Лекція 7. Господарський комплекс України, його структура і трансформація в ринкових умовах

1. Суть господарського комплексу.

2. Народногосподарський комплекс України.

1. Суть господарського комплексу

Поняття “господарство” трактується в літературі в широкому та вузькому розумінні і розглядається на різних територіальних рівнях. При широкому тлумаченні терміна під господарством розуміють результати усіх видів діяльності людини, в ході якої створюються споживчі вартості, тобто матеріальні і духовні блага та послуги. Життєдіяльність людей заснована на праці. Праця – це процес, який відбувається між людиною і природою з використанням певних засобів виробництва. Важливою передумовою суспільно корисної праці є її ефективність, тобто здатність до створення продуктів чи послуг певної кількості та якості. Їх досягнення вимагало уже на світанку нашої цивілізації суспільного розподілу праці.

У міру розвитку продуктивних сил цей розподіл праці ускладнювався. З’являлись усе нові виробництва, потім галузі, розширювалось коло природних ресурсів, що залучалися до виробничого процесу. Відповідно ускладнювалися та ставали все більш різноманітними види діяльності людини, розгалужувалася структура господарства окремих країн та світу в цілому. Залежно від рівня розгляду цієї проблеми виділяють:

– народне господарство однієї країни;

– світове господарство як суму господарств усіх країн світу.

Світове господарство формується на основі міжнародного поділу праці та багатоаспектних інтеграційних процесів, які особливо посилились у другій половині ХХ століття. Залежно від їх змісту та масштабів просторового прояву в світі формуються різноманітні суспільно-інтеграційні утворення світового, регіонального, міждержавного рангу. Так, у сфері фінансово-інформаційної діяльності формуються світові ринки капіталу та інформації; в економічній сфері – різноманітні транснаціональні компанії, а на міждержавному рівні – економічні союзи країн. Найбільш яскравим прикладом є Європейський Союз, Північно-Американська економічна інтеграція та ін. Міждержавні ринки праці та капіталу формуються на основі міграційних потоків трудових ресурсів та інвестицій у країнах Європи та Близького Сходу, Західної і Східної Європи і т.д. 

У світовий інтеграційний простір поступово входить і Україна. Віками вона розвивалась як важлива складова частина Російської імперії, а потім Радянського Союзу. Це вплинуло на структуру господарства та географію її зовнішніх економічних зв’язків. 80% промислового потенціалу країни не мали замкнутого технологічного циклу на її території. 70% усіх господарських зв’язків припадало на Росію.

За матеріалами ООН (1992 р.), Україна віднесена до економічно розвинених країн. У 1991-1996 рр. більшість показників її соціально-економічного розвитку погіршились, проте Україна і зараз має потужний економічний потенціал. 

До основних факторів формування господарства України слід віднести:

• високу господарську освоєнність території;

• різноманітний природо-ресурсний потенціал;

• значний трудоресурсний потенціал;

• сприятливе геополітичне та транспортно-географічне положення;

• давню історію розвитку.

Господарство України характеризується такими основними рисами:

• наявність потужної промислової та агропромислової ланки;

• активна участь у міжнародному територіальному поділі праці;

• високий рівень територіального зосередження господарства більш ніж у 60 великих економічних вузлах;

• надмірно високий рівень зосередження промисловості у промислових агломераціях; 

• консервативна галузева структура промисловості з переважанням у ній виробництва засобів виробництва;

• паритетність (рівність) промислового та агропромислового виробництв у багатьох областях;

• екстенсивний розвиток сільськогосподарського виробництва з недосконалими системами землеробства;

• недостатній розвиток рекреаційного комплексу, що не відповідає значному рекреаційному потенціалу країни;

• наявність розгалуженої транспортної системи, що має міжнародне значення;

• недостатній розвиток ринкової, виробничої, соціальної та екологічної інфраструктури;

• слабкий розвиток інноваційного комплексу;

• низька забезпеченість паливно-енергетичними, водними та лісовими ресурсами;

• застарілість технологій та зношеність основних виробничих фондів;

• недостатнє використання потужностей сировинної бази (у т.ч. відходів), зокрема, у будівництві.