11. Суб’єкти та об’єкти земельних правовідносин

Не Шульга

Структура зем п/в обумовлюється особливостями правового режиму земель, як предмета зем п/в, сукупності прав та обов’язків суб’єктів зем п/в та особливостями правового регулювання кожного з їх видів, а також особливостями юридичної відповідальності у п/в, що виникають у зв’язку з порушенням зем зак-ва.

Для будь-якого зем правовідн обов’язковим об’єктом єземля як засіб виробництва чи як просторовий базис; для всіх суб’єктів зем п/в визначається комплекс прав та обов’язків, що мають універсальний х-р; у зем п/в приймають участь не будь-які особи, а лише ті, які в установленому законом порядку можуть бути визнанісуб’єктами зем п/в. Стр-ра зем п/в відрізняється в залежності від конкретного їх виду (так, змістомконкретного зем п/в буде сукупність правомочностей громадянина, якому зем ділянку передана у власність за цільовим призначенням для ведення селянського госп-ва; дещо інший зміст правомочностей буде у громадянина, якому зем ділянка передана у власність для будівництва; специфічною сукупністю прав та обов’язків наділяються члени колективного с/г підприємств; певна сукупність обов’язків щодо обмеженнязем прав випливає із спеціального правового режиму особливо цінних продуктивних земель, а такожземель, зайнятих природними та історико-культ об’єктами, оскільки згідно зі ЗКУ не допускається їх вилучення для державних і громадських потреб)

Шульга 2008

Суб'єкти земельних правовідносин

ЗК України (ст. 2) встановлено, що суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

У статті 13 Конституції України проголошено, що земля та інші природні ресурси є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Закріплено, що кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Держава забезпечує захист усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

У статті 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багат­ством, що перебуває під охороною держави. Право власності не землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Конституцією України (ст. 142) встановлено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно...

На підставі узагальнення перелічених вище дефініцій можна виявити такі суб'єкти земельних правовідносин: Український народ, державу, Верховну Раду України, Верховну Раду Авто­номної Республіки Крим, обласні та районні ради, місцеві ради та органи місцевого самоврядування, а також вищі, центральні та місцеві органи виконавчої влади, громадяни, юридичні особи приватного права та юридичні особи публічного права. При цьому суб'єктами права власності на землю є:

а) громадяни та юридичні особи приватного права — на землі приватного права;

б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування — на землі комунальної власності;

в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади — на землі державної власності.

Юридичні особи публічного права, зокрема підприємства, установи та організації, що засновані на державній або комунальній власності, можуть бути суб'єктами земельних пра­вовідносин із правом постійного чи тимчасового користування земельними ділянками державної або комунальної власності (ст. 92 ЗК України). Обсяг прав і повноважень органів державної влади щодо здійснення прав власника від імені Українського на­роду визначається для Верховної Ради України ст. 85 Консти­туції України, для Кабінету Міністрів України — ст. 116 Консти­туції України.

Об'єкти земельних правовідносин

Б. В. Єрофєєв у правовідносинах ви­діляє дві групи об'єктів — об'єкти правового регулювання та об'єкти правової мети. Так, об'єктом земельно-правового регу­лювання він вважає землю, а об'єктом мети — раціональне, ефективне її використання та охорону, створення земельного ринку та умов для рівноправного розвитку різних форм господа­рювання на землі, відтворення родючості ґрунтів, збереження і поліпшення навколишнього середовища, охорону прав на землю громадян, організацій і держави.

Б. В. Єрофєєв вважає, що об'єктом правовідносин щодо вико­ристання землі завжди є індивідуально визначена земельна ділянка (тобто земля не може стати об'єктом конкретного виду земельних правовідносин, якщо вона не позначена індивідуаль­но її визначеною частиною (ділянка) та ознаками — розміром і місцем розташування)¹.

На думку В. І. Андрейцева, земельні правовідносини виника­ють, коли одні фізичні чи юридичні особи вступають у земельні відносини з іншими фізичними чи юридичними особами або ж органами державної влади чи місцевого самоврядування щодо індивідуальної, конкретно визначеної на місцевості земельної ділянки конкретно встановленого розміру².

Отже, фізичні та юридичні особи приватного права та юри­дичні особи публічного права, а також органи виконавчої влади, до компетенції яких не належить здійснення правомочностей власника державної власності на землю, вважає В. І. Андрейцев, постійно перебувають у земельно-правових відносинах з компе­тентними державними органами, хоча б з огляду на те, що вони повинні утримуватися від посягання на землю державної влас­ності. Землі загального користування (шляхи, вулиці, майдани, сквери, бульвари тощо) можуть використовуватися фізичними та юридичними особами в установленому для кожного виду зе­мель порядку. У цих випадках між ними і державою постійно здійснюються земельно-правові відносини, незалежно від того, визначена чи невизначена конкретна земельна ділянка, угіддя.

Ю. Г. Жариков відносить до об'єктів земельного права інди­відуально-визначену земельну ділянку, щодо якої вникають зе­мельні відносини. У сфері державного управління об'єктом зе­мельних відносин може бути весь земельний фонд в цілому, його складові в межах кордонів суб'єктів держави, адміністративно-територіальних громад, окремі ділянки⁴. Українські правознавці

О. О. Погрібний та О. М. Пащенко вважають, що об'єктами зе­мельних правовідносин є землі в межах території України, індивідуально-визначені земельні ділянки, земельні частки (паї) та права на них.

Відповідно до земельного законодавства землі в Україні поділяються на визначені законодавством категорії, земельні угіддя і земельні ділянки. Виходячи з цього поділу, об'єктом зе­мельних правовідносин можуть бути землі, що належать до державної і комунальної власності, землі відповідної категорії, земельні угіддя і земельна ділянка. З огляду на це об'єктом зе­мельних правовідносин можуть бути землі, що є державною чи комунальною власністю, землі відповідної категорії, земельні угіддя і земельна ділянка

Об'єктом земельних правовідносин може бути земля, що за цільовим при­значенням належить до певної категорії земель, але лише та, що не поділена на земельні угіддя і земельні ділянки. Земля певної категорії, яка поділена на земельні угіддя і земельні ділянки, що мають власний правовий режим земель відповідної категорії, не є об'єктом земельних правовідносин цієї категорії земель. У та­кому разі об'єктом земельних правовідносин буде виокремлене земельне угіддя чи окрема земельна ділянка. Так, якщо землі конкретно виділені вздовж узбережжя водойм під смуги відве­дення для будівництва річкових портів, інших споруд госпо­дарського призначення, то такі земельні ділянки як об'єкт зе­мельних правовідносин належать до земель водного транспорту з відповідним правовим режимом.

Отже, природні властивості й особливості земель, земельних угідь чи земельної ділянки як об'єктів земельно-правових відно­син мають певний вплив на зміст, а також на обсяг прав та обов'язків суб'єктів правовідносин. За цими ознаками землі поділяються на такі узагальнюючі групи об'єктів земельних пра­вовідносин: а) всі землі держави (державного фонду); б) землі те­риторіальних громад; в) землі юридичних осіб; г) землі відповід­них категорій за цільовим призначенням; ґ) конкретно визначені земельні угіддя і земельні ділянки.

На зміст земельно-правових відносин і обсяг земельних прав та обов'язків суб'єктів правовідносин впливає також правовий режим земельних угідь і земельних ділянок залежно від розташування на них окремих об'єктів. За цими ознаками земельні угіддя і земельні ділянки незалежно від категорії земель, до якої вони належать, поділяються на:

1. земельні угіддя і ділянки, на яких немає ніяких інших природних і майнових об'єктів. До таких, наприклад, належать великі лани сільськогосподарських угідь у степовій зоні та у вели­ких сільськогосподарських підприємствах;

2. земельні угіддя і ділянки, на яких розташовані природні об'єкти. Наприклад, озеро на землях сільськогосподарського призначення чи на землях населеного пункту, торф'яники — на землях сільськогосподарського призначення чи на землях лісо­господарського призначення, природні ландшафти та ін.;

3. земельні угіддя і ділянки, на яких розташовані інші, крім земельної ділянки, нерухомі майнові об'єкти. Наприклад, спору­ди польового стану механізаторів, корівники, свинарники на землях сільськогосподарського призначення; пансіонати — на землях оздоровчого призначення та ін. Особливістю правового режиму земельної ділянки як об'єкта, на якому розташовані будівлі і споруди, є наявність у суб'єктів правовідносин особли­вих прав та обов'язків як щодо земельної ділянки, яка є одночас­но об'єктом нерухомості, так і щодо інших об'єктів нерухомості.