Тема лекції 3. Політична думка України у II половині XVIII — і половини хіх ст.

План

1. Етико-гуманістичні погляди Г.Сковороди.

2. Кирило-Мефодіївське товариство і проблеми державно-політичного устрою.

1. Етико-гуманістичні погляди Г.Сковороди.

Г.С.Сковорода займає значне місце в історії суспільно-політичної думки XVII! ст. України. Виходець з простої козацької сім'ї. Характер творчості вченого, його світогляд стануть зрозумілими, якщо проаналізувати історичні та соціально-економічні умови розвитку України в XVIII ст. Характерним був занепад феодальних відносин та зародження капіталістичних. Значним був культурний розвиток України. В літературі лунав заклик до боротьби проти посилення експлуатації. Одержавши чудову освіту за кордоном Г.Сковорода розпочинає свою педагогічну діяльність в Переяславській семінарії, домашнім вчителем у поміщика, викладачем грецької мови та синтаксису у Харківському колегіумі. Кинувши педагогічну діяльність Г.Сковорода пише "Асхань", "Разговор дружеский о душевном мире", "Басни Харьковские", "Ізраїльський Змій", "Жена Лотова" та ін. Основною проблемою його вчення є внутрішній світ людини, її щастя та шляхи його досягнення.

Філософська система його зводиться до того, що весь світ складається з двох натур - видимої і невидимої, де видима - "тварь", а невидима - Бог. Новим в системі Сковороди було те, що поділивши світ на світ символів, він виділив окремо Біблію, яку розумів як певну сукупність символів, призначених для пізнання Бога.

Найбільш цікавим із вчення Г.Сковороди є його бачення людини. Вона є центром, у якому сходяться всі проблеми її життя. Сутність людини -в єдності видимого і невидимого, тілесного і духовного. Основне в цій єдності - невидиме. Щастя людини, за Сковородою, в самопізнанні. Тільки пізнання себе зможе принести людині відчуття справжнього щастя.

На порозі 50-60-х р.р. у Сковороди наступає абсолютизація духовного інтересу, що згодом стало основною ознакою його етичного вчення. Він намагається відшукати відповідь на запитання про співвідношення плотських, матеріальних потреб і щастя людини. Аналізуючи можливі шляхи до щастя філософ виходить з наявних двох натур, двох воль, що ведуть людей двома шляхами - лівим і правим. Лівий проходить через плотські насолоди і в кінці веде до "преисподни", правий - тяжкий, веде через труднощі, зате "во исходе - сладчайший". Філософ говорить, що тіло потребує здоров'я,, а душа - веселості, а веселість духа можлива й без "крепости тела". Саме з інтенсивністю роботи духа він і пов'язує справжнє життя.

В 70-ті роки центр пошуків Г.Сковороди переміщується на розв'язання філософсько-етичних проблем. Центральною стає концепція "сродности". Принцип "сродности", на думку філософа, і є принципом відповідності тому вищому і справедливому началу, яке визначає сенс людського буття.

За Сковородою, природа визначає індивідуальні особливості людей, які можуть лише вдосконалюватись до межі, визначеної природою. Г.Сковорода пропагував пізнати людину відносно її Духа. Державний устрій та політичний лад залежать від того, наскільки соціально - політичний стан членів суспільства відповідає їх духовній природі. Свідомість, мислення визначають розвиток життя людей, їх буття. Звідси у нього й ідея духовного відродження людини. Це відродження полягатиме в тому, що людина житиме не за примхами плоті, а в пізнанні в собі Бога.

Досліджуючи проблему природних здібностей, він на перше місце ставить "сродность к хлебопашеству", підкреслює важливість сродності "к воинству". Не заперечуючи в цілому ні держави, ні культури філософ виступає проти їх спотворень. Корінь всіх спотворень він бачить в тому, що люди, незалежно від здібностей, прагнуть до різних посад, а це призводить як до особистих, так і до суспільних трагедій.

Держава, на думку Сковороди, є необхідною, законною і корінною установою; він виступав лише проти злочинної влади.

2. Кирило-Мефодіївське товариство і проблеми державно-політичного устрою.

Перша половина XIX ст. в історії України займає важливе місце. Пов'язано це з рядом соціально-політичних, причин. По-перше, різко загострилися суперечності між кріпосницькою та капіталістичною системами. По-друге, в цей період проходять зміни у соціальній структурі української землі:

а) наплив з Росії дворянства;

б) вп'ятеро збільшилась торгова буржуазія;

в) швидкими темпами зростала кількість робітників.

По-третє, посилюється русифікація. Четверте, це розвиток нової української літератури. Великий вплив на політичне становите в Україні мали:

1. Велика Французька революція;

2. Вітчизняна війна 1812 р.

Ці події призвели до знайомства з ідеями "Декларації прав людини і громадянина", особисті враження учасників закордонних походів.

В !822 р. виникав Південне товариство дворянських революціонерів, що об'єднало офіцерів південно - російських земель. Його лідер П.Пестель підготував ряд проектів державної перебудови Росії. Вони передбачали ліквідацію самодержавства, встановлення республіки, ліквідацію кріпацтва. Пестель пропонував фізично знищити всіх членів імператорської сім'ї. Для проведення демократичних реформ планувалось введення диктатури Тимчасового Верховного уряду з членів таємного товариства. В перспективі намічалась законодавча влада (Народне віче), виконавча (Державна Дума) та "блюстителька" (в сучасному розумінні конституційного нагляду - Верховного Собору). Заперечувався федеративний устрій держави.

Поразка дворянських революціонерів-демократів негативно вплинула на розвиток політичної думки. Але вже з середини 40-х років за ініціативою М.Костомарова, М.Гулака, В.Білозерського утворюються Кирило-Мефодіївське товариство. Туди увійшли 12 чоловік. Серед них Т.Г.Шевченко, О.Навроцький, О.Маркевич, П.Куліш та ін.

Політичну програму Товариства сформував М.Костомаров (1817-1885) у творі "Закон Божий" (Книга буття українського народу). Цей твір закликав до перебудови на засадах справедливості, рівності, свободи та братства перед членами Товариства ставились три завдання:

1. Побудова слов'янської спілки християнських республік;

2. Ліквідація кріпосництва та абсолютизму з Росії;

3. Поширення християнського суспільного ладу на весь світ. В програмі наголошувалась необхідність об'єднання всіх слов'ян, таким чином, щоб кожен народ заснував свою суверенну республіку, побудовану на демократичних засадах. На чолі республіки повинні стояти вибрані президент і сейм. В своїх автобіографічних замітках він писав, що це повинен бути федеративний союз слов'янських, республік. Столицею федерації мав стати Київ. Для досягнення своєї стратегічної цілі члени Товариства ставили завдання:

1. Розповсюдження ідей християнського суспільного ладу та виховання молоді в дусі християнської моралі;

2. Наближення до народу, пізнання його життя та потреб, піклування про народну освіту;

3. Розвиток української мови та культури, переклад на українську мову передових творів світової літератури;

4. Пропагування ідей повної соціальної рівності та ліквідація кріпосництва;

5. Формування почуття любові до других слов'янських народів. Великий вплив на політичну доктрину і ідеологію Кирило-Мефодіївського Товариства мав Т.Г.Шевченко (18І4-І86І). Це поет, письменник. Його критика релігії - це, перш за все, критика в ній всього байдужого до конкретної людини. Він засуджує все те, що бачиться йому антиестетичним, активно виступає проти зловживання релігією з політичною метою, проти інквізиції та релігійних війн

Великої уваги заслуговує національно-політичний аспект творчості поета ("Кобзар", "Гайдамаки", "Гамалія", "Сон" та ін.). Ці твори проникнуті активним, революційним романтизмом, його романтизм - це бунт проти сучасної йому проклятої дійсності, заклик до боротьби за волю, за визволення України.

Шевченко виступав за возз'єднання слов'ян, але він ненавидів офіційну Росію як демократ, який бачив у царях головних винуватців закріпачення українських селян. Як республіканець він був ворогом монархії та самодержавства. Так, в поемі "Сон" Шевченко називає Петра І тираном, катом, людоїдом, першим, хто розпинав нашу Україну, Катерину П - другою, що доконала політичну незалежність України.

Отже, І половина XIX ст. у політичній історії України - це період загострення соціальних суперечностей, великих змін у структурі населення, росту російської колонізації. В цих умовах вершиною розвитку політичної думки стала політична доктрина Кирило - Мефодіївськото товариства, творцем якої виступив, зокрема, М.Костомаров. У становленні політичного і суспільного радикалізму помітна заслуга Т.Г.Шевченка.