50°С, що призводить до загибелі клітин, і дістають вияв

у різного виду опіках — залежно від температури та

діючого фактора (відкрите полум*я, розжарені предмети,

палаючі рідини, пар, розплавлений бітум тощо).

За глибиною ураження шкіри та тканин, що приляга-

ють до неї, розрізняють чотири ступеня опіків.

Перший ступінь — це поверхневе запалення шкі-

ри — еритема. В місці опіку шкіра червона, болюча на

дотик, припухла. На трупі ці ділянки бліднуть і розпізна-

ються лише по буруватому чи жовтуватому кольору і лу-

щенню епідермісу. Опік 3/4 поверхні тіла може викли-

кати смерть.

Другий ступінь — ураження шкіри з відслойкою ро-

гового шару і утворенням пузирів, заповнених серозною

рідиною, що містить лейкоцити і білки. Рідина спочатку

прозора, але швидко мутнішає внаслідок згортання біл-

ків. Після розривів пузирів і витікання рідини поверхня

росткового шару, що є дном опіків, волога, блискуча,

блідо-рожева або яскраво-рожева, якщо кров містить ве-

лику кількість карбоксигемоглобіну. Після підсихання

231

поверхня дерми жовтувато-бура чи червоно-бура, ущіль-

нена, з сіткою добре видних дрібних судин. Смертель-

ним може бути опік 1/2 поверхні тіла.

Третій ступінь характеризується вологим або сухим

первинним некрозом шкіри. Вологий некроз утворюється

від дії пару чи гарячих рідин, а сухий — від полум'я або

розжарених предметів. Розрізнюють ступені: І.ІІ-А — ко-

ли частково уражається ростковий шар, та І1І-Б, що ха-

рактеризується некрозом усієї товщі шкіри з ушкоджен-

ням потових і сальних залоз. При вологому некрозі шкі-

ра має "варений" вид, жовтуватого кольору, припухла,

набрякла. По краях можуть бути опіки II ступеня (пузи-

рі). Сухий некроз відрізняється ущільненням шкіри, її

бурим кольором. Опіки з обвуглюванням, чорного кольо-

ру, досить чітко відмежовані від неушкодженої шкіри.

Заживления опіків третього ступеня закінчується утво-

ренням рубців.

Опіки четвертого ступеня — це обвуглювання шкі-

ри, підшкірної жирової тканини, м'язів і навіть кісток.

Судово-медичне дослідження

трупів з опіками і обгорілих

Зовнішній огляд під час дослідження трупа дає мож-

ливість виявити залишки одягу чи місця, які були ним

прикриті у процесі згорання. В одних випадках одяг, що

горить, спричиняє додаткові опіки, а в інших, коли він

щільно прилягає до тіла, навпаки, захищає ці ділянки від

дії полум'я, гудрону тощо. Смуги неушкодженої шкіри

дають можливість встановити характер деталей одягу

(тугий комірець, щільно прилягаючий бюстгальтер і

т. ін.). Огляд волосся й шкіри дозволяє визначити харак-

тер діючого фактора. Від дії полум'я волосся обгорає, на-

буваючи рудого кольору і колбоподібного здуття. При

опіках рідинами волосся не страждає. Форма і напрямок

смуг опіків теж дають можливість встановити характер

діючого фактора, а також позу, в якій знаходився потер-

пілий під час горіння, бо полум'я дає смуги опіків, що

направлені вгору, а рідини — донизу. Від дії розжарених

предметів на шкірі можуть залишитись їх відбитки. На-

232

явність кіптяви свідчить про опік полум'ям; а відсутність

її у щілинах зморшок на обличчі вказує на прижиттє-

вість потрапляння у вогонь. Трупні плями яскраво-роже-

вого кольору на ділянках неушкодженої шкіри свідчать

про наявність у крові карбоксигемоглобіну, який звичай-

но утворюється при вдиханні окису вуглецю, і про при-

життєвість потрапляння загиблого у вогонь.

При зовнішньому огляді деталідто описують, малюють

на схемі та фотографують виявлені ушкодження, у тому

числі опіки, їх форму, площину, ступінь. У процесі до-

слідження звертають увагу на включення на поверхнях і

в глибині опіків (частки їжі, кави, бітуму, напалму то-

що), котрі можуть бути складовими фактора, ідо спричи-

нив опік.

Внутрішнє дослідження при опіках І і II ступеня не

має особливостей. Опіки III і IV ступеня призводять до

різкого ущільнення шкіри, м'язів і внутрішніх органів.

Це само по собі технічно ускладнює розтин. Крім того,

таке ущільнення різко зменшує розміри трупа, а от-

же — й усіх його внутрішніх органів, більшість з яких

має вигляд вареного або запеченого м'яса, що також

ускладнює розпізнавання хворобливих змін тканин.

Яскраво-червоний колір м'язів, крові в глибоких суди-

нах, наявність кіптяви в трахеї, бронхах і навіть у аль-

веолах, а також опіки слизових оболонок гортані, голо-

сових зв'язок, трахеї свідчать про прижиттєвість попа-

дання тіла у вогонь.

Причини смерті. Від опіків на місці пожежі смерть

наступає рідко, як правило, коли горить одяг, просоче-

ний пальним, або вогонь палає навколо потерпілої люди-

ни. Частіше на місці події причиною смерті є гостре

отруєння окисом вуглецю, тоді в крові знаходять вели-

кий вміст карбоксигемоглобіну (близько 60%), або від

механічних травм при обвалах палаючих споруд. Опіки

тіла, особливо глибокі й обширні, призводять до пору-

шень функцій усіх внутрішніх систем і органів, котрі но-

сять назву «опікова хвороба». Сучасні вчені поділяють

перебіг цієї хвороби на періоди: опіковий шок, токсемія,

інфекція, виснаження, видужання. •

23$

Опіковий шок (різновид травматичного шоку може

бути причиною смерті у перші дві—три доби). Тяжкість

опікового щоку і наслідки ураження обумовлені не стіль-

ки обширністю опіків взагал*, скільки площиною глибо-

ких уражень усієї товші шкіри. Шок обумовлений

надмірним подразненням центральної нервової системи,

що викликає збочення рефлекторних судинних реакцій.

Це> у свою чергу, призводить до мікроциркуляторних по-

рушень, наслідком яких є підвищена проникність судин.

Зменшується обсяг циркулюючої крові, руйнуються її

формені елементи, розвивається олігурія. Ці порушення

можуть спричинити такі ускладнення, як інфаркт міо-

карда, гострі виразки шлунку, ниркову недостатність,

Починаючи з третьої—четвертої доби на перший

план виступає опікова токсемія, обумовлена інтоксика-

цією організму продуктами розпаду білків, токсинами

бакт«рій і токоичними> речовинами, що всмоктуються з

опАкг>вих і>ан.

>)H» П'яту—сьому добу смерть, як правило, настає від

інфекційних ускладнень — пневмонії, септикопіемії, сеп-

тицемії, абсцесів, порушень функцій печінки та нирок.

Інтоксикація, септицемія, бактеріемія викликають знач-

ні дистрофічні зміни внутрішніх органів, порушення про-

цесів обміну, і як результат може розвинутись опікове

виснаження.

Певні труднощі виникають при експертизі повністю

звугленого трупа. Основні питання, що потребують вирі-

шення, це причина смерті та прижиттєвість попадання

загиблого у вогонь. Іноді вони розв'язуються одночас-

но — наприклад при наявності ознак отруєння окисом

вуглецю. В інших випадках виявляються інші причини

смерті: вогнепальне ураження, механічна асфіксія, тупа

травма. Особливо треба бути уважним при черепно-моз-

ковій травмі, бо епідуральні крововиливи можуть бути і

прижиттєвими, і утворитися від дії високої температури.

Прижиттєві гематоми мають веретеноподібну форму, в

м'яких тканинах відповідно їм містяться крововиливи.

Посмертні гематоми мають серповидну форму, розміщу-

ються на протилежному від дії вогню боці.

234

У разі сумніву зразки тканин і органів необхідно під-

дати гістологічному дослідженню. Про прижиттєвість

опіків свідчать артеріальні тромби в ушкоджених ткани-

нах, крайове розміщення лейкоцитів, реактивно-дистро-

фічні та некротичні зміни у периферичній нервовій

системі, м'язах і шкірі. ;si .v і

Іноді з метою приховування злочину трупи чи їх час-

тини спалюють. Тоді судов(ммхичноиу експертові дово-

диться досліджувати лише жугяен( кістки.

Проблема дослідження'іфім^налкнмх спалень турбу-

вала вчених давно, наукові пошуки (Обумовлювалась по-

требами судово-медичної експертної •рактиня. Перші по-

силання на спробу вирішення окремих питань щодо

цього мають місце ще в підручнику Е. Гофмана (1928),

де описуються досліди Graft, Gunsburg, Maschka (1853)

з установлення часу спалення трупів дорослих людей.

Ці експерименти здійснювались у зв'язку з убивством

графині Пьорлітц і спаленням її тіла.

Нині існує комплексна методика дослідження кістко-

вих залишків, що дає змогу вирішувати ряд питань іден-

тифікації особи. Ми послідовно розглянемо цю методику,

але спочатку висвітлимо залежність характеру змін кіст-

кової тканини від особливостей будови кісток та умов їх

спалення. , ,,;, ,.,^„„

Для кращого розуміння процесів, що відбуваються у

кістках при спаленні, доцільно згаити склад останніх.

Вони складаються з органічно» частини, що містить, в

основному, колагенові волокна, і неорганічних солей, які

просочують ці волокна. Неорганічна частина містить

фосфат кальцію — 85%; карбонат кадьція^—10%;

фосфат магнію — 1,5%; флюорит' кальцію — 0.3%; хло-

рид кальцію — 0,2% і лужні солі — 2^<[Benlnghoff A.6

Goerttler К., 1968). При температурі до 550*С структур-

них змін неорганічного складу не відбувається, але вже

при бОО'С фосфат кальцію частково переходить в гідро-

оксиопатит, а при 700°С неорганічні солі кісток повністю

кристалізуються.

Оскільки вирішення окремих питань ідентифікації

особи базується на дослідженні мікроскопічних структур

кісток, вважаємо за доцільне коротко торкнутися питан-

ня гістоструктури кісткової тканини.

235

У процесі утворення кісткової тканини виокремлю-

ються чотирифази: 1) проліферація клітин з диференціа-

цією їх на остеобласти; 2) утворення волокнистого суб-

страту; 3) випадіння аморфної речовини, що склеює;

4) просочування утвореної білкової маси лужними соля-

ми (А. В. Русаков, 1959). Під час утворення кісткової

тканини частина остеобластів залишається в ній, пере-

творюючись на кісткові тільця — остеоцити, що містять-

ся у порожнинах, котрі носять назву кісткових лакун. У

цій фазі мають Місце два основних типи кісткової ткани-

ни: грубоволокниста й пластинчаста.

Грубоволокниста тканина характеризується безсис-

темним направленням пучків колагенових волокон і ве-

ликою кількістю остеоцитів в лакунах різної форми.

Пластинчаста кісткова тканина відрізняється тим, що

колагенові волокна розміщуються паралельно, а остеоци-

тів менше і містяться вони у лакунах веретеноподібної

форми. Проміжна форма кісткової тканини називається

паралельно-волокнистою. По кісткових лакунах пластин-

частої тканини встановлюють наявність і видову належ-

ність згорілих кісток (мал. 21).

Кісткова тканина перебудовується протягом усього

життя людини. Основною структурною одиницею кістки

є остеон. Нині виокремлюють два види остеонів — пер-

винні й вторинні. Серед первинних остеонів розрізняють

три форми, серед вторинних — сімнадцять. За формою

первинних остеонів визначають видову належність, а

вторинних—встановлюють вік.

Вважалося, що кістка може мати чорний, сірий чи бі-

лий колір і, відповідно, 3 ступеня розжарення. Нині ж,

залежно від температури спалення, розрізнють п'ять

ступенів розжарення кісткової тканини. Обвуглювання

кістки починається вже при температурі 300—350°С.

При температурі 400"—680'С кістка набуває сірого ко-

льору: темно-сірого при температурі 400—450°С та світ-

ло-сірого — при температурі від 450°С до 680°С. Лише

після 680°С починається біле розжарення кістки, яке до

700'С відбувається без ознак усадки та деформації. Най-

більша деформація та усадка кісткової тканини має

місце при 800°C.

236

Вже при чорному розжаренні кісток починається їх

руйнування. Цей процес також залежить від багатьох

факторів, серед яких найбільш сприятливий — перепад

температури. Наприклад, на межі ділянок кістки, при-

критих м'якими тканинами, на які вже діє полум'я. Руй-

нуються кістки завжди, навіть без будь-якого втручання.

Виняток становлять лише дрібні кістки стоп і кистей,

які можуть зберігатися незруйнованими. Як правило,

довгі трубчасті кістки руйнуються не повністю — без ці-

леспрямованого механінного руйнування зберігаються

окремі їх фрагменти, такі як верхні (голівки) і нижні епі-

фізи та частини їх діафізів. На окремих характеристиках

цих фрагментів базується ідентифікація особи.

Вже зазначалося, що дія температури, вищої за