700°С призводить до усадки кісток, тобто до зменшення

їх розміру (мал. 21). Зменшення по довжині може досяг-

ти 12,5% для діафізів, та 20% для епіфізів. По товщині

усадка може перевершувати 30%. На усадку впливає

ще й вік людини: чим вона старіша, тим вище процент

усадки.

При температурі вище 700°С, крім усадки кісткової

тканини, відбувається ще й деформація кісток. Біль-

ше деформуються діафізи кісток, вони скривлюються та

скручуються. Скривлення обумовлено розм'якшенням

тканини, а коли утворюються поздовжні розколини, то

різниця температур внутрішніх і зовнішніх шарів кістко-

вої тканини (останні більш розігріті) спричиняє спірале-

подібне закручування навколо подовжньої осі,

Отже, під час спалення змінюється колір кісток, відбу-

вається їх руйнування, деформація та зменшення розмірів.

Якщо на місці події не виявлено цілих кісток чи їх

фрагментів і слідчий змушений брати на дослідження

зразки золи, одне з головних завдань судово-медичної

експертизи — визначити наявність (або відсутність) у

цих зразках часток кісткової тканини.

Сьогодні воно вирішується або методом емісійного

спектрального аналізу суміші золи палива і кісток

(М. М. Стрілець, 1961; В. О. Татаренко, 1962), або мето-

дом мікроскопії. Останній запропоновано М. М. Стрільцем

у 1972 р, і грунтується на специфіці мікроструктур час-

ток золи кісток.

237

Для виявлення кісткової тканини частка золи розти-

рається до порошкоподібного стану між двома предмет-

ними стеклами, потім просвітлюється рідким розчином

полістиролу в толуолі, накривається покривним склом,

після чого вивчається за допомогою біологічного мік-

роскопа у прохідному світлі, при збільшенні у 90—

135 разів. ,

У препаратах виявляються кісткові лакуни. Цей ме-

тод цілком достовірний, але, на жаль, не може засто-

совуватись при спаленні кісток до білого розжарення, бо

при цьому через усадку кісткової тканини лакуни

зникають.

Якщо на згарищі виявлено кісткові залишки, то не-

обхідно визначити їх видову належність. Якщо кістки

мають чіткі анатомо-морфологічні ознаки, що не дуже

змінились від дії вогню, то це питання не дуже складне і

вирішується порівняльно-анатомічним способом за мето-

дикою В. І. ПашковоЇ (1960), В. І. Пашкової та Б. Д. Рез-

нікова (1872). Якщо на експертизу потрапляють уламки

спалених кісток без характерних ознак, то вибір методи-

«м залежить від характеру тканини (компактна чи губ-

часта речовина).

Компактна речовина досліджується за методикою

Ю. М. Гладишева (1966), котра розроблена для дослід-

ження неспалених кісток і полягає у вивченні діафізів

на поперечних шліфах, та за методикою Л. Л. Голубови-

ча — на подовжніх шліфах. Належність кісткової ткани-

ни людини встановлюється за мікроскопічною будовою

шліфів, а саме: за повною відсутністю первинних сітко-

подібних остеонів, первинних лакунарних остеонів у

внутрішнього краю діафіза та наявністю багаторазових

(більше 4-х разів) перебудов більшості вторинних остео-

нів. У тварин більша частина товщі компактного шару

складається звичайно з первинних сіткоподібних остео-

нів. Первинні лакунарні остеони мають місце і у зовніш-

нього, і у внутрішнього країв, а число перебудов вторин-

них остеонів не перевершує двох—трьох. На мікрорент-

генограмах тіні остеонів кісток тварин, як правило,

мають однакову інтенсивність внаслідок рівномірного

просочування їх мінеральними солями. Вони зливаються

з тінями міжостеонних вставних пластин. Рентгенограми

238

людей мають строкатий вигляд через те, що молоді й

старі форми остеонів по-різному просочуються мінераль-

ними солями.

Якщо ж на дослідження надходить губчаста речовина

кісток, то її видову належність можна встановити за

методикою М. М. Стрільця і Л. Л>> Голубовича, яка грун-

тується на вимірюванні довжини та ширини кісткових

лакун, а також на підрахунку їх кількості на одиниці

площі.

Дослідження здійснюється на препаратах, виготовле-

них для встановлення наявності кісткової тканини. Вимі-

рювання та підрахунки проводяться за допомогою оку-

лярного мікрометра МОВ-І-ІЗ1' тільки на пластинчатій,

кістковій тканині, що спалена до світло-сірого кольору

(третя ступінь розжарення).

Кісткова тканина людини та тварини має різний ви-

гляд навіть під порівняльним мікроскопом. Показники

розмірів кісткових лакун людини становлять; довжина

— 24,09 (±0,09) мікрона, ширина — 4,62 (±0,02) мік-

рона; а у свійських тварин: довжина — 19,95 (±0,06)

мікрона, ширина — 3,7 (±0,02) мікрона. На площі 10000

квадратних мікронів у кістках людини налічується 8,55

(±0,03) лакун, у тварин: 11,65 (±0.03) — 12,34 (±0,01)

лакун.

Для оцінки результатів дослідження застосовується

п'ятибальна система, запропонована В. М. Колосовою

(1964). Як зразок наводиться таблиця № 6 п'ятибальної

оцінки кількості кісткових лакун на одиниці площі.

Таблиця № 6

Діагностичні показники

видової належності кісткової тканини

за кількістю лакун на площі 10000 мкм2

Кістки людини Налевні показники Кістки тварин

Достовірні показники Імовірні показники Імовірні показники Достовірні показники

Менше 9 Від 9 до 10 Від 10 до 12 Від 12 до 14 Більше 14

239

На жаль, цей метод не може застосовуватись для

дослідження губчастої речовини у стані білого розжарен-

ня. У таких випадках видову належність найкраще вста-

новлювати методом, розробленим Л. Л. Голубовичем,

А. С. Лісовим та П. Л. Голубовичем (1991, 1992). який

грунтується на різниці між об'ємом незгораючої міне-

ральної частини в одиниці загального об'єму губчастої

речовини кісток людини і тварин. Середній об'єм міне-

ральної частини губчастої речовини головки плечової

кістки людини становить 0,96 (±0,011) см3 у кубічному

сантиметрі, а у домашніх тварин — 0,199 (±0,017) см3.

Запропонований спектральний метод дослідження

значно складніший, крім того макро- та мікроелементи

палива досить сильно перекручують результати дослід-

ження, тому на практиці він використовується рідко.

Коли встановлено, що фрагменти чи уламки кісток

належать людині, вирішується питання про стать особи,

якій вони належали.

З цією метою використовуються вимірювання окруж-

ності головок плечових і стегнових кісток, їх вертикальні

та горизонтальні діаметри, ширина верхнього, нижнього

епіфізів плечових кісток, верхня проекційна ширина та

ширина нижнього епіфіза стегнових кісток, окружності

діафізів і товщина їх стінок. Оцінка отриманих результа-

тів проводиться за п'ятибальною системою чи за спеці-

альними таблицями, в яких результати вимірювань

кісток чи їх фрагментів групуються за ступенем розжа-

рення останніх (чорне, сіре, біле).

Довжина тіла (зріст) загиблого обчислюється за допо-

могою спеціальних регресивних рівнянь, розроблених ок-

ремо для чоловічих, жіночих кісток, чи кісток осіб, стать

яких не встановлена (Л. Л. Голубович, 1991):

Д = ^(Іа-Ь)+с ,

де Д — довжина тіла загиблого, см;

/ — числові характеристики фрагмента плечової чи

стегнової кістки: окружності головок, їх вертикальні й

горизонтальні діаметри, ширина верхніх і нижніх епіфі-

зів, довжина окремих фрагментів;

а, Ь, с — коефіцієнти регресивних рівнянь, одержані

240

шляхом математичних розрахунків окремо для чорного,

сірого та білого розжарення кісток.

Наприклад, якщо вертикальний діаметр головки стег-

нової кістки білого розжарення від скелета жінки дорів-

нює 37,25 мм, а коефіцієнти а, Ь, с відповідно дооівню-

ють 2,334; 50,43; 130 — одержуємо;

Д = 5 х ^(37,25 -2,334-50,43) + 130

Довжина тіла дорівнювала 160,2 см.

Результати тим достовірніші, чим на більшій кількості

числових характеристик вони базуються. Відхилення у

той чи інший бік від дійсної довжини тіла для різних па-

раметрів становить 7,2—12,9 см.

Питання щодо віку загиблого є найскладнішим з усіх,

до цього розглянутих. Розв'язується воно за допомогою

рівнянь множинних регресій, окремо одержаних шляхом

математичних розрахунків для сірого (В. Ф. Мордасов,