3. Еволюція та поняття стратегічного планування.

Поетапно процес реалізації стратегії описується в стратегічних планах. Система планування у цьому процесі поступово трансформувалася що було зумовлено розвитком систем управління підприємствами. Відокремлюють такі етапи:

поточне планування та бюджетування, коли економіка розвивалась більш-менш стабільно. Ознаки: управління відхиленнями, короткостроковість планів, внутрішня спрямованість, підприємство - закрита система; орієнтація на поточну прибутковість;

екстраполяційне планування, характеризується досить високими темпами розвитку товарних ринків, високою передбачуваністю подій на них. Ознаки: довгострокове планування, планування від досягнутого рівня до зростання, екстраполяційні прогнози які базувалися на формуванні трендів, зовнішня і внутрішня спрямованість, підприємство - відкрита система; спрямованість плану – як на поточну, так і на стратегічну прибутковість;

стратегічне планування – зумовлено зростанням вимог споживачів до товарів та послуг. Ознаки: відхід від уяви, що майбутнє має бути кращим за минуле; концепція підприємства як «відкритої системи» уже домінує над внутрішньою спрямованістю планів; планування – довгострокове; основний принцип планування: йти від майбутнього до сучасного; поява стратегічного мислення: зосередженість на зменшенні загроз зовнішнього середовища і використання його можливостей; спрямованість – завоювання конкурентних переваг, отримання прибутків у майбутньому;

стратегічне управління, характеризується створенням низки систем стратегічного управління які дозволяють підприємству відповідно реагувати на зміни як зовнішнього так й внутрішнього середовища. Ознаки: підприємство це «відкрита» система; посилення турбулентності зовнішнього середовища; розробка заходів щодо мінімізації негативного впливу зовнішнього та внутрішнього середовища, формування соціальної відповідальності підприємства [].

Розробляючи систему стратегічного планування, кожне підприємство обирає найбільш прийнятну схему, яка, з одного боку, є перелік необхідних формальних процедур, для виконання яких потрібні знання фахівців, а з іншою – передбачає поєднання елементів творчості із здоровим глуздом керівників, які не дуже схильні витрачати час на складні процедури планування.

Таким чином, стратегічне планування - це процес формулювання місії і цілей організації, вибору специфічних стратегій для визначення і здобуття необхідних ресурсів та їх розподілу з метою забезпечення ефективної роботи організації в майбутньому. Система стратегічного планування не покладається на «природний перебіг» обставин в досягненні успіху, а базується на системі планів, які надають можливість перетворити цілі і стратегії на реальні досягнення. Найбільш складною проблемою є розуміння того, яким повинен бути стратегічний план, з чого він повинен складатися, щоб відповідати тим вимогам, які роблять його незамінним для розвитку підприємства. Загальні вимоги до змісту і структури стратегічного плану можна відстежити, аналізуючи визначення поняття «стратегічний план» різними авторами, які, залежно від прийнятої концепції стратегічного планування, акцентують увагу на тих або інших сторонах цього явища.

Існує досить багато визначень стратегічного плану, які допомагають розкривати його особливості:

схема, яка пов’язує організацію із зовнішнім середовищем;

формальний інструмент обліку і подолання невизначеності у внутрішньому середовищі, яке забезпечує «синдром наступної сходинки» в діяльності підприємства;

«путівник», який підприємство розробляє для себе, щоб йти до поставленої мети найкоротшим шляхом за допомогою розроблених обґрунтованих стратегій, сформованих у вигляді «стратегічного набору»;

відображення гіпотез про справи на ринку, поведінку конкурентів, розвиток (занепад) ділової активності взагалі;

уявлення керівника про майбутній стан об’єкту управління і шляхах досягнення цього майбутнього стану, відображене в документах певної форми;

підприємницький план, який націлює підприємство на правильний шлях в певний час;

інструмент реалізації концепції цілеспрямованої поведінки, який надає можливість зв’язати в єдиний процес дії різних зацікавлених груп і осіб.

Стратегічний план повинен бути:

– інструментом формування, документального оформлення і впровадь-ження в повсякденну діяльність «стратегічного набору» підприємства; обмеженим по термінах, орієнтованих в майбутнє, що визначає витрати;

• гнучким, реагуючим на зміни в середовищі;

• чітким, ясним, легким для сприйняття;

• легким для пояснення і можливим для виконання.

Стратегічний план не повинен бути:

– п’ятирічним планом розвитку для кожного без виключення підприємства;

– жорстким, зорієнтованим на досягнення конкретних виробничих, ресурсних і ринкових показників;

– трактатом з бізнесу або історії бізнесу.

Якщо стратегічний план не відбиває зовнішніх і внутрішніх змін, які, ймовірно, відбуватимуться протягом планового періоду, не містить конкретних заходів і інструментів щодо їх обліку, то його можна вважати марним, тому що він не враховує реальності.

Стратегічний план має декілька «зрізів»:

– «часовий» – передбачає існування довгострокових планів, проектів і програм (останні по термінах можуть бути більш менш тривалими щодо загальної системи стратегічного планування);

– інструментами для виконання стратегічних планів є середньо- і короткострокові плани і бюджети.

– «функціональний» – визначає напрями і темпи розвитку (скорочення) окремих функціональних підсистем підприємства (маркетинг, виробництво і тому подібне);

– «ресурсний» – визначає потреби і можливості забезпечення окремими видами ресурсів певних виконавців для реалізації стратегічних дій;

– «виконавчий» – вказує на коло залучених до виконання стратегічних заходів ланок і окремих виконавців, що надає можливість побудувати адресну систему стимулювання.

Стратегічний план має складну внутрішню структуру, яка відображає багатоцільовий характер діяльності підприємства і передбачає необхідність формування системи планів, проектів і програм. Для невеликих і середніх підприємств може розроблятися єдиний план з відповідними розділами, а для великих підприємств і складних організаційних формувань – об'єднань декількох підприємств типу асоціацій, концернів і консорціумів – кожен розділ може мати вид розгорненого плану або програми.

Стратегічні плани, проекти і програми які орієнтовано на розвиток підприємства, і в цих умовах – на продовження його «життєвого циклу». Потрібно відмітити, що навіть в умовах стагнації або кризи необхідно розробляти стратегічні плани, які покликані вирішити найбільш важливі проблеми в роботі підприємства і, залежно від його стану, перевести його від стагнації до розвитку або (у разі відсутності перспектив) ліквідовувати з найменшими витратами для власника.

На рис. 1.4 представлено загальну структура стратегічного плану, який за змістом відповідає суті «стратегічного набору».

Основою будь-якого стратегічного плану є продуктово-товарні стратегії, тому можна відокремити план залучення нових споживачів (СЗГ) і підтримку контактів з наявними у наявності споживачами (що є в наявності СЗГ); на цій основі формуються плани розподілу і реклами, товарообігу, реалізації і руху готової продукції. У свою чергу, ці плани є основою планів отримання доходів, прибутків і тому подібне.

Так, план (або розділ) отримання доходу від реалізації продукції складається по окремих видах продукції, які передбачаються до випуску. При цьому потрібно оцінити вплив таких складових: рівень стабільності ринку; конкурентна позиція підприємства на ринку; потенціал інновацій (різного типа). Це вимагає тісного зв'язку з планами маркетингу, виробництва, НДДКР і так далі.

Із самого початку стратегічне планування придбало форму системи «прогнозування – програмування – бюджетування», в якій відображено спадкоємність планових документів, різних по термінах розробки і виконання. Ця достатньо поширена система продемонструвала свою ефективність в Пентагоні. У СРСР була спроба повторити цей позитивний досвід в 1979 р., коли постановою «Про вдосконалення планування і підвищення ефективності виробництва і якості роботи» впроваджувалася подібна система «прогноз – програма – план». Деякі автори досліджували цю систему, але повністю вона застосована не була із-за впливу об'єктивних і суб’єктивних причин. В той же час цільові комплексні програми були прикладом стратегічної діяльності на макро- і мікрорівні радянської економіки.

1. Загальний стратегічний план розвитку підприємства (основні стратегічні напрямки й орієнтири)