1. М. Серебреникова).

Висновок щодо походження рубця має, звичайно фор-

му припущення, тобто зазначається, що експерт не ви-

ключає його утворення у часи Великої Вітчизняної війни

за тих обставин, на які вказує обстежуваний. І тільки у

разі значних розбіжностей між даними анамнезу і харак-

тером рубцевої тканини судово-медичний експерт може

спростувати твердження про утворення рубця внаслідок

поранення під час війни.

Судово-медична експертиза встановлення віку

Вказаний вид експертизи призначається у тих випад-

ках, коли документи, в яких зафіксована дата народжен-

ня (паспорт, свідоцтво про народження) втрачені. На-

приклад під час війни, стихійного лиха, раптового пере-

селення з місця постійного проживання. Інколи такі

документи приховують навмисно, щоб уникнути кримі-

нальної відповідальності, служби у збройних силах і та-

ке інше.

344

Судово-медичному експерту доводиться встановлюва-

ти вік: покинутих чи підкинутих немовлят; малолітніх

бродяг при улаштуванні їх у дитячий будинок; при

притягненні особи до кримінальної відповідальності у

зв'язку із вчиненням злочину. Треба зазначити, що за

тяжкі злочини (вбивство, зґвалтування, розбійний на-

пад, злісне хуліганство тощо) кримінальна відповідаль-

ність настає з 14 років, за вчинення будь-якого злочи-

ну—з 16 років, а повна дієздатність (за відсутності

психічних захворювань) з 18 років. Пенсійний вік жінок

настає у 55 років, чоловіків — у 60 років,

Зростання і розвиток організму, змужнілість і нареш-

ті старіння — біологічні процеси, які за загальних віко-

вих закономірностей мають і значні індивідуальні особ-

ливості (фізично й розумово 'недорозвинені діти, що

виглядають молодшими за своїх ровесників, рано поста-

рілі — у 40—45-річному віці і, навпаки, моложаві особи

у 60—65 років).

Нижче наведено основні фактори, за якими судово-

медичні експерти встановлюють вік:

1) антропометричні характеристики;

2) стан шкіри;

3) ступінь розвитку вторинних статевих ознак;

4) стан, зміна, кількість зубів;

5) закостеніння зон епіфізарного росту кісток.

Антропометричні характеристики (зріст, маса,

окружність грудної клітки, голови, плеча, гомілки)

мають значення тільки у період росту й розвитку орга-

нізму. Так, довжина тіла новонародженої дитини близь-

ко 48—55 см, у п'ять років вона вже приблизно 100 CM,

у і4—15 років — 150 см; маса тіла при народженні при-

близно 3—4 кг, через півроку вона подвоюється, а до

року життя потроюється і т. д.

У дитинстві і юності шкіра дуже еластична, з висо-

ким тургором; але вже у молодому віці еластичність шкі-

ри зменшується, тому в 20 років з'являються перші

зморшки на обличчі (лобні та носо-губні); у 25 років —

у зовнішніх кутках очей; спереду від козелка — після

ЗО років; на шиї — у 35 років, на мочці вуха — у 50 ро-

ків. Після 55 років на тильних поверхнях кистей і об-

345

личчі з'являються пігментовані ділянки шкіри. Шкіра у

похилому віці настільки втрачає еластичність, що зібра-

на у зморшки вона довго не розправляється.

Ступінь розвитку вторинних статевих органів

набуває значення у старшому шкільному й юнацькому

віці. У 11—'ІЗ років у дівчаток звичайно з'являється

оволосіння на лобку і пахових впадинах. У цей же пері-

од починається формування молочних залоз І менстру-

ації. До 18 років, як правило, статеве дозрівання повніс-

тю ЗІкІМуСтИся. У хлопчиків статеве дозрівання настає

дещо ПІїнІШе. ОвОлосіния лобка і пахвових впадин — у

'5—16 років починається збільшення

'являються полюції, грубішає голос. У

волосся на підборідді, а з 18 —

•і»' важлива ознака для визначен-

; зуби з'являються у піврічному

I^JiH'^ iWW першого року життя їх уже 6—8; до кін-

ця Другой року виростають всі 20 молочних зубів. Як

правило, з семирічного віку молочні зуби починають за-

мінюватись на постійні, кількість яких у 13—15 років

досягає 28. До двадцяти п'яти років (іноді — пізніше)

виростають другі зуби мудрості, і загальна кількість

зубів збільшується до 32. У дитинстві на різцях є дрібні

горбочки, які стираються після двадцяти років, а до

ЗО років стираються й горби жувальних поверхонь корін-

них зубів. Стирання різців з появою плям дентину — в

35 років. Стертість зубів до появи дентину корінних

зубів — 40 років. Стертість різців на І/Зі стирання ко-

рінних зубів до коричневого дентину — 45 років. Зноше-

ність різців і корінних зубів майже наполовину з від-

криттям каналів і випадінням багатьох корінних спос-

терігається у 50-річному віці.

Дуже важливе значення для визначення віку мають

точки закостеніння кісток кисті і синостози кісток

кінцівок. Для меншого ступеня рентгенівського опромі-

нення організму рекомендується робити дослідження

кисті і дистального кінця передпліччя, користуючись для

оцінки таблицями В. І. Пашкової, С. А. Бурова, 1980 р.

946

У похилому і старечому віці рентгенографія кісток

скелета дає можливість виявити явища остеопорозу.

Достовірну підставу для встановлення віку дає оцінка

всієї сукупності ознак. Але й при цьому треба пам'ятати,

що кожна з них має значну варіабельність, яку обумов-

люють багато факторів: кліматичні, соціальні умови жит-

тя, спадковість, харчування, перенесені чи наявні захво-

рювання — особливо ендокринної системи, і багато

інших. Тому відхилення від дійсного віку в той чи інший

період може станрв^ти; , • .

у перші 10 днів життя — І— 2 дня;

до одного року — 1—1,5 місяця;

у підлітковому віці — 2—3 роки;

у молодому віці (20—35 років) — 5—6 років;

від 35 до 50 років помилка може становити 7—10 ро-

ків, а в 60—70 — навіть 10—15 років, тобто експертиза

може визначити вік людини з точністю до 20%.

347

Розділ XXI

Судово-медична експертиза речових доказів

Згідно зі статтею 78 Кримінально-процесуального ко-

дексу України речовими доказами є предмети, які були

знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди зло-

чину або були об'єктом злочинних дій; гроші, цінності та

інші речі, нажиті злочинним шляхом, і всі інші предме-

ти, які можуть бути засобами для розкриття злочину і

виявлення винних або для спростування обвинувачення

чи пом'якшення відповідальності.

Вже з визначення поняття речових доказів зрозуміло.

що досить значна їх частина має досліджуватись у лабо-

раторних відділеннях бюро судово-медичної експертизи.

Частина речових доказів має криміналістичний характер.

Це такі, що сприяють: встановленню характеру ушкод-

ження, механізму травми; ототожненню особи, напри-

клад методом зіставлення рентгенограм черепа загиблої

людини з її прижиттєвою фотографією; встановленню

конкретного знаряддя злочину (сокира чи ніж, якими

вчинено вбивство, можуть бути ототожнені за "трасами"

на кістках і хрящах, залишеними їх зазубреними леза-

ми) та інші. Такі речові докази досліджуються у медико-

криміналістичних відділеннях.

Інша група речових доказів має біологічне походжен-

ня, тобто являє собою виділення організму людини чи

тварини або частини їх органів і тканин. Це кров, спер-

ма, волосся, слина, піт, пото-жирові нашарування, сльо-

зи, молоко, молозиво, лохії, навколоплідні води, вагі-

нальні виділення, сировидна змазка, меконій, сеча, а та-

кож нігті, кістки, частки шкіри, м'язової тканини, мозку

та інших внутрішніх органів.

Речові докази біологічного походження досліджують-

ся в імунологічних і цитологічних відділеннях, де працю-

ють фахівці, котрі після закінчення медичних вищих на-

348

вчальних закладів отримали спеціальність судово-медич-

них експертів через інтернатуру, а потім пройшли спеці-

алізацію з судово-медичної імунології, цитології чи кримі-

налістики.

Знання судово-медичної експертизи речових доказів

потрібно кожному лікарю, який згідно з Кримінально-

процесуальним кодексом України може бути залучений

до огляду місця події з вчиненого злочину. Під час огля-

ду місця події лікар-експерт повинен допомогти слідчим

органам у виявленні, правильному забиранні та упакову-

ванні речових доказів, Крім того, він може дати слідчому

кваліфіковані поради щодо правильного зберігання речо-

вих доказів до відправки їх на дослідження та розтлума-

чити можливості судово-медичної експертизи речових

доказів. Це дозволить слідчому направити матеріал на

дослідження у потрібне відділення та поставити доречні

питання на вирішення судово-медичного експерта.

Пересилати вилучені на місці пригоди речові докази

слідчий повинен разом зі своєю постановою. Водночас

речові докази, отримані судово-медичним експертом під

час розтину чи при обстеженні потерпілих та обвинува-

чених осіб (кров, мазки та тампони з вмістом піхви, ро-

тової порожнини, прямої кишки, змиви з статевих орга-

нів підозрюваного у зґвалтуванні І деякі інші), як прави-

ло, направляються до відповідних відділень самим

судово-медичним експертом разом з направленням, а

отримані результати дослідження враховуються ним при

складанні підсумків чи заключної частини висновків

експерта.

Виявлення та збирання

слідів біологічного походження

Оскільки судово-медичний експерт або лікар-експерт

допомагають слідчому у виявленні слідів біологічного по-

ходження, вони повинні добре знати, де ці сліди шукати

та який вони можуть маги вигляд.

— Якщо через нанесені рани витекла велика кіль-

кість крові, то на місці події утворюються калюжі, а піс-

ля їх усмоктування та висихання на великій площі зали-

шаються темно-коричневі кірки.

349

— При падінні крапель крові на горизонтальну пло-

щину утворюються плями. Якщо краплі падають з не-

значної висоти, плями мають круглу форму, а із збіль-

шенням висоти падіння краї плям стають зазубленими

тим більшою мірою, чим з більшої висоти краплі пада-

ють. Врешті-решт плями набувають зірчастої форми.

— Плями від бризок з предмета, що рухається, чи від

падіння крапель на похилу площину мають форму знаків

оклику. Причому їх гострі кінці вказують напрямок руху

предмета, з якого падали бризки, а на похилій площині

гострі кінці спрямовані вниз.

— Патьоки на вертикальних і похилих поверхнях ха-

рактеризуються тим, що їх нижня частина завжди товща

за верхню і через те темніша.

— Помарки та мазки утворюються при витиранні

вкритих кров'ю рук чи знарядь травми о рушники, ган-

чірки тощо або від притиснення до них предметів, за-

бруднених кров'ю.

— Від притиснення вкритих кров'ю рук, ніг чи взуття

до якихось площин чи предметів утворюються відбитки,

за якими іноді можна ототожнити особу.

— Плями, що просочують одяг, оббивку меблів, ки-

лими й таке інше, можуть утворитися при попаданні на

них значної кількості крові.

Нерідко сліди крові замиваються, і їх можна виявити

у помийних відрах і тазах у вигляді води рожевого за-

барвлення. У разі замивання слідів крові на підлозі,

останні можуть зберігатися під плінтусами, у шпаринах

між дошками, під підлогою. Плями крові на стелі і сті-

нах часто забілюють або заклеюють шпалерами. Іноді

злочинець залишає помарки чи відбитки закривавлених

рук на водопровідних кранах, дзеркалах, одвірках, двер-

них замках тощо. На одязі сліди крові, яких намагались

позбутися, найчастіше зберігаються на внутрішніх по-

верхнях манжетів, кишень, застібки штанів, на носових

хустках, краватках, у рантах взуття. На знарядді злочи-

ну кров може бути виявлена, наприклад, у місцях з'єд-

нання клинка ножа з рукояткою, молотка з ручкою то-

що. У підозрюваної особи або у жертви кров може зали-

шитися у піднігтьовому вмісті.

350

Для виявлення крові на темних тканинах чи поверх-

нях предметів треба застосовувати добре освітлення, ча-

сом — бокове або відбите. На світлих поверхнях сліди

крові, навіть замиті, можна виявити в ультрафіолетових

променях внаслідок того, що фарбуюча речовина крові,

поглинаючи промені, набуває темно-коричневого кольору

і стає схожою на оксамит.

Своєрідного вигляду набувають сліди крові, якщо ре-

чові докази, на яких вони мають місце, перебували у во-

логому середовищі: вони загнивають, покриваться пліс-

нявою, стають сірими чи зеленуватими. На сонці кров'я-

ні плями вигоряють, набуваючи вигляду іржі.

Зазначені явища спричинені тим, що під впливом зов-

нішніх факторів змінюється склад гемоглобіну, котрий

розпадається з утворенням дериватів. Це і обумовлює

колір слідів крові. Так, оксигемоглобін має червоний ко-

лір, відновлений — темно-червоний, метгемоглобін —

коричневий, гематин — буро-коричневий, гематопорфі-

рин — буро-сірий, а сульфгемоглобін — зеленуватий.

Трапляється, що за сліди крові приймають плями фарби

або соку ягід, які мають червоний або коричневий колір.

При пошуках слідів на великих площах доцільно за-

стосувати методи попереднього виявлення крові. Про

опромінення ультрафіолетовими лампами вже йшлося.

Недоліками такого методу є те, що він дозволяє виявити

сліди крові лише у темряві, тільки на світлих поверхнях,

потребує наявності джерела струму і ультрафіолетового

випромінювання на місці події, що не завжди можливо

забезпечити. Можна використовувати й хімічні реакції

на ферменти крові — католазу та пероксилазу, які з пе-

рекисом водню утворюють білу дрібнобульбашкову піну

внаслідок виділення кисню, а з бензидином — набува-

ють синього забарвлення.

Якщо сліди чи плями, щодо яких є підозра, що вони є

слідами крові, містяться на великих предметах (одяг,

знаряддя праці, злочину тощо), то Ці предмети вилуча-

ються цілком. Від громіздких предметів береться їх фраг-

мент (шматок штукатурки, частина дошки з підлоги, де-

таль транспортного засобу) або робиться зіскоб на чис-

тий папір чи змив на чисту марлю, змочену водою і

після змивання висушену. Сніг, просякнутий кров'ю,

351

зав'язується у вузлик з кількох шарів марлі, котрий кла-

дуть на чисту фарфорову тарілку, і розтоплюється при

кімнатній температурі. Потім марля з кров'ю, що на ній

осіла, висушується (теж при кімнатній температурі) і з

контролем чистої марлі, як і в разі змиву на марлю, на-

правляється на дослідження.

Сліди спернальної рідини, найчастіше у випадках

зґвалтування або розпусних дій, виявляються на постілі

(ковдри, простирадла); на одязі потерпілої, особливо на

білизні; на тілі зґвалтованої (на шкірі живота, лобка,

стегон). Інколи сліди сперми вдається виявити на місці

вчинення статевого злочину — у парку, лісі тощо, якщо

потерпіла особа точно вказує таке місце. Підсохлі спер-

мальні плями мають білястий колір, тканинам ці виділен-

ня надають щільність накрохмаленої білизни. Краще ви-

являються на темних тканинах і предметах.

За необхідності застосовується ртутно-кварцова лам-

па, у променях якої спермальні плями дають білясто-бла-

китну флюоресценцію. Білизну з підозрою на спермальні

сліди Забирають цілком; з грунту зрізають тонкий шар, з

тіла роблять змиви на марлю фізіологічним розчином

або водою. Вагінальний вміст беруть на марлеві тампо-

ни, з яких відразу ж готують мазки на предметне скло.

Змиви і тампони обов'язково направляють на досліджен-

ня висушеними та з контролем марлі.

Волосся має значення як речовий доказ у разі вчи-

нення тяжких злочинів (вбивств, зґвалтування, нанесен-

ня тяжких тілесних ушкоджень). На місці події можуть

виявлятися як поодинокі волосини, так і їх пучки.

Важливим речовим доказом є волосся, виявлене в руках

жертви, на білизні зґвалтованої і т. ін., бо воно мо-

же належати злочинцеві. Волосся, що може походити

від потерпілої особи інколи виявляється на одязі пі-

дозрюваного.

Забирати волосся можна або пальцями, або пінцетом

з гумовими наконечниками, щоб не пошкодити об'єкти.

Кожна волосина, знайдена окремо, вміщується в окре-

мий конверт або пакет з чистого паперу, складений, як

упаковка аптечного порошку. Пучки волосся забирають-

ся разом. На кожному конверті чи пакеті робиться на-

пис із зазначенням місця виявлення волосся і його

352

можливого відношення до вчиненого злочину. Як зразки

забираються волосся жертви та підозрюваної особи. З

трупів волосся виривається, у живих осіб зрізається

ножицями. На голові зразки беруться по 8—10 волосин

з п'яти ділянок: лобної, тім'яної, потиличної і двох

скроневих.

Інші виділення організму та його тканини забирають-

ся за тими самими правилами, що й вищенаведені.

Всі виявлені на місці події речові докази з слідами

біологічного походження передаються слідчому. Якщо

вони вологі, то висушуються при кімнатній температурі.

На місця, де в плями з кірочками крові, накладається

чистий папір, чиста тканина чи целофанова плівка, які

обшиваються кисетним швом, ідоб запобігти руйнуван-

ню та втраті слідів. Кожна річ окремо загортається у па-

пір, потім зібрані речові докази вміщуються у тару (фа-

нерний ящик, картонна коробка). Туди кладуть зразки

крові від трупів і живих осіб.

У живих осіб кров беруть у маніпуляційному кабінеті

поліклініки на підставі постанови та у присутності двох

понятих. Кров беруть шприцем з ліктьової вени у кіль-

кості 5 мл, вміщують у стерильний флакон, котрий щіль-

но закривають пробкою і заклеюють смужками паперу з

відтиском печатки слідчого. Забирання крові оформля-

ється протоколом, який підписують слідчий і поняті. В

ящик чи коробку з речовими доказами вкладається по-

станова про призначення судово-медичної експертизи,

протокол огляду місця події та перелік речових доказів.

Коробка чи ящик запаковується за принципом пошто-

вих відправлень, щоб запобігти підміні чи вилученню ре-

чових доказів. Для цього посилку перев'язують навхрест

тонкою мотузкою, кінці якої заливають сургучем з від-

тиском печатки слідчого. Доставку здійснюють сам слід-

чий, спеціальний кур'єр або пошта.

Отримавши речові докази, судово-медичний експерт

імунологічного (цитологічного) відділення перевіряє ці-

лісність упаковки, потім у присутності понятих (співро-

бітники відділення) розпаковують посилку і наявні речо-

ві докази звіряють з їх переліком. У разі відсутності

якоїсь речі про це складають акт у двох примірниках,

12 9-259

353

котрі підписують експерт та поняті. Один примірник

надсилається слідчому.

Дослідження слідів крові. Направляючи на дослід-

ження речові докази з плямами, щодо яких є підозра, що

це — сліди крові, слідчий ставить перед експертами такі

запитання:

— чи є на вилучених предметах сліди крові;

— якщо наявність крові встановлено, то походить во-

на від людини чи тварини (і якої саме);

— чи можна встановити належність крові конкретній

особі.

Значно рідше слідчі органи інтересують такі деталі:

— кровотечею з якої ділянки організму утворені сліди;

— походить кров від чоловіка чи жінки;

— належить кров дорослій людині чи новонародженому;

— чи не утворені сліди крові вагітною або породіллю;

— якою кількістю крові утворено слід;

— коли утворені сліди крові;

— походить кров від живої особи чи від трупа;

— який механізм утворення слідів крові (виходячи з

їх форми) та деякі інші.

Встановлення наявності крові у слідах. Методи

дослідження, про які йшлося вище, застосовують у лабо-

раторних умовах тільки в разі відсутності видимих плям.

В інших випадках застосовують доказові методи: мікро-

кристаличні реакції (наприклад утворення кристалів со-

лянокислого геміну при додаванні до зіскобу з плямами

крові на предметному склі кількох кристалів кухонної

солі та краплі оцтової кислоти з наступним нагріванням

у полум'ї спиртового пальника; кристали, що спосте-

рігаються Під мікроскопом, мають вигляд жовто-корич-

невих паралелограмів); хроматографії на папері та

спектральний.

Найбільш поширеним є спектральний метод дослід-

ження — отримання абсорбційних спектрів похідних ге-

моглобіну. Найбільшу спектральну чутливість мають по-

хідні гемоглобіну — гемохромоген та гематопорфірин.

Гемохромоген отримують шляхом обробки часток крові

33%-ним розчином КОН та відновника (гідросульфіт

натрію чи іншого). Через кілька хвилин під мікроскопом

у препараті знаходять утворення круглястої форми чер-

354

вонувато-оранжевого кольору — так звані кулі гемохро-

могену. При дослідженні цих куль за допомогою мікро-

спектронасадки "АУ-16" отримують спектр гемохромоге-

ну, що характеризується двома смугами поглинання у

жовто-зеленій частині спектра між лініями Фраунгофера

Д і Є: ліва — вузька смуга інтенсивно-чорного кольору,

а права більш широка темно-сіроГО кольору.

Відсутність у матеріалі спектра Мімохромогену не

означає відсутності крові і може бути обумовлена розпа-

дом гемоглобіну, що вже 'минув цю стадію. У такому ра-

зі треба отримати спектр гематопорфірину — останньої

стадії у перетворенні гемоглобіну. Для цього до зіскобу

плями крові додають 1—2 краплі концентрованої сірча-

ної кислоти. Реакція проводиться на предметному склі

під покривним склом. Через кілька хвилин під мікроско-

пом у прохідному світлі спостерігаються ділянки малино-

вого забарвлення, яке і дає спектри гематопорфірину —

дві смуги поглинання у жовто-зеленій частині спектра

між лініями Фраунгофера С і Є, тобто вони зміщені влі-

во порівняно зі спектром гемохромогену. Спектри розчи-

неної крові можна вивчати у прохідному світлі за допо-

могою спектроскопа прямого бачення. Дослідження мож-

на проводити також спектрофотометричним методом.

Якщо встановлено, що у слідах на предметах € кров,

переходять до визначення її видової належності. Досить

часто підозрювана особа, не епроСТоЬуЮЧИ наявності

плям крові на одязі чи інших предметах, С'тШрДЖуе, що

це кров свійських або диких тварин чи ПтІйІІіИ. ДЛЯ до-

слідження застосовують імунологічні реакції, ШО Дозво-

ляють встановлювати належність не конкретно крові, а

білка. Це реакції преципітації, анафілаксії та зв'язування

комплемента.

Найбільшого поширення у судово-медичній експерт-

ній практиці набула реакція преципітації, яка полягає в

утворенні осаду на межі двох середовищ — преципітину

та преципітиногену. Як преципітин виступає сироватка

від тварин (кролі, вівці), парентерально імунізованих си-

роваткою крові людини або тварини, на білок якої по-

трібно отримати преципітуючу сироватку. Преципітино-

ген — кров людини чи досліджуваної тварини або ви-

12* 355

тяжка з плями крові тваринного походження. Феномен

реакції преципітації відкритий Ф. Я. Чистовичем (1899) і

запропонований до застосування у судово-медичній екс-

пертизі Уленгутом (1901).

Преципітуючі сироватки мають використовуватися

тільки у зазначений, на етикетці термін і при цьому бути

прозорими, специфічними та мати високий титр. Прозо-

рість потрібна при реакції у рідкому середовищі, бо при

наявності муті не буде видно специфічного осаду. Специ-

фічність означає, що осад має утворюватись тільки з тим

видом білка, яким імунізована тварина. Щоправда, виго-

товляються групоспецифічні сироватки, тобто, приміром,

сироватка, що реагує на білок дрібної рогатої худоби,

має давати преципітацію з білком будь-якого представни-

ка цього виду.

Титр сироватки — це мінімальна концентрація гемо-

логічного антигену в сироватці, за якої можливе утво-

рення осаду за певний проміжок часу (при концентрації