Тема №5. Гра, її місце та значення в корекційній роботі здітьми

із типовими вадами мовлення (ТВМ)

План

1.Історія розвитку ігротерапії

2.Вимоги до проведення сеансів ігротерапії

3.Особливості використання гри в логопедичній роботі

1.Історія розвитку ігротерапії

Велика роль у розвитку та вихованні дітей дошкільного віку належить грі. Гра є тією універсальною формою діяльності, всередині якої, за визначенням Д.Б.Ельконіна, відбуваються прогресивні зміни в психіці й особистості дитини дошкільного віку; гра визначає стосунки дитини з оточуючими людьми, готує до переходу на наступний віковий етап, до нових видів діяльності. Про першочергове значення гри для природного розвитку дитини свідчить той факт, що ООН проголосила гру універсальним і невід'ємним правом дитини.

В оновленому Базовому компоненті дошкільної освіти дитячу гру розглядають як одну з основних освітніх ліній, що передбачає «розвиток у дітей творчих здібностей, самостійності, ініціативності, організованості в ігровій діяльності та формування у них стійкого інтересу до пізнання довкілля і реалізації себе в ньому».

Практичне вирішення завдань сучасної дошкільної освіти потребує грунтовної психологічної основи для організації навчально- виховного процесу. Саме тому останнім часом ігрова терапія викликає великий інтерес у фахівців, що працюють із дітьми дошкільного віку.

Ігротерапія є відносно молодою галуззю сучасної психології, яка орієнтується переважно на роботу з дітьми. З'явившись у першій половині XX століття в надрах психоаналізу, ігротерапія поступово розповсюджувалася по широкому спектру напрямів, знаходячи теоретичне обгрунтування різноманітністю своїх методів.

Ігрова терапія (за Г. Лендрєт) – динамічна система міжособистісних стосунків між дитиною та терапевтом. При цьому дорослий, ознайомлений із процедурою ігрової терапії, забезпечує дитину ігровим матеріалом, сприяє тому, щоб дитина якомога повніше виразила та дослідила власне Я (почуття, вчинки, думки) за допомогою гри.

Ігрова терапія (за Т.Д. Зінкевичем – Євстігнеєвою та Т.М. Грабенко) – процес спільного з дитиною проживання й осмислення будь-якої життєвої ситуації, що подана в ігровій формі: це процес співтворчості, спів дії.

Ігрова терапія – метод психотерапевтичного впливу на дітей та дорослих з використанням гри. В основі різних методик, що описуються цим визначенням, лежить визнання того, що гра сильно впливає на розвиток особистості. У сучасній психокорекції дорослих гра використовується у груповій психотерапії та соціально орієнтованих тренінгах, як окремі вправи, завдання на невербальну комунікацію, розігрування різних ситуацій. Гра сприяє створенню близьких відносин між учасниками групи, знімає напругу, тривогу, страх перед оточуючими, підвищує самооцінку, дозволяє перевірити себе в різних ситуаціях спілкування, знімає страх соціально значимих переслідувань.

Довгий час ставлення до дитячої гри як педагогами так і психологами було орієнтоване на виховання і навчання дітей. Вперше гра в терапії була застосована З. Фрейдом. Це був новий поворот у дитячий психології, оскільки на початку 20 ст. спеціалісти вважали, що різні порушення у дітей не можливо діагностувати і лікувати за допомогою гри.

До нього використовували методи традиційного психоаналізу які не здатні були примусити дитину виразити свої переживання словами і не викликали у них інтерес до дослідження свого минулого життя. В результаті роботи психоаналітиків з дітьми, їхня увага зосереджувалася на спостереженні та інтерпретації, а це не завжди давало об’єктивні наслідки і З. Фрейд відчував необхідність у трансформації аналітичної теорії на ігротерапію, що і було здійснено його послідовниками.