§ 3. Правила розрізки і елементи кам'яної кладки

Силам, що діють на кладку, чинить опір перш за все сам камінь, так як розчин в кладці завжди менш міцний, ніж зв'яза­ні ним камені. Останні добре чинять опір тільки стискуючим зу­силям

Рис. 9 Передача тиску каменями: Рис. 10. Кладка, розріза­на

а- у двох точках; б-злом каменя; похилими площинами

в-по всій площині зіткнення. каменів Л, В, С, D.

Щоб використати цю основну властивість кам'яних ма­теріалів і забезпечити правильну роботу конструкції, необхідно камені в кладці розташовувати у відповідності з певними пра­вилами, що називаються правилами розрізки кладки.

Щоб уникнути вигину і сколювання, камені треба укладати один на один найбільшими гранями. Так, якщо камінь А при укладанні на камінь Б спирається тільки в двох точках (рис. 9, а), то під впливом зовнішнього навантаження Р він може про­гнутися і навіть зламатися (рис 9, б). Камінь А може і не мати зламу, але так як тиск від нього передається тільки в двох точ­ках, то саме в них камені А і Б можуть роздробитися. Звідси ясно, що для рівної передачі тиску від одного каменя до іншого необхідно, щоб кожен з них спирався на нижче лежачий не в окремих точках, а всією поверхнею граней (рис. 9, в), що нази­ваються постелями каменів. При цьому робота каменів тільки на стиск може бути забезпечена, якщо поверхня дотику їх перпен­дикулярна до діючого на камінь зусилля. Тому перше правило розрізки вимагає, щоб постелі каменів були перпендикулярні до сил, що діють на кладку, а камені в кладці розташовувались рядами( шарами).

У кожному ряду кладки камені повинні бути укладені так, щоб вони не зрушились. Якщо бокові поверхні каменів мають нахил до горизонту (рис. 10), то такі камені в кладці є клинами. Клиноподібні камені С будуть намагатись розсунути камені В і Д. Для запобігання цьому необхідно, щоб площини, що відме­жовують одні камені від інших, були перпендикулярні до посте­лей. У той же час, якщо дві бокові площини, що розмежовують камені, не будуть перпендикулярні до зовнішніх поверхонь стін, а дві інші бокові площини не будуть перпендикулярі до перших, то камені А, наприклад, що мають гострі кути на зовнішній по­верхні, легко можуть випасти з ряду і порушити цільність маси­ву кладки. Звідси друге правило розрізки, яке вимагає розподі­лу масиву кладки вертикальними площинами (швами), паралельними зовнішній поверхні кладки ( повздовжніми швами ) і

а - без перев’язкі швів; б – з перев’язкою швів

площинами, перпендикулярними до зовнішньої поверхні ( поперечними швами ).

Поздовжні і поперечні вертикальні шви в кладці не повинні бути наскрізними по висоті конструкції, так як при цьому вся кладка буде розчленована на окремо стоячі стовпчики.

Кожен такий стовпчик дуже нестійкий, тому шви в кладці під впливом вертикального навантаження можуть розширитись, а сама клад­ка зруйнуватись.

Щоб цього не сталося, поздовжні і поперечні шви у двох суміжних горизонтальних рядах кладки повинні перев'язува­тись каменями верхнього ряду шляхом зсуву їх на чверть або половину довжини по відношенню до каменів нижчого ряду. Тоді напруження в кладці, що виникає під дією будь-якого на­вантаження Р, будуть передаватись не на окремий стовпчик, перерізом в один камінь (рис. 11, а), а на всю кладку, як пока­зано па рис. 11 б. Таким чином, третє правило розрізки вимагає,

Рис. 12. Елементи кладки:

а - найменуванкя граней каменя і цегли; б—кладка стіни.

щоб площини розрізки кожного ряду кладки були зсунуті від­носно площин обох суміжїінх з ним рядів, тобто щоб над і під кожним вертикальним швом даного ряду кладки розташовува­лись не шви, а камені.

Цегла чи камінь прямокутної форми має шість граней (рис. 12, а). Дві протилежні найбільші грані, яками цеглу (камінь) кладуть на розчин, називають постелями (нижньою і верхньою); довгі бокові грані цегли (каменю) — ложками; короткі — попе­речинами.

Кладку з цегли чи каменів виконують, як правило, горизон­тальними рядами.

Ряд цеглин, звернених до поверхні стіни довгою боковою гранню, називають .ложковим, а звернених до поверхні стіни ко­роткою гранню — поперечиковим рядом (рис. 12, о).

Цегла чи камені в ряду кладки, що утворюють поверхні кон­струкцій, називають верстами.

Версти розрізняють зовнішні, розташовані з боку фасаду будівлі, і внутрішні, розташовані з внутрішнього боку примі­щення. В залежності від того, як укладають цеглу і камінь, версти бувають поперечиковими і лож­ковими.

Цеглину і камені, укладені між зовнішньою і внутрішньою вер­стами, називають забутівними або забуткою.

При кам'яній кладці викори­стовуються не тільки цілі цеглини (камені), але й її частини, довжи­на яких кратна чверті довжини ці­лої. Такі цеглини або камені на­зиваються неповномірними. На рис. 13 показана неповномірна цегла — тричвертка, половинка і чвертка.

Ширину кладки стін, яку називають товщиною, роблять кратною половині цеглини чи каменя: один, півтора, два, два з половиною і т. д. Перегородки в спорудах викладають у півцеглини або в чверть цеглини, тобто товщиною 12 і 6,5 см.

При зведенні будівель кам'яні стіни викладають суцільно чи з отворами. Суцільні стіни без будь-яких ускладнень прийнято називати гладенькими. Стіни з отворами і з виступаючими конструктивними елементами або архітектурними деталями, в залежності від складності і кількості останніх, поділяють на прос­ті, середньої складності і складні.

Прості стіни і стіни з різним ступенем складності можуть мати напуски, пояски, обрізи, уступи, пілястри та ін.

Напуском називають, те місце кладки, в "якому черговий її ряд укладається не в площині раніше укладеної цегли, а з вис­тупом на лицьову поверхню. Напуски роблять не більше ніж на одну треть довж ини цеглини в кожному ряду. Шляхом напуску декількох рядів кладки утворюють пояски, якими відділяють на фасадах будинків окремі частини будівлі по висоті, а також кар­низи та інші конструктивні елементи (рис. 14, а).

Обріз кладки 1 (рис. 14, 6) роблять з відступом від лицьової поверхні наступного ряду кладки. Кладка стін вище обрізу має меншу товщину, ніж до обрізу. Обріз кладки роблять при пере­ході від цоколя 5 до стіни і в ряді інших випадків, при цьому ос­танній ряд кладки обов'язково викладають поперечинами.

Уступом кладки називають ті місця, де лицьова площина од­нієї частини стіни виступає в той чи інший бік від лицьової по­верхні другої частини. Розмір уступу визначається проектом.

Рис. 14. Деталі кам'яних конструкцій:

а — загальний вигляд кладки карниза з напуском цеглин; б — деталі стіни; 1 — обріз; 2— пілястра; 3— простінок: 4 — чверть; 5 — цоколь; 6 — уступ кладки.

Пілястрами 2 називають частини кладки стіни, які виступають із загальної лицьової площини у вигляді прямокутних стовпів,що викладаються в перев’язку з кладкою стіни.

Для розміщення в стіні трубопроводів, електричного кабеля та інших схованих проводів роблять борозни, які після монтажу пристроїв замуровують врівень з площиною стіни.

Борозни в кладці можуть бути вертикальними чи горизон­тальними. Вертикальні борозни за шириною та глибиною роблять кратними половині цеглини (каменя), горизонтальні — кратними одному ряду кладки по висоті, тобто чверті цеглини (каменя) і половині цеглини (каменя) по глибині.

Нішами називають поглиблення в кладці стіни, кратні по­ловині цеглини (каменя). В нішах розташовують вбудовані ша­фи, прилади опалення, електричні та інші пристрої.

Як правило, у будь-якій споруді зовнішні стіни роблять не суцільними а з віконними або дверними прорізами. Кладку, роз­ташовану між двома сусідніми прорізами, називають простін­ком 3, Простінки можуть бути у вигляді простих прямокутних стовпів, а також стовпів з чвертками для закріплення в них вікон­них і дверних блоків. Чвертки 4 роблять, випускаючи з кладки зовнішні ложкові версти на довжину чвертки і укладаючи в них чвертки в поперечикових верстах.

Одним з елементів кладки є штраби, які роблять в місцях тимчасового розриву кладки. Такі місця необхідно робити так, щоб при продовженні робітможна було забезпечити надійний зв'язок (перев'язку) нової частини кладки з раніше зведеною.

Рис. 15 Штраби

а – убіжна; б – вертикальна; в,г – вертикальна багаторядна і однорядна у місцях прилягання стін; д – убіжна кутова; е – проміжна у суцільній стіні.

З цією метою штраби роблять похилими (рис. 15, а) або верти­кальними (рис. 15, б).

Похила штраба у порівнянні з вертикальною забезпечує кра­щий зв'язок частин стіни, що з'єднуються. У вертикальні штра­би для надійності з'єднання кладки повинні закладатися стальні зв'язки з дротиків діаметром 8 мм через 2 м по висоті.

У місцях прилягання стін вертикальні штраби влаштовують так, як показано на рис. 15, в, г, тобто багаторядними або одно­рядними, з закладенням стальних зв'язків в зовнішні стіни і ви­пуском їх для закріплення кладки, що примикає.

Похилими штрабами у вигляді невеликих ділянок стін висо­тою до шести рядів викладають на зовнішній версті так звані маяки, які використовують в процесі кладки для закріплення шнурів. Маяки викладаються або по кутах (рис. 15, д) або на стінах (рис. 15. е) на відстані 10—і2 м один від одного.

Розділ ІІ . ЦЕГЛЯНА КЛАДКА

Цегляну кладку виконують з глиняної звичайної, порожнис­тої пористо-порожнистої, будівельної легкої, силікатної і шла­кової цегли.

Цегла має форму прямокутного паралелепіпеда з прямими ребрами і кутами, з рівними гранями. Цегла поділяється на два види: одинарна розміром 250x120x65 і модульна розміром 250X120X88 мм, яка може виготовлятися тільки з пустотами.

Розмір глиняної порожнистої цегли пластичного пресування може бути 250X120X103 мм. Так як важко одержати цеглу точ­ного стандартного розміру, ГОСТами передбачаються допуски і відхилення від вказаних розмірів: по довжині, ширині і товщині.