§ 4. Зміна позову. Відмова від позову і визнання позову. Мирова угода сторін

У процесі розгляду і вирішення цивільних справ сторони наділяються широкими процесуальними правами і можуть вільно ними розпоряджа­тися. Відповідно до ст. 31 ЦПК сторони мають рівні процесуальні права. Позивач наділений правом протягом усього часу розгляду справи по суті збільшити чи зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від по­зову. Відповідач має право визнати позов повністю або частково. До по- 526чатку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач — пред'явити зустрічний позов. Сторони можуть закінчити справу мировою угодою на будь-якій стадії цивільного процесу. Такі дії сторін є проявом принципу диспозитивності в цивільному судочинстві.

Розмір позовних вимог визначається самим позивачем і може змі­нюватися ним протягом розгляду справи по суті. Відповідно до ст. 11 ЦПК суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог. Однак суд при вирішенні справи залежно від встановлених обставин справи може задовольнити позов у повному чи меншому обсязі.

Крім зміни розміру позовних вимог цивільне процесуальне зако­нодавство надає право позивачеві змінити предмет та підстави позову (ст. 31 ЦПК). Однак така зміна може мати місце тільки до початку роз­гляду справи по суті та в межах спірних правовідносин.

Відмова від позову — це одностороннє волевиявлення позивача, спрямоване на відмову від судового захисту своєї вимоги і на закриття порушеного позивачем процесу. Відмова позивача від позову — це про­яв реалізації принципу диспозитивності, тому ця дія здійснюється під контролем суду. Відповідно до ст. 174 ЦПК позивач може відмовитися від позову протягом усього часу судового розгляду, зробивши усну за­яву. Якщо відмову позивача від позову викладено в адресованих суду письмових заявах, ці заяви приєднуються до справи. До постановления ухвали про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позива­ча від позову суд роз'яснює йому наслідки відповідної процесуальної дії, перевіряє, чи не обмежений представник позивача у повноваженнях на вчинення відмови від позову. Суд не приймає відмову позивача від позову у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Прийняття судом відмови позивача від позову тягне за собою за­криття провадження у справі і виключає можливість у майбутньому звернення до суду з тотожним позовом. У зв'язку з цим відмова по­зивача від позову повинна мати безумовний характер.

Визнання позову відповідачем — це одностороннє волевиявлення відповідача, спрямоване на припинення спору з позивачем. Право від­повідача на визнання позову повністю або частково також є проявом принципів диспозитивності і змагальності.

Відповідач може визнати позов протягом усього часу судового роз­гляду, зробивши усну заяву. Якщо визнання позову відповідачем викла­дено в адресованих суду письмових заявах, ці заяви приєднуються до справи. До ухвалення судового рішення про задоволення позовних вимог у зв'язку з визнанням позову відповідачем суд роз'яснює йому наслідки такого визнання, перевіряє, чи не обмежений представник відповідача на вчинення такої процесуальної дії, якщо позов визнає представник. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону чи порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановлює ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Крім того, суд не приймає визнання позову відповідачем у спра­ві, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії су­перечать інтересам особи, яку він представляє (ст. 174 ЦПК).

Мирова угода — це укладена сторонами і затверджена судом угода, в силу якої позивач і відповідач шляхом взаємних поступок ліквідують цивільно-правовий спір, який виник між ними.

Відповідно до ст. 175 ЦПК мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може сто­суватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну заяву. Якщо мирова угода або повідомлення про неї викладено в адресованій суду письмовій заяві сторін, ця заява приєднується до справи. До ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням миро­вої угоди суд роз'яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії, у повноваженнях на їх вчинення. У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди. Якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд. Суд не визнає мирової угоди у справі, в якій одну із сторін представляє її законний представ­ник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Мирова угода, затверджена судом, ліквідує спір між сторонами остаточно і підлягає примусовому виконанню. Ухвала про затверджен­ня мирової угоди за своїм правовим значенням прирівнюється до су­дового рішення.

Мирова угода сторін, яка затверджена судом, тягне за собою за­криття провадження у справі і виключає можливість повторного звернення до суду по спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (ч. З ст. 206 ЦПК). Тому перед тим як

затвердити мирову угоду, суд повинен роз'яснити сторонам наслідки такої процесуальної дії. Суд також повинен приділяти особливу увагу тому, щоб умови мирової угоди були ясними, чіткими, зрозумілими і не викликали спорів при їх виконанні.

пишиш § 5. Забезпечення позову

Позивач, звертаючись до суду з позовом, може вимагати від суду певних гарантій того, що у випадку постановления рішення по справі на його користь рішення можна буде виконати в примусовому порядку, якщо відповідач буде ухилятися від добровільного виконання. Під за­безпеченням позову треба розуміти вжиття суддею чи судом певних заходів, передбачених законом, які гарантують реальне виконання майбутнього рішення. Тому суд за заявою осіб, які беруть участь у спра­ві, може вжити заходи забезпечення позову (ч. 1 ст. 151 ЦПК).

Відповідно до ч. 2 ст. 151 ЦПК у заяві про забезпечення позову має бути зазначено: 1) причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов;

2. вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 3) інші відомості, потрібні для забезпечення позову. Недотримання зазначених вимог, відповідно до ч. 8 ст. 153 ЦПК, тягне за собою повернення позивачеві заяви про забезпечення позову, про що суд постановляє ухвалу, яка оскарженню не підлягає.

Цивільне процесуальне законодавство передбачає процесуальний порядок розгляду судом заяви про забезпечення позову. Заява про за­безпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, в день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі. Заява про забезпечення позову, подана до подання позовної заяви, розглядається судом не пізніше двох днів з дня її подання. У разі обґрунтованої вимоги заявника заява про за­безпечення позову, подана до подання позовної заяви, розглядається лише за його участю без повідомлення особи, щодо якої просять вжи­ти заходи забезпечення позову. Суд, розглядаючи заяву про забезпе­чення позову, подану до подання позовної заяви, може вимагати від заявника подати додаткові документи та інші докази, що підтверджу­ють необхідність забезпечення позову (частини 1, 2, 3 ст. 153 ЦПК).

Відповідно до п. 4 тач. 1 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9'від 22 грудня 2006 р. «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забез-

529

печення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтверджен­ня своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звер­нулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазна­ченої відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні пере­шкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до за­кону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповід­них заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді при­зводить до незворотних наслідків.

При розгляді справ, предметом яких є оскаржене рішення загальних зборів господарського товариства, судам необхідно враховувати, що заборона проводити такі збори порушує право на участь у них та управлінні товариством тих його учасників, котрі не оскаржили це рішення, і суперечить змісту заходів забезпечення та меті їх застосу­вання, яка полягає в захисті інтересів учасника процесу, а не в позбав­ленні (порушенні) прав інших осіб.

Процесуальне законодавство передбачає загальні підстави, при наявності яких суд може застосувати забезпечення позову. Воно до­пускається в усякій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду (ч. З ст. 151 ЦПК).

За загальним правилом позов забезпечується за заявою заінтересо­ваної особи після подання позовної заяви, але цивільне процесуальне законодавство передбачає виняток з цього загального правила. Відпо­відно до ч. 4 ст. 151 ЦПК за заявою заінтересованої особи суд може забезпечити позов до подання позовної заяви з метою запобігання по­рушенню права інтелектуальної власності. До заяви про забезпечення позову додаються документи та інші докази, які підтверджують, що саме ця особа є суб'єктом відповідного права інтелектуальної власнос­ті і що її права можуть бути порушені у разі невжиття заходів забез­печення позову. До заяви додаються також її копії відповідно до кіль­кості осіб, щодо яких просять вжити заходи забезпечення позову.

530У разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен подати відповідну позовну заяву протягом де­сяти днів з дня постановления ухвали про забезпечення позову.

Стаття 152 ЦПК передбачає види забезпечення позову. Позов за­безпечується: 1) накладанням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб; 2) за­бороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання;

5. зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про звільнення майна з-під арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам. У разі необхідності судом можуть бути застосовані інші види забезпечення позову. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявле­ними позивачем вимогами.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 р. «Про практику застосування судами цивіль­ного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечен­ня позову», вирішуючи питання щодо застосування певного виду за­безпечення позову, суди повинні виходити з того, що наведений у ч. 1 ст. 152 ЦПК перелік видів такого забезпечення не є вичерпним, тому за наявності відповідного клопотання можуть бути застосовані й інші його види, але з урахуванням обмежень, встановлених ч. 4 зазначеної статті, недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили. Судам слід ураховувати, що у справах окремих категорій позови можна забезпечити за допомогою спеціальних заходів, які регулюються нормами відповідних законів (наприклад, ст. 153 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

Застосування забезпечення позову обмежується законом. Так, не допускається забезпечення позову шляхом накладання арешту на за­робітну плату, пенсію та стипендію, допомогу по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, яка виплачується у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю (включаючи догляд за хворою дити­ною), вагітністю та пологами, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на допомогу, яка виплачується касами взаємодо­помоги, благодійними організаціями, а також на вихідну допомогу, допомогу по безробіттю. Ця вимога не поширюється на позови простягнення аліментів, про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, про від­шкодування збитків, завданих злочином. Не може бути накладено арешт на предмети, що швидко псуються. Не допускається забезпечен­ня позову шляхом зупинення тимчасової адміністрації або ліквідації банку, заборони або встановлення обов'язку вчиняти певні дії тимча­совому адміністратору, ліквідатору банку або Національному банку України при здійсненні тимчасової адміністрації чи ліквідації банку (частини 4, 5, 6 ст. 152 ЦПК). Крім того, відповідно до ч. 2, ч. З п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 р. «Про практику застосування судами цивільного процесуального за­конодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» суд не повинен вживати таких заходів забезпечення позову, які пов'язані із втручанням у внутрішню діяльність господарських товариств (наприклад, заборо­няти скликати загальні збори товариства, складати список акціонерів, що мають право на участь у них, надавати реєстр акціонерів та при­міщення для проведення зборів, підбивати підсумки голосування з питань порядку денного тощо).

У справах про захист трудових чи корпоративних прав не допус­кається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення про звіль­нення позивача з роботи та зобов'язання відповідача й інших осіб не чинити перешкод позивачеві у виконанні ним своїх попередніх трудо­вих обов'язків, оскільки таким чином фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті.

Про вжиття заходів забезпечення позову суд постановляє ухвалу, в якій зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання, по­рядок виконання, розмір застави, якщо така призначена. Дана ухвала може бути оскаржена окремо від судового рішення. Оскарження ухва­ли про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не пере­шкоджає подальшому розгляду справи. Тому, як передбачено у ч. 2 п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 р. «Про практику застосування судами цивільного процесуально­го законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», у разі оскарження ухвали про забезпечення позову слід направляти суду апеляційної інстанції виділені відповідні матеріалі (копії позовної за­яви і заяви про забезпечення позову, оригінал оскарженої ухвали, копії документів про звернення її до виконання тощо) та вживати заходів щодо подальшого розгляду справи по суті заявлених вимог. Після роз­гляду скарги апеляційним судом зазначені матеріали долучають до матеріалів цивільної справи.

Копія ухвали надсилається заявнику та заінтересованим особам негайно після її постановления. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. У разі постановления ухва­ли без повідомлення особи, щодо якої просять вжити заходи забезпе­чення позову, копія ухвали надсилається особі, щодо якої вжито за­ходи забезпечення позову, негайно після її виконання.

Цивільне процесуальне законодавство при забезпеченні позову од­наковою мірою захищає інтереси як позивача, так і відповідача. Зокрема, суд може за заявою однієї зі сторін і зважаючи на пояснення другої сто­рони допустити заміну одного способу забезпечення позову іншим. Заява про заміну способу забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її подання. На заміну способу забезпечення по­зову за заявою відповідача потрібна згода позивача, крім випадків забез­печення позову про стягнення грошових коштів, коли відповідач з до­зволу суду вніс на депозитний рахунок суду суму, зазначену в позовній заяві, оскільки при забезпеченні позову, що має грошову оцінку, відпо­відач може з дозволу суду замість допущеного забезпечення внести в депозит суду позовну суму і цим самим звільнитися від забезпечення позову (ч. 1, ч. 2 ст. 154 ЦПК). Про заміну виду забезпечення позову постановлюється ухвала, яка є об'єктом самостійного оскарження. Оскарження цієї ухвали зупиняє її виконання (ч. 11 ст. 153 ЦПК).

Суд, допускаючи забезпечення позову, може вимагати від позивача забезпечити його вимогу заставою, достатньою для того, щоб запо­бігти зловживанню забезпеченням позову, яка вноситься на депозитний рахунок суду. Розмір застави визначається судом з урахуванням об­ставин справи, але не повинен бути більшим за розмір ціни позову.

Суд, який розглядає справу по суті, може скасувати ухвалу про за­безпечення позову. Ухвала про скасування забезпечення позову може бути оскаржена, але оскарження цієї ухвали зупиняє її виконання. Це питання вирішується в судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неявка цих осіб у судове засідання не пере­шкоджає розглядові питання про скасування забезпечення позову. Якщо в позові було відмовлено, провадження у справі закрито або заяву за­лишено без розгляду, вжиті заходи щодо забезпечення позову застосо­вуються до набрання рішенням законної сили. Проте суд може одно­часно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову, вжиті судом до подання позовної за­яви, скасовуються судом також у разі: 1) неподання заявником відпо-

бідної позовної заяви протягом трьох днів з дня постановления ухвали про забезпечення позову; 2) повернення позовної заяви; 3) відмови у відкритті провадження у справі.

Захист інтересів відповідача при забезпеченні позову виявляється також і в тому, що цивільне процесуальне законодавство передбачає можливість відшкодування збитків, завданих забезпеченням позову. Відповідно до ст. 155 ЦПК у разі скасування заходів забезпечення по­зову, набрання законної сили рішенням про відмову у задоволенні позову чи ухвалою про закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду особа, щодо якої вжито заходи забезпечення позову, має право на відшкодування збитків, завданих забезпеченням позову. У разі внесення позивачем предмета застави відшкодування збитків, завданих забезпеченням позову, передусім здійснюється за рахунок предмета застави. Тому, як передбачається у ч. 2 п. 6 постанови Пле­нуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 р. «Про прак­тику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», якщо заходи забезпечення позову вживаються за ініціативою прокурора або осіб, яким за законом надано право звертатися до суду за захистом прав, свобод та інтересів інших осіб, то їх заява має бути у будь-який спосіб підтверджена осо­бою, в інтересах якої вони діють, оскільки відшкодування можливих збитків і його забезпечення здійснюється лише за рахунок цієї особи.

Питання для самоконтролю

1. Дайте поняття позову.

2. З яких елементів складається позов? Дайте характеристику елементів позову.

3. Визначте види позовів та дайте характеристику окремих видів позовів.

4. Які існують процесуальні заходи захисту відповідача проти позову?

5. Дайте загальну характеристику м ате ріал ьн о - право ви м та процесуально-правовим запереченням проти позову.

6. Вкажіть підстави та правові умови подання та розгляду зу­стрічного позову.

7. Дайте поняття мирової угоди сторін та зазначте процесуаль­ні наслідки укладення мирової угоди сторін, а також відмови позивача від позову та визнання позову відповідачем.

8. Дайте поняття забезпечення позову.

9. Визначте способи забезпечення позову.

10. Яким є порядок забезпечення позову?