Тема №3, 4. Кримінологічне вчення про злочинця

П л а н

1. Поняття “злочинець”.

2. Кримінологічна характеристика особи, яка скоїла злочин.

3. Типологія злочинів і класифікація злочинців.

Л і т е р а т у р а

1. А.Ф.Зелинский. “Криминология”. – Х., 2000.

2. А.И.Долгова. “Криминология”. – М., 1999.

Р е ф е р а т и

1. Злочинець, як об’єкт кримінологічного вивчення.

2. Соціальне і біологічне в особі злочинця.

І. ПОНЯТТЯ “ЗЛОЧИНЕЦЬ”

Особистість злочинця

У 1876 р. була надрукована книга італійського лікаря-психіатра Чезаре Ломброзо (1835-1909) “Злочинний чоловік, вивчений на підставі антропології, судової медицини та тюрмоведення”, у якій він виклав свою концепцію “природного злочинця”.

Основну увагу у своїх дослідженнях Ломброзо зосередив на фізичних недоліках людей, та стверджував, що злочинність за своєю природою є спадкоємна. Він провів спостереження за групою (біля 400 чоловік) італійських злочинців, використувавши фізичне обстеження та антрометрію, і знайшов в них різні фізичні аномалії, що дало йому змогу затверджувати про “природнього злочинного типа”. Фізична “стігма” (клеймо), є доказом того, що злочинець “атавістичний” за своїм складом, у нього спостерігається своєрідний генетичний сдвиг назад, до більш ранніх форм тваринного життя. Порівняльною групою, у дослідника, були італійські солдати. І як що у 43% злочинців, які були дослідженні виявлялось до п’яти та більше аномалій (розмір та форма голови, устрій ока, здорові та випуклі скули, занадто довгі руки та інше) ні у кого з солдат такої кількості “стигм” не спостерігалось (тільки у 11% було до трьох характерних відзнак).

Особистість людини — це цілісна система соціальних і психічних рис, властивостей і якостей учасника і носія суспільних відносин. В неї входять три основні підсистеми:

1) соціальний статус особистості, що визначається приналежністю особи до того чи іншого класу (соціальному слою) і групі із соціально-демографічною характеристикою (стать, вік, освіта, родиний стан і т.д.);

2) соціальні функції (ролі) особистості, що включають сукупність видів діяльності особи як громадянина, члена трудового колективу, сім'янина і т.д.;

3) морально-психологічна характеристика, що відбиває відношення особистості до соціальних цінностей і виконуваних соціальних функцій.

Особистість характеризується цивільною психологією (відношення до суспільства, держави, ідеологічний і політичний світогляд і т.п.), що виявляється в цивільній діяльності; трудовою психологією (відношення до праці), що виявляється в професійній діяльності; побутовою психологією (відношення до родини, побуту) і відповідним поводженням; правовою психологією (відношення до закону, правопорядку, правоохоронних органів) і адекватними їй учинками, нарешті, психологією «Я» (самооцінка, «самость»).

Найбільш стійкі індивідуально-поведінкові відносини утворюють ціннісні орієнтації чи домінуючі інтереси, другі породжують мотивацію поводження (спонукання, що викликають активність і визначають вибір вчинків).

Про особистість злочинця можна говорити лише в тому випадку, якщо людина вчинила злочин, тобто він стає суб'єктом злочину в змісті карного закону. Особистість злочинця відрізняється від особистості незлочинця суспільною небезпекою. Остання являє собою систему властивостей особистості у виді криміногенних потреб, інтересів, емоційно-вольових деформацій і мотивації, що породили відповідне поводження.

Як правило, суспільна небезпека, носить не всеосяжний характер, а виявляється в деяких домінуючих ориєнтациях і мотиваціях, наприклад корисливої чи насильницької і т.д. Така криміногенна орієнтація визначає зміст її суспільної небезпеки і її злочинного поводження. Обов'язковий компонент суспільної небезпеки особистості— криміногенна деформація її правової психології, тобто різні варіанти неповаги до кримінального закону. Суспільна небезпека особистості злочинця як її соціальна сутність дає підставу виділити подібну особистість у виді якісно відмінної від особистості інших громадян.

Разом з тим варто розрізняти суспільну небезпеку типів особистості злочинця і конкретних злочинців. Причому суспільна небезпека особистості визначається не тільки характером вчиненого, але і місцем, що займає злочинне поводження і його мотивація у всій системі особистісних якостей і поводження суб'єкта в цілому, співвідношенням між соціально значимими негативними і позитивними властивостями особистості.

Суспільна небезпека особистості формується найчастіше до моменту здійснення злочину. Це звичайно виявляється в антигромадському поводженні конкретної особи— дисциплінарних, адміністративних правопорушеннях, аморальних діях, що не носять поки ще характеру злочину, але вже свідчать про предкриминогенну спрямованість суб'єкта, статистично підтвердженої можливості здійснення ним злочину і навіть його виду. Це дає підстави для застосування виховно-попереджувальних мір, у тому числі передбачених адміністративним, трудовим, цивільним, сімейним законодавством, до осіб, поводження яких свідчить про поступовий розвиток особистісних властивостей, типових для мотивації визначених злочинів. Однак ці міри застосовуються до осіб, що вже вчинили правопорушення, відповідно до закону. Зрозуміло, вони не дають підстав поводитися з данними особами, як зі злочинцями.

Кримінологічне вивчення особистості злочинця проводиться на різних рівнях. Вивчення на індивідуальному рівні спрямовано на встановлення характерних властивостей (особливостей) особистості конкретного злочинця. Воно має велике значення в процесі розслідування і розгляду кримінальної справи, а також індивідуальної профілактики.

Вивчення особистості злочинців у кримінологічних наукових дослідженнях, карній статистиці й узагальненнях правозастосовчої практики проводиться на груповому рівні. При цьому вивчаються категорії і типи злочинців, що виділяються як по подібності вчинених злочинів, так і по змісту особистісних соціально значимих властивостей суб'єктів діянь.

Проводиться вивчення особистості злочинця як свого роду сукупного «суб'єкта злочинності» у цілому. Такий підхід дає можливість розкрити найбільш загальні її властивості, елементи, структуру, визначити причини й умови злочинності і лінію мір її попередження.

Хоча особистість злочинця відрізняється від особистості незлочинця суспільною небезпекою, вона подібна з особистістю законослухняного громадянина різноманітними позитивними властивостями, наприклад сім'янина, людини, що захоплюються яким-небудь корисним заняттям, спортсмена й ін. В особистості злочинця, таким чином, суперечливо взаємодіють загальнебезпечні і просоціальні властивості. Останні також повинні враховуватися при призначенні покарання і його виконанні, тому що вони складають соціально-психологічну базу для заміщення суспільної небезпеки засудженого, його виправлення, що не допускає рецидиву.