1236Другу групу утворюють юридично заінтересовані особи. Виходячи із змісту ч. 5 ст. 8 Закону, це фізичні та юридичні особи, задорученням яких або стосовно яких вчинювались нотаріальні дії.

До третьої групи належать особи, які не заінтересовані в результаті нотаріальної справи, але також беруть участь у нотаріальному процесі (експерти, перекладачі, хранителі та опікуни спадкового майна тощо). Мета їх участі у процесі — сприяти нотаріальній діяльності й винесен­ню нотаріусом законного та обґрунтованого правозастосовного акта.

Нотаріальний орган у процесі посідає особливе становище, здій­снює найбільш активний вплив на його хід, вирішує проблеми засто­сування матеріального права та інші питання.

Заінтересовані особи у нотаріальному процесі поділяються на осіб — ініціаторів процесу, тобто тих, хто порушує нотаріальне про­вадження, звертаючись до нотаріуса з метою вчинення нотаріальної дії, та осіб, які залучаються до процесу нотаріальним органом. Напри­клад, ст. 72 Закону передбачає обов’язкову участь у нотаріальному процесі стягувача, якщо не відбулися публічні торги жилого будинку; ст. 71 — спадкоємців померлого з подружжя при видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя; ст. 63 — усіх спадкоємців при відкритті спадщини.

Існування інституту обов’язкової участі заінтересованих осіб обу­мовлене тим, що вчинення нотаріальної дії може впливати на їхні права та інтереси. Крім того, така участь забезпечує реалізацію безспірного характеру нотаріального провадження: якщо між вказаними особами і ініціатором процесу виникне спір, продовження нотаріального про­цесу стане неможливим, виникне судовий процес. Відсутність між ними спору виключає і звернення з цього приводу до судових органів.

Таким чином, форми вступу до процесу двох зазначених категорій суб’єктів різні, але з моменту, коли вони займають певне процесуальне становище, їх статус є однаковим і визначається юридичною заінте­ресованістю, яка полягає у підтвердженні існування певного юридич­ного факту або наданні юридичної сили і вірогідності діям, що вчиня­ються, з тим, щоб у подальшому мати можливість належним чином реалізовувати суб’єктивні права.

До заінтересованих осіб слід також віднести законних (статті 80, 81 Закону) та договірних (ст. 44 Закону) представників. їх інтерес ви­значається безпосередньо законом (батьки, усиновителі, опікуни, пі­клувальники), договором (адвокати) і є юридичним.НезаінТересованими особами в нотаріальному процесі є експерти (ст. 51 Закону), перекладачі (статті 15, 79 Закону), хранителі, опікуни та інші особи, яким передано на зберігання спадкове майно (ст. 61 За­кону), свідки (ст. 94 Закону) та інші особи. Суб'єкти цієї групи не впливають на хід та розвиток процесу, а тільки сприяють діяльності інших учасників тим, що надають необхідний фактичний матеріал чи виконують допоміжні діг, не добиваючись здійснення свого процесу­ального інтересу.

• м м н § 4. Стадії нотаріального процесу

Нотаріальне процесуальне законодавство передбачає строки і по­слідовність вчинення дій, тобто стадійність нотаріального процесу.

Стадія нотаріального процесу як його складова частина утворю­ється сукупністю нотаріальних процесуальних дій, спрямованих до однієї найближчої процесуальної мети, і характеризується крім того специфічним колом суб'єктів, які володіють певними правами і обов'язками, що реалізуються саме в цій стадії, процесуальними до­кументами, які нотаріус оформлює в даній стадії.

Виходячи з такого визначення, у нотаріальному процесі можна ви­окремити такі обов'язкові стадії: порушення нотаріальної справи; підготовка до вчинення нотаріальної дії; розгляд нотаріальної справи по суті й прийняття нотаріального акта.

Стадія порушення нотаріальної справи складається з подання за­яви (або усного звернення до нотаріуса) і прийняття її посадовою особою, яка вчиняє нотаріальну дію. Прийняттю заяви передує пере­вірка передумов права на вчинення даної нотаріальної дії і умов здій­снення цього права. Інакше кажучи, стадія порушення нотаріального провадження починається з моменту звернення заінтересованої у вчи­ненні нотаріальної дії особи до нотаріуса або іншої посадової особи і закінчується в той момент, коли нотаріус прийме рішення про те, що вправі і повинен вчинити дану нотаріальну дію або зобов'язаний в її вчиненні відмовити.

Підстави до відмови у порушенні нотаріальної справи вичерпно закріплені у законодавстві. Так, ст. 49 Закону передбачає, що нотаріус або інша посадова особа, що вчиняє нотаріальну дію, відмовляють у вчиненні нотаріальної дії, якщо: вчинення такої дії суперечить за­конові; дії підлягають вчиненню іншим нотаріусом чи іншою посадо- 1238 вою особою; з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась недієздатна особа або представник, який не має необхідних повноважень; правочин, що укладається від імені юридичної особи, не відповідає об­сягу її цивільної правоздатності. Нотаріус чи інша посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, не приймають для вчинення нотаріальних дій документи, якщо вони не відповідають вимогам законодавства або міс­тять відомості, що порочать честь і гідність фізичних осіб.

Важливою гарантією, що захищає інтереси особи, якій нотаріус відмовив у вчиненні нотаріальної дії, є правило, згідно з яким нотарі­ус у таких випадках зобов'язаний викласти причини відмови у письмо­вій формі. Поряд з цим заінтересованим особам повинно бути роз'яснено порядок оскарження дій нотаріуса, що відмовив у вчинен­ні нотаріальної дії. Нотаріус не пізніше як у триденний строк виносить постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, яка не відповідає певним вимогам (ч. З ст. 49 Закону).

У стадії порушення нотаріального процесу нотаріусом здійсню­ються також дії, спрямовані на встановлення особи, що звернулася щодо вчинення нотаріальної дії (ст. 43 Закону), і перевірка дієздатності фізичних осіб та правоздатності юридичних осіб, які беруть участь у правочинах (ст. 44 Закону).

Стадія підготовки як самостійна стадія нотаріального процесу має своїм завданням створити необхідні умови для правильного вчинення нотаріальної дії, забезпечити законність і обґрунтованість нотаріаль­ного акта. Підготовка до вчинення нотаріальної дії починається після того, як нотаріус впевнився, що у нього немає процесуально-правових підстав до відмови у порушенні даної нотаріальної справи, і закінчу­ється, коли нотаріус переконається в наявності всіх необхідних умов для вчинення нотаріального акта. Зміст стадії підготовки складають дії, пов'язані з установленням кола фактів, що мають значення для даної справи; визначенням кола доказів, що необхідні для підтверджен­ня цих фактів; вирішенням питання про склад осіб, які повинні будуть брати участь у вчиненні даної нотаріальної дії; забезпеченням надання всіх необхідних доказів і доведення до відома осіб, заінтересованих у справі, тієї інформації, отримання якої ними від нотаріуса передба­чено законодавством; роз'ясненням особам, що звернулися до нотарі­уса, значення вчинюваних нотаріальних дій з урахуванням можливих правових наслідків.

Вирішення питання, пов'язаного з установленням кола фактів, що мають значення для даної справи, базується на зверненні до матеріаль­ної норми права. Наприклад, при посвідченні правочину про відчужен­ня жилого будинку або іншого нерухомого майна, що підлягає реєстра­ції, нотаріусом встановлюється і досліджується факт наявності права власності на вказане майно і осіб, які його відчужують (п. 49 Інструк­ції) . При посвідченні договорів довічного утримання нотаріус повинен перевірити, чи є набувач жилого будинку (квартири) повнолітньою дієздатною фізичною особою (ст. 746 ЦК).

Нотаріус повинен також вирішити, якими засобами можна обгрун­тувати наявність або відсутність цих юридичних фактів, тобто з’ясувати коло доказів по справі. У нотаріальному процесі це, як правило, письмо­ві докази. Наприклад, при посвідченні договорів про відчуження нерухомого майна доказами права власності на таке майно відчужува- ча можуть бути: нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, довічного утримання, дарування, міни; свідоцтво про придбання жи­лого будинку з прилюдних торгів; свідоцтво про право приватної власності на будинок тощо.

Установивши факти і докази, що їх підтверджують, нотаріус по­винен визначити коло суб’єктів процесу уданій справі. Передусім це заінтересовані особи та їх представники. У випадках, передбачених законом, це можуть бути також особи, що підписують правочини за­мість заінтересованих осіб, які самі цього зробити не можуть. Визна­чення кола інших суб’єктів обумовлюється матеріально-правовими особливостями конкретної нотаріальної справи. Найбільш широким колом суб’єктів характеризуються спадкові справи. Суб’єктами но­таріального процесу у таких справах можуть бути спадкоємці; хра- нителі, опікуни та інші особи, яким передано на зберігання спадкове майно; відповідні фінансові органи, якщо спадщину приймає держа­ва; свідки, присутність яких необхідна при складанні опису спадко­вого майна, тощо.

Після з’ясування кола суб’єктів нотаріус зобов'язаний вжити за­ходів щодо їх повідомлення, які б забезпечили їх участь у процесі. Так, відповідно до ст. 63 Закону державний нотаріус може зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі.

Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону нотаріус зобов'язаний роз’яснювати за­інтересованим особам їх права та обов’язки, зміст і значення проектів правочинів, що ними надані.

Здійснивши всі підготовчі дії, нотаріус переходить до розгляду справи по суті і вчинення нотаріальної дії, яка закінчується винесеннямвідповідного процесуального документа: видачею нотаріального сві- доцтва або вчиненням посвідчувального напису. Саме в цій стадії но­таріус повинен переконатися в тому, що зміст дій, які вчиняються, відповідає вимогам закону і дійсним намірам сторін.

Ця стадія складається з кількох частин: підготовчої; вчинення посвід­чувального напису або видачі свідоцтва; реєстрації нотаріальної дії.

Зміст підготовчої частини складають дії, пов'язані з установленням фактичних обставин справи. З цією метою нотаріус перевіряє надані документи, дає їм підсумкову оцінку, робить висновок щодо юридичних фактів, права або законного інтересу особи, яка звернулася за вчинен­ням нотаріальної дії. Наприклад, при посвідченні заповіту нотаріус, зокрема, перевіряє, чи не містить заповіт розпоряджень, які суперечать чинному законодавству.

До змісту підготовчої частини належить також вчинення попередніх дій, які повинні передувати вчиненню нотаріального акта з деяких справ. Так, посвідченню факту неоплати чека передує пред'явлення нотаріусом чека до платежу.

У межах підготовчої частини при посвідченні правочинів та вчинен­ні деяких інших нотаріальних дій у випадках, передбачених законодав­ством, перевіряється справжність підписів учасників правочинів та ін­ших осіб, що звернулися за вчиненням нотаріальної дії (ст. 45 Закону).

Вчинення нотаріального акта полягає: у видачі свідоцтв про право на спадщину, про право на частку в спільному майні подружжя, про передачу заяви, про посвідчення тотожності фізичної особи з особою, що зображена на фотокартці, про прийняття на збереження документів, про посвідчення факту, що фізична особа є живою, про перебування її у певному місці; у видачі виконавчого напису; у вчиненні посвідчу­вального напису на правочинах, на договорах, про засвідчення справж­ності підпису на документах, вірності перекладу документів або копій документів, або виписок з них; вчиненні напису про заборону відчу­ження майна; у складенні акта опису спадкового майна; у вчиненні морського протесту; у складенні акта про протест векселів про нео­плату, неакцепт або недатування акцепту.

Законодавство (ст. 42 Закону) передбачає можливість відкладення нотаріальної дії у випадку необхідності витребування додаткових відо­мостей або документів від посадових осіб підприємств, установ і ор­ганізацій або направлення документів на експертизу, а також якщо відповідно до закону нотаріус повинен впевнитись у відсутності у за­інтересованих осіб заперечень проти вчинення цієї дії. Строк, на який відкладається вчинення нотаріальної дії у цих випадках, не може пере­вищувати одного місяця.

Вчинення нотаріальної дії може бути також відкладено за заявою заінтересованої особи, яка бажає звернутися до суду для оспорювання права або факту, про посвідчення якого просить інша заінтересована особа. Якщо протягом 10 днів від суду не буде одержано повідомлення про надходження заяви, нотаріальна дія повинна бути вчинена. У разі одержання від суду повідомлення про надходження заяви заінтересо­ваної особи, яка оспорює право або факт, про посвідчення якого про­сить інша заінтересована особа, вчинення нотаріальної дії зупиняєть­ся до вирішення справи судом.

Стаття 52 Закону передбачає, що всі нотаріальні дії реєструються в реєстрах нотаріальних дій. Запис нотаріальної дії в реєстрі прова­диться нотаріусом або іншим працівником державної нотаріальної контори або особою, яка перебуває у трудових правовідносинах із при­ватним нотаріусом, тільки після того, як посвідчувальний напис на документі або документ, що видається нотаріусом, ним підписані.

• м^лн^лм § 5. Загальні правила вчинення нотаріальних дій

Вчинення нотаріальних дій провадиться у певному, точно встанов­леному законом процесуальному порядку (ст. 39 Закону).

Під порядком вчинення нотаріальних дій розуміють перш за все певну послідовність. Однак, крім цього, правові норми вказують но­таріусу, як він повинен вчинювати ті чи інші дії аж до їх запису в ре­єстр. Порядок вчинення нотаріальних дій складають загальні й спеці­альні правила, дотримання яких має виключно важливе значення, бо забезпечує правильне та швидке вирішення справи, видачу законного та обґрунтованого нотаріального акта.

Зміст нотаріального провадження взагалі, тобто загальний порядок вчинення нотаріальних дій, складають правила, які діють незалежно від того, яка саме нотаріальна дія вчиняється. Інакше кажучи, застосу­вання норм загального порядку вчинення нотаріальних дій не залежить від характеру дії і є обов'язковим для всіх випадків. Наприклад, це обов'язки нотаріуса сприяти фізичним та юридичним особам у здій­сненні їх прав та захисті законних інтересів, роз'яснювати права та обов'язки, попереджати про наслідки нотаріальних дій, що вчиняють

­ся, для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду; зберігати таємницю відомостей, одержаних ним у зв'язку

з вчиненням нотаріальних дій; відмовити у вчиненні нотаріальної дії в разі її невідповідності законодавству України або міжнародним до­говорам; встановити особу і перевірити справжність підписів учасни­ків правочину та інших осіб, що звернулися; не приймати документів, що суперечать закону або містять відомості, що порочать честь та гідність громадян; відкласти вчинення нотаріальної дії з метою ви­требування необхідних відомостей або документів від установ, орга­нізацій, посадових осіб або у випадку направлення документа на екс­пертизу; роз'яснити порядок оскарження відмови у вчиненні нотарі­альної дії, викласти причини відмови в письмовій формі тощо.

Крім цього, до основних правил вчинення нотаріальних дій нале­жать норми Закону, що регулюють питання, пов'язані з визначенням місця вчинення нотаріальних дій; часу їх вчинення; норми, що перед­бачають вимоги до документів, які подаються для вчинення нотаріаль­них дій і видачі дубліката нотаріально посвідченого документа.

Так, відповідно до ст. 41 Закону нотаріальні дії можуть вчинятися будь-яким нотаріусом на всій території України, за винятком випадків, передбачених статтями 9, 55, 60, 65, 66, 70-73, 85, 93 і 103 Закону, та інших випадків, передбачених законодавством України. Нотаріальні дії вчиняються в приміщенні державної нотаріальної контори, в дер­жавному нотаріальному архіві, приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, чи приміщенні виконавчого комітету органу місцевого самоврядування. В окремих випадках, коли фізична особа не може з'явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимага­ють особливості посвідчуваного правочину, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаними приміщеннями.

Нотаріальні дії вчиняються після їх оплати в день подачі всіх необ­хідних документів. У передбачених законом випадках, як вже вказува­лося, вчинення нотаріальної дії може бути відкладено або зупинено.

На підставі ст. 47 Закону не приймаються для вчинення нотаріаль­них дій документи, що мають підчистки або дописки, закреслені сло­ва чи інші не застережені виправлення; документи, текст яких немож­ливо прочитати внаслідок пошкодження, а також написані олівцем. Текст нотаріально посвідчуваних правочинів, засвідчуваних копій до­кументів і виписок з них, тексти перекладів та заяв повинні бути на­писані ясно і чітко; числа і строки, що стосуються змісту посвідчуваних правочинів, мають бути позначені хоча б один раз словами, а назви юридичних осіб — без скорочень із зазначенням їхніх адрес. Прізвища, імена та по батькові фізичних осіб повинні бути написані повністю із зазначенням місць їх проживання. Документи, викладені на двох і біль­ше окремих аркушах, повинні бути прошиті, а аркуші — пронумеро­вані і скріплені печаткою.

Стаття 53 Закону передбачає можливість видачі дубліката нотарі­ально посвідченого документа у випадку його втрати за письмовою заявою заінтересованих осіб. Видача дубліката втраченого документа здійснюється державним нотаріальним архівом. До передачі в архів примірників документів, посвідчених або виданих нотаріусом чи по­садовою особою органу місцевого самоврядування, дублікат втраче­ного документа видається відповідно нотаріусом чи посадовою особою за місцем його зберігання.

Крім цього, до норм, що закріплюють загальні правила нотаріаль­ного провадження, слід віднести статті 9, 15, 19 і 31 Закону.

Так, нотаріус при вчиненні нотаріальної дії повинен бути неупере- дженим. Згідно із ст. 9 нотаріус та відповідна посадова особа, які вчи­няють нотаріальні дії, не вправі вчиняти нотаріальні дії на своє ім'я та від свого імені, на ім’я і від імені свого чоловіка чи своєї дружини, їх та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер), а також на ім'я і від імені працівників даної нотаріальної контори, працівників, що перебувають у трудових відносинах із приватним нотаріусом, або працівників даного виконавчого комітету. Посадові особи виконавчих комітетів не вправі вчиняти нотаріальні дії також на ім'я і від імені даного виконавчого комітету. У зазначених випадках нотаріальні дії вчиняються в будь-якій іншій державній нотаріальній конторі, у при­ватного нотаріуса чи у іншому виконавчому комітеті. Посадові особи, перелічені у ст. 41 Закону, не вправі посвідчувати заповіти та доручен­ня на своє ім'я і від свого імені, на ім'я і від імені свого чоловіка або своєї дружини, їх і своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер). Нотаріальні і прирівняні до них дії, вчинені з порушен­ням встановлених цією статтею правил, є недійсними.

Відповідно до ст. 15 Закону, якщо особа, яка звернулася за вчинен­ням нотаріальної дії, не знає мови, якою ведеться діловодство, тексти оформлюваних документів мають бути перекладені їй нотаріусом або перекладачем.

Статті 19 і 31 Закону регулюють оплату вчинюваних нотаріальних дій. За вчинення нотаріальних дій державні нотаріуси справляють державне мито у розмірах, встановлених чинним законодавством. При­ватні нотаріуси за вчинення нотаріальних дій справляють плату, розмір якої визначається за домовленістю між нотаріусом та громадянином або юридичною особою.

Спеціальний порядок нотаріального провадження регламентує кожну конкретну нотаріальну дію.

. м м а * н Питання для самоконтролю

1. Визначте поняття нотаріального процесу.

2. Які ознаки характеризують нотаріальний процес як різновид юридичного процесу?

3. Що таке нотаріальні акти - документи? Визначте їх склад у нотаріальному процесі.

4. Наведіть класифікацію принципів нотаріального процесу.

5. Яким є зміст принципу нотаріальної таємниці?

6. Дайте класифікацію суб'єктів нотаріального процесу.

7. Визначте правосуб'єктність нотаріуса як учасника нотарі­ального процесу.

8. Хто належить до заінтересованих осіб у нотаріальному про­цесі?

9. Які існують стадії нотаріального процесу?

10. Які правила належать до загальних правил вчинення нота­ріальних дій?

11. Які правила існують щодо визначення місця та часу вчинен­ня нотаріальних дій?

12. Які існують підстави для відмови у вчиненні нотаріальної дії?

Глава ІЛП мммнммммммшшмннмшм

НОТАРІАЛЬНІ ПРОВАДЖЕННЯ (ОКРЕМІ НОТАРІАЛЬНІ ДІЇ)

. • и и и § 1. Нотаріальні дії, спрямовані на посвідчення безспірного права

Згідно із законодавством про нотаріат нотаріусами видаються сві­доцтва про право на спадщину, свідоцтва про право власності на част­ку в спільному майні подружжя і свідоцтва про придбання будинків з прилюдних торгів.

Свідоцтво про право на спадщину — правовстановлювальний до­кумент, який офіційно і безспірно підтверджує наявність права влас­ності на майно, що переходить за спадком.

Для оформлення спадкових прав спадкоємці подають заяву про прийняття спадщини до нотаріуса за місцем відкриття спадщини.

Нотаріус перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства осіб, які подали заяву, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців обов'язково вимагаються відповідні документи. Показання свідків є недопустимими.

Спадкоємці, які не надали документів, що підтверджують наявність підстав для закликання до спадкування, або які пропустили строк для прийняття спадщини, за умови письмової згоди всіх інших спадкоєм­ців, що прийняли спадщину і надали докази у справі, можуть бути включені до свідоцтва про право на спадщину. Така згода спадкоємців оформлюється у вигляді письмової заяви. Видане свідоцтво про право на спадщину надалі може бути визнане недійсним лише в судовому порядку.

Нотаріус не вправі анулювати або відмінити видане свідоцтво.

Свідоцтво про право на спадщину видається і у випадку переходу спадкового майна до держави.

Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні по­дружжя видається на підставі спільної письмової заяви подружжя одному або кожному з них. При цьому нотаріус встановлює факт ре­єстрації шлюбу, час придбання майна, ознайомлюється з документами, які підтверджують право спільної власності на майно. У разі звернен­ня із заявою про видачу свідоцтва колишнього подружжя нотаріус, крім вказаних дій, перевіряє факт розірвання шлюбу.

За наявності доказів про придбання майна за період шлюбу нота­ріус видає одному з подружжя, яке пережило, свідоцтво про право власності на частку в спільному майні в розмірі половини цього майна. У іншому разі розмір часток у спільному майні подружжя може бути визначений за їх згодою. При цьому подружжя має право відступити від правила рівності часток.

Про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя нотаріус робить відмітку у відповідному правовста- новлюючому документі.

При вчиненні даної нотаріальної дії згоди інших спадкоємців на ви­дачу одному з подружжя, яке пережило, такого свідоцтва непотрібно. Разом з тим нотаріус зобов'язаний попередньо повідомити спадкоємців на випадок можливого пред'явлення з їх боку доказів про те, що спад­кове майно не належить до спільного сумісного майна подружжя.

За наявності спору між подружжям, яке пережило, та іншими спад­коємцями нотаріус відмовляє у видачі свідоцтва і пропонує спір про право вирішити в судовому порядку.

Свідоцтво про придбання арештованого чи заставленого майна з публічних торгів (аукціонів) видається набувачу у випадку придбан­ня ним з публічних торгів такого майна. Вказане свідоцтво оформлю­ється за місцезнаходженням майна. Якщо торги не відбулися, свідоцтво видається стягувачеві. Відповідно при вчиненні такої нотаріальної дії нотаріус встановлює факт продажу майна з публічних торгів (аукціону) або факт, що прилюдні торги (аукціон) не відбулися. Це підтверджу­ється відповідно складеним державним виконавцем актом про прове­дені публічні торги, який затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби, або складеним організатором аукціону (копією затвердженого суддею) актом про проведений аукці­он. Свідоцтво про придбання нерухомого майна, що було предметом іпотеки, видає нотаріус за місцем знаходження такого майна на під­ставі копії складеного державним виконавцем акта про реалізацію предмета іпотеки, затвердженого начальником (заступником началь­ника) органу державної виконавчої служби. Якщо публічні торги (аукціон) оголошено такими, що не відбулися, нотаріус видає відпо­відне свідоцтво про придбання такого майна стягувачеві на підставі складеного й затвердженого в установленому порядку акта із зазна­ченням того, що публічні торги (аукціон) не відбулися.

Якщо майно (свідоцтво) підлягає обов'язковій державній реєстра­ції, нотаріус вказує про це в тексті свідоцтва із зазначенням органу, який здійснює таку реєстрацію.

• _{м ш} - е - ш § 2. Нртаріальні дії, спрямовані на посвідчення і засвідчення безспірних фактів

До нотаріальних дій щодо посвідчення юридичних фактів нале­жать: посвідчення правочинів; посвідчення факту знаходження фізич­ної особи в живих; посвідчення факту знаходження фізичної особи в певному місці; посвідчення тотожності фізичної особи з особою, зображеною на фотографічній картці; посвідчення часу пред'явлення документа; посвідчення факту передачі заяв фізичних і юридичних осіб іншим фізичним та юридичним особам; прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів.

До нотаріальних дій щодо засвідчення фактичних даних належать: засвідчення правильності копій (фотокопій) документів і виписки з них; засвідчення справжності підписів на документах; засвідчення правиль­ності перекладу документів з однієї мови на іншу; вчинення морських протестів.

Нотаріус посвідчує правочини, для яких законодавством встанов­лена обов'язкова нотаріальна форма, а також за бажанням сторін й інші правочини. Посвідчуючи правочин, нотаріус і інша посадова особа перевіряють, чи відповідає зміст посвідчуваних ними правочинів ви­могам закону і дійсним намірам сторін, а у відповідних випадках — правоздатність юридичних осіб. Усі примірники правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, підписуються його учасниками і на кожному примірнику вчиняється посвідчувальний напис нотаріу­са та ставиться печатка.

Посвідчення факту знаходження фізичної особи в живих або в пев­ному місці провадиться нотаріусом як при особистій явці фізичної особи до нотаріуса, так і поза приміщенням державної нотаріальної контори чи приміщенням, що є робочим місцем приватного нотаріуса за місцезнаходженням такої особи.

1248Факт знаходження в живих або в певному місці неповнолітнього посвідчується на прохання його законних представників (батьків, уси­новителів, опікуна або піклувальника).

Заочне посвідчення вказаних фактів не допускається. На підтвер­дження факту, що фізична особа є живою або перебуває в певному місці, нотаріус видає заінтересованим особам свідоцтво.

Нотаріус на прохання фізичної особи посвідчує її тотожність з осо­бою, зображеною на поданій фотографічній картці. Упевнившись у тотожності фізичної особи з її фотовідображенням і перевіривши її особу за документами, нотаріус видає на підтвердження цієї обстави­ни свідоцтво.

Фотографічна картка розміщується у лівому верхньому кутку примірника свідоцтва, яке видається фізичній особі, скріплюється підписом нотаріуса і його печаткою. При цьому печатка повинна роз­міщуватися частково на фотографічній картці, а частково — на сві­доцтві.

Заяви фізичних і юридичних осіб до інших фізичних та юридичних осіб подаються нотаріусам у двох примірниках, один з яких залиша­ється у справах нотаріальної контори, а другий направляється поштою особі, вказаній у заяві, із зворотним повідомленням про вручення. За­яви приймаються за умови, що вони не суперечать закону і не містять відомостей, які порочать честь і гідність людини.

На прохання особи, яка подала заяву, нотаріус видає свідоцтво про передачу заяви іншим фізичним та юридичним особам.

Нотаріус у передбачених законом випадках приймає від боржника в депозит грошові суми і цінні папери для передачі їх кредитору. До подібних дій боржник вдається у разі відсутності або ухилення креди­тора від прийняття виконання грошового зобов'язання, а також в інших випадках (ст. 537 ЦК).

Приймання грошових сум або цінних паперів у депозит для пере­давання кредитору здійснюється за заявою заінтересованої особи. Нотаріус, приймаючи в депозит гроші за місцем виконання зобов'язання, не перевіряє підстави внеску, а сповіщає про це кредитора і на його прохання видає грошові або цінні папери, які надійшли.

Нотаріус видає особі, яка внесла в депозит грошові суми або цінні папери, квитанцію про внесок. На прохання боржника напис про вне­сок може бути зроблений на поданому документі, що встановлює за­боргованість або з якого випливає внесення грошових сум, або цінних паперів у депозит.

Повернення грошових сум і цінних паперів особі, яка внесла їх у депозит (дебітору), допускається лише за письмовою згодою на це особи, на користь якої був зроблений внесок (кредитора), або за рішен­ням суду.

Нотаріуси засвідчують вірність копій (фотокопій) документів, ви­даних юридичними особами, за умови, що ці документи не суперечать законові, мають юридичне значення і засвідчення їх копій не заборо­нено законом.

Вірність копії документа, виданого фізичною особою, засвідчуєть­ся у тих випадках, коли справжність підпису фізичної особи на оригі­налі цього документа засвідчена нотаріусом або посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування або за місцем роботи, навчання, проживання чи лікування фізичної особи.

Забороняється засвідчувати вірність копій паспорта, документів, що його замінюють, військового квитка, депутатського посвідчення, службових посвідчень та інших документів, знімання копії з яких не допускається.

Вірність копії з копії документа може бути засвідчена нотаріусом, якщо вірність копії засвідчена в нотаріальному порядку, або ця копія видана юридичною особою, що видала оригінал документа. В остан­ньому випадку копія документа повинна бути викладена на бланку юридичної особи з прикладенням печатки і з відміткою про те, що оригінал документа знаходиться у справах юридичної особи, яка ви­дала документ.

Вірність виписки може бути засвідчена лише у тому випадку, коли її зроблено з документа, в якому міститься рішення кількох, не зв’язаних між собою питань. Виписка повинна відтворювати повний текст час­тини документа з певного питання.

Нотаріус зобов'язаний звірити з оригіналом копію чи виписку з до­кумента, вірність якого він засвідчує.

Нотаріуси з метою забезпечення доказів для охорони прав і за­конних інтересів судновласника приймають заяву капітана судна про подію, яка мала місце в період плавання або стоянки судна і яка може стати підставою для пред'явлення до судновласника майнових вимог.

Заява про морський протест повинна містити в собі опис подій, що сталися, і заходів, вжитих капітаном для забезпечення охорони дові­реного йому майна. На підтвердження обставин, викладених у заяві про морський протест, нотаріусу в межах строків, встановлених чин-

ним законодавством, повинно бути подано для огляду судновий журнал і засвідчену капітаном виписку із суднового журналу.

Заява про морський протест має бути подана нотаріусу в порту України у строки, встановлені чинним законодавством України. Якщо подати заяву про морський протест у встановлені строки неможливо, то про причини цього повинно бути зазначено в заяві про морський протест.

Нотаріус на підставі заяви капітана, даних суднового журналу, а також опиту самого капітана і по можливості не менше чотирьох свідків із числа членів суднової команди, у тому числі двох, що нале­жать до осіб командного складу, складає акт про морський протест і засвідчує його своїм підписом і печаткою. Примірник акта видається капітанові або уповноваженій ним особі, а другий примірник із заявою капітана і випискою із суднового журналу залишається у справах дер­жавної нотаріальної контори (приватного нотаріуса).