3. Формування собівартості продукції та її вплив на

прибуток

Собівартість є узагальнюючим, якісним показником діяльності підприємства, показником її ефективності як усього підприємства, так і його підрозділів. Склад собівартості визначається витратами, що її формують.

Відповідно ПБО 6 під витратами розуміють зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу.

Для управління потрібні не просто витрати, а інформація про об'єкт витрат -продукцію, роботу, послуги, або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

В умовах товарного виробництва відправним пунктом є витрати капіталу на засоби виробництва (С) та робочу силу (V). Ці первинні витрати капіталу і є по суті витратами виробництва.

Згідно ПБО 1 та Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність" від 16.07.1999р. всі активи підприємства оцінюються виходячи з витрат на їх виробництво та придбання, тобто за історичною (фактичною) собівартістю.

Собівартість - це витрати підприємства, пов'язанні з виробництвом та придбанням певного активу.

Витрати на виробництво відрізняються за складом, економічним призначенням, питомою вагою у виготовленні та реалізації продукції, залежністю від обсягу виробництва тощо. Це робить необхідним групування витрат за визначеними ознаками. В залежності від характеру виробництва витрати поділяються за видами продукції та етапами виробничого процесу. Різні місця виникнення витрат передбачають їх облік за структурними підрозділами (цехами, бригадами), за центрами відповідальності. Витрати також класифікуються за рядом інших ознак: за економічними елементами та статтями калькуляції, за цільовим призначенням, ступенем однорідності, способом включення до собівартості, часом виникнення.

На практиці не всі витрати, що відносяться до звітного калькуляційного періоду (вичерпані витрати), безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції, тому для визначення собівартості продукції або товарів розрізняють витрати, які формують собівартість продукції (товарів) та витрати періоду.

Таблиця 4.2.

Собівартість продукції та витрат періоду

Виробничі витрати або виробнича собівартість
Прямі матеріальні	Пряма зарплата		Інші прямі витрати		Загально виробничі витрати
Витрати періоду
Адміністративні витрати		Витрати на збут		Інші операційні витрати

Собівартість продукції (товарів) ~ це витрати, безпосередньо пов'язанні з виробництвом продукції або придбанням товарів для реалізації.

У виробничий сфері до таких витрат належать витрати, пов'язанні з функцією виробництва продукції, що формують її виробничу собівартість. Згідно з ПБО 16 "Витрати"

Як було розглянуто вище, витрати, доходи та фінансові результати поділяють за видами діяльності, внаслідок яких вони виникають.

Розглянемо схему витрат операційної діяльності.

Згідно вищеозначеному стандарту вартість незавершеного виробництва, реалізованої продукції і готової продукції враховується за виробничою собівартості, до складу якої включаються:

1. Прямі матеріальні витрати: вартість сировини і матеріалів, які безпосередньо використані на виготовлення готової продукції, вартість купівельних напівфабрикатів, комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкту витрат.

2. Прямі витрати на оплату праці: заробітна плата та інші виплати робітникам, які зайняті у виробництві продукції. Премії і матеріальна допомога, яка виплачується робочим, в сучасних умовах враховується у складі виробничої собівартості. Раніше (до 01.01.2000р.) такі витрати здійснювались за рахунок вільного залишку прибутку або за рахунок фондів економічного стимулювання, які формувалися за рахунок прибутку.

3. Інші прямі витрати: всі інші витрати, які можна безпосередньо віднести до конкретного об'єкту витрат: відрахування на соціальні заходи, нарахування на прямі витрати на оплату праці, збитки від остаточного (тобто який не підлягає виправленню) браку, витрати на виправлення браку.

4. Загальновиробничі витрати: які містять:

• витрати на управління виробництвом (оплата праці УТР у цехах, відрахування на цю зарплату, витрати на відрядження персоналу цехів та ланок);

• амортизація основних засобів та нематеріальних активів в цехах та ланках;

• оперативна оренда, ремонт та утримування основних засобів у цехах;

• витрати на утримування виробничих приміщень;

• витрати за здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції;

• витрати на охорону праці, техніку безпеки та охорону навколишнього середовища;

• нестачі та витрати від ушкодження матеріальних цінностей у цехах;

• оплата простоїв.

Постійні - це витрати, які не залежать від зміни обсягу діяльності (погодинна заробітна плата (начальнику цеха, механіка); амортизація обладнання, якщо вона нарахована методом прямолінійного списання, та інше).

Змінні - витрати, які змінюються залежно від обсягу діяльності (витрати сировини і матеріалів; відрядна оплата праці та нарахування на неї; амортизація обладнання, якщо вона нараховується виробничим методом, та інше).

! Якщо підприємство працює ритмічно (на встановлену потужність), то змінні і постійні витрати включаються до виробничої собівартості, тобто розподіляються на кожен об'єкт витрат.

! Якщо підприємство працює неритмічно (нижче встановленої потужності), то постійні витрати поділяються на:

Розподілені загально виробничі, які включаються до складу виробничої собівартості та враховуються у складі готової продукції

Нерозподілені загально виробничі, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції у період їх виникнення

Базою розподілу загально виробничих витрат можуть бути:

• нормальна потужність (машино-години),часи праці;

• заробітна плата;

• прямі витрати.

При плануванні і калькулюванні собівартості продукції важливу роль відіграє класифікація витрат за елементами (економічним змістом) і статтями калькуляції (характером виникнення і призначенням).

ПБО 16 "Витрати" (п.21) регламентує порядок групування витрат операційної діяльності за такими економічними елементами:

• матеріальні витрати;

• витрати на оплату праці;

• відрахування на соціальні заходи;

• амортизація;

• інші операційні витрати.

До складу елементу "матеріальні витрати" включається вартість витрачених у виробництві:

• сировини і основних матеріалів;

• купівельних напівфабрикатів і комплектуючих виробів;

• палива та енергії;

• будівельних матеріалів;

• тари і тарних матеріалів;

• запасних частин;

• допоміжних та інших матеріалів.

Продукція власного виробництва, що використовується для подальшої переробки на даному підприємстві, не включається до складу матеріальних витрат.

До складу елементу "Витрати на оплату праці" включаються:

• заробітна плата за окладами і тарифами;

• премії та заохочення;

• компенсаційні витрати;

• оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу;

• інші витрати на оплату праці.

До складу елементу "Відрахування на соціальні заходи" включаються:

• відрахування на пенсійне забезпечення;

• відрахування на соціальне страхування;

• страхові внески на випадок безробіття;

• відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства;

• відрахування на інші соціальні заходи.

До елементу "Амортизація" включається сума нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних активів.

До складу елементу "Інші операційні витрати" включаються витрати операційної діяльності, які не увійшли до складу перших чотирьох елементів, зокрема:

• витрати на відрядження;

• витрати на послуги зв'язку;

• витрати на оплату матеріальної допомоги;

• розрахункове касове обслуговування тощо.

Групування витрат за економічними елементами здійснюється в усіх галузях народного господарства, що дає можливість встановити потребу в основних та оборотних засобах. Таке групування використовується для складання кошторису витрат на виробництво. В свою чергу, складання кошторису допомагає пов'язати план із собівартості з іншими розділами плану, визначити завдання по зниженню собівартості продукції, а також порівняти ефективність витрат на різних підприємствах і розробити міжгалузевий баланс, необхідний для планування цін.

Класифікація витрат за економічними елементами не дозволяє обчислити собівартість окремих видів продукції та встановлювати обсяг витрат конкретних підрозділів підприємства. З цією метою застосовують класифікацію витрат за статтями калькуляції, яка є одним із важливіших завдань управлінського обліку.

Слово "калькуляція" (лат. calculation - обчислення) почали вживати в другій половині 19 століття для позначення розрахунку собівартості.

Калькуляція - це визначення собівартості одиниці продукції в цілому та у розрізі окремих статей витрат.

Калькуляція представляє собою розрахунок у грошовому вимірнику результату будь-якого господарського процесу - заготівлі матеріальних ресурсів, виробництва продукції в основному та допоміжних цехах, реалізації продукції або матеріальних цінностей, визначення втрат від браку тощо.

Основним призначенням калькуляції є отримання інформації про собівартість для організації та управління процесом виробництва і контролю за рівнем витрат.

Під калькулюванням розуміють систему економічних розрахунків собівартості одиниці окремих видів продукції (робіт, послуг). В процесі калькулювання вимірюються витрати на виробництво та кількість випущеної продукції, та собівартість одиниці виробу, визначається економічна вигідність виробництва.

В процесі калькулювання розв'язуються два основних завдання:

1. На основі витрат на виробництво конкретного виду продукції визначити адекватну, справедливу і конкурентноздатну продажну ціну.

2. Дані про собівартість продукції використовуються для прогнозування і управління виробництвом та витратами.

Класифікація за статтями застосовується в обліку при складанні планових та звітних калькуляцій собівартості конкретних видів продукції.

На мал. 4.3 показано взаємозв'язок елементів та статей витрат.

Рис 4.3. Взаємозв’язок елементів та статей витрат

Як відмічалося вище, плановим документом, який подає всі витрати підприємства, є кошторис на виробництво. В ньому знаходять відображення всі потреби підприємства в матеріальних ресурсах, витрати на оплату праці, сума амортизаційних відрахувань та інші витрати за калькуляційними статтями. При складанні кошторису на виробництво вирішуються наступні завдання:

1. визначається собівартість окремих виробів;

2. створюється база для розробки оптових цін;

3. встановлюється можливе зниження витрат на виробництво продукції за рахунок впровадження прогресивних норм і витрат ресурсів;

4. закладається основа для госпрозрахункових взаємовідносин між підрозділами підприємства та інше.

Тобто, підприємство може суттєво впливати на формування собівартості. Однак при цьому необхідно взяти до уваги наступне:

По-перше, склад (перелік) витрат, що їх можна відносити на собівартість, (протягом 1996р. Постановами Кабінету Міністрів України були затверджені Типові положення з питань планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг), у промисловості, сільському господарстві, будівництві, собівартості науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт тощо).

На основі Типових положень розроблено галузеві, відомчі положення, інструкції, що визначають порядок визначення планової і фактичної собівартості продукції (робіт, послуг).

По-друге, у складі витрат, що включаються в собівартість, розмір окремих з них також регулюється державою встановленням нормативів відрахувань:

• відрахування на соціальні заходи (державне пенсійне страхування, соціальне страхування, страхування на випадок безробіття)

• амортизація основних засобів і нематеріальних активів

В залежності від того, які витрати включаються до собівартості продукції, традиційно виділяються наступні її види:

виробнича - включає прямі витрати і загальновиробничі витрати та характеризує витрати цеху на виготовлення продукції;

повна собівартість - виробнича собівартість, яка збільшена на суму адміністративних, комерційних і збутових витрат. Цей показник інтегрує загальні витрати підприємства, які пов'язані як з виробництвом, так і з реалізацією продукції, використовується не для оцінки активів, а для цілей довгострокового планування та для визначення ціни на продукцію;

індивідуальна собівартість - характеризує витрати конкретного підпри­ємства по випуску продукції;

середньогалузева собівартість - характеризує середні по галузі витрати на виробництво даного виробу і розраховується за формулою середньозваженої із індивідуальних собівартостей підприємств галузі.

За ознакою часу собівартість поділяється на планову (нормативну) і фактичну собівартість. До розрахунку планової (нормативної) собівартості включаються максимально допустимі витрати підприємства на виготовлення продукції, передбачені планом на минулий період. Фактична собівартість характеризує розмір дійсно затрачених засобів на випущену продукцію.

Слід зазначити, що нині підприємства всіх форм власності отримали більше самостійності у прийнятті рішень щодо формування собівартості. Однак вони не можуть порушувати чинних законодавчих і нормативних документів, що регламентують ці питання.

Взагалі у підприємства є наступні можливості зниження собівартості:

Мал. 4.4. Класифікація резервів зниження собівартості