8) Жанрово-стильова специфіка українського фольклору, його значення в розвитку національної культури і літератури.

фольклор України складають, окрім українського, фольклори росіян, білорусів, євреїв, вірмен, поляків, болгар, греків, кримських татар, німців та представників деяких інших народів, що проживають у нашій країні. Деякі з цих усних традицій вивчено краще (наприклад, пісенний фольклор українських болгар), інші взагалі не досліджувалися спеціально. Наративний (оповідний) фольклор включає казки, притчі, байки, прислів'я, приказки, примовляння, замовляння, побажання, привітання, віншування, прокльони, лайки і таке інше, і такого іншого (його ще називають - по-вченому - багатющою вкраїнською фразеологією) стільки, що ні в казці сказати, ні пером написати. Породжує літературу, віршування, театр, художнє читання. Фольклорна спадщина українців надзвичайно багата. Їхні морально-етичні ідеали виражені у казках про тварин, героїчно-фантастичних, побутових. Мрії народу про щастя, про працю як основу життя втілені у казці "Названий батько". Мудрість, кмітливість, винахідливість простих людей, їх любов і повага до старших протиставляються у "Мудрій дівчині" пихатості, жадібності, духовному убозтву користолюбців.Значну роль художній вимисел відіграє і в іншому епічному фольклорному жанрі — легендах. Вони поділяються на міфологічні, апокрифічні та героїчні. Надприродні явища, чудодійні предмети, перевтілення у поєднанні з комічними елементами становлять головні ознаки легенди "Чудодійна криниця", у якій виражається мрія про вічну молодість людини.Близькими до жанру легенди є й перекази. Спільні ознаки цих творів — розповідь про якусь подію, прозова форма.Афористичною влучністю відзначаються так звані "малі жанри": прислів'я, приказки, загадки. З давніх-давен прислів'ями люди виражали свої знання про різні явища життя суспільства і природи, а також свій трудовий досвід.Український народ завжди славився віртуозною мелодійністю своїх пісень, пісенністю душі. До найдавніших зразків цього фольклорного виду належить календарна обрядова поезія. Вона відтворює весь річний календар українця-хлібороба.Уявлення давніх слов'ян про боротьбу під час переходу зими у весну, радісні почуття народу, викликані її приходом та сподіваннями на багатий урожай, уславлення щедрот весни відтворені у веснянках та гаївках, виконання яких здебільшого приурочують до Великодня.Поглиблюють знання про життя українців у минулому суспільно-побутові пісні. Головний герой козацьких пісень — улюблений народом козак-воїн, оборонець вітчизни.Цілий цикл народнопісенних видів присвячений історичній тематиці. Це, передусім, історичні пісні. Одні з них, як "Пісня про Волиночку" або "Зажурилась Україна...", народилися в горнилі боротьби проти турецько-татарських нападників і польської шляхти.

9) Дмитро Чижевський – дослідник давньої української літератури.

Дмитро́ Іва́нович Чиже́вський (* 5 квітня 1894, Олександрія, нині Кіровоградської області — † 18 квітня 1977, Гайдельберг, ФРН) — учений-енциклопедист, культуролог, філософ, літературознавець, релігієзнавець, лінгвіст, славіст, дослідник української і слов'янської літератур, історії культури, філософії, релігійної думки й слов'янської духовності. Один із найвидатніших славістів останнього тридцятиліття 20 століття, довголітній «патріарх»[Джерело?] німецької славістики, останній[Джерело?] її полігістор.Народився 23 березня 1894 (за старим календарем) у дворянський сімї. Його батько, Іван Костянтинович, був артилерійським офіцером царської армії. За участь у народницькому гуртку він був виключений із військової академії, заарештований і після дворічного ув'язнення висланий з Петербурга на Північ, а потім на батьківщину в Олександрію. Дмитро Чижевський належить до тих інтелектуалів, світогляд яких визначається під впливом духовного світу родини. Мати майбутнього мислителя була художницею, батько — колишній офіцер, поміщик-ліберал, який конфліктував з владою (невипадково під час першої російської революції батько Д. Чижевського був обраний мером Олександрії). В одній зі своїх біографій Дмитро Чижевський відзначав, що духовні інтереси його батьків досить рано обумовили його власну спрямованість.Чижевський першим відкрив слов'янське і зокрема українське бароко, а історію української літератури намагався побудувати як історію стилів: підкреслюючи початковий зв'язок з візантійською культурною сферою та вказучи на співзвучну зміну стилів з західними впливами (з 16 ст.).

Разом з тим феномен українського бароко вчений ставив у загальноєвропейський контекст, не вичленовуючи лише стилістику, а підкреслюючи тотальність барокового мислення у ті часи.Розглядаючи багатогранну наукову спадщину Дмитра Чижевського слід зазначити, що бароко було однією з його найулюбленіших тем в дослідження якої він зробив вагомий внесок. Аналізуючи бароковий стиль Д.Чижевський зазначає, що бароко є спадкоємцем ренесансу і невідмовляючись від числених його надбань, воно все ж таки багато в чому повертається до традицій середньовіччя (передовсім до його форми та змісту). Досліджуючи бароко в слов’янських культурах Д.Чижевський зазначав, що маючи багато спільних рис цей стиль водночас по різному відбився в культурі кожного народу і мав свої часові рамки. Першими вплив барокового стилю зазнали хорвати, поляки і чехи. Це відбулось приблизно в останній третині XVI ст. і пов’язано з впливом італійської культури, а трохи пізніше поширенню бароко в цих країнах сприяли впливи із Франції, Іспанії та Німеччини. Українська і білоруська літератури були захоплені найбільше польським впливом, а потім у середині XVII ст. українська, білоруська і польська літератури суттєво вплинули на московську поезію. Тема дослідження бароко в слов’янських культурах має ще немало складних і невивчених проблем і тому беручи до уваги праці таких грунтовних дослідників як Дмитро Чижевський і спираючись на їхній творчий доробок ми повинні йти далі в своїх наукових пошуках.