убивця.

Зараз відомі і можуть досліджуватись численні анти-

гени еритроцитарних, сироваточних і ферментних сис-

тем крояі людини, котрі успадковуються від батьків. Ан-

тигени еонтроцитарних систем це:

— АВО — ізосерологічна система, що обумовлює

групову Належність крові. Комбінації антигенів А, В, О

(Н) та сироваточних ізогем аглютимінів L і В утворюють

чотири групи крові.

— MN — ізосерологічна система, яка обумоволює

типову належність крові. Фактори цієї системи у різних

комбінаціях утворюють дев'ять сполучень.

— Резус (Иі)-система налічує шість основних факто-

рів (С, Д, Є — резус-позитивні) і (с, d, е — резус-нега-

тивні).

Крім того, відомі такі еритроцитарні системи як Р,

Кеолл (К), Кідд (Jk) Фаффів (Fy), Дієго (Diego), Льюїс

(Le), Ласерн (Lu).

Поряд з еритроцитарними системами для диференцію-

вання крові застосовують:

— сироваточні системи (гаптоглобін, гетаглобулін

(Gm), ліпопротеїни (Ag), групоспецифічний компонент

(Ос);

— лейкоцитарну систему, що нараховує кілька десят-

ків антигенів;

— ферментну систему. У судово-медичній експертній

практиці знайшло застосування виявлення ізоферментів

358

— кислої фосфатази, еритроцитів, холінестерази, фос-

фатдегідрогенази.

Всього у крові є понад сто антигенних та ізогемаглю-

тинінних факторів, котрі утворюють таку велику кіль-

кість комбінацій, що оклад крові можна вважати такою

самою неповторною характеристикою кожної людини, як

і малюнок її папілярних ліній. На жаль, у плямах крові

виявляються далеко не всі фактори.

Судово-медичному ексдерту-імунологу доводиться

досліджувати як рідку кров ВІД ЖИВИХ осіб чи трупів, так

і суху (в плямах). , ,

Рідка кров досліджується для визначення наявних ан-

тигенів іізогемаглютинінів. Спочатку 'й центрифугують і

з еритроцитів готують 1%-ний завис. Потім його переві-

ряють сироватками крові групи В, що містить ізогема-

глютинін а, та групи А, де міститься ізогемаглютинін р.

Реакція аглютинації з а виявляє антиген А, а з Р — В.

Сироватку ж Крові досліджують 1%-ним зависом відомих

еритроцитів групи А та В, що дає можливість виявити від-

повідно а або Р. Сукупність виявлених антигенів та ізоге-

маглютинінів і визначає групу рідкої крові.

Таблиця М 7

Встановлення групи рідкої крові

Досліджувані еритроцити Досліджувана сироватка встановлена група крої

+а +Р +А +8

— — + + ОврО)

+ — — + Ap (11)

— + + — Ba(lll)

+ + — — АВ (IV)

При дослідженні сухої крові теж застосовують методи

виявлення ізогемаглютинінів та антигенів. Спочатку ме-

тодом Латтеса (покривного скла) виявляють ізогемаглю-

тиніни, для чого зскріби з плями або 3 шматочки з пред-

метом-носієм вміщують на предметне скло і під покрив-

ним склом заливають 0,1%-ним зависом еритроцитів,

відповідно А, В та О. Паралельно ставиться реакція на

359

предмет-носій (без слідів крові). Аглютинація з зависом

еритроцитів А або В за відсутності такої з еритроцита-

ми О та у пробах з предметом-носієм, вказує на наяв-

ність у плямі ізогемаглютинатів а або Р.

Потім виявляють антигени методом абсорбції ізоге-

маглютинінів у кількісній модифікації. Для цього три на-

важки з плями по 50 мг, подрібнені і вміщені у пробір-

ки, заливають 0,3 мл сироваток а, р та анти-0 (отрима-

на шляхом імунізації тварин антигеном О). Причому

сироватки беруть строго обумовленого титру — 1/32.

Якщо, наприклад, у плямі є антиген А, то ізогемаглюти-

нін а сироватки зв'яжеться з ним. Для виявлення цього

за допомогою 1%-ного завису еритроцитів групи А пере-

віряють титр використаної сироватки. Втрата здатності

сироватки викликати аглютинацію одноіменних еритро-

цитів або значне зниження її титру підтвердить наяв-

ність у плямі антигенів А. За тим же принципом виявля-

ються антигени В і О.

Якщо у розпорядженні експерта дуже мало досліджу-

ваного матеріалу, то можна застосувати метод абсорбції-

елюції, який дає можливість виявити антигени у ниточці

довжиною 0,5 см. Реакція виконується на ввігнутому

склі. Спочатку ниточка заливається метиловим спиртом,

який фіксує кров на тканині. Зруйновані частки крові й

залишки спирту вимиваються фізіологічним розчином.

Потім ниточку заливають сироваткою а. Якщо у крові є

антиген А, то утворюється комплекс антиген — антиті-

ло. а залишки сироватки знов змивають фізіологічним

розчином. На наступному етапі ниточку знов заливають

ізотонічним розчином хлориду натрію і скло вміщують у

термостат при температурі 56'С, що забезпечує елю-

цію — роз'єднання антигену та ізогемаглютиніну. І, на-

решті, до елюату додають завис еритроцитів А, котрий з

вивільненими ізогемаглютинінами дає реакцію аглютина-

ції. Після відмивання ниточки в ній таким самим чином

виявляють антиген В.

Для виявлення антигенів подекуди застосовують ре-

акцію змішаної аглютинації. Принцип виявлення інших

факторів крові в основному теж грунтується на здатнос-

ті утворювати комплекси антиген—антитіло. Іноді для

встановлення антигенів, наприклад О, використовують

360

не сироватки, а так звані фітаглютиніни або лектіни

(утворення білкової природи), що містяться в насінні

деяких рослин.

Дослідження крові

з метою вирішення інших питань

Рідку кров досить часто доводиться досліджувати у

випадках спірного батьківства, материнства, підміни або

викрадення дітей. ^

Виходячи з того, що властивості ерйтроцитарних, си-

роваточних, лейкоцитарних І ферментних систем успад-

ковуються від батьків, у крові дітей можуть бути тільки

ті фактори, які є у обох батьків або хоча б мають місце

в одного з них. Одночасно забирають і досліджують кров

.дитини та осіб, що вважають себе (або дійсно є) її бать-

ками- Якщо в крові дитини виявляється фактор, що від-

сутній у матері і у чоловіка, що припускається як бать-

ко, то цей чоловік категорично виключається з кола об-

винувачуваних. Коли ж навіть всі досліджені фактори

крові дитини збігаються з кров'ю гаданого батька, то і

тоді він лише не виключається як можливий батько, але

категорично стверджувати цього не можна, бо дуже ба-

гато людей можуть мати однакову групу, тип, резус-на-

лежність та інші властивості крові. Як правило, можли-

вість походження дітей від конкретних батьків визна-

чається за спеціально складеними таблицями.

На сучасному етап) розвитку судово-медичної експер-

тизи все ширше використовується геногипоскопічний

метод встановлення походження дитини від конкретних

батьків. Метод може застосовуватись при експертизі

як крові, так й інших тканин. Перші спроби іденти-

фікації цим способом виконані англійським ученим

А. Дж. Джеффрейсом у середині 80-х років.

Метод базується на тому, що дезоксирибонуклеїнова

кислота (ДНК) як носій спадкової інформації має індиві-

дуальну будову окремих ділянок своєї молекули. Ці ді-

лянки названі гіперваріабельними. Структури ДНК роз-

міщуються в ядрах клітин і складаються з молекул.

Спадкова інформація молекул ДНК, а отже, і будова гі-

перваріабельних ділянок, властива не тільки крові, а й

іншим органам і тканинам тіла конкретної людини, при-

361

чому ці ділянки зберігаються упродовж всього життя,

збігаючись тільки в однояйцевих близнят. Виходячи з

цього метод генотипоскопічної ідентифікації — найбільш

універсальний. Нині він ще не набув широкого розпов-

сюдження і застосовується, переважно, у науково-до-

слідних установах.

Дослідження смадається з кількох основних етапів:

1. З матеріалу для дослідження вилучають молекули

дезоксирибонуклеїнової кислоти.

2. Проводять рестрикцію (розділення, фрагментацію)

молекул' ДНК за допомогою ферментів ендонуклеаз

(рестркІСтІМії1,;" ЯКІ розділяють молекулу у строго заданих

місцях, 6Ьці|6|Цщо ДО своєї хімічної природи. Внаслідок

рестрикції '''''уїмЬіоеться суміш табфрагментів молекул

ДНК. які ВІДІ^ИІІІОТЬСЯ своєю довжиною, табскладом, а

отже, й молекулярною вагою.

3. На цьо»(У етапі відбувається розділення утворених

фрагментів методом електрофорезу в спеціальному сере-

довищі— гелі. Сутність електрофоретичного розділення

полягає В тому, що фрагменти молекул ДНК під дією

електричного струму віддаляються від стартової позиції

суміші на різну відстань. Інтервал між окремими кон-

кретними фрагментами ДНК і стартовою позицією стро-

го закономірний. Принцип розгонки — чим менша пито-

ма вага фрагмента, «тим на більшій відстані від стартової

позиції він зупиниться.

4. Утворені на електрофоретичній платівці смуги кон-

центрації окремих фрагментів молекул обробляють спеці-

альними зондами — радіоактивними ізотопами або нера-

діоактивними мітками, що дозволяє виявити поліморфні

фрагменти. Вони відображуються на спеціальних мем-

бранах у вигляді набору смуг різної ширини, які відпові-

дають числу й виду гіперваріабельних фрагментів ДНК.

Розміщення окремих смуг кожної людини індивідуальне.

Порівнюючи смуги розміщення фрагментів ДНК крові

матері, дитини та особи, досліджуваної на батьківство,

можна дуже точно й однозначно стверджувати або запе-

речувати походження дитини від конкретних батька й

матері.

Безумовно, цей метод досить надійний і дуже пер-

спективний, тим більш, що він дає змогу досліджувати

362

будь-які тканини людського організму і вирішувати пи-

тання ототожнення особи не тільки у випадках спірного

батьківства, материнства чи підміни дитияи.

Навіть у випадках, коли внаслідок гнильних змін руй-

нуються молекули ДНК, шо призводить до нестачі

матеріалу дослідження, його можна накопичити. Нако-

пичення матеріалу відбувається 'методом реакції ланцю-

гової полімеризації (імплікації), що полягав у багаторазо-

вому копіюванні тих фрагментів ДНК. які е у розпоря-

дженні дослідника. Знаючи закономірність будови ДНК,

накопичують достатню кількість фрагментів, після чо-

го починають дослідження гіперваріабельних ділянок

молекул.

Встановлення регіонального походження крові здій-

снюється шляхом мікроскопії витяжок з ЇЇ плям. Харак-

терні для того чи іншого органа включення вказують на

ділянку, з якої походить кров. Так, при легеневих крово-

течах у крові виявляються клітини циліндричного епіте-

лію бронхів; при кровотечі з прямої кишки — включен-

ня часток калу і слизу; маточні кровотечі відрізняються

вмістом клітин ендометрію, причому за їх виглядом і бу-

довою можна навіть встановити фазу циклічних змін, що

відбуваються у матці. Крім того, менструальну кров ха-

рактеризує підвищений вміст фібрннолізину.

Кров новонародженої дитини характеризується тим,

що її гемоглобін (так звяшЛ ^l^Ah^^^^ до-

сить стійкий до дії лугів 1 томун4-і|і^^ червоно-

го кольору, тоді як гемоглобін дорбслоіі людини під дією

такого самого 33%-ного ровчину ^aOHJB<|flyMC буро-ко^

ричневого кольору внаслідок переход оіМІ^^ у

лужний метгемоглобін, котрим можна •МЯВИТМ не тільки

за зміною кольору, а й за допомогою спектроскопа.

Походження плями крові від вагітної може встанов-

люватись через шість тижнів після зачаття до одного

місяця після пологів шляхом видения Інфантильним бі-

лим щурам витяжки з плями крові, що викликає швидкі

зміни у статевих органах тварин (за Тесаржем). Реакція

обумовлена наявністю у крові вагітних фермента оксито-

цінази.

Інколи виникає необхідність встановити належність

крові: чоловіку або жінці. Питання вирішується мікро-

363

скопічним дослідженням лейкоцитів, ядра яких у жіно-

чій крові мають виростки у вигляді ракеток, барабанних

паличок і гачків. В ядрах лейкоцитів чоловіків таких

утворень або немає зовсім, або дуже мало.

Для вирішення питання про кількість крові, що утво-

рила слід на місці пригоди, може бути застосована мето-

дика Штрассмана—Цімке. Беруть, наприклад, один ку-

бічний дециметр грунту, просякнутого кров'ю, і в безпо-

середній близькості від ділянки, просякнутої кров'ю, —

такий самий об'єм грунту без крові, за умови, що грунт

.однакового складу й щільності. Обидві проби висушу-

ються у термостаті до постійної маси. Різниця у масах

проб є наслідком наявності в одній з них сухої крові.

Потім визначають увесь об'єм грунту, просякнутого

кров'ю, і виходячи з того, що один літр крові утворює

221 г сухого залишку, роблять перерахунок на об'єм рід-

кої крові.

Давність утворення плями крові Вейніг, Шейнер

0954) запропонували встановлювати за шириною смуги

хлоридів, які дифундують з плями — спочатку на її пе-

риферію, а потім — за її межі. Чим старіша пляма, тим

ширше смуга. Для того, щоб смуга стала видимою, пля-

му занурюють в 1%-ний розчин азотнокислого срібла.

Давність походження кров'яної плями встановлюють, по-

рівнюючи ширину утвореної смуги з еталонами.

Доведення походження крові від трупа базується на

наявності в ній великої кількості ферментів, яких немає

в крові живої людини.

Дослідження виділень організму людини

' Найчастіше судово-медичному експертові доводиться

мати справу з такими виділеннями, як сперма, слина,

піт, сеча.

Сперма може досліджуватись у рідкому стані (натив-

на), як правило, при вирішенні питання про можливість

запліднення та в аліментних справах. Частіше ж дово-

диться досліджувати плями сперми у справах про зґвал-

тування та розбещення. Про методи виявлення спер-

мальних слідів на місці події вже йшлося, а застосову-

ються вони в імунологічних відділеннях. Наприклад,

суміш йоду та йодистого калію з зскрібком плями утво-

36.1

рюють кристали йодхоліну, що мають коричневий колір і

роздвоєні кінці (реакція Флоранса).

Для визначення спермального походження плями не-

обхідно мікроскопічним шляхом знайти хоча б один ці-

лий сперматозоїд. Робота ця не проста, бо у сім'яній рі-

дині, що потрапила у піхву, головки сперматозоїдів дуже

швидко відокремлюються під впливом звичайно сапрофі-

туючої там синьогнійної палички. У сухих же плямах

головки можуть просто відламумтись. Відокремлені ж

головки легко сплутати з ядріми епітелію піхви, які

мають овальну форму і часто забарвлені у такі самі

кольори.

Звичайно з плями беруть зскріб або ниточку, яку

роз'єднують на волокна на предметному склі, а потім

фарбують розчином еритрозину, метиленової синьки, ге-

матоксиліну чи іншими барвниками або обробляють

флюорохромами (аурамін 00, акридиновий оранжевий).

Використання флуорохромів полегшує процес виявлення

сперматозоїдів, хоча потребує застосування люмінес-

центного мікроскопа. Інколи спермальні корочки роз-

м'якшують у розчині аміаку, а після центрифугування з

осаду роблять мазки на предметне скло, які фарбують і

вивчають під мікроскопом.

У разі, якщо цілі сперматозоїди не виявляються, мо-

жуть застосовуватись емісійно-спектральне дослідження,

метод електрофорезу, гістохімічне виявлення ДНК або

біохімічне виявлення холіну та сперміну, яких багато у

сперматозоїдах.

Коли доведено слермальне походження плями, пере-

ходять до встановлення її групової належності. Виходячи

з того, що антигени, властиві крові особи, містяться у

всіх виділеннях і тканинах останньої, їх визначають ме-

тодом абсорбції аглютининів у кількісній модифікації. У

людей неоднаковий вміст актигенів у виділеннях, через

що розрізняють виділителей та невиділителей.

Ступінь виділительства встановлюють шляхом пара-

лельного дослідження слини, отриманої від живих осіб,

відцентрифугованої та висушеної на марлі. Від трупів за-

мість слини на дослідження беруть жовч.

Слину найчастіше доводиться досліджувати на недо-

палках, конвертах, якщо їх заклеювали за допомогою

365

слини, та на предметах, що могли б слугувати кляпами.

У темному приміщенні в ультрафіолетових променях

слина дає білясте свічення. Доводять наявність слини

виявленням птіаліну, який у ній міститься. Птіалін у ви-

гляді витяжки з плями слини руйнує крохмаль, внаслі-

док чого останній втрачає властивість давати синє за-

барвлення з розчином люголя.

Наявність поту встановлюється реакцією на аміно-

кислоту — серін, а сечі — на креатинін.

Видова належність дрібних часток кісткової тканини

може встановлюватись реакцією преципітації, а спаленої

кістки — за розмірами кісткових лакун та їх кількості

на одиницю площі.

Щодо дрібних фрагментів інших тканин або органів,

то їх походження від конкретного органа встановлюєть-

ся гістологічним методом, а в разі клітинних нашарувань

на знаряддях травм —• цитологічним методом. Видова

належність визначається реакцією преципітації.

Групова належність усіх виділень людини встановлю-

ється за допомогою тих самих реакцій, якими встанов-

люється належність сухої крові- У всіх випадках вста-

новлення групової належності треба намагатися встано-

вити також і ступінь виділительства.

Дослідження волосся

Надсилаючи на судово-імунологічне дослідження

об'єкти, що зовнішнім виглядом схожі з волоссям, слід-

чий передбачає можливість вирішення таких питань:

— чи є надіслані об'єкти волоссям;

— належить волосся людині чи тварині; інколи, у ви-

падках походження волосся від тварин, слідчого може

цікавити, якій конкретно тварині воно належить;

— якщо волосся належить людині, то з якої ділянки

тіла походить;

— яка статева та групова належність волосся;

— чи схоже досліджуване волосся на волосся кон-

кретної людини;

— яким механічним предметом або зовнішнім факто-

ром воно пошкоджене;

— випало воно чи вирване;

366

— чи мало місце його фарбування, знебарвлення або

завивка та деякі інші питання.

Під час дослідження обов'язково вивчається кожний

об'єкт. Виняток становлять тільки ті випадки, коли пук

волосся вилучений з одного місця, наприклад, з руки

жертви. Тоді можна обмежитись дослідженням його час-

тини (10—15волосин).

За формою, довжиною і загальним виглядом волосини

можуть бути схожими на волокна рослинного та іншого

походження, тому сііочатк^'тре(5а, Довести, що об'єкт

дійсно є волоссям, ^ довжиною волосина поділяється

на корінь —це частина,'що розмішується в шкірі, і

стрижень — частина, що міститься над. шкірою. Стри-

жень волосини має три шари. Поверхневий шар — кути-

кула. Під кутикулою знаходиться кірковий шар, а в

центрі волосини розміщується мозковий шар, або серце-

вина. Ця характерна будова і відрізняє волосини від во-

локон рослинного чи іншого походження.

Волосся людини і тварин мають досить специфічну

будову, що дає можливість розрізняти їх шляхом мікро-

скопії.

Мікроскопічне дослідження потребує просвітлення

волосся ксилолом чи толуолом.

Кутикула волосся людини складається з дрібних

плоских клітин, які, накладаючись одна на одну, як че-

репиця, покривають кірковий шар. Вільні кінці клітин

кутикули щільно прилягають до нижче розміщених клі-

тин, утворюючи досить рівний оптичний край волосини,

У волоссі ж тварин клітки кутикули значно більші, віль-

ні їх кінці не прилягають до кіркового шару, внаслідок

чого краї волосся дрібнозазублені.

Кірковий шар становить основу волосини людини,

він завжди більший половини його оптичної ширини, але

може займати практично всю товщу волосини за винят-

ком кутикули. У ньому містяться зерна пігменту — то

рівномірно розпорошені по всій товщі, то розташовані

ближче до периферії чи до центру.

У волоссі тварин кірковий шар досить тонкий, може

становити всього 0,1 товщини волосини. У ньому знач-

ними групами містяться зерна пігменту, частіше —

ближче до центру.

367

Центральну частину волосини становить серцевина,

яка у людини ніколи не перевищує оптичної ширини. Як

правило, мозковий шар значно вужчий — 0,1—0,3, мо-

же бути переривчастим або й зовсім відсутнім. У тварин

серцевина становить основну масу волосся, причому її

клітини утворюють специфічні для різних видів візерун-

ки. Має значення також довжина волосся, бо у тварин

воно значно коротше.

Таким чином, питання про видове походження волос-

ся вирішується за зовнішнім виглядом і за характером

та співвідношенням шарів стрижня; у деяких випадках

може бути застосована реакція преципітації.

В разі належності волосся людині встановлюється її

регіональне походження. Це питання вирішується на

основі сукупності макро- та мікроскопічних характерис-

тик. Волосся з голови може бути прямим, хвилястим і

кучерявим. З інших частин тіла — хвилястим, кучеря-

вим, дугоподібним. Волосся голови, частіше, найдовше,

але може бути й досить коротким, а волосся бороди, ву-

сів, бакенбардів, навпаки, довгим. Для встановлення ді-

лянки, з якої походить волосся, важливого значення на-

буває товщина волосся, яка визначається за допомогою

окулярного мікрометра, а також форма поперечних зрі-

зів. Найбільш товстим є волосся бороди, вусів, бакен-

бардів (140—166 мкм), потім — волосся лобка (126—