2 Предметних стекла. Висушені тампони, мазки і конт-

рольний тампон (без вмісту піхви) відправляють за

направленням судово-медичного експерта на лабораторні

дослідження.

За необхідності забирають вміст ротової порожнини,

а також визначають стан ділянки анального отвору, за-

бирають на тампони та мазки вміст ампулярної частини

прямої кишки. Вміст піхви, ротової порожнини, прямої

кишки направляють до імунологічного відділення для

встановлення наявності й групової належності спермато-

зоїдів.

Оглядають тіло обстежуваної, і докладно описують

всі виявлені ушкодження (локалізація, характер, форма,

особливості поверхні, контурів, дна тощо).

При встановленні факту порушення дівочої пліви екс-

перт визначає його давність і можливий механізм утво-

рення. Треба пам'ятати, що при порушенні пліви дослід-

ження матки через піхву допустиме тільки після загоєн-

ня розривів, тобто через 10—12 днів після утворення

розривів.

Як зазначалося вище, порушення дівочої пліви, як

правило, настає при перших статевих зносинах, але мо-

11 9-259

321

же мати й інше походження, тому сама лише наявність

розривів пліви не може бути доказом статевого акту.

Достовірно про статеві зносини свідчить виявлення у

вмісті піхви сперматозоїдів, виникнення після статевих

зносин венеричних захворювань чи вагітності.

Низька, м'ясиста, легко розтяжна пліва дозволяє су-

дово-медичному експерту припустити можливість стате-

вого акту без її порушення.

Зґвалтування часто супроводжується не тільки розри-

вами дівочої пліви, а й більш значними ушкодженнями,

наприклад саднами, надривами, розривами слизової обо-

лонки вагіни, розривами їх стінок або навіть розривами

промежини. Крім ушкоджень статевих органів, можуть

мати місце тілесні ушкодження у вигляді синців, саден,

подряпин на внутрішніх поверхнях стегон, навколо ста-

тевих органів; рани молочних залоз від укусів; садна і

подряпини на шиї, що утворюються при здавленні рука-

ми з метою зламати опір жертви; садна і крововиливи у

ділянці зап'ястків чи плечей при утримуванні потерпілої

за руки. Крім наведених, на тілі жінки можуть бути й

інші за характером і локалізацією ушкодження.

При статевих злочинах найбільш часто спричиняють-

ся ушкодження статевих органів, навколо них, на молоч-

них залозах і стегнах. Ушкодження верхніх кінцівок і

шиї утворюються як наслідок боротьби та самооборони.

Всі ушкодження мають кваліфікуватися залежно від три-

валості розладу здоров'я чи втрати працездатності.

Зґвалтування може статися і без фізичного насиль-

ства — із застосуванням погроз чи психічного впливу.

При цьому ушкоджень на тілі потерпілої звичайно не за-

лишається. Практично не буває ушкоджень і у випадках

зґвалтування з використанням безпорадного стану по-

терпілої, викликаного захворюванням, втратою свідомос-

ті, наркотичним чи алкогольним сп'янінням, медикамен-

тозним сном.

Якщо за свідченням жінки її зґвалтували із застосу-

ванням фізичного насильства і насильника затримано,

його треба обстежити якомога раніше. На його тілі,

особливо на обличчі, шиї, руках, можуть залишитися

садна, подряпини й інші ушкодження, що виникли під

322

час боротьби і самооборони постраждало!". Крім загаль-

ного огляду, необхідно оглянути статеві органи, на яких

теж можуть бути ушкодження, у тому числі і такі харак-

терні для статевого акту, як надриви чи розриви вуздеч-

ки. На лабораторне дослідження у насильника беруть

мазки, відбитки й змиви з головки статевого органа,

особливо із зовнішнього отвору сечовивідного каналу та

препуціального мішка. Там може бути виявлений епіте-

лій піхви, а при статевих зносинах у неприродних фор-

мах — епітелій ротової порожнини чи частки калу. Тре-

ба також забирати кінцеві відділи нігтьових пластинок,

під якими можуть бути елементи крові, епітелій піхви,

епідерміс шкіри потерпілої особи.

При огляді одягу потерпілої звертають увагу на наяв-

ність плям сірувато-білуватого кольору, які можуть мати

спермальне походження, а також волосся, що може на-

лежати насильнику. Відповідно, на одязі злочинця може

бути виявлене волосся жертви.

При експертизі зґвалтування бажано направити по-

терпілу особу на обстеження до шкірно-венерологічного

кабінету чи диспансеру з метою виключення або вияв-

лення венеричних захворювань (СНІД, гонорея, сифіліс).

Необхідність обстеження обумовлена тим, то хвороба

може перебігати приховано 1 потерпіла м^ика про неї не

знає, тим більше, що твердий Ц|аі1^рі,>МОЖа міститись

глибоко у піхві, а виділення Прві фОІІЙИХибуввють міні-

мальними. Висновки експерта про ^ЙЩЦЙНИНЯ венерич-

ною хворобою базуються на даних iMIttlW Документа-

ції спеціалізованих шкірно-венеролоНчмійІЦуіІТМіоа.

Статеві збочення. Останні ЗВИЧІЙНА; ШІСТЬ два різ-

новиди. Перший стосується об'єкта CWBoro потягу:

а) розбещення; б) гомосексуалізм; мужолозтво; лесбій-

ська любов; в) зоофілія (статеві акти І» свійськими тва-

ринами); г) некрофілія (статеві акти з мерцями) і деякі

інші.

До другого різновиду належать незвичайні способи

отримання статевого задоволення: а) садизм; б) мазо-

хізм; в) фетишизм. До нього відносяться й статеві акти з

жінкою, але через пряму кишку чи через рот,

її*

323

Розбещення неповнолітніх. Це розпусні дії дорослих

стосовно дітей чи неповнолітніх протилежної статі, які

порушують статеву недоторканність. Частіше здійсню-

ються чоловіками щодо дівчаток. Розбещення полягає у

веденні розбещуючих розмов, показі дітям порнографіч-

них карток, оголенні перед дітьми статевих органів, ого-

ленні дитячих статевих органів, торканні руками або

своїми статевими органами дитячих статевих органів.

Розбещувальні дії справляють негативний вплив на пси-

хіку та моральний стан дитини, у чому полягає додатко-

ва небезпека цього виду злочину.

Розбещення часто ніяких слідів не залишає, тому

факт вказаних дій може бути встановлений лише слідчи-

ми органами. Судово-медичний експерт при обстеженні

дитини може виявити почервоніння слизової оболонки

присінка піхви, поверхневі садна й подряпини слизової

оболонки і шкіри навколо статевих органів, котрі мо-

жуть бути розцінені як наслідок механічної дії при на-

давлюванні руками чи статевими органами злочинця. Ці

ушкодження вважаються непрямими ознаками розбещу-

вальних дій тільки у разі дотримання дитиною правил

особистої гігієни, що доводиться чи спростовується при

повторному огляді через кілька днів. Інколи розпусник

залишає на тілі чи одязі дитини сліди сперми, які після

всебічного імунологічного дослідження можуть розціню-

ватись як доказ розбещувальних дій.

Гомосексуалізм. Серед гомосексуалістів (педерастів)

розрізняють активних і пасивних партнерів. У разі судо-

во-медичної експертизи з цього приводу більш ефективні

результати можна отримати, якщо обстеження проводи-

ти у найкоротші терміни після статевих актів і затри-

мання партнерів. У активного педераста при цьому мож-

на виявити надриви чи розриви вуздечки, частки калу у

змивах з статевого органа, особливо з головки та з пре-

пуціального мішка, а також лобкове волосся та помарки

крові пасивного партнера.

При обстеженні пасивного партнера найбільшу увагу

приділяють оглядові заднього проходу, виявляючи мож-

ливі надриви, розриви, крововиливи і садна сфінктера та

слизової оболонки прямої кишки. У вмісті прямої кишки

324

можна виявити сперматозоїди. На шкірі навколо вхідно-

го отвору також можна знайти сліди сперми, волосся та

помарки крові, котрі походять від активного партнера.

Для ствердження про походження слідів сперми, крові

чи волосся від конкретної особи треба провести лабора-

торні (судово-імунологічні, судово-цитологічні) дослід-

ження. Більшість фахівців відзначає, що при численних

статевих зносинах протягом тривалого часу через пряму

кишку у пасивних партнерів може мати місце лійкопо-

дібне втягнення і радіальна зморшкуватість ділянки зад-

ньопрохідного отвору, зіяння останнього, розтягненість

сфінктера і згладженість складок слизової оболонки пря-

мої кишки. Але судово-медичний експерт повинен пам'я-

тати, що це лише побічні ознаки, котрі можуть мати

місце при запорах, проносах або у похилому віці за ра-

хунок атрофії шкіри і слизової оболонки. З іншого бо-

ку — навіть багаторазові статеві акти протягом тривало-

го часу можуть не залишати вищезазначених ознак.

Свідченням наявності статевих зносин є прояви венерич-

них захворювань, виявлені у прямій кишці.

Такі статеві збочення, як зоофілія (содомія, ското-

лозтво), некрофілія, мазохізм, фетишизм (отримання

статевого задоволення шляхом погладжування, цілуван-

ня, облизування одягу осіб протилежної статі) переваж-

но відносяться до компетенції лікарів-психіатрів І кримі-

нальній відповідальності не підлягають.

Садизм — статеве збочення, яке супроводжується

заподіянням партнерові болю (кусання молочних залоз,

припікання сигаретами, щипання, дряпання і т. ін.).

Найчастіше ушкодження локалізуються на вторинних

статевих органах та навколо них. Судово-медичний екс-

перт встановлює наявність ушкоджень, визначає їх ха-

рактер, механізм і час виникнення, відзначаючи одно- чи

багаторазовість їх заподіяння. Крім того, встановлюється

ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, як правило, за

тривалістю розладу здоров'я.

Інколи наслідками зґвалтування або розбещення не-

повнолітніх можуть стати вагітність чи зараження вене-

ричною хворобою. Наявність вагітності та її строк дово-

диться встановлювати при симуляції або дисимуляції

325

(приховування вагітності; уявна вагітність) для вирішен-

ня питання про виконання вироку і в деяких інших ви-

падках. Судово-медичний експерт повинен пам'ятати, що

встановлення вагітності, а тим більше, строку зачат-

тя, — досить складне питання, особливо, коли жінка об-

мовляє якогось чоловіка з метою його компрометації або

шантажу. В такому разі жінка навмисне називає невірну

дату початку останньої менструації і статевих зносин, за

яких, на її думку, сталося запліднення. Для вирішення

цього питання судово-медичний експерт залучає фахівців

акушерів-гінекологів і використовує результати лабора-

торних досліджень.

До достовірних ознак вагітності належать: серцебиття

плоду, його рухи, пальпаторне визначення наявності

плода, результати рентгенологічного та ультразвукового

досліджень, характер вагінальних виділень. На таких

ознаках вагітності, як відсутність менструацій (яка може

мати функціональний характер або обумовлюватися за-

хворюваннями, віком і т. ін.); стан молочних залоз (їх

збільшення, нагрубання) тощо, висновки судово-медич-

ного експерта грунтуватися не можуть.

Встановлення пологів та аборту, що мали місце.

Судово-медичному експерту для встановлення факту по-

логів і строку, коли вони відбулися, доводиться здійсню-

вати у випадках, коли жінка підозрюється у вчиненні ді-

товбивства або у викраденні і присвоєнні дитини; у ви-

падках симуляції вагітності чи пологів тощо. Звичайно

такі експертизи виконуються разом з акушером-гінеколо-

гом, або він залучається як консультант.

Найбільш достовірними ознаками пологів, що колись

мали місце, є щілиноподібна форма маточного зіва з руб-

цями, а також рубці промежини як сліди розривів, котрі

звичайно утворюються при проходженні плода через ро-

дові шляхи. Додатковими ознаками пологів можуть бути:

в'ялість стінок вагіни, миртовидні сосочки на місці діво-

чої пліви, в'ялість стінок живота з рубцями вагітності на

шкірі, пігментація білої лінії живота, сосків і навколо-

соскових розеол.

Найбільш точно факт пологів, що відбулися, та їх да-

ту можна встановити у перші тижні після них за ступе-

326

нем зменшення матки та характером виділень з неї. Так,

у перший день після пологів дно матки виступає над

лобком на 15—18 см, а з кожним наступним днем воно

опускається на 1,5—2 см, приходячи до норми протягом

З—4 тижнів. Виділення з матки (лохії) теж зазнають ха-

рактерних змін: як правило, у перші три доби вони

кров'яні; у період з четвертої до сьомої доби — водянис-

то-кров'яні; з восьмої до десятої можуть набувати гноє-

подібного характеру, а пізніше стають слизуватими.

Припиняється виділення лохій через 4—5 тижнів після

пологів. Зовнішній зів шийки матки залишається відкри-

тим протягом 10—12 днів після пологів.

Безперечно, мають значення для встановлення часу,

що пройшов після пологів, мікроскопічні зміни молозива

і молока. За ствердженням К. І. Хижиянової, мікроско-

пічна картина секрету молочних залоз під час вагітності

і після пологів досить специфічна, і це дає можливість

визначити строк вагітності та час, що минув після поло-

гів (у разі годування дитини) майже помісячне. У разі,

якщо жінка дитину не годує, секреція молока припиня-

ється через 4—5 тижнів після пологів.

Під час вагітності порушується звичайний обмін речо-

вин, і, в першу чергу, зростає кількість вуглеводів, біл-

ків і жирів, яка зберігається деякий час 1 після перери-

вання вагітності Порушення обміну речовин може бути

встановлене біохімічними досліажениямм.

Кримінальний аборт* В Україні »9 існус заборони

на штучне переривання вагітності, за (BMHRTKON тих ви-

падків, коли її строк перевищує 12 тижнів. Коли штуч-

ний аборт є необхідним за медичними показниками

(тяжка хвороба матері, загроза внутрішньоутробного ка-

ліцтва, наприклад при хронічному отруєнні чи радіацій-

ному опроміненні) він дозволяється медичною комісією.

Однак мають місце випадки кримінального переривання

вагітності, що обумовлено багатьма причинами, у тому

числі і соціального характеру. На кримінальний аборт,

як правило, наважуються особи молодого віку, студент-

ки або учениці, матеріально незабезпечені, незаміжні.

Кримінальний аборт — це аборт, зроблений поза ме-

жами спеціальних лікувальних закладів, незалежно від

327

того, хто його здійснив: лікар, фельдшер, медсестра, лю-

дина без медичної освіти або сама вагітна жінка.

Перш ніж оглянути жінку з метою виявлення ознак

кримінального аборту, судово-медичний експерт повинен

з'ясувати, чи мала місце вагітність взагалі. Це питання

вирішується шляхом збирання анамнезу, вивченням ме-

дичних документів жіночої консультації та пологового

будинку, якщо такі є, і використанням способів, при-

йомів і методик встановлення вагітності, про що вже

йшлося вище.

Якщо вагітність дійсно мала місце, то з'ясовується,

чи не було мимовільного аборту, який може стати на-

слідком:

1) захворювання самої жінки (сифіліс, туберкульоз,

інфекційні хвороби, серцеві вади, діабет, нефрит і т. ін.);

2) вади статевих органів вагітної (ретрофлексія мат-

ки, її двурогість чи пухлини значних розмірів, пухлини

та кісти яєчників, ендометрит венеричного походження

тощо);

3) патології розміщення, розвитку плідного яйця, хво-

роби плода — наприклад сифіліс, токсоплазмоз, пере-

кручування пуповини, що призводить до загибелі плода;

4) тяжкої травми вагітної (механічної, особливо ді-

лянки таза і живота; термічної, котра викликає розлад

функції нирок та інших органів; психічної).

Якщо можливість мимовільного аборту спростована,

судово-медичний експерт починає обстеження з метою

виявлення ознак кримінального аборту.

Способи переривання вагітності досить різноманітні,

але всі вони можуть бути поділені на:

а) механічні;

б) хімічні;

в) термічні;

г) комбіновані.

До механічних належить вишкрябування матки, тоб-

то звичайний медичний спосіб, а також введення до по-

рожнини матки якихось твердих або еластичних предме-

тів подовженої форми (дерев'яні загострені палички,

дріт, махові пір'їни великих птахів, пластмасові, синте-

тичні, гумові катетери тощо). Ці засоби призводять до

328

порушення плідного яйця, а нерідко — й стінки матки.

Внаслідок цього розвивається кровотеча, а інфекція, вне-

сена "інструментом", викликає запальні процеси піхви,

матки або навіть перитоніт — у разі перфорації. Через

зазначені ускладнення хворі, як правило, потрапляють

до лікарень, де і встановлюється діагноз — криміналь-

ний аборт.

Хімічні засоби поділяються на засоби загальної та

місцевої дії. Речовини загальної дії приймаються всере-

дину у вигляді лікарських препаратів (сінестрол, пітуіт-

рин, хінін, пахікарпін). розчинів (солі ртуті, фосфору,

азотної, оцтової кислот), відварів і настоїв (ріжки, шаф-

ран, мускатний горіх). Засоби місцевої дії вводяться у

порожнину матки'за допомогою шприців, чашки Есмар-

ха, гумових груш, велосипедних насосів. Частіше засто-

совують такі розчини: марганцевий, йодний, нашатирно-

го спирту, горілки, мила, кислот. Хімічні засоби часто

призводять до загального отруєння організму без пере-

ривання вагітності або, викликаючи аборт, водночас

спричиняють такі ускладнення: ендометрит, перитоніт,

опіковий вагініт і кальпіт. З названими ускладненнями

жінки також часто потрапляють до лікарень.

Нарешті, термічні засоби — гарячі ванни, грілки на

живіт чи поперек, банки й гірчичники на ті самі ділянки

або навіть введення гарячої води у порожнину матки.

Зазначені засоби погіршують загальний стот вагітної,

але до викидня призводять рідко. Виняток становить ли-

ше введення гарячих розчинів у порожнину матки.

В останні роки для штучного аборту застосовується

простагландин І (синоніми: ензапрост F, простий Рда) та

інші препарати, що досить сильно стимулюють вісце-

ральні м'язи, викликаючи їх скорочення та виштовхуван-

ня плода. Застосовують простагландит або його синте-

тичні похідні для абортів за медичними показниками. До

того ж вони ефективно діють як у ранні строки вагітнос-

ті (естраамніальне введення — до 15 тижнів), так і в

пізні (внутрішньовенне — з 13 до 25 тижнів). Простаг-

ландини потребують дуже ретельного підбору дози і

шляху введення через можливі ускладнення, тому мають

застосовуватись тільки у спеціалізованих лікарняних за-

329

кладах. Як побічні явища при застосуванні простаглан-

динів трапляються: значне підвищення температури,

блювота, пронос, тахікардія, бронхоспазм, що примушує

жінку звернутись за медичною допомогою.

Судово-медична експертиза з приводу кримінальних

абортів — явище нечасте, тому що в разі благополучно-

го закінчення втручання до правоохоронних органів жод-

на сторона не звертається. Нерідко вагітна жінка потра-

пляє до лікарні з маточною кровотечею, але й там не

завжди встановлюється факт незаконного втручання, бо

аборТ (особливо при застосуванні внутрішніх плодозгін-

них засобів) медичними працівниками сприймається як

мимовільний. Часто жінки розповідають про криміналь-

ний характер аборту лише тоді, коли виникає реальна

загроза їх )(<н^»з. .

Слідчі, кримінального аборту частіше виявляються під

час внутрішнього дослідження після застосування меха-

нічних способів втручання: сліди проколів на шийці мат-

ки при утриманні її абортними щипцями; подряпини, ра-

ни, проколи, розриви на шийці, у каналі та в тілі матки.

Вприскування йодного розчину призводить до опіків сли-

зової оболонки піхви. При введенні розчинів у порожни-

ну матки під тиском відшаровується плодовий міхур, від-

риваються вени матки і, якщо введені рідина або повітря

не спричиняють шок чи емболію, то невдовзі розвиваєть-

ся сепсис.

Незалежно від способу втручання частими ускладнен-

нями кримінальних абортів є ендометрити і перитоніти.

Доказами кримінального втручання можуть бути також

ушкодження плода та плодового міхура, якщо вони збе-

реглися. Коли жінку госпіталізують без плода і плодово-

го міхура, то наявність інфекції внутрішніх статевих

органів і висока температура свідчать про стороннє

втручання, бо мимовільний аборт, як правило, не викли-

кає ускладнень.

Залишки плода, частки плодового міхура, тампони з

виділеннями з матки треба направляти на судово-токси-

кологічне дослідження з метою встановлення застосова-

них отруйних речовин.

330

Встановлення стану статевих органів

у випадках стійкої втрати працездатності жінок

Інколи судово-медичному експертові доводиться вста-

новлювати ступінь стійкої втрати працездатності або

придатність жінки до фізичної праці та праці в умовах

постійного охолодження у зв'язку із захворюваннями чи

патологічним станом статевих органів. Цей вид експер-

тизи виконується комісійне із залученням терапевтів,

хірургів, невропатологів, гінекологів. Запитується та

вивчається медична документація обстежуваної. За не-

обхідності обстеження продовжують у стаціонарі із

застосуванням інструментальних та лабораторних до-

сліджень.

У разі виявлення захворювань статевих органів або

патологічних станів (доброякісні та злоякісні новоутво-

рення, запальні процеси, венеричні захворювання, СНІД,

вади розвитку матки та яєчників) треба встановити їх

зв'язок із статевим життям, абортами, пологами, травма-

ми, шкідливими умовами праці чи переохолодженням.

На підставі всебічного обстеження, з урахуванням стану

інших органів і систем, комісія встановлює ступінь втра-

ти працездатності, придатність до фізичної праці, зокре-

ма в умовах шкідливого виробництва та постійного пере-

охолодження. Правилами передбачено зазначення комі-

сією у висновку можливості оперативного втручання

при деяких станах та захворюваннях, шо може віднови-

ти працездатність. , і

Експерт»»» статевої здатності тлміяі»

Цей вид обстеження передбачає вирішення питань

про здатність до статевих ЗНОСИН ТИ здатність до заплід-

нення. Необхідність такої експертизи виникає при роз-

гляді справ про зґвалтування, про батьківство відповіда-

ча, про втрату потенції у зв'язку ІЗ шкідливими умовами

праці, травмою та у деяких інших випадках. Проводячи

обстеження, судово-медичний експерт повинен зібрати

відомості про перенесені захворювання, особливо такі,

що можуть знижувати потенцію (епідемічний паротит,

діабет, туберкульоз, новоутворення, венеричні, а також

деякі інші хвороби, травми статевих органів, ураження

331

центральної нервової системи, радіаційне ураження то-

що). Враховуються також шкідливі звички (куріння, нар-

команія, алкоголізм, токсикоманія).

З повною відповідальністю можна виключити здат-

ність до статевих зносин тільки у випадках відсутності

статевого члена внаслідок травматичної чи хірургічної

ампутації та за наявності великих за розмірами невпра-

вимих пахвинних кил або пухлин. Навіть епіспадія, гіпо-

спадія статевого члена, кили калитки значних розмірів,

викривлення статевого члена не виключають можливості

статевих зносин. Для вирішення питання про імпотенцію

при неушкоджених статевих органах необхідно залучати

фахівців інших спеціальностей — невропатолога, психі-

атра, уролога, причому обстеження може бути як амбу-

латорним, так і стаціонарним. Оскільки у таких випад-

ках безперечні симптоми або показники здатності чи

нездатності до статевих зносин відсутні, то вирішити пи-

тання дуже складно.

Непросто вирішити питання і про здатність чоловіка

до запліднення, особливо коли йдеться про запліднення,

що сталося за якийсь час (від кількох місяців до кількох

років) до обстеження. У таких випадках ретельно збира-

ється анамнез та вивчається медична документація.

Звертається особлива увага на захворювання у період,

коли відбулося запліднення. Найбільше значення мають

уроджені вади (недорозвиненість яєчок, гермафроди-

тизм) та перенесені хвороби або фактори, котрі можуть

уражати внутрішні статеві органи (епідемічний паротит,

гонорея, новоутворення або іонізуюче ураження). Як

правило, у цих випадках наявні патологічні зміни яєчок.

При обстеженні звертають увагу на стан зовнішніх

статевих органів: збільшення чи значне зменшення ка-

литки; ущільнення та значне зменшення яєчок та їх при-

датків; збільшення, зменшення й ущільнення передміху-

рової залози; ушкоджені вади як наслідок травми; трав-

матична ампутація чи пухлини статевого члена.

Незважаючи на наявність вад розвитку чи змін,

пов'язаних із захворюваннями та травмами, при вирі-

шенні питання про здатність до запліднення необхідно

провести лабораторні дослідження сперми. Наявність в

332

еякуляті рухомих сперматозоїдів нормальної будови і

звичайних розмірів — при встановленні біохімічним

дослідженням їх життєздатності свідчить про можли-

вість запліднення. Експерт повинен пам'ятати, що навіть

значні вади зовнішніх статевих органів, що унеможлив-

люють статеві зносини, не виключають можливості за-

пліднення. У разі, коли виявляється відсутність сперма-

тозоїдів (азооспермія) або їх нерухомість (некроспермія),

може бути зроблений висновок про неможливість заплід-

нення у конкретний час, що не виключає його у минуло-

му. Для вирішення питання про можливість запліднюва-

ти у майбутньому хвора людина повинна пройти курс лі-

кування з подальшими неодноразовими лабораторними

дослідженнями еякуляту (Д. Л. Горбатюк, В. І. Андру-

сяк, О. М. Горбатюк).

Судово-медична експертиза

визначення відсотка втрати працездатності

Така експертиза виконується комісійне. Згідно з пра-

вилами її проведення, працездатність визначається як

соціально-правова категорія, що показує здатність кон-

кретної людини до праці. Остання визначається рівнем

професійних знань, умінь, навичок, досвіду, суспільними

умовами праці, а головне — станом психічного та фізич-

ного здоров'я.

Працездатність може бути загальною! професійною,

повною і частковою.

Повна загальна працездатність — це здатність лю-

дини до некваліфікованої роботи у звичайних умовах

праці.

Повна професійна працездатність — здатність пра-

цівника виконувати роботу в повному обсязі за профе-

сією, якою він володіє, або на посаді, яку він обіймає, у

тих виробничих умовах в яких він працює.

Якщо людина має уроджене каліцтво або перенесла

хворобу, що погіршила загальний стан її здоров'я, чи

страждає на якесь хронічне захворювання і внаслідок за-

значеного може виконувати некваліфіковану роботу або

роботу за професією не в повному обсязі, це свідчить

про часткову працездатність. Тобто, здоров'я дозволяє

333

працівникові виконувати лише більшу або меншу части-

ну роботи згідно зі своєю кваліфікацією. Виконання ж

професійних функцій у повному обсязі потребує полег-

шених умов праці, бо інакше настає розлад здоров'я.

Часткова загальна працездатність — це здатність

виконувати некваліфіковану роботу не в повному обсязі,

або в повному обсязі, але за полегшених умов праці.

Оскільки про тимчасову втрату працездатності у

зв'язку з тілесними ушкодженнями йшлося вище, роз-

глянемо питання про значну постійну або тривалу не-

працездатність, наслідком якої є інвалідність.

Перша група інвалідності встановлюється особі, яка

нездатна ні до якої роботи і потребує стороннього до-

гляду.

Інваліди другої групи нездатні до роботи за фахом

але стороннього догляду не потребують.

До третьої групи належать інваліди, котрі не мо-

жуть виконувати трудові операції відповідно до своєї

професії у звичайних умовах, але можуть працювати за

своєю професією при значному полегшенні цих умов.

Крім груп інвалідності, втрата загальної працездатнос-

ті визначається у відсотках. Для встановлення відсотка

постійної втрати загальної працездатності судово-медичні

експерти користуються таблицями медико-соціальних

експертних комісій. Наприклад, повна втрата зору на од-

не око відповідає 35% втрати загальної працездатності, і

таке ушкодження кваліфікується як тяжке тілесне за

ознакою втрати загальної працездатності більш як на

одну третину.

Не існує таблиць для визначення відсотка втрати

професійної працездатності, тому при визначенні ступе-

ня її втрати у кожному конкретному випадку треба бра-

ти до уваги вираженість порушень функцій організму чи

окремого органа. У разі втрати органа враховується:

— можливість і ступінь компенсації втрачених

функцій;

— можливість виконувати свої професійні обов'язки

тією чи іншою мірою у звичайних або спеціально створе-

них умовах.

334

Якщо особа не досягла віку 40—45 років, необхідно

враховувати можливість перекваліфікації, набуття нової

спеціальності.

Відповідно до правил установлення відсотка втрати

професійної працездатності при виявленні таких пору-

шень функцій організму, які перешкоджають виконанню

будь-якої роботи, у тому числі 1 у спеціально створених

умовах, втрата професійної працездатності становить

100 відсотків.

Здатність виконувати потерпілим роботу тільки у спе-

ціально створених умовах відповідає втраті професійної

працездатності не менше як на 70%.

Залежно від ступеня зменшення обсягу роботи, зни-

ження кваліфікації і, відповідно, заробітної плати або

можливості потерпілим виконувати роботу нижчої квалі-

фікації та за іншою професією, втрата професійної пра-

цездатності становить 25—60 відсотків.

Якщо потерпіла особа може виконувати свої профе-

сійні обов'язки, але це потребує зміни умов праці і пе-

редбачає зниження заробітку або, якщо виконання про-

фесійних функцій у повному обсязі потребує більшої на-

пруженості, встановлюється до 25% втрати професійної

працездатності.

Залежно від характеру наслідків каліцтва та можли-

вості часткового чи повного відновлення «працездатності

завдяки заходам медичної реабілітації, встановлюють

строки наступних обстежень (через шість місяців, один

або три роки).

При втраті органа, функція якого не відновлюється

(наприклад ампутація кінцівки), а також при обстеженні

осіб, що досягли пенсійного віку, ступінь втрати профе-

сійної працездатності встановлюється без зазначення

строку наступного обстеження.

Судово-медична експертиза стану здоров'я

Судово-медична експертиза з метою встановлення

стану здоров'я проводиться у таких випадках:

— заява взятої під варту особи про те, що за станом

здоров'я вона не може утримуватись у слідчому ізо-

ляторі;

335

— відмова особи від явки до слідчого або до суду че-

рез незадовільний стан здоров'я, підтверджений медич-

ними довідками, що викликають сумнів у судово-слідчих

органів;

— встановлення стану здоров'я призовників, які від-

мовляються від військової служби через хвороби;

— відмова від роботи ув'язненого через тяжке захво-

рювання;

— у справах цивільного позову, коли йдеться про не-

обхідність санаторно-курортного лікування чи додатково-

го харчування;

— ухилення від роботи (нібито за станом здоров'я)

злісних неплатників аліментів і у деяких інших справах.

Цей вид експертизи потребує участі лікарів різних

спеціальностей, тому виконується комісією.

Такі експертизи можуть проводитись в амбулаторіях

чи поліклініках, вдома у хворого (при тяжких недугах)

або у стаціонарах — у разі потреби додаткових дослід-

жень з використанням пересувної апаратури, всього

обсягу Сучасних методів діагностики (клінічних, лабо-

раторних, інструментальних) (М. П. Мотюк, А. С. Лісо-

вий, Д. Л. Горбатюк. 1998).

Судово-медична експертиза

удаваних і штучних хвороб

Судово-медичному експерту досить часто доводиться

стикатися з ситуаціями, коли людина намагається сфаль-

сифікувати дані щодо своїх ушкоджень чи хвороб. Це

дістає вияв у різних формах: симуляція і дисимуляція,

агравація і дезагравація, штучні хвороби та самоушкод-

ження.

Особа, яка симулює удавану хворобу, завжди має

корисну мету, наприклад небажання служити в армії,

займатися суспільне корисною працею або намагання

отримати додаткові матеріальні блага. Завдання судово-

медичної експертизи полягає у тому, щоб об'єктивним

діагнозом спростувати наявність у обстежуваного захво-

рювання, на яке він посилається.

Симуляція може бути умисною та патологічною.

Остання найчастіше властива хворим на істерію і є

336

проявом їх хвороби, тому підлягає лікуванню, а не

кримінальному переслідуванню.

Умисно симулюються нервово-психічні, соматичні

захворювання, розлад органів чуття, а також окремі

симптоми хвороб. Із психічних захворювань частіше си-

мулюють епілепсію з удаванням припадків, маніакально-

депресивний психоз, недоумкуватість. Для розпізнаван-

ня симуляції цих хвороб необхідним є обстеження у ста-

ціонарах психоневрологічних диспансерів під наглядом

досвідчених психіатрів.

Діапазон симульованих соматичних захворювань до-

сить широкий:

— гіпертонічна хвороба, основний симптом якої —

підвищення кров'яного тиску — викликається прийомом

ефедрину;

— захворювання легень, наприклад туберкульоз,

основний симптом якого — більші або менші осередки

затемнення легеневої тканини — імітується втиранням у

шкіру ртутної мазі або свинцевого пилу; кровохаркання

— набиранням крові у рот, наприклад висмоктування її

з ясен перед здачею на аналіз мокротиння, або додаван-

ням крові безпосередньо у зібране мокротиння; схуднен-

ня досягається штучним утриманням від їжі, а кашель

імітується;

— виразкова хвороба шлунка, крім суб'єктивних

скарг, "підтверджується" введенням у кал висушеної

крові, а у шлунковий сік — аскорбінової кислоти для

підвищення кислотності;

— хвороби нирок, основним доказом яких е поява у

сечі крові (гематурія), білку (альбумінурія, протеїнону-

рія), цукру (глікозурія) симулюються додаванням до се-

чі, що здають на аналіз, курячого яєчного білка, крові та

цукру. Інколи на аналізи здаються виділення дійсно хво-

рих людей, або останні проходять обстеження за симу-

лянтів, тому перед обстеженням треба перевірити пас-

порт, щоб ідентифікувати особу, яка підлягає обстежен-

ню, з зображенням на фотокартці документа.

Симуляцію нічного нетримання сечі розпізнати досить

важко, бо відсутність такого розладу практично ніякими

об'єктивними симптомами не підтверджується. Для роз-

337

пізнавання цієї удаваної хвороби потрібне всебічне ста-

ціонарне обстеження за участю лікаря-психіатра.

Розлад органів чуття — слуху, зору, мовлення (на-

приклад заїкання) — інколи симулюють після перенесе-

них травм, особливо черепно-мозкових, і видають за на-

слідки останніх. Крім окремих прийомів, котрі дають

можливість розпізнавати симуляцію, існують й об'єктив-

ні, суто наукові, способи виявлення ступеня втрати зо-

ру. Слуху тощо.

Симуляція захворювань опорно-рухового апарату теж

зустрічається досить часто, особливо часто — обмеже-

ності рухів у суглобах внаслідок контрактури. Для ви-

ключення цього розладу потрібне доскональне обстежен-

ня в умовах стаціонару. Особливо ретельно вивчають об-

ставини травми: шрам, ущільнення по ходу м'язів" чи

сухожиль. У таких випадках, крім клінічного спостере-

ження, обов'язковим е рентгенографічне дослідження

ураженої' ділянки. За відсутності об'єктивних ознак роз-

ладу, на які посилається обстежувана особа, треба при-

значити консультацію психіатра, бо не можна виключи-

ти контрактуру як прояв істерії чи якогось іншого нерво-

вого або психічного захворювання.

Іноді симулюються поодинокі симптоми, які харак-

терні для багатьох захворювань, але об'єктивних крите-

ріїв розпізнавання не мають, — це головний, серцевий

біль, нудота, запаморочення тощо.

Агравація полягає у тому, що людина тією чи іншою

мірою перебільшує тяжкість свого дійсного ушкодження

або захворювання. Агравація може бути умисною чи па-

тологічною. Остання властива підозрілим людям, котрі

дуже чутливо ставляться до найменших змін стану свого

здоров'я. На практиці з агравацією досить часто зустрі-

чаються при експертизі живих осіб з приводу черепно-

мозкової травми, коли потерпіла особа намагається

збільшити ступінь тяжкості заподіяних їй тілесних

ушкоджень.

Вищевикладене свідчить про те, що розпізнавання си-

муляції і агравації належить до досить складних експер-

тиз, тим більше, що обстежуваний іноді досить добре

"грає" своє захворювання чи ушкодження, особливо ко-

338

ли скаржиться на больові симптоми, розлад функцій ор-

ганів чуття. У кожного експерта, як правило, є свій на-

бір хитрощів, який дозволяє розпізнати симуляцію, але

для об'єктивних висновків треба керуватися загальними

правилами виконання таких експертиз:

— щоб довести факт симуляції, хворий (або симу-

лянт) має бути всебічно, повно й об'єктивно обстежений

в умовах стаціонару; , і

— необхідно зібрати і вивчити його медичну докумен-

тацію, звернувши увагу на всі перенесені захворювання.

початок і динаміку розвитку симптомів захворювання, з

приводу якого проводиться обстеження;

— кожний названий обстежуваним симптом має бути

ретельно перевірений об'єктивними методами досліджен-

ня. Досліджується також функціональний стан усіх си-

стем і органів для виявлення захворювань, не відомих

обстежуваному;

— у процесі клінічного обстеження бажано організу-

вати постійне медичне спостереження та взяття проб на

аналізи в такий час, коли обстежуваний їх не чекає.

Аналогічно треба виконати рентген-дослідження, напри-

клад для спростування наявності виразки шлунка, що

може дати можливість встановити факт симуляції чи

агравації. При цьому до пацієнта не можна ставитися

упереджено — як до симулянта, поки не доведено від-

сутність захворювання;

— до повного клінічного обстеження і підтвердження

захворювання не можна починати лікування, бо це може

зашкодити справі;

— судово-медична експертиза проводиться комісійне

із залученням фахівців — спеціалістів по захворюванню,

наявність якого треба спростувати або підтвердити.

Дисимуляція і дезагравація — явища протилежні

симуляції та агравації. Частіше до дисимуляції вдасться

злочинець, який отримав при вчиненні ним злочину

ушкодження, виявлення яких може свідчити про його

протиправні дії. У таких випадках обстежуваний або

зовсім заперечує наявність ушкоджень, або стверджує,

що вони не мають ніякого зв'язку зі злочином, в якому

він підозрюється. Дисимуляція має місце, коли жінка,

339

що підозрюється у дітовбивстві чи кримінальному аборті,

взагалі заперечує факт своєї вагітності. Дисимуляція

спостерігається і у хворих на венеричні хвороби, котрі

притягуються до відповідальності за умисне зараження

партнера. У таких випадках вони, як правило, заперечу-

ють свою поінформованість про хворобу.

Інколи люди вимушені приховувати свої захворюван-

ня чи ушкодження, щоб залишитися на своїй роботі

(наприклад льотчики чи водії, в яких погіршився зір)

чи вступити на навчання до якогось навчального закла-

ду і т. ін. Такі випадки дисимуляції законом не пере-

слідуються.

Членоушкодження — умисне заподіяння шкоди

своєму здоров'ю, яке може здійснюватись різними

способами:

а) спричиненням штучних хвороб;

б) приховуванням захворювання, що вже має місце,

або умисної відмови від лікування, або активного впливу

на процес захворювання з метою обтяжити хворобу та

відстрочити одужання;

в) спричиненням механічних ушкоджень (вогнепаль-

ними, тупими та гострими предметами).

Як симуляція членоушкодження переслідує корисну

мету — ухилитись від служби в армії чи від взяття під

варту; дострокове звільнення у зв'язку з хворобою. В ар-

мії, природно, симулюють тільки ті хвороби, які пе-

релічені в реєстрі протипоказань для військової служби.

Штучні хвороби — це такі, що умисно спричиняють-

ся застосуванням фізичних, хімічних і біологічних фак-

торів або їх комбінацій. Хімічний фактор — це, як пра-

вило, тривалий прийом, або передозування лікарських

засобів. Так, досить тривалий прийом ефедрину або ме-

затону викликає спочатку гіпертензію, а потім — розви-

ток гіпертонічної хвороби.

Біологічні фактори — збудники деяких хвороб (ди-

зентерії, туберкульозу тощо).

Фізичні фактори — висока чи низька температура,

іонізуюче випромінення і т. ін.

Прикладами застосування комбінацій різних факторів

може бути: а) механічне ушкодження, термічний чи хі-

340

мічний опік шкіри з подальшим внесенням в ранову по-

верхню інфекції (втирання землі, калу), що призводить

до утворення флегмони або гангрени; б) загальне пере-

охолодження організму або вдихання цукрової пудри ви-

кликають запалення легенів; в) куріння замість тютюну

листя чаю при контакті з туберкульозним хворим з висо-

ким відсотком ймовірності призводить до захворювання

на туберкульоз; г) рана на радіаційному опіку шкіри

дуже довго не гоїться. Як видно з характеристик діючих

агентів, їх дія може бути переважно загальною або

місцевою.

Застосування вогнепальної зброї, вибухових при-

строїв, гострих, тупих предметів і транспортних

засобів для спричинення членоушкодження, Члено-

ушкодження із застосуванням вогнепальної зброї найчас-

тіше трапляються в армії. Звичайно застосовується тип

зброї, закріпленої за особою, яка заподіяла собі ушкод-

ження, і вчиняють цей злочин під час перебування на

варті, у караульному приміщенні чи на полігоні. Пора-

нення не наносяться у життєво важливі органи, майже

ніколи не ушкоджуються довгі кістки кінцівок, ребра,

кістки черепа. Інколи у заподіювача самоушкодження є

спільник, котрий допомагає у здійсненні протиправного

наміру.

Вогнепальне ушкодження, як правило, видається за

нещасний випадок при чистці, перезарЯДЦІ Чи Вправах на

стрільбищі. Досить часто застосовуються рІїНІ Проклад-

ки для затримання частинок порошинок (носові хустки,

деталі одягу і т. ін.), що дає підставу твердити про по-

стріл з неблизької дистанції. З вибухових пристроїв час-

тіше фігурують запали та детонатори, котрі вибухають,

якщо їх затиснути в кулаці чи натиснути на них ногою.

Ураження з мисливської зброї, а інколи — і з бойової,

може видаватися за розбійний напад. Найчастіше вража-

ються м'які тканини кінцівок, інколи кисті чи відтягнута

шкіра тулуба.

Для розпізнавання вогнепальних самоушкоджень су-

дово-медичний експерт повинен ретельно зібрати відо-

мості про випадок, акцентуючи увагу на таких деталях,

як: поза постраждалого під час пострілу, положення

341

зброї відносно ураженої ділянки, відстань пострілу тощо.

При дослідженні одягу з пошкодженнями необхідно за-

стосувати додаткові медико-криміналістичні дослідження

для виявлення часток порошинок, кіптяви, слідів дії

полум'я та розжарених газів, уважно вивчити описи хі-

рургом вогнепальної рани. У разі вирізування країв їх

піддають медико-криміналістичному дослідженню для

встановлення вхідного і вихідного отвору та дистанції

пострілу. Крім одягу й ранової поверхні, обов'язково до-

сліджують рановий вміст, що відділився, у тому числі й

на внутрішніх поверхнях хірургічних пов'язок. У раново-

му каналі можна знайти частки порошинок, кіптяви,

прокладок, крізь які стріляли. Окрім вищенаведеного,

обов'язковим є проведення слідчого експерименту за

участю судово-медичного експерта для підтвердження

або спростування показань обстежуваної особи.

У побут! для членоушкодження частіше застосовують

гС»стрГ(^оЙ(1, сокири, пилки, шило та інші) або тупі пред-

мета "(молотки, обухи сокир), маховики або шестерінки,

шнеки побутових механічних чи електричних приладів, в

які ніби попали пальці, кисті чи інші частини тіла.

Завжди висувається версія про нещасний випадок під

час виконання господарських чи будівельних робіт, а на-

слідки дії колюче-ріжучих, колючих і ріжучих предметів

пояснюють розбійним нападом чи замахом на самогуб-

ство. В усіх випадках ушкоджень, спричинених гострими

предметами, треба дуже ретельно оглянути саме ушкод-

ження, а також оточуючі тканини, на яких можуть збе-

регтися сліди поверхневої дії знаряддя самоушкодження

(сліди приміряння). Якщо мало місце відру бання пальців

кисті чи стопи, треба шукати поверхневі сліди дії не-

тільки на культях пальців, а й на їх відрубаних части-

нах. Необхідно також дослідити пошкодження на одязі,

рукавицях, взутті і цурках (при рубаних травмах).

Найчастіше відзначають невідповідність ушкоджень на

тілі та одязі (кінцівках, рукавицях, взутті). Це обумовле-

но тим, що ушкодження звичайно наносять на оголене

тіло, а потім на одяг. Якщо ж сліди приміряння відсутні

на шкірі, то вони можуть залишитися на одязі чи взутті.

342

Обов'язковим є проведення слідчого експерименту за

участю судово-медичного експерта.

Самоушкодження тупими предметами та за допомо-

гою транспортних засобів трапляються не часто, вида-

ються за нещасні випадки. Практично всі докази щодо

заподіяння транспортної травми 3 метою членоушкод-

ження досить сумнівні. Однією з побічних ознак са-

моушкодження при переїзді колесами рейкового транс-

порту через кисть чи стопу, (ізольовано) є відсутність

ушкоджень на інших частинах тілі, а також незначне

забруднення одягу. Найбільші можливості спростувати

версію нещасного випадку надає слідчий експеримент.

Отже, загальними ознаками самоушкоджень є:

а) локалізація ушкоджень у ділянках, доступних для

заподіяння Їх власною рукою;

б) нанесення ушкоджень поза життєво важливими

зонами;

в) спостерігається повторення у короткий проміжок

часу однотипних членоушкоджень у схожих колективах

(вогнепальні ушкодження, виразкова хвороба шлунка в

армії; туберкульоз, відруби пальців у зонах утримання

в'язнів і т. ін.).

Судово-медичне дослідження рубців

як слідів колишніх поранень

Для всіх учасників Великої Вітчизняної війни, які

отримали поранення, державою встановлено ряд пільг.

Через те, що значне число поранених втратили Докумен-

ти військових госпіталів, де зафіксовано характер пора-

нення, його перебіг і наслідки, судово-медичним експер-

там доручено проводити обстеження осіб цього контин-

генту за направленнями військкоматів. На суд експертів

виносяться питання про наявність рубців на тілі обсте-

жуваних; про характер та механізм їх утворення; про

можливість їх виникнення під час Вітчизняної війни.

Перш ніж почати огляд, судово-медичний експерт ви-

вчає медичну документацію воєнних та післявоєнних ча-

сів (якщо така є), а також ознайомлюється з іншими до-

кументами (довідки, записи у військових квитках). Особ-

лива увага звертається на наявні поранення. Потім

343

збирається анамнез щодо обставин їх виникнення, ха-

рактеру. Під час обстеження звертають увагу на вік, бо,

на жаль, і такі експертизи стикаються з обманом. Огляд

обов'язково треба проводити при достатньому денному

освітленні — для правильного визначення забарвлення

шкіри й рубців. Колір, консистенцію та інші особливості

рубця, на який обстежуваний вказує як на наслідок по-

ранення, треба зіставляти з такими самими ознаками

післявоєнних рубців, якщо вони мають місце. За необхід-

ності рубці вивчають за допомогою стереомікроскопа чи

лупи з великим збільшенням. При цьому можна виявити

імпрегнацію в шкіру порошинок, часток металу, інших

включень. Якщо під час огляду і обмацування у м'яких

тканинах, що оточують рубець, знайдено сторонній пред-

мет щільної консистенції — обов'язковим є рентгено-

графічне дослідження, яке дає можливість встановити

присутність включень (осколки, кулі тощо). Рубці, яким

більше 18—20 років, як правило, білясті, Інколи корич-

невуваті, в цілому м'які, але можуть мати ущільнені

тяжі, вони тонкі, блискучі, іноді опуклі (за даними