5. Кліматичні та космічні ресурси

Названі ресурси відносяться до категорії невичерпних. Вони практично не вилучаються з природи, але можуть суттєво впливати на умови життя і господарської діяльності людей.

Кліматичні ресурси, як показує сама назва, тісно пов’язані з тими чи іншими особливостями клімату.

Звичайно, у першу чергу – це агрокліматичні ресурси, тобто тепло й волога, котрі визначають можливості вирощування сільськогосподарських культур.

Також це ресурси вітрової енергії, яку людина навчилася використовувати давно (вітряки, парусні судна), незважаючи на її розсіяність та непостійність. В сучасних умовах визнано, що економічно доцільно отримувати цю екологічно чисту енергію при середній швидкості вітру вище 5 м/сек. Гірські райони та узбережжя морів є найбільш сприятливими для використання цього ресурсу.

Коли ми говоримо про космічні ресурси, то маємо на увазі сонячну радіацію – найбільше джерело енергії на Землі.

Всім відомо, що сонячне випромінювання формує основні процеси в біосфері та забезпечує існування життя. Потужність сонячної енергії, що досягає земної поверхні, у десятки тисяч разів перевищує сучасний рівень світового енергоспоживання. Але поки що використання сонячної енергії доцільно лише у районах з невеликою хмарністю.

6. Рекреаційні ресурси

Мова йде про такі природні ресурси, за допомогою яких люди підтримують та відновлюють здоров’я і працездатність. Рекреаційні ресурси слугують також джерелом естетичної насолоди.

Взагалі ж треба мати на увазі, що власне рекреаційні ресурси поділяються на природно-рекреаційні (особливості клімату, мінеральні джерела, лікувальні грязі, гори і печери, унікальні ландшафти, морські узбережжя) та культурно-історичні (пам’ятки археології, архітектури, літератури і мистецтва). До речі, найбільшу зацікавленість у туристів викликають такі країни, де вдало поєднуються природні та культурно-історичні рекреаційні ресурси. Такими є Італія, Іспанія, Франція, Швейцарія, Єгипет, Мексика тощо. Детальніше ці питання розглядаються в курсі рекреаційної географії.

З 1972 року використовується поняття про Всесвітню спадщину людства. ЮНЕСКО прийняла конвенцію про Всесвітню природну і культурну спадщину. Список об’єктів поповнюється кожного року, зараз їх 812 у 137 країнах світу. 628 з них відноситься до категорії культурних об’єктів (єгипетські піраміди, Форум і Колізей в Римі, Статуя Свободи у Нью-Йорку, Великий китайський мур, мавзолей Тадж-Махал в Індії, історичний центр Львова та ін.). До природних відноситься 160 об’єктів (озеро Байкал, Біловезька Пуща, Джомолунгма, Великий Бар’єрний риф, Гранд-Каньйон на річці Колорадо та ін.). Ще 24 об’єкти відносяться до категорії змішаних, тобто природно-культурних.

Об’єкти Всесвітньої спадщини формують величезний рекреаційний ресурс загальнолюдського значення, вони слугують стимулом рекреаційної діяльності.

7. Ресурси Світового океану

Світовий океан – це своєрідна кладова багатств людства, які зараз використовуються обмежено і до того ж методами, які на суходолі відповідали б часам збиральництва. Ресурси Світового океану можна поділити на: 1) водні; 2) мінеральні; 3) енергетичні; 4) біологічні.

Світовий океан містить в собі практично невичерпні водні ресурси (1,37 млрд. км³, майже 96,5% обсягу гідросфери) та займає 71% поверхні планети.

Вода Світового океану у розчиненому вигляді містить близько 100 хімічних елементів. Більше всього в цій воді натрію і хлору, китайці навчилися добувати кухонну сіль з неї за тисячі років до Різдва Христового. З морської води отримують також бром, йод, калій, магній; розроблені навіть технології отримання золота, хоча його вміст становить 0,0001 мг/л. Вищесказане відноситься і до отримання з так званої важкої води (у неї інша комбінація ізотопів водню й кисню) дейтерію, необхідного для здійснення термоядерного синтезу. А про опріснення морської води для збільшення питних ресурсів вже було сказано.

Мінеральні ресурси Світового океану – це геологічні ресурси сировини й палива, які відносяться не до гідросфери, а до літосфери. Провідну роль серед них відіграють ресурси континентального шельфу, який займає лише 8,6% загальної площі Світового океану.

У свою чергу на континентальному шельфі найбільше значення мають басейни нафти і природного газу, що у сукупності займають таку саму площу, як і нафтогазові басейни суходолу. Найбагатший на вуглеводневі ресурси шельф Атлантичного океану (Карибське море, Мексиканська затока, Гвінейська затока, Північне море). На другому місці знаходиться шельф Індійського океану (особливо Перська затока).

Із шельфом пов’язані родовища багатьох інших корисних копалин, які можна розробляти з берегу за допомогою похилих штолень.

А основним мінеральним багатством зони глибоководного ложа Світового океану вважаються залізомарганцеві конкреції (20 трлн. т), які були відкриті ще під час знаменитого плавання у 1870-х роках англійського науково-дослідного судна «Гломар Челленджер». Ці конкреції називають залізомарганцевими тому, що названі метали містяться там у найбільшій кількості. Але до їх складу входять також нікель, кобальт, мідь, титан, молібден та рідкоземельні елементи, які мають ще більшу цінність. Підраховано, що кобальту у цих конкреціях міститься у 500 разів більше, ніж у наземних родовища; марганцю – в 140 разів; нікелю – в 40 разів. США та Японія вже розробили технології їх видобутку.

Енергетичні ресурси Світового океану – це енергія припливів, хвиль, температурного градієнту та океанічних течій.

Перевагами припливної енергії є її невичерпність, регулярність, екологічна чистота. Сумарна енергія одного припливно-відпливного циклу планети становить 8 трлн. кВт∙год. енергії, а таких циклів у добі – два. Ефективно використовувати припливну енергію можна лише в тих місцях, де висота припливу перевищує 5 метрів. Зазвичай – це віддалені, важкодоступні та малоосвоєні райони, тому діючих припливних електростанцій поки що небагато.

Енергію морських хвиль в узбережній зоні деякі країни вже використовують для живлення буйків.

Досліди з використанням температурного градієнту ведуться переважно в акваторіях тропічних морів, де амплітуда температури у поверхневих та глибинних шарах океанської води може становити більше 20°С. Ідея електростанцій на термопарах може стати своєрідним «вічним двигуном» для електроенергетики.

Існують проекти використання енергії «річок в океані» (течій) за допомогою занурених гідротурбін.

Біологічні ресурси Світового океану поступаються таким на суходолі. Тим не менше 180 тис. видів тварин та 10 тис. видів рослин створюють 40 млрд. тон біомаси Світового океану. Якщо на суходолі переважає фітомаса, то в океані навпаки – біомаса тварин є більшою за біомасу рослин.

Для географічного поширення біологічних ресурсів Світового океану властива значна нерівномірність. Для господарської діяльності інтерес представляють найбільш продуктивні акваторії, котрі ще В.І. Вернадський назвав згустками життя. Головні з них розташовуються у помірному та субарктичному поясах Північної півкулі.

Біологічні ресурси Світового океану не безмежні. Світовий вилов риби перевищує 100 млн. тон, ціла низка видів (осетрові, наприклад) знаходяться під загрозою зникнення. Китобійний промисел у ХХ столітті призвів до таких втрат китового стада (особливо синіх, горбатих китів та фінвалів), що навіть тривалий мораторій на вилов (діє з 1982 року) не дав можливості повністю відновитися поголів’ю.

Раціональне використання біологічних ресурсів Світового океану у майбутньому передбачає перехід до марикультури (тобто штучного вирощування і розведення морських промислових організмів – риб, молюсків, ракоподібних, водоростей та ін.). Скажімо, Японія опанувала промислову технологію штучного вирощування перлин; Таїланд та Індонезія стали світовими лідерами в галузі розведення й заготівлі ракоподібних; європейці (Франція, Іспанія) давно займаються штучним розведенням молюсків; своєрідні «водоростеві ферми» створюють Японія, Китай, Південна Корея, Тайвань та інші країни, отримуючи таким чином сировину для харчосмакової і фармацевтичної промисловості, виробництва парфумів і косметики.