952Накладати арешт на майно боржника, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в порядку, встановленому законодавством;

на виконання рішення суду про стягнення коштів або накладення арешту, накладати арешт на грошові кошти та інші цінності боржника, в тому числі на кошти, які знаходяться на рахунках та вкладах в уста­новах банків, інших кредитних установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей;

використовувати за згодою власника нежилі приміщення, що є в комунальній власності, та інші приміщення — для тимчасового збері­гання вилученого майна, а також транспорт стягувача або боржника для перевезення майна;

звертатися до органу, який видав виконавчий документ, за роз'ясненням рішення, порушувати клопотання про зміни порядку і способу виконання, відстрочку та розстрочку виконання рішення;

звертатися до суду з поданням про розшук боржника або дитини чи про постановления вмотивованого рішення про примусове про­никнення до житла чи іншого володіння боржника чи іншої особи;

викликати громадян та посадових осіб з приводу виконавчих до­кументів, що знаходяться у виконавчому провадженні;

залучати до проведення виконавчих дій понятих, інших осіб у вста­новленому порядку, а також експертів, спеціалістів, в тому числі для оцінки майна;

накладати стягнення у вигляді штрафу на громадян і посадових осіб у випадках, передбачених законом;

здійснювати інші повноваження, передбачені цим та іншими за­конами.

Сторонами у виконавчому провадженні є стягувач та боржник. Стягувачем може бути фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником може бути фізична або юридична особа, яка зобов'язана за рішенням вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов'язки, передбачені рішен­нями) або утриматися від їх вчинення.

Процесуальне становище стягувача та боржника не пов’язане не­розривно зі становищем позивача та відповідача. Як правило, стягува­чем стає позивач, але ним може стати і відповідач, якщо у позові по­зивачу відмовлено і з нього стягуються судові витрати на користь відповідача. Стягувачем може стати третя особа із самостійними ви­могами на предмет спору, якщо її вимоги судом задоволені, а боржни- ком — третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, у справах з тру­дових відносин, якщо суд визнає її винною у тому, що звільнення або переведення було проведено з явним порушенням законодавства.

У виконавчому провадженні можуть брати участь кілька стягувачів або боржників. Кожен з них щодо іншої сторони має право брати участь у виконавчому провадженні самостійно або може доручити участь у виконавчому провадженні одному із співучасників.

Стягувач та боржник як основні учасники виконавчого провадження наділені певними процесуальними правами. Стягувач та боржник мають право бути присутніми при вчиненні виконавчих дій або уповноважити на це своїх представників, знайомитись з усіма матеріалами виконавчо­го провадження, робити з них виписки, знімати копії, подавати додатко­ві матеріали, заявляти клопотання, давати усні й письмові пояснення в процесі виконавчих дій, висловлювати свої доводи, міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження, заявляти відводи у випадках, передбачених законодав­ством, одержувати довідки про хід виконання, оспорювати належність майна та його оцінку, оскаржувати дії державного виконавця та ухвали судді, суду з питань виконання рішень, подавати заперечення проти роз­рахунку державного виконавця про розподіл стягнутих грошових сум між стягувачами; укладати мирову угоду, яка затверджується судом.

Стягувач має право подати заяву про видачу дубліката виконавчого документа, про поновлення строку пред'явлення виконавчого доку­мента до виконання, про відмову від стягнення і повернення виконав­чого документа; зменшити розмір стягнення, надати боржнику від­строчку чи розстрочку виконання, заявити про своє бажання залишити за собою непродане майно боржника або будинок у рахунок стягуваних з боржника сум. Боржник має право вказати майно, на яке слід звер­нути стягнення в першу чергу, оскаржити оцінку описаного майна, а також визначити черговість його продажу. Сторони наділені й інши­ми процесуальними правами.

У виконавчому провадженні сторони зобов’язані сумлінно корис­туватись своїми процесуальними правами, не перешкоджати виконан­ню, виконувати вимоги державного виконавця, сповіщати про зміну свого місця проживання, роботи. Боржник зобов'язаний допускати державного виконавця для огляду своїх приміщень з метою виявлення належного йому майна, сплачувати витрати, пов'язані з примусовим виконанням рішення.

У разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за подан­ням державного виконавця або за заявою сторони суд замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником (ст. 378 ЦПК). Суд роз­глядає це питання у десятиденний строк у судовому засіданні з повідом­ленням сторін та заінтересованих осіб. Неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконав­чого провадження. Для правонаступника усі дії, вчинені до його всту­пу у виконавче провадження, обов'язкові тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Заміна сторони виконавчого провадження її правонаступником здійснюється на підставі документів, якими правонаступник визна­чений. Такими документами є: рішення суду (господарського суду); статут; свідоцтво про право на спадщину; інші документи у передба­чених законодавством випадках.

У виконавчому провадженні, як і в інших стадіях процесу, сторони можуть діяти особисто або через законних чи договірних представни­ків. Особиста участь фізичної особи у виконавчому провадженні не позбавляє її права мати представника, за винятком випадку, коли борж­ник зобов'язаний згідно з рішенням вчинити певні дії особисто.

Державний виконавець має допустити представника у виконавче провадження на підставі належно оформлених документів, форма яких залежить від виду представництва.

Неповнолітні та особи, визнані судом недієздатними, здійснюють свої права та виконують обов'язки у виконавчому провадженні відпо­відно до вимог закону.

Якщо стороною виконавчого провадження є особа, визнана судом безвісно відсутньою, державний виконавець залучає до участі у ви­конавчому провадженні особу, яка є опікуном її майна.

Участь юридичних осіб у виконавчому провадженні здійснюється їх керівниками чи органами, посадовими особами, які діють у межах повноважень, наданих їм законом, або через представників юридичної особи.

Повноваження представника, що діє на підставі договору, та пред­ставника юридичної особи оформлюються-довіреністю, яка посвідчу- ється нотаріально або в іншому встановленому законом порядку.

Представниками у виконавчому провадженні не можуть бути:

особи, які не досягли 18 років, крім випадків, передбачених зако­ном;

особи, над якими встановлено опіку чи піклування;

судді, слідчі, прокурори, державні виконавці, крім випадків, коли вони діють як законні представники або як уповноважені особи відпо­відного органу, що є стороною виконавчого провадження;

інші особи, які відповідно до закону не можуть здійснювати пред­ставництво.

Інші учасники виконавчого провадження, що лише сприяють вико­нанню (експерти, спеціалісти, суб'єкти оціночної діяльності — суб'єкти господарювання, перекладачі), мають в основному процесуальні обов'язки, про виконання яких їм дає роз'яснення державний виконавець.

Для з'ясування та роз'яснення питань, що виникають при здійснен­ні виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, держав­ний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторін призначає своєю постановою експерта або спеціаліста, а при необхідності — кіль­кох спеціалістів або експертів, для оцінки майна — суб'єктів оціночної діяльності — суб'єктів господарювання.

Як експерт або спеціаліст може бути запрошена будь-яка дієздатна особа, яка має необхідні знання, кваліфікацію, досвід роботи у відпо­відній галузі.

Експерт або спеціаліст зобов'заний дати письмовий висновок з пи­тань, що поставлені йому державним виконавцем, а також давати усні рекомендації щодо дій, які виконуються в його присутності.

Експерт, спеціаліст, суб'єкт оціночної діяльності — суб'єкт госпо­дарювання має право на винагороду за надані ним послуги, розмір якої визначає начальник відповідного органу Державної виконавчої служби. Ця винагорода та інші витрати на проведення експертизи належать до витрат, пов'язаних із провадженням виконавчих дій.

За відмову або ухилення від дачі висновку чи за дачу завідомо не­правдивого висновку експерт несе відповідальність, передбачену за­коном, про що він має бути попереджений державним виконавцем.

У разі необхідності під час провадження виконавчих дій державний виконавець або сторони (їх представники) можуть запросити пере­кладача. Перекладачем може бути будь-яка дієздатна особа, яка володіє мовами, знання яких необхідно для перекладу. Особі, якій потрібні послуги перекладача, державний виконавець надає строк для його за­прошення. У випадку, коли зазначена особа не забезпечить участі пере­кладача у визначений строк, його може призначити своєю постановою державний виконавець.

Перекладач має право на винагороду за виконану роботу, що на­лежить до витрат, пов'язаних із провадженням виконавчих дій.

Особа, яка запрошується державним виконавцем до участі у ви­конавчому провадженні, повинна надати документ, який підтверджує, що вона володіє мовами, знання яких необхідне для перекладу.

У разі завідомо неправильного перекладу, а також за відмову ви­конати обов'язки перекладача особа несе відповідальність відповід­но до закону, про що вона має бути попереджена державним вико­навцем.

Для проведення виконавчих дій державним виконавцем у необхід­них випадках залучаються поняті, а також працівники органів внутріш­ніх справ, представники органів опіки і піклування, інших органів і установ у порядку, встановленому Законом «Про виконавче прова­дження».

Згідно зі ст. 16 зазначеного Закону присутність понятих обов'язкова при вчиненні виконавчих дій, пов'язаних із примусовим входженням до нежилих приміщень і сховищ, в яких зберігається майно боржника, на яке звернено стягнення, або майно стягувана, яке має бути поверне­но йому в натурі; примусовим входженням до жилих будинків, квартир для забезпечення примусового виселення та вселення в них; примусо­вим входженням до будинків, квартир та інших приміщень, в яких знаходиться дитина, яка має бути передана іншим особам відповідно до рішення суду; при проведенні огляду, арешту, вилучення і передачі майна.

Як поняті можуть бути запрошені будь-які дієздатні фізичні особи, які не мають особистої заінтересованості в провадженні виконавчих дій і не пов'язані між собою або з учасниками виконавчого проваджен­ня родинними зв'язками, підлеглістю чи підконтрольністю. Кількість понятих при вчиненні виконавчих дій не може бути менше двох.

Понятий має право знати, для участі в провадженні яких виконав­чих дій його запрошено, на підставі якого виконавчого документа вони здійснюються, а також робити зауваження з приводу вчинення вико­навчих дій. Зауваження понятого підлягають занесенню до акта відпо­відної виконавчої дії. Понятий зобов'язаний засвідчити факт, зміст і результати виконавчих дій, під час провадження яких він був при­сутній. Перед початком виконавчих дій, в яких беруть участь поняті, державний виконавець роз'яснює їх права і обов'язки.

• Поняті мають право на компенсацію витрат, пов'язаних із виконан­ням обов'язків понятих. Зазначені витрати належать до витрат на про­ведення виконавчих дій.м н ^л м м § 3. Роль суду у виконавчому провадженні

До компетенції судів Законом «Про виконавче провадження» (далі — Закон) та ЦПК віднесено досить широке коло питань, але всі вони можуть бути поєднані у дві групи: розгляд заяв (подань) держав­ного виконавця, стягувачів, боржників про вирішення певних питань щодо руху виконавчого провадження, а також справ за скаргами на рішення, дії або" бездіяльність державного виконавця чи іншої посадо­вої особи державної виконавчої служби.

Аналіз предмета судової діяльності при розгляді цих справ свідчить про те, що суд у виконавчому провадженні виконує відповідно дві основні функції: забезпечувальну та контрольну.

Реалізація забезпечувальної функції відбувається через попереднє санкціонування судом найбільш важливих процесуальних виконавчих дій, вчинення яких потребує встановлення додаткових гарантій закон­ності та дотримання відповідних прав їх учасників, які, власне, і за­безпечуються судом.

Контрольна функція суду реалізується шляхом розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадо­вої особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, якими порушено права чи свободи учасника виконавчого провадження.

Необхідність законодавчого врегулювання механізму реалізації двох зазначених функцій суду при виконанні судових рішень зумовила існування в ЦПК двох відповідних розділів: розд. VI «Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» та розд. VII «Судовий контр­оль за виконанням судових рішень». Слід погодитися з думкою авторів, які, враховуючи ту обставину, що виконання судових рішень є само­стійною стадією цивільного судочинства, вважають, що «було б не­логічно і нераціонально питання судового контролю за виконанням рішень віддавати на вирішення адміністративних судів» .

Забезпечувальна функція суду реалізується при вирішенні правових питань, про які йде мова у ч. 1 ст. 368 ЦПК:

• вирішення питання про негайне виконання судових рішень (ст. 367 НПЮ:

¹ Див.: Захарова, О. С. Проблеми виконання судових рішень у контексті реформу­вання цивільного процесуального законодавства [Текст] / О. С. Захарова, Г. В. Пронська // Адвокат. - 2004. - № 4. -С. 5.

• 958видача виконавчих листів (ст. 368 ЦПК);

• оформлення виконавчого листа, виправлення помилок у ньому та визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню (ст. 369 ЦПК);

• видача дубліката виконавчого листа або судового наказу (ст. 370 ЦПК);

• поновлення пропущеного строку пред'явлення виконавчого до­кумента до виконання (ст. 23 Закону; ст. 372 ЦПК);

• роз'яснення судових рішень (ст. 28 Закону; ст. 221 ЦПК);

• затвердження мирової угоди (ст. 29 Закону; ст. 372 ЦПК);

• постановления ухвал про відкладення вчинення виконавчих дій (ст. 32 Закону);

• прийняття рішення про відстрочку чи розстрочку виконання, а також про зміну способу і порядку виконання (ст. 33 Закону; ст. 373 ЦПК);

• скорочення строків зупинення виконавчого провадження (ст. 36 Закону);

• постановления ухвали про розшук боржника або дитини (ст. 42 Закону; ст. 375 ЦПК);

• визначення долі боржника у спільному майні, що на неї зверта­ється стягнення (ст. 50 Закону; ст. 379 ЦПК);

• вирішення спору про розмір заборгованості по аліментах (ст. 74 Закону);

• вирішення питання про тимчасове влаштування дитини у дитя­чий чи лікувальний заклад (ст. 78 Закону; ст. 374 ЦПК);

• визначення порядку подальшого виконання рішення про висе­лення з наданням іншого житлового приміщення у випадку його не- надання у певний строк (ст. 79 Закону);

• вирішення питання про поворот виконання (статті 380-382 ЦПК).

Згідно з діючим законодавством ці питання вирішуються у судових засіданнях із постановлениям відповідних ухвал. Оскільки в даних випадках йдеться не стільки про виконавчі дії суду, скільки про його юрисдикційні повноваження, зазначені питання згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК вирішує місцевий суд, який розглянув справу, а не суд за місцем виконання.

Приймаючи до розгляду заяву (подання), суд має виходити з кола питань виконавчого провадження, віднесених законом до його компе­тенції, і не може приймати до розгляду заяви з питань, які має вирішу­вати відповідно до наданих повноважень державний виконавець.

Задовольняючи заяву (подання), суд в ухвалі зазначає, яке саме питання виконавчого провадження нею вирішено.

Контрольна функція суду реалізується тільки при розгляді справ, що порушуються за ініціативою заінтересованих осіб, які вважають порушеними свої права чи свободи під час виконавчого провадження. Серед таких справ слід виділити:

• розгляд скарг на постанову про відкриття виконавчого прова­дження (ст. 24 Закону);

• розгляд скарг на постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження (ст. 26 Закону);

• розгляд скарг на постанову про відкладення відкриття виконав­чого провадження (ст. 27 Закону);

• розгляд скарг на постанову про відкладення вчинення виконавчих дій (ст. 32 Закону);

• розгляд скарг на постанову про зупинення виконавчого прова­дження (ст. 36 Закону);

• розгляд скарг на постанову про закриття виконавчого проваджен­ня (ст. 37 Закону);

• розгляд скарг на постанову про закінчення виконавчого прова­дження (ст. 39 Закону);

• розгляд скарг на постанову про повернення виконавчого доку­мента і авансового внеску стягувачеві (ст. 43 Закону);

• розгляд скарг на оцінку майна (ст. 57 Закону);

• розгляд позовів про звільнення майна від арешту (ст. 59 За­кону);

• розгляд скарг на дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби (ст. 85 Закону);

• розгляд скарг на постанову про накладення штрафу за невико­нання рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії (ст. 87 За­кону);

• розгляд скарг на постанову про відмову у розшуку майна борж­ника; на постанову про стягнення витрат, пов'язаних із розшуком; на незвернення державного виконавця до суду (ст. 42 Закону);

• розгляд скарг на постанову про стягнення виконавчого збору (ст. 46 Закону).

Ці справи вирішуються судом за правилами розд. VII ЦПК «Судо­вий контроль за виконанням судових рішень».Питання для самоконтролю

1. Як визначається місце виконавчого провадження у структу­рі цивільного процесу?

2. Які висновки містяться у рішеннях Європейського Суду з прав людини щодо забезпечення виконання судових рі­шень?

3. Визначте склад учасників виконавчого провадження.

4. Якими процесуальними правами та обов'язками наділені стягувач та боржник у виконавчому провадженні?

5. Якими повноваженнями наділений державний виконавець у виконавчому провадженні?

6. Які питання вирішуються у виконавчому провадженні судом?

Які повноваження має суд у виконавчому провадженні?Глава X Ь - - - ] і ^^ ^11 ^11 гч/і гч/і ^^ 11 ї

ЗАГАЛЬНІ ПРАВИЛА ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ

^{А А А д} м § Г, Підстави виконання судових рішень та актів інших органів. Виконавчі документи

Підставами виконання є зазначені в законі акти юрисдикційних органів, якими підтверджуються суб'єктивні права та обов'язки сторін і засоби захисту та відновлення порушених прав. При цьому акти, які не потребують для їх реалізації примусових заходів (наприклад, рішен­ня суду за позовами про визнання), не слід розглядати як підстави виконання. Підставами виконання є акти не тільки судових, а й інших органів, якщо законом передбачена можливість примусового виконан­ня такого роду актів державним виконавцем.

Пункт 1 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 74/5 від 15.12.1999 р. (далі — Інструкція), передбачає вичерпний перелік підстав виконання. Основ­ними з них є рішення, ухвали і постанови судів у цивільних справах; вироки, ухвали і постанови судів у кримінальних справах у частині майнових стягнень; судові рішення в адміністративних справах; рішен­ня, ухвали, постанови господарських судів; виконавчі написи нотаріусів; рішення третейських судів; рішення комісій по трудових спорах та ін.

На підставі акта, що підлягає виконанню, відповідний орган (суд, господарський суд та ін.) видає виконавчий документ, який посвідчує право стягувача на звернення до заходів примусового характеру віднос­но боржника. Перелік виконавчих документів передбачений ст. З Закону «Про виконавче провадження» (далі — Закон) та п. 1.3 Інструкції про проведення виконавчих дій, відповідно до якої одні з них за формою і змістом відрізняються від підстав виконання, інші одночасно виступа­ють підставою виконання і виконавчим документом. Згідно із законо­давством виконавчими документами є: виконавчі листи, що видаються судами, та накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень

третейського суду; ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справах у випадках, передбачених законом; судові накази; виконавчі написи нотаріусів; посвідчення комі­сій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень цих комісій; постанови органів (посадових осіб) та ін.

Виконавчий лист, який видається судом на підставі рішення, що набрало законної сили, за формою має відповідати вимогам закону. Так, у ньому зазначається: назва документа, дата видачі та наймену­вання органу, посадової особи, що видали виконавчий документ; дата й номер рішення, заяким видано виконавчий лист; найменування стя- гувача й боржника, їх адреси, дата й місце народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), номери рахунків у кредитних установах (для юридичних осіб); резолютивна частина рішення; дата набрання рішенням чинності; строк пред'явлення виконавчого доку­мента до виконання (ст. 19 Закону). Виконавчий документ має бути підписаний уповноваженою особою і скріплений печаткою.

Суд, який видав виконавчий лист, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом згідно з ч. 2 ст. 369 ЦПК.

Відповідно до ст. 368 ЦПК за кожним рішенням, яке набрало за­конної сили, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, видається один виконавчий лист. Якщо на підставі ухваленого рішення належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, або якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів чи проти кількох відповідачів, суд має право за заявою стягувачів видати кілька виконавчих листів, точно зазначивши, яку частину рішення треба виконати за кожним ви­конавчим листом.

Виконавчі документи про стягнення судового збору надсилаються судом до місцевих органів державної податкової служби.

Якщо судом було вжито заходів до забезпечення позову за заявою осіб, на користь яких ухвалено судове рішення, суд разом із виконавчим листом видає копію документів, які підтверджують виконання ухвали суду про забезпечення позову.

Відповідно до принципу диспозитивності виконавчий документ видається на прохання стягувача. Видача виконавчого листа представ­никові, в тому числі адвокату, не суперечить закону, якщо особа, яку представляють, не позбавила свого представника такого повноваження згідно зі ст. 44 ЦПК.Згідно з вимогами ст. 368 ЦПК виконавчий лист у деяких випадках може бути виданий особам, які порушували справу про захист прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб (ст. 46 ЦПК). Наприклад, якщо за позовом органів опіки та піклування батьки були позбавлені батьківських прав, виконавче провадження щодо відібрання дитини та передачі її призначеному опікуну (піклувальнику) чи органам опіки та піклування для влаштування до дитячого закладу може виникнути за заявою органу опіки та піклування. Для цього останньому треба ви­дати виконавчий лист.

За кожним судовим рішенням видається один виконавчий лист. Правила видачі виконавчого листа, закріплені у ч. 2 ст. 368 ЦПК, пе­редбачають також можливість видачі декількох виконавчих листів. Видача декількох виконавчих листів є наслідком співучасті, що мала місце при розгляді певної цивільної справи, або необхідності виконан­ня у різних місцях. У такому разі місце виконання та сума стягнення зазначаються в кожному виконавчому листі.

У випадку, коли оригінал виконавчого листа втрачений, суд, що постановив рішення, може видати дублікат. Заява про видачу дубліка­та розглядається в судовому засіданні з викликом сторін і заінтересо­ваних осіб, проте їх неявка не є перешкодою для вирішення питання про видачу дубліката. На ухвалу суду з питання видачі дубліката може бути подано скаргу, внесено окреме подання.

Дублікатом називається документ, що видається замість втрачено­го оригіналу і має силу первісного акта. Від останнього його відрізняє спеціальна позначка «Дублікат».

При розгляді питання про видачу дубліката перевіряється, чи не виконано рішення, чи не втратило воно законної сили. У випадку част­кового виконання змінювати у дублікаті загальну суму стягнення не можна. Це враховується в ході подальшого виконавчого провадження. Якщо матеріалів, що є в наявності у суду, недостатньо для видачі дуб­ліката, сторони мають право знову звернутися з позовом.

• мн^ллв § 2. Строки пред'явлення виконавчих документів до виконання

Строки давності у стадії виконання судових рішень — це встанов­лені законом строки, протягом яких судове рішення або рішення не- судових органів може бути пред'явлено для примусового виконання.

Дія строку давності виявляється в тому, що при пропущенні строку виконавчий лист не видається, а вчасно виданий і не пред'явлений протягом строку втрачає свою силу і до виконання судом не прийма­ється (ч. 1 ст. 23 Закону «Про виконавче провадження» — далі Закон). Отже, цей строк за своєю природою є перетинаючим.

Виконавчі листи та інші судові документи можуть бути пред'явлені до виконання протягом трьох років, посвідчення комісій у трудових спо­рах — протягом трьох місяців. Зазначені строки обчислюються: для ви­конання рішень судів і вироків судів у частині майнових стягнень — з на­ступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення стро­ку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а у випадках, коли рішення підлягає негайному виконанню, — з наступного дня після його постановления; для виконання рішень господарських су­дів — з наступного дня після набрання рішенням законної сили.

Рішення про стягнення періодичних платежів (у справах про стяг­нення аліментів, про відшкодування шкоди в разі ушкодження здоров'я тощо) можуть бути пред'явлені для виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі. Строки пред'явлення виконавчих докумен­тів до виконання встановлюються для кожного платежу окремо.

Строки давності можуть перериватися пред'явленням виконавчого документа до виконання, частковим добровільним виконанням рішень, а також наданням судом, який видав виконавчий документ, відстроч­ки виконання рішення (ст. 22 Закону). Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку по­новлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з не­можливістю повного або часткового виконання рішення строк пред'явлення виконавчого документа до виконання після перерви встановлюється з дня повернення виконавчого документа стягувачу.

Строк давності, пропущений з поважної причини, може бути по­новлений судом, що видав відповідний документ, або судом за місцем виконання (ст. 371 ЦПК).

Заява про поновлення пропущеного строку подається до суду, який видав виконавчий лист, або до суду за місцем виконання і розглядаєть­ся в судовому засіданні з повідомленням сторін, які беруть участь у справі, проте їх неявка не є перешкодою для вирішення питання про поновлення пропущеного строку. Суд розглядає таку заяву в десяти­денний строк.

У разі якщо суд визнає причину пропущення строку поважною, він дозволяє пред'явити виконавчий документ до виконання.

Відповідно до вимог ст. 371 ЦПК та ст. 23 Закону суд може поно­вити лише строк для пред'явлення до виконання виконавчого докумен­та, виданого судом. За іншими виконавчими документами пропущені строки поновленню не підлягають.

Результати вирішення судом питання про поновлення пропущено­го строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання фіксуються у відповідній ухвалі суду, на яку може бути подано скаргу, внесено окреме подання (п. 19 ст. 293 ЦПК).

шш ш шиї§ 3. Порядок та умови здійснення виконавчого провадження

Встановлені законом правила виконання судових рішень властиві всьому виконавчому провадженню.

Відповідно до принципу диспозитивності державний виконавець починає виконавче провадження: за заявою стягувана або його пред­ставника про примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа; за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді; в інших передбачених законом ви­падках.

Державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання ви­конавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закін­чився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, і цей документ відповідає вимогам, передбаченим законодавством.

Державний виконавець у триденний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття ви­конавчого провадження. У постанові державний виконавець встанов­лює строк для добровільного виконання рішення, який не може пере­вищувати семи днів, а рішень про примусове виселення — п'ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення піс­ля закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних із провадженням виконавчих дій, передба­чених законом.

Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізні­ше наступного дня надсилається стягувачу, боржнику та органу (по­садовій особі), який видав виконавчий документ.

За заявою стягувана з метою забезпечення виконання рішення по майнових стягненнях державний виконавець постановою про відкрит­тя виконавчого провадження вправі накласти арешт на майно боржни­ка (крім коштів) та оголосити заборону на його відчуження. Одночас­но з винесенням такої постанови державний виконавець може про­вести опис і арешт майна боржника.

Постанова про відкриття виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами начальнику відповідного органу державної ви­конавчої служби або до відповідного суду у 10-денний строк.

Державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого прова­дження у разі:

пропущення встановленого строку пред'явлення документів до виконання;

неподання виконавчого документа, зазначеного у ст. З Закону «Про виконавче провадження» (далі — Закон);

наявності інших обставин, передбачених законом, які виключають здійснення виконавчого провадження (ст. 26 Закону).

Про відмову у відкритті виконавчого провадження державний ви­конавець у триденний строк після надходження до нього виконавчого документа виносить постанову, яка затверджується начальником від­повідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосеред­ньо підпорядкований, і не пізніше наступного дня надсилає її заявни­кові. Постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження може бути оскаржена заявником начальнику відповідного органу державної виконавчої служби або до відповідного суду у десятиденний строк з моменту її одержання.

За загальними правилами державний виконавець може приступити до примусового виконання лише після закінчення строку, встановлено­го для добровільного виконання. При цьому слід враховувати, що ви­конавець зобов'язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття ви­конавчого провадження, а по виконанню рішення немайнового характе­ру — у двомісячний строк (ст. 25 Закону). Продовження зазначеного строку можливе лише у випадках, передбачених законом (зупинення виконавчого провадження, звернення до суду з питань відстрочки, роз­строчки виконання, змін способу і порядку виконання та ін.).

Якщо рішення підлягає негайному виконанню, то державний ви­конавець відкриває виконавче провадження не пізніше наступного дня після одержання виконавчого документа і в той же день проводить відповідні виконавчі дії.Державний виконавець, розпочинаючи виконувати рішення, має впевнитися, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження та чи вчинені ним дії, спрямовані на добро­вільне виконання рішення у встановлений постановою строк.

Копії постанов державного виконавця та інші документи виконав­чого провадження (далі — документи виконавчого провадження), які повинні бути доведені державним виконавцем до відома сторін та ін­ших учасників виконавчого провадження, надсилаються ддресатам із супровідними листами простою кореспонденцією.

За умови авансування стягувачем витрат на проведення виконавчих дій документи виконавчого провадження можуть надсилатися учасни­кам виконавчого провадження рекомендованими листами.

За письмовою заявою учасників виконавчого провадження доку­менти виконавчого провадження можуть надсилатися адресатам фак­симільним зв'язком або електронною поштою. Документи виконавчо­го провадження, направлені факсимільним зв'язком або електронною поштою, вважаються врученими за наявності належного підтверджен­ня їх одержання адресатами.

Державним виконавцем або іншою особою, уповноваженою дер­жавним виконавцем, документи виконавчого провадження можуть бути вручені особисто сторонам або іншим учасникам виконавчого прова­дження під розписку.

Належно оформлена відмова сторін виконавчого провадження від одержання документів виконавчого провадження не є перешкодою для проведення подальших виконавчих дій (ст. 27 Закону).

У разі добровільного повного або часткового виконання рішення боржником державний виконавець складає про це акт, який підпису­ється стягувачем та боржником і є підставою для закінчення виконав­чого провадження.

Якщо боржник у встановлений строк добровільно не виконав рі­шення повністю або частково, державний виконавець невідкладно починає його примусове виконання в межах строку, передбаченого ст. 25 Закону.

Виконання може провадитися у робочі дні з шостої до двадцять другої години. Конкретний час здійснення виконавчих дій визначаєть­ся державним виконавцем. Сторони виконавчого провадження мають право пропонувати зручний для них час проведення виконавчих дій.

Проведення виконавчих дій у неробочі та святкові дні, встановлені законодавством, допускається лише у випадках, коли зволікання не- 968можливе або у разі коли вони не можуть бути здійснені в інші дні з вини боржника. Проведення виконавчих дій у нічний час допускається з до­зволу начальника відповідного органу державної виконавчої служби і лише у випадках, коли невиконання рішення створює загрозу життю чи здоров'ю громадян.

Проведення виконавчих дій у неробочі та святкові дні або у нічний час здійснюється на підставі постанови державного виконавця, затвер­дженої начальником відповідного органу державної виконавчої служ­би, якому він безпосередньо підпорядкований.

Боржник та інші особи зобов'язані забезпечити державному ви­конавцю проникнення до житла або будь-якого іншого приміщення для здійснення виконавчих дій. Якщо зазначені особи порушують ці пра­вила, виникає необхідність примусового проникнення до житла. На підставі ст. 376 ЦПК питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника — фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи за поданням державного виконавця. Суд не­гайно розглядає це подання без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця.

У процесі виконання іноді виникають обставини, що перешкоджа­ють здійсненню таких дій, викликають ускладнення виконання рішен­ня або роблять його неможливим. Такі ускладнення можливі у формі відстрочки, розстрочки, зміни порядку і способу виконання рішення, відкладення провадження виконавчих дій, зупинення виконавчого про­вадження, повернення виконавчих документів стягувачеві та закінчен­ня виконавчого провадження.

Державний виконавець може відстрочити чи розстрочити виконан­ня рішення тільки за ухвалою суду.

За наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення (хво­роба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець за власного іні­ціативою або за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду чи іншого органу, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про зміну способу і порядку виконання.

Відстрочка та розстрочка виконання застосовуються на захист інте­ресів боржника. Зміна способу та порядку виконання можуть задоволь

­няти і стягувана, особливо в тих випадках, коли реалізація юрисдикцій­ного акта знаходиться під загрозою або виявляється неможливою.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, пов'язані з не­можливістю виконання сторонами рішення у строк або встановленим судом способом.

Відстрочка — це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається судом. Наприклад, відстрочка може надаватись за рішенням, у якому судом визначено певний термін звіль­нення приміщення, повернення майна тощо.

Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти передбачення судом нових заходів для реалізації рішення в разі не­можливості його виконання у порядку і спосіб, встановлені раніше. Зміна способу виконання рішення можлива шляхом видозмінення за­значеної у рішенні форми виконання: майнової на грошову і, навпаки, грошової на майнову, тобто у двох випадках: за відсутності у боржни­ка присудженого позивачеві майна в натурі або грошових коштів, до­статніх для покриття заборгованості.

За відсутності у відповідача присудженого позивачеві майна в на­турі, засвідченої державним виконавцем, суд може змінити спосіб виконання рішення і постановити про стягнення вартості цього майна. Але якщо виконується постановлене судом факультативне рішення, то для стягнення замість майна його вартості достатньо лише акта дер­жавного виконавця про неможливість стягнення майна в натурі, оскіль­ки воля суду вже висловлена в його рішенні.

Суд має розглянути відповідну заяву в судовому засіданні в деся­тиденний строк.

При вирішенні питання про розстрочку, відстрочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання сторони не повідомля­ються про час і місце судового засідання, а викликаються. Це зумовлює можливість у випадку їх неявки застосувати загальні правила цивільно­го процесу, тобто норму ст. 169 ЦПК, яка передбачає наслідки неявки у судове засідання осіб, які беруть участь у справі. У випадку, коли сто- 970

рони не були присутні у судовому засіданні, копії ухвали суду надсила­ються протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали рекомендованим листом з повідомленням про вручення (ч. З ст. 222 ЦПК).

За наявності обставин, що перешкоджають провадженню виконав­чих дій, державний виконавець може відкласти виконавчі дії за заявою стягувача або за заявою боржника, або з власної ініціативи на строк до десяти днів. Про відкладення провадження виконавчих дій державний виконавець виносить відповідну постанову, про що повідомляє сторо­ни, суд або інший орган, який видав виконавчий документ.

Постанова про відкладення провадження виконавчих дій може бути оскаржена начальнику відповідного органу державної виконавчої служби або до суду у триденний строк.

Зупинення виконавчого провадження — перерва у здійсненні ви­конавчої діяльності на невизначений строк, який настає за наявності обставин, точно зазначених у законі (статті 34,35 Закону). Закон перед­бачає обов'язкове та факультативне зупинення виконання залежно від обставин, що його зумовили.

Виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у ви­падках:

смерті стягувача або боржника, оголошення померлим чи визнання безвісно відсутнім стягувача або боржника, або припинення існування сторони — юридичної особи, якщо встановлені судом правовідносини допускають правонаступництво;

визнання стягувача або боржника недієздатним; проходження боржником строкової військової служби у Збройних Силах України, у передбачених законом інших військових формуван­нях, якщо за умовами служби провадження виконавчих дій неможливе, чи на прохання стягувача, який проходить строкову військову службу в Збройних Силах України або інших військових формуваннях; зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа; прийняття судом до розгляду скарги на дії органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні право­порушення;

зупинення виконання відповідного рішення посадовою особою, якій законом надано таке право;

подання до суду позову про виключення майна з акта опису і арешту;

порушення господарським судом провадження у справі про бан­крутство боржника;

сплати боржником або іншим гарантом у порядку, передбаченому законодавством (утому числі за договорами про відшкодування ядер­ної шкоди), коштів на відшкодування ядерної шкоди, що дорівнюють або перевищують встановлену законом межу відповідальності опера­тора ядерної установки. Для обчислення сплачені кошти підлягають перерахуванню у Спеціальні права запозичення, що встановлюються Міжнародним валютним фондом, за офіційним курсом Національного банку України на день сплати;

внесення касаційної скарги прокурора на рішення суду; звернення до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонас­тупником;

надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки ви­конання рішення;

наявності коштів боржника на депозитних, вкладних та інших по­дібних рахунках боржника, з яких боржник не вправі вимагати видачі чи списання коштів до спливу певного строку, в разі відсутності іншо­го майна боржника, на яке може бути звернено стягнення;

внесення підприємства паливно-енергетичного комплексу до Ре­єстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування під­приємств паливно-енергетичного комплексу»;

призначення тимчасової державної допомоги відповідно до части­ни п'ятої статті 181 Сімейного кодексу України.

Факультативне (необов'язкове) зупинення допускається на про­хання сторони або за ініціативою державного виконавця за наявності таких підстав:

звернення державного виконавця до суду або іншого органу, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення рішення, що підлягає виконанню;

прохання боржника, який проходить строкову службу у складі Збройних Сил України чи інших передбачених законом військових формувань;

перебування боржника у тривалому службовому відрядженні; знаходження боржника на лікуванні у стаціонарному лікувальному закладі;

прийняття скарги на дії державного виконавця або відмову в його відводі;

оголошення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини; знаходження боржника або стягувача у відпустці за межами насе­леного пункту, де вони проживають; призначення експертизи;

надання сторонам строку для запрошення перекладача.

Про зупинення виконавчого провадження державний виконавець виносить мотивовану постанову, яка затверджується начальником від­повідного органу державної виконавчої служби. Копія постанови над­силається у триденний строк сторонам та суду або іншому органу (посадовій особі), які видали виконавчий документ.

Упродовж строку, на який виконавче провадження зупинено, ви­конавчі дії не провадяться.

Поновлюється зупинене виконавче провадження за заявою стягу­вача або за ініціативою державного виконавця після усунення обставин, що стали підставою для зупинення виконавчого провадження.

Закінчення виконавчого провадження тягне за собою втрату права на його поновлення. Воно має місце у випадках:

визнання відмови стягувача від примусового виконання рішення суду;

визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником про закінчення виконавчого провадження;

смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної осо­би — сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступни­цтва;

скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню;

письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника при виконанні рішення про передачу їх стягувачеві, або знищення речі, яка мала бути передана стягувачеві в натурі;

закінчення передбаченого законом строку для даного виду стяг­нення;

передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії у разі лікві­дації боржника-юридичної особи або арбітражному керуючому у разі визнання боржника банкрутом;

фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим до­кументом;повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, або на письмову вимогу стягувача;

направлення виконавчого документа за належністю до іншого від­ділу державної виконавчої служби;

повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (по­садової особи), які видали виконавчий документ, у випадку, передба­ченому ч. З ст. 76 Закону;

якщо рішення фактично виконане, відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 37 За­кону, під час виконання рішення Європейського суду з прав людини.

Закінчення виконавчого провадження оформлюється мотивованою постановою державного виконавця. Ця постанова затверджується на­чальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови надсилається у триденний строк сторонам та суду або іншому органу (посадовій особі), якими видано виконавчий документ.

Постанова про закінчення виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами начальнику відповідного органу державної ви­конавчої служби або до суду в 10-денний строк з дня її одержання.

У разі закінчення виконавчого провадження припиняється дія арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.

Виконавче провадження підлягає поновленню, якщо постанова дер­жавного виконавця про закінчення виконавчого провадження буде ви­знана судом незаконною. Про відновлення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову не пізніш як у триденний строк з дня винесення ухвали суду і в той же строк повідомляє стягува­ча і боржника, а також суд про відновлення виконавчого провадження.

Стаття 40 Закону регулює порядок і підстави повернення виконав­чих документів стягувачеві без виконання або при частковому вико­нанні. Виконавчий лист повертається стягувачеві: за письмовою заявою стягувача;

якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стяг­нення, і здійснені державним виконавцем відповідно до закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

якщо стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення, одержати певні предмети, що мають бути передані йому від боржника згідно з рішенням;

974у разі якщо стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа;

якщо в результаті вжитих державним виконавцем заходів немож- диво з'ясувати місцезнаходження боржника-юридичної особи, місце проживання боржника-фізичної особи (за винятком виконавчих до­кументів, зазначених у ч. 1 ст. 42 цього Закону), а також виконавчих документів, за якими мають бути стягнені грошові кошти чи інше майно, та інших виконавчих документів, які можуть бути виконані без безпосередньої участі боржника;

якщо у боржника відсутнє майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу, або майно, визначене виконавчим доку­ментом, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення за­боргованості (крім коштів), і здійснені державним виконавцем відпо­відно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

При цьому слід враховувати, що права на повторне пред'явлення виконавчого документа до виконання стягувач позбавляється тільки при поверненні йому виконавчого документа на підставі письмової заяви, у всіх же інших випадках таке повторне звернення є можли­вим.

Законодавство встановлює чотири види заходів примусового ви­конання:

1. звернення стягнення на майно боржника;

2. звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;

3. вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні;

4. інші заходи, передбачені рішенням, наприклад, вчинення певних дій, не пов'язаних із передачею майна або коштів: ремонт чи переоб­ладнання приміщень, передача дитини на виховання тощо.

Заходи примусового виконання визначаються згідно із законом судом у судовому рішенні. Вибір заходів залежить від змісту спірних правовідносин між сторонами та складу і суті фактичних обставин у справі.

Порядок застосування кожного заходу примусового виконання рішення має специфічні риси, які повинні враховуватися державним виконавцем у процесі виконавчого провадження.Питання для самоконтролю

1. Що виступає підставами виконання судових рішень у ви­конавчому провадженні?

2. Які виконавчі документи піддягають виконанню державною виконавчою службою?

3. Які вимоги пред'являються законом до змісту виконавчого документа?

4. Що таке строки давності у виконавчому провадженні?

5. Протягом якого строку можуть бути пред'явлені до виконан­ня виконавчі документи?

6. Назвіть підстави переривання строку давності.

7. Назвіть підстави для відкриття виконавчого провадження.

8. За якими правилами визначається місце виконання рішення?

9. Які заходи примусового виконання передбачено чинним законодавством?

10. Які є підстави для зупинення виконавчого провадження?

Які наслідки завершення виконавчого провадження перед­бачено законом

?Глава X Ы ■ ■ ■ ■ ■ ьс ■ ■ ■ — ■ ■

ОКРЕМІ ВИКОНАВЧІ ДІЇ

. ■ - ■ ■ _§ 1. Звернення стягнення на майно боржника

Першочерговість звернення стягнення на майно боржника встанов­лена законодавством.

У стадії виконання рішень під майном слід розуміти: 1) речі борж­ника, що знаходяться у нього і в інших осіб, на які закон дозволяє звернення стягнення; 2) грошові суми, які знаходяться у боржника і в інших осіб або належні боржникові від інших осіб; 3) цінності. Закон встановлює перелік майна, на яке не може бути звернене стягнення (додаток до Закону України «Про виконавче провадження»), що гаран­тує задоволення потреб боржника і його утриманців у предметах пер­шої необхідності.

Закон встановлює певні способи звернення стягнення на майно боржника, а саме: арешт (опис), вилучення та примусова реалізація.

Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертаєть­ся на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах бан­ків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.

Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються.

За наявності даних про кошти та інші цінності боржника, що зна­ходяться на рахунках і вкладах та на зберіганні в банках чи інших кредитних організаціях, на них накладається арешт.

Питання про звернення стягнення на належні боржнику від інших осіб грошові кошти, що знаходяться на рахунках цих осіб в установах банків та інших фінансових установах, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб), а також питання про звер­нення стягнення на грошові кошти боржника, що знаходяться на його рахунках в установах банків та інших фінансових установах, при ви­конанні рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за поданням державного виконавця, погодженим із начальником відділу державної виконавчої служби

.Це питання вирішується негайно, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця на підставі ст. 377 ЦПК.

У разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається на належне борж­никові інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладене стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на грошові кошти боржника. Боржник має право вказати ті види майна чи предмети, на які необхідно звер­нути стягнення в першу чергу. Остаточно черговість стягнення на ко­шти та інше майно боржника визначається державним виконавцем.

Якщо у виконавчому документі про стягнення грошових коштів не вказано певного номера рахунка, з якого мають бути стягнені грошові кошти, то в разі відсутності в боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, державний виконавець не пізніше місячного строку з дня відкриття виконавчого провадження зобов'язаний винести постанову про звернення стягнення на майно боржника, яку не пізніше трьох днів надсилає сторонам.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірах і обсягах, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням витрат на виконання та стягнення виконавчого збору. У випадках коли боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звер­тається на його частку, що визначається судом за поданням державно­го виконавця згідно з правилами ст. 379 ЦПК.

Арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні забо­рони розпоряджатися ним, а у разі потреби — в обмеженні права ко­ристування майном або його вилученні у боржника та передачі на зберігання іншим особам. Види, обсяг і строк обмеження встановлю­ються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з ура­хуванням властивостей майна, його значення для власника чи воло­дільця, необхідності використання та інших обставин.

Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою відпо­відальність зберігача майна, передбачену законом.

Арешт застосовується:

для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає на­ступній передачі стягувачеві або реалізації;

для виконання рішення про конфіскацію майна боржника; - при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.

978Вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації провадиться у строк, встановлений державним виконавцем, але не раніше, ніж через п’ять днів після накладення арешту. Продукти та інші речі, що швидко псуються, вилучаються і передаються для про­дажу негайно після накладення арешту.

Цінні папери, ювелірні та інші побутові вироби із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лом і окремі частини таких виробів, виявлені при опису, на які накладено арешт, підлягають обов’язковому вилученню і негайно пе­редаються на зберігання установам Національного банку України. Арешт на цінні папери накладається в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Державний виконавець зобов'язаний подбати про забезпечення умов реалізації майна боржника, які не зачіпають його законних ін­тересів.

При проведенні опису складається акт. В акті опису необхідно вказати майно, на яке звертається стягнення, його характерні ознаки й оцінку як кожної речі, так і всього описаного майна. Крім того, в акті опису необхідно вказати майно, що залишається боржнику та його сім’ї як предмети першої необхідності, а також зазначити все інше майно, на яке стягнення не звертається. Акт опису підписується державним виконавцем, понятими, зберігачем майна, стягувачем, боржником, іншими особами, що були присутні при накладенні арешту на майно. У разі відмови від підпису сторін чи інших осіб, що були присутні при виконанні, про це робиться відмітка в акті. Акт опису і арешту майна складається в двох примірниках. Перший залишається в провадженні державного виконавця, а другий — видається боржнику під розписку на першому примірнику, що залишається у державного виконавця.

При проведенні опису боржник має право зазначити ті види майна або предмети, на які слід звернути стягнення в першу чергу.

Державний виконавець зобов'язаний задовольнити вимоги борж­ника, якщо вони не порушують інтересів стягувача і не ускладнюють виконання рішення.

Оцінка майна боржника провадиться державним виконавцем, якщо вартість майна не перевищує сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, за ринковими цінами, які діють на день проведення оцінки, крім випадків, коли оцінка провадиться за регульованими цінами, а також уразі оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повіт­ряних, морських та річкових суден.

Якщо оцінити окремі предмети складно або якщо боржник чи стягувач заперечує проти передачі арештованого майна боржника на реалізацію за оцінкою, проведеною державним виконавцем, останній запрошує суб'єкта оціночної діяльності — суб'єкта господарювання для визначення вартості майна. Витрати на призначення суб'єкта оці­ночної діяльності — суб'єкта господарювання несе сторона, яка оспо­рює оцінку майна, проведену державним виконавцем.

Для проведення оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, по­вітряних, морських, річкових суден та майна, вартість якого перевищує сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, державний викона­вець залучає суб'єкта оціночної діяльності — суб'єкта господарювання, який здійснює свою діяльність відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Сторони мають право оскаржити оцінку майна до суду.

Описане і не вилучене при складанні акта опису майно передаєть­ся на зберігання боржнику або іншим особам, призначеним державним виконавцем — зберігачеві, під розписку в акті опису. Копія акта опису майна видається боржникові, стягувачеві, а у випадках, коли обов'язок зберігання майна покладено на іншу особу, — також зберігачеві.

Зберігачем описаного майна державний виконавець призначає іншу особу у випадках, коли боржник, члени його сім'ї або представник боржника — юридичної особи відмовились прийняти майно на збері­гання, були відсутніми при проведенні опису майна, а також за наяв­ності обставин, що не дають змогу передати вказаним особам майно на зберігання.

Зберігач, якщо ним призначено не боржника або члена його сім'ї, одержує за зберігання майна винагороду, розмір якої встановлюється за угодою зберігана з державним виконавцем.

Особа, якій передано на зберігання описане майно, може ним ко­ристуватися, якщо особливості цього майна у разі користування не призведуть до його знищення або зменшення цінності.

За потреби державний виконавець може опечатати предмети, вклю­чені до акта опису й арешту майна, що передається на зберігання, та заборонити або обмежити право користування майном. Види, обсяги і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його зна­чення для власника чи зберігача, потреби використання та інших об­ставин. Користування предметами одягу та предметами індивідуаль­ного вжитку забороняється.

Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою відпо­відальність зберігача майна, передбачену законом.

Державний виконавець, виявивши розтрату, відчуження, утаюван­ня чи підміну переданого на збереження майна, складає про це акт і звертається з поданням до суду чи в органи прокуратури за місцем виконання рішення для вирішення питання про притягнення зберігача описаного майна до відповідальності.

У разі присудження стягувачеві предметів, зазначених у виконав­чому документі, державний виконавець вилучає ці предмети у борж­ника і передає їх стягувачеві, про що складає акт передачі. У разі знищення речі, що мала бути передана стягувачеві в натурі, державний виконавець складає акт про неможливість виконання, який є підставою для закінчення виконавчого провадження.

Отримавши виконавчий документ про присудження стягувачеві предметів, державний виконавець у встановлений строк виносить по­станову про відкриття виконавчого провадження і встановлює борж­нику строк для добровільного виконання рішення. Одночасно в по­станові вказуються час та місце примусового виконання рішення про передачу стягувачеві присуджених предметів, якщо рішення не буде виконано добровільно, а також попередження стягувачеві про повер­нення йому виконавчого документа, якщо він протягом двох разів не з'явиться на виконання без поважних причин.

Якщо боржник не виконав рішення добровільно, то державний виконавець вилучає у нього в присутності понятих предмети, зазна­чені у виконавчому документі, і передає їх стягувачеві, про що складає акт вилучення у боржника предметів, зазначених у рішенні суду, та передачі їх стягувачу у трьох примірниках. Перший примірник зали­шається у виконавчому провадженні, інші — вручаються стягувачеві та боржникові під розписку на першому примірнику.

У випадку письмової відмови стягувача від одержання предметів, ви­лучених у боржника при виконанні рішення про передачу їх стягувачеві, державний виконавець повертає зазначені предмети боржникові під роз­писку і виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Звернення стягнення на майно завершується його реалізацією. Реаліза­ція арештованого майна, за винятком майна, виключеного за законом з обі­гу та визначеного уч. 8 ст. 55 Закону, здійснюється спеціалізованими орга­нізаціями, які залучаються на тендерній (конкурсній) основі, на підставі договорів між Державною виконавчою службою та спеціалізованими орга­нізаціями шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах.Якщо передане торговельним організаціям майно не буде продане протягом двох місяців, воно підлягає переоцінці. Державний викона­вець переоцінює майно за участю представника торговельної органі­зації у присутності стягувача і боржника чи їх представників. Неявка стягувача або боржника не є підставою для припинення дії державно­го виконавця з переоцінки майна. Якщо у місячний строк після пере­оцінки майно не буде продано торговельною організацією, державний виконавець повідомляє про це стягувача і пропонує йому визначитися щодо залишення за'собою непроданого майна.

Якщо стягувач у п'ятнадцятиденний строк письмово не заявить про своє бажання залишити за собою непродане майно, арешт з майна знімається, воно повертається боржникові, а виконавчий документ у разі відсутності у боржника іншого майна, на яке може бути зверне­но стягнення, повертається стягувачеві без виконання.

Якщо стягувач виявив бажання залишити за собою непродане майно, то він зобов'язаний у 15-денний строк з дня повідомлення державного виконавця про виявлення бажання залишити за собою не­продане майно, внести на депозитний рахунок органу державної ви­конавчої служби різницю між вартістю непроданого майна та сумою коштів, які підлягають стягненню на його користь, якщо вартість не­проданого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. З перерахованих стягувачем коштів оплачу­ються витрати, пов'язані з проведенням виконавчих дій, стягується виконавчий збір, а залишок коштів повертається боржнику.

Боржник має право визначити, в якій послідовності необхідно про­давати майно. У разі коли від продажу частини майна буде виручено суму, достатню для задоволення вимог стягувача, сплати виконавчого збору, витрат на здійснення виконавчих дій, штрафу, подальший продаж арештованого майна припиняється. Вимоги боржника щодо черговос­ті продажу майна не приймаються державним виконавцем, якщо вна­слідок їх задоволення виникнуть перешкоди чи додаткові труднощі для виконання або подовжиться його строк.

м м ^А м § 2. Звернення стягнення на будинки

Звернення стягнення на будинки, квартири, інші приміщення, зе­мельні ділянки, що є нерухомим майном, провадиться при відсутності у боржника достатніх коштів чи рухомого майна і характеризується

98

2деякими особливостями. При цьому в першу чергу провадиться звер­нення стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше при­міщення, що належать боржникові. В останню чергу звертається стяг­нення на жилий будинок чи квартиру.

Разом з жилим будинком стягнення звертається також на прилеглу земельну ділянку, що належить боржникові.

Не може бути об’єктом стягнення самоуправно збудований будинок, оскільки він не є об’єктом права особистої власності громадянина. Стягнення може бути звернено лише на будівельні матеріали від розі­брання такого будинку.

У разі звернення стягнення на будинок, квартиру, приміщення, земельну ділянку державний виконавець запитує відповідні місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування про на­лежність зазначеного майна боржникові на праві власності та його вартість, а також запитує нотаріальний орган, чи не знаходиться це майно під арештом.

Одержавши документальне підтвердження належності боржнико­ві на праві власності будинку чи іншого нерухомого майна, державний виконавець накладає на них арешт шляхом опису і оцінки з їх вартістю на момент арешту та надсилає повідомлення нотаріальному органу за місцем знаходження майна про реєстрацію даного факту. Про накла­дення арешту на будинок чи інше нерухоме майно, заставлене третім особам, державний виконавець невідкладно повідомляє цих осіб.

У разі відсутності документів, що характеризують об’єкт нерухо­мості, у зв’язку з чим його неможливо підготувати до реалізації, ви­готовлення таких документів здійснюється у встановленому порядку за рахунок коштів стягувача. Якщо стягувач у двадцятиденний строк, з дня одержання відповідного повідомлення державного виконавця, не авансує витрати на виготовлення документів, що характеризують об’єкт нерухомості, арешт з нього знімається.

Реалізація належних боржникові будинку, квартири та іншого не­рухомого майна провадиться відповідно до закону шляхом продажу з прилюдних торгів.

Прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують і про­водять спеціалізовані організації, що мають право здійснювати опера­ції з нерухомістю і з якими укладено відповідний договір державною виконавчою службою. Спеціалізована організація проводить публічні торги за заявкою державного виконавця, в якій зазначається мінімаль­на початкова ціна майна, що виставляється на торги. До заявки дода­ються: копія виконавчого документа; копія акта арешту майна; копії правовстановлювальних документів, що підтверджують право влас- ності на майно; документи, що характеризують об'єкт нерухомості (копія технічного паспорта на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо). У разі продажу об'єкта незавершеного будівництва державний виконавець додає до заявки також копію рішення про від­ведення земельної ділянки та копію дозволу місцевого органу вико­навчої влади і (чи) органу місцевого самоврядування на будівництво.

Прилюдні торги мають бути проведені спеціалізованою організа­цією у двомісячний строк з дня одержання заявки державного вико­навця на їх проведення.

Порядок проведення прилюдних торгів визначається законом. До прийняття такого закону діє Тимчасове положення про порядок про­ведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого май­на, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року.

^{л л л} н н § 3 . Звернення стягнення н а майно і грошові суми боржника, що знаходяться в інших осіб або належать боржникові від інших осіб

Державний виконавець має право на пропозицію боржника або стягувача звернути стягнення на майно боржника, що знаходиться в інших осіб, а також на майно та кошти, належні боржникові від інших осіб (ст. 55 Закону).

Зазначені особи зобов'язані на запит державного виконавця надати у визначений ним строк відомості про належне боржникові майно, що знаходиться у них, та майно чи кошти, які вони повинні передати боржникові.

Одержавши від названих осіб відомості про наявність майна борж­ника, державний виконавець описує це майно в присутності понятих, вилучає його і реалізує у встановленому законодавством порядку. Якщо особа, у якої знаходиться майно боржника, перешкоджає державному виконавцеві у його вилученні, таке майно вилучається державним ви­конавцем у примусовому порядку за правилами ст. 55 Закону. Готівко­ві кошти та майно, що належать боржникові від інших осіб, вилуча­ються державним виконавцем у цих осіб на підставі ухвали суду в при­сутності понятих. На належні боржнику від інших осіб кошти, що знаходяться на рахунках в установах банків та інших фінансових уста­новах, стягнення звертається державним виконавцем на підставі ухва­ли суду.

Як вже зазначалося, питання про звернення стягнення на належні боржнику від інших осіб грошові кошти, що знаходяться на рахунках цих осіб в установах банків та інших фінансових установах, вирішу­ється судом за поданням державного виконавця, погодженим із на­чальником відділу державної виконавчої служби, негайно без виклику чи повідомлення сторін (ст. 377 ЦПК).

За ухилення від розпоряджень державного виконавця на особу, в якої знаходиться майно боржника, може бути накладено стягнення відповідно до закону.

Характерною ознакою цього заходу виконання є обов'язкове над­силання іншим особам запиту, на який вони повинні дати відповідь про те, які у них є гроші чи майно, належні боржникові, або скільки з них належить боржникові. Одночасно з цим державний виконавець повідомляє інших осіб про те, що з часу одержання цього запиту на майно боржника, яке є у них, накладається арешт у межах суми стяг­нення і що всі належні боржникові платежі до повної сплати стягуваної суми ці особи зобов'язані вносити не боржникові, а на депозитний рахунок суду. Після одержання відомостей про наявність у інших осіб майна, належного боржникові, державний виконавець описує його, вилучає і продає на загальних підставах.

При зверненні стягнення на грошові суми, що належать боржни­кові від інших осіб і підлягають перерахуванню через банк за прави­лами розрахункових операцій, державний виконавець сповіщає цих осіб і відповідне відділення банку про те, що на рахунок боржника накладено арешт і платежі, що йому надходять, до повного погашення стягуваної суми мають перераховуватися стягувачеві або на депозитний рахунок суду.

У випадку невиконання вимог державного виконавця — невико­нання рішення, втрати виконавчого листа, витрати стягнутих сум на інші потреби, а також у разі неповідомлення державному виконавцеві відомостей про заробітну плату, грошові суми та майно боржника, про зміну ним місця роботи, затримання повернення виконавчого докумен­та при звільненні боржника з роботи тощо — державний виконавець ставить перед судом питання про накладення на винних посадових осіб штрафу в розмірі до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

У цих випадках стягувач вправі також подати на відповідну уста­нову, підприємство або організацію позов про стягнення суми, що підлягала відрахуванню, але не була відрахована внаслідок вини цієї установи, підприємства, організації.

Скарги стягувача або боржника на неправильні дії адміністрації установ, підприємств та організацій за виконавчими документами державний виконавець зобов'язаний перевірити і вжити заходів, що забезпечили б правильне стягнення.

ш 'тштт ^Л § 4. Звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), пенсію та стипендію боржника

Заробітна плата (заробіток), пенсія, стипендія є основним джерелом забезпечення задоволення матеріальних та духовних потреб працю­ючих та членів їх сімей, тому законодавство встановлює умови і по­рядок звернення стягнень на ці доходи і певні межі стягнень.

Характерним для заробітної плати є те, що вона сплачується за роботу, виконувану за трудовим договором.

Заробіток — це оплата за працю, яка виконується в зв'язку з член­ством в певній організації (наприклад, заробіток члена промислової або споживчої кооперації). Заробітком є оплата праці засуджених гро­мадян, які відбувають міру покарання у виправних установах. Заробіт­ком є і доходи громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, винагорода авторів, раціоналізаторів тощо.

Закон допускає звернення стягнення на пенсії, стипендії осіб, які навчаються у вищих та інших навчальних закладах.

Закон дозволяє звернення стягнення і на суми, одержувані борж­ником на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушко­дженням здоров'я, а також втратою годувальника (ст. 69 Закону).

Стягнення на заробітну плату (заробіток), пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається за відсутності у боржника коштів на рахунках у фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для повного покриття належних до стягнення сум, а також при виконанні рішень про стягнення періодичних платежів та стягнень на суму, що не перевищує двох мінімальних розмірів заробіт­ної плати.

За іншими виконавчими документами державний виконавець впра­ві звернути стягнення на заробітну плату та інші доходи боржника, не вживаючи заходів примусового звернення стягнення на майно боржни­ка, за письмовою заявою стягувача та за погодженням із боржником.

При виконанні в примусовому порядку виконавчих документів про стягнення сум боргів, що перевищують два мінімальні розміри заробітної плати, державний виконавець у першу чергу перевіряє наявність коштів на рахунках боржника в банках та інших кредитних установах шляхом проведення запитів, а також перевіряє майновий стан боржника.

Виконавчі документи направляються за місцем роботи боржника, отримання ним пенсії, стипендії чи інших доходів для проведення стягнення в передбаченому законом порядку.

Відрахування із заробітної плати (заробітку), стипендії громадян проводить адміністрація підприємств, установ і організацій на під­ставі надісланих їм державним виконавцем виконавчих документів.

Якщо боржник змінить місце роботи або місце проживання чи на­вчання, то підприємства, установи, організації, які отримали виконав­чий документ, повертають його не пізніш як у триденний строк дер­жавному виконавцеві з відміткою про нове місце роботи, проживання чи навчання боржника, якщо воно відоме, а також повідомляють про проведені ними стягнення періодичних платежів за виконавчими до­кументами. У разі неподання зазначених відомостей з неповажних причин винних у цьому посадових осіб може бути притягнуто до від­повідальності, передбаченої ст. 88 Закону.

Звернення стягнення на пенсії провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Порядок стягнення суми боргу, розмір відрахування визначаються державним виконавцем у розпорядженні, що направляється разом із ви­конавчим документом, про що в копії повідомляється стягувачеві.

Якщо боржник отримує декілька видів доходів, то дублікати ви­конавчих документів направляються із розпорядженнями державного виконавця до бухгалтерій підприємств, установ, організацій для звер­нення стягнення на заробітну плату боржника. У разі направлення декількох виконавчих документів до бухгалтерії одного підприємства, установи, організації державний виконавець щодо кожного виконав­чого документа направляє розпорядження

.Самостійно змінювати порядок стягнення суми боргу та розмір відрахування адміністрації підприємств, установ, організацій не мають права.

При поверненні виконавчих документів у зв'язку із звільненням боржника з роботи у відповідних графах виконавчого документа ро­биться запис про утримання суми боргу, а в разі стягнення періодичних платежів — про час їх утримання та розмір заробітної плати за остан­ні три місяці. Цей запис завіряється підписами відповідальних осіб та скріплюється печаткою. У супровідному листі до виконавчого доку­мента адміністрація зазначає нове місце роботи чи навчання боржника, його місце проживання, якщо вони відомі. Копія супровідного листа направляється стягувачу до відома.

Передача виконавчого документа сторонам (третім особам) на руки забороняється.

Як вже зазначалося, зазначені правила стягнення поширюються і на випадки звернення стягнення на:

доходи, отримані фізичною особою, яка є суб'єктом підприємни­цької діяльності;

доходи за працю в колективному сільськогосподарському (фермер­ському) господарстві;

авторську винагороду за твори літератури, науки або мистецтва, премії, що присуджуються за видатні досягнення в галузі науки, літе­ратури і мистецтва, винагороду за відкриття, винахід, на який видано авторське свідоцтво, корисну модель, промисловий зразок і раціоналі­заторську пропозицію;

суми на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника.

Для встановлення таких доходів державний виконавець за заявою стягувача, боржника робить запити у відповідні органи.

На допомогу по державному соціальному страхуванню, виплачу­вану в разі тимчасової непрацездатності та в інших випадках, і допо­могу в зв'язку з безробіттям стягнення може бути звернено тільки за рішеннями про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, запо­діяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також у зв'язку з втратою годувальника (ст. 72 Закону).

Розмір відрахувань із заробітної плати та інших видів доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання по­датків.

Обмеження розміру відрахувань із заробітної плати встановлю­ється законодавством про працю.Із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до повного погашення заборгованості:

уразі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної калі­цтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою годуваль­ника, та збитків, заподіяних злочином, — п'ятдесят відсотків заробіт­ної плати боржника;

за всіма іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено за­коном, — двадцять відсотків.

Загальний розмір усіх відрахувань при кожній виплаті заробітної плати не може перевищувати п'ятдесяти відсотків заробітної плати, яка належить до виплати працівникові, в тому числі при відрахуванні за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюєть­ся на відрахування із заробітної плати при відбуванні виправних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей, у цих випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати сімдесяти від­сотків.

Зазначені правила застосовуються також при зверненні стягнення на належні боржникові стипендію та доходи, зазначені у ст. 69 Закону.

Відрахування із заробітної плати боржника, який за вироком суду відбуває покарання без позбавлення волі, провадиться з усієї суми за­робітної плати без урахування стягнень за вироком.

Із засуджених, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, а також з осіб, які знаходяться в наркологічних відділеннях психіатрич­них диспансерів та стаціонарних лікувальних закладах, відрахування провадиться з усієї заробітної плати без урахування відрахувань на витрати по їх утриманню в цих закладах.

Не звертається стягнення на суми, зазначені у ст. 73 Закону, а саме:

вихідну допомогу, яка виплачується у разі звільнення працівника; компенсацію працівникові за невикористану відпустку, крім ви­падків, коли особа при звільненні одержує компенсацію за відпустку, не використану протягом кількох років;

компенсації працівникові витрат у зв'язку з переведенням, направ­ленням на роботу чи відрядженням до інших місцевостей;

подьове забезпечення, надбавки до заробітної плати, інші кошти, які виплачуються замість добових і квартирних;

матеріальну допомогу особам, які втратили право на допомогу по безробіттю;

допомогу по вагітності та пологах;

одноразову допомогу при народженні дитини;

допомогу по догляду за дитиною;

допомогу особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до

16. років, по догляду за дитиною-інвалідом, по тимчасовій непраце­здатності у зв'язку з доглядом за хворою дитиною; інші допомоги на дітей, передбачені законодавством;

допомогу на лікування;

допомогу на поховання;

щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобно­го господарства громадян, які проживають на території радіоактивно­го забруднення;

дотації на обіди, придбання путівок до санаторіїв і будинків відпо­чинку за рахунок фонду споживання.

Стягнення не провадиться також із:

сум неоподатковуваного розміру матеріальної допомоги;

грошової компенсації за видане обмундирування і натуральне по­стачання;

вихідної допомоги у разі звільнення (виходу у відставку) з військо­вої служби та з органів внутрішніх справ, а також грошового забез­печення, що не має постійного характеру, та в інших випадках, перед­бачених законодавством.

Законодавець передбачив спеціальний порядок стягнення аліментів (ст. 74 Закону).

У разі неможливості стягнення аліментів із заробітної плати чи інших доходів боржника протягом трьох місяців підряд, якщо боржник не працює і не одержує доходів, стягнення звертається на майно боржника.

Розмір заборгованості по аліментах визначається державним ви­конавцем за місцем виконання рішення виходячи з фактичного заро­бітку (доходів), одержаного боржником за час, протягом якого стягнен­ня не провадилося, або одержуваного ним на момент визначення за­боргованості у твердій грошовій сумі або у відсотковому відношенні. Якщо боржник у цей період не працював, заборгованість визначається виходячи із середньої заробітної плати для даної місцевості. Держав­ний виконавець у разі надходження виконавчого документа повинен підрахувати розмір заборгованості по аліментах і повідомити про ньо­го стягувача і боржника.

З осіб, зобов'язаних сплачувати аліменти, у разі виїзду їх для по­стійного проживання у країни, з якими Україна не має договорів про надання правової допомоги, стягнення аліментів провадиться на час виїзду за рішенням суду за весь період до досягнення дитиною повно­ліття.

За наявності спору питання про розмір заборгованості по аліментах вирішується за заявою заінтересованої особи судом у порядку, вста­новленому законом.

Державний виконавець зобов'язаний здійснювати систематичний контроль за правильним і своєчасним відрахуванням утриманих сум аліментів стягувачам.