§ 3. Порядок заочного розгляду справи

Заочний розгляд справи і ухвалення рішення здійснюються за за­гальними правилами із винятками і доповненнями (ч. 2 ст. 225 ЦПК). Виходячи з існуючої моделі заочного рішення, особливості заочного розгляду справи є незначними і головним чином похідними від того, що відповідач не бере участі у справі, а тому відсутні усні слухання за участю двох сторін. Оскільки формування доказового матеріалу здій­снюється за загальним правилом до судового розгляду, то навряд чи можна стверджувати, що при заочному розгляді справи принцип зма­гальності на стадії судового розгляду має обмежений характер чи фактично відсутня змагальність сторін. Суд досліджує докази, надані сторонами при відкритті провадження у справі та під час попередньо- 680то судового засідання: надані позивачем при поданні позову, а відпо­відачем — при поданні письмового заперечення проти позову.

У процедурі заочного розгляду справи важливим є те, що заочний розгляд справи є похідним від права позивача на заочний розгляд. Тому суд має роз'яснити позивачеві його право на розгляд справи в заочно­му порядку. При цьому суд також роз'яснює позивачеві, що його згода на розгляд справи за відсутності відповідача обумовлює неможливість реалізації своїх процесуальних прав щодо розпорядження позовними вимогами, зокрема щодо неможливості зміни позивачем предмета або підстави позову та зміни розміру позовних вимог, оскільки при розпо­рядженні позовними вимогами позивача суд повинен відкласти судовий розгляд на підставі ч. З ст. 224 ЦПК для повідомлення про це відпо­відача. Ухвалення заочного рішення у подібних випадках без відкла­дення судового розгляду і повідомлення відповідача про заміну пози­вачем предмета позову закладає правові підстави для скасування заоч­ного рішення.

Відповідно до ч. З ст. 224 ЦПК у разі зміни позивачем предмета або підстави позову, зміни розміру позовних вимог суд відкладає су­довий розгляд для повідомлення про це відповідача. Це означає, що будь-які зміни розміру позовних вимог позивачем мають бути підста­вами для відкладення судового розгляду. Мова йде як про збільшення, так і про зменшення розміру позовних вимог. У разі зменшення по­зивачем розміру позовних вимог відповідач у цьому випадку може визнати позов із відповідними наслідками (ст. 174 ЦПК).

Процесуально важливим є і те, що суд має вирішувати питання щодо заочного розгляду справи до початку розгляду справи по суті і відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦПК про заочний розгляд справи суд по­становляє ухвалу. Законом не передбачено вимоги щодо документально- процесуальної форми цієї ухвали. Тому така ухвала може бути оформ­лена як окремий процесуальний документ відповідно до вимог ч. 1 ст. 210 ЦПК або протокольно відповідно до вимог ч. 2 ст. 210 ЦПК. Відсутність ухвали про заочний розгляд справи процесуально уне­можливлює сам заочний розгляд і є достатньою підставою для скасу­вання процесуальних актів, ухвалених по справі, що розглядалася в заочному порядку .

При заочному розгляді справи усні пояснення надає тільки позивач і тільки він бере участь у дослідженні доказів. Якщо у справі задіяні інші особи, які беруть участь у справі, то вони дають свої пояснення,

¹ ЬіІр://\у\у\у.геуе8Іг.соигі.§оу.иа/Кеуіе\Ґ/602350.

а суд досліджує докази, надані цими особами. Якщо під час розгляду справи виникає потреба призначити експертизу, то суд у встановлено­му порядку повинен це зробити. Якщо відповідач після одержання копії позовної заяви із копіями доданих до неї документів не скорис­тається своїм правом надати додаткові докази, суд ухвалює заочне рі­шення на підставі тих доказів, що надані позивачем та іншими осо­бами, які беруть участь у справі.

Заочне рішення, як і рішення, постановлене при розгляді справи у звичайному порядку, є актом правосуддя і тому має відповідати за­гальним вимогам, які висуваються до судових рішень. Заочне рішення повинно бути законним, обґрунтованим (ст. 213 ЦПК). Як процесуаль­ний документ заочне рішення має відповідати вимогам ст. 215 ЦПК, тобто містити: вступну, описову, мотивувальну та резолютивну части­ни. Воно має бути також повним, ясним і точним (статті 219-221 ЦПК). Відповідно до ст. 227 ЦПК копія заочного рішення не пізніше трьох днів з дня його проголошення направляється рекомендованим листом із повідомленням відповідачам, які не з'явилися в судове засідання. Обчислення даного строку провадиться за загальними правилами об­числення та перебігу процесуальних строків (ст. 69 ЦПК), тобто з на­ступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи з наведеного, у Постанові № 14 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 р. «Про судове рішення у цивільній справі»' наводяться деякі тлумачення окремих положень щодо заочно­го рішення. Зокрема, у постанові вказується, що заочне рішення є різ­новидом судового рішення і тому при заочному розгляді справи скла­дання повного рішення, яке слід називати заочним, може бути відкла­дено, проте в силу статті 227 ЦПК повний текст рішення відповіда­чеві у будь-якому випадку має бути направлено не пізніше п'яти днів з дня проголошення рішення суду або його вступної та резолютивної частин. Суд повинен ухвалити заочне рішення, яке за своїм змістом має відповідати вимогам статті 215 ЦПК (містити в собі вступну, опи­сову, мотивувальну та резолютивну частини у визначеній послідов­ності). При цьому в описовій частині заочного рішення необхідно вказати, що заочний розгляд справи відбувся за відсутності відповіда­ча (усіх відповідачів); у резолютивній частині цього рішення має бути зазначено, крім загального порядку оскарження, також строк і порядок подання відповідачем заяви про його перегляд.

Наголошується також, що виправлення описок чи арифметичних помилок, ухвалення додаткового рішення чи роз'яснення рішення при заочному розгляді справи здійснюються за загальними правилами, передбаченими статтями 219-221 ЦПК. При цьому додаткове до заоч­ного рішення не може бути оскаржене відповідачем до суду, що його ухвалив, у порядку статті 228 ЦПК. Тобто у цілому, як видно, проце­суальний режим заочного рішення та рішення, ухваленого у порядку звичайного позовного провадження, є однаковим.

іцшіиіїмшімиші § 4. Порядок перегляду заочного рішення

Особливістю заочного рішення є специфічний (спрощений) порядок його перегляду за ініціативою пасивної сторони. Як зазначалося, такий порядок притаманний усім моделям заочних рішень. Спрощений по­рядок перегляду заочного рішення характеризується тим, що він мож­ливий за ініціативою відсутньої на усному судовому розгляді сторони та суб'єктом перегляду виступає суд, який ухвалив заочне рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 228 ЦПК заочне рішення може бути пере­глянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Законодавець тим самим відступив на перший погляд від принципу незмінності судового рішення, допустивши перегляд судового рішення тим самим судом. Утім передбачене ЦПК правило є природним та по­хідним від законодавчо визначених умов ухвалення заочного рішення. По суті можна стверджувати, що заочний розгляд справи та ухвалення заочного рішення за умов роз'яснення стороні процесуальних прав та наслідків їх здійснення ґрунтується на згоді позивача. Ця згода є до­статньою підставою для процедури заочного розгляду справи. Крім того, для врівноваження процесуальних прав сторін на участь в усних слуханнях справи логічно встановлюється спрощена для відповідача процедура перегляду судового рішення. При цьому слід додати, що чинне процесуальне законодавство передбачає два способи перегляду заочного рішення: у загальному порядку, тобто в апеляційному, і у спрощеному порядку — за письмовою заявою відповідача про перегляд рішення судом, який його ухвалив (ст. 232 ЦПК).

Закон встановлює десятиденний строк на подання заяви про пере­гляд заочного рішення після отримання його копії відповідачем (ч. 2 ст. 228 ЦПК). У даному випадку цей строк обчислюється не за загаль­ними правилами обчислення процесуальних строків щодо типових

процедур перегляду судових актів, тобто не з дня винесення заочного рішення, а з дня отримання відповідачем його копії. У принципі таке правило є логічним, оскільки рішення по справі ухвалюється у поряд­ку заочного розгляду справи за відсутності відповідача і обчислення строку подання заяви про перегляд заочного рішення є своєрідною пільгою відповідачеві.

Строк на подання заяви на перегляд заочного рішення є процесу­альним, тому відповідач може звернутися з клопотанням про понов­лення пропущеного строку. Правила поновлення та продовження процесуальних строків передбачені ст. 73 ЦПК.

Питання про поновлення строку може вирішуватися за відсутнос­ті сторін. Що в такому випадку визнавати моментом оголошення ухва­ли: дату постановления ухвали чи дату повідомлення відповідача про задоволення клопотання? На наш погляд, обчислення поновленого строку повинно починатися з моменту оголошення ухвали в судовому засіданні, яке призначалося для вирішення питання про поновлення пропущеного строку. ЦПК не вказує, яким чином особи, які беруть участь у справі, повідомляються про вчинення процесуальної дії, але сторони самі повинні дбати, щоб їм був відомий хід процесу, у резуль­татах якого вони є заінтересованими.

Заява про перегляд заочного рішення відповідно до ст. 229 ЦПК подається у письмовій формі. У заяві про перегляд заочного рішення повинно бути зазначено: найменування суду, який ухвалив заочне рі­шення; ім'я (найменування) відповідача або його представника, які подають заяву, їх місце проживання чи місцезнаходження, номер за­собів зв'язку; обставини, що свідчать про поважні причин неявки в судове засідання і неповідомлення їх суду, і докази про це; посилан­ня на докази, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення проти вимог позивача; клопотання про перегляд заочного рішення; перелік доданих до заяви матеріалів.

Задоволення заяви про перегляд заочного рішення можливе за на­явності таких обставин: суд встановить, що неявка сторони викликана поважними причинами, а про причини неявки сторона не мала змоги своєчасно повідомити суд; сторона надасть докази, які можуть впли­нути на зміст прийнятого рішення.

При поданні заяви про перегляд заочного рішення судовий збір не стягується (ч. 6 ст. 229 ЦПК).

До неналежно оформленої заяви про перегляд заочного рішення застосовуються правила ст. 121 ЦПК, тобто якщо заява про перегляд такого рішення за формою і змістом не відповідає вимогам закону, то вона залишається без руху та повертається заявникові для усунення недоліків. Якщо відповідач у встановлений судом строк усуне недо­ліки заяви, вона вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається заявникові.

Прийнявши належно оформлену заяву про перегляд заочного рі­шення, суд невідкладно надсилає її копію та копії доданих до неї ма­теріалів іншим особам, які беруть участь у справі. Одночасно суд по­відомляє осіб, які беруть участь у справі, про час і місце розгляду за­яви. Заява про перегляд заочного рішення повинна бути розглянута протягом п'ятнадцяти днів з дня її надходження (ст. 230 ЦПК).

Розгляд заяви відповідача про перегляд заочного рішення здійсню­ється судом першої інстанції в судовому засіданні. Неявка осіб, на­лежним чином повідомлених про час і місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви, але у випадку неявки в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, або їх представників, не повідомлених належним чином про час і місце розгляду заяви про перегляд заочного рішення, суд повинен, керуючись загальними правилами, відкласти розгляд заяви на підставі ст. 169 ЦПК.

Закон встановлює вичерпний перелік повноважень суду при роз­гляді заяви про перегляд заочного рішення. Відповідно до ч. З ст. 231 ЦПК у результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може залишити заяву без задоволення або скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду в загальному порядку. При цьому суд постановляє відповідну ухвалу.

ш - ^{л л л} н § 5. Оскарження заочного рішення

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ЦПК у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановления ухвали про за­лишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Щодо права відповідача оскаржувати заочне рішення в апеляцій­ному порядку, то слід зазначити, що в деяких країнах взагалі існує заборона оскаржувати заочне рішення в апеляційному порядку Поряд з цим є інші підходи — оскарження в апеляційному порядку відповіда­чем (пасивною стороною) взагалі можливе після використання спеці­ального порядку перегляду заочного рішення. Перший підхід викорис­товується, як правило, в англосаксонській системі права, якій притаман­на модель заочного рішення, що ухвалюється в самостійному заочному провадженні за формальної оцінки наявних доказів у справі, тобто у спрощеній процедурі цивільного. Другий — використовується, як правило, у континентальній системі права. Процедура ухвалення заочно­го рішення в такому випадку не є спрощеною, оскільки суд здійснює неформальну оцінку наявних доказів у справі за загальними правилами судового розгляду, як і при ухваленні звичайного рішення, за своїми властивостями може бути об'єктом апеляційного оскарження.

Що стосується порядку перегляду заочного рішення за чинним процесуальним законодавством, то воно передбачає для пасивної сто­рони (відповідача) можливість вимагати поступового перегляду заочно­го рішення, у тому числі і в апеляційному порядку.

Незважаючи на те, що в ЦПК не згадується про право відповідача оскаржити заочне рішення в загальному порядку без звернення із заявою про його перегляд до суду першої інстанції, право на апеляцію у нього є. Виходячи з наявної моделі заочного рішення, послідовний порядок перегляду для відповідача заочного рішення є в принципі обґрунтованим і доктринально, і практично з огляду на існуючу в процесуальному за­конодавстві форму апеляції. Оскільки суд при ухваленні заочного рішен­ня здійснює неформальну оцінку доказів і по суті розглядає справу за загальними правилами, можливість апеляції на таке рішення є доречною з точки зору інстанційності (інстанційних періодів розгляду справи) і функцій суду першої та апеляційної інстанцій.

За існуючої регламентації строків реалізації права на апеляційне оскарження заочного рішення виникають певні проблеми щодо визна­чення строків на апеляційне оскарження заочного рішення позивачем. Право позивача на апеляційне оскарження заочного рішення не пов'язане з правом відповідача на апеляцію, але знову ж таки, оскіль­ки в законі передбачена процедура перегляду заочного рішення у спро­щеному порядку за заявою відповідача, реалізація права на апеляційне оскарження заочного рішення позивачем повинна відповідати проце­дурі перегляду заочного рішення судом першої інстанції. Перш за все слід зазначити, що процесуальне законодавство не ставить перешкод для можливості виникнення та конкуренції двох проваджень — у суді першої інстанції з перегляду заочного рішення за заявою відповідача та в суді апеляційної інстанції — за апеляційною скаргою позивача. Мова> по суті, йде про подвійне провадження у тій самій справі. За­конодавство, на жаль, не дає відповіді на питання, як виходити з такої процесуальної ситуації, хоча зрозуміло, що вона є нелогічною з точки зору конструкції цивільного процесу в аспекті його інстанційності. У процесуальній літературі висловлювались пропозиції, які зводились до того, що можливу конкуренцію різних проваджень у справі можна усунути правилом, відповідно до якого подання заяви про перегляд заочного рішення має закривати апеляційне (касаційне) провадження. Апеляційне (касаційне) провадження не повинно здійснюватися до розгляду заяви про перегляд заочного рішення. У випадку задоволення заяви про перегляд судом першої інстанції заочного рішення прова­дження по апеляційній (касаційній) скарзі повинно закриватися. Апе­ляційну (касаційну) скаргу слід залишати без руху до закінчення стро­ку на подання відповідачем заяви про перегляд заочного рішення .

Що стосується початку перебігу строку оскарження заочного рі­шення позивачем, то він, як і у випадку його визначення для відповіда­ча, визначається системою юридичних процесуальних фактів. Якщо відповідач подавав заяву про перегляд заочного рішення, право пози­вача на апеляційне оскарження має бути реалізоване за умов наявнос­ті ухвали про відмову у задоволенні заяви про перегляд заочного рі­шення в межах строків та процедур апеляційного перегляду судових рішень. У разі неподання відповідачем заяви про перегляд заочного рішення до суду першої інстанції право на подання апеляційної скарги у позивача виникає після перебігу строку на подання заяви про пере­гляд заочного рішення.

Стаття 232 ЦПК передбачає можливість оскарження позивачем та відповідачем у загальному порядку так званого повторного заочного рішення. Про повторне заочне рішення йдеться лише у даній статті. Наявність права на апеляційне оскарження повторного заочного рі­шення означає можливість ухвалення такого рішення відповідно до загальних законодавчих вимог, які визначають умови заочного рішен­ня та процедуру розгляду справи у заочному порядку. Відповідно до п. 2 ч. З ст. 231 ЦПК уразі скасування заочного рішення суд призначає справу до розгляду в загальному порядку.

Таким чином, можливий повторний розгляд справи у заочному порядку і ухвалення повторного заочного рішення. Особливістю тако­го заочного рішення є лише те, що воно вже не може бути переглянуто судом першої інстанції за заявою відповідача.

¹ Черных, И. И. Заочное производство в гражданском процессе [Текст] / И. И. Черных. - М. : Городец, 2000. - С. 94-96.Що стосується процедури розгляду справи і умов ухвалення по­вторного заочного рішення, то жодних особливостей закон не перед­бачає. Це стосується і складу суду. Як правило, розгляд справи після скасування заочного рішення може здійснюватися не лише в порядку заочного розгляду справи, а й тим самим складом суду. Хоча це питан­ня може бути дискусійним, суто формально законодавчих підстав щодо неможливості розглядати справу тим самим складом суду немає. Крім того, не можна аргументувати неможливість розгляду справи у заочно­му порядку тим самим судом і правилами, що регламентують відводи суддів (ст. 21 ЦПК). На наш погляд, можливість розгляду справи тим самим складом суду з ухваленням повторного заочного рішення від­биває наявну в законі модель заочного розгляду справ і заочного рі­шення. Заочний розгляд справи є специфічною процедурою цивільно­го судочинства. Він здійснюється в межах позовного провадження і за загальними правилами, а заочне рішення не грунтується на неправоті пасивної сторони. Що стосується повторного розгляду справи після скасування першого заочного рішення, то він по суті і функціонально є продовженням позовного провадження в суді першої інстанції.

З цього приводу звертає на себе увагу Постанова № 14 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 р. «Про судове рішення у цивільній справі», в якій зазначається, що повторне заочне рішення, у тому числі ухвалене тим же складом суду, оскаржується в загально­му порядку, встановленому ЦПК, про що має бути зазначено в резо­лютивній частині рішення (ч. З ст. 232 ЦПК).

Заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого ЦПК (ст. 233 ЦПК). Заочне рішення, яке на­брало законної сили, має всі ознаки рішення, що визначають його правову дію: незмінність, виключність, преюдиційність, обов'язковість, виконавчість.

Питання для самоконтролю

1. Якою мірою існуюча модель заочного розгляду справ впли­ває на ефективність цивільного судочинства?

2. Якими є законодавчі умови заочного розгляду справи?

3. Як кваліфікувати неявку відповідача з точки зору можливос­ті заочного розгляду справи?

У чому полягають особливості перегляду й оскарження за­очного рішення?Розділ 7

Окреме провадження