Міністерство аграрної політики України

Прилуцький агротехнічний коледж

Технологія кам’яних робіт

Короткий курс для підготовки в вищих

навчальних закладах I−II рівнів акредитації

робітничої професії "муляр".

м. Прилуки 2010 р.

Федорченко Л.М

Дуюнович Р.С

Технологія кам’яних робіт

В посібнику описані технологія

• виконання кам’яних робіт при будівництві

• цивільних та промислових споруд , організація

• робочого місця і раціональні методи

• кам’яного мурування.

• описані стропування , монтажні механізми та

• оснащення , основні відомості з техніки безпеки.

Посібник призначений

для студентів ВНЗ I−II рівней

акредитації для підготовки з

робітничої професії " Муляр "

Розділ І Загальні відомості

1.1 Кам'яні будинки, їх елементи і конструкції

Будівництво кам'яних будівель має багатовікову історію, в ходi якої удосконалювались їх конструктивні рішення, підвищу­валась раціональність використання різних матеріалів. В результатi були знайдені найбільш доцільні поєднання матеріалів в конструкціях, що забезпечують певний ступінь довговічності окремих частин, а також будівель в цілому.

Довговічність будівель — це тривалість періоду служби їх, протягом якого вони не втрачають необхідних експлуатаційних якостей. Довговічність будівель визначається строком служби основних конструктивних елементів, фундаментів, стін, каркаса, перекриттiв, підлог, покриттів та ін.

Підвищення довговічності конструкцій досягається шляхом застосування заходів для захисту їх від фізичних, хімічних, біологічних та інших впливів. Так, довговічність кам'яних стін житлових будинків досягає сотен літ, а стіни бань, що не мають спецiального захисту від дії вологи, руйнуються протягом десятків рокiв.

Велике значення для збільшення строку служби будівель має правильний вибір конструктивних рішень. Якщо вони не вiдповідають особливостям клімату і умовам експлуатації, то можуть швидко зруйнуватись.

Будівельні конструкції за довговічністю поділяються на три ступеня: 1-й ступінь — строк служби конструкцій більше 100 рокiв; 2-й—більше 50 років; 3-й ступінь — більше 20 років.

Вогнестійкість будівлі характеризується двома основними ознаками:

• займистістю будівельних матеріалів і конструкцій (неспалимi важко спалимі, спалимі);

• границею вогнестійкості будівельних матеріалів та конструкцій, тобто тривалістю опору конструкцій вогню і високим температурам (в годинах) до втрати ними міцності і стійкості.

Будівлі і споруди за вогнестійкістю поділяються на п'ять ступенiв. Ступенями вогнестійкості і довговічності основних будівельних конструкцій характеризується капітальністю будівельних і споруд, яка є одним з показників при поділі їх на класи.

Експлуатаційні якості будівель визначаються складом при­міщень, нормами їх площ і об'ємів, якістю зовнішнього та внут­рішнього опорядження, технічним оснащенням (кондиціонування повітря, санітарно-технічні і електротехнічні пристрої і т. п.).

В основу класифікації будівель і споруд, прийнятої в буді­вельних нормах (СНиП 11-А. З—62), прийнято поділ їх на чо­тири класи для кожного виду, подібного за призначенням: жит­лові, громадські споруди, виробничі будівлі промислових підпри­ємств та ін. При поділі будівель і споруд на класи враховують сукупність ознак: капітальність, експлуатаційні якості, призна­чення та архітектурну цінність.

- До I класу відносяться будівлі і споруди, до яких ставляться підвищені вимоги. До таких споруд належать монументальні бу­дівлі, розраховані на експлуатацію протягом тривалого часу (па­лаци, театри, музеї, великі адміністративні будинки, лікарні, клу­би, кінотеатри, житлові будинки підвищеної етажності та ін.). Ступінь довговічності та вогнестійкості будівель і споруд І кла­су повинен бути не нижче 1-го.

До II класу відносяться будівлі, які задовольняють високі вимоги, але не мають історичного значення. Це житлові будин­ки не нижче 2-го ступеня довговічності і вогнестійкості, з чис­лом поверхів не більше дев'яти, а також громадські споруди (дитячі ясла-садки, школи, піонерські табори, пральні та ін.).

До III класу відносяться житлові будинки пониженої етажності (не більше п'яти поверхів), громадські будівлі, то зво­дяться в селищах, та інші будівлі, що задовольняють середні вимоги. Житлові будинки III класу повинні мати довговічність не нижче 2-го ступеня і вогнестійкість не нижче 3-го ступеня. Для громадських будівель цього класу довговічність не нижче 3-го ступеня, а ступінь вогнестійкості не нормується.

До IV класу відносяться житлові будинки, які мають не більше двох поверхів і задовольняють мінімальні архітектурно-експлуатаційні вимоги. Вогнестійкість їх не нормується, а дов­говічність повинна бути не нижче 3-го ступеня.

КОНСТРУКТИВНІ ЕЛЕМЕНТИ БУДІВЕЛЬ

До опитних конструктивних елементів житлових, громадсь­ких, виробничих будівель відносяться: фундаменти, стіни, пере­криття, перегородки, сходи, дах, вікна, двері.

Фундаменти - це опорна частина будівель, через яку пере­дається навантаження від будівлі на грунт. Фундаменти під­даються дії ґрунтових вод, нерідко агресивних і змінної темпе­ратури. Тому для зведення фундаментів застосовують матеріа­ли, що мають високу міцність, водо - і морозостійкість: залізо­бетон, бетон, бутовий камінь та ін. В сучасному масовому будів­ництві фундаменти під стіни будівель споруджуються збірними: із залізобетонних подушок і блоків або стінових цокольних па - нелей.

Фундаменти бувають пальові, коли будівля спирається па занурені в грунт дерев'яні, бетонні чи залізобетонні палі, або звичайні, що мають плоску підошву. Звичайні фундаменти (рис, 1) за своєю формою поділяються на стрічкові 1, вони заклада­ються під стіни, чи стовпчасті — під окремо стоячі колони 4 чи стовпи.

Рис. 1. Конструктивна схема багатоповерхового будинку:

— залізобетонні блоки стрічкового фундаменту; 2 — бетонні блоки стін пiдвалу; 3 — збірні залізобетонні приямки; 4 — колони збірного залізобетонного каркаса; 5—перекриття над підвалом; 6 — перемички; 7 — ригелі каркаса; 8 — вкладиші; 9 —панелі мiжповерхових перекриттів; 10 — стик колон каркаса; 11 — зовнішні стіни; 12 — облицювання плитками; 13—перегородка; 14 — збірні залізобетонні площадки; 15— сходові марші. 16 — санiтарно-технiчнi блоки; 17 — сміттєпровід; 18 — вентиляційний блок; 19 — дерев'янi крокви; 20 — щитові лати покрівлі; 21 — карниз; 22 — внутрішні стіни; 23 — горищне перекриття.

За своїм призначенням і розташуванням в будівлі стіни бу­вають зовнішні 11 і внутрішні 22. Зовнішні стіни огороджують приміщення від зовнішнього середовища і захищають їх від ат­мосферних впливів, а внутрішні стіни відгороджують одні при­міщення від інших. Стіни можуть бути несучими, коли вони не­суть навантаження не тільки від власної ваги, але й сприймають навантаження від інших конструкцій, або самонесучими, на та­кі стіни не спираються перекриття або інші конструкції будівель.

Стіни 11 повинні мати необхідну міцність, стійкість, капітальність. Вони зводяться з цегли, штучного та природного каменю та блоків, збірних бетонних та інших панелей. Останні застосо­вуються у крупно панельних будівлях.

Перекриття бувають міжповерхові, горищні, цокольні. Між­поверхові перекриття 9 поділяють по висоті суміжні приміщен­ня в будівлі. Перекриття над підвалом називають цокольними 5, а над верхнім поверхом — горищними 28. У недалекому мину­лому в житлових будинках перекриття влаштовували з дерев'я­них балок з щитами накату по черепних брусках. Зараз такі конструкції застосовують лише в малоповерховому будівництві. Перекриття в будівлях тепер роблять iз збірних залізобетонних плит — настилів чи панелей.

Перегородки 13 служать для розмежування внутрішнього простору будівлі в межах одного поверху на окремі приміщен­ня. Вони зводяться з гіпсових, гіпсошлакобетонних, фібролітових і керамічних порожнистих плит і каменю, а також з цегли і де­рев'яних щитів з наступним обштукатурюванням.

Для захисту конструкцій від атмосферних опадів і усунення їх за межі будівлі над нею влаштовується дах. Він, як правило, складається з крокв 19, до яких прикріплені лати 20 покрівель­ного покриття. Як покриття використовуються азбестоцементні листи плитки, черепиця, покрівельна сталь, толь, руберойд та інші матеріали.

У виробничих будівлях, як правило, функції даху та стелі су­міщаються в покритті будівлі. Такі ж суміщені конструкції встановлюють тепер і на житлових будинках. При цьому покрів­ля виконується по покриттю верхнього поверху. Це покриття прийнято називати безгорищним. Воно має відповідний захист від промерзання.

Сходи роблять для сполучення між поверхами. Розташо­вують, їх в приміщеннях з капітальними стінами — у сходових клітках. Частина сходів між площадками називається мар­шем. Верхня частина стін в будівлях, що виступає за межі стіни, називається карнизом 21. Винос карниза, тобто відстань від лиця стіни до краю карниза, визначається за проектом. При, цьому враховуються необхідність захисту стіп від води, що стікає з даху, а також архітектурні міркування. Інші конструк­тивні елементи і деталі споруд також показані на рис. 1.