2.14 Вимоги до якості кладки, способи перевірки

Кладку стін та інших конструкцій з цегли необхідно прово­дити з дотриманням правил виробництва і прийому робіт СНиП ІІІ-В. 4—62, виконання яких забезпечує необхідну міцність кон­струкцій, що зводяться, і високу якість робіт.

В процесі.роботи муляр повинен звертати увагу на правиль­ність перев'язки і якість швів кладки, вертикальність, горизон­тальність і прямолінійність поверхонь і кутів, правильність устаткування закладних деталей і зв'язків, якість поверхонь кладки (рисунок і розшивка швів, підбір цегли для зовнішньої версти пезаштукатурюваної кладки з рівними пружками і кута­ми) а також на якість застосовуваних матеріалів.

Правилами ведення і приймання робіт встановлені припусти­мі відхилення в розмірах і положенні кам'яних конструкцій. Якість виконаних робіт треба систематично контролювати. У тих випадках, коли відхилення перевищують припустимі, пи­тання про продовження робіт повинно бути вирішене разом з проектною організацією. Якщо при цьому кладку не переробляють, то необхідно мати конкретні рішення про способи виправ­лення дефектів. Для перевірки якості кладки муляр користуєть­ся інструментами і пристроями, що є в його розпорядженні. Правильність кладки кутів будівлі перевіряють дерев'яним косинцем (рис. 76, а). Горизонтальність рядів перевіряють правилом і рівнем. Якщо вона не перевищує встановленого допуску, відхилення усувають в процесі кладки в наступних рядів.

Перевірка правильності укладання

Вертикальність поверхонь (рис. 76, в) і кутів (рис. 76, г) клад­ки перевіряють рівнем і виском не менше двох разів на 1 м ви­соти кладки. При виявленні відхилень стін від розбивочних осей припустимі відхилення виправляють при кладці наступних рядів.

Виявлені відхилення осей конструкцій, якщо вони не переви­щують встановлених в табл. З допусків, повинні усуватися в рів­нях міжповерхових перекриттів.

Товщину швів також періодично перевіряють. Для цього ви­мірюють 5—6 рядів кладки і визначають середню товщину шва. Наприклад, якщо при замірі п'яти рядів кладки стіни її висота виявилась 400 мм, то середня висота одного ряду кладки буде 400 : 5 = 80 мм, а середня товщина шва, при віднятті товщини цегли становитиме 80—65= 15 мм.

Середня товщина горизонтальних швів цегляної кладки в межах висоти поверху становитиме 12 мм, а вертикальних швів— 10 мм. При цьому товщина окремих швів повинна бути не менше 8 і не більше 15 мм. Потовщення проти вказаного можна допускати лише у випадках, зазначених проектом, при цьому розміри потовщених швів повинні визначатись проектом.

Правильність заповнення швів розчином перевіряють, вий­маючи в різних місцях окремі цеглини викладеного ряду (не мен­ше трьох разів по висоті поверху.

2.15 Правила техніки безпеки

При веденні цегляної кладки необхідно виконувати такі пра­вила техніки безпеки.

Всі ручні інструменти і пристрої повинні бути у справному стані і відповідати характеру і вимогам виконуваної роботи. Інструменти необхідно правильно і міцно насаджувати на руч­ки, їх робочі поверхні повинні бути рівними, без задирок. По­шкоджені або деформовані інструменти треба вибраковувати. При перенесенні гострих предметів і інструментів їх вістря по­винне бути захищене накладками або чохлами; під час роботи не можна повертати інструменти вістрям до себе; класти їх тре­ба так, щоб вони не могли впасти.

При виконанні робіт муляр повинен бути одягнутий у спе­ціальний комбінезон і мати рукавиці.

Рекомендується під час кладки користуватися гумовими на­пальчниками. Для захисту пальців рук мулярі часто застосо­вують другий спосіб — обгортають перший і половину другого суглоба пальців лівої руки ізоляційною стрічкою.

Виконуючи цегляну кладку, муляр не повинен ставати на стіну, а працювати тільки з підмосток чи настилу риштувань. Працювати на стіні (стояти на внутрішній версті) можна в то­му випадку, якщо товщина стіни дорівнює трьом цеглинам і більше; при цьому слід обов'язково застосовувати запобіжні поя­си і прив'язуватись до стійких конструкцій.

Риштування і підмостки повинні встановлюватись на очище­ні вирівняні поверхні. Особливу увагу слід приділяти спиран­ню стояків трубчастих риштувань на грунт. Для розподілу тис­ку під стояки перпендикулярно до стіни, що зводиться, уклада­ють дерев'яні підкладки (одна підкладка під два стояки).

Риштування і підмостки не слід перевантажувати матеріа­лами зверх встановленого для даної конструкції риштувань чи підмосток розрахункового навантаження. Треба уникати нако­пичення матеріалів в одному місці. Матеріали повинні уклада­тися, так, щоб вони не заважали проходу і транспортуванню.

Настили на риштуваннях і підмостках повинні бути рівними і не мати щілин. їх слід робити з інвентарних щитів, зшитих планками. Зазор між стіною споруди, що будується, і робочим мастилом підмосток не повинен перевищувати 5 см. Цей зазор потрібен для того, щоб можна було опускати висок нижче під­мосток і перевіряти вертикальність кладки. Всі настили ришту­вань і підмосток висотою більше 1,1 м (за виключенням підмос­ток суцільного замощування) треба огороджувати міцними пе­рилами висотою не менше 1 м. Перила повинні складатися із стояків і пришитих до них з внутрішнього боку (не менше трьох) горизонтальних елементів: бортової дошки висотою 15 см, вста­новлюваної впритул до настилу, проміжного елемента і поруч­ня. Якщо поручень виготовляється з дошки, її треба обстругати. Портова дошка ставиться для того, щоб не допускати випадкового падіння будь-яких предметів з підмосток. Якщо по настилу підмосток (риштувань) матеріали розвозять в тачках, то необ­хідно влаштовувати катальні ходи. Стики катальних ходів не по­винні співпадати з поперечними стиками щитів настилу.

За станом всіх конструкцій риштувань і підмосток, в тому числі за станом з'єднань, кріплень, настилу і огорож, повинен бути встановлений систематичний нагляд. Стан риштувань і під­мосток щодня перед початком зміни обов'язково повинен перевірити майстер, який керегує відповідною ділянкою робіт на даному об'єкті, і бригадир.

Кладку карнизів, що виступають з площини стіни більш ніж на 30 см, при відсутності зовнішніх риштувань необхідно виконувати з інвентарних випускних чи підвісних риштувань. При використанні випускних риштувань ширина настилу повинна бу­ти на 60 см більше зовнішнього краю карниза, a пopyчні необхідно робити висотою 1 м з бортовою дошкою висотою 15 см.

Рис. 77. Кронштейн для влаштування захисних козирків: а — загальний вигляд ; б — деталь кріплення .

При цьому матеріали розташовують на внутрішніх настилах, а мулярі працюють стоячи на випускних риштуваннях.

При кладці стін з внутрішніх підмосток треба по всьому пе­риметру будови робити зовнішні інвентарні захисні козирки у вигляді настилу на кронштейнах (рис. 77), навішуваних на стальнi гачки, що замуровуються в кладку в мipy її зведення.

При влаштуванні козирків необхідно дотримуватись таких вимог: перший ряд козирків встановлювати на висоті не більше 6 м від землі i залишати його до зведення кладки стін на всю высоту; другий ряд козирків встановлювати на висоті 6—7 м над першим, а потім за ходом кладки переставляти через кожні 6—7м

Захисні козирки повині мати ширину не менше 1,5 м i зовнішній кут підйому 20° до горизонту. Робітники, що встановлюють i знімають захисні козирки, повині користуватися перевіреними запобіжними поясами i прив'язуватись до закріплених кон­струкций. Ходити по козирках, а також використовувати ix як підмостки i для складання матеріалів забороняеться.

Без влаштування захисних козирків можна вести кладку стін будівель висотою не більше 7 м але при цьому на землі по пе­риметру будівлі треба влаштовувати огорожі на відстані не мен­ше 1,5 м від стіни.

При кладці стін з внутрішніх подмоток над входами в схо­дові клітки треба робити постійні навіси pозмipом не менше 2X2 м.

Розділ III

БУТОВА І БУТОБЕТОННА КЛАДКА

Бутова кладка — це кладка на розчині з природних каменів неправильної форми, що мають дві майже паралельні поверхні (постелі). Вона застосовується при спорудженні фундаментів, стін підвальних поверхів і цоколів будівель, та в районах з великими запасами бутового каменю — для зведення стін неотоплюваних будівель.

Для бутової кладки використовують вапняк, пісковик, чере- пашник, туф, граніт, а також булижний камінь. При кладці з булижного каменю важко зробити правильну перев'язку, тому застосовувати його дозволено для фундаментів будівель, що мають незначні навантаження, наприклад для фундаментів житлових будівель висотою не більше ніж у два поверхи.

Використовувані у будівництві бутові камені, як правило, мають вагу, що не перевищує ЗО кг. Камені великих розмірів незручні в роботі, перед використанням їх розколюють на дрібні­ші. Цей процес називається плінтовкою. Одночасно з плінтовкою сколють гострі кути каменів, наближаючи їх форму до паралелепіпеда. Для обробки каменів застосовують кувалду прямокутну вагою 4,8 кг, якою розбивають великі камені; кувалду гостроносу вагой 2,75 кг (рис. 78,а), якою сколюють гострі кути і молоток вагою 1,85 кг (рис. 78, б). Крім інструментів, показаних на рис. 78, при бутовій кладці користуються тими ж інструментами, що й при цегляній (див. рис. 21).

Бутова кладка дуже трудомістка, її важко механізувати, тому вона замінюється прогресивними збірними конструкціями (фундаментні і стінові бетонні блоки). Однак при на­явності місцевого дешевого буту кладка з нього економічно ви­правдана.

В залежності від умов, в яких буде знаходитись бутова клад­ка, сприйманого тиску і призначення кладки застосовуються вап­някові змішані і цементні розчини.

Рис. 78. Інструменти, що застосовуються для бутової кладки:

а — кувалда гостроноса; б — молоток: в — металева трамбівка; г — дерев'яна