1. Становлення та розвиток науково-теоретичних підходів до розуміння і тлумачення методів правового регулювання у фінансовому праві.

За загальним правилом, під методом правового регулювання розуміється сукупність прийомів та способів, за допомогою яких здійснюється вплив на учасників правовідносин. В інтерпретації різних вчених поняття методу може містити інші формулювання, зберігаючи при цьому першопочаткове значення.

Наприклад, М.Д. Шаргородський та О.С. Іоффе метод правового регулювання визначають як специфічний спосіб за допомогою якого держава на основі сукупності юридичних норм забезпечує потрібну їй поведінку суб’єктів правовідносин.

В.М. Горшенєв пропонує більш широке визначення, у відповідності з яким під методом правового регулювання необхідно розуміти певний спосіб впливу на суспільні відносини з метою їх врегулювання, який полягає у встановленні за допомогою норми права певного стану волі суб’єктів у їх взаємовідношенні один з одним, а також відносно бажаних результатів їх поведінки.

На думку А.І. Процевського, в методі правового регулювання як в способі впливу на свідомість та волю людей проявляються дві властивості права: визначення поведінки людей взагалі і визначення їх поведінки стосовно даного виду правовідносин.

Згідно визначення В.Д. Сорокіна, правовий метод є сукупністю юридичних прийомів, способів впливу соціальних управлінських систем, що входять в державний апарат, на соціально-правове середовище в цілому та на складові його елементи.

С.С. Алексєєв методом правового регулювання називає сукупність юридичних прийомів і способів за допомогою яких здійснюється правовий вплив в даній сфері відносин.

П.Б. Євграфов зазначає, що сутність і призначення методу полягає в певних взаємопов’язаних способах, прийомах та засобах, якими галузь виконує функцію регулювання та охорони суспільних відносин.

На думку О.М. Кисельової, метод правового регулювання являє собою сукупність юридичних прийомів, засобів, які складають спосіб ціле направленого впливу на вольовий стан індивіда в сфері суспільних відносин.

М.І. Матузов та А.В. Малько правовим методом називають відомий набір юридичного інструментарію, шляхом якого державна влада здійснює необхідний вплив на вольові суспільні відносини з метою надання їм бажаного розвитку.

2. Теоретико-методологічні підходи до визначення критеріїв класифікації методів правового регулювання фінансових правовідносин.

Пронизуючи наскрізь механізм правового регулювання, метод правового регулювання впливає на вибір способів встановлення прав та обов’язків суб’єктів, ступінь свободи дій суб’єктів в рамках правовідношення, їх правове положення по відношенню один до одного, а також на можливість використання тих чи інших засобів захисту суб’єктивних прав учасників правовідносин. Ефект подібного впливу досягається за допомогою двох узагальнених прийомів правового регулювання: імперативного та диспозитивного. Згідно цього і виділяють так звані первинні методи правового регулювання суспільних відносин. Первинні методи правового регулювання являють собою ідеальну сукупність прийомів та способів, за допомогою яких визначаються вихідні, ключові позиції суб’єктів в межах правовідношення.

В теорії права зустрічаються різні найменування первинних методів правового регулювання: імперативний (авторитарний, метод централізації, субординації* та диспозитивний (автономний, метод децентралізації, координації*. Різниця між цими двома первинними методами полягає в наступному.

При імперативному регулюванні правове положення учасників правовідносин будується на засадах нерівності. Один з учасників завжди наділяється владними повноваженнями по відношенню до іншого. Як правило, суб’єкт, наділений владними повноваженнями є державним органом або органом, уповноваженим державою на здійснення певних дій та наділений правом видання односторонніх владних приписів, адресованих іншому учаснику. Права і обов’язки суб’єктів правовідношення, побудованих на принципі влади-підпорядкування, підлягають жорсткій регламентації з боку держави, об’єм повноважень не може бути змінений учасниками самостійно.

Диспозитивне регулювання правовідносин передбачає, що учасники знаходяться в рівному, рівноправному положенні, наділяються правом будувати свої взаємовідносини на взаємовигідних, еквівалентних умовах чи відмовитися від участі в таких відносинах. Держава надає можливість учасникам диспозитивних відносин вибирати для себе найбільш прийнятний варіант поведінки, обмежуючи цей вибір лише умовами законності. Відносини між суб’єктами будуються не на основі односторонніх владних приписів, а на основі договору.

Теорія поділу методів правового регулювання на диспозитивні і імперативні тісно пов’язана з поділом права на приватне і публічне. Імперативне регулювання традиційно властиве публічно-правовим галузям права, відповідно диспозитивне – галузям, які відносяться до приватноправових. Але трансформуючись з базових методів правового регулювання в галузеві, кожен з методів набуває специфічного забарвлення, унікальний набір прийомів і способів правового регулювання властивих тільки даній галузі права.

На думку С.С. Алексєєва, в галузях права первинні методи в залежності від характеру регульованих відносин та інших соціальних факторів виступають в різних варіантах, поєднаннях, хоча, як правило, з домінуванням одного з них. Наприклад, галузь фінансового права володіє унікальним методом правового регулювання, який поєднує в собі елементи імперативного і диспозитивного начал, з переважанням в кінцевому рахунку владних способів юридичного впливу. Вказана особливість методу фінансового права відмічена багатьма вченими в сфері фінансового права. Наприклад, на думку А.Н. Козиріна фінансове право передбачає імперативний метод правового регулювання, але під впливом приватних інтересів фінансове законодавство все частіше допускає використання диспозитивного методу. О.В. Старовєрова зауважує, що в сучасних умовах публічне право все тісніше взаємодіє з приватним правом. В кінцевому рахунку метод владних приписів стає більш лояльним і в нього все частіше вписуються риси цивільно-правових відносин, тобто допускається деяка ініціатива, наприклад, суб’єктів податкового права.

Таким чином, методи правового регулювання суспільних відносин можна поділити на висхідні (первинні, ідеальні* методи правового регулювання та галузеві методи, які виникли на базі висхідних та реалізуються в конкретних галузях права.

Необхідно відмітити, що класифікація методів правового регулювання є одним з дискусійних питань в теорії права. Дослідження даного питання показує існування багатьох підходів до його вирішення.

Наприклад, В.М. Горшенєвим запропоновано декілька підстав для класифікації методів правового регулювання.

1. За способом нормування суспільних відносин, яка передбачає поділ методів правового регулювання в залежності від групи суспільних відносин, яка ними регулюється – матеріальні чи процесуальні. Відповідно і методи правового регулювання поділяються на матеріально-правові та процесуально-правові.

2. Методи матеріально-правового характеру в свою чергу можна класифікувати за функціями правового регулювання на наступні групи: а* методи, що гарантують стійкість суспільних відносин; б* методи стимулюючого призначення; в* методи примусового впливу. Зазначений вчений зазначає, що методи, які гарантують стійкість волі суб’єктів в реалізації встановлених нормативних приписів та в досягненні так званого юридичного результату (ефекту* найбільш властиві нормам адміністративного, фінансового, цивільного та інших галузей права, де в якості суб’єктів виступають як окремі громадяни, так і державні органи, організації. На думку вченого, до цієї категорії методів відносяться такі методи як “автономність”, “підпорядкованість”, “плановість”.

На думку Н.Н. Єршова, методи правового регулювання поділяються на два види: адміністративні та економічні.

Важливими характеристиками економічного методу, на думку цього автора, є наступні:

- наявність матеріальних стимулів діяльності, яка необхідна суспільству, і вигідна суб’єктам, які її здійснюють;

- регулювання переважно майнових відносин;

- створення відносної самостійності в діяльності суб’єктів економічних відносин;

- без адресність, непряма направленість на волю суб’єктів господарських відносин, але при цьому предмет вказаних методів визначається у вигляді кінцевих цілей, досягнути які можна різними способами;

- втілення способу реалізації публічних інтересів на засадах рівності та майнової незалежності з метою узгодження волі суб’єктів майнових відносин з врахуванням дії об’єктивних економічних законів.

Досить широке поширення отримала теорія “галузевих” методів, згідно якої кожна галузь права має свій специфічний метод правового регулювання. Наприклад, Д.А. Керимов зазначає, що метод правового регулювання визначається в основному його предметом, але залежить від завдань, ціле направлених інтересів держави, які об’єктивно обумовлені існуючими матеріальними умовами життя суспільства. Саме цим пояснюється те, що той чи інший вид суспільних відносин може бути врегульований по-різному, що правовий захист різних сторін одного і того ж виду суспільних відносин може бути забезпечений різними засобами.

На думку А.І. Процевського, метод завжди відповідає якісній відокремленості суспільних відносин. Кожна галузь права має свій метод регулювання. Для об’єктивно відокремленого кола суспільних відносин держава визначає метод правового регулювання, шляхом якого вона бажає досягнути поставленої мети.

Е.А. Керімова зазначає, що метод акумулює в собі весь зміст галузі права, всі її правила поведінки з точки зору властивостей, які вказують на специфічні способи впливу на предмет. Серцевина методу – обумовлений предметом, якісний своєрідний синтез зобов’язань, дозволів та заборон.

Окремими вченими (А.М. Вітченко, А.Б. Пєшков, В.Д. Сорокін* розробляється теорія єдиного методу правового регулювання. Суть даної теорії полягає в тому, що метод правового регулювання являє собою певну систему, сукупність способів правового впливу на відносини. При цьому, для регулювання різних за своєю юридичною природою відносин використовується один і той самий набір інструментів: дозвіл, заборона і припис. В той же час, А.Б. Пєшков зазначає, що єдиний метод правового регулювання, який складається з трьох компонентів, трьох способів юридичного впливу на поведінку людей, проявляється своєрідно в кожній галузі права. Особливості полягають в пропорції складових частин методу – приписів, заборон, дозволів. Кожна галузь права потребує особливого співвідношення вказаних елементів методу. Таким чином, сформована у вітчизняній науці теорія “єдиного методу” ще раз підтверджує той факт, що кожна галузь права володіє специфічним набором способів правового регулювання.