Національний університет біоресурсів і природокористування України

Факультет «екології та сталого розвитку»

Допускається до захисту:

зав. кафедри

« » 200_ р.

Магістерська робота

зі спеціальності 8.04010601 «Екологія та охорона навколишнього середовища»

на тему: «Аналіз показників родючості ґрунтів »

Студент

Керівник дипломної роботи

Рецензент

Київ 200_

Зміст

Зміст 2

Вступ 3

1. Огляд літератури. 4

1.1 Сучасний стан земельних угідь України. 4

1.2 Основні деградаційні процеси ґрунтів України 6

1.3 Екологічний контроль ґрунтів 9

1.4 Юридичні засади здійснення екологічної оцінки 10

11

2. Програма, об’єкт, методика і умови проведення досліджень 12

2.1 Місце, умови і об’єкт дослідження 12

2.2 Рослинність, рельєф та структура грунту. 15

3. Оцінка показників родючості 18

3.1 Екологічна оцінка умов отримання сільськогосподарської продукції за рівнем забезпечення грунтів елементами живлення 18

3.2 Рівень забруднення грунтів кормових угідь та пасовищ 23

4. Аналіз основних показників родючості грунтів 25

Висновки 26

Список літератури 27

Вступ

Для вирішення проблем, які пов’язані із сучасним екологічним станом на полях сільськогосподарських підприємств України, необхідно впроваджувати нові технології обробітку земель, системи моніторингу, аналізу, експертизи, тощо. Одним із сучасних методів контролю за станом сільськогосподарських угідь є аналіз земель, що передбачає застосування сучасних статистичних методів аналізу експериментальних даних, отриманих шляхом обчислення значної кількості угідь.

Зазначений аналіз дозволяє визначити основні фактори та тенденції, які впливають на стан та розвиток екологічних показників грунтів, застосовувати адекватні заходи щодо що до поліпшення екологічної ситуації на досліджуваних об’єктах та розробити довгострокові програми для контрольованого керування екологічною ситуацією на досліджуваних об’єктах. (Зазначений аналіз можна застосовувати для будь якого регіону України стосовно прогнозування екологічного стану ґрунтів.)

Для проведення еколого-інформаційного аналізу НДГ були взяті поля які використовуються господарством в якості угідь. Загалом було проведено дослідження на 7 полях господарства, які використовуються як кормові угіддя.

1. Огляд літератури.

1.1 Сучасний стан земельних угідь України.

Сьогодні в Україні активна водна ерозія охопила майже 10,2 млн. га, дефляція – 5,0 млн. га, площа ерозійно-небезпечних ґрунтів досягла 17,0 млн. га. А еродована земля – це не просто деградований ґрунт, а 10 – 30 % недобору врожаю, у 3,5 разів вищі затрати енергії на отримання 1 Ккал. енергії сільськогосподарської продукції [35]. Тому, надзвичайно важливо захистити від руйнування орні землі, що дають близько 80 % життєво необхідних для людини засобів існування. Головні фактори досягнення цієї мети – контурно-меліоративна організація території, оптимальне співвідношення в агроландшафтах лісів і лісосмуг, природних луків і пасовищ, посівів багаторічних та однорічних трав, озимих і ярих колосових, а також інших культур суцільного способу сівби .

За результатами обліку угідь [8]. Україна має більше 10 млн. га лісів і лісових насаджень, питома вага яких у зоні Полісся становить 50,54 %, Лісостепу – 29,53 і Степу – 17,71 %. Кормові угіддя розподілені по зонах більш рівномірно, займаючи на Поліссі 31,60 %, Лісостепу – 29,53 і Степу – 38,87 % їх загальної площі. За підрахунками розораність земель України становить 55,2 % загальної території, 57,5 % площі суші та 79,5 % сільськогосподарських угідь [9]. Водовкрита територія, разом з болотами та заболоченими землями, займає близько 3,3 млн. га, з них 715,3 млн. га, розташовані в зоні Полісся, 976,5 тис. га – Лісостепу і 1650 тис. га – Степу [38].

Ідеальною є ситуація, коли на 1га ріллі припадає 1,6га природних кормових угідь та 3,6га лісу . В Україні 1га орних земель знаходиться під захистом лише 0,23га сіножатей і пасовищ, 0,30га лісу та лісових насаджень і 0,11га площ під водою. Це свідчить про вкрай розбалансоване в екологічному плані співвідношення між основними типами угідь, що підтверджується також результатами досліджень Інституту землевпорядкування УААН. Зокрема акад. Л.Я. Новаківський вважає, що в даний час розораність територій, наприклад, у зоні мішаних лісів у 1,5 – 2 рази вища, а питома вага природних кормових угідь у 2 рази нижча за норматив. Рівень лісистості по країні становить 87 % норми, знижуючись у степових районах до 17 % . Усе це в певній мірі обумовлює інтенсивний розвиток ерозійних процесів, їх негативний вплив на екологічний стан ґрунтів, особливо чорноземів, які разом із лучно-чорноземними ґрунтами займають 67,7 % сільськогосподарських земель України [15].

Комплексна оцінка екологічної ситуації за співвідношенням угідь свідчить, що територія України в цілому має сильно погіршений екологічний стан: Поліська зона – середньо погіршений, Лісостеп – сильно погіршений з наближенням до катастрофічного, а Степ – катастрофічний .

На фоні глибокого порушення екологічної рівноваги між природними та зміненими господарською діяльністю угіддями, інтенсивного прояву ерозії найбільшу небезпеку для ґрунтового покриву України являє собою «агрохімічна деградація», тобто прискорене збіднення ґрунтів на елементи родючості, погіршення реакції ґрунтового середовища, гумусового стану ґрунтів і поживного режиму. Територіально цей процес набув глобального характеру. Його еколого дестабілізуюча та деградаційна роль проявляється з різним ступенем інтенсивності в усіх областях і ґрунтово-кліматичних зонах України охопила, практично, всю площу сільгоспугідь, що, безумовно посилило негативні процеси катастрофічним зменшенням обсягів виробництва, застосування добрив, хімічних меліорантів і інших агрохімічних засобів. Так, за даними Мінстату України, в 1990 р. на 1га загальної площі посівів було внесено 8,6 т органічних і 141кг мінеральних добрив. У 1996 р. їх дози зменшилися відповідно до 3,2 т і 21кг на 1га, у зв’язку з чим у землеробському секторі склався гостродефіцитний баланс гумусу і елементів мінерального живлення рослин. Докорінних змін зазнав малий (біотичний) кругообіг речовин. .Негативний баланс гумусу в Степовій зоні досяг 710кг/га, в районах Лісостепу – 150, а в цілому в Україні – 379кг/га. Втрата поживних речовин з ґрунту перевищила нижню гранично допустиму межу в 2 – 3 рази. Показник інтенсивності балансу азоту знизився в середньому до 40,1 % (-32,7кг/га), фосфору – до 36,6 (-11,6), калію – до 20,3 (-43,9 кг/га). Жодна природно-сільськогосподарська зона не має в балансі речовин позитивних статей, що обумовлює швидке, прогресуюче з кожним роком, падіння ґрунтової, насамперед, ефективної родючості .

При співставленні узагальнених даних шостого (останнього) і п’ятого (попереднього) турів ґрунтово-агрохімічного обстеження сільгоспугідь виявилося, що вміст гумусу в ґрунтах України за період з 1986 – 1990 по 1991 – 1995 рр. зменшився в середньому на 0,02 %, рухомого фосфору – на 4,0, обмінного калію – на 2,0мг на 1кг ґрунту. Якщо відмічена тенденція зберігатиметься й надалі, то в найближчі 5 – 7 років вміст в орному шарі знизиться з 3,3 до 2,8 %, а великі площі ґрунтів вищих агрохімічних класів трансформуються в нижчі .

Певне уявлення про сучасний агрохімічний стан сільськогосподарських земель України дають узагальнені результати шостого (останнього туру) агрохімобстеження, які свідчать, що в загальній обстеженій площі частка кислих ґрунтів (з рН<5,5) складає 24,8 %, з них сильно- та дуже сильно кислих (рН<4,5) – 2,0 %, до середньокислих (рН4,6 – 5) – 6,1, слабо кислих (рН 5,1 – 5,5) – 16,7, нейтральних і близьких до нейтральних – 75,2 % .

Структура земельних площ за вмістом в орному шарі гумусу характеризується такими показниками: 17,7 % обстежених земель містять<2,0 % гумусу; 55,2-2,1 – 4,0; 26,5 – 4,1 – 6,0 і лише 0,6 % ріллі зайнято ґрунтами з вмістом гумусу >6,0 % .