14) Давньоруські літописи.

Літописи – це жанр української літератури, що проіснував у ній майже вісім століть (з кінця Х до кінця ХУІІІ ст.). Це твори, в яких оповідь подавалася у хронологічній послідовності.

Київський літопис.За своїм літописом Київський літопис є зведенням окремих пам’яток, об’єднаних, як встановлено вченими, ігуменом Видубицького монастиря Мойсеєм у кінці ХІІ ст. Композиція непроста. Переконливо говорить про складність композиції Рибаков. Він говорить, що Київський літопис складається з окремих фрагментів, писаних не однією людиною. Він писаний різними стилями, а також спостерігаються особливі симпатії та антипатії у кожного автора. Жанрова і стильова неоднорідність Київського літопису відзначена також і Єрьоміним, який вважає, що проблема про авторів літопису може стати предметом спеціального дослідження.

“Повість временних літ” є літописним зведенням. Вона була створена на початку ХII ст. ченцем Нестором на основі декількох більш давніх літописів Х-ХI ст. Одна з величезних заслуг Нестора полягає в тому, що він об'єднав місцеві, регіональні записи “за літами” в єдиний, загальноруський літопис.Давньоруські літописи суттєво відрізнялися від західноєвропейських і візантійських хронік з їх придворно-феодальною і церковною тенденційністю.До них включалися епічні перекази, родові легенди, уривки перекладних творів, церковні і світські повчання, записи державних договорів, політичні заповіти князів.Щоб відчути це, досить пригадати сюжети “Повісті временних літ”, присвячені заснуванню Києва, походу Олега на Константинополь і його смерті, помсті княгині Ольги древлянам, хрещенню Русі Володимиром.

Галицько-Волинский літопис - головне джерело для вивчення історії південно-західних князівств. Найбільш цікава та частина літопису, в якій розповідається про князювання Данила Романовича. Автор був гарячим прихильником Данила, ймовірно, його дружинником, володів літературним талантом і широкою ерудицією. Тому літопис являє цінність як для історії, так і для літератури.

Справжнім шедевром, своєрідною перлиною давньоруської літератури є "Слово о полку Ігоревім", створене невідомим авто­ром близько 1187 р. За художнім рівнем цей твір не має аналогів у візантійській та європейській літературах. Важливим джерелом для цього літературного шедевру стала усна народна творчість, що відображала цілий пласт художньої культури русичів. "Слово о полку Ігоревім" присвячене опису невдалого походу руських князів під проводом новгород-сіверського князя Ігоря Святославича проти половців 1185 р. Автор твору яскравими фарбами змальовує образи князів Ігоря, Романа, Мстислава, Всеволода, Святослава, Ярослава Осмомисла та ін. Звертаючись до них, нащадків Ярослава Мудрого, він закликає їх "вкласти в піхви мечі", помиритися між собою.