Розділ 2 забезпечення цивільно-правової відповідальності

2.1. Здійснення та захист цивільних прав як елемент забезпечення цивільно-правової відповідальності

Цивільне правовідношення складається з цивільних прав і обов’язків. Воно має соціальну цінність тоді, коли воно здійснюється. [89., c. 71]

Під здійсненням цивільного права слід розуміти реалізацію тих можливостей, котрі передбачено змістом суб'єктивного цивільного права. [28.,с. 26]

Суттю суб’єктивного права завжди є право на щось. Суб’єктивне право - це насамперед право конкретного суб’єкта. [34., c. 79]

Здійснення суб'єктивного цивільного права може відбуватися шляхом вчинення як фізичних, так і юридичних дій. [28., с.26] Наприклад, власник користується належним йому майном (фактична дія) чи продає його (юридична та фактична дія). [85., с. 48]

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, тобто сама вирішує здійснювати чи не здійснювати належне їй право, визначаючи при цьому строк, порядок, характер дій, котрі їй слід вчинити для здійснення права, [28., с. 26] їх поведінка має відповідати закону, договору. [ 89., c. 72]

Гарантії права особи на вільне здійснення цивільних прав:

• презумпція добросовісності та розумності його здійснення, що діє аж до часу, поки інше не буде встановлено рішенням суду. "Добросовісність" трактують як моральну категорію, що відображає взяття до уваги інтересів інших учасників цивільних відносин, а "розумність" — як категорію інтелектуальну, котра припускає адекватність оцінки особою цінності певного цивільного права, доцільність своїх дій, наслідки здійснення чи нездійснення цивільного права; [28., с. 26]

• нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. Особа може відмовитися від свого майнового права. (ст. 12 ЦК України) [89., с. 72]

Межа здійснення права. Межа права є межею його здійснення. Особа не може переступити цю межу, оскільки це, як правило, завжди означає вторгнення на «територію» чужого права.

У частині 2 ст. 13 ЦК України встановлена загальна вимога, яку особи мають виконувати, здійснюючи своє право: утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, не завдавати шкоди довкіллю та культурній спадщині.

Це означає, що навіть діючи в межах свого права, особа повинна робити можливе, щоб не страждали інтереси інших осіб, щоб не порушувалося природне довкілля, щоб не нищилася культурна спадщина. [ 37., c. 427 – 428]

Тобто, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі чи зловживати правом в інших формах.

Способи здійснення цивільних прав розрізняють залежно від того, за допомогою якого виду дій (юридичних або фактичних) реалізуються права. Юридичні дії полягають, зазвичай, у здійсненні правочинів двосторонніх або багатосторонніх (договорів) чи односторонніх (видання довіреності, складання заповіту). Фактичні дії — це юридично значущі вчинки (використання автомобіля його власником, вживання продуктів, тощо). [28., с. 26]

Крім того, суб'єктивне право може перейти до іншої особи в порядку правонаступництва незалежно від волі уповноваженої особи. Наприклад, уразі відсутності заповіту застосовуються правила про спадкування згідно із законом — правонаступниками покійного стають його спадкоємці за законом. При цьому в таких випадках має місце універсальне правонаступництво, тобто до спадкоємців переходять не тільки права, але й обов'язки спадкодавця.

Спеціальні правила встановлені щодо використання майнових прав. Особа може не лише пасивно ставитися до свого майнового права, не використовуючи його, але й активно довести «непотрібність» для неї такого права, відмовившись від нього. Втім, тут існують обмеження, пов'язані з необхідністю документального оформлення права на окремі види об'єктів. Внаслідок цього відмова від права власності на транспортні засоби, тварин, нерухомі речі здійснюється у порядку, встановленому актами цивільного законодавства . Якщо ж такого порядку не буде дотримано, то особа продовжує вважатися суб'єктом права власності. Вона зберігає суб'єктивні права так само, як і пов'язані з цими правами обов'язки (наприклад, обов'язок сплачувати податок на транспортні засоби).

Відмова від права може бути «безадресною», якщо особа має на меті саме позбавитися свого права. Разом з тим допускається не лише відмова від майнового права, а й передача його іншій особі за відплатним чи безвідплатним договором (крім випадків, установлених законом). Зовнішньо така передача теж може нагадувати відмову від права (наприклад, при даруванні). Однак різниця полягає в тому, що при відмові від права немає наступництва і право, як таке припиняє своє існування. При передачі майнового права воно зберігається як таке і лише змінюється суб'єкт, що має це право. Відбувається перехід прав (і обов'язків) від однієї особи до іншої (правонаступника).

У загальній формі вимога до належного здійснення суб'єктивних прав виражена у ст. 68 Конституції України, яка передбачає: «Кожний зобов'язаний неухильно дотримуватися Конституції України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей». Межі здійснення права власності передбачені ст. 41 Конституції України, яка встановлює, що використання права власності не може завдавати шкоди правам, свободам і гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Власне усі вимоги до здійснення цивільного права охоплюються вже першою умовою, вказаною у ст. 13 ЦК України — здійснення його має відбуватися у межах, установлених договором або актами цивільного законодавства. [85., с. 49-50]

Таким чином, критеріями належного здійснення цивільного права можуть вважатися вимоги відповідності поведінки уповноваженої особи положенням договору (якщо такий був) або актам цивільного законодавства; врахування публічного інтересу і моральних засад суспільства; відсутність зловживання правом.

Можливість захисту суб’єктивного права є одним з елементів його змісту. Необхідність захисту суб’єктивного права виникає лише тоді, коли інша особа порушує, оспорює це право або перешкоджає його здійсненню. Таким чином, передумовою захисту суб’єктивного права є порушення цього права з боку інших осіб. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права чи інтересу. [70.,c. 132]

Захист цивільних прав — це правомірна реакція учасників цивільних відносин, суспільства та держави на порушення, невизнання чи оспорювання цивільного права з метою припинити порушення, поновити чи визнати цивільне право або компенсувати завдану правомочній особі шкоду.

Підстави для захисту цивільного права:

• порушення цивільного права — це результат протиправних дій, унаслідок чого право зазнало зменшення чи ліквідації, що позбавляє його носія можливості здійснити, реалізувати таке право повністю або частково;

• невизнання цивільного права — це дії носіїв пасивного цивільного обов'язку, що полягають у запереченні цивільного права уповноваженої особи, внаслідок чого остання повністю або частково позбавляється можливості реалізувати своє право;

• оспорювання цивільного права — це такий стан цивільного правовідношення, за якого між його учасниками існує спір, з приводу наявності чи відсутності в них суб'єктивного права, а також щодо належності такого права певній особі.

Класифікація захисту цивільних прав можлива за різними підставами: залежно від форм, порядку, способів захисту тощо. [28., с. 26]

Залежно від форм захисту: розрізняють дві основні форми захисту – юрисдикційну та неюрисдикційну. [92., с. 282]

1) Юрисдикційна форма захисту — це діяльність уповноважених державою органів по захисту порушених суб'єктивних прав. У цих рамках розрізняють загальний і спеціальний порядок захисту.

За загальним правилом захист цивільних прав здійснюється в судовому порядку. Засобом судового захисту цивільних прав виступає позов, тобто вимога до суду про відправлення правосуддя, з одного боку, і звернення до відповідача з вимогою про виконання обов'язку, з іншого боку. Спеціальним порядком захисту відповідно зі ст. 17 ЦК України варто визнати адміністративний порядок, що передбачає право особи, у випадках, встановлених законом, звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Орган дер­жавної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місце­вого самоврядування здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені законом. Однак законом встановлено, що рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду.

Засобом захисту цивільних прав, який здійснюється в адміністративному порядку, є скарга у відповідний управлінський орган, подана особою, права якої постраждали в результаті правопорушення. У деяких випадках застосовується змішаний, тобто адміністративно-судовий, порядок захисту.

2) Неюрисдикційна форма захисту охоплює собою дії громадян і організацій по захисту цивільних прав, що відбуваються ними самостійно, без звернення за допомогою до державних компетентних органів (це має назву «самозахист цивільних прав»: дії особи в стані необхідної оборони, крайньої необхідності й ін.)

Залежно від порядку захисту цивільних прав можна виділити:

— судовий порядок;

— адміністративний захист;

— захист нотаріусом;

— самозахист;

• захист за допомогою інших громадських, державних і міжнародних інституцій. [28., с. 26 – 27]

Законодавство (ст. 16 ЦК України) передбачає такі способи захисту цивільних прав особи:

— визнання права (права власності на певну річ);

— визнання правочину недійсним;

— припинення дії, що порушує право;

— відновлення становища, яке існувало до порушення;

• примусове виконання обов'язку в натурі;

• зміна правовідношення; [50., с. 80]

— припинення правовідношення;

— відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

— відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

• визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. [42., с. 511 – 512]

Визнання права. Це підтвердження державним органом (наприклад, судом) дійсного існування відповідного права у конкретного суб'єкта. Наприклад, особа, яка втратила документ, що посвідчує право, а також у разі невизнання або оспорювання його права іншими особами, може звернутися до суду для визнання його права. Так здійснюється судом визнання права на будинок або квартиру за особами, які втратили правовстановлюючі документи на об'єкт нерухомості і з певних причин не мали змоги одержати їх дублікати. [70., с. 133]

Визнання правочину недійсним. Цей спосіб вважають одним з різновидів такого способу, як відновлення становища, що існувало до порушення права. Сторони, в обох випадках, мають повернутися до первинного стану за правовими наслідками. [34., c. 83]

Тобто відбувається двостороння реституція. Наприклад, при визнанні договору купівлі-продажу, покупець повертає майно продавцю, а продавець повергає гроші, які були ним отримані за це майно. Судом може бути застосована і одностороння реституція, коли майно тощо недобросовісної сторони стягується на користь держави. [70., с. 133]

Припинення дії, яка порушує право. Цей спосіб захисту прав може застосовуватися разом з іншими способами – такими як стягнення збитків, або існувати як самостійний. Так, наприклад, особа може вимагати припинення поширення про неї певної інформації без компенсації збитків, нанесених таким поширенням. [89., с. 76]

Відновлення становища, яке існувало до порушення. Цей спосіб застосовується тоді, коли порушене право не припинило своєї дії і може бути відновлене шляхом як припинення самого правопорушення, так і усунення його наслідків. [34., c. 82]

Так, наприклад, один із членів подружжя дізнається про намір іншого продати майно, що належить їм на праві спільної власності. Позивач може вимагати припинити дії, спрямовані на відчуження спільного майна, без відшкодування майнових збитків.

Припинення дій, які порушують суб’єктивне право, полягає в тому, щоб у майбутньому припинити порушення або усунути загрозу порушення права. [89., с. 76] Якщо стан майна відновити неможливо у зв’язку з тим, що внаслідок протиправних дій річ істотно пошкоджена і надати їй первинного вигляду і властивостей немає можливості, суд може зобов’язати правопорушника надати потерпілому іншу річ, якщо грошова компенсація його не задовольняє. [90., с. 145]

Примусове виконання обов'язку в натурі. Цей спосіб полягає в тому, що кредитор зобов'язує боржника реально виконати обов'язки, взяті ним на себе у силу договору. Реальному виконанню, як правило, протиставляють виплату грошової компенсації, але не завжди вона може задовольнити позивача. Договори укладаються для того, щоб виконуватися, а не бути заміненими грошовою компенсацією, тому, зазвичай, має місце примусове виконання в натурі і лише в тих випадках, коли таке виконання вже стало неможливим або втратила інтерес для кредитора можлива грошова компенсація. [34., c. 83]

Зміна правовідношення. Зміна правовідношення може відбуватися шляхом зміни предмета або змісту зобов'язання. Наприклад, у разі випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави заставодавець на вимогу заставодержателя зобов'язаний надати рівноцінний предмет (ч. 2 ст. 580 ЦК України); за домовленістю сторін можуть бути змінені умови договору — строки поставки товару; може відбутися зміна сторони у зобов'язанні тощо.

Припинення правовідношення. Припинення правовідношення застосовується як спосіб захисту суб'єктивних прав у тих випадках, коли одна із сторін договору систематично не виконує своїх обов'язків або порушує умови договору, а її контрагент у зв'язку з цим вимагає розірвання договору. Так у судовому порядку може бути розірваний договір найму житла на підставі того, що наймач не вносить плату за житло за шість місяців, якщо договором не встановлений більш тривалий строк, а при короткостроковому наймі - понад два рази або руйнує чи псує житло особисто чи інші особи, за дії яких він відповідає (ч. 2 ст. 825 ЦК України). Припинення правовідношення можливе також як санкція за поведінку яка згідно із законом є недозволеною. [70., с.134]

Визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб. Кожна особа може звернутися до суду з позовом про визнання недійсним акта органу державної влади, яким порушено його права або законні інтереси. Це може бути акт, що суперечить чинному законодавству, прийнятий неправомочним органом тощо, і при цьому він має порушувати права і законні інтереси громадян чи юридичних осіб. Суд приймає рішення про визнання такого акта недійсним повністю або частково. Недійсним визнається акт з моменту його видання або введення удію закону чи іншого нормативного акта, якому такий акт суперечить.

Відшкодування збитків являє собою найбільш поширений спосіб захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів. Він застосовується як у договірних, так і в позадоговірних відносинах. Цей спосіб полягає в тому, що боржник відшкодовує кредиторові понесені ним майнові збитки. На відміну компенсації в натурі, у даному випадку йдеться про грошову компенсацію на користь потерпілої особи. Під збитками законодавець (ст. 22 ЦК України) визначає: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати, якби її право не було порушено (упущена вигода). Факт спричинення збитків, а також їх розмір мають бути доведені визначеним законом шляхом при примусовому стягненні збитків. [34., c.84]

Відшкодування моральної шкоди. Цей спосіб захисту полягає у покладенні на порушника обов'язку сплатити потерпілому грошову компенсацію за фізичні або моральні страждання, які той переніс внаслідок скоєного правопорушення.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю, якого особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі, гідності і ділової репутації фізичної або юридичної особи (ст. 23 ЦК України).

Отже, законодавець дає вичерпний перелік ознак моральної шкоди, що дозволить у майбутньому уникнути безпідставних судових позовів про відшкодування моральної шкоди.

Моральна шкода компенсується як грошовими коштами, так і іншим майном.

Моральна шкода, завдана фізичній чи юридичній особі неправомірними діями, відшкодовується завдавачем на загальних підставах, тобто за наявності вини. Винятки становлять такі випадки:

1) шкоду завдано життю і здоров'ю фізичної особи джерелом підвищеної небезпеки;

2) шкоду завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження; незаконного притягнення до кримінальної відповідальності; незаконного застосування таких запобіжних заходів, як взяття під варту, підписка про невиїзд; незаконного затримання; незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, передбачених законом. [89., с. 81]

Однією з особливостей моральної шкоди є те, що негативні зміни відбуваються у свідомості потерпілого і форма, в якій вони виражаються назовні, залежить від особливостей психіки суб'єкта, і факт, спосіб, інтенсивність таких проявів може свідчити про наявність моральної шкоди, але не про її розмір. Законом передбачено, що лише протиправні дії є умовою відповідальності за спричинення моральної шкоди. Повинен діяти принцип «презумпції моральної шкоди», зміст якого можна сформулювати таким чином: «Будь-яка фізична особа, щодо якої скоєне неправомірне діяння, визнається такою, що потерпіла моральну шкоду, якщо заподіювач моральної шкоди не доведе протилежного». [36., с. 75] Але презумпція моральної шкоди прямо не випливає із законодавства. Навпаки, сторона має довести ті обставини, на які вона посилається, тобто довести як факт спричинення моральної шкоди, так і її розмір.

Розмір компенсації моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності та справедливості і має бути адекватним у спричиненні потерпілому страждань.

При визначенні розміру компенсації суд бере до уваги ступінь вини заподіювача шкоди у випадках, коли вина є підставою відшкодування моральної шкоди, характеру нематеріальних благ, яким завдано шкоди, індивідуальні особливості потерпілого, обставини заподіяння шкоди та інші обставини, що мають значення для визначення розміру завданої моральної шкоди. [89., с. 82]

Самозахист цивільних прав. Неюрисдикційна форма захисту цивільних прав полягає в особливих діях громадян і організацій, що здійснюються ними самостійно, без звернення до державних та інших компетентних органів. [89., с. 77]

У ч. 5 ст. 55 Конституції України закріплює положення проте, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Ст. 19 ЦК України також закріплює подібну норму про право на самозахист у контексті порушення цивільних прав та інтересів особи. Так, особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань. Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Зауважимо, що самозахист завжди здійснюється після вчинення правопорушення. Способи самозахисту мають відповідати змістові права, що порушене, характер дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені ним порушенням. Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства. [70., c. 137]

Відповідно до ст. 17 ЦК України захист цивільних прав та інтересів Президентом України, органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування.

Президент України здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах повноважень, визначених Конституцією України. У випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування здійснюють захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом.

Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду. [89., с. 79]

Захист прав нотаріусами – це нова форма способу захисту, введена до ЦК України, значення якої важко переоцінити в сучасних умовах. Згідно зі ст.18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі. Порядок вчинення виконавчих написів нотаріусами встановлений ст. 83 Закону України «Про нотаріат» та гл. 12 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Мін'юсту України № 18/5 від 18 червня 1994 р. Цей спосіб захисту цивільних прав застосовується досить часто, оскільки дозволяє швидко здійснити захист порушених прав, що позитивно впливає на активність господарського обігу, а таке завдання є основним у цивільному законодавстві. Виконавчі написи здійснюються як державними, так і приватними нотаріусами у випадках, якщо заборгованість має безспірний характер та термін позовної давності за нею ще не сплив на підставі документів, що містяться в переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29 червня 1999 р. [89., с. 79-80]

Отже, у загальному вигляді право на захист можна визначити як дану уповноваженій особі можливість застосування мір правоохоронного характеру для відновлення його права.