§ 6. Розподіл стягнутих сум між стягувачами

Із грошової суми (у тому числі одержаної від реалізації майна борж­ника), яка стягнута державним виконавцем із боржника, у першу чер­гу повертається авансовий внесок сторін та інших осіб на проведення виконавчих дій, у другу чергу компенсуються витрати Державної ви­конавчої служби на здійснення виконавчих дій, не покриті авансовим внеском сторін та інших осіб, у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір. Виконавчий збір стягується пропорційно фактично задоволеним вимогам стягувача. Розподіл гро­шових сум у наведеній черговості здійснюється в міру їх стягнення. Сума, що залишилася після повного виконання рішення, використову­ється на сплату штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. Сума, що залишилася після сплати штрафів, повертаєть­ся боржникові.

У разі недостатності суми, стягненої з боржника для задоволення всіх вимог за виконавчими документами, ця сума розподіляється дер­жавним виконавцем між стягувачами в порядку черговості, встанов­леної ст. 44 Закону.

У першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги про стягнення вартості заставленого майна.

У другу чергу задовольняються вимоги щодо стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також у зв'язку з втратою годувальника.

У третю чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з тру­довими правовідносинами, після чого задовольняються вимоги щодо збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхових вне­сків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, вимоги щодо виплати наданої адвокатами юридичної допомоги, виплати вина­городи, що належить автору за використання його твору, відкриття, винаходу, промислового зразка, на які видано відповідні свідоцтва. Піс­ля повного задоволення зазначених вимог задовольняються вимоги громадян за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та вимоги громадян про відшкодування збитків, заподіяних їх майну злочином або адміністративним правопорушенням.

У четверту чергу задовольняються вимоги щодо податків і непо­даткових платежів до бюджету, вимоги органів страхування з обов'язкового страхування (крім вимог щодо збору на обов'язкове державне пенсійне страхування).

У п'яту чергу задовольняються всі інші вимоги.

Вимоги стягувачів кожної наступної черги задовольняються після повного задоволення вимог стягувачів попередньої черги. У разі недо­статності стягненої суми для повного задоволення усіх вимог однієї черги ці вимоги задовольняються пропорційно належній кожному стягувачеві сумі. Вимоги стягувачів щодо виплати заборгованості із заробітної плати задовольняються в порядку календарного надходжен­ня виконавчих документів. Стягнута з боржника сума розподіляється між стягувачами згідно з виконавчими документами, за якими відкри­то виконавчі провадження і закінчився встановлений державним ви­конавцем строк для добровільного виконання рішення, на день зара­хування стягнутої суми на депозитний рахунок органу державної ви­конавчої служби.

Суми, стягнені з боржника як такі, що належать до перерахування стягувачам, зараховуються державним виконавцем на депозитний ра­хунок відповідного органу державної виконавчої служби і видаються стягувачеві у встановленому порядку.

і н н н н н § 7. Виконання рішень про передачу певних предметів і здійснення певних дій

Для захисту особистих чи майнових прав громадян і юридичних осіб суди в певних випадках ухвалюють рішення, якими зобов'язують боржника до виконання певних дій, не пов'язаних з передачею майна чи грошей. Це рішення у справах по захисту честі й гідності, про від­новлення на роботі, передачу дітей на виховання, переустрій квартири, перенесення парканів тощо. Залежно від характеру прав позивача, які захищаються, ці дії можуть бути виконані тільки особисто відповідачем чи без його участі. Крім зазначеного, суд може ухвалити рішення або про обов'язок відповідача вчинити певні дії, або про його обов'язок утриматися від їх вчинення.

Після відкриття виконавчого провадження за виконавчим докумен­том, який зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець визначає йому строк добровільно­го виконання рішення.

У разі невиконання без поважних причин цих вимог державний виконавець застосовує до боржника штрафні санкції чи інші заходи, передбачені законодавством, і призначає новий строк виконання. Якщо після цього рішення не буде виконано і виконання може бути проведе­но без участі боржника, державний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом, а на боржника державним виконавцем накладається штраф у сумі двократного роз­міру витрат на проведення виконавчих дій

.Якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець застосовує до боржника штрафні санкції та інші заходи, передбачені ст. 87 Закону «Про виконавче провадження», після чого ви­конавчий документ постановою державного виконавця, затвердженою начальником відповідного органу державної виконавчої служби, повер­тається до суду чи іншого органу, що видав виконавчий документ.

За чинним законодавством до рішень у немайнових спорах, вико­нання яких характеризується певними особливостями, належать рі­шення: про поновлення на роботі; про відібрання дитини; про висе­лення боржника; про вселення стягувача; про примусовий обмін; про заборону діяльності об'єднання громадян.

Виконання рішення про поновлення на роботі провадиться у на­ступному порядку. Виконавчий документ про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується не­гайно. Виконання вважається завершеним з моменту фактичного до­пущення працівника до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного наказу органу, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.

У разі невиконання власником або уповноваженим ним органом (посадовою особою) рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника державний виконавець за­стосовує до них штрафні санкції, передбачені ст. 87 Закону. Крім того, державний виконавець у разі умисного невиконання посадовою особою рішення суду може звернутися до суду з поданням про вирішення пи-

4

тання про притягнення її до відповідальності, передбаченої ст. 176 Кримінального кодексу України.

Після фактичного допущення працівника до роботи складається акт про виконання рішення, виконавче провадження підлягає закінчен­ню і не поновлюється при повторному недопущенні працівника до роботи, а в працівника з'являється право на звернення до суду в по­рядку позовного провадження.

Особливістю виконання рішення про відібрання дитини є суб'єктний склад. Під час виконання рішень про відібрання дитини державний виконавець провадить виконавчі дії з обов'язковою участю особи, якій дитина передається на виховання, із залученням органів опіки і піклу­вання, а при потребі — представників органів та установ освіти, ме­дичних працівників.

У разі потреби державний виконавець може звернутися до суду з по­данням про вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до 996 дитячого чи лікувального закладу (ст. 374 ЦПК). Суд у десятиденний строк розглядає це питання в судовому засіданні з викликом сторін та за обов'язковою участю представників органів опіки та піклування. Не­явка сторін не є перешкодою для вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу.

Закон, на жаль, не визначає, який саме суд може розглянути подібне подання. Однак з урахуванням того факту, що в даному випадку ви­рішується питання, яке не має на меті забезпечення виконавчих дій, а викликає необхідність застосування юрисдикційних повноважень суду, слід вважати, що треба звертатися до суду, який постановив рі­шення, що виконується, а не до суду за місцем виконання.

При виконанні рішень про відібрання дитини забороняється за­стосовувати до дитини заходи фізичного впливу.

У разі коли боржник перешкоджає виконанню рішення про відібран­ня дитини, до нього застосовуються заходи, передбачені законом.

При неможливості з'ясування місцезнаходження боржника, дити­ни або обох державний виконавець звертається з поданням до суду про розшук дитини або боржника, яке має бути розглянуте протягом деся­ти днів (ст. 375 ЦПК).

Розшук боржника або дитини оголошується за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем проживання (перебування) боржника або дитини чи місцем знаходження їхнього майна, або за місцем проживання (перебування) стягувача.

Суд має право витребувати від державного виконавця всі необхід­ні документи для вирішення питання про оголошення розшуку.

Різновидом рішень у немайнових спорах є рішення про виселення боржника.

Останнє провадиться лише уразі, якщо боржником воно не вико­нано в установлений державним виконавцем строк, визначений відпо­відно до вимог законодавства.

Примусове виконання рішення про виселення боржника здійсню­ється державним виконавцем не пізніше 60 робочих днів з моменту невиконання боржником рішення про його виселення в установлений державним виконавцем строк, визначений відповідно до ст. 24 Закону. У разі невиконання обов'язку з примусового виселення боржника в за­значені терміни державний виконавець несе дисциплінарну відпові­дальність, встановлену законом.

Виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у вико­навчому документі, від особи, яка виселяється, її майна, домашніхтварин та в забороні даній особі користуватися звільненим приміщен­ням. Примусовому виселенню підлягають лише особи, які визначені у виконавчому документі.

Державний виконавець зобов'язаний письмово повідомити борж­ника про день і час примусового виселення. Відсутність боржника, повідомленого про день і час виселення, не є перешкодою для вико­нання виконавчого документа.

Виселення здійснюється у присутності понятих за сприянням ор­ганів внутрішніх справ, з обов'язковим описом майна державним ви­конавцем. Один примірник акта опису майна вручається під розписку боржникові. Державний виконавець у разі потреби забезпечує в уста­новлений термін зберігання майна боржника протягом строку, що не перевищує трьох років, з покладенням зазначених витрат на боржника. Після завершення трирічного строку невитребуване майно реалізуєть­ся в порядку, передбаченому для реалізації безхазяйного майна.

Якщо виконання здійснюється за відсутності осіб, що виселяються, то державний виконавець зобов'язаний провести разом з описом май­на його оцінку. Описане майно передається на відповідальне зберіган­ня особі, яка державним виконавцем призначена зберігачем майна.

Передане на зберігання майно боржника видається йому державним виконавцем на підставі акта після сплати боржником витрат на його збереження. Якщо боржник відмовляється сплатити витрати за збері­гання майна, вони компенсуються за рахунок реалізації частини майна боржника.

Про виконання рішення державним виконавцем складається акт, який підписується особами, що брали участь у виконанні.

Якщо особі, яка виселяється, має бути надане інше житлове при­міщення, то державний виконавець надсилає відповідному житловому чи іншому органу повідомлення про строк виконання рішення щодо надання такого приміщення. У разі ненадання у визначений строк ін­шого житлового приміщення державний виконавець складає про це акт і звертається до суду з поданням про визначення порядку подаль­шого виконання рішення. До вирішення судом цього питання виконав­чі дії не проводяться.

Якщо особа самостійно вселилася в приміщення, з якого вона була примусово виселена, повторне її виселення може бути здійснено дер­жавним виконавцем на підставі ухвали суду, який прийняв рішення про виселення. Виконавче провадження в цьому разі підлягає понов­ленню за постановою державного виконавця.

До рішень у немайнових спорах належить і рішення про вселення стягувача.

Після одержання виконавчого документа про вселення стягувача державний виконавець установлює строк для добровільного його ви­конання боржником. У разі добровільного виконання рішення про вселення стягувач і боржник підписують акт, який передається дер­жавному виконавцеві разом із заявою стягувача про повернення йому виконавчого документа. У разі невиконання виконавчого документа про вселення у добровільному порядку вселення здійснюється при­мусово державним виконавцем.

Примусове вселення полягає у забезпеченні державним виконавцем безперешкодного входження стягувача в приміщення, указане у ви­конавчому документі, та його проживання (перебування) у ньому.

Державний виконавець зобов'язаний письмово повідомити борж­ника і стягувача про день і час примусового вселення. Відсутність боржника, повідомленого про день і час вселення, не є перешкодою для виконання рішення про вселення.

Якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про вселення стягувача, до нього застосовуються штрафні санкції, передбачені ст. 87 Закону, та вселення здійснюється у присутності понятих, із залученням працівників органів внутрішніх справ.

Про виконання рішення державним виконавцем складається акт, який підписується особами, що брали участь у виконанні цього рішення.

У разі подальшого перешкоджання боржником проживанню (пере­буванню) стягувача у приміщенні, в яке його вселено, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження на підставі документів, що підтверджують перешкоди в проживанні (акти житлових органів, органів внутрішніх справ тощо). У цьому випадку державний виконавець, перевіряючи підстави для відновлення, може затребувати додаткові документи та повторно провести примусове вселення стягувача та застосувати до боржника подвійні штрафні санкції. Виконавче провадження не від­новлюється і повторне примусове вселення стягувача не провадиться, якщо особа, яка перешкоджає його проживанню (перебуванню), не є боржником. Питання про вселення стягувача у цьому випадку вирі­шується в судовому порядку.

Відновлення виконавчого провадження здійснюється державним виконавцем один раз не пізніше десяти днів з моменту закінчення ви­конавчого провадження. Державний виконавець має роз'яснити це стягувачу при винесенні постанови про закінчення виконавчого про- вадження про примусове вселення (п. 8.5.9 Інструкції).

Виконання рішень про примусовий обмін провадиться із дотри­манням правил, передбачених для виконання рішень про виселення боржника та вселення стягувача.

Державний виконавець, одержавши виконавчий документ про при­мусовий обмін, установлює строк для добровільного його виконання боржником.

Якщо в добровільному порядку рішення не буде виконане, держав­ний виконавець провадить виконання згідно зі статтями 79 і 80 Закону. Про виконання рішення про примусовий обмін державний виконавець складає акт, який підписується стягувачем і боржником.

Закон передбачає також загальні умови виконання рішення про заборону діяльності об’єднання громадян.

Державний виконавець розпочинає виконання рішення про забо­рону діяльності об’єднання громадян за заявою передбаченого законом легалізуючого органу на підставі виконавчого документа про приму­совий розпуск даного об’єднання громадян. Легалізуючий орган подає цю заяву до державної виконавчої служби після офіційного повідом­лення в друкованих засобах масової інформації про набрання чиннос­ті рішенням щодо заборони діяльності об'єднання громадян.

Державний виконавець виносить постанову про відкриття вико­навчого провадження та надає боржнику строк для добровільного виконання.

Державний виконавець повинен затребувати від керівників або засновників об'єднання громадян оригінали свідоцтва про державну реєстрацію та Статуту об’єднання громадян, документи органів вну­трішніх справ, які підтверджують знищення печаток та штампів, дані від банківських установ про закриття рахунків, акт із податкової адмі­ністрації про здавання звітності керівним органом об'єднання тощо.

У разі невиконання з боку об’єднання громадян зазначених вимог державний виконавець сам уживає заходів до виконання (вилучає свідо­цтво, статут, печатку, штамп; свідоцтво та Статут передаються легалізу­ючому органу, печатка та штамп — до органів внутрішніх справ тощо).

Про виконання рішення про заборону діяльності об'єднання гро­мадян державний виконавець складає акт, який підписують державний виконавець і представник легалізуючого органу. Копії акта надсила­ються до суду, який видав виконавчий документ, та легалізуючому органу.

Питання для самоконтролю

1. У якому порядку звертається стягнення на кошти та інше майно боржника?

2. Які є особливості звернення стягнення на заставлене майно?

3. На яке майно не може звертатися стягнення?

4. У якому порядку звертається стягнення на майно, належне боржникові від інших осіб?

5. На які види доходів боржника звертається стягнення?

6. На які виплати не може бути звернено стягнення?

7. Які є особливості порядку стягнення аліментів?

8. Які є особливості звернення стягнення на майно боржника - юридичної особи?

9. В якому порядку здійснюється розподіл стягнутих грошових сум між стягувачами?

10. За якими правилами виконується рішення про поновлення на роботі?

11. В якому порядку провадиться виконання рішення про віді­брання дитини?

Якими є особливості виконання рішення про виселення боржника

?ГлаваХ І> II п ^л к и ^{л л л} к п ПОВОРОТ ВИКОНАННЯ ТА СУДОВИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ВИКОНАННЯМ СУДОВИХ РІШЕНЬ

— —§ 1. Поворот виконання судових рішень

Питання про поворот виконання судових рішень виникає у зв'язку із скасуванням чи зміною вищестоящим судом уже виконаних поста­нов. Поворот виконання — це повернення позивачем відповідачеві всього одержаного ним за скасованою (зміненою) постановою. По­ворот виконання спрямований на відновлення прав боржника, пору­шених виконанням рішення.

Поворот виконання можливий за будь-якими справами, але за на­явності таких умов: 1) щоб позивач отримав від відповідача в порядку виконання рішення майно чи гроші; 2) щоб виконане рішення було скасовано вищестоящим судом повністю чи змінено із задоволенням позовних вимог у меншому розмірі. В усіх інших випадках розгляд питань про повернення стягненого в порядку цивільного судочинства відбуватися не може.

Так, у серпні 1978 р. гр-н П. пред'явив позов до Краснолимансько- го райфінвідділу про стягнення 125 крб. Позивач зазначав-, що вироком Краснолиманського районного народного суду від 12 грудня 1977 р. його помилково засудили за ч. 1 ст. 215 КК УРСР до виправних робіт без застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 4 листопада

1977. р. про амністію. Цю помилку згодом було усунуто й ухвалою Краснолиманського районного народного суду від 20 квітня 1978 р. його звільнено від відбуття покарання з поверненням відрахованих із його заробітку 93 крб. Проте до часу її виконання бухгалтерія за місцем роботи П. відрахувала в дохід держави ще 125 крб. Посилаючись на ці обставини, П. просив відповідно до ст. 421 ЦПК стягнути із райфін­відділу 125 крб. Ухвалою Краснолиманського районного народного суду від 6 вересня 1978 р. зазначену суму стягнуто з рахунка інспекції виправних робіт.

Президія Донецького обласного суду постановою від 14 березня 1979 р. змінила ухвалу народного суду і стягнула цю суму з Красноли- манського райфінвідділу.

У протесті заступника Генерального прокурора України порушено питання про скасування ухвали та постанови. Він підлягає задоволен­ню з таких підстав.

Розглядаючи спір у порядку цивільного судочинства, народний суд керувався ст. 421 ЦПК 1963 р. З неї виходила і президія обласного суду. Проте ця норма регулює питання про поворот виконання рішення в цивільній справі. У даному ж разі П. звернувся із заявою про повер­нення грошової суми, безпідставно стягнутої з його заробітку в по­рядку застосування за вироком суду заходу кримінального покаран­ня — виправних робіт за місцем роботи з відрахуванням у дохід дер­жави 20 % заробітної плати.

Питання, пов'язані з виконанням вироку (звільнення від покарання тощо) вирішуються у порядку, передбаченому статтями 409,411 КПК, шляхом винесення ухвали у кримінальній справі судом, що постановив вирок.

Виходячи з наведеного і керуючись статтями 336,337 ЦПК 1963 p., судова колегія ухвалила: протест заступника Генерального прокурора задовольнити; ухвалу народного суду і постанову президії обласного суду скасувати, а заяву П. направити народному суду на розгляд у по­рядку кримінального судочинства .

Порядок вирішення питань про поворот виконання передбачено статтями 380-382 ЦПК, що складається з такого: 1) питання про по­ворот виконання вирішується судом апеляційної чи касаційної інстан­цій, коли він, скасувавши рішення, закриває провадження в справі, залишає позов без розгляду, відмовляє в позові повністю чи, змінивши рішення, задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі; 2) коли рі­шення вищестоящим судом скасовано і справа направлена на новий розгляд, то при новому розгляді справи, постановляючи нове рішення, суд має в ньому вказати на поворот виконання, якщо в позові буде від­мовлено чи позовні вимоги будуть задоволені в меншому розмірі, або провадження у справі закрито чи заяву залишено без розгляду; 3) коли питання про поворот виконання не було вирішено ні вищестоящим судом, ні судом при новому розгляді справи, то за заявою відповідача це питання розглядається судом, в якому перебуває справа.

Заява про поворот виконання може бути подана в межах загально­го строку позовної давності без оплати державного мита. У такому разі позовна давність починає обчислюватися від дня, коли набувають чинності нове рішення чи ухвала про закриття справи або залишення позову без розгляду.

Заява про поворот виконання рішення розглядається у відкритому судовому засіданні з викликом сторін, яким повідомляється час та місце судового засідання. За результатами розгляду заяви про поворот вико­нання судового рішення суд постановляє ухвалу, де обов'язково потріб­но зазначити, які дії мають бути вчинені на користь відповідача. Напри­клад, у справах про виселення в порядку повороту виконання у резолю­тивній частині ухвали зазначається про те, що відповідач має бути знову вселений на жилу площу, з якої раніше його було виселено.

На ухвалу суду щодо повороту виконання рішення може бути по­дано скаргу або внесено окреме подання. Після набрання цією ухвалою законної сили вона виконується за загальними правилами виконавчого провадження.

Поворот виконання рішення, якщо цього вимагає відповідач, мож­ливий у будь-якому випадку незалежно від того, в якому порядку (апеляційному, касаційному чи за нововиявленими обставинами) ска­соване судове рішення. Винятки становлять лише випадки, передбаче­ні ст. 382 ЦПК.

У разі скасування у зв'язку з нововиявленими обставинами рішень у справах про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушко­дженням здоров'я або смертю фізичної особи, поворот виконання допускається, якщо скасоване рішення було обґрунтоване на повідом­лених позивачем неправдивих відомостях або-поданих ним підробле­них документах.

По справах про аліменти і по справах про стягнення заробітної плати чи інших виплат, які випливають із трудових правовідносин, поворот виконання не допускається, незалежно від того, в якому по­рядку ухвалено рішення, крім тих випадків, коли рішення було об­ґрунтоване на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача.

При повороті виконання позивач зобов'язаний повернути відпо­відачеві гроші чи те майно, яке він від нього одержав за скасованим рішенням, а у випадку неможливості повернення майна в натурів по­станові суду повинно бути передбачено відшкодування вартості цього майна

.Уявляється, що питання, пов'язані з поворотом виконання, цілком слушно залишити у компетенції судових органів, бо фактично тут має місце юрисдикційна, а не виконавча діяльність, тобто діяльність із ви­значення обсягу та належності певних спірних прав. Це питання має бути вирішено відповідною ланкою судової системи — вищестоящим судом (при зміні рішення, пов'язаній із закриттям провадження у спра­ві, залишенням позову без розгляду, відмовою в позові повністю або задоволенням позовних вимог у меншому розмірі) чи судом першої інстанції, якщо рішення скасоване після його виконання і при новому розгляді справи в позові відмовлено або позовні вимоги задоволені у меншому розмірі.

Таким чином, норми, що регулюють поворот виконання, взагалі мали б міститися не у розд. VI ЦПК, а у главі 7, де визначені правила постановления судових рішень.

мшмнмв § 2. Судовий контроль за виконанням судових рішень

Згідно зі ст. 383 ЦПК сторони виконавчого провадження мають пра­во звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи дер­жавної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухвале­ного відповідно до ЦПК, порушено їх права чи свободи. Відповідно до ст. 10 Закону «Про виконавче провадження» правом на оскарження дій, бездіяльності чи рішень державного виконавця наділяються всі суб'єкти виконавчого провадження: сторони, представники сторін, експерти, спеціалісти, перекладачі, поняті, робітники органів внутрішніх справ, представники органів опіки і піклування, інших органів і установ, що відповідно до Закону можуть залучатися до проведення виконавчих дій державним виконавцем у необхідних випадках.

При цьому ст. 85 зазначеного Закону подібне право передбачається лише для таких суб'єктів виконавчого провадження, як стягувач і борж­ник.

Видається, що правила ст. 383 ЦПК мають застосовуватися при оскарженні дій державних виконавців, здійснених у межах виконання тільки судових рішень, а ст. 85 Закону — виконання рішень інших юрис- дикційних органів. Щоправда, слід визнати обґрунтованою висловлену в літературі точку зору, що законодавець безпідставно розширив коло заявників, включивши до нього тих учасників виконавчого проваджен- ня, які не мають юридичної заінтересованості (експерт, спеціаліст, пере­кладач тощо). Доцільніше було б до заявників віднести сторін (у тому числі співучасників та правонаступників), їх представників .

Об'єктами судового оскарження у даних справах можуть бути: вчиненні під час виконання 1) дії, 2) бездіяльність, 3) рішення держав­них виконавців чи інших посадових осіб державної виконавчої служби, якими було порушено права чи свободи заявника. Неправомірними, такими, що порушують права заінтересованих осіб, є дії державних виконавців, вчинені з перевищенням наданих їм повноважень або в межах повноважень, але з порушенням чинного законодавства. Само­стійним об'єктом оскарження може бути також бездіяльність держав­ного виконавця, тобто невиконання ним своїх обов'язків. Рішення державного виконавця як об'єкти судового оскарження, мають бути оформлені у вигляді процесуальних актів — постанов державних ви­конавців.

При цьому слід зазначити, що в межах цієї категорії судових справ

мають розглядатися скарги лише на ті дії державного виконавця, що

тягнуть за собою для стягувача чи боржника певні юридичні наслідки,

хоча не можна погодитися з тим, що вони обов'язково мають бути

пов'язані з матеріальними претензіями заінтересованої особи, як це

.2

іноді вказується у літературі .

До процесуальних дій державного виконавця, вчинених при ви­конанні рішення, які можуть бути оскаржені в судовому порядку, на­лежать, наприклад, оцінка майна, проведення опису майна боржника, порушення порядку звернення стягнення на майно боржника; засто­сування іншого заходу примусового стягнення, ніж це передбачено законом тощо. Прикладами бездіяльності державного виконавця мо­жуть служити його відмова від вчинення певної виконавчої дії, затягу­вання вчинення виконавчих дій, відмова у задоволенні відводу держав­ного виконавця. Серед постанов державного виконавця, якими фіксу­ються його рішення, можна, зокрема, вказати на постанови про від­мову у відкритті виконавчого провадження, про відкладення прова­дження виконавчих дій, про закриття виконавчого провадження, про закінчення виконавчого провадження, про відмову у розшуку майна боржника, про накладення штрафу на боржника.

1. Гражданский процесе [Текст] : учебник / Под ред. В. В. Комарова. - Харьков:

ООО «Одиссей», 2001. - С. 397.

2

Фурса, С. Я. Виконавче провадження в Україні [Текст] / С. Я. Фурса, С. В. Щер­бак,- К. : Атіка, 2002. - С. 298.

До суб'єктів, рішення, дії чи бездіяльність яких можуть бути оскар­жені до суду, належать: державний виконавець; інша посадова особа державної виконавчої служби. Склад зазначених осіб, як вже зазна­чалося, закріплений у статтях 3 та 4 Закону «Про державну виконавчу службу».

Скарга подається до суду, який видав виконавчий документ, безпо­середньо або після оскарження рішення, дії або бездіяльності держав­ного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служ­би до начальника відповідного органу державної виконавчої служби.

Отже, законом встановлений альтернативний порядок оскарження дій та бездіяльності державного виконавця. У даному випадку альтер­натива вибору — суд або начальник відповідного відділу державної виконавчої служби — доповнюється можливістю оскарження до суду постанови цієї посадової особи після розгляду нею скарги заявника.

Скарги на рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів оскарження за формою і змістом мають відповідати загальним вимогам (статті 119, 120 ЦПК). У скарзі обов'язково має бути зазначено, чиї і які саме рі­шення, дії чи бездіяльність оскаржуються, які саме права та свободи заявника порушено, наведено правове обгрунтування порушення цих прав чи свобод та у який спосіб вимагається їх поновлення. Також має бути вказано, чи звертався заявник з такою скаргою до начальника відповідного органу державної виконавчої служби, чи була отримана відповідь та якого змісту. Якщо скарга не відповідає зазначеним ви­могам, суддя може застосувати правила ст. 121 ЦПК.

Порядок розгляду такої скарги регулюється розд. VII ЦПК «Судо­вий контроль за виконанням судових рішень».

У законодавстві встановлюються спеціальні строки для звернення до суду зі скаргою і строки розгляду справи. Отже, право на звернення до суду зі скаргою на дії чи рішення державного виконавця є строковим. Строк на звернення зі скаргою є процесуальним і обчислюється згідно зі ст. 385 ЦПК. Так, скаргу може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про по­рушення її прав чи свобод; у триденний строк з дня, коли особа дізна­лася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод, уразі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Оскільки строк для звернення зі скаргою встановлений законом, то в разі його пропущення з поважних причин він може бути поновлений судом. Якщо ж суд за клопотанням заявника не знайде підстав для його поновлення, скарга залишається без розгляду на підставі ст. 72 ЦПК.Про подання скарги суд повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби не пізніше наступного дня після її прийняття. Ця дія вчинюється в межах провадження у справі до судового розгляду. Крім цього, суддя опитує заявника по суті заявленої вимоги, може сприяти у витребуванні доказів на підставі п. 5 ч. 6 ст. 130 ЦПК, вчиняє інші дії, необхідні для підготовки справи до судового розгляду.

Скарга розглядається у десятиденний строк. Цей строк за своєю природою є службовим. Судовий розгляд відбувається за загальними правилами у відкритому судовому засіданні за участю сторін — за­явника та державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, дії, рішення чи бездіяльність якої оскаржуються. Якщо заявник, державний виконавець або інша посадова особа дер­жавної виконавчої служби не можуть з'явитися до суду з поважних причин, справу може бути розглянуто за участю їх представників.

Якщо суд встановить, що особа, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються, не працює на попередній посаді, він залучає до участі в справі посадову особу, до компетенції якої належить вирішення пи­тання про усунення порушення прав чи свобод заявника. Ним може бути, наприклад, начальник або заступник начальника відповідного органу державної виконавчої служби.

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу, якою може задовольнити скаргу або відмовити у її задоволенні залежно від того, які саме факти будуть встановлені в ході судового засідання.

У разі встановлення обгрунтованості скарги суд визнає оскаржу­вані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує дер­жавного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або ін­шим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. При цьому суд зазначає, які саме дії мають бути вчинені, наприклад: у випадку необгрунтованої відмови у задоволенні відводу державного виконавця зобов'язує начальника відповідного органу державної виконавчої служби задовольнити відвід і передати виконавчий документ іншому державному виконавцеві; при безпідставній відмові у відкритті вико­навчого провадження зобов'язує державного виконавця відкрити ви­конавче провадження тощо.

Суд може покласти на суб'єктів оскарження виконання тільки тих обов'язків, які передбачені Законом «Про виконавче провадження».

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного ви- 1008конавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухва­лу про відмову в задоволенні скарги. Визнаючи доводи скарги необ­грунтованими і відмовляючи в її задоволенні, суд має вказати в ухвалі, на підставі яких саме фактів, встановлених у судовому засіданні, та яких норм закону він дійшов такого висновку.

Судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задово­ленні його скарги, або на відділ державної виконавчої служби, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Про виконання ухвали відповідний орган державної виконавчої служби повідомляє суд і заявника не пізніше ніж у місячний строк з дня одержання ухвали суду.

• ^{Л Л Л} м я Питання для самоконтролю

1. Що таке поворот виконання судових рішень? У яких випад­ках вирішується питання про поворот виконання судових рішень?

2. Яким є порядок вирішення питань про поворот виконання судового рішення?

3. У яких випадках поворот виконання судових рішень не до­пускається?

4. Хто і в якому порядку може звернутися до суду зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця?

5. У якому порядку розглядається скарга на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця?

Які повноваження може застосувати суд за результатами рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця

?Глава ХЫП _ _ _ _ _

ВІДНОВЛЕННЯ ВТРАЧЕНОГО СУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ

иіиішшш—яяш § 1. Поняття втрати судового провадження

Відновлення втраченого судового провадження до набрання чин­ності новим ЦПК здійснювалося відповідно до Додатку № З ЦПК 1963 p., тобто порядок відновлення втраченого судового провадження регулювався не загальними правилами ЦПК, а спеціальними нормами, викладеними у 6 пунктах Додатка № 3. За ЦПК 2004 р. цій категорії справ присвячений самостійний IX розділ (статті 402-409 ЦПК).

При розгляді справ про відновлення втраченого судового прова­дження захищаються не порушені матеріальні суб'єктивні права чи свободи, а процесуальні права, пов'язані з утратою судового прова­дження та зняттям перешкод у їх реалізації. Перешкоди в реалізації процесуальних прав полягають у тому, що всупереч ст. 27 ЦПК особи, які брали участь у справі, не можуть знайомитися з матеріалами спра­ви, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, знайомитися із журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові заува­ження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправиль­ності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, тому що су­дове провадження втрачено.

Відповідно до ЦПК РФ відновлення втраченого судового про­вадження — це нова категорія справ окремого провадження. По­зиція російського законодавця обґрунтована тим, що тут відсутній спір про право цивільне, є тільки одна сторона — заявник, об'єктом захисту виступає охоронюваний законом інтерес осіб, які брали участь у справі.Судове провадження може бути втрачено внаслідок стихійного лиха (пожежа, повінь, землетрус тощо), протиправних дій заінтересованих осіб (крадіжка або знищення), недбалості працівників апарату суду. Іноді виникає потреба поновити судове провадження, яке було знище­но у зв'язку із закінченням строку зберігання судових справ та доку­ментів. На цю підставу звернув увагу Пленум Верховного Суду Укра­їни у своїй постанові № 2 «Про застосування норм цивільного про­цесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 р. (п. 38). Відповідно до Інструкції з діловодства в міс­цевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової ад­міністрації України 27.06.2006 р. № 20, усі працівники апарату суду зобов'язані виконувати вимоги Інструкції, є відповідальними за збе­реження процесуальних та інших документів, а також за нерозголо- шення інформації, що міститься в них (п. 1.7). Організація обліку, зберігання справ та інших матеріалів в архіві регламентуються чинним законодавством та Інструкцією про порядок передання до архіву суду, зберігання в ньому, відбору та передання до державних архівів судових справ та документів діяльності суду, затвердженою наказом Державної судової адміністрації України від 14.07.2003 р. № 277.

Згідно з п. 9.1 Інструкції від 14.07.2003 р. судові справи та докумен­ти, строк зберігання яких відповідно до Переліків закінчився, вилуча­ються для знищення. Строк зберігання судових справ визначається за­лежно від категорії цивільної справи від 3 до 75 років, на підставі Пере­ліку судових справ, що утворюються в діяльності суду, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Державної судо­вої адміністрації України від 11.02.2010 р. № 22. Вилучення справ та документів для знищення здійснюють секретарі суду (колегій) спільно із завідувачем архіву суду або особою, яка відповідає за роботу архіву.

Як зазначалося, судове провадження може бути поновлено у зв'язку із закінченням строку зберігання судових справ. Так, у березні 2000 р. Б. звернулася до суду із заявою, в якій просила поновити судові про­вадження — дві цивільні справи за її позовами до Ясинуватської діль­ниці енергопостачання про зняття дисциплінарних стягнень і стягнен­ня преміальних винагород та поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, які були утилі­зовані у зв'язку із закінченням строку зберігання. Відновлення про­ваджень потрібно для оскарження судових рішень у цих справах.

Рішенням Ясинуватського міського суду Донецької області від 23 травня 2000 p., залишеним без зміни ухвалою судової колегії у ци­вільних справах Донецького обласного суду від 3 липня 2000 p., у за­доволенні заяви відмовлено. У касаційній скарзі Б. просить скасувати постановлені у справі рішення, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи.

Судова палата з цивільних справ Верховного Суду України визнала за необхідне касаційну скаргу задовольнити з таких підстав. Суд, від­мовляючи Б. у задоволенні заяви, виходив із того, що справи позивачки були утилізовані у зв'язку із закінченням строку зберігання і тому її ви­моги задоволенню не підлягають. Проте з таким висновком суду пого­дитись не можна, оскільки судом неправильно витлумачено пункти 4, 5 Порядку відновлення втраченого судового або виконавчого проваджен­ня (Додаток № 3 до ЦПК 1963 p.), чим допущено порушення норм про­цесуального права. Тому попередні рішення були скасовані, а справа направлена до суду першої інстанції на новий розгляд .

Під втратою судового провадження слід розуміти зникнення (загуб- лення, знищення) частини матеріалів справи або всієї справи із судо­вого провадження. Крім того, можна казати про втрату судового про­вадження й у випадку наявності справи або окремих її матеріалів за умов, якщо справа в цілому чи окремі матеріали справи втратили ознаки до­кументів, наприклад у результаті довготривалого зберігання, тощо.

Відповідно до ст. 402 ЦПК відновлення втраченого судового про­вадження проводиться у порядку, встановленому цим Кодексом. Це означає, що розгляд заяви про відновлення втраченого судового про­вадження регулюється у цілому не тільки розд. IX ЦПК, а й загальни­ми правилами, що стосуються, зокрема, змісту заяви (ст. 119 ЦПК), наслідків недодержання вимог щодо змісту заяви, викладених у статтях 119,405 ЦПК (ст. 121 ЦПК), відмови у відкриттіпровадження у спра­ві (ч. 2 ст. 122 ЦПК), порядку дослідження доказів (статті 177-190 ЦПК), змісту рішення (ст. 215 ЦПК) та ін.

ЦПК не визначив, що слід розуміти під відновленням втраченого судового провадження і які судові документи можуть бути відновлені. В юридичній літературі існує точка зору, що поновлення втраченого судового провадження замінює загублені оригінали документів у спра­ві або саму справу назавжди або до того часу, доки вони не будуть знайдені. У порядку відновлення втраченого судового провадження можуть бути відновлені судові документи, що охоплюють частини судового провадження, необхідні для остаточного вирішення цивільної справи. Це може бути як саме судове провадження повністю, так і окре­мі його елементи, судові рішення, ухвали тощо .

Повна або часткова втрата закінченого судового провадження може вплинути на реалізацію різних прав осіб, які беруть участь у справі, й необхідність його відновлення найчастіше виникає у зв'язку з реалізацією кожною із сторін права вимагати виконання судового рішення або ухвали суду, права на їх оскарження у касацій­ному порядку, на подання заяви про перегляд рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, на звернення із заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України, про скасування заяви про забезпечення позову. Наприклад Особа-1 звернулась до Приморсько­го районного суду міста Одеси із заявою про відновлення втраченого провадження по цивільній справі за позовом Особи-3 до Особа-2 про стягнення грошової суми за договором позики в частині ухвали про накладення арешту на нерухоме майно. Як зазначає заявниця, по цій справі в порядку забезпечення позову ухвалою від 21.12.2007 р. був накладений арешт на нерухоме майно, а саме: квартиру Адреса-1; квартиру Адреса-2; квартиру Адреса-3; квартиру Номер-1, що роз­ташована за Адреса-4, яку просить скасувати згідно з поданою 08.12.2009 р. заявою.

При вирішенні питання щодо скасування вищезазначеної ухвали була виявлена відсутність у матеріалах справи оригіналу даної ухвали від 21.12.2007 p., що призвело до висновку, що ця ухвала втрачена.

Враховуючи вищевказане, заявник вважає, що є підстави для від­новлення втраченого судового провадження у цивільній справі

№ 2-1106/09 в частині ухвали суду для того, щоб суд мав можливість

2

розглянути заяву про скасування даної ухвали з метою зняття арешту . Цей вид провадження можна умовно назвати відновлюючим.

Враховуючи те, що процедура розгляду цієї категорії цивільних справ відрізняється від позовного, наказного і окремого провадження, доцільно ч. З ст. 15 ЦПК викласти в такій редакції: «Суди розглядають справи, визначені у частині першій цієї статті, в порядку позовного, наказного, окремого та відновлюючого провадження». Як альтернати­ва цю категорію цивільних справ можна віднести до окремого прова­дження, відповідно доповнивши ст. 234 ЦПК. Д. Д. Луспеник також вважає, враховуючи, що у зазначеному провадженні є заявник, а не

1. Штефан, О. Порядок відновлення втраченого судового провадження [Текст] /

О. Штефан // Юрид. Україна. - 2005. - № 5. - С. 74.

пир:// • л\у\у.геуе8Іг.соиг(:.§ОУ.иа/Кеуіе\у/Ю425679

позивач чи відповідач, відсутній спір про право, можна припустити, що це «провадження більш подібне про окремого провадження» .