2.4. Аналіз банкрутства

Банкрутство підприємства це така стадія його неплатоспроможності коли воно не може платити не тільки за своїми платіжними зобов’язаннями, а й фінансувати поточну діяльність. Завданням аналізу є своєчасне виявлення можливого банкрутства, що допомагає його уникнення. Світова і вітчизняна практика пропонує різні методики діагностики можливого банкрутства, однак найпоширенішими є моделі Альтмана, Спрінгейта, методика ДПА. тощо.

За двохфакторною моделлю Альтмана ймовірність банкрутства (Z) визначається коефіцієнтом покриття ( ) і коефіцієнтом автономії (незалежності) ( ) за формулою (1):

, (1)

Для підприємств, у яких Z = 0, імовірність банкрутства становить 50%. Від’ємні значення Z свідчать про зменшення ймовірності банкрутства. Якщо Z >0, то ймовірність банкрутства перевищує 50% і підвищується зі збільшенням Z.

Точнішою є п’ятифакторна модель Альтмана (формула (2)).

(2)

де = прибуток до сплати податків і відсотків/активи

= дохід (виручка) від реалізації/активи

= балансова вартість власного капіталу/залучений капітал

= реінвестований прибуток/активи

= власні оборотні кошти/активи

Граничне значення Z дорівнює 1,23.

Модель Спрінгейта має вигляд (формула (3)):

, (3)

де А = функціонуючий капітал/активи

В = прибуток до оподаткування/активи

С = прибуток до оподаткування/сума поточних зобов’язань

Д = дохід (виручка) від реалізації/активи

Граничне значення даного інтегрованого показника = 0,862. Якщо Z < 0,852, то підприємство є потенційним банкрутом.

Щодо використання методики ДПА для оцінки можливого банкрутства, то вона передбачає розрахунок таких параметрів: коефіцієнт покриття = оборотні активи/поточні зобов’язання; коефіцієнт забезпечення власними коштами = власний оборотний капітал/оборотні активи; коефіцієнт абсолютної ліквідності = найліквідніші активи/поточні зобов’язання.

Згідно цієї методики структура балансу визнається незадовільною, а підприємство – неплатоспроможним у разі, коли коефіцієнт покриття < 1, коефіцієнт забезпечення власними коштами < 0,1, а коефіцієнт абсолютної ліквідності < 0,2.

2.5. Комплексне оцінювання фінансового стану

Необхідність комплексної оцінки зумовлена тим, що вектори змін окремих показників, за якими оцінюють фінансовий стан можуть бути досить різними або навіть суперечливими. Комплексна оцінка передбачає розрахунок одного інтегрованого показника, що спрощує прийняття висновків про фінансовий стан підприємства. Зауважимо, що вищеописані моделі також забезпечують однозначну оцінку фінансового стану аналізованого підприємства. Крім того існують інші підходи до такої оцінки зокрема підбір обмеженого кола показників (наприклад, методика ДПА), різні методики рейтингового оцінювання фінансового стану підприємства – позичальника тощо.

Найпростішою методикою є поділ підприємств – позичальників на три класи, сформовані за величиною основних показників ліквідності та показника фінансової автономії (табл.1).

Підприємство I класу за сумою балів 100-150; II – 151-250; III – більше 250. Суму балів визначають як сума добутку вагового значення окремих показників на клас підприємства. Для підприємств I класу кредит можна давати під мінімальні відсотки, а то й, як виключення, бланковий тобто без застави; підприємства II класу – на загальних засадах; III класу – отримати кредит нереально.

Таблиця 1

Критерії розподілу підприємств – позичальників за класами

Коефіцієнт	Вагове значення, %	Клас позичальника
		I-й	II-й	III-й
Абсолютної ліквідності	30	> 0,20	0,15-0,20	> 0,15
Ліквідності балансу	20	> 0,8	0,5-0,8	> 0,5
Покриття балансу	30	> 2,0	1,0-2,0	> 1,0
Автономії	20	> 0,6	0,4-0,6	> 0,4

Більш розширена методика рейтингової оцінки фінансового стану підприємств передбачає:

1. Вихідні дані наводяться у вигляді матриці |aij|, де по рядках записані номери показників (i = 1,2,…n), а по стовпчиках – номери підприємств або роки аналізованого підприємства (j = 1,2… m).

2. По кожному показнику знаходиться максимальне значення і заноситься у стовпчик умовного еталонного підприємства (х року (m+1).

3. Вихідні показники матриці |aij| стандартизуються по відношенню відповідного показника еталонного підприємства/року за формулою (4):

xij = aij/max aij, (4)

де хij – стандартизовані показники фінансового стану

j – го підприємства (року).

4. Для кожного аналізованого підприємства (року) значення його рейтингової оцінки (Rj) визначають за формулою (5):

, (5)

де x1j, x2j, ...xnj – стандартизовані показники j-го підприємства (року).

5. Підприємства упорядковуються (ранжуються) в порядку зменшення рейтингової оцінки. Найвищий рейтинг має підприємство (рік) з мінімальним значенням Rj.

При використанні даної методики кількість показників, підприємств (років) не обмежується. Однак, прийнятніші результати з рейтингового оцінювання можна отримати якщо підприємства близькі за виробничим напрямом, у розрахунок, по можливості, не включаються дублюючі показники, враховується векторність показників тощо.

Багаточисельними є методики оцінки позичальника з врахуванням об’єкта кредитування, термінів надання і величини кредиту, поточного фінансового стану, досвіду роботи з позичальником (чи була затримка з погашенням раніше отриманого кредиту, чи своєчасно надавалась необхідна документація), якість застави (ліквідність, стабільність цін, придатність до зберігання і т.п.), кадровий потенціал (рівень кваліфікації персоналу, досвід роботи керівника); тривалість функціонування підприємства, наявність бізнес-плану тощо. Існують ще багато методик оцінювання фінансового стану. Однак, не має підстав надати перевагу жодній із них. Тому остаточний висновок залишається за аналітиком, який, використовуючи результати оцінки фінансового стану за різними методиками, робить остаточний висновок, від якого часто залежить не тільки надходження інвестицій чи одержання кредитів, а й, часто майбутнє підприємства.