Типологізація регіонів.
Побудова типологій (чи типологічних угруповань) регіонів є важливим як для системного опису і діагностики соціально-економічного стану регіонів, так і для здійснення завдань державної регіональної політики. Методи, механізми і заходи економічної політики повинні враховувати особливості типів регіонів, які виділяються з урахуванням економічних, соціальних, природних, геополітичних та інших істотних умов.
У регіональних дослідженнях широко використовуються методи типологічних угруповань, розроблених в рамках теоретичної статистики. При цьому перевага віддається методам складних угруповань, коли поділ сукупності регіонів на групи (типи) здійснюється по двох та більше ознаках, взятих у сполученні (комбінації).
Існує кілька підходів до побудови регіональних типологій:
Типологізація регіонів за вихідним станом та динаміці визначеного індикатору
Уся сукупність регіонів поділяється на дві чи більше групи за рівнем індикатора в базисному році (групи 1, 2, ...). Потім здійснюється поділ регіонів за відносною величиною індикатору в році, який спостерігається (групи 1.1, 1.2, ..., 2.1, 2.2, ...). У найпростішому випадку такий метод виділяє 4 групи (типи) регіонів:
1.1 – регіони, що і в базисному, і в році, який спостерігається, мали рівень індикатору вище за середній;
1.2 – регіони, у яких рівень індикатору в базисному році був вище за середній, а в році, який спостерігається, стали нижче за середній;
2.1 – регіони, у яких рівень індикатору в базисному році був нижче за середній, а потім перевищив середній рівень;
2.2 – регіони, у яких рівень індикатору і в базисному, і в році, який спостерігається, був нижче за середній.
Типологізація регіонів за головними проблемами регіонального розвитку
Прикладом може служити типологія, розроблена Інститутом економіки та організації промислового виробництва Сибірського відділення РАН для виділення проблемних регіонів, що вимагають державної підтримки. Типологія побудована по чотирьох групах основних проблем:
- економічним,
- геополітичним,
- етнічним,
- екологічним.
Кожній групі проблем (аспекту регіонального розвитку) відповідають визначені типи регіонів.
Регіональні типології, які були розроблені в Раді по вивченню продуктивних сил, орієнтовані на цілі, завдання і механізми регіональної політики. Основна типологія має три виміри:
- рівень соціально-економічного розвитку,
- динамічність розвитку і
- природно-географічні умови (клімат, розташування щодо центру країни, тяжіння до регіонів світового ринку і т.п.).
На основі типологічних ознак, що спостерігаються, виділяються три головні типи проблемних регіонів, стосовно яких доцільно застосовувати особливі методи регулювання:
- відсталі,
- депресивні,
- кризові.
Поняття про територіальний поділ праці.
Територіальний поділ праці (ТПП) — процес виробничої спеціалізації території, зумовлений посиленням міжрегіональної кооперації, обміном спеціалізованою продукцією та послугами. Це просторовий вияв поділу суспільної праці взагалі, зумовлений економічними, соціальними, природними, національно-історичними особливостями різних територій та їхнім географічним положенням; один з факторів підвищення продуктивності праці. Ступінь ТПП залежить від рівня суспільного поділу праці у даній країні й, таким чином, може відбивати ступінь розвитку її продуктивних сил. М. Баранський так визначає ТПП: "Під географічним поділом праці ми розуміємо просторову форму суспільного поділу праці. Необхідна умова географічного поділу праці полягає в тому, щоб різні країни (або райони) працювали одна на одну, щоб результат праці перевозився з одного місця до іншого, щоб, таким чином, утворювався розрив між місцем виробництва та місцем споживання".
Отож, ТПП між країнами або районами передбачає наявність просторового розриву між окремими стадіями виробництва або між виробництвом і споживачем. До ТПП включають не лише обмін товарами, але й переміщення їх з одного місця на інше.
Власне, в основі ТПП лежать природні умови й ресурси, різноманітність територій, а також відмінності між народами, що там мешкають, та історично сформованими навичками праці. Внаслідок цього виготовлення одного й того самого продукту на одній території потребує менших витрат праці, а на іншій — більших. Тим-то доцільно зосередити зусилля на виробництві саме того продукту, витрати на який нижчі, відмовившись від виробництва деяких інших продуктів, виробництво яких ефективніше на інших територіях. Водночас продукти, яких бракує, можна одержати в обмін на свої.
У межах однієї країни виокремлюють внутрішньорайонний поділ праці (спеціалізацію окремих виробництв усередині економічного району) та міжрайонний поділ праці (спеціалізацію районів та обмін товарами між ними). Природні умови є об'єктивними передумовами для появи й розвитку ТПП. Ю. Саушкін виділив шість різновидів ТПП.
1. Генеральний — між країнами й великими економічними районами. Наприклад, між Далекосхідним районом Роси та Японією — за експортом до останньої деревини й кам'яного вугілля. Між Західно-Сибірським економічним районом Роси та Україною — за експортом нафти й газу.
2. Внутрішньорайонний — між промисловими вузлами й містами. Часто-густо в одному з них розташовується головне підприємство, а в іншому — його філії. Або з одного центру до іншого йдуть комплектувальні вироби.
3. Довкола економічного центру (міста, комбінату). Приклади можуть бути ті самі, що й у попередньому ТПП. Крім того, тут доречно згадати про приміське сільське господарство й постачання його продукції до економічного центру. Економічний центр може давати довкіллю кваліфіковані кадри, техніку, добрива, нафтопродукти, обладнання, а також переробляти сільськогосподарську продукцію
4. Постадійний, за якого стадії виробничого процесу територіальне роз'єднані (ловіння риби — переробка — консервування, копчення, соління).
5 Фазовий — одна й та сама продукція (наприклад, фрукти) надходить до центрів з різних місць протягом року.
6. Епізодичний — райони або країни обмінюються якимись товарами не постійно.
За науково-технічного поступу географічний поділ праці набуває низки специфічних рис:
ускладнюється територіальна спеціалізація господарства, а також галузева, функціональна, розселенська та техногенна структури;
прискорюється територіальна концентрація господарської діяльності, розвиваються нові форми територіальної організації виробництва.
Порайонні відмінності у виробництві дають можливість створювати товари, призначені здебільшого для інших районів Там, де є чималі територіальні відмінності та розрізняються умови їхнього використання, виникають великі порайонні розбіжності у собівартості виробництва однойменного товару.
Задля оцінки ефективності спеціалізації конкретної території розраховують коефіцієнти спеціалізації, локалізації, міжрайонної товарності, душові показники тощо.
Одержання дешевого продукту в районах з найсприятливішими природними та економічними умовами спричинюють спеціалізацію районів.
,
(1)
де: С — загальний рівень спеціалізації району (регіону);
Р— сукупний суспільний продукт, створений у районі, у вартісному вираженні;
Pв — частина сукупного суспільного продукту району (регіону), що вивозиться за його межі (у вартісному вираженні).
Галузі спеціалізації обраховують за допомогою коефіцієнта локалізації й коефіцієнта виробництва продукції району (регіону) на душу населення.
Коефіцієнт локалізації або концентрації даного виробництва Кл на території району (регіону) обчислюється за формулою
,
(2)
де Ппр - питома вага галузі району в промисловому або сільськогосподарському виробництві району,
Ппк - питома вага і відповідної галузі району (регіону) в країні.
Коефіцієнт виробництва продукції району (регіону) на душу населення:
,
(3)
де Пгал.р. - питома вага галузі району у виробництві продукції відповідною галуззю в масштабі всієї країни,
Пнас.р. – питома вага населення в загальному населенні країни.
Коефіцієнт міжрайонної товарності дає можливість оцінити потенціал району й точніше визначити його місце в товарообміні:
,
(4)
Де Ввив.р. – вартість продукції даної галузі району (регіону), що вивозиться за його межі;
Ввир.р. – загальна вартість продукції, що виробляється в районі (регіоні).
Для галузей спеціалізації Кл та Кд > 1. Розмір коефіцієнта свідчить про ступінь спеціалізації району щодо виробництва того чи іншого виду продукції. Ці коефіцієнти можуть сягати значення Кл > 2, що свідчить про високу товарність даної галузі (наприклад, цукрова промисловість в Україні, бавовництво в Таджикистані тощо).