4. Стадії медіації:

• вступ та розвідка;

• вивчення ситуації;

Див.: РіяЬег, Я. Іл-у АУ. Сейіп§ Іо Уеа: Ые§ойа1т§ А§геетепІ \уііїюи4 Ош щ ; іп [Техі] / Я. РІ8ПЄГ. - НсшеЬіоп Мійіп Нагсоигі, 1991. - 200 р.

• пошук варіантів рішень, переговори;

• завершення, досягнення остаточної угоди .

Медіація як один із видів АІЖ перш за все характеризується певним суб’єктним складом. Основними суб’єктами медіації є сторони і меді­атор. Поряд з цим до процедури медіації можуть за бажанням сторін залучатися інші особи, наприклад, договірні представники для кон­сультування з правових питань тощо.

Статус медіатора може визначатися на законодавчому рівні або в деонтологічних нормах професійної практики. Як свідчить досвід іноземних держав, особа, яка може бути медіатором, повинна мати повну цивільну дієздатність, не мати судимості, мати вищу освіту, пройти курс навчання з медіації та отримати відповідний документ, що його підтверджує. Перераховані вимоги є загальними вимогами до зовнішніх медіаторів, поряд з цим, якщо мова йде про присудових медіаторів, то така особа повинна також обіймати посаду судді відпо­відного суду. У кожному конкретному спорі медіатор має бути уповно­важений сторонами на проведення такої процедури,

Наприклад, Федеральний закон Російської Федерації «Про альтерна­тивну процедуру врегулювання спорів за участю посередника (процедуру медіаці’ї)» передбачає, що професійним медіатором може бути особа, яка досягла 25 років, має вищу професійну освіту та пройшла курс навчання за освітньою програмою, затвердженою Урядом Російської Федерації, тобто має документ, що підтверджує кваліфікацію медіатора.

Європейський кодекс поведінки медіатора, у свою чергу, висуває вимогу компетентності медіатора, яка полягає в тому, що медіатори повинні бути компетентними та добре обізнаними з процедурою ме­діації. Це передбачає відповідне навчання, безперервне оновлення знань і практики медіації згідно зі стандартами і принципами їх акре­дитації.

Медіація залежно від критеріїв, що беруться за основу, може роз­поділятися на певні види. З точки зору інтегрованості, зв’язку з цивіль-

Див.: Франс вал Арем. Медіація в Нідерландах [Текст] / Франс ван Арем // Про­зорість і ефективність судової системи України : матеріали для підготовки медіаторів із кола суддів Верховного Суду України, Вищих спеціалізованих судів та представни­ків вищих навчальних закладів в рамках реалізації спільної програми Європейського Союзу та Ради Європи. 20-25 берез. 2011 p. - С. 32; Махтельд, Пель. Приглашение к медиации : Практическое руководство о том, как эффективно предложить разреше­ние конфликта посредством медиации [Текст] / Пель Махтельд. - М. : ООО «Меж- регион, центр управлен. и полит, консультирования», 2009. - С. 201-205; Ричбелл, Д. Пять шагов на пути к миру: медиация в коммерческих спорах [Текст] / Д. Ричбелл // Медиация и право. - 2009. - № 1 . - С. 31-37.

ним процесом основним є розподіл медіації на присудову та досудову (зовнішню). Тут головним є той факт, що присудова медіація є інтегро­ваною у судові процедури, а зовнішня медіація існує паралельно з ними.

Залежно від того, на постійній основі медіатор виконує свої функ­ції чи тільки в межах окремої медіаційної процедури, виокремлюють професійних медіаторів та медіаторів асі Бос.

З урахуванням методів медіації можна виділити медіацію методом об’єктивної оцінки та медіацію зі спрощеним методом знаходження компромісу. Перша форма ґрунтується на припущенні, що учасники процедури потребують певного супроводу, тому медіатор надає обом сторонам необхідну інформацію, оцінює шанси і ризики позицій обох сторін і навіть приймає рішення зі спірних питань. Спрощений метод знаходження компромісу має на меті вдосконалити стратегії перегово­рів учасників. Він виходить із того, що учасники конфлікту спромож­ні розуміти власну ситуацію і також готові відчути, що переживає інша сторона. Учасники медіації самі можуть знайти найкраще для себе рішення .

Залежно від наслідків також можна виділити сприяючу (іасіїііаііуе) медіацію, яка спрямована на швидке прийняття рішення, що опосеред­ковано впливає на покращення стосунків між сторонами, та трансфер - мативну (ігапзгбгтапуе) медіацію, завдяки якій дійсно вдається до­сягти відновлення, покращення та продовження стосунків між сторо- 2

нами .

Медіація має певні переваги порівняно з розглядом справи в суді. Щодо цього слід звернути увагу на кілька аспектів. По-перше, медіація забезпечує швидкість розгляду спору порівняно з розглядом справ судами, які в сучасних умовах є перевантаженими. По-друге, відсут­ність чітких процесуальних рамок сприяє більш вільній атмосфері та готовності до співпраці сторін конфлікту. По-третє, прийняття рішен­ня самими сторонами конфлікту сприяє усвідомленню того факту, що

1. Франс ван Арем. Медіація в Нідерландах [Текст] / Франс ван Арем // Прозорість і ефективність судової системи України : матеріали для підготовки медіаторів із кола суддів Верховного Суду України, Вищих спеціалізованих судів та представників вищих навчальних закладів в рамках реалізації спільної програми Європейського Союзу та

Ради Європи. 20-25 березня 2011 року. - С. ЗО.

2

Махтельд, Пель Приглашение к медиации. Практическое руководство о том, как эффективно предложить разрешение конфликта посредством медиации [Текст] / Мах­тельд Пель. - М. : ООО «Межрегион, центр управленч. и полит, консультирования»,

2009. - С. 62-65.

це їх спільне рішення, якого вони досягли шляхом консенсусу, та cm- мулює їх у подальшому до добровільного виконання медіаційної угоди. По-четверте, якщо під час винесення судового рішення задоволеною залишається зазвичай лише одна сторона, на користь якої воно ухва­лене, то під час підписання медіаційної угоди задоволеними залиша­ються обидві сторони, які приймають спільне рішення щодо свого спору на добровільних засадах. По-п’яте, якщо судовий розгляд має ретроспективний характер і спрямований на те, щоб дати правову оцінку та ухвалити певне рішення щодо правовідносин, які мали місце в минулому, то процес медіації спрямований на перспективу, тобто під час нього відбувається налагодження комунікації між сторонами, що сприяє їх плідній співпраці в майбутньому.

мм^Ам § 2. Принципи медіаційної процедури

Медіаційні процедури ґрунтуються на певних принципах. Рекомен­дація Кес (2002) 10 Комітету міністрів державам — членам Ради Євро­пи щодо медіації в цивільних справах зазначає, що держави-учасниці повинні вжити або посилити, залежно від обставин, усі заходи, які вони вважають за потрібне, з метою поступового втілення в життя Керівних принципів медіації в цивільних справах. До таких принципів, зокрема, належать незалежність і неупередженість медіатора, рівність сторін, конфіденційність.

На сьогодні немає одностайності щодо виділення принципів медіа­ційної процедури . Так, у Європейському кодексі поведінки медіатора зазначаються принципи компетентності медіатора, незалежності та неупе­редженості медіатора, справедливості, конфіденційності. Федеральний закон Російської Федерації «Про альтернативну процедуру врегулювання спорів за участю посередника (процедуру медіації)» до принципів медіа­ції відносить такі: добровільність, конфіденційність, співпраця та рівно­правність сторін, неупередженість та незалежність медіатора (ст. 3).

Очевидно, що основними принципами проведення медіаційної процедури є доступність, добровільність, рівноправність сторін, кон­фіденційність, незалежність та неупередженість медіатора.

Див.: Таранова, T. С. Принцип конфиденциальности посредничества [Текст] / T. С. Таранова //Правовое обеспечение инновационного развития экономики Респуб­лики Беларусь : Междунар. науч.-практ. конф. (21-22 окт. 2011 г., г. Минск). - Минск,

- С. 399-404; Притика, Ю. Д. Зміст та класифікація принципів медіації [Текст] / Ю. Д. Притика // Бюл. Мін-ва юстиції України. - 2010. - № 10. - С. 86-92.Принцип доступності означає, що держава повинна забезпечувати доступ до альтернативних способів вирішення спорів, зокрема до ме­діації, сприяти її впровадженню на практиці. При цьому одним із основних міжнародних стандартів є принцип доступу до правосуддя, завдання із забезпечення якого повинно передбачати доступ як до су­дових, так і до позасудових методів врегулювання спорів, зокрема, доступ до медіаційних процедур. Тому доступ до альтернативних спо­собів вирішення спорів має розглядатися в аспекті більш широкої проблеми доступності правосуддя, відповідно до якої на державу по­кладається обов’язок забезпечити ефективну систему функціонування альтернативних способів вирішення спорів. Цей принцип повинен розглядатися як детермінанта існування альтернативних способів ви­рішення спорів взагалі та медіаційних процедур зокрема.

Принцип добровільності медіації є засадничим, оскільки учасники добровільно, за взаємною згодою обирають медіацію як альтернатив­ний спосіб для вирішення спору, що виник між ними. Причому жодна особа не може бути залучена без її згоди до процесу медіації ні судом, ні державними органами, ні іншою стороною, ні будь-якими третіми особами. У кожному випадку добровільність звернення до цієї про­цедури встановлюється медіатором до підписання договору про про­ведення медіації. Поряд з цим особа вправі як за взаємною згодою з іншою стороною, так і одноосібно відмовитися від медіаційної про­цедури на будь-якій стадії, якщо вважатиме її неефективною або з будь- яких інших причин.

Принцип добровільності відбивається також у процедурі вибору медіатора, коли із запропонованого переліку медіаторів обирається той, який влаштовує обидві сторони, або коли медіатором сторони залуча­ють особу, яка хоча і не є професійним медіатором, однак, на думку сторін зможе ефективно врегулювати їх конфлікт (медіація асі Бос). За домовленістю сторін також визначаються та підлягають коригуванню тривалість окремих зустрічей і загальні строки розгляду спору. Більше того, сторони можуть передбачити можливість індивідуальних зустрі­чей медіатора з кожним учасником, які є досить ефективними у ви­падку великого напруження між сторонами, ескалації конфлікту. Цей принцип повинен втілюватися і на завершальних стадіях, коли сторо­ни добровільно співпрацюють для вироблення можливих рішень і під­писують медіаційну угоду. Автономія волі сторін знаходить свій прояв саме на цій стадії, де більш активними є сторони, а не медіатор, що дає змогу сторонам відчути свою відповідальність за рішення, що при- 1314 ймається, та відчути себе «господарями ситуації», від яких залежить ефективність розв'язання спору.

Засадничим є також принцип рівноправності сторін, який полягає в тому, що сторони під час процедури медіації наділені рівними правами. На відміну від принципу процесуального рівноправ'я сторін, що існує в цивільному судочинстві, коли сторони під час судового процесу мають рівні, але не однакові права, в медіації немає позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо, а тому повного мірою всі учасники мають не просто рівні, а однакові права протягом медіаційної процедури.

Принцип конфіденційності медіаційної процедури полягає в тому, що інформація, яка стає відомою під час медіаційної процедури, вва­жається конфіденційною та не підлягає розголосу. Дотримання зазна­ченого принципу забезпечується завдяки застереженню про конфіден­ційність, що міститься в договорі про проведення медіації, яке обов’язково роз’яснює медіатор сторонам до її укладення. Конфіден­ційність сприяє більшій відкритості сторін, завдяки чому досягається повідомлення більшої кількості інформації, яка є важливою, відображає справжні інтереси сторін, однак може бути не повідомлена під час судового провадження через те, що може їм нашкодити під час вине­сення остаточного рішення судом. Положення про конфіденційність стосується особи медіатора, поширюється на сторін медіаційного про­цесу, а також на третіх осіб, залучених до процесу медіації за пого­дженням сторін. Звертає на себе увагу той факт, що завдяки цьому принципу медіація діаметрально відрізняється від судового розгляду, одним з основоположних принципів якого є гласність та відкритість (ст. 6 ЦПК, ст. 12 КАС, ст. 4 ГПК).

Конфіденційність виявляється в кількох аспектах. По-перше, слід виділити конфіденційність від третіх осіб, яка полягає в тому, що відо­мості, які стали відомі медіатору під час проведення процедури меді­ації, не підлягають розголосу третім особам та повинні залишатися в таємниці від них поза межами медіації. По-друге, слід виділити кон­фіденційність від суду, яка виявляється удвох аспектах. З одного боку, у випадку вдалого завершення медіації відомості, отримані під час медіації, не розголошуються судді, який лише затверджує медіаційну угоду. З другого — у разі невдачі медіаційної процедури відомості, отримані протягом неї, не можуть бути використані як докази під час наступного вирішення спору суддею. З цього випливає, що сторони не можуть просити залучити медіатора до процесу як свідка та заявляти клопотання про витребування у нього будь-яких матеріалів. Причомусуддя-медіатор, що брав участь у медіаційній процедурі, не може бути суддею під час подальшого судового розгляду у випадку її невдачі. По-третє, слід виділити конфіденційність від інших учасників медіа­ційної процедури, яка полягає в тому, що відомості, які стали відомі медіатору під час індивідуальних зустрічей з одним із учасників, за загальним правилом, не підлягають розголошенню іншій стороні без згоди на те сторони, з якою проводилася індивідуальна зустріч.

Слід зазначити, що Європейський кодекс поведінки медіатора за­кріплює положення про те, що винятками з вимоги конфіденційності можуть бути випадки, які зачіпають основи державних інтересів та вимоги законодавства. У літературі вказується на виключення із прин­ципу конфіденційності інформації, що отримується медіатором у про­цесі медіації, про вчинені злочини або про злочини, що готуються, яка не може бути не повідомлена правосуддю . Водночас, зважаючи на те, що одним із ключових принципів медіації є добровільність, сторони за взаємною домовленістю можуть відмовитися від застереження про конфіденційність медіаційної процедури, про що обов'язково зазна­чається в договорі про проведення медіації.

Принцип незалежності та неупередженості медіатора в медіа­ційній процедурі означає, що під час проведення процедури медіації повинна зберігатися нейтральність медіатора. Незалежність і неупере­дженість медіатора є тими вимогами, які дозволяють медіації викону­вати свої функції та забезпечують її ефективність.

Медіатор виступає як посередник, який є незалежним від будь-якої зі сторін та будь-яких органів державної влади. Це має виняткове зна­чення для присудової медіації, коли судді-медіатору мають бути забез­печені гарантії незалежності всередині судової системи.

Неупередженість медіатора виявляється в тому, що медіатор зобов'язаний діяти в інтересах усіх учасників процедури, ставитися до сторін однаково безсторонньо, не допускати проявів фаворитизму щодо окремих осіб.

Проводячи аналогію з інститутом відводу суддів (ст. 20 ЦПК, ст. 27 КАС, ст. 20 ГПК) та враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття неупередженості суду в контексті права на суд, закріпленого у п. 1 ст. 6 Європейської конвенції про за-

Див.: Таранова, T. С. Принцип конфиденциальности посредничества [Текст] / T. С. Таранова // Правовое обеспечение инновационного развития экономики Респу­блики Беларусь : Междунар. науч.-практ. конф. (21-22 окт. 2011г., г. Минск). - Минск,

-С. 399-404

.хист прав людини і основоположних свобод, умовно можна виділити об’єктивні та суб’єктивні критерії, які можуть свідчити про упере­дженість медіатора. Так, про упередженість з об’єктивних причин можуть свідчити певні факти, які не залежать від поведінки медіатора, але змушують сумніватися в його безсторонності, наприклад, медіато­ром у присудовій медіації є суддя, який направив цю справу на медіа­цію; медіатор є членом сім’ї або близьким родичем однієї зі сторін тощо. Щодо суб’єктивної неупередженості, то вона пов'язана з певною поведінкою медіатора, яка свідчить про відсутність безсторонності з його боку, до таких випадків можна віднести, наприклад, прояви фа­воритизму, негативні висловлювання стосовно однієї зі сторін тощо.

Якщо в учасників виникають сумніви щодо неупередженості меді­атора, то вони вправі припинити процес медіації. Якщо медіатор сам вважає себе небезстороннім у певній справі, то він обов’язково повідом­ляє про це сторін та з власної ініціативи припиняє процедуру медіації. При цьому учасники можуть звернутися до іншого медіатора, канди­датура якого їх задовольнить.

. 3. Присудова та досудова (зовнішня)

медіація

Присудова медіація — це альтернативна процедура врегулювання спору за участю судді-медіатора, який має спеціальну підготовку, що підтверджена відповідним сертифікатом, за умов, передбачених на­ціональним процесуальним законодавством. Присудова медіація про­водиться за письмовою згодою учасників процесу, має на меті налаго­дження між сторонами процесу комунікації та сприяє самостійному обранню сторонами того варіанта рішення, який найбільше відповідає їх інтересам та потребам .

Після надходження позову до суду суддя, призначений для розгляду справи, передає його судді, що пройшов підготовку як медіатор. Най­важливішим є те, що суддя, призначений для розгляду справи, не може виступати медіатором. Питання «вартості» процедури посередництва, процедури призначення посередника, виконання угоди, досягнутої в рамках посередництва, а також перевірки законності вказаних угод є первинними. Що стосується присудової медіації, то для сторін не ви-

1. ппр://сош1:.80У.иа/5и<19102/тес!іаііоп/т_ро1о2Іі/^Л никає жодних додаткових витрат, усі витрати з проведення медіації по- криваються судовими витратами. Термінів для проведення процедури посередництва не встановлено, вони визначаються сторонами за пого­дженням із суддею. Як показує практика, процедура медіації є набагато швидшою та результативнішою за звичайний судовий розгляд.

Слід зазначити, що не існує суддів, які займаються виключно по­середницькою процедурою, тобто вони виконують роль медіатора поряд із звичайними суддівськими функціями. Разом з цим суддя- медіатор не має права'брати участь у процедурі присудової медіації, якщо він має особистий інтерес для вирішення спору, в тому числі особисту або фінансову зацікавленість у результатах вирішення спору, якщо він пов'язаний сімейними чи діловими стосунками з одним або кількома учасниками процесу, або якщо існують інші обставини, які свідчать про неупередженість судді-медіатора. Суддя-медіатор, якому відомо про існування перешкод у належному виконанні ним своїх обов'язків, повинен відмовитися від проведення присудової медіації та повернути справу голові суду для повторного перерозподілу.

У ході присудової медіації судді-медіатори виступають як приват­ні особи та застосовують виключно методи переконання. Медіатор проводить процедуру медіації на власну відповідальність.

Організаційну підтримку в оформленні матеріалів справи надає йому канцелярія суду. За умови успішного проведення присудової медіації укладена медіаційна угода та відповідні заяви (про відкликання позову або апеляційної скарги, про затвердження укладеної угоди як мирової угоди та інше) додаються до справи та повертаються до суду першої інстанції чи судді апеляційного суду, якими ця справа була надана для проведення медіаційної процедури. Яким саме чином це здійснюється, залежить від правового врегулювання статусу медіатора. У разі якщо учасники процесу або медіатор вважають, що медіація не дала резуль­тату, тобто є невдалою, матеріали повертаються до відповідної судової колегії, яка й продовжує позовне провадження у справі.

Загалом існує дві можливості для правового оформлення статусу медіатора в присудовій медіації: медіатор як суддя, якому надане до­ручення, здійснює функції правосуддя, або медіація розглядається як частина адміністративної діяльності судів. Якщо обрати механізм, де медіатор здійснює функцію правосуддя і діє як суддя, то для цього необхідні встановлені законом прямі повноваження.

Сьогодні існують цілковиті підстави на користь того, щоб кваліфі­кувати присудову медіацію як інший напрям судочинства, і користу­ючись цим механізмом, можна теж завершити правовий спір (укладан­ням мирової угоди в суді, що протоколюється медіатором або заявою про відкликання чи визнання позову на основі досягнутої за столом медіації «позасудової» згоди). Однак, якщо немає такого законодавчо­го врегулювання, можна скористатися іншим шляхом і розглядати медіацію як частину адміністративної діяльності судів. У такому разі медіатор не виконує функції судді.

Присудова медіація може бути припинена на будь-якому етапі її проведення у разі відмови учасників процесу від застосування такого способу вирішення спору.

На відміну від присудової, досудова медіація — це порядок розв'язання спору між сторонами, який проводиться незалежною, третьою стороною (зовнішнім медіатором), який у досудовому поряд­ку намагається допомогти сторонам дійти згоди. При проведенні до- судової медіації зовнішні медіатори сприяють розв'язанню спору між сторонами до подання позовної заяви до суду або навіть коли спір між сторонами вже розглядається судом.

У таких державах, як США, Австралія і Аргентина досудова меді­ація є частиною судочинства, і деякі категорії справ не розглядаються в суді без проходження цієї процедури. Кінцева мета медіації — мирне вирішення спору і укладення договору між сторонами, які перебувають у конфлікті. У процесі посередництва всі дії його учасників здійсню­ються у формі та в рамках відповідних процесуальних відносин, які регулюються процесуальним законодавством. Важливо відзначити, що стосунки, що виникають у процесі посередництва, є формою реаліза­ції так званого альтернативно-дозвільного права, тобто права суб'єктів вирішити конфлікт будь-якими законними методами, які вони визна­чають для себе як пріоритетні. Ці стосунки можуть виникати і продо­вжуватися автономно від інших процесів, утому числі судових, оскіль­ки є різновидом соціально-правових норм і спочатку мають правосуб'єктний і диспозитивний характер. Вони можуть бути при­пинені на будь-якому етапі переговорів за бажанням однієї зі сторін і продовжені в разі взаємної згоди їх суб'єктів. Як приклад можна на­вести Національну асоціацію дилерів цінних паперів (Каїіопаї Аззосіаіїоп оГ8есигігіез Беаіег, НАЗВ) у США, яка визнала, що близь­ко 20 % суперечок, що дозволяються в арбітражі при NA8^A, можуть бути врегульовані в порядку медіації. Це спори між дилерами і їх клі­єнтами, дилерськими організаціями і їх співробітниками, між самими дилерами. Звернення ж в арбітраж є обов'язковим для членів КА5Эпри виникненні суперечок, які не вдалося вирішити мирним шляхом. Активно програма по медіації розвивається і на Нью-Йоркській фон­довій біржі. Правило 638 Арбітражних правил передбачає мож­

ливість врегулювання в порядку медіації суперечок, підвідомчих ар­бітражу за правилами КУ8Е .

. Суб'єктами зовнішньої медіації є особи, які пройшли навчання з основ медіації та отримали відповідний сертифікат про право на зайняття медіацією. Діяльність зовнішніх медіаторів не регламенту­ється на рівні національного законодавства, тому в своїй діяльності зовнішні медіатори керуються загальними рекомендаціями, які за­тверджені Радою Європи з проведення медіаційної процедури. При досягненні певних результатів у медіації, коли сторони за допомогою зовнішнього медіатора дійшли певної згоди в їхньому спорі, уклада­ється відповідна медіаційна угода. Така медіаційна угода за своєю юридичною природою має суто формальний характер і примусової сили не має, на відміну від проведення медіації в суді, де суддя- медіатор затверджує мирову угоду між сторонами або закриває про­вадження у справі у разі відмови сторони від позову або визнання позову.

Реалізація правомочності суб'єктів при зовнішній медіації базуєть­ся виключно на інтересах і потребах сторін у досягненні угоди. їх стосунки закріплюються в договорі, тоді як при судових правовідно­синах закріплення відбувається в процесуально-правовій формі. Здій­снюючи процес медіації, посередник вступає у контакт з особами, що беруть участь у процесі, і здійснює безліч передбачених цією про­цедурою дій. Зміст процедури медіації та її стадії регламентовані правилами, які визначають зміст прав і обов'язків її учасників, вста­новлюють відповідний порядок, послідовність виникнення і розвитку процесуальних стосунків. Слід зазначити, що для успішності про­цедури правила медіації повинні враховувати соціальні і культуроло­гічні норми, а також законодавчий потенціал тих країн, де вони впро­ваджуються в практику. У міжнародній системі АРК. діють правила медіації, запроваджені як на державному рівні (Однаковий Акт про медіацію в США був прийнятий в 2001 р.), так і на недержавному, комерційному або суспільному (наприклад, Правила третейського роз­гляду (арбітражу) і медіації, які затвердила Американська арбітражна асоціація (Атегісап АгЬіігаїіоп Аззосіаїіоп)).

TVTTT1VTM- § 4. Практика застосування медіації

Офіційне закріплення на міжнародному рівні інституту медіації стало можливим відносно нещодавно. Батьківщиною медіації вважа­ють США, а саме Гарвардську школу, яка в 70-80-х pp. XX ст. активно вивчала це явище . Паралельно освоєння медіації відбувалося в Англії і Австралії. Враховуючи цю обставину, можна зробити висновок, що батьківщиною медіації стали країни англосаксонської правової систе­ми. Цьому можна знайти логічне пояснення. Значна кількість судових справ і тривалий їх розгляд призвели до необхідності розвантажити діяльність судів. Крім того, у цих країнах суд займає дуже активну по­зицію і його повноваження є досить широкими, тому стало можливим уведення медіації як АБИ.

Країни романо-германської правової системи почали впроваджувати медіацію у свої правові системи починаючи приблизно з 80-х pp. XX ст.

Як приклад, наведемо досвід використання медіації в зарубіжних 2

країнах . Так, Велика Британія реформувала в 1999 р. норми цивіль­ного процесу СІУІІ Ргосесшге Кдііез. У Великій Британії судові органи сприяють розвитку медіації таким чином: якщо сторона у процесі від­мовляється від запропонованої судом процедури медіації, вона повинна понести всі судові витрати, навіть якщо виграла справу.

У Німеччині медіація є складовою частиною німецької системи правосуддя. Медіатори працюють при судах, значно знижуючи кіль­кість потенційних судових справ. Офіційна сфера застосування меді­ації в німецьких судах поширюється на сімейні, адміністративні та інші справи, які розглядаються в судах загальної юрисдикції та в інших судах. З 2004 р. судова медіація успішно розвивається у формі модель­них проектів, що реалізовуються під контролем німецьких органів юстиції в судах ряду земель країни. У більшості німецьких шкіл права постійно викладається курс медіації.

Офіційно закріплено професію медіатора в Австрії. Більше того, Австрія — єдина країна, в якій у 2004 р. набув чинності Федеральний закон «Про медіацію в цивільних справах». Розрізняють обов'язковість угоди медіації, яка була досягнута в рамках «судової» медіації (коли розгляд справи був припинений і призначена медіація) і досудової

1. Див.: Носырева, Е. И. Пояснительная записка к проекту Федерального закона «О примирительной процедуре с участием посредника (посредничестве)» [Текст] / Е. И.

Носырева // Третейский суд. - 2005. - № 5. - С. 12-18.

2

Ьйр: //\у\уш.теа’іасіа.сот/тее\уог 1 с 1.1 і 1 :т медіації. Так, у першому випадку угода визнається судом, а у друго­му — ні.

У Польщі медіатори, щоб отримати справи, повинні зареєструва­тися в суді та мати відповідну кваліфікацію. Оплата праці медіаторів здійснюється з державного бюджету.

У Чехії Служба апробації та медіації є державною організацією та підпорядкована Міністерству юстиції. Ця служба має свою виконавчу вертикаль, завдяки чому її послуги доступні в усіх регіонах країни. Медіацією може займатися кожен, хто має спеціальну підготовку в га­лузі права чи соціальних наук та пройшов спеціальний тренінг.

У Франції послуги медіації надають громадські організації, а ме­діатори мають бути акредитовані прокурором, після чого можуть під­писати контракт з Міністерством юстиції Франції щодо надання послуг медіації. Вони є безкоштовними для учасників процесу і оплачуються з державного бюджету.

У Китаї, Угорщині, Кореї передбачена можливість державного при­мусу до виконання угоди, досягнутої в рамках медіації, а також дер­жавний нагляд за її законністю. Це стосується тих угод, які були за­тверджені в порядку, характерному для вирішення спорів у третейсько­му суді.

В Японії особливість застосування медіації обумовлена специфікою японців щодо ставлення до державного правосуддя: існує негативне ставлення японців до державного способу вирішення суперечок, тому пріоритет віддається АБИ.

На Третьому саміті Ради Європи (Варшава, травень 2005 р.) глави держав і урядів прийняли рішення щодо більш поширеного викорис­тання потенціалу Ради Європи у виробленні стандартів і сприянні виконанню та подальшій розробці правових договорів Організації та механізмів співробітництва у сфері права. Було також ухвалене рішен­ня допомагати державам-учасницям у справедливому і швидкому від­правленні правосуддя та в розробці альтернативних методів розв'язання спорів. У світлі цих рішень Європейська комісія з питань ефективнос­ті правосуддя (СЕРБІ) включила до своїх пріоритетних завдань новий вид діяльності, покликаний уможливити ефективну імпліментацію договорів РЄ та стандартів, які стосуються альтернативного розв'язання спорів.

Чинне українське законодавство вже заклало основи запроваджен­ня медіації, передбачивши можливість укладення мирової угоди уст. 175 ЦПК, ст. 78 ГПК, які регламентують укладання між сторона­ми судового процесу мирової угоди з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок, законах «Про міжнародний комерційний арбітраж», «Про відновлення платоспроможності боржника або визнан­ня його банкрутом» та навіть у Кримінальному та Кримінально- процесуальному кодексах, де передбачено примирення потерпілого та правопорушника у певних категоріях справ. Стаття 113 КАС перед­бачає «Примирення сторін під час підготовчого провадження». Однак цих норм бракує для повноцінного розвитку АБК, зокрема медіації. Саме тому Міністерство юстиції України розробило проект Закону «Про медіацію», який визначає основні засади проведення медіації, встановити вимоги до медіаторів, окреслити коло їхніх прав та обов'язків, визначити порядок оплати праці, соціального та пенсійно­го забезпечення, а також оподаткування доходів медіаторів. Передба­чається, що запровадження інституту примирення у кримінальне, цивільне та господарське законодавство забезпечить більш ефективне вирішення питань відшкодування моральної та матеріальної шкоди .

Проект Закону дає визначення медіації (посередництва) як про­цедури, спрямованої на примирення сторін, а також досягнення згоди (прийнятного рішення) щодо спірних питань за допомогою медіатора (посередника). Примирна процедура повинна закінчуватися підписан­ням договору про примирення. Договір про примирення — це договір, який укладається сторонами з метою врегулювання спірних питань на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета спору.

Наразі в Україні відбувається впровадження медіації в межах про­грами Ради Європи «Прозорість та ефективність судової системи». Чотири пілотні суди — Білоцерківський міськрайонний суд Київської області, Вінницький окружний адміністративний суд, Донецький апе­ляційний адміністративний суд, Івано-Франківський міський суд, які мали можливість продемонструвати застосування медіації на практиці, показали досить непогані результати. У межах програми за період з

4. липня 2010 р. по 15 листопада 2010 р. 83 справи були передані на медіацію, у 50 справах медіація відбулася, у 36 справах медіація за­кінчилась успішно і у 33 справах укладено медіаційні угоди. Найяскра­вішим прикладом став Вінницький окружний адміністративний суд, де за досить невеликий проміжок часу (з 5 липня 2010р. по 15 листо-

Обговорення законопроектів «Про медіацію (примирення)» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо процедури медіації (примирення)» [Електрон­ний ресурс]. - Режим доступу: Шр:/Ду\Ґ\Ґ.г).ог§.иа/по(1е/121.пада 2010 р.) на медіацію було передано 28 справ, у 26 справах було проведено медіацію, з них 18 справ закінчились успішно. Учасниками процесу медіації у цих справах стали такі суб’єкти владних повнова­жень, як податкова адміністрація, управління внутрішніх справ, дер­жавні адміністрації та ін.