Загальний формат пакету.

Для забезпечення передачі інформації протокол Х.25/3 визначає 19 типів пакетів, загальний формат яких зображено на рис. 7.7. Перші три байти є спільними для всіх типів пакетів. Перший байт містить поле ідентифікатора загального формату і поле номера групи логічного каналу. Поле ідентифікатора загального формату (чотири біти) призначене для визначення загального формату (структури) іншої частини заголовка, який залежить від типу пакета.

Рис. 7.7. Загальний формат пакету, визначений протоколом Х.25/3, де:

ІТП – ідентифікатор типу пакета; М – біт продовження даних; P(S) – порядковий номер передачі пакету; P(R) – порядковий номер прийому пакету;

Т – тип пакету (Т=0 – пакет даних, Т=1 - керуючий пакет)

Рекомендація Х.25 допускає одночасне існування певної кількості згрупованих між собою логічних каналів. Для зазначення номера групи логічного каналу, відведеного абонентській системі, і призначається поле групового номера логічного каналу. Це поле займає інші чотири біти першого байта. Другий байт пакета містить поле номера логічного каналу в рамках визначеної групи. Таким чином забезпечується ідентифікація 4096 логічних каналів, з яких 4095 надаються користувачеві, а один, з номером 0, зарезервований для керування (пакети рестарту і діагностики). Під час установлення віртуального з’єднання абонентська система вибирає вільний логічний канал з-поміж числа доступних каналів.

Вміст третього байта для керуючих пакетів трактується як поле ідентифікатора типу пакета, а для інформаційних — як байт послідовності передачі пакетів. До інформаційних належать пакети «Дані» та «Дейтаграма», які містять інформацію користувача. Інші пакети є керуючими і забезпечують передачу інформаційних пакетів мережею комутації пакетів. Ідентифікація типу пакета здійснюється на основі біта типу пакета Т, розташованого у третьому байті пакета. Для інформаційних пакетів значення цього біта дорівнює нулю, а для керуючих пакетів — одиниці. За функціональним призначенням керуючі пакети, у свою чергу, поділяються на пакети: встановлення та завершення з’єднання, керування потоком і повторного встановлення, переривання (з’єднання?), повторного пуску. Слід підкреслити, що залежно від напрямку передачі один і той самий пакет має різну назву. Так пакет, що ініціалізує з’єднання між абонентами, у разі передачі з кінцевого устаткування даних у мережу передачі даних має назву «Запит виклику», а при передачі у зворотному напрямку — «Вхідний виклик».

Як зазначалося раніше, багато протоколів передачі даних передбачають нумерацію даних, що передаються. Для цього у байті ідентифікатора типу пакета відводиться по три розряди на порядковий номер передачі пакета і порядковий номер прийому пакета. Нумерація використовується для контролю передачі пакетів і керування темпом передачі, наприклад, за допомогою реалізації режиму «вікна змінного розміру».

Біт М є ознакою продовження даних і використовується для зазначення ланцюжка пакетів. Значення М = 1 вказує на те, що передається проміжний пакет і передача пакетів даних на цьому не закінчується. При М = 0 пакет даних є останнім у ланцюжку пакетів.

Довжина поля даних в інформаційних пакетах може дорівнювати 16, 32, 64, 128, 256, 512, 1024, 2048 або 4096 байт. За умовчанням довжина поля даних вважається такою, що дорівнює значенню 128 байт. У керуючих пакетах поля даних узагалі може не бути.