56. Принципи формування інвестиційних ресурсів:

– урахування перспектив розвитку інвестиційної діяльності. У процесі формування обсягів та структури інвестиційних ресурсів варто враховувати всі стадії інвестиційного процесу — передінвестиційну, інвестиційну та експлуатаційну;

– забезпечення відповідності обсягу залучених інвестиційних ресурсів обсягу інвестиційних потреб підприємства. Загальна пот­реба в інвестиційних ресурсах підприємства ґрунтується на розра­хунках загальних обсягів реального та фінансового інвестування;

– забезпечення оптимальної структури інвестиційних ресурсів з позицій ефективної інвестиційної діяльності, яке повинно створювати фінансову рівновагу розвитку підприємства у процесі здійснення інвестиційної діяльності і зменшити ймовірність ризиків у фінансовій сфері;

– забезпечення зменшення витрат через удосконалення струк­тури інвестиційних ресурсів з різних джерел. Така мінімізація витрат досягається через управління вартістю капіталу, який залучається до інвестування з метою одержання максимальної суми чистого прибутку;

– забезпечення раціонального використання інвестиційних р­есурсів у процесі інвестиційної діяльності. Інвестиційні ресурси, які тимчасово не використовуються, можуть втрачати свою вар­тість з часом. Тому слід передбачити їх знецінення та можливості ліквідації.

57. Визначення загального обсягу необхідних інвестиційних ресурсів.

На практиці існує кілька методів оцінки фінансових потреб фірми. Попри те, що жоден з цих методів не може точно передбачити майбутні потреби, фінансовий менеджер повинен використовувати деякі методи для бодай приблизної оцінки потреб у коштах хоча б на один рік наперед. Основні методи для цієї мети висвітлюються нижче.

1. Метод відсотка від товарообігу. Мета цього методу — показати, як можна обрахувати фінансові потреби в робочому капіталі. Цей метод передбачає, що зміна обсягу продажу продукції впливає на величину активів, які повинна мати компанія. За визначенням, активи, які змінюються внаслідок збільшення або зменшення товарообігу, називаються спонтанними активами. Інакше кажучи, товарообіг значною мірою визначає, скільки коштів треба, щоб здійснити проект. Обсяг запланованого товарообігу і величина різноманітних активів компанії логічно пов’язані між собою. Наприклад, якщо планують збільшити продаж товарів, то компанія потребує більше грошей в обороті, більших запасів сировини та матеріалів готової продукції. Компанії слід сподіватись на приріст несплачених рахунків де­біторів. З другого боку, якщо передбачається спад обсягу продажу товарів, запаси товарно-матеріальних цінностей мають понижуватись.

Обсяг товарообігу також визначає величину боргів компанії. Коли зростає товарообіг, компанія починає брати в борг більше грошей, щоб закуповувати матеріали й сировину і в такий спосіб підтримувати їх запаси на необхідному рівні. Кредиторська забор­гованість компанії, її коротко- і довгострокові борги почнуть зростати, що дасть можливість компанії нарощувати активи і розширювати операції. Аналізуючи попередні фінансові звіти, фінансові менеджери можуть визначити залежність різних активів та пасивів від обсягу продажу товарів.

2. Метод балансу грошових надходжень. З допомогою цього методу фінансові менеджери щомісяця мають порівнювати майбутні грошові надходження із сумами до виплат та визначати щомісячний надлишок надходжень або дефіцит. Як наслідок, складається баланс грошових надходжень, за яким можна передбачити майбутні фінансові потреби фірми для фінансування інвестиційного проекту. Складання балансу грошових надходжень — справа кон­че необхідна для передбачення і залагодження потреби майбутнього фінансування інвестиційного проекту.

3. Метод урахування оборотності грошей. За цим методом мінімальна сума грошей, потрібна компанії для проведення своїх операцій, визначається відношення річних операціійних витрат до оборотних коштів. Річні операційні витрати тут визначаються як сума витрат грошей, або витрати на купівлю товарів і сировини, заробітну плату, відсотки та дивіденди. Оборот­ність грошей — це кількість оборотів грошей фірми за рік.