2.9 Влаштування осідальних і температурних швів

При будівництві багатоповерхових споруд великої протяж­ності в основі фундаментів зустрічаються різнорідні грунти. Одні з них більше деформуються під навантаженням, другі — менше. В результаті фундаменти однієї і тієї ж будівлі мають різне осідання. Нерівномірне осідання основи споруди може бу­ти також, якщо є значна різниця у висоті окремих частин спо­руди, наприклад, якщо одна частина споруди має шість повер­хів, а друга — десять; якщо є значна різниця в ширині підошви і глибині закладення фундаментів; якщо споруду зводять окре­мими секціями та ін.

У всіх випадках, коли можна чекати нерівномірного осідання фундаментів, будівлю або споруду розділяють на окремі блоки осідальними швами, які відділяють одну частину споруди від другої по всій ширині і висоті від карниза до підошви фундамен­ті в. Розташування їх вказується в проекті.

Осідальні шви в стінах (рис. 64, а, б) роблять у вигляді шпун­та 4 товщиною, як правило, в півцеглини, з прокладкою двох шарів толю, а в фундаментах (рис. 64, в) —без шпунта. Над верх­нім обрізом фундаменту під шпунтом стіни залишається пустий простір 6 на 1—2 ряда цегли, щоб при осіданні шпунт не упи­рався її кладку фундамента. Осідальні шви в фундаментах і стінах законопачують просмоленим клоччям.

Щоб поверхневі і грунтові води не проникали в підвал через осідальні шви, з зовнішньої сторони роблять глиняний замок або вживають інших заходів, передбачених проектом. Температурні шви запобігають появі тріщин при температур­них деформаціях. Наскільки великі ці деформації, видно з то­го, що кам'яні будівлі, що мають влітку при температурі 20° С довжину 20 м, зимою при температурі — 20° С стають ко­ротші приблизно на 10 мм. Врахування впливу цих дефор­мацій при проектуванні вимагає намітити температурні шви

так, щоб коливання температури не викликали руйнування клад­ки і щоб ці шви співпадали з осідальними. Температурні шви роблять також у вигляді шпунта, однак на відміну від осідальних температурні шви роблять тільки в межах висоти будівлі, а осі дальні-наскрізні до підошви фундаменту. Товщину осідальних і температурних швів в стінах при укладанні слід приймати від 10 до 20 мм, призначаючи меншу товщину при температурі зовнішнього повітря під час укладання +10° С і вище.

2.10 Кладка цегляних колодязів

Цегляні колодязі доводиться робити при прокладанні під­земних комунікацій і при будівництві споруд, що мають різно­го роду підземні обладнання. В залежності від призначення і розмірів колодязі роблять круглими або прямокутними з товщи­ною стінок не менше однієї цеглини.

Для кладки колодязів застосовують звичайну глиняну цег­лу і цементно-вапняні або цементні розчини. Використовувати інші стінові матеріали для колодязів не рекомендується, бо під впливом ґрунтової води вони швидко руйнуються.

До початку кладки колодязя по вирівняному грунту роблять бетонну основу товщиною 10—15 см. Після укладання і затверднення бетонної суміші на основі роблять розмітку колодязя: для круглого колодязя відмічають його центр і внутрішнє коло, а для прямокутного-поздовжню і поперечну осі, внутрішні і зовнішні грані стінок. Потім розстилають розчин під кладку стінок і цеглу укладають у звичайній послідовності.

Круглі колодязі (рис. 65) викладають поперечиковими ряда­ми, тобто цеглини кладуть так, щоб їх поперечикові грані утворю­вали внутрішнє коло колодязя заданого діаметра, при цьому перев'язку кладки роблять за рахунок зміщення цеглин в суміж­них рядах на чверть цеглини.

Внутрішня поверхня кладки повинна мати ретельно заповне­ні розчином вертикальні шви. Значно розширені шви зовнішньо­го боку кладки повинні бути добре заповнені, особливо при влаш­туванні колодязів у вологих грунтах. При великому діаметрі ко.юдязя ці шви заливають розчином, а в колодязях малого діа­метра ;іля економії розчину шви розщебенюють.

Круглі колодязі звичайно мають в нижній частині так зва­ну робочу камеру, діаметр якої значно більший діаметра верхньої частини. Перехід від робочої камери до горловини (верх­ня частіша колодязя) роблять з поступовим напуском, величи­на якого в кожному ряду кладки становить від 1,5 до 3 см. Поступове звуження кладки роблять тільки з трьох боків, залиша­ючи один бік прямовисним на всю висоту колодязя. На цьому боці встановлюють так звані ходові скоби, які замуровують по ходу робіт у кам'яну кладку через 5—6 рядів по висоті в шахо­вому порядку з таким розрахунком, щоб вони утворювали схо­динку.

Кладка прямокутних колодязів не має особливих відмінно­стей від кладки стін відповідної товщини. Кладку колодязів, як правило, виконує ланка з двох чоловік, при цьому муляр 4—5- го розряду знаходиться всередині колодязя і сам розстилає роз­чин і укладає цеглу, а підручний муляр 2-го розряду подає йому матеріали. В залежності від розмірів і глибини колодязів склад ланки може бути збільшений до 3—4 чоловік.