Руховий аналізатор.

Відомості про рух тіла або його частин надходять до центральної нервової системи від шкіряного, зорового, слухового, м’язового аналізаторів. Тільки взаємодія цих систем зумовлює складний координований руховий акт у звичайних умовах.

Адаптації периферичного відділу рухового аналізатора майже не настає, інакше були б неможливі статичні зусилля. Чим важливіша функція м’язів, тим більша частина мозку регулює їх діяльність. Наприклад, м’язи рук, пальців, органів мови, язика, губ мають найбільше представництво у корі головного мозку.

Умовні корові зв’язки рухового аналізатора з іншими аналізаторами встановлюються ще в дитинстві. Зорова оцінка простору виробляється внаслідок умовних зв’язків зорового аналізатора з шкіряним і м’язовим. Тільки попередня перевірка обмацуванням, рухом (ще немовлям) допомагає усвідомлювати зорову інформацію. Сліпі, яким повернули зір, спочатку не можуть орієнтуватися за допомогою очей. Умовні зв’язки встановлюються між усіма аналізаторами. Рух може початися за звуковим, світловим, тактильним, нюховим сигналами і довільно.

С точки зору безпеки життєдіяльності важливими являються також аналізатори: нюховий – його здатність сприймати запахи.

Абсолютний поріг нюхових відчуттів у людини вимірюється частками міліграма речовини на літр повітря. Приємні запахи сприяють покращенню самопочуття людини, а неприємні можуть пригнічувати, викликати негативні реакції.

Периферичний відділ смакового аналізатора складається із смакових цибулин, розміщених у порожнині рота. Їх адекватний подразник – хімічні речовини. Смакові рецептори структурно однакові, але функціонально пристосовані до сприйняття різних подразнень.

Провідні шляхи смакового аналізатора не мають свого смакового нерва.

Значення чутливості сенсорної смакової системи, апетиту може бути захисною реакцією організму під час хвороби.

Таким чином, органи чуттів людини є джерелом усіх її знань про навколишній світ. Вони спеціалізуються у двох напрямках: пристосування до сприймання певного адекватного подразника зовнішнього середовища: світлового, звукового, хімічного та інші; підвищення чутливості до адекватного подразника. Будь-яке порушення їх діяльності підвищує ризик людини потрапити у небезпеку.

2. Психологічні властивості людини.

До основних психологічних властивостей людини, які забезпечують її психологічну надійність з точки зору БЖД належать пам’ять, емоції, мислення, увага, почуття обережності.

Пам’ять – це властивість мозку сприймати, фіксувати, зберігати і відтворювати враження, відомості, сукупні факти минулого життєвого досвіду. Пам’ять – це запас образів, уявлень, понять, знань, що ми придбали в житті.

Складові елементи пам’яті: запам’ятовування, утворення “сліду” у мозку; зберігання в мозку того, що було раніше відбито; відтворення того, що збереглося в пам’яті і впізнавання.

Відокремлюють короткочасну, оперативну та довготривалу пам’ять.

Середній об’єм короткочасної пам’яті обмежений: це 2-7 одиниці інтегрованої інформації.

У операторській діяльності процеси короткочасної та довгочасної пам’яті практично йдуть паралельно та взаємопов’язано.

Залежно від того, що людина запам’ятовує, виділяють різні види пам’яті: рухову, образну, емоційну, словесну, слухову, зорову.

Рухова пам’ять лежить в основі навчання рухам, вироблення різного роді навичок.

Образна пам’ять допомагає запам’ятати і відтворити в уяві обличчя людей, звуки, мелодії.

Емоційна пам’ять зберігає пережиті людиною почуття.

Словесна пам’ять – запам’ятовування, збереження і відтворення прочитаного, почутого, сказаного.

Слухова пам’ять дає змогу контролювати роботу механізмів, машин, сприймати аварійні звукові сигнали.

Зорова пам’ять забезпечує запам’ятовування технологічних операцій, які вимагають особливої уваги.

Усі види пам’яті взаємопов’язані.

Обсяг пам’яті – це кількість інформації, яка може бути відтворена безпосередньо після одноразового пред’явлення.

На продуктивність пам’яті впливають як суб’єктивні, так і об’єктивні чинники.

Суб’єктивні чинники: природні здібності, метод запам’ятовування, попередній досвід, мотивація, емоції, стан організму.

Об’єктивні чинники: характер матеріалу, його кількість, зовнішні умови.

Пам’ять людини пов’язана зі сприйняттям, мовою, емоціями, мисленням.

Мислення – це вища форма пізнавальної діяльності людини, це узагальнене пізнання об’єктивної реальності за допомогою слів і понять. Воно тісно пов’язане з мовою; процес мислення складається з аналізу і синтезу, порівнянь і узагальнень, абстракції і конкретизації з наступним переходом до формування понять. Продуктом мислення є поняття, судження, умовиводи.

Мислення характеризується глибиною, послідовністю, самостійністю, критичністю, гнучкістю, швидкістю.

Глибина мислення – вміння людини проникати в суть явищ, розкривати їх причини, дошукуватися їх основ, передбачати хід подій.

Поверховість мислення протилежна глибині мислення.

Самостійність мислення – вміння людини ставити нові проблеми, знаходити нові підходи до їх розв’язання.

Критичність мислення – здатність переглядати погляди, теорії, що вже склалися.

Гнучкість мислення – вміння змінювати спосіб розв’язання проблеми, знаходити нові шляхи її розв’язання.

Особливий тип мислення, характерний оператору – оперативне мислення, яке здійснюється в ході практичної діяльності та спрямоване на розв’язання практичних задач і характеризується швидкістю.

Властивості мислення, такі як швидкість, винахідливість, кмітливість, точність дій при раптовій зміні ситуації вимагають спеціального тренування як в реальних умовах, так і шляхом моделювання складних ситуацій чи, окремих їх елементів за допомогою тренажерів і спецметодів.

Увагою називається спрямованість і зосередженість, свідомість людини на тих або інших предметах і явищах зовнішнього або внутрішнього середовища. Завдяки увазі визначений об’єм усвідомлюється ясно і чітко, все інше ніби відтісняється убік і залишається на периферії уваги.

Ознаки уваги: стійкість (сталість), здатність до перемикання, об’єм. Розділяють активну і пасивну увагу. При пасивній (мимовільній) увазі людина реагує на навколишнє без якогось вольового зусилля, не ставить перед собою певних завдань, мети. При активній (довільній) увазі має місце концентрація на свідомо поставленій меті, без чого її досягнення неможливе.

Пасивна і активна уваги взаємодіють і доповнюють одна одну.

Активна увага, вимагаючи вольового зусилля і нервового напруження, швидше втомлює людину.

Пасивна увага розладнується не завжди одночасно з активною. У деяких випадках, при _______ слабкій активній увазі, пасивна може зберігатися.

Неможливість тривалої концентрації уваги, зосередження на будь-чому називається відвертанням уваги.

Недостатність концентрації уваги, зосередження на актуальних ситуаціях, об’єктах, явищах називається розсіюванням уваги.

Неуважність – протилежна стійкості уваги і умовно поділяється на три ступені:

• неуважність через слабкість та нестійкість активної уваги як результат неготовності діяти;

• надмірна інтенсивність і трудність переключення уваги як результат зосередження на певному різновиді діяльності, питаннях чи проблемах під впливом надмірних особистих переживань;

• слабка інтенсивність уваги при перевтомі, у хворобливому стані чи після вживання алкоголю, що характеризується слабкою концентрацією і ще більш слабким переключенням.

Найчастіше увага знижується при перевтомі.

Сенсомоторні реакції – зворотні дії людини на усякі відчуття, які сприймаються органами чуттів. Ці реакції бувають прості і складні.

Прості сенсомоторні реакції – це відповідь наперед відомим простим рухом на раптовий сигнал, який теж наперед відомий (швидке натискання кнопки чи реакція на сигнал лампочки).

Складні сенсомоторні реакції – це відповідь на декілька наперед відомих сигналів, на кожен з яких слід відповідати певним, наперед відомим рухам (послідовне засвічування на табло декількох різнокольорових лампочок, які гасять, натискаючи на відповідні кнопки).

В кожній сенсомоторній реакції є прихований (латентний) і моторний період.

Латентний період – це час з моменту появи сигналу до початку руху. Латентний період простої реакції в середньому становить на звуковий сигнал – 0,14 сек., на світло – 0,2 сек.

Моторний період – час виконання руху. Час складної реакції значно перевищує час простої і залежить від таких чинників:

• стаж роботи, очікування небезпеки, настрій, заняття спортом (зменшують час реакції);

• хвороби, вживання ліків, алкоголю, радіація, атмосферний тиск, перевтома, рух в темряві, поганий настрій (збільшують час реакції).

Сенсомоторна реакція характеризується правильністю, точністю і своєчасністю. Можна вчасно зреагувати, але вчинити неправильно.

Час реакції збільшується з віком, хоча з часом у вмінні прогнозувати ситуацію компенсує сповільнену реакцію. Час реакції водія у місті – 0,75 сек., за містом – 2,5 сек., він залежить від швидкості автомобіля, від віку водія, його професійності.

Емоції – це переживання, які пов’язані із задоволенням або незадоволенням потреб. Потреба – це необхідність у будь-чому, незадовільнення якої викликає негативні емоції. Розрізняють матеріальні або природні потреби (їжа, сон, сексуальні потреби) і духовні або суспільні потреби, що відображають інтелектуальні, моральні, естетичні потреби особистості.

Емоції виражають те або інше ставлення людини до явищ, що відбуваються. Емоції мають велике значення в житті людини. Психічні процеси постійно супроводжуються тими або іншими емоціями. Робота, що виконується з приємними емоціями, може довго не викликати стомлення і навпаки. На організм людини постійно впливають подразники з навколишнього світу і внутрішніх органів, залежно від ставлення до яких виникають та або інші емоційні переживання, що у підсумку, визначають настрій людини.

Афекти – сильні емоційні пориви, що супроводжуються руховими реакціями. Вони пов’язані з зниженням здатності самовладання, керування, своїми діями і стримування своїх вчинків. Виділяють стенічні (радість) і астенічні (сум, переляк, туга) афекти.

Стан афекту найчастіше у людини з нестійкою психікою. При цьому не всі особисті компоненти включаються в регуляцію поведінки. Поведінка людей нерегульована, свідомість звужена. Загальмовувати стан афекту дуже важко. Потрібно переключати людську увагу.

Керування афектами значною мірою залежить від моральних якостей особистості, від стійких форм поведінки, виховання, життєвого досвіду. Чим більше розвинуті вольові якості людини, тим рідше виникає і слабше протікає афект.

Тривалі негативні емоції – причина стресу, стресових захворювань. Отже, треба боротися із стресовими факторами зовнішнього і внутрішнього середовища (хвороби), швидше розв’язувати конфліктні ситуації. Слід пам’ятати, що вища нервова діяльність, мислення мають керувати емоціями, а не навпаки.

Стрес – сукупність захисних фізіологічних реакцій, які відображають дію зовнішніх факторів (стресів). Причини стресів різноманітні: необхідність робити те, що не хочеться, брак часу, хвороби, сонливість, куріння, алкоголізм, сімейні або виробничі конфлікти, комплекс неповноцінності тощо.

Емоції зумовлюють перебудову життєво важливих фізіологічних функцій, мобілізують резервні можливості організму, настає загальна зібраність, підвищується пильність і обережність.

Воля – філософське і психологічне почуття, що виражає свідому цілеспрямованість. Воля людини лежить в основі її поведінки. Основне фізіологічне призначення волі – регулювати мислення, емоції і довільну м’язову діяльність. Воля дає змогу доводити почату справу до кінця, незважаючи на наявні складності і перешкоди.

Всю діяльність людини потрібно розглядати як прояви трьох форм дій: вольових, автоматизованих і інстинктивних.

У складному вольовому акті розрізняють такі фази:

а) спонукання до діяльності, що виражається в прагненнях і бажаннях (за багатством спонукань ми характеризуємо людину як ініціативну чи безініціативну);

б) усвідомлення ряду можливостей досягнення мети, боротьбі мотивів у виборі тих чи інших вчинків і дій, прийняти рішення (оцінюючи людину, ми говоримо у такому разі: рішуча чи нерішуча);

в) виконання прийнятого рішення, здійснення самих дій (при оцінці людини у такому разі ми говоримо: наполеглива чи ненаполеглива).

Автоматизована дія спрямована на досягнення свідомо поставленої мети, але, на відмову від вольової, вона не потребує зосередження на ній активної уваги. В процесі своєї життєдіяльності людина повторює цілеспрямовані акти доводить до рівня автоматизованої дії.

Вольовими якостями є дисциплінованість, самовладання, рішучість, наполегливість тощо. Дисциплінованість – підкорення своїх дій вимогам громадського обов’язку, сумлінне виконання своїх обов’язків. Це якість, що забезпечує моральну спрямованість поведінки, що виявляється в здатності виконувати всі вимоги моралі і правил співжиття, уміння спланувати свої дії, організовано діяти за прийнятим планом.

Самовладання – вміння за будь-яких умов управляти своєю розумовою діяльністю, почуттями і вчинками. Це основа сміливості, подолання страху в критичній ситуації.

Рішучість – здатність швидко оцінювати ситуацію, приймати рішення і без вагань виконувати їх.

Наполегливість – здатність довго і цілеспрямовано втілювати в життя прийняте рішення.

Волю можна розвивати і виховувати.