29.02.2012

Тема 13: «Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності»

«?»

1. Зовнішньоекономічна діяльність. Поняття і види;

2. Джерела правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

3. Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності;

4. Зовнішньоекономічний контракт. Порядок укладання;

5. Вимоги до форми контракту;

6. Право країни, що визначає права та обов’язки сторін зовнішньоекономічного контракту;

7. Базисні умови поставок;

8. Платіжні умови та джерела їх регулювання;

9. Захисні застереження у зовнішньоекономічному контракті;

10. Арбітражна угода;

11. Порядок розгляду справ інститутами міжнародного комерційного арбітражу;

12. Виконання іноземних арбітражних рішень;

13. Договір міжнародної купівлі-продажу товарів;

14. Посередницькі договори у зовнішньоекономічній діяльності

15. Франчайзингові та ліцензійні зовнішньоекономічні угоди;

16. Договори перевезення вантажів та пасажирів;

17. Система державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

18. Ліцензування та квотування зовнішньоекономічної діяльності;

19. Угоди з давальницькою сировиною;

20. Облік окремих видів зовнішньоекономічної діяльності;

21. Індикативні ціни;

І)Зовнішньоекономічна діяльність – діяльність суб’єктів господарювання України і іноземних суб’єктів господарської діяльності побудована на взаємовідносинах між ним, що має місце як на території України та і за її межами. Дане визначення дано в ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність» у ГКУ ст. 377, але воно не є досконалим.

Види зовнішньоекономічної діяльності ст. 4 ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність»:

• Експорт і імпорт товарів, капіталів і робочої сили;

• Надання суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг;

• Наукова, науково-технічна, науково-виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб’єктами господарювання. Навчання і підготовка спеціалістів на комерційній основі.

• Міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами;

• Кредитні та розрахункові операції між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності, та суб’єктами господарської діяльності;

• Створення суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності кредитних, банківських та страхових установ за межами України і навпаки;

• Спільна підприємницька діяльність між українськими та іноземними суб’єктами господарювання;

• Створення суб’єктів на підставі новацій іноземних суб’єктів;

• Проведення аукціонів, симфозіумів, торгів за участі іноземних суб’єктів господарювання; бартерні операції між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності;

• Орендні і лізингові операції;

• Операції по придбанню, продажу, обміну валюти на валютних торгах, валютних біржах та міжбанківському валютному ринку;

• Праця іноземців на суб’єкті господарювання України;

ІІ) Джеролом правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності слід визнати будь які зовнішні форми виразу права, що містять як норми приватного так і норми публічного права, призначені для регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється:

• Міжнародними договорами;

• Актами внутрішнього законодавства;

• Звичаями ділового обігу;

• Торговими звичаями;

• Судовою і арбітражною практикою;

• Доктриною;

Серед міжнародних договорів, як джерел правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності слід назвати багатосторонні і двосторонні міжнародні договори.

Багатосторонні договори укладаються групою країн тим самим створюється універсальний міжнародно-правовий режим відносно осіб що мають відповідну державну належність. Протягом багатьох років ведеться активна робота міжнародних організацій по прийняттю багатосторонніх міжнародних угод. Серед них: Гаазьку конференцію з міжнародного приватного права, Комісію ООН по праву міжнародної торгівлі (юнсітрал), міжнародний інститут по уніфікації приватного права (унідруа), конференція ООН по торгівлі і розвитку (юнктад), Всесвітня організація інтелектуальної власності (воів). Україна приймає участь в багатосторонніх угодах універсального характеру, такі як Конвенція ООН по міжнародному продажу товарів, конвенція унідруа про міжнародний фінансовий лізинг.

До числа багатосторонніх угод слід віднести угоди,які хоча і не мають міждержавного характеру, але укладаються самими учасниками міжнародних економічних відносин, транснаціональними корпораціями, професійними асоціаціями. Такі джерела не відносяться ні до внутрішнього ні до зовнішнього порядку і є угодами третього порядку.

Двосторонні договори є каналами реалізації міжнародного співробітництва в питаннях податків, фінансової допомоги, розвитку і взаємного захисту приватних інвестицій. В межах таких угод сторони приймають на себе зобов’язання заохочувати інвесторів іншої країни, здійснювати капіталовкладення на своїй території. Сторони гарантують відповідно до свого законодавства повний та безумовний захист капіталовкладень іншої сторони, крім того зобов’язуються забезпечити таким капіталовкладенням справедливий і рівноправний режим.

Виділяють також змішані джерела зовнішньоекономічної діяльності, такі як договори між державою з одного боку і приватними особами з іншого.

Внутрішнє законодавство має значну роль то це по перше: Конституція (КУ ст. 9), ГКУ, ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність» , ЗУ «Про міжнародне приватне право».

Значну роль при регулюванні зовнішньоекономічної діяльності відіграють звичаї, здебільшого це: міжнародна торгівля, торгівельне мореплавства, страхування, грошові відносини. Звичаї ділового обігу, загальні принципи права, заведений порядок і практику між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності, як засоби недержавного регулювання їх відносин.

Звичай – ст. 7 ЦКУ, а ст. 9 Віденської конвенції ООН – передбачає, що сторони пов’язані звичаєм про який вони домовились, якщо такої домовленості не має то застосовуються звичаї про які сторони знали чи могли знати. У Парижі міжнародна торгова палата кодифікує звичаї і випускає збірки звичаїв.

«Йорк-Антверпенські правила про загальну аварію» ця кодифікація стосується аварій на морі і врегулювання суперечок. «Правила інкотернс» діють в редакції 2000 року.

Звичаї ділового обороту – різновид звичаїв, що склались і широко застосовуються в певній сфері підприємницької діяльності, не передбачено в законодавстві і мають не суперечити чинному національному законодавству і обов’язковим для сторін умовам міжнародного договору.

Загальні принципи права – можливість застосування загальних принципів права передбачено в загальних принципах права. До категорії загальних принципів права спеціалісти відносять «принципи міжнародних угод» 1994 року, що були розроблені Міжнародними інститутом уніфікації міжнародного права (унідруа). Норми цих правил мають рекомендаційний характер, і застосовуються коли сторони спеціально зробили на них посилання в контракті. Такі посилання замінюють використання національного законодавства, сприяють модифікації матеріального права різних держав.

Не є джерелом права узвичаєння, проте про нього говорять. Узвичаєння не мають обов’язкового характеру, але це частина волевиявлення сторін до якого звертаються коли намагаються з’ясувати дійсну волю, справжні наміри сторін. Узвичаєння можуть прийматись до уваги судом чи арбітражем коли є сумніви, щодо змісту волевиявлення сторін, призюмується, що узвичаєння мають той зміст, який звичайно притаманний намірам сторін, при здійсненні угод в даній сфері ділового обігу в аналогічних умовах.

Заведений порядок і практика передбачається Гаазькою конвенцією про право, що застосовується до договорів міжнародної купівлі продажу товарів і Віденською конвенцію 1980 року.

Рекомендації міжнародних організацій і органів – ст. 6 ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність». Це «Уніфіковані правила по договірним гарантіям» 1978 року, « Уніфіковані правила для гарантій по першій вимозі»,

Типові контракти, проформи, загальні умови і Керівництва по укладанню договорів. Ці засоби укладаються самими учасниками ділового обігу. Юридичну силу такі засоби мають лише після відповідного посилання у контракті. Як приклади, Типові положення контрактів на виконання загально будівельних і інженерних робіт розроблені міжнародною федерацією інженерів консультантів.

Lex mercatoria ( право купців) недержавний комплекс правових і не правових норм, що регулюють міжнародні торгівельні операції. До складових вносять:

• Норми міжнародного публічного права;

• Уніфіковані акти;

• Загальні принципи права;

• Рекомендації міжнародних організацій;

• Арбітражні рішення;

• Модельні закони;

• Звичаї міжнародної торгівлі

• Типові договори;

• Загальні умови;

• Зводи єдино образних правил;

ІІІ) Суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є:

• ф.о. які мають право і дієздатність і постійно проживають на території України;

• ю.о. зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України. Це підприємства, організації, товариства, кооперативи, кредитно-фінансові установи і так далі, в тому числі особи майно і капітал яких є повністю у власності іноземних суб’єктів господарювання;

• Об’єднання ф.о. та ю.о. які не є ю.о. згідно ЗУ але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким не заборонено здійснювати діяльність на території України.( спільні підприємства з постійним місцезнаходження м на території України). Особи які не мають постійного проживання на території України вони мають таке право за законом держави де вони мають постійне проживання або громадянином якої вони є. ЗУ «Про міжнародне приватне право». Щодо юридичних осіб то вони мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до статутних документів, з моменту набуття ними статусу юридичної особи.

02.03.2012

ІV) Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності в праві укладати будь які договори і контракти, крім тих, що у виключній формі прямо не заборонені ЗУ.

Зовнішньоекономічний контракт – це матеріально оформлена угода, двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів спрямована на встановлення зміну та припинення їх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Зовнішньоекономічний контракт укладається відповідно до ЗУ « Про зовнішньоекономічну діяльність», інші ЗУ, ГКУ і міжнародних договорів України.

Зовнішньоекономічний контракт укладається суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі.

Повноваження представника на укладання зовнішньоекономічного договору може випливати з доручення, статутних документів, договорів і інших підстав.

V) Відповідно до Віденської конвенції встановлено вимоги до форми договорів у частині першій і четвертій ( на початку), однак при приєднанні до цієї конвенції на підставі ст. 96 цієї конвенції зробив заяву про обов’язковість письмової форми, для зовнішньоекономічних договорів або контрактів. Аналогічне застереження діє для Аргентини, Білорусі, Угорщини, Китаю, Латвії, Литви, Чилі і Естонії. Решта країн не встановила форму контракту (навіть усну).

Трактовка форми зовнішньоекономічного договору полягаю у тому, що якщо хоча б однією стороною є громадянин України або ю.о. особа України також необхідна письмова форма незалежно від місця укладання.

Відповідно до ГКУ то норма, яка зафіксована у ГКУ була змінена і має лише 4 частини.

До умов, які повинні бути передбачені у контракті належать:

• Назва, номер договору, дата і місце укладання;

• Преамбула ( зазначаються повне найменування сторін, країни походження, і документи якими керуються сторони);

• Предмет договору ( товари, роботи і послуги, які контрагенти зобов’язуються надати, найменування, марка і сорт товару, послуги це кінцевий результат);

• Кількість і якість товару, обсяг робіт і наданих послуг, одиниця виміру товару;

• Базисні умови поставки товарів ( правила інкотернс – зазначення виду транспорту, певна умова правил інкотернс, момент переходу ризиків, конкретний строк поставки товарів);

• Ціна товару і послуг, загальна вартість договору;

• Умови платежів (валюта платежу, спосіб, порядок, строки розрахунків і гарантії виконання);

• Умова приймання/здавання товару ( місце здачі і перелік супровідних документів);

• Упаковка та маркування (відомості про упаковку, спеціальні умови транспортування і складування);

• Форс-мажор (вказівка на певні сторонні дії);

• Санкції та рекламації (Рекламація – претензія. Зазначаються штрафні санкції, строки відшкодування);

• Врегулювання спорів в судовому порядку;

• Місце знаходження чи проживання контрагентів ( платіжні рахунки, поштові реквізити);

Додаткові умови:

• Страхування;

• Гарантії якості;

• Умови залучення субвиконавців, агентів, перевізників;

• Визначаються умови навантаження і розвантаження, збереження торгових марок, умови передачі документації на товари, порядок сплати податків, митних зборів, захисні застереження, момент дії договору, кількість примірників, можливість і порядок внесення змін до договору;

Наказ «Про форми зовнішньоекономічних договорів або контрактів)

VІ) Базовим правилом, щодо обрання права для регулювання зобов’язальних відносин, є автономія волі сторін. Lex Voluntaris – це право сторін зовнішньоекономічних відносин, обрати правопорядок будь якої країни для регулювання їх зовнішньоекономічних відносин.

До 16 сторіччя єдиним варіантом врегулювання було встановлено звичаєві норми. Але з дисертації французького адвоката виник новий підхід (середина 16 сторіччя) сторонам надано право обирати правопорядок обирати власний порядок врегулювання відносин сторін.

Автономія сторін відповідно до ЗУ абсолютно не обмежено. Російські і українські суб’єкти укладають контракт, що буде виконуватись на території Росії може виконуватись за законодавством будь якої країни на вибір, хоч Китайське. Але цей вибір має бути чітко закріплений. (Підручник стор. 222).

Сторони договору можуть і не використати це право, для врегулювання своїх відносин ( не досягли згоди, не бажання обрати права, або взагалі не знання про можливість такого правопорядку), тоді ст. 5 і 43 ЗУ «Про міжнародне приватне право» діє спеціальний колізійний метод під назвою «найбільш тісний зв'язок» застосування даного права передбачено у ст. 44, ч. 2,3 ст. 32 ЗУ «Про міжнародне приватне право» . (Підручник стор. 214).

ЗУ «Про міжнародне приватне право» використовує правову презумпцію про те, що договір є більш тісно пов'язаний з правом держави, де сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину має своє місце проживання або місцезнаходження. Для цього ЗУ наводить приклади сторін у ст. 44, виконання яких має вирішальне значення для виконання правочину ( при продажу – продавець, при спадкуванні – спадкодавець).

Найбільш тісний зв'язок - цей термін є не чітким і розпливчатим і особливо невдалим для договору міни. Вважається, що це те виконання, що максимально відповідає суті договору і відрізняє його від інших договорів, це те виконання за яке має бути здійснено платіж, адже таке виконання є більш активним і складним ніж сплата грошей, або це те виконання за допомогою якого можна відокремити одну групу договорів від інших.

Для характеристики такого виконання застосовують критерії головного змісту, особливостей конкретного виду договору тощо.

Наведені у ЗУ презумпції є спростовними, тому що ст. 32 ЗУ «Про міжнародне приватне право» наведені презумпції про найбільш тісний зв'язок може випливати з сукупності обставин справи, та умов договору що надає сторонам можливість використовувати інші критерії. Можливість використання Lex Voluntaris закріплено в угоді СНД «Про порядок вирішення спорів пов’язаних зі здійсненням господарської діяльності», Мінська та Кишинівська конвенція «Про правову допомогу і правові відносини сімейних і кримінальних справах», за умови не обрання правової системи регулювання, а за місцем укладання угоди.

ЗУ встановлює спеціальні презумпції, для окремих видів договорів:

1. Щодо договору про нерухоме майно і майно, що підлягає державній реєстрації. Якщо сторони не використали автономію волі, то правом найбільш тісно пов’язаним з договором, предметом якого є нерухомість, є право місцезнаходження нерухомості. Якщо майно підлягає державній реєстрації то правом є право держави місця реєстрації.

2. Щодо договору про спільну діяльність або виконання робіт. Якщо її немає то для цих договорів є право держави проведеної діяльності, або створенням передбаченим договором результатів.

3. Договори укладені на аукціоні, конкурсі, біржі характерним є право держави де проводиться захід.

VІІ) Правила інкотернс – це правила стосуються поставки товарів, і як міжнародні торгівельні звичаї, і діють в редакції 1 січня 2011 рокую. Стосуються міжнародної поставки.

VІІІ) У відповідності з існуючою практикою застосовуються такі форми міжнародних розрахунків: документарний акредитив, інкасо і банківський переказ, використання векселів і чеків. Міжнародні розрахунки регулюються окрім міжнародних банківських правил і звичаїв також національними актами, в більшості випадків національні акти враховують положення міжнародних догорів. Міжнародні розрахунки стали предметом міжнародної уніфікації і універсалізації банківських операцій. На міжнародних конференціях у Женеві, буди прийняті міжнародні векселеві і чекові конвенції, спрямовані на уніфікацію внутрішніх законодавств. У подальшому уніфікацією вексельного права займалась комісія ООН з права міжнародної торгівлі. Міжнародна торгова палата на початку 20 сторіччя розробила і опублікувала ряд документів по уніфікації правил і звичаїв для документарних акредитивів, інкасо і міжбанківського рамбурсуванню, оплата товарів через банк. Акредитив – одна з форм. У міжнародній практиці використовуються уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів,в редакції 1993 року. Публікація міжнародної торгової палати №500.

Документарний акредитив – грошове зобов’язання банку, що представляється на підставі доручення його клієнта імпортера на користь експортера. Суть акредитива полягає в тому, що банк зобов’язується сплатити певну грошову суму третій особі за рахунок клієнта, але від свого імені.

Інкасо – одна із старіших банківських операцій,являє собою доручення експортера своєму банку отримати від імпортера, безпосередньо або через інший банк певну грошову суму, або підтвердження того, що ця сума буде сплачена у певні строки. Регулюється інкасо «Уніфікованими правилами по інкасо».

Банківський переказ – це просте доручення банку, своєму банку кореспонденту виплатити певну суму, на вимогу і за рахунок наказодавця, іноземному бенефеціару, з вказівкою способів повернення банку платнику вказаної суми.

07.03.2012

ІХ) Захисне застереження – умова зовнішньоекономічного договору головне функціональне призначення якого полягає у стабілізації договірної дисципліни та захисті комерційних інтересів сторін шляхом розподілу між ними можливих ризиків об’єктивного характеру та яка регламентує обов’язки сторін при настанні обставин, що мають певні кваліфікаційні ознаки, закріплює домовленість сторін, щодо модифікації окремих первісних умов договору, а в разі їх відсутності їх первісного встановлення.

Ознаки захисного застереження:

• Він є механізмом, що використовується тільки у договірній діяльності;

• За його допомогою захищаються комерційні інтереси, уникається невизначеність, підстави відповідальності і зберігається договір;

• Гіпотетичний характер застережень є об’єктивним і не залежить від волі сторін;

Захисне застереження виконує свої функції шляхом внесення в договір, різноманітних обставин гіпотетичного характеру, зазначає правові наслідки їх настання.

Захисне застереження може мати відкритий і закритий перелік таких обставин.

Функції захисного застереження:

• Стабілізаційна( збереження договірних відносин);

• Захисна (захист інтересів сторін);

• Попередження правової невизначеності;

• Компенсаційна;

• Уникнення підстав юридичної відповідальності;

Класифікація захисних застережень.

За умовою договору, можливість модифікації якої вони передбачають:

• Цінові:

1. Валютно-цінові;

2. Мульти-валютні

3. Валютно-товарні

4. Застереження про більш вигідну покупку чи продаж;

• Застереження про несення відповідальності, звільнення від неї або зміну характеру;

• Застереження щодо якості товару та якість;

За сферою застосування:

• Загальні (застосовуються у всіх різновидах договорів);

• Спеціальні;

За формою викладення:

• Прості (гіпотеза і диспозиція);

• Ускладнені ( гіпотеза, диспозиція і санкція);

За характером спрямованості захисту інтересів сторін:

• Одно захисне;

• Двозахисне;

За відкритістю обставин, що складають гіпотезу застереження:

• Відкрите;

• Не відкрите;

За характером диспозиції:

• Матеріальні;

• Процесуальні;

• Альтернативні;

За змістом наслідків:

• Позитивні;

• Негативні;

За ступенем урегульованості:

• врегульовані нормативно;

• не врегульовані нормативно;

Х)Арбітражна угода – угода що виражає узгоджену волю сторін про передачу суперечки між ними до арбітражу. Укладається в письмовому вигляді, є обов’язковою для сторін, визначає компетенцію арбітражу, є основою для винесення арбітражного рішення.

В залежності від моменту виникнення суперечки арбітражна угода буває:

• арбітражне застереження;

• третейський запис;

Якщо угода про арбітраж міститься у контракті і спрямована на розгляд арбітражним шляхом гіпотетичної суперечки, то має місце арбітражне застереження.

Третейський запис – угода про арбітраж яка досягнута після виникнення суперечки між сторонами. Разом із цим сторони можуть укласти окремий документ, щодо арбітражу не чикаючи виникнення суперечки, тоді мова іде про арбітражну угоду у власному сенсі.

Характеристика:

1. Арбітражна угода виводить суперечку з під дії юрисдикції державних судів;

2. Арбітражна угода має ознаку автономності, тобто юридичної самостійності по відношенню до контракту, тобто дійсність арбітражної угоди не залежить від дійсності контракту;

Підстави недійсності арбітражної угоди:

• Відсутність право дієздатності сторін;

• Добровільності волевиявлення;

• Не допустимість розгляду суперечки арбітражем;

• Не дотримання форми арбітражної угоди;

ХІ) Існує два види міжнародного комерційного арбітражу:

1. Постійно діючий( інституційний) – постійно діючий орган, має свій апарат, положення про нього, регламент на підставі якого працює цей арбітраж і реєстр арбітрів. Інституційні арбітражі створюються при національних торгових палатах, при біржах;

2. Ізольований арбітраж (ad hoc) арбітраж на 1 раз – створюється сторонами для розгляду суперечки і припиняє своє існування після розгляду справи, такий арбітраж не має свого апарату, положення або регламенту і тому використовують будь який арбітражний регламент. Єдине обмеження це дотримання норм публічного порядку країни де проходить розгляд справи (публічний порядок – підручник);

Сторони на свій розсуд можуть домовитись про місце арбітражу, якщо такої домовленості немає то місце визначається з урахуванням обставин справи і фактору зручності для сторін і для суду.

Арбітражний розгляд починається у день коли прохання про передачу цього спору арбітражем передано відповідачем. Сторони можуть обрати мову або мови, які будуть використовуватись в арбітражному розгляді, якщо такий вибір не зроблено суд сам обирає.

Третейський суд приймає рішення про проведення усного слухання справи або розглядати справу лише на підставі документів сторін.

Сторони мають бути завчасно повідомленні про арбітраж, про розгляд їх справи. Документи подаються до суду та до іншої стороні для вивчення (висновки експертів і інші докази)

Суд вирішує справу згідно з нормами права які обрали сторони, відповідно до умов угоди і з урахуванням торгових звичаїв. Арбітражне рішення має бути у письмовій формі і підписи арбітра (арбітрів). Рішення має бути мотивованим, визначені витрати на арбітраж, сторона що має їх сплатити, дата і місце.

ХІІ) Арбітражне рішення не залежно від країни де воно було винесене визнається обов’язковим і при поданні до компетентного суду письмового клопотання виконується сторона, що порушує клопотання про його виконання подає оригінал арбітражного рішення або його копію і оригінал арбітражної угоди або її копію. Якщо арбітражне рішення винесено іноземною мовою то сторона повинна надати належним чином засвідчений переклад таких документів. Порядок виконання в Україні рішення іноземних арбітражі визначається «Конвенцією про виконання арбітражних рішень» 1958 року, ЗУ «Про виконавче провадження» гл. 8, ЗУ «Про міжнародний комерційний арбітраж» ст.35, 36, ЦПК.

ХІІІ) Особливості міжнародного договору купівлі-продажу:

• Особи мають комерційні підприємства в різних країнах;

• Має бути переміщення через митний кордон;

За договором міжнародного договору купівлі-продажу одна сторона, продавець, зобов’язується передати товар, що часто переміщується через митний кордон, у власність контрагенту покупцю комерційне підприємство, якого знаходиться на території іншої держави, а покупець зобов’язується прийняти цей товар і сплатити за нього відповідну суму.

Сторонами можуть бути комерційні і не комерційні організації, з підприємствами на території інших країн, що діють в публічних інтересах. Контрагенти мають бути резидентами різних країн, мати відповідну дієздатність, і визначаються відповідно до особистого закону юридичної особи та фізичної особи підприємства.

Розповсюджений спосіб укладання це оферта – акцепт.

Існують типові договори купівлі-продажу.

Зміст договору складають суттєві умови договору сторін, або визначений порядок на майбутнє. (Конвенція ООН 1980 року «Про договори і міжнародний продаж товарів»)

ХІV) Посередницькі договори у міжнародній діяльності бувають:

• Договір комерційного посередництва (комерційний агентський договір) – контракт із посередником, що дії протягом певного часу ділової активності на певній території. Для таких договорів міжнародна торгова палата розробила – типовий комерційний агентський контракт, Керівництво по укладанню типових комерційних контрактів, Коментар до типового комерційного агентського контракту № 512. За звичай до такого типу контрактів заносяться такі умови як:

1. Категорії клієнтів з якими може працювати агент;

2. Показники мінімальних продаж і мінімального рівня винагороди агента;

3. Умови конфіденційності;

4. Обмеження агента в праві на надання аналогічних послуг конкурентам;

5. Умова про декельдере ( гарантія отримання оплати за товар у покупця)

• Договір про випадкове посередництво – умова про посереднє )час від часу) сприяння у бізнесі. Умови наведені у типовому договорі про випадкове посередництво. Випадковий посередник виконує разові агентські функції, зокрема надає інформацію про можливий бізнес – відомості про потенційних клієнтів, про вигідні місця торгівлі, про умови тендеру, організує переговори, встановлює контракт між клієнтом і третьою стороною, сприяє складанню.

• Дистриб’юторська угода – контракт в якому покупець-перепродавець відповідає за маркетинг товарів поставника на певній території. Регулюється типовим контрактом на дистриб’юторство , і Керівництво про дистриб’юторство. Дистриб’ютори – самі товар не виробляють, реалізують від власного імені і у власних інтересах здійснюючи при цьому маркетинг товарів виробника.

ХV) Міжнародний франчайзинг – публікація МТП № 557;

ХVІ) Перевезення( виключено з питань до іспиту) (Підручник)

ХVІІ) Держане регулювання – спрямовані на захист інтересів України, прав законних інтересів зовнішньоекономічної діяльності, створення відповідних умов для розвитку підприємництва, використання доходів і інвестицій, обмеження монополізму.

Здійснюється за допомогою актів і норм, заходів економічного регулювання, встановлення спеціального режиму.

Здійснюється ВРУ (приймає відповідні ЗУ, затверджує напрямки розвитку, затверджує систему органів регулювання, укладає міжнародні договори, затверджує нормативи обов’язкового розподілу валютної виручки, затверджує ставки і умови оподаткування, встановлює митні тарифи, спеціальні режими економічної діяльності, затверджує список товарів експорт і імпорт яких підлягає регулюванню), КМУ (здійснює затвердження переліку органів, координує діяльність торгівельних представництв України в іноземних державах, приймає нормативні акти у сфері зовнішньоекономічної діяльності, проводить переговори, укладає угоди, забезпечує виконання міжнародних договорів), НБУ ( забезпечує платоспроможність України, представляє інтереси України у відношеннях з іноземними центральними банками, іншими фінансово кредитними установами, укладає міжбанківські угоди, регулює курс національної валюти до грошових одиниць інших держав), МЗС ( забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної діяльності при здійсненні суб’єктами зовнішньоекономічної діяльно на зовнішньому ринку, контролює дотримання цим суб’єктами міжнародних договорі, здійснює заходи нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, проводить антидемпінгові, антисубсидиційні та спеціальні розслідування), міжвідомча комісія міжнародної торгівлі ( здійснює оперативне регулювання), антимонопольний комітет (здійснює контроль за дотриманням суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності законодавства про захист економічної конкуренції), державне управління митного контролю (здійснюють митний контроль, органи місцевого самоврядування ( відповідно до компетенції)

ХVІІІ)Ліцензування –ст. 1,16 ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність»

Квотування –ст. 1,16 ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність»

ХІХ)Угоди з давальницькою сировиною – ЗУ «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах» Визначення у ст.1

ХХ)Облік окремих видів зовнішньоекономічних договорів (підручник)

ХІХ)Індикативні ціни Указ Президента втратив чинність втратив у 1996 році.

09.03.2012