Тема 15: «Правове регулювання банківської діяльності»

«?»

1. Історія розвитку банківської системи;

2. Поняття банківської системи України, її структура;

3. Правове становище НБУ;

4. Система форми регулювання банківської діяльності і нагляду НБУ. Його повноваження;

5. Система банківських операцій;

6. Розрахунково-касові операції банків;

7. Банківські рахунки;

8. Права і обов’язки сторін по договору на розрахунково-касове обслуговування;

9. Правове регулювання касових операцій банків;

10. Правові основи безготівкових операцій у народному господарстві;

11. Кредитні операції банків;

12. Види банківського кредиту;

13. Депозитні операції банків;

І)У стародавньому світі місцем збереження товарних грошей були храмові господарства. Функції храмів, щодо регулювання грошового обігу зводились до необхідності їх оновлення у зв’язку із псуванням і зниженням якості. Храми здійснювали облік і розрахунок товарних грошей, що можна вважати прототипом розрахунково-касових операцій. Банки стародавнього світу надавали кредити, здійснювали розрахункові, касові і облікові операції. Свої функції храмові господарства здійснювали на підставі звичаю. Першим правовим регулюванням кредитних операцій і надання позики і відповідальності за борговими зобов’язаннями були закони Хамурапі 1759 р до н.е.

Жерці не мали права розпоряджатись вкладами і зберігали їх недоторканими, недоторканість храмів гарантувало недоторканість цінностей.

Розвиток міжнародної торгівлі породив необхідність обміну грошей різних держав. Так виникли міняли, що здійснювали обмінні, кредитні, вкладні операції, експертизу монет, перепис грошей з одного рахунку на інший. Правові норми щодо діяльності цих осіб містив кодекс Юстиніана, звід законів шостого сторіччя у Візантії і Руська правда. Приблизно з 11 сторіччя мінял починають називати банкірами від латинського означає «лавка, скриня для зберігання грошей».

Перші банкіри з’явились у 11-13 сторіччі в Генуї, Венеції і вели свої справи на лавках на вулиці, на ринках, де вели банківські книги і фіксували свої операції. Згодом виникли перші контори. Перший банк – Банк Святого Георгія у Генуї -1407 рік. В середні віки банки виконували такі функції: міняли гроші, приймали вклади на збереження, здійснювали розрахунки між клієнтами. Сплата коштів за банківськими вкладами з’явилась у Голландський період розвитку банківської справи, що пов’язується із заснування Амстердамського банку у 1609 році.

В самодержавній Росії виникнення банків пов’язують з правлінням Анни Іоанівни, яка 1733 році повеліла відкрити позики монетної контори. Пізніше королева Єлизавета повеліла заснувати дворянські банки в Москві і Петербурзі, і купецький банк при Петербурзькому порту. Дворянські банки давали позики під заставу будинків, а купецький під заставу товарів. У Харкові перша контора державного комерційного банку відкрита у 18 сторіччі. Перші ощадні каси виникли у1841 році. Перший приватний банк виник у 1861 році. Перші банківські закони на території Російської імперії датуються 1862-1871 роками. До революції існували 52 банки. Постановою народного секретаря України 1918 року було заборонено всі операції в приватних кредитних установах, щодо видачі всіх вкладів і позик, а ті вклади що були зроблені передавались до державного банку.

Радянська банківська система базувалась на державній кредитній і валютній монополіях, а центральне місце в банківській системі займав Державний банк СРСР. Елементами системи були декілька інших державних банків – СтройБанк, ВнешторгБанк.

Першими українськими банками були: Банк Таврія, Банк Полтава, Банк Добродій.

ІІ)Під банківською системою розуміють сукупність різних видів банків і банківських інститутів, що діє у певній країні, конкретний історичний період. В залежності від супідрядності кредитних інститутів і їх ієрархічній структурі виділяють 2 типи банківської системи:

• однорівневу;

• дворівневу (в Україні);

Українська банківська система складається з НБУ та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно вимог ЗУ.

Банки можна поділити на універсальні і спеціалізовані (наприклад іпотечні). До країн де привалює принцип спеціалізації банків відносяться Англія, Франція, США, Італія, Японія. Принцип універсальності домінує у Швейцарії, Німеччині, Австрії. В Україні можуть існувати як універсальні так і спеціальні.

За спеціалізацією банки можуть бути:

• Ощадними – кредитна установа основна функція якої залучення і збереження грошових заощаджень, і тимчасово вільних коштів населення;

• Інвестиційні – їх головна задача фінансування проектів.;

• Інноваційні – головна їх задача фінансування і кредитування винаходів, новацій спрямованих на підвищення технічного рівня виробництва, випуск нових високоефективних видів продукції;

• Іпотечні – займаються довгостроковими позиками під заставу нерухомості (землі, будівель і т.д.);

• Розрахункові (клірингові) – ці банки надають послуги по отриманню і поставці цінних паперів, здійснюють виплати і розрахунки;

• Депозитні – здійснюють кредитно розрахункові і довірчі операції за рахунок залучених депозитів;

• Кооперативні банки;

• Емісійні банки;

Банк самостійно визначає напрямки своєї діяльності і спеціалізацію за видами послуг. НБУ визначає види спеціалізованих банків та порядок набуття банком статусу спеціалізованого. Банки мають право самостійно володіти, користуватись і розпоряджатись майном у своїй власності.

В Україні банки створюються у формі ПАТ або кооперативного банк(?). Учасниками банку можуть бути ю.о. і ф.о., резиденти і не резиденти, і держава в особі КМУ або уповноважених ними органів.

Обмеження щодо участі такі: учасниками не можуть бути ю.о. в яких банк має істотну участь, інститути спільного інвестування, об’єднання громадян, релігійні та благодійні організації.

Найменування повинно бути повним і скороченим, українською та іноземними мовами. Містити слово банк і вказівка на організаційно правову форму.

Банки можуть мати відокремлені підрозділи, і ці підрозділи мають використовувати назву підрозділу відокремленою частиною якого вони є.

Банк повинен мати статут з 12 обов’язкових положень:

• Найменування банку;

• Місце знаходження;

• Організаційно правова форма;

• Видів діяльності, які має намір здійснювати банк;

• Розмір і порядок формування статутного капіталу банку, акції (форма, кількість);

• Структура управління банком;

• Порядок реорганізації та ліквідації банку;

• Порядок внесення змін та доповнень до статуту;

• Розмір та порядок утворення резервів, інших фондів банку;

• Порядок розподілу прибутків і покриття збитків;

• Положення про аудиторську перевірку банків;

• Положення про органи внутрішнього аудиту банку;

Державні банки – це банки, 100% статутного капіталу якого належить державі і створюється за рішенням КМУ. В ЗУ «Про державний бюджет» на кожний рік передбачаються витрати на формування статутного капіталу такого банку. Статут державного банку затверджується постановою КМУ. Держава здійснює і реалізує повноваження власника, щодо акцій, паїв, які її належать в статутному капіталу державного банку. Органами управління державного банку є наглядова рада і правління. Наглядова рада –вищий орган управління.

Кооперативні банки – банки, що створюються за принципом територіальності і поділяються на місцеві і центральний кооперативний банк. Мінімальна кількість учасників місцевого банку має бути не менше 50 осіб, у випадку,якщо кількість таких осіб зменшується то змінюється статус. Учасником центрального кооперативного банку є місцеві кооперативні банки. Функція центрального кооперативного банку – це централізація та перерозподіл ресурсів коштів місцевих кооперативних банків, а також здійснення контролю за діяльністю місцевих кооперативних банків.

Органами управління є загальні збори, спостережна рада, та правління банку. Органом контролю є ревізійна комісія. Статутний капітал кооперативного банку поділяється на паї. Прибутки або збитки кооперативного банку за результатами фінансового року розподіляються між учасниками пропорційно розміру їх паю.

Банківські об’єднання (спілки і асоціації) створені банками з метою захисту та представлення інтересів свої членів, розвитку міжрегіональних та міжнародних зв’язків, забезпечення наукового і інформаційного обміну і професійних інтересів, розробки рекомендацій щодо банківської діяльності. Такі об’єднання не мають права займатись банківською чи підприємницькою діяльністю і не можуть бути створені з метою отримання прибутку. Асоціації і спілки є договірними об’єднаннями банків і не мають втручатись в діяльність банків.

ІІІ) НБУ – є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління. Місце знаходження ради національного банку України, правління НБУ та центрального апарату НБУ – місто Київ. НБУ має статутний капітал, що є державною власністю. Розмір статутного капіталу – 10млн. грн. Джерелами формування статутного капіталу НБУ є доходи його кошторису а при необхідності, державний бюджет України. НБУ є ю.о. має відокремлене майно, що є об’єктом права державної власності і перебуває в його повному господарському віданні. НБУ може відкривати свої установи, філії представництва в Україні а також представництва за її межами. НБУ, його філії, установи і філії мають печатку із зображенням державного герба України та своїм найменуванням. Одержання прибутку не є метою діяльності НБУ. Відповідно до КУ основною функцією НБУ є:

• забезпечення стабільності грошової одиниці України;

• визначає та проводить грошово-кредитну політику;

• монопольно здійснює грошово-кредитну політику;

• виступає кредитором останньої інстанції для банків і організовує систему рефінансування;

• встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації і коштів;

• Визначає порядок і форми платежів;

• Визначає напрям розвитку сучасних електронних банківських технологій;

• Контролює електронні платіжні засоби, платіжні системи, автоматизацію банківської діяльності і засоби захисту банківської інформації;

• Здійснює банківське регулювання і нагляд;

• Здійснює погодження статутів банків, ліцензування банківської діяльності і веде державний реєстр банків;

16.03.2012

Керівними органами НБУ є:

• Рада НБУ;

• Правління НБУ;

Голова НБУ призначається на посаду ВРУ за поданням президента строком на 7 років. Очолює правління НБУ голова НБУ. Структура НБУ будується за принципом централізації, з вертикальним підпорядкуванням.

До системи НБУ входять:

• Центральний апарат;

• Філії;

• Розрахункові палати;

• Банкнотно-монетний двір;

• Фабрика банкнотного паперу;

• Державна скарбниця України;

• Центральне сховище;

• Спеціалізовані підприємства;

• Банківські навчальні заклади;

• Інші структурні одиниці і підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності НБУ;

• Для інкасації і охорони цінностей та об’єктів НБУ має відомчу охорону озброєну бойовою вогнепальною зброєю;

ІV) НБУ здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими підрозділами, банківськими групами, представництвами а також іншими особами, о підпадають під дію банківського законодавства НПА НБУ і економічних нормативів. НБУ видає НПА, які є обов’язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування і інших осіб які стикаються з банківською системою. НБУ видає обов’язкові економічні нормативи, які забезпечують контроль за ризиками, ліквідністю, наданням кредитів, інвестиціями а також за відсотковим та валютним ризиком. Крім того НБУ визначає розміри і порядок формування і використання резервів банків для покриття можливих ризиків за кредитами валютними, відсотковими та іншими ризиками. НБУ може здійснювати нагляд безпосередньо або через створений ним орган банківського нагляду.

Для виконання своїх регуляторних та наглядових функцій НБУ визначає форми звітності, порядок її складання та подання до НБУ. НБУ контролює діяльність своїх структурних підрозділів шляхом проведення внутрішнього аудиту.

Існує 2 форми регулювання банківської діяльності:

• Адміністративне регулювання – включає реєстрацію банків, ліцензування їх діяльності, встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків, застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру, нагляд за діяльністю банків і надання рекомендацій щодо діяльності банків.

• Індикативне регулювання – встановлення обов’язкових економічних нормативів, визначення норм обов’язкових резервів для банків, встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків, від активних банківських операцій, визначення процентної політики, рефінансування банків, управління золотовалютними резервами, і т.д.

Наглядова діяльність НБУ охоплює всі банки, їх підрозділи, афілійовані та споріднені особи банків, банківські групи, учасники банківських груп як на території України так і за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших ю.о. та ф.о. частині дотримання банківського законодавства. При здійснені банківського нагляду НБУ має право вимагати усунення порушень банківського законодавства, виконання НПА НБУ. При здійсненні банківського нагляду НБУ може здійснювати послуги інших осіб. Банківський нагляд НБУ здійснюється у формі інспекційних перевірок та безвиїзного нагляду.

Перевірки провадяться для визначення рівня безпеки, стабільності банку, достовірності звітності і дотримання банківського законодавства. Перевірки здійснюються за планом. Планова перевірка – 1 раз на рік, і банк повідомляється про неї не пізніше 10 днів до її початку. НБУ може прийняти рішення про позапланову перевірку за умови підстав. Таке рішення підписується головою НБУ або уповноваженою особою. Якщо НБУ виявить порушення банківського законодавства він застосовує заходи впливу:

• Письмове застереження щодо припинення порушення і вжиття заходів для уникнення ризикової ситуації;

• Скликання загальних зборів учасників, або спостережної ради, або правління банку для прийняття програми по фінансовому оздоровленню банку.

• Укладання письмової угоди з банком за якою банк зобов’язується усунути порушення.

Якщо НБУ виявить порушення банку і виникнуть ризики щодо збереження коштів то НБУ може відкликати ліцензію і ініціювати процедуру ліквідації банку.

V) Банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги крім страхових. Банківські операції провадяться на підставі ліцензії шляхом надання банківських послуг:

- Залучення у вклади депозитів коштів банківських металів від усіх осіб;

- Відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів;

- Розміщення залучених у вклади коштів та банківських металів від свого імені,на власних умовах та на власний ризик;

Банк має право здійснювати діяльність щодо інвестицій,

• Випуску власних цінних паперів;

• Проведення лотерей;

• Зберігання цінностей та здавання в оренду банківських сейфів;

• Інкасація коштів та перевезення валютних цінностей;

• Ведення реєстру власників іменних цінних паперів;

• Надання консультаційних та інформаційних послуг;

VІ) Постанова НБУ «Про затвердження правил організації розрахунково-касового обслуговування комерційними банками клієнтів і взаємовідносини з цього питання між територіальними управліннями НБУ та комерційними банками в національній валюті» від 05.02.2001 року №44 втратила чинність, постановою НБУ «Про внесення змін до деяких НПА НБУ» від 18.02.2004 року.

VІІ) Банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, а за договором банківського вкладу – вкладні або депозитні рахунки.

Поточний рахунок – рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі, для зберігання грошей, і здійснення розрахункових операцій за допомогою платіжних інструментів, відповідно до договору і законодавства.

До поточних рахунків належать:

• Рахунки за спеціальними режимами їх використання;

• Поточні рахунки типу «Н» - відкриваються в національній валюті, офіційними представництвом і представництвом юридичних осіб нерезидентів, які не займаються підприємницькою діяльністю на території України

• Поточні рахунки типу «П» - відкриваються в національній валюті постійним представництвам;

• Поточні або накопичувальні рахунки виборчих фондів;

• Інвестиційні рахунки – відкриваються нерезидентам інвесторам, для інвестиційної діяльності в Україні.

Вкладний (депозитний рахунок) – рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом в управління на встановлений строк або без зазначення такого строку під визначений процент і підлягають поверненню клієнту відповідно до ЗУ і умов договору.

До вкладних (депозитних рахунків) належать:

• Пенсійні депозитні рахунки, для накопичення заощаджень на виплату пенсій;

VІІІ) дивись питання (VІ)

ІХ) До касових операцій належать:

• Приймання через касу банку готівки, національної та іноземної валюти, від клієнтів, для зарахування на власні рахунки та рахунків інших осіб, або на відповідний рахунок банку;

• Видача готівки, національної і іноземної валюти через касу банків;

• Приймання від ф.о. і ю.о. готівки в іноземній і національній валюті для переказу і виплати отримувачу. Сума переказу в готівковій формі;

• Отримання банком у територіальному управлінні підкріплення готівкою та здавання надлишків;

• Вилучення з обігу сумнівних банкнот або монет та надсилання їх на дослідження;

• Обмін клієнтам непридатних до обігу та вилучення з обігу банкнот, монет національної валюти на придатні;

• Обмін монет на монети і монет на банкноти;

• Оброблення готівки;

Постанова НБУ «Про затвердження інструкції проведення касових операцій в Україні» - банк повинен призначити відповідальних осіб для проведення касових операцій. Банк повинен приймати платежі готівкою, за рахунками про сплату платежів, приймати готівку лише через касу. Банкноти шляхом суцільного поаркушного перерахування, а монети за кружками. Після приймання готівки видається квитанція, що підтверджує внесення готівки до каси банку.

Банк зобов’язаний видавати лише придатні до обігу банкноти і монети, видача банкнот видається повними пачками. Монети видаються в непошкодженій упаковці. Клієнт повинен перевірити банкноти за пачками, та роликами. Якщо банк виявляє сумнівні банкноти або монет іноземні та національні то він видає довідку а сам відправляє на дослідження.

Якщо банк виявляє в одного клієнта 2 або більше банкноти сумнівні то банк зобов’язаний не пізніше наступного дня повідомити про це МВС. Сумнівні монети повинні бути списані, повинно бути проведено дослідження таких монет, і відшкодована сума монет при справжності таких грошей.

Х) Учасники безготівкових розрахунків, відкривають рахунки в порядку встановленому правовими актами НБУ з питань відкриття та використання рахунків, а також рахунки для обліку коштів у розрахунках за конкретними операціями (акредитиви, розрахункові чеки)

Банк здійснює розрахункове обслуговування своїх клієнтів на підставі відповідних договорів, свої внутрішніх правил здійснення безготівкових розрахунків і НПА НБУ.

Банк не має права визначати та контролювати напрями використання коштів клієнта та встановлювати інші не передбачені ЗУ або договором обмеження, його права розпоряджатись коштами на власний розсуд. Кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів. Платники та стягувачі оформляють доручення або розпорядження про списання коштів з рахунків на відповідних бланках розрахункових документів. Банк для здійснення розрахункових операцій може формувати електронні розрахункові документи. Доручення платників про списання коштів зі свої рахунків банки приймають до виконання виключно в межах залишку коштів на цих рахунках або якщо договором між банком і платником передбачено їх приймання та виконання в разі відсутності або недостатності коштів на цих рахунках . Платіжні вимоги на примусове списання коштів з рахунків платників банки приймають незалежно від наявності на них достатнього залишку коштів та виконують їх в межах залишку коштів. Якщо недостатньо коштів не достатньо то банк не здійснює облік заборгованості платника та не веде реєстр розрахункових документів неоплачених у строк ,за винятком здійснення банком таких операцій в межах укладених ним цивільно-правових договорів, і в порядку визначеному цими договорами.

21.03.2012

Якщо до банку надійшло кілька звернень про списання коштів то:

1. В першу чергу стягуються кошти завдані ушкодженням здоров’я або смертю, а також вимог про стягнення аліментів;

2. У другу чергу списуються кошти на підставі рішення суду для розрахунків, щодо виплати вихідної допомоги та оплати праці особам, які працюють за трудовим договором, а також виплати за авторським договором;

3. У третю чергу списуються кошти га підставі інших рішень суду;

4. У четверту чергу списуються кошти за розрахунковими документами, що передбачають платежі до бюджету;

5. В п’яту списуються кошти за іншими розрахунковими документи в порядку послідовності;

XІ) Кредитні операції полягають - у розміщенні банками від свого імені на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних та фізичних осіб.

До кредитних операцій ЗУ включає:

1. Розміщення залучених у вклади депозитів(коштів) і банківських металів від свого імені та на власний ризик;

2. Здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені;

3. Надання поручительств та інших зобов’язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

4. Придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі, за поставлені товари чи надані послуги приймаючи на себе ризик виконання таких вимог, та прийом платежів;

5. Банк зобов’язаний мати структурний підрозділ функціями якого є надання кредитів та управління операціями пов’язані з кредитуванням. ЗУ «Про банк і банківську діяльність» забороняє банкам надавати кредити на придбання власних цінних паперів. Використання цінних паперів власної емісії для забезпечення кредитів можливе лише з дозволу НБУ.

Банк зобов’язаний при наданні кредитів дотримуватись основних принципів кредитування:

• Цільовий характер кредиту;

• Строковість;

• Платність;

• Забезпеченість кредиту;

• Банки повинні перевіряти кредитоспроможність позичальників;

• Перевіряє наявність забезпечення кредитів і повинен дотримуватись встановлених НБУ вимог щодо концентрації ризиків;

ЗУ «Про банки і банківську діяльність» дозволяє бланкові кредити за умови дотримання економічних нормативів.

За загальним правило безвідсоткові кредити заборонені крім виключень передбачених в ЗУ.

В разі несвоєчасного погашення кредиту, або відсотків за його користування, банк має право видавати наказ, про примусову оплату боргового зобов’язання, але тільки, коли це передбачено кредитним договором.

Відповідно до ГКУ кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, у письмовій формі, і передбачені ст. 345 ГК істотні умови:

• Мета;

• Сума;

• Строк кредиту;

• Умови і порядок його видачі і погашення;

• Види забезпечення зобов’язань позичальника;

• Відсоткові ставки;

• Порядок плати за кредит;

• Обов’язки, права і відповідальність сторін, щодо видачі і погашення кредиту;

Для суб’єктів господарювання вимоги про документи для кредиту:

• Заява(клопотання) де зазначається характер кредитної угоди;

• Мета кредиту;

• Сума позички і строк користування нею;

• Техніко-економічне обґрунтування кредиту та розрахунок економічного ефекту від його реалізації;

• І інші;

Комерційні кредити видаються банками за наявності гарантії платоспроможного суб’єкта господарювання, поручительства іншого банку, під заставу належного позичальникові майна або інші гарантії. Для гарантування кредиту банк має право вивчати стан господарської діяльності позичальника, його платоспроможність, та прогнозувати ризик непогашення кредиту. Кредити видаються під відсоток і ставка цих відсотків не може бути нижчою від ставки за кредитами,які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується банком по депозитах.

Банк здійснює контроль за виконанням умов кредитного договору, цільовим використанням, своєчасним і повним погашенням позички. Якщо позичальник не виконує зобов’язань за кредитним договором то банк може зупинити видачу кредиту відповідно до договору.

Кредитні ресурси банку утворюються в процесі діяльності банку, банки можуть позичати один одному кошти (міжбанківське кредитування) банки розміщують кошти на депозитах, спрямовувати кошти на видачу кредитів, позичати кошти у НБУ.

XІІ) ЗУ визначає декілька видів кредиту:

• Кредит банківський;

• Комерційний кредит – товарна форма кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредитну угоду між двома суб’єктами господарювання;

• Лізинговий кредит – має місце при оренді майна;

• Іпотечний кредит – під заставу не рухомості;

• Кредит авальний – кредит банку на покриття гарантованого зобов’язання клієнта по векселю у випадку якщо останній не може зробити платіж самостійно;

• Акцептний – кредит у формі акцепту перевідних векселів (форма банківського кредитування зовнішньої торгівлі);

• Безвідзивний – його умови не можуть бути змінені без згоди усіх зацікавлених сторін;

• Бланковий кредит – незабезпечений;

• Речовий кредит – під заставу речей;

• Ломбардний – короткостроковий кредит під заставу майна, що легко реалізується (цінних паперів);

• Онкольний – короткостроковий кредит, що погашається за першою вимогою, він видається під забезпечення цінними паперами, товарами, під низький процент і видається брокерам, дилерам і клієнтам онкол;

• Рамбурсний – короткостроковий банківський кредит для торгових операцій за допомогою перевідного векселя;

• Револьверний – відновлювальний кредит, що видається в межах встановленого ліміту заборгованості, і строків погашення у будь який час, автоматично без додаткових переговорів між сторонами кредитної угоди;

• Консорціумний кредит – надається банківським консорціумом:

1. Шляхом акумулювання кредитних ресурсів під заставу нерухомості;

2. Шляхом гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групи банків;

3. Шляхом зміни гарантованих банками учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумі операції;

ГКУ дає свою класифікацію ст. 347

• За строками користування:

1. Короткострокові (до 1 року);

2. Середньострокові (до 3 роки);

3. Довгострокові (понад 3 роки);

• За способом забезпечення:

1. Речі;

2. Нерухомість;

3. …

• За методами надання:

1.Одноразова лінія;

2. Часткова лінія;

ХІІІ) Вклади або депозити поділяються на:

• Вклади на першу вимогу;

• Строкові вклади;

• Умовні депозити, коли передбачається можливість повернення на певних умовах;

Сума строки та умови приймання вкладів, визначаються між банком та платником на договірних засадах:

• Договір банківського рахунку;

• Договір банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки;

• Договір банківського вкладу або депозиту з видачею ощадного/депозитного сертифікату;

• Договір банківського вкладу, що підтверджує внесення грошової суми, або банківських металів і відповідає вимогам і НПА банківського законодавства і звичаям ділового обігу;

Відсотки за вкладами встановлюються банком самостійно:

• В національній валюті;

• У валюті вкладу якщо внесено іноземну валюту;

• В банківських металах, якщо вкладний рахунок відкрито саме в банківських металах;

• Відсотки на вклад нараховуються від дня наступного за днем надходження до банку грошових коштів, або банківських металів;

• Виплата відсотків здійснюються у строки передбачені в договорі;

Умови залучення депозитів банки встановлюють самостійно і оприлюднюються в установах банку в загальнодоступно місці та ЗМІ. Договір банківського вкладу – письмовий. У договорі потрібно зазначити права, зобов’язання сторін, інші умови встановлені і ЦК, обов’язкові також підписи сторін і печатки.

За користування грошовими коштами клієнта банк сплачує відсотки, які зараховуються на вкладний рахунок. Якщо йдеться про ф.о. вкладників то для них встановлюються типові умови банківського вкладу.

Банки можуть укладати з ф.о. та ю.о. договори банківського вкладу на користь третьої особи. Така третя особа набирає права вкладника з моменту пред’явлення нею до банку першої вимоги.

Можливість змінити розмір відсотки банк в праві таке вчинити, якщо інше не встановлено договором. В разі зменшення банком розміром відростків на банк на вимогу новий розмір відсотків застосовується до вкладу внесеного до повідомлення вкладника про зменшення відсотків, через 1 місяць з часу надсилання відповідного повідомлення, якщо інше не встановлено договором.

23.03.2012