2.7 Армована цегляна кладка

Армовані цегляні конструкції являють собою кладку, посиле­ну стальною прутковою арматурою, яку укладають на розчині у шви між цеглою. Під дією стискуючих сил арматура щільно затискується у швах і завдяки силам тертя і зчеплення з роз­чином працює як одне ціле з кладкою. Сітки з тонких сталь­них стержнів, укладених в шарі цементного розчину в горизон­тальних швах кладки, сприймають поперечні розтягаючі зусил­ля, що виникають при стисненні кладки. Вони перешкоджають поперечним деформаціям і цим збільшують несучу здатність стиснутого елемента. Стержні сіток ніби армують окремі цегли­ни і перешкоджають їх руйнуванню при вигині чи розтягненні.

Стовпи, стіни і простінки, що працюють переважно на стиск, армують поперечною сітчастою арматурою прямокутної (рис. 54, а) або зигзагоподібної (рис. 54, б) форми. Діаметр дроту і гич, їли поперечного армування кладки допускається не менше 3 мм. Разом з тим діаметр арматури в прямокутних сітках по­винен бути не більше 5 мм, а в сітках «зигзаг» — не більше 8 мм. Застосування арматури великих діаметрів викликало б непри­пустиме збільшення товщини горизонтальних швів і зниження міцності кладки. З метою запобігання корозії арматурні сіт­ки повинні мати зверху і знизу захисний шар розчину товщи­ною не менше 2 мм. В зв'язку з цим загальна товщина шва, у якому розташована прямокутна сітка з дроту діаметром 5 мм,

повинна бути не менше 14 мм. Прутики поперечних сіток зва­рюють чи зв'язують між собою в'язальним дротом. Віддаль між окремими дротиками в сітках повинна бути не менше 30 і не

більше 120 мм.

Застосування окремих стержнів, що вкладаються взаємно перпендикулярно в суміжних швах, замість зв'язаних чи зваре­них сіток не допускається.

Сітки повинні мати такі розміри в плані, щоб кінці прутиків виступали на 2—3 мм за одну із внутрішніх поверхонь простін­ка чи стовпа. По цих кінцях при прийманні виконаних робіт пе­ревіряють наявність арматури в кладці.

Прямокутні сітки укладають не рідше, ніж через п'ять рядів кладки, зигзагоподібні — попарно у двох суміжних рядах так, щоб напрямок прутків в них був взаємно перпендикулярний. За відстань між зигзагоподібними сітками приймають віддаль між сітками одного напряму.

2.8 Кладка перемичок, арок, склепінь

Частина кам'яної стіни, що перекриває віконний або двер­ний проріз, називається перемичкою. У тих випадках, коли на­вантаження міжповерхових перекриттів передається на стіну безпосередньо над прорізом, застосовуються несучі збірні залі­зобетонні перемички. При відсутності такого навантаження для перекриття прорізів шириною менше 2 м застосовуються ненесучі залізобетонні перемички або рядові перемички у вигляді звичайної кладки на розчинах підвищеної міцності з прокладкою арматурних стержнів для підтримування цегли нижнього ряду.

Замість рядових перемичок інколи застосовують клинчасті перемички, що являються в той же час архітектурною деталлю фасаду. З цією ж метою часто зводять арочні перемички.

Кладку арочного типу використовують також для різного ро­ду перекриттів в будівлях; такі перекриття називають склепін­частими (склепіннями).

При кладці перемичок повне заповнення всіх поздовжніх і по­перечних швів розчином є обов'язковим, бо кладка в перемичках працює не тільки на стиск, але й на вигин. При слабому запов­ненні розчином вертикальних швів під впливом навантажень спочатку відбувається зсув окремих цеглин, а потім руйнування кладки.

Кладка рядових перемичок. Рядові перемички (рис. 61, а) викладають з додержанням горизонтальних рядів і правил пере­в'язки звичайної кладки. Висоту рядової перемички приймають

в 5—6 рядів кладки, а довжину на 50 см більше ширини прорі­зу. Перемичку викладають із відбірної цегли на розчині марки не нижче 25.

Під нижній ряд цегли в рядовій перемичці в шар розчину укладають арматуру з пачкової чи круглої сталі діаметром 4—6 мм із розрахунку по одному стержню на кожні півцеглини тов­щини стіни, якщо за проектом не вимагається більш сильне ар­мування. Арматура сприймає розтягуючі зусилля, що виникають в кладці. Кінці стержнів 1 пропускають за грані прорізу на 25 см і загинають навколо цеглини (показано пунктиром на рис. 61, б), тобто заанкеровують в кладці.

Рядові перемички роблять з застосуванням опалубки з до­щок 2 (рис. 61, в) товщиною 40—50 мм. Опалубку використо­вують для розстилання по ній шару розчину, в який потім втеп­люють стержні арматури 1, і для підтримування кладки до її затвердіння. Кінці опалубки спирають на цеглини, випущені з кладки; після зняття опалубки їх зрубують. Іноді кінці опалуб­ки вставляють у спеціальні борозни в косяках прорізів, які зак­ладають після зняття опалубки. Якщо ширина прорізу більша 1,5 м, то під опалубку в середині прорізу підставляють стойку або опалубку спирають на дерев'яні кружала 3 (дошки, постав­лені на ребро).

Крім дерев'яних кружал, застосовують інвентарні трубчасті опори-кружала 4 конструкції Огаркова (рис. 61, г), які більш раціональні. Ці опори роблять з двох .обрізків труб діаметром 48 мм, вставлених в третій відрізок труби діаметром 60 мм. При закладанні кружал труби розсувають так, щоб кінці меншого діаметра заходили всередину борозн, залишених на рівні дру­гого ряду кладки від низу перемички. У кожний переріз закла­дають два кружала, на які спирається опалубочний щит. Такі кружала вигідні ще й тим, що їх можна ставити після встанов­лення віконних та дверних блоків, а при інших типах кружал блоки можна поставити тільки після зняття опалубки з пере­мичок.

Строки витримування рядових перемичок на опалубці при температурі зовнішнього повітря вище 10° С повинні бути не менше 12 діб, а при температурі від 1 до 10°С — в межах від 18 до 24 діб.

Кладка клинчастих перемичок. Клинчасті перемички (рис. 62, а, в) викладають із звичайної цегли шляхом утворення клино­подібних швів, товщина яких внизу перемички не менше 5 мм, вгорі не більше 25 мм. Кладку ведуть заздалегідь встанов­леною опалубкою з кружалами. При влаштуванні прорізів з чвертями потрібно 3 кружала, причому одне повинно бути дещо коротше за інші; це кружало встановлюють проти віконної чвер­ті, а на два інших настилають опалубку з дощок.

До початку укладання перемички зводять стіну до рівня пе­ремички, викладаючи опорну її частину (п'яту) з цегли, підтеса­ної по шаблону. Шаблоном визначають напрям опорної площини, тобто кут її відхилення від вертикалі. Потім на опалубці роз­мічають ряди кладки з таким розрахунком, щоб число їх було непарним, враховуючи при цьому товщину шва. Ряди кладки в даному випадку рахують не по вертикалі, а по горизонталі. Центральний непарний ряд цегли називають замковим. Він по­винен знаходитись в центрі перемички у вертикальному поло­женні.

Кладку клинчастої перемички ведуть рівномірно з двох сто­рін від п'яти до замка таким чином, щоб в замку вона заклиню­валась центральною непарною цеглиною. Правильність напрям­ку швів перевіряють шнуром, закріпленим в точці перетину спряжуваних ліній опорних частин (п'ят). При прольотах біль­ше 2 м кладка клинчастих перемичок не допускається.

Кладка аркових перемичок і склепінь. Аркові перемички, а також арки і склепіння для правильної передачі тиску від них на стіни викладають, як і клинчасті перемички, із звичайної або лекальної (клинчастої) цегли поперечними рядами. Шви між рядами повинні бути перпендикулярні зовнішнім поверхням клад­ки. Рядам кладки надають клинчастої форми з розширенням вгорі і звуженням донизу. Площини поперечних швів є про­довженням радіуса кривої лінії, що утворює нижню поверхню арки.

Таке розташування рядів кладки і постелей, що їх розділя­ють, відповідає першому правилу розрізки кладки, бо в арках і склепіннях, в яких зусилля від навантаження змінює свій нап­рям, діючи по дотичній до кривої тиску, постелі рядів виявляють­ся перпендикулярними до напряму тиску.

Кладку аркових перемичок (рис. 63) ведуть по опалубці відповідної форми в такій же послідовності, як і кладку клинчас­тих перемичок. Напрям радіальних швів і правильність укладання кожного ряду перевіряють по шнуру 1, який прив'язаним до гвіздка в центрі арки. Шнуром або шаблоном- косинцем 2, одна з сторін якого має обриси, що відповідають кривизні арки, описують криву арки. При кладці багатоцентро- вих арок напрям швів кладки в межах кожної ділянки кривиз­ни також перевіряють шнуром, прив'язаним в її центрах.

Конструкція опалубки для кладки склепінь і арок повинна бути такою, щоб вона могла забезпечити рівномірне опускання її при розкружалюванні. Для цього під кружалами ставлять клинці 3, що рівномірно опускають опалубку при поступовому їх ослабленні. Строки витримування арочних і клинчастих пе­ремичок на опалубці, в залежності від температури зовнішнього повітря в літніх умовах і марки кладочного розчину, можуть бу­ти від 10 до 20 днів.