9. Проектне фінансування з паралельним фінансуванням

Паралельне фінансування, при якому проект ділиться на складові частини, що кредитуються різними незалежними один від одного кредиторами у межах встановленої для них квоти;

- синдиковане фінансування, при якому всі кредитори надають позики в процесі виконання проекту. Така форма фінансування реалізується через консорціумний кредит, який дається двома або більше кредиторами, об'єднаними в консорціум, одному позичальникові. При цьому один або декілька провідних кредиторів організовують роботу консорціуму впродовж певного періоду і представляють його інтереси, виконуючи функції менеджера. Ця управлінська структура координує і контролює надання, використання і погашення позики, веде переговори з позичальником щодо умов кредитної операції, забезпечує мобілізацію необхідних фінансових коштів.

На відміну від синдикованого фінансування при паралельному фінансуванні переговори із позичальником проводяться окремо кожним банком-учасником, а після узгодження всіх умов операції укладається спільна кредитна угода.

Сумісне фінансування дає певні вигоди позичальнику, відкриваючи за рахунок доступу до пільгових кредитів. Однак головні переваги отримують кредитори, оскільки таке кредитування дає додаткову гарантію своєчасного погашення боргу позичальником.

10. Проектне фінансування з послідовним фінансуванням.

Міжнародні консорціуми, або синдикати, створюються у багатьох випадках для проектного фінансування, тобто банківського кредитування інвестиційних проектів, за якого кредитор бере на себе частково або повністю ризики, пов’язані з їх реалізацією. Кредит при цьому погашається виключно чи переважно за рахунок доходів від реалізації проекту; додатковим забезпеченням можуть бути активи, що належать до інвестиційного проекту. Створення синдикату — це співфінансування інвестиційного проекту.

Крім того, існує ще проектне фінансування з послідовним фінансуванням. У ньому бере участь великий банк-організатор, котрий оцінює інвестиційний проект, розробляє кредитний договір і видає позику, а потім після видачі позики, за угодою цесії він передає свої вимоги до позичальника іншому кредитору.

У 1980—1990-ті роки став практикуватися спосіб передавання вимог через розміщення кредиту серед інвесторів шляхом сек’юритизації. Банк-організатор продає дебіторські рахунки за виданим кредитом траст-компаніям, що випускають цінні папери, під їхнє забезпечення. Останні розміщують їх серед інвесторів. Кошти, що надходять від позичальника в рахунок погашення заборгованості, зараховуються у фонд викупу цінних паперів.

11. Програма передінвестиційних досліджень та її складові.

Основним елементом інвестиційного рішення є вибір способу фінансування проекту. Здійснення ТЕО має сенс лише тоді, коли стануть відомими спонсори проекту, які готові фінансувати і активно підтримувати дане обґрунтування самостійно або за допомогою консультантів.

З огляду на розмаїття інвестиційних проектів, що відрізняються за типом виробничої діяльності, величиною капітальних вкладень та іншими показниками, немає можливості обрати певний універсальний підхід для всіх без винятку інвестиційних проектів, і саме тому компоненти ТЕО, що виділяються і розглядаються, варіюються від проекту до проекту. Проте для більшості інвестиційних проектів пропонується загальний підхід (основні аспекти передінвестиційних досліджень), у рамках якого можна підготувати ТЕО, беручи до уваги той факт, що чим більший проект, тим більш комплексною буде інформація, потрібна для його реалізації.

До основних питань передінвестиційного дослідження відносять:

1. рамки проекту;

2. непередбачувані витрати та інфляцію;

3. вартість і фінансування передінвестиційних досліджень.

1. Рамки проекту повинні бути чітко визначені для підготовки надійних прогнозів щодо капітальних витрат, витрат на виробництво і збут. Термін “рамки проекту” передбачає:

• усі види діяльності, які за планом мають бути представлені на виробничих площах;

• додаткові операції, пов’язані з виробництвом, видобуванням корисних копалин, очищенням стічних вод і викидів;

• зовнішній транспорт і склади для сировини і матеріалів, зовнішній транспорт і склади для результатів виробництва (готова продукція, побічна продукція, відходи і викиди);

• зовнішні доповнювальні види діяльності (житлові, професійної підготовки, загальноосвітні програми, створення рекреаційних об’єктів — у масштабах необхідних для досягнення цілей проекту).

Для кращого розуміння структури проекту і полегшення калькуляції капітальних, виробничих і постачально-збутових (маркетингових) витрат проектувальники розділяють проект на такі функціональні компоненти, які можна групувати — статті витрат (виробничі приміщення, складські будівлі, адміністративні споруди, допоміжні об’єкти — водопровідні, газові, телефонні мережі, внутрішні дороги, основне обладнання тощо). Така розбивка повинна ґрунтуватися на фізичному плануванні проекту, де зазначаються розміри його складових. Для полегшення розрахунку витрат проекту, можна, крім того, розглядати компоненти таких “підпроектів”, сукупність яких даватиме капітальні, виробничі та маркетингові витрати по всьому проекту.